Автореферат диссертации
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.Н. Каразіна
Прохоренко Євгенія Яківна
УДК 316. 259 (477)
ФЕНОМЕН КІБЕРКУЛЬТУРИ В ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОМУ ВІДТВОРЕННІ СОЦІУМУ
Спеціальність – 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук
Харків – 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник – доктор філософських наук, професор
ПОБЄДА Нелі Олександрівна,
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова,
професор кафедри соціології
Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, доцент
ЩЕРБИНА Віктор Миколайович,
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,
доцент кафедри галузевої соціології
кандидат соціологічних наук, доцент
КИСЛОВА Ольга Миколаївна,
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,
доцент кафедри методів соціологічних досліджень
Захист відбудеться “13” травня 2008 р. о 16 годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 Харківського
національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою:
61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2–49.
З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.
Автореферат розісланий “10” квітня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради І.І. Шеремет
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Інформаційне суспільство постає як еволюція індустріального суспільства. Особливість його виявляється у високих темпах зростання секторів, пов'язаних зі створенням і споживанням інформації, розвитком комунікаційних технологій.
Мережа Інтернет, об’єднуючи мільйони користувачів із різних країн світу, становить собою інтеркомунікативне середовище принципово нового типу. Воно виступає як самостійне цілісне утворення, що має свої функції і соціальні характеристики. У зв'язку з цим актуалізується проблема оцінки ступеня впливу мережі Інтернет на формування різних соціальних груп і розвиток соціуму в цілому.
У той же час мережа Інтернет, вимагаючи постійного поповнення знань від кожного учасника, функціонально забезпечує безперервність утворення, вироблення стандартів у подачі наукової, соціокультурної інформації. Самі форми передачі знання, так само, як і пріоритети у виробленні нового знання через мережу Інтернет, є для соціологів полем спеціальних досліджень. Предметом наукових дискусій стають нові структурні утворення - мережні співтовариства, їх більш дрібні форми - чати, спеціальні чи закриті портали, форуми і конференції, ігрові сервери, що виступають провідниками нового середовища спілкування і способів взаємодії в соціальному просторі. Інтернет-співтовариства, становлячи собою дискурсивні і культурні практики мережі, виступають самостійними структурними одиницями і мають свої функціональні й динамічні характеристики. Усе це підкреслює необхідність вивчення нових форм організації громадського життя і специфіки інформаційної сфери суспільства.
Активізація інтересу вітчизняних дослідників до вивчення теоретико-методологічних передумов формування інформаційного суспільства і можливостей культурних, соціально-економічних і політичних перетворень за допомогою інформаційних технологій відноситься до періоду кінця 80-х – початку 90-х рр. Більшість із них містять значну частину футуристичних припущень, що цілком зрозуміло, оскільки мова йде про процеси, які ледь почалися. Визначенню базисних понять, що характеризують інформаційне суспільство в цілому, присвячено ряд праць зарубіжних авторів. Серед них слід відзначити: Зб. Бжезинського, Д. Белла, Й. Масуди, Р. Канна, М. Кастельса, Е. Кінга, Т. Стоуньєра, О. Тоффлера, А. Турена та ін.
У 1980-1990-х рр. російськими й українськими дослідниками був створений обширний масив літератури, в якому аналізувалися основні науково-технічні та соціально-комунікативні елементи взаємодії (розгалужені телекомунікаційні мережі і міжмережні комунікації). На жаль, ці праці не дають цілісного уявлення про соціальні фактори розвитку і використання Інтернету. Існує лише кілька праць вітчизняних і зарубіжних авторів, у яких міститься загальна характеристика мережі Інтернет як соціокультурного явища і роз'яснюються його інформаційно-комунікаційні особливості. Ці публікації носять швидше науково-популярний характер і не містять власне дослідницьких завдань. Починаючи з другої половини 90-х років, нові інформаційні та комунікаційні технології, й Інтернет зокрема, активно упроваджуються в усі сфери життєдіяльності суспільства. Їх можливості в процесі культурних, соціально-економічних і політичних перетворень стають предметом інтересу соціологів, політологів, філософів, юристів, економістів. Надійну методологічну опору для організації подальших досліджень дають, зокрема, праці російських дослідників Г. Артамонова, В. Васильєва, О. Вершинської, Т. Єршова, Л. Єфімова, Я. Засурського, Л. Іоніна, Ю. Кашлєва, В. Панарина, Д. Пєскова, С. Петрова. Наукового осмислення набувають питання формування нової інформаційної культури, інформаційної політики, інформаційної безпеки, інформаційного законодавства. Вони розробляються в монографіях і статтях О. Арестова, Л. Бавакіна, О. Войскунського, М. Жданова, К. Коліна, М. Кузнецова, І. Мальковскої, Н. Романовського, Л. Сергієнка, Г. Смолян, С. Фролова, С. Якушева та ін.
Тематика, пов'язана з функціонуванням мережі Інтернету як "стрижня", що утворює новий вид соціального простору, набула розвитку в українській науковій літературі останніх десяти років. У полі зору дослідників опиняються найважливіші прикладні аспекти Інтернету: розглядаються деякі часткові питання його використання в різних сферах соціокультурної діяльності, роль у розвитку освіти та місце у сфері політики. Увагу соціологів привертає проблематика кількісного і якісного складу аудиторії Інтернет. Їм присвячені праці О. Балабанової, О. Білорус, Є. Головахи, Б. Головка, А. Горбачика, О. Кислової, С. Коноплицького, Н. Костенко, І. Лукінова, О. Личковської, Н. Меджибовської, Л. Нікітіна, О. Носової, С. Романенко, Т. Рудницької, В. Тарасенка, В. Щербини та ін.
Разом з тим, серед вельми значної кількості досліджень із проблем інформатизації суспільства мало праць, у яких феномен «кіберкультури» розглядався б у взаємодії її структурних і функціональних характеристик. Характеризуючи ступінь наукової розробленості обраної теми дослідження, автор приходить до висновку про те, що перспективи розвитку мережі Інтернет як засобу масової комунікації і різновиду субкультури є поки що недостатньо вивченими, що і підкреслює актуальність обраної теми та необхідність її подальшого осмислення і розробки.
Загальна спрямованість дисертаційної роботи пов'язана з оцінкою адаптації українського суспільства до реалій інформаційної епохи. Спеціальним науковим завданням є осмислення феномена кіберкультури. Вирішення поставлених завдань визначається, по-перше, конкретним історичним періодом, а саме – періодом становлення інформаційного суспільства; по-друге, недостатнім ступенем опису і пояснення феномена кіберкультури як на теоретичному, так і на прикладному рівні.
Сутність наукової проблеми полягає у визначенні зв'язків між соціальною і віртуальною реальністю в період радикальних змін у світі і з'ясуванні характеру цих зв'язків у поколінні молодіжних когорт 80-х і 90-х років в Україні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи безпосередньо пов’язана з науково-дослідною темою кафедри соціології Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І.І. Мечникова «Інституційні зміни і пошук ідентичності (регіональний аспект)» № 0107U005075.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягала в концептуалізації феномена кіберкультури, а також в емпіричній оцінці способів включення молодіжних когорт у кіберкультуру і спробі обґрунтування приналежності до неї молодіжної субкультури як стильової особливості, у вирішенні важливого завдання соціології культури:
З огляду на поставлену мету були визначені такі дослідницькі завдання:
- оцінка уявлень про інформаційне суспільство в соціогуманітарних дисциплінах і виділення контексту комунікацій у руслі соціологічного підходу;
- аналіз можливостей розвитку інформатизаційних процесів в умовах посилення тенденцій індустріального відтворення культури й оцінка традиційних способів її відтворення й виміру;
- виділення структурних елементів кіберкультури, які дозволяють окреслити її соціальні складові;
- операціоналізація поняття «кіберкультура» і позначення її індикаторів;
- інтерпретація значимості для поколінь 80-х рр. – 90-х рр. середовища Інтернету як засобу соціальної комунікації та своєрідних меж кіберкультури;
- дослідження уявлень груп респондентів, орієнтованих на кіберкультуру: їх життєві позиції й орієнтації, затребуваність матеріально-речових елементів духовного життя.
Об'єктом дисертаційного дослідження є дві спеціальні групи:
1. особи, включені в кіберпростір й орієнтовані на кіберкультуру;
2. користувачі мережі Інтернет, не орієнтовані на кіберкультуру.
Предметом дисертаційного дослідження є феномен кіберкультури, соціальні механізми її відтворення і функціонування, вплив інформаційно-комунікативних технологій на соціальні трансформації та способи взаємодії, оцінка можливостей задоволення інформаційних потреб у процесі соціалізації, розширення меж реалізації творчого потенціалу.
Теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження.
Теоретико-методологічною базою дисертаційного дослідження стали розробки представників теорій інформаційного суспільства: Й. Масуди, О. Тоффлера, Д. Белла, А. Турена, Т. Стоуньєра, Зб. Бжезинського, Р. Канна, Е. Кінга, М. Кастельса.
Методи дослідження визначалися специфікою об'єкта дослідження і змістом окремих завдань. Для аналізу результатів дослідження використовувалися: метод узагальнень, метод порівняльних характеристик, методи угруповань і типологізації, індексний метод, метод багатомірного аналізу даних.
Емпірична база дисертаційного дослідження складається з двох частин (січень – березень 2006 р.) Перша частина – проведення в м. Одесі пілотажного дослідження, присвяченого діагностиці феномена кіберкультури (січень - лютий 2006 р.). Воно включало анкетне опитування користувачів мережі Інтернет, вибірка складала 200 осіб.
У другій частині з метою виконання порівняльного аналізу було проведене опитування випускників загальноосвітніх шкіл м. Одеси (березень 2006 р.) Було опитано 500 респондентів у віці 17 років. Вибірка здійснювалася багаторівневим відбором. На першому рівні місто було поділене на 5 районів. У кожному районі вибиралося по одній школі, в кожній школі – випадковим чином по одному 11 класу, в котрому всі учні опитувалися методом роздаткового анкетування. На завершальному етапі відібрано дві загальноосвітні школи фізико-математичної спеціалізації та дві загальноосвітні школи гуманітарної спеціалізації. Крім того, за допомогою експертів Обласного управління науки і освіти, Інституту підвищення кваліфікації вчителів, Обласного науково-методичного центру комп'ютерних й інформаційних технологій виділені дві загальноосвітні школи приватної форми власності зі спеціалізацією інформаційних технологій (спеціальна група, орієнтована на кіберкультуру).
Для порівняльного аналізу виміру локального впливу кіберкультури використовувалися результати моніторингового дослідження «Випускник 1996 р.», проведеного в 1996 р. групою дослідників кафедри соціології Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І.І. Мечникова під керівництвом доктора філософських наук, професора Н. Побєди за участю автора. Вибірка склала 400 респондентів.
У результаті порівнювалися чотири спеціалізовані групи: аудиторія користувачів мережі Інтернет (N=200); випускники 2006 р. загальноосвітніх шкіл м. Одеси, орієнтовані на кіберкультуру (N=200), випускники шкіл 2006 р. (N=500) і випускники загальноосвітніх шкіл 1996 р. (N=400). Загальний обсяг вибірки склав 1300 осіб.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у вирішенні важливого завдання соціології культури: концептуалізації феномена кіберкультури
- уперше дана характеристика взаємозв'язків між категоріями «культура» – «субкультура» – «кіберкультура»;
- уперше позначені характеристики кіберкультури як різновиду субкультури, яка організує ідентифікаційні практики користувачів комп'ютерної мережі Інтернет, і як відносно самостійної підсистеми, що формує власні цінності, стереотипи, знаки й символи;
- уперше визначено ступінь впливу мережі Інтернет на інформаційну культуру українського суспільства з точки зору механізму соціалізації, її конкурентноздатність і суперництво в порівнянні з традиційними інститутами сім’ї, освіти, художньої культури;
- дана характеристика впливу кіберкультури, який змінює зміст соціальних ролей учасників масово-комунікаційних процесів;
- уточнено визначення рівня доступності до мережі Інтернет з боку різних прошарків населення як вираження розширення соціального простору в епоху інформаційного суспільства і як способу відтворення певних форм соціальної нерівності;
- дана характеристика особливостей соціальної стратифікації, викликаної, з одного боку, доступністю і недоступністю до інформаційних ресурсів, з іншого боку, – установками на самореалізацію різних соціальних верств суспільства, що випливають з характеру освоєння ними культурних фондів Інтернету.
Теоретичне значення результатів дослідження полягає в обґрунтуванні соціокультурного підходу до аналізу феномена кіберкультури. Насамперед у представленні її як різновиду субкультури, а також з погляду оцінки впливу всього комплексу соціокультурних факторів, що випливають з її функцій, на розвиток соціуму в цілому і різні верстви населення. Представлені в дисертації структура і динамічні характеристики кіберкультури мають евристичний потенціал для опису різних видів субкультур, нових форм організації громадського життя і темпів соціальних змін.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані висновки і результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:
- для подальшої теоретичної розробки концепції інформаційної культури, зокрема дослідження кіберпростору як міждисциплінарної аналогової моделі глобальної комунікації з її технологічною, інформаційно-аналітичною, економічною, соціальною складовими;
- для відпрацьовування понятійного апарату й інструментарію соціологічного аналізу молодіжних субкультур, які виникають у лоні кіберкультури;
- для формування проблематики нового напрямку що складається соціогуманітарного знання, «соціальної інформатики»;
- у практичній діяльності журналістів, політиків, фахівців зі зв'язків із громадськістю, викладачів вищих і середніх загальноосвітніх шкіл. Результати дисертаційного дослідження можуть також увійти в курс лекцій зі спеціальних соціологічних дисциплін.
Положення пропонованої роботи використовувались автором при читанні курсів «Соціологія культури», «Соціологія молоді», практикумів із соціології культури і соціології ЗМІ для студентів Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (2001–2007 рр.).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження були представлені автором і обговорені на міжнародних, міжрегіональних і міжвузівських семінарах і конференціях:
у рамках Міжнародної літньої школи молодих соціологів і викладачів соціальних дисциплін «Суспільство в перехідний період: метаморфози культури» – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна (мм. Харків-Ялта, вересень 2000 р.); у роботі майстер-класу проф. Л. Іоніна «Нова магічна епоха: шлях у третє тисячоліття» – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна (мм. Ялта-Харків, травень 2001 р.); у виступах на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Проблеми інтеграції України в європейську культуру» – Одеський національний політехнічний університет (м. Одеса, червень 2001 р.); у роботі Міжнародної науково-практичної конференції «Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства» – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова (м. Одеса, жовтень 2002 р.); у рамках Міжнародної конференції, присвяченої десятиліттю кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (м. Одеса, 2002 р.); у виступах на III Всеукраїнській соціологічній конференції «Трансформація соціальних інститутів і інституціональної структури суспільства» (м. Київ, травень 2003 р.); на засіданнях методологічного семінару кафедри соціології Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (м. Одеса, березень 2004 р., грудень 2006 р.); на VI Міжнародній науково-практичній конференції «Молодь в умовах нової соціальної перспективи» (м. Житомир, травень 2004 р.); у виступах на III Міжнародній науково-практичній конференції «Соціальна робота і сучасність: теорія та практика» (м. Київ, травень 2004 р.); у роботі X Міжнародної науково-практичної конференції «Харківські соціологічні читання» – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна (м. Харків, листопад 2004 р.); у роботі II Міжнародної науково-практичної конференції «Молодіжна політика: проблеми і перспективи» (м. Дрогобич, квітень 2005 р.); на VII Міжнародній науково-практичній конференції «Молодь в умовах нової соціальної перспективи» (м. Житомир, травень 2005 р.); у роботі XII Міжнародної науково-практичної конференції «Харківські соціологічні читання» – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна (м. Харків, листопад 2006 р.); у виступах на I Міжнародній науково-практичній конференції «Одеські соціологічні читання» на тему «Проблеми дослідження інституційних змін і пошук нової ідентичності (регіональний аспект)» (м. Одеса, листопад 2007 р.).
Публікації. Основні ідеї та результати, здобуті в ході дисертаційного дослідження, були опубліковані в спеціальних журналах і збірниках наукових праць, 10 із них – у спеціалізованих виданнях, що входять у затверджений ВАК України перелік з соціологічних наук.
Обсяг і структура дисертації. Структура роботи обумовлена цілями і завданнями дослідження. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу і загальних висновків. Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, обсяг основної частини – 180 сторінок. Список використаної літератури (175 найменувань) та 16 додатків займають 20 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність визначеної теми дослідження, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет, визначено теоретичні засади та методи дослідження, охарактеризовано ступінь наукового опрацювання проблеми, визначено наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи та публікації.
Перший розділ «Теоретико-методологічні принципи становлення інформаційного суспільства» присвячений соціально-філософському аналізу джерел генезису поняття інформаційного суспільства в контексті способу комунікації, а також соціокультурному підходу до аналізу феномена кіберкультури через осмислення мережі Інтернет як нового соціального середовища і нового каналу комунікації.
У першому підрозділі «Поняття інформаційного суспільства в контексті способу комунікації» розкривається сутність поняття «інформаційне суспільство», філософсько-методологічні передумови його виникнення і наповнення сучасним смислом. Відзначається, що найбільш погодженими в різних авторів є положення, пов’язані уявленням про «інформаційне суспільство» як про особливу стадію індустріального і наступну за нею фазу постіндустріального розвитку. З погляду особливостей виробництва матеріальних благ і форм споживання – це постіндустріальна фаза масового виробництва і масового споживання. Передумовами виділення його соціокультурної складової є відтворення культури, поставлене на індустріальну основу, різке збільшення технологічної і технічної оснащеності всіх підсистем. Технологічні новації призводять до того, що пріоритети у сфері економіки все більше корелюють з цінністю інформаційної діяльності, її принципово новим змістом.
У другому підрозділі «Мережа Інтернет – нове соціальне середовище і новий канал комунікації» феномен мережі Інтернет розглядається у взаємодії її структурних і функціональних характеристик, а також з позиції держави, яка поставила завдання інтеграції України у світовий інформаційний простір. Відзначається, що мережа Інтернет як нове комунікаційне середовище є багатофункціональною системою. Однією з головних функцій Інтернету є соціальна. Вона утворює нові форми комунікативної поведінки в середовищі, де панують горизонтальні зв'язки і відсутні територіальні, ієрархічні та часові кордони. Соціальна функція впливає на крос-культурні процеси, які відбуваються в суспільстві, і зрештою, як стверджують експерти, призведе до зміни культурних парадигм.
Завдяки комунікації як результуючому чиннику інформатизації і скорочення просторової та соціальної дистанції з'являються нові можливості включення в глобальний простір кожного члена суспільства. У сфері культури відбувається множення смислів, які конструюють нову реальність. Підвищується рефлексія суспільства, а також групова й індивідуальна саморефлексія. Невипадково в обґрунтуванні специфічних особливостей «інформаційного суспільства» різні автори звертають увагу на одночасність рефлексії на різних полюсах соціуму. Інформаційні кільцеві мережі, з'єднуючи різні континенти, економічні, політичні і культурні підсистеми в режимі on-line, створюють кіберпростір, дають нові стимули для збільшення темпів виробництва теоретичного знання, зміни видів зайнятості та стилю життя. Означені тенденції підкреслюють зростаючу роль комунікації як наслідку взаємодії й соціальної дії на соціальному і соцієтальному рівнях, множення знакової й символічної структур як інструментів комунікації й посилення територіальної, професійної й соціальної мобільності як певних елементів «опредметнених» соціальних відносин. Мережа Інтернет – нове соціальне середовище і новий канал комунікації також трансформує міжособистісне спілкування. Телекомунікаційні зв'язки інакше структурують світ, створюють нові умови й форми функціонування геополітики, глобальної фінансової й економічної систем.
Виділена особливість мережі Інтернет як нового соціального середовища і нового каналу комунікації полягає в тому, що різні люди з усіх кінців світу, які називають себе «громадянами Мережі» і добровільно вступають в Інтернет, створюють своєрідну «кіберпопуляцію». У ній не існує поділу за расовою, національною, релігійною, віковою, статевою, професійною приналежністю.
У третьому підрозділі «Соціальні характеристики віртуальної реальності» аналіз соціального середовища Інтернет виявляє функції особливого виду соціалізації – віртуальної соціалізації. Її вихідними точками є кіберпростір і молодіжні співтовариства. Специфіка віртуальної соціалізації полягає в тому, що вона об’єднує одночасно різні її види (пізнавальну, професійну, правову, політичну, трудову, економічну), представлені в різних соціальних інститутах реального суспільства. Віртуальна соціалізація включає в себе також освоєння символіки культурних кодів кіберкультури й інтеграцію в реальне соціальне середовище. Віртуальна соціалізація постає як процес освоєння користувачами технологій міжособистісної комунікації, соціальної «навігації» та правил поведінки в кіберпросторі. Учасники мережі засвоюють соціальні норми, цінності й рольові вимоги, які існують як у конкретних мережних співтовариствах, так і в реальному соціумі. Виникнення віртуальної соціалізації і її трансформації пов'язані зі зміною самої соціальної структури. Суспільство змінюється настільки швидко, що молодь, яка дорослішає, приходить уже не в той звичний світ, до якого її готували в процесі традиційної соціалізації. Трансформація соціальної структури є причиною того, що молоді люди не переймають досвіду старших поколінь. Як результат - різноманітні молодіжні співтовариства, у тому числі і кіберкомунікативні, формують кіберкультуру як альтернативну субкультуру, яка більш адекватно відбиває нові реалії інформаційного суспільства.
У четвертому підрозділі «Ідентичність на перетині реального і віртуального просторів» осмислюються різні способи формування ідентичностей у сучасному світі. Ці способи формування ідентичностей розмиті і різноманітні. Відповідно до цих способів презентації себе в просторі виділяються три шляхи знаходження ідентичності. Перший – легітимація – передбачає визнання існуючих статусів та ідентичностей, які будуються передусім на соціальних характеристиках. Другий шлях – протистояння – будується на пошуку сутнісних рис, автентичного змісту, пов'язаного з аскриптивними характеристиками чи з культурним походженням індивіда. Даний шлях одержав назву «протистояння». Тут мова йде про дистанціювання людини від сформованої соціальної статусно-рольової структури. Конструктивізм чи проектування будується на пошуку ідентичності в майбутньому, у ситуації комунікації і зіткнення різних дискурсів.
Сформульовано кілька припущень із приводу особливостей формування соціальних ідентичностей у сучасному українському суспільстві. По-перше, відбувається зменшення соціальних (соціально-професійних, соціально-статусних, громадянських) ідентифікацій і, відповідно, збільшення віднесення себе до аскриптивних груп, наприклад, статевовікових чи до так званих символічних соціальних категорій: «такий, як усі», «нормальний», «моральна духовна еліта». По-друге, очевидне поступове виникнення реальних локальних груп, які усвідомлюють себе як окремі утворення на основі різної комунікативної активності. Наприклад, про можливість формування користувачем себе в мережі Інтернет він довідується через віртуальну реконструкцію персональної ідентичності. Користувач мережі Інтернет має можливість для самоконструювання себе в кіберпросторі: створювати декілька віртуальних ідентичностей для одного реального тіла, також він має унікальну можливість руйнувати свою ідентичність чи ідентичності в мережі Інтернет, наприклад, примірюючи девіантні ролі. Ідентичність конструюється як посилання на те, що нею не є, на несхожість з якою вона співвідносить себе і яку виробляє.
Другий розділ «Кіберкультура як різновид субкультури» присвячений осмисленню категорій «культури», «субкультури» і «кіберкультури». У цьому розділі уточнюємо зміст культури як способу організації і розвитку суспільства, представленого в субстанціональних (системах цінностей, нормах, традиціях, ритуалах, моделях поведінки) і речових елементах діяльності соціальних інститутів, які створюють цілісність громадського життя.
У першому підрозділі «Співвідношення понять «субкультура» і «кіберкультура» субкультура постає у вигляді автономного цілісного утворення всередині пануючої, домінантної культури. Вона має власні інститути й характеризує специфічні умонастрої, світогляди та дії різних соціальних груп. Розмежування культури і субкультури виявляється через вільний, суб'єктивний вибір індивіда: прилучення до культури відбувається без згоди індивіда, тоді як прилучення до будь-якої субкультури передбачає усвідомлене прийняття рішення самим індивідом. Кіберкультура як різновид видового спектру субкультур і специфічних Інтернет-співтовариств (кіберкомунікативних співтовариств) за культурними інтересами об’єднує різні соціальні групи у специфічні об'єднання, що відрізняються відображенням соціальної реальності, суб'єктивним позиціюванням і маніфестацією власних устремлінь. Кіберкультура ж існує поза конкретними просторовими і часовими координатами. Кіберкультура, обмежена віртуальною реальністю, є різновидом субкультури. У її рамках транслюється традиція, яка породжує цілий ряд молодіжних співтовариств і повсякденних ідеологій. Усі вони відтворюють певний комплекс цінностей, створюють свої символи, атрибутику, сленг, що дозволяє оцінити значимість і ієрархію відображеної реальності.
У другому підрозділі «Мережа Інтернет як засіб групової взаємодії в концепції феномена кіберкультури» аналізується групова свідомість і повсякденні ідеології учасників кіберкомунікативного співтовариства, що обумовлює результативність їх взаємодії та успішність діяльності за рамками певного співтовариства.
Одним із поширених видів міської субкультури (локального кіберкомунікативного співтовариства в Інтернет середовищі) є «тусовка». Вільний, неформальний стиль спілкування, який уникає регламентації і структурування, визначає його специфіку. Цю дозвільну спільність визначаємо як комунікативне середовище з розмитою або неочевидною структурою. Наявність загальнозрозумілих культурних кодів (обумовлених поняттям «тусуватися») дозволяє говорити про кіберкультуру як надгрупову цілісність і різновид молодіжної субкультури. Саме завдяки тусовці відбувається процес віртуальної соціалізації, тобто процес прилучення нових вікових когорт молоді до кіберкультурних традицій, норм і цінностей. Тусовки, об'єднані кіберпростором чи середовищем мережі Інтернет, де сходяться представники різних течій, виконують особливу роль у консолідації субкультури як цілого шляхом синхронної уніфікації її культурних кодів (сленгу, символіки і її тлумачень). Для Інтернет-середовища характерні наявність загального культурного коду (загальнозрозумілі символи, сленг, атрибутика), реальні комунікації, соціальні взаємодії і загальні норми, які визначають порядок цих взаємодій. Усе це і дозволяє говорити про існування комунікативного середовища, спільності, яка об’єднує цілий ряд тусовок. Визначаємо, що часова орієнтація молодіжних субкультур найчастіше про- і ретроспективна.
Одним із елементів кіберкультури є не мова, а швидше – «комп’ютерний сленг». Кіберкультура англомовна за своєю суттю, тому комп’ютерний сленг використовується як синоніми до професійних англійських термінів, відрізняючись від них емоційним забарвленням. Специфіка комп'ютерного сленгу передусім полягає в тому, що його не можна зарахувати до жодної окремо узятої групи нелітературних слів чи виразів. Його слід розглядати як явище, якому притаманні риси кожної з цих груп. Стилістично нейтральні в англійській мові слова, перейшовши до сленгу українських програмістів і користувачів, набувають іронічно-зневажливого чи просто розмовного забарвлення.
Кіберкультурі як виду субкультури притаманний не тільки набір актуалізованих способів комунікації, але і власний фольклор. Це можна простежити в численних анекдотах про програмістів, у «комп'ютерних» переробках відомих пісень, фільмів тощо, тобто у власному фольклорі, який також є інституціональною формою субкультури.
Третій розділ «Дія кіберкультури на молодіжні підгрупи» присвячений аналізу й інтерпретації емпіричних показників з метою виміру впливу кіберкультури. Інформаційне суспільство, представляючи собою ступінь соціальної реальності, що еволюціонує, зберігаючи в основному старі основи соціальної стратифікації і соціальної напруженості, виявляє специфічні структури і взаємодії. Джерелом його саморозвитку стає виробництво і поширення знання завдяки новим інформаційним технологіям. Трансформація уже існуючих видів діяльності, поява її нових видів, так само, як і багатогранне опосередкування некомп’ютеризованих її видів, є наслідком виробництва і поширення знання на принципово новій основі. У зв'язку з цим становить науковий інтерес діапазон використання технологічних засобів як каналів інформації в повсякденних практиках молоді, а також функціональних характеристиках цих технологічних засобів.
У першому підрозділі «Емпіричні показники для позначення меж функціонування феномена кіберкультури» визначено, що відповідно до результатів емпіричних досліджень частка респондентів, які мають персональні комп’ютери і програмне забезпечення, зростає високими темпами. ПК стає атрибутом предметно-речового середовища і на роботі, і вдома. Будучи елементом включеності у глобальний інформаційний світ, він у той же час є маркером комфортності приватного життя і характеристикою стильових особливостей інформаційного суспільства.
Для оцінки міри функціональності мережі Інтернет сформовані типології «прагматичної включеності в мережу». Вони представлені видами інформаційно-пізнавальної, професійно орієнтованої й інформаційно-розважальної спрямованості. Логіка розгортання інтересу респондентів іде від пізнавальної до професійної діяльності, а кореляційні залежності демонструють структури зв'язків не тільки з об'єктивними характеристиками респондентів (статтю, віком, освітою, професією, матеріальним благополуччям), але й із суб'єктивними – ситуативним й актуалізованим захопленням респондентів.
Якщо в найзагальнішому вигляді поле кіберкультури може бути окреслене як сукупність речових (предметних) і особистісних елементів, які позначають міру включеності у глобальний світ, то інша його сторона постає у формі символічних і знакових систем і розкриває змістовні смисли взаємодій.
У другому підрозділі «Значимість кіберкультури і мотивація звернення до мережі Інтернет» визначені контури кіберкультури як різновиду субкультури. У її символічному і знаковому вираженні, здатному описати нові конфігурації реальності віртуальної, можуть виступати стратегії конструювання ідентичностей і сфер (співтовариств) кіберспілкування. Специфіка віднесення себе до тієї чи іншої групи задається респондентом у залежності від безлічі завдань, що програються в полі кіберпростору. Вони можуть бути пізнавальними, захисними, пов’язаними зі зміною образу, пробним шлюбом, утечею від тиску соціальних інститутів, у тому числі сімейних, професійних, політичних. Із цього випливає положення про множинність індивідуальних ідентичностей або про розщеплення домінантної ідентичності на вектор ідентичностей при програванні різних ролей. Право на термін «кіберідентичність» можливе при більш глибоких крос-культурних дослідженнях, що розкривають певні стійкі значення віднесення до того чи іншого типу користувачів мережі в різних країнах. Але категорія «кіберідентичність» не тотожна транснаціональній ідентичності, яка нині частіше співвідноситься з поняттям «громадянин світу».
Оцінка соціальних практик користувачів мережі Інтернет дозволяє виділити три стійкі групи, що утворюють ядро її користувачів: інтелектуально-творчі; професійно працюючі з інформацією, що виробляють «продукти» як результат трудової діяльності; досвідчені користувачі, знайомі з правилами поведінки в мережі. Вказані типи співвідносяться в аудиторіях користувачів мережі, як 16,5:40,6:42,9; в аудиторіях випускників загальноосвітніх шкіл – 6,1:23,7:70,2, а серед осіб, орієнтованих на кіберкультуру, у загальному масиві користувачів мережі – 15,8:27,8:56,4 і серед випускників шкіл – 7,9:39,4:52,7. Більш виважені оцінки серед респондентів, активно включених у кіберпростір, свідчать про те, що в них є розуміння розвитку мережі і їх власної відносної професіоналізації цього виду діяльності.
У третьому підрозділі «Ціннісно-нормативні орієнтації, скоректовані впливом кіберкультури» уточнюються ціннісно-нормативні системи. Вони є найбільш виразними характеристиками кіберкультури, що формується. Аудиторії користувачів Інтернету з цієї точки зору відрізняє значимість такої базової цінності, як «цікава робота», висунута на перше місце в ранговій шкалі, і специфіка інструментальних цінностей – «впевненість у собі», «самостійність», «свобода» на відміну від традиційних цінностей «здоров’я», «миру і спокою в країні», «щасливого сімейного життя», «матеріального благополуччя», «гарних і вірних друзів», що є пріоритетами в населення м. Одеси.
Оптимальні за раціональністю установки осіб, орієнтованих на кіберкультуру, відбивають логіку мислення і спосіб дії інформаційного суспільства, що формується, і підтверджують гіпотезу про вплив кіберкультури на характер суспільних відносин. Когортний аналіз випускників шкіл 1996, 2006 рр. фіксує нові моделі відтворення ціннісних координат і осмислення інноваційних принципів життєвої стратегії.
У четвертому підрозділі «Соціально-культурні ідентичності молодіжних підгруп, включених у кіберкультуру» розкривається своєрідний фетиш і символ кіберкультури – спілкування. Суперечливість виявляється в тому, що інформаційне суспільство завдяки більш високій технологічній оснащеності засобів зв'язку скорочує соціальну дистанцію і зближує людей з різними соціальними статусами, віком, статтю, які живуть у різних регіонах Землі. У той же час прогресуюча опосередкованість контактів робить його співтовариством тотальної самітності.
Незважаючи на те, що спілкування в молодіжному середовищі займає перше місце серед 22 аналізованих видів занять у вільний час у когортах випускників 1996 і 2006 р., «робота в мережі Інтернет» переміщується з 15 на 7 місце, а «комп'ютерні ігри» навпаки – з 4 на 9 місце. Серед тих респондентів, хто орієнтований на кіберкультуру, «роботі в мережі Інтернет» відповідає ще більш високе – п'яте місце, що свідчить про те, що вона стає домінуючим видом діяльності і визначає всі інші види занять у вільний час.
Можливо, спілкування в мережі Інтернет становить собою своєрідну автокомунікацію, спробу конструювання власного світу, але можливе також і інше: це захисна реакція від агресивної форми взаємодії в реальному світі і посилення тенденції поверхневого, ритуального спілкування, характерного для західного світу.
Більша частина випускників загальноосвітніх шкіл ідентифікує свої інтереси з мережею Інтернет чи комп’ютерними клубами, і тільки деякі асоціюють групову приналежність з рокерами (6,0%), реперами (5%). Третина респондентів, включених у кіберпростір, заявляє про свою самодостатність, заперечуючи вплив яких-небудь батьківських чи політичних зразків. І лише кожен сотий зазнає впливу «співаків», «акторів», «персонажів комп'ютерних ігор» або «героїв кінофільмів».
Кіберкультура, будучи самостійним соціальним утворенням, інституціонально оформленим і самовідтворюючим цінності і повсякденні ідеології, вступає в конкуренцію з інститутами суспільства у процесах соціалізації й інтеграції. Її учасникам доводиться соціалізуватися одночасно у двох вимірах: соціальній спільності кіберпростору й у мережному соціумі, де вони взаємодіють відповідно до його власних правил гри. Говорячи про віртуальну соціалізацію з погляду набуття знань і навичок, підкреслимо, що фіксуючими ознаками виступають знання, пов'язані з інформаційною грамотністю, і навички соціальної навігації в кіберпросторі, а також знання основ комунікації, зокрема – розуміння взаємних рольових очікувань, попередній комунікативний досвід і т.д. Крім освоєння норм і цінностей кіберкультури, користувачу мережі Інтернет доводиться корегувати свою «поведінку» під впливом еволюційних змін як у соціумі реальному, так і віртуальному, де він раніше проходив відповідні етапи соціалізації. Можна припустити, що в рамках кіберкультури, з огляду на її більш рухливу структуру елементів, ресоціалізація має більш високі темпи, ніж у межах домінуючої культури. Очевидно і те, що процес соціалізації в кіберпросторі триває безупинно.
Інформаційне суспільство в міру розвитку міняється саме і змінює людину, включену у нього. Попередні дані про межі кіберкультури й акторів, що складають ядро її евристичного потенціалу, дозволяють виділити деякі риси, властиві їм. Це виражений інтерес до всього нового, готовність до змін, орієнтація на смислову значимість інформації. Соціально-культурні ідентичності характеризуються також суб'єктивним переживанням часу, орієнтацією на творчість і конструювання власних просторів.
У висновках підводяться підсумки дисертаційної роботи, формулюються наукові висновки і практичні рекомендації, визначаються можливі напрямки подальших пошуків у галузі вивчення феномена кіберкультури, підкреслюється актуальність вивчення кіберкультури в інформаційно-технологічному відтворенні соціуму. Сучасні інформаційні технології створили принципово нову ситуацію, як в культурі, так і в суспільстві в цілому. Індустріалізація й урбанізація суспільства, руйнування традиційних комунікацій і колективних цінностей, могутнє зростання індивідуалізму призводять до трансформацій ідентічностей молодих людей, більшість яких отримують інформацію про світ виключно завдяки мережі Інтернет, що формує їх ціннісні уявлення. Сучасних молодих людей на відміну від їх батьків, приваблює не традиційне спілкування з реальними людьми, а спілкування у віртуальному світі з іншими людьми, анонімами і вигаданими образами. Виникаючі кіберкомуникативні співтовариства в мережі Інтернет є продовженням традиційних соціальних співтовариств (користувачі інформаційно-аналітичних, фінансових, комерційних, наукових структур), але з іншими завданнями, альтернативними забюрократизованій соціальній реальності.
Суть цієї альтернативи полягає в тому, що в кіберпросторі суспільство представлене складною інтерактивною системою. Мережа Інтернет, будучи прикладом різноманітності культур і стилів, підтверджує гіпотезу про амбівалентності індивідуальної свідомості, зв'язаної зокрема з його власним впливом. Різноманітність кіберкомуникативних співтовариств дозволяє невпевненій в собі людині з одного боку, знайти стійкість (можливість рано чи пізно знайти собі групу за інтересми), з іншої, – приводить до «переселення в кіберпростір», зменшенню кількості соціальних контактів в реальному світі – тобто соціальній дезадаптації або поверхневому сприйняттю соціальної реальності.
Попередні результати дослідження дозволяють виділити деякі риси, що відрізняють молоду людину, орієнтовану на кіберкультуру, від людини традиційного суспільства: це інтерес до всього нового, готовність до змін; різноманітність поглядів; орієнтація на значення інформації, на її розуміння, а не тільки на засвоєння і автоматичне запам'ятовування; орієнтацію на творчість, суб'єктивне переживання часу, конструювання власних світів-просторів, гнучкішу трансформацію ціннісно-нормативних орієнтацій. Закріплення вищеназваних характеристик, властивих «духу часу», – процес суперечливий. Він пов'язаний з критичною рефлексією соціальної реальності, як підкреслювалося в різних розділах дисертаційної роботи, так і ламанням звичного і застарілого, зміною форм суспільної свідомості. Інформаційні системи знаходять застосування у всіх нових середовищах людської практики, трансформуючи не тільки окремі властивості особи, її дії, але і людську діяльність у цілому. Ураховуючи різноманітність активності користувачів мережі Інтернет, в дисертаційній роботі запропоновано декілька видів діяльності, що найтиповіше відображають характер комунікації: пізнавальна, ігрова і спілкування. Цим різновидам діяльності відповідають глобальні зміни (трансформації) особі: захопленість пізнанням у сфері програмування і телекомунікацій або як крайній варіант – «хакерство»; захопленість комп'ютерними іграми і, зокрема - іграми за допомогою мережі Інтернет або як крайній варіант - ігрова наркоманія; захоплення мережевою комунікацією або як крайній варіант – Інтернет-адікції (своєрідна (нарко) залежність від мережі Інтернет). Завдяки багатофункціональним можливостям комунікації і технічним засобам мережа Інтернет трансформує культуру в кіберкультуру, де доступ до комунікації безпосередньо мережевий: кожен доступний кожному поза соціальним статусом. Інтернет, виконуючи свої специфічні функції, ігноруючи реальні соціальні статуси учасників взаємодії, формує свою систему статусів і ролей. В образі кіберкультури суспільство вперше стикається з середовищем, непіддатливим статусному обмеженню і соціальному контролю. Подальше вивчення мережі Інтернет як соціального інституту може оптимізувати процес інформатизації сучасного українського суспільства і тим самим допомогти Україні зайняти гідне місце серед інших розвинених країн світу, а також виділити актуальні проблеми політичного і культурного життя і перевести їх обговорення в публічний простір електронних і друкованих ЗМІ.
Проведені емпіричні дослідження дозволили сформувати цілісне уявлення про речовинні і субстанціональні елементах кіберкультури, що знаходять прояв в повсякденних практиках різних соціальних груп і регіонів України. Згідно з його результатами частка респондентів, що мають персональні комп'ютери і програмне забезпечення, зростає високими темпами. Персональний комп'ютер стає атрибутом речовинного середовища на роботі і вдома, є маркером комфортності приватного життя і підтверджує гіпотезу про його знакову характеристику як ознаку інформаційного суспільства. Типології безпосередньої виключності в мережу Інтернет представлені видами інформаційно-пізнавальної, професійно-орієнтованої і розважальної спрямованості і відповідно ним показано, що ядро користувачів складають люди інтелектуально творчі, такі, що працюють з інформацією на професійному рівні, проводять «продукти» інформації, нові знання, а також досвідчені користувачі і новачки, що освоюють мережу. Додання мережі Інтернет своєрідної інституційної форми, що відображає виробництво нових ціннісних систем, повсякденних ідеологій і сценаріїв майбутнього розвитку людського суспільства, своєрідні форми контролю в рамках конкретних порталів, форумів і сайтів, що все
