ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

КОЛОМИЙЧУК ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ

УДК: 330.34 : 353.5

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ АДМІНІСТРАТИВНИМ РАЙОНОМ В СИСТЕМІ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Спеціальність 08.10.01 - Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Львів - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Тернопільській академії народного господарства Міністерства освіти і науки України.

Наукові консультанти: доктор економічних наук, професор
Вихрущ Володимир Павлович,

Тернопільська академія народного
господарства, завідувач кафедри

доктор економічних наук, професор
Мельник Алла Федорівна,
Тернопільська академія народного
господарства, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор економічних наук,
професор, академік НАН України
Лукінов Іван Іларіонович,

Інститут економіки НАН України, директор

доктор економічних наук, професор
Куценко Віра Іванівна,

Рада по вивченню продуктивних сил України
НАН України, завідувач відділу

доктор економічних наук, професор
Мальський Маркіян Зиновійович,

Львівський національний університет
ім. І.Франка, завідувач кафедри

Провідна установа: Науково-дослідний економічний інститут

Міністерства економіки України,
відділ проблем регіональної економіки, м.Київ

Захист відбудеться 19 жовтня 2000 р. о 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою:

79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий 19 вересня 2000 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат економічних наук Жовтанецький B.I.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Відношення до адміністративного району (АР) як до об’єкту соціально-економічного дослідження в регіональній економіці є неоднозначним. Ця неоднозначність переслідує АР не тільки як об’єкт наукового дослідження, але і як об’єкт господарювання та управління впродовж всієї історії його існування. Адже, якщо АР розглядався з точки зору економіки чи управління, то він сприймався як “сільськогосподарський; якщо він досліджувався з точки зору використання природно-ресурсного потенціалу, то розглядався частіше всього як частина галузевого комплексу; якщо йшла мова про конструювання перспективного середовища регіону, то він вивчався в складі групи АР. Такі протилежні ракурси дослідження АР, формально-логічні протиріччя при управлінні його розвитком вимагають нових підходів до нього як до економічного об’єкту, як до середовища життєдіяльності людини, зрештою, як до соціально-економічного середовища, де в кінцевому рахунку формується система місць прикладання праці, створюється національний продукт.

АР – це не тільки територіальна одиниця адміністративно-територіального устрою, це – територіальне утворення, відносно невелика частина країни, геосистема, яка має чіткі межі - адміністративні кордони. Її, безумовно, можна розглядати і як самостійну систему, здатну до самоорганізації, і як елемент чи системну частину регіону, і як структурну та функціональну одиницю національного господарського комплексу України, тобто як надзвичайно складний багатогранний об’єкт управління. Таке відношення до АР докорінно міняє уявлення про нього як про об’єкт дослідження, про його природу і структуру, про функціональні і організаційні механізми забезпечення його розвитку. Разом з тим, адміністративний район як об’єкт міждисциплінарних досліджень недостатньо висвітлений в економічній, економіко-географічній та юридичній літературі. Фундаментальні основи дослідження адміністративних утворень, які можна прийняти до уваги, розробляючи проблеми розвитку АР, відпрацьовані у працях А.Вебера, У.Ізарда, О.Кристаллера, А.Льоша, П.Хаггета. Окремі аспекти розвитку ТВК адміністративного району, як форми розміщення продуктивних сил висвітлені у працях А.Деменєва, Ф.Заставного, В.Кіс-танова, Л.Смирнягіна, М.Паламарчука, А.Пробста, О.Пчеленцева, М.Шаригіна та ін. Методологічні проблеми аналізу стану, структури і перспективного розвитку господарства адміністративного району розроблені Е.Алаєвим, І.Бутком, І.Горленко, М.Долішнім, С.Злупком, І.Лукіновим, М.Мальським, А.Мель-ник, В.Вихрущем, Я.Побурком, Л.Руденком, Г.Старостенко, В.Тимчуком, О.Шаблієм, Л.Шевчук та ін.

В умовах сучасної гострої і затяжної кризи, яка, безумовно, не могла не позначитись на протіканні соціально-економічних процесів в рамках АР, надзвичайно актуальним є створення в їх межах сучасних цивілізованих умов, наближених до загальноєвропейських стандартів середовища життєдіяльності людини, що є можливим при умові розробки нових моделей розвитку АР, трансформації економічних і соціальних механізмів управління його розвитком.

Вимагає ґрунтовних досліджень розвиток АР різного типу, зокрема приміських АР, на території яких найяскравіше проявляються протиріччя між містом і оточуючим його середовищем, прикордонно-приміських територій, які є своєрідними “вікнами” у інші країни, інших АР, що недостатньо висвітлено в науковій літературі. На розвиток АР, перебудову організаційної та функціональної структури управління ними суттєво впливає трансформація їх як об’єкту управління в зв’язку з реформуванням форм власності і розвитком ринкових відносин, що в сукупності вимагає посилення уваги до соціально-економічних аспектів розвитку АР як до окремої проблеми. Особливої уваги вимагає удосконалення системи управління адміністративним районом у зв’язку з проведенням адміністративної реформи в Україні, формуванням і реалізацією Концепції державної регіональної політики.

Актуальність вказаних теоретичних, організаційних і методологічних проблем з огляду на нову економічну ситуацію в Україні та її регіонах визначила мету і основні завдання дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з виконанням наукових держбюджетних досліджень, передбачених планом НДР Тернопільської академії народного господарства та Інституту регіональних досліджень НАН України, виконанням робіт в рамках господарських договорів та з науково-технічними програмами. Серед цих робіт найважливішими є: “Концепція державної регіональної економічної політики (Тернопільська область)”, 1996 р.; “Концепція економічної безпеки України (Тернопільська область)”, 1996 р.; програми економічного і соціального розвитку Тернопільського району на 1996, 1997, 1998, 1999 рр.; “Програма стабілізації та розвитку агропромислового комплексу Тернопільської області на 1998-2000 рр.”; “Програма стабілізації та розвитку агропромислового комплексу Тернопільського району на 1998-2000 рр.”; Державна програма “Поділля” (Постанова Кабінету Міністрів №279 від 12.04.1995 р.); “Програма Тернопільщина – 2010”; “Регіональна концепція господарського розвитку Тернопільської області”, 1999 р.; “Концепція реорганізації управління в Тернопільській області”, 1999 р.; “Програма “Тернопільщина – 2010”; “Теоретичні засади регіональної політики” (державний реєстраційний номер 197V012834)”; “Механізм реалізації регіональної політики в умовах формування національної економіки” (державний реєстраційний номер 0100V002572R). При виконанні вказаних робіт дисертант був науковим керівником тем або розділів комплексних тем і брав безпосередню участь у формуванні теоретичних і методичних підходів, створенні науково-методичного апарату, проведенні аналітичних та прогнозних розрахунків, експертних оцінок проблем і перспектив, що стосуються розвитку адміністративних районів.

Мета і основні завдання наукового дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних, методологічних і методичних положень, наукових і практичних рекомендацій щодо соціально-економічного розвитку АР, управління ним, пропозицій щодо удосконалення адміністративно-територіального поділу України і формування регіональної політики держави, пошук ефективних соціально-економічних механізмів управління АР в системі регіонального розвитку, створення моделі господарського механізму функціонування АР в умовах перехідного періоду. Реалізація мети обумовила необхідність визначення і розв’язання наступних завдань:

?

?

?

?

?

?

?

?

Предметом дослідження є теоретико-концептуальні, методологічні та при-кладні аспекти розвитку АР у період формування ринкових відносин, організаційні, соціальні та економічні механізми управління цим процесом.

Об’єкт дослідження – АР як одиниця адміністративно-територіального поділу, як елемент чи системна частина регіону і як суспільно-територіальна система.

Методологічною основою роботи послужили положення економічної регіоналістики, економічної теорії, праці сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених різних галузей знань, в яких висвітлені фундаментальні положення теорії розвитку територіальних систем, формування адміністративно-територіального устрою держави, становлення і розвиток регіональної політики, сучасна трансформація систем управління. У якості одного з найважливіших методологічних і методичних підходів застосований системний підхід, який використано з урахуванням міждисциплінарного характеру дослідження. При вирішенні поставлених завдань використовувався різноманітний арсенал методів, серед яких методи просторового, економічного, статистичного і соціоло-гічного аналізу, картографічного моделювання, експертних економічних і соціологічних оцінок, конкретні економічні методи, математичні методи тощо. Автор використав набутий в процесі практичної роботи досвід та знання з питань управління регіональним соціально-економічним розвитком.

Наукова новизна одержаних результатів даного дисертаційного дослідження полягає у тому, що в ньому:

?

?

?

?

?

?

?

?

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в процесі дослі-дження теоретичні підходи і методичні розробки знайшли впровадження на всіх рівнях управління. Зокрема, на державному рівні вони враховані при розробці “Концепції державної регіональної політики”, на регіональному – в розробці державних регіональних програм соціально-економічного розвитку, в практиці управління територіальними адміністративними одиницями різних ієрархічних рівнів, на локальному – при вирішенні проблем територіальної організації продуктивних сил в межах АР, в процесі управління ними. Так, результати дослі-дження впроваджені в роботі Тернопільської районної адміністрації, Тернопільської обласної адміністрації, Тернопільського міськвиконкому у вигляді методик, реко-мендацій та комплексних цільових програм соціально-економічного розвитку тери-торії, в пропозиціях до Державної регіональної програми соціально-економічного розвитку “Поділля”, а також у навчальному процесі в Тернопільській академії народного господарства, що підтверджене відповідними документами (довідки про розробки концепцій, організаційних програм, програм соціально-економічного розвитку Тернопільської області № 01/1-23, № 07-344/4-11 № 07-427/4-11, акт про впровадження результатів науково-дослідної роботи № 126-17/78, листи Міністерства економіки України та Адміністрації Президента України про впровадження результатів наукового дослідження). Здобувач є одним з авторів “Концепції державної регіональної політики”.

Особистий внесок здобувача

Усі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї і положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію на міжнародних, всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях, зокрема: “Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку адміністративних районів” (Львів, 1997 р.); “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: регіональні та соціально-економічні аспекти” (Ялта-Форос, 1998 р.); “Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми” (Львів, 1998 р.); “Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку” (Львів, 2000 р.); “Регіональна науково-технічна політика: інноваційний розвиток та інформаційний простір” (Львів, 2000 р.), на семінарі “Робота обласної державної адмінстрації по керівництву місцевими органами влади та системи регіонального управління економічною” в Українській Академії державного управління при Президентові України та ін. Результати дисертаційного дослідження впроваджені в практику роботи Тернопільської районної, обласної адміністрацій, представлені в доповідних записках названим адміністраціям, Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України,

Публікації результатів дослідження. Результати проведених досліджень, теоретичні та методологічні положення, практичні рекомендації опубліковані y 46 наукових працях загальним обсягом 80,33 д.а., в тому числі 48,53 д.а. належить особисто автору.

Обсяг та структура роботи. Обсяг дисертації 462 сторінки тексту в комп’ютерному наборі. Робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел (201 найменування) і додатків. Дисертація містить 40 таблиць, 32 рисунки.

Основний зміст дисертації

У проведеному дослідженні захищаються теоретичні і науково-практичні положення розвитку АР та удосконалення управління ним у найближчій перспективі на різних ієрархічних рівнях.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження соціально-економічного розвитку АР. У даному розділі акцентується увага на АР як на об’єкті дослідження в регіональній економіці, на підходах до його вивчення, зокрема на підходах до дослідження соціально-економічних механізмів управління АР в системі регіонального розвитку.

АР розглядається як територіальна одиниця адміністративно-територіального устрою, тобто як відносно невелика частина території країни, яка обмежена адмі-ністративними кордонами, як структурна і функціональна одиниця регіону та національного господарського комплексу. Територіальне утворення, що має границі і системо-формуючий центр, в ролі якого виступає районний центр, може, з одного боку розглядатися як самостійна система, здатна до самоорганізації, з іншого – як елемент системи вищого порядку. Отже, АР може розглядатися як суспільно-територіальна система. На думку автора, суспільно-територіальна система, це така частина суспільства, яка займає територію в адміністративних межах конкретного рівня і обов’язково управляється органом управління того ж рівня. У дисертації уточнено поняття “структура суспільно-територіальної системи”, яка, на думку автора повинна розглядатися як сукупність наступних під-систем: суспільство чи його частина і суспільна організація (територіально-суспіль-ний комплекс); природноресурсний потенціал території і його використання (територіально-природний комплекс); діяльність і її результати (територіально-виробничий комплекс); інфраструктурні об’єкти, мережі і рівень насиченості ними території та забезпеченості населення (територіально-інфраструктурний комплекс).

АР – це одиниця адміністративно-територіального поділу, суспільно-територіальна система, яка є об’єктом вивчення різних наук, в тому числі і регіоналістики. Сучасний адміністративно-територіальний устрій України представляє собою поділ території держави на систему адміністративних одиниць, у відповідності з яким утворюються місцеві органи державної влади і управління. Він є: головною ознакою держави; своєрідним відображенням механізму управління нею; інструментом для реалізації її функцій і завдань з метою забезпечення умов для найефективнішої організації державного механізму на місцях; одним із визначальних факторів цілісності держави.

Сучасний адміністративно-територіальний устрій України представляє собою ієрархічну систему з чотирма ступенями: центр – область – АР – сільське територіальне утворення. В окремих публікаціях така система трактується як триступенева з найнижчою ланкою АР, який інколи називається низовим. Виділяються також міста обласного, республіканського і загальнодержавного підпорядкування, які виступають фактично, як окремі ступені, хоча їх рівень співпадає з відповідними рівнями названої ієрархічної системи. Тобто, міста загальнодержавного і республіканського підпорядкування (м. Київ та м. Севастополь) і міста обласного підпорядкування (165 міст) формують фактично, як і 490 АР чи 24 області та Автономна республіка Крим, окремі специфічні ступені адміністративно-територіального устрою України. Це призводить до виникнення низки проблем в їх розвитку і управлінні ними. На думку автора, виділення таких міст є одним із найголовніших недоліків сучасного адміністративно-територіального устрою. Місто є фокусом території, на якій воно розташоване. Воно живе за рахунок обміну енергією, товарами, інформацією з прилеглими територіями і тому його штучне відокремлення від навколишніх територій, навіть за рахунок надання йому вищого статусу, є не тільки неправомірним, але і шкідливим, призводить до серйозного ускладнення соціально-економічної ситуації на відносно невеликій території.

З огляду на здійснений аналіз адміністративно-територіального устрою України у дисертації обгрунтована доцільність здійснення коригування кордонів деяких АР, окремих областей, необхідність зміни статусу окремих територій. Це коригування орієнтоване на узгодженість форми адміністративно-територіальних одиниць із ареалами, зонами соціально-економічної, суспільно-політичної діяльності населення. На рис. 1 відзначені місця на території України, де, з точки зору автора, доцільне коригування границь адміністративних одиниць. Оскільки адміністративні одиниці можуть виступати гальмом чи сприятливим фактором діяльності, то коригування адміністративно-територіального устрою у період найближчої перспективи повинно бути орієнтоване на формування їх в таких межах, які б сприяли перетворенню цих одиниць у потужний сприятливий фактор розвитку території. Таке коригування адміністративно-територіального устрою України має стати, на думку автора, важливим етапом адміністративної і муніципальної реформ, які розпочались в Україні.

У дисертації стверджується, що АР як одиниця чи елемент адміністративно-територіального устрою є суспільно-політичною, історичною і – соціально-економічною категорією: в межах АР формується суспільно-територіальний комплекс, локальна система розселення, яка є основою загальнодержавної системи розселення. Це зумовлює складність дослідження АР, що впливає на підбір та особливості використання методів (геопросторового моделювання, економічного аналізу, описового, статистичних та економіко-математичних, прогнозування та ін.) та системного підходу як надзви-чайно важливого методологічного елемента. В дисертації відзначені особливості вивчення АР як системи: по-перше, – це система із чітко визначеними межами;

Рис. 1 Місця на території України, де доцільнге першочергове коригування меж адміністративних утвореньРис. 1 Місця на території України, де доцільнге першочергове коригування меж адміністративних утворень

по-друге, – це система, для якої характерна функціональність, яка дозволяє вивчення особливостей еволюції системи “АР” через дослідження множини її функцій у світлі різних наук: регіональної економіки, соціології, економічної географії, еконо-міки , теорії управління та ін.; по-третє, системі “АР” властива “двоякість”, яка полягає у тому, що ми можемо розглядати її, з одного боку, у площині потоків речовини і енергії, з іншого, – потоків інформації. Виразити таку двоякість не тільки в теоретичному, але і в емпіричному плані надзвичайно складно. Саме тому при аналізі системи “АР” необхідно приділяти особливу увагу її структурі, межам (кордонам), зовнішньому по відношенню до цієї системи середовищу, а також стану системи, який може швидко змінюватися чи знахо-дитися в рівновазі, та тим показникам системи, які не залежать від особливостей її функціонування.

В дисертації узагальнені погляди учених та практиків на господарський механізм АР і виділені головні ракурси бачення ними його змісту: 1) сукупність структурних ланок господарства з формами виробничих зв’язків між ними; 2) головний рушій розвитку господарської системи; 3) спосіб функціонування господарської системи; 4) система форм і методів управління суспільним виробництвом; 5) сукупність соціально-економічних станів господарської системи.

В процесі дослідження доведено, що всі наведені вище ракурси бачення змісту поняття “господарський механізм” є однобоким поглядом на нього, тобто поглядом на якусь одну сторону чи окремий елемент господарського механізму, що зумовлює неадекватність сприйняття його як об’єкту і як явища економічного дослідження. В результаті автором уточнено зміст поняття “господарський механізм АР”, під яким розуміється в сукупності:1) господарська система, її будова (компонентна чи галузева та територіальна структура;2) взаємозв’язки між компонентними та територіальними елементами системи;3) спосіб існування господарської системи;4) система форм і методів управління функціонуванням господарської системи, послідовною зміною її соціально-економічних станів;5) рушій соціально-економічного розвитку АР – апарат управління, методи і важелі управління, які ним використовуються, ступінь впливу на інші елементи тощо;6) спосіб і якість життєдіяльності населення.

Отже, розгляд будь яких з названих вище елементів господарського механізму – це вагомий внесок у дослідження особливостей його функціонування в цілому. Так, вивчення соціально-економічного стану господарської системи на конкретну дату – це статичний зріз господарського механізму цієї системи. Виявлено, що вивчення тільки одного з елементів (наприклад, важелів і методів управління), не тільки не дає повної уяви про господарський механізм в цілому, але і не дозволяє зрозуміти, чому цей механізм не функціонує зовсім чи функціонує неефективно.

Таким чином, дослідження механізмів функціонування господарських систем АР – це не тільки один з дуже важливих підходів до їх вивчення у регіональній економіці, але і необхідний хід при дослідженні соціально-економічних механізмів управління АР в системі регіонального розвитку.

В процесі розробки дисертації встановлено, що соціально-економічні механізми управління територіальними системами повинні бути за складністю структури адекватними механізмам функціонування господарств цих систем з метою налагодження зворотних зв’язків і оптимізації управління. При цьому визначено, що поелементне дослідження механізму функціонування АР повинно передувати вивченню соціально-економічних механізмів управління територіальними системами.

Розглядаючи АР у площині потоків інформації, зокрема аналізуючи рівень районних інформаційних систем з позиції організації та інтеграції даних і потреби практики, відзначаючи роль інформації як одного з основних топологічних елементів системи управління, автор приходить до висновку, що будь-який АР повинен мати власну інформаційно-пошукову систему, в складі якої мають бути всі види інформації. В дисертації представлена розроблена автором модель інформаційно-пошукової системи АР, яка розглядається як організаційно-виробничий центр із збирання, обробки, аналізу, систематизації, зберігання, відтворення і перетворення інформації. Від швидкості створення інформаційно-пошукової системи, від її надійності залежить ефективність управління соціально-економічним розвитком АР.

Розділ 2. Фактори формування соціально-економічного стану АР. Побудова механізмів управління АР вимагає економічного, локаційного та регіонального аналізу, в основі якого лежить дослідження факторів, що формують його стан. В дисертації здійснена оцінка факторів з точки зору функціонування господарського механізму та стратегії соціально-економічного розвитку АР.

Оцінка факторів розвитку і територіальної організації господарства АР дозволяє вести мову про певні типи районів. В дисертаційній роботі такі типи виділені за оцінкою фактору по одній ознаці (одноознакові райони) чи шляхом накладання оцінок кількох ознак (багатоознакові райони). На основі оцінки локації (розташування чи географічного положення) району виділені типи одноознакових (прикордонні, периферійні, центральні, серединні, проміжні) та багатоознакових (прикордонно-периферійні; прикордонно-центральні; периферійно -центральні тощо) районів і обгрунтовані особливості їх впливу на ефективність функціонування господарських комплексів. Виявлено, що від типу районів залежить інтенсивність соціально-економічних процесів в їх межах і обмінних процесів між АР, що, в кінцевому рахунку, визначає рівень їх розвитку. Так, центральні АР, ядрами яких виступають обласні центри, є фокусами обширних територій, що значно підвищує їх економічний потенціал. Периферійні АР є більш відсталими у порівнянні з центральними. Роль положення АР може зростати, або зменшуватися. Це просте-жується на прикладі прикордонних АР: до виборення Україною незалежності рівень їх розвитку був значно нижчим, ніж навіть периферійних районів. В наш час, в умовах підвищення ступеня відкритості економіки України і розвитку транскордонного співробітництва, темпи розвитку прикордонних АР в багатьох випадках є інтенсивнішими, ніж периферійних.

Другим важливим фактором, що визначає стан соціально-економічного розвитку АР, є розташування його центра (південно-західне, західне, північно-західне, північне, північно-східне, східне, південно-східне , південне, периферійне та центральне), яке впливає на ефективність не тільки внутрірайонних (культурно-побутових, соціальних, економічних тощо), але і зовнішніх зв’язків. Центральне розташування центра АР є, як правило, більш сприятливим, ніж ексцентричне (периферійне).

У дисертації акцентована значимість такого фактору як територія, яка в командно-адміністративний період була обезцінена у всіх відношеннях: вартісному, ціновому, споживчому тощо. В той же час, саме територія є головною складовою інтегрального потенціалу будь-якого утворення в земному просторі, яке має межі. Здійснене дослідження показало, що на соціально-економічний потенціал території суттєвий вплив мають такі її характеристики: розмір (рис.2), конфігурація, зовнішні особливості, функціональні взаємозв’язки, структурні особливості. Їх упорядку-вання при удосконаленні адміністративно-територіального устрою сприятиме викори-станню скритих резервів соціально-економічного розвитку території.

Рис. 2. Розподіл кількості адміністративних районів за величиною території в розрізі областей (на 1.01.1999 р.)

Велика роль належить впливу такого фактора, як природоресурсний потенціал АР. Обгрунтована необхiднiсть диференцiйованого підходу до оцінки його складових : земельних ресурсів, запасів лісових, водних ресурсів, призначених для використання в господарських потребах, а також запасів мiнерально-сировинних ресурсiв. Така оцінка, на думку автора, дасть можливість говорити про пріоритетні запаси тих чи інших природних ресурсів по групах АР, що є основою для розробки гіпотези про пріоритетний розвиток тої чи іншої економічної діяльності на конкретній території, виходячи з інтересів як цієї території, так і держави в цілому. З метою поєднання інтересів держави та АР необхідна відносна і конкретна (кількісна і якісна) інтегральна і покомпонентна оцінка природноресурсного потенціалу в розрізі всіх АР України. Для вирішення проблем просторового розвитку важлива оцінка внутрішньорайонних особливостей природоресурсного потенціалу (визначення концентрації природних компонентів на локальних ділянках у порівнянні з наявністю їх в межах АР).

Важливим фактором розвитку господарських комплексів АР є трудовий потенціал. Автором виявлено, що найбільший запас людських ресурсів є в наймен-ших за чисельністю населення (до 40 тис.чол.) АР (27,0 % від усього населення України), та в найбільших за чисельністю населення (понад 70 тис.чол.) АР (27,7 % від усього населення України). В 90-х роках у результаті змін у соціально-економічній ситуації відбулась демографічна трансформація в розрізі АР. Різко змінилася динаміка населення, як у містах, так і в сільській місцевості. Неухильне зниження народжуваності призвело до того, що в більшості АР не забезпечується просте відтворення населення: в 1998 році кількість народжених в Україні становила 8,3 на 1000 чол. населення при 15 в 1985 р. У 1989-1998 роках зросла смертність населення, що обумовлено процесом його постаріння, погіршенням стану навколишнього середовища, соціальними негараздами, зростанням нещасних випадків, отруєнь, травм і самогубств. В результаті постаріння населення змінився в гірший бік показник “демографічного навантаження”, що негативно позначилося на соціально-економічному розвитку господарських комп-лексів АР, зниженні запасів праці, зокрема в сільській місцевості. У дисертації доведено, що рівень і характер використання трудового потенціалу впливає на величину економічного потенціалу АР.

Економічний потенціал – це сукупна здатність економіки конкретної тери-торії (країни, регіону, адміністративного утворення тощо), її галузей, виробництв, підприємств, господарств здійснювати виробничо-економічну діяльність, випус-кати продукцію, товари, послуги, задовольняти запити населення, суспільні потреби, за-безпечувати розвиток виробництва і споживання.

Представлення економічного потенціалу у кількісному вимірі у вигляді якого-небудь одного показника в розрізі АР є важким методологічним завданням, яке ускладнюється проблемами співставлення показників по АР і необхідністю значних трудозатрат. З огляду на це у дисертацiї пропонується порiвняльна якiсна оцiнка економічного потенціалу кожного АР з іншими сусідніми в межах області, а також з подібними в сусідніх областях шляхом ототожнення економічного потенціалу території з рівнем її соціально-економічного розвитку. Зокрема, запропонована та апробована на матерiалах Тернопiльськоi областi методика бальної оцiнки рiвня соцiально-економiчного розвитку районних господарських комплексiв.

Аналізуючи стан економічного потенціалу АР, дисертант приходить до висновку, що факторами, які сприяли його руйнації в період кризи стали: недосконалість сфери державних фінан-сів, деформація податкової системи і політики, невиправдане вилучення оборотних коштів підприємств, низька платоспроможність споживачів, наявність значної кількості збиткових підприємств, збереження великих обсягів внутрішньої і зовнішньої заборгованості тощо. Зроблений висновок, що в даний час чи не найважливішою проблемою є збереження економічного потенціалу кожного АР у кількісному вимірі при його суттєвому якісному оновленні. При цьому дуже важливим завданням є подальше посилення економічної активності в цілому у державі і в кожному АР зокрема.

Економічний потенціал території залежить від інфраструктурних “запасів” території, тобто від інфра-структурного потенціалу. У дисертацiї здiйснена оцiнка виробничої, iнженерної, транспортної (розрахованi коефiцiенти Енгеля для всiх АР України), соцiальної та екологiчної iнфраструктури АР. Зроблено висновок про iї якiсну, а в рядi випадкiв i кiлькiсну невiдповiднiсть для забезпечення економiчного зростання та безпеки життя в АР.

Аналіз факторів розвитку АР дозволив зробити висновок, що господарський механізм і соціально-економічний розвиток кожного АР повинні бути максимально узгоджені із сприятливими факторами, а соціально-економічні механізми управління АР мають орієнтуватися на повноцінне використання позитивних факторів з метою ефек-тивного розвитку господарського комплексу та збереження, примноження багатств, забезпечення всім необхідним наявних людських ресурсів.

Розділ 3. Дослідження галузевої (компонентної) структури в процесі аналізу соціально-економічного розвитку АР. Аналіз галузевої структури, співставлений з територіальною структурою господарського комплексу, є істотною частиною будь-яких досліджень розміщення продуктивних сил. У дисер-тації здійснений аналіз галузевих структур АР за кількістю зайнятих. Він дав змогу виявити залежність галузевої структури АР від типу району, визначеного за особли-востями поєднання природних і соціально-економічних ресурсів на території цього району. На основі цього нами визначено наступні типи АР:

1. АР, які багаті на паливно-енергетичні та сировинні ресурси. Трудовий потенціал багатий кількісно, але орієнтований на вузьку спеціалізацію і характе-ризується відносно низьким рівнем освіти (наприклад, Волноваський АР Донецької обл., Верхньодніпровський АР Дніпропетровської обл., Миколаївський, Сокальський, Яворівсь-кий АР Львівської обл. та ін.).

2. АР, які багаті на паливно-енергетичні та сировинні ресурси. Трудовий потенціал багатий кількісно із всебічною підготовкою, орієнтований на широкий спектр місць прикладання праці (зокрема, Здолбунівський АР Рівненської обл., Калуський АР Івано-Франківської обл., Дрогобицький і Стрийський АР Львівської обл. та ін.).

3. АР з багатим трудовим потенціалом, але обмеженими паливно-енерге-тичними і мінерально-сировинними ресурсами, (наприклад, гірські АР Карпатських областей, Драбівський АР Черкаської обл., Гайсинський АР Вінницької обл. та ін.).

4. АР з великим містом на території (обласним центром, містом обласного підпорядкування тощо), яке має великий набір місць прикладання праці, добре розвинену навчальну і наукову інфраструктуру (зокрема Києво-Святошинський АР Київської області, Харківський АР Харківської області).

5. АР з добре розвиненими магістралями, наявністю трудового потенціалу, з різноманітним спектром місць прикладання праці (наприклад, Жовківський, Мостиський АР Львівської області, Тернопільський АР Тернопільської та ін.).

Вказані типи районів мають властиву їм галузеву структуру. Так, для першого типу районів характерна дуже висока частка зайнятих у промисловості (понад 40 % від загальної кількості працюючих у районі), зокрема у добувній промисловості; для другого типу - висока частка зайнятих у промисловості (від 30 до 40 %), зокрема у добувній промисловості при відносно рівномірному розвитку багатьох інших видів економічної діяльності; для третього типу – порівняно низька питома вага зайнятих у промисловості (20-30 %) при відносно високих рівнях безробіття; для четвертого типу – невисока питома вага зайнятих у промисловості (25-35 %) при відносно рівномірному розподілі зайнятих по інших галузях та високій мобільності трудового потенціалу; для п’ятого типу – низька частка зайнятих у промисловості (до 25 %) при високій мобільності трудового потенціалу.

Виявлення особливостей сучасної галузевої структури за обсягами продукції, що випускається, є недоцільним у зв’язку із кризою, яка в ряді АР зберігається. У цьому зв’язку складно говорити в сучасних умовах і про галузі спеціалізації, галузі експортної орієнтації. Незважаючи на це, інформація про зміну галузевої структури в період ринкових перетворень під впливом різних факторів, на думку автора необхідна для прогнозування перспективних змін у галузевій структурі і передбачення територіальної трансформації господарського комплексу АР.

На формування галузевої структури АР суттєвий вплив мають міжгалузеві зв’язки. З позиції АР розглянуті районні міжгалузеві зв’язки двох типів: ті, які формуються між підприємствами різних галузей в межах досліджуваного району, і ті, які виникають між підприємствами різних галузей, розташованих в різних АР (міжрайонні). У дисертації наголошується на сучасних проблемах дослідження міжрайонних зв’язків. Зроблено висновки про необхідність орієнтації при формуванні міжрайонних міжгалузевих зв’язків на встановлення їх в першу чергу з районами-сусідами, що є запорукою цілісності системи “АР” і надсистеми “національний комплекс”.

Удосконалення компонентної структури господарського комплексу АР можливе лише при врахуванні особливостей її взаємодії з аналогічними структурами інших ієрархічних рівнів (обласного, загальнодержавного), оскільки елементи районної структури виступають одночасно елементами структур інших ієрархічних рівнів. За допомогою порівняльного аналізу автором виявлені відмінності у компонентно-функціональних структурах різних ієрархічних рівнів у Тернопільській і Львівській областях. Так в Тернопільській області, має місце більш “однобокий” розвиток галузевої структури Тернопільського районного ТВК у порівнянні з структурою одноіменного обласного ТВК: значно більшу питому вагу займає промисловість і недорозвинені обслуговуючі галузі. Але галузева структура поселень Терно-пільського районного ТВК має багато спільних рис із галузевою структурою поселень інших районних ТВК. Вона характеризується високою динамічністю в результаті виникнення і розвитку підприємств різних галузей, що не тільки сприяло розвитку Тернопільського районного ТВК в цілому, але і зумовило прискорені темпи росту його міських поселень у порівнянні з міськими поселеннями інших районів.

Порівняльний аналіз в межах Тернопільської і Львівської областей дозволив виявити значну відмінність між галузевими структурами районних і обласного господарських комплексів. Результати аналізу дали можливість зробити наступні висновки:

1. Галузева структура будь-якого районного чи міського господарського комплексу впливає на галузеву структуру господарського утворення більш високого ієрархічного рівня, причому цей вплив є тим більший, чим більший за абсолютними показниками господарський комплекс нижчого ієрархічного рівня. Так, галузева структура м. Львова, у якому зайнято 44,6 % від всіх працюючих на території області, є найбільш подібною до аналогічної обласної структури. Аналогічна ситуація має місце в Тернопільській області.

2. Відносно близькою до структури господарських комплексів обласного центра і області в цілому є галузева структура приміського району (у Львівській області - Пустомитівського району, який охоплює своєю територією півколом місто Львів, у Тернопільській області – Тернопільського району, на території якого знаходиться місто Тернопіль).

3. Пониженою часткою зайнятих у промисловості (до 25 %) у порівнянні із зайнятими в промисловості в обласному господарському комплексі вирізняються такі районні господарські комплекси (наприклад, Бродівський, Буський, Городоцький райони у Львівській області, периферійні райони в Тернопільській області), які мають невелику кількість зайнятих (до 2 % від загальної кількості зайнятих в області) і орієнтовані на розвиток сільського господарства і переробних галузей.

4. Підвищеною часткою зайнятих у промисловості (понад 45 %) у порівнянні із зайнятими в промисловості в обласному господарському комплексі вирізняються райони (наприклад Сокальський, Миколаївський у Львівській області), які спрямовані на розвиток добувних галузей промисловості та на інші види економічної діяльності.

Аналіз динаміки галузевих структур господарських комплексів різних ієрархічних рівнів за період 1985-1999 років дозволив зробити висновок, що відбувається процес їх “зближення”, зменшення частки зайнятих у промисловості і розширення видів економічної діяльності.

Застосування методу порогового аналізу дало змогу оцінити його важливість для регіональних досліджень, та визначити типи АР за величиною їх демографічної ємності: АР, які мають значний резерв територій для розміщення додаткового населення; АР, демографічна ємність яких є близькою до наявної чисельності населення в них; перенаселені АР.

Необхідність удосконалення компонентно-функціональної структури еконо-міки територіальних утворень актуалізувалася в результаті реформування національної економіки, яке започаткувало процеси деконцентрації зайнятих на підприємствах державного сектора у результаті приватизації окремих державних підприємств, що супроводжувались вимушеними зупинками деяких з них, вивіль-ненням працівників у зв’язку з низькою оплатою праці чи незадовільними умовами роботи тощо.

Дослідження засвідчили, що зміни галузевої структури господарських комплексів АР відбувалися під впливом загальноукраїнських тенденцій, з одного боку, і під впливом специфіки розвитку власних господарських комплексів, – з другого. При цьому деякі районні господарські комплекси, у яких була недостатньо розвинена сфера прикладання праці чи надмірно розвинений військово-промисловий комплекс, або переважав розвиток однієї-двох галузей тощо, вимагають в сучасних умовах серйозної дер-жавної підтримки. Подальші зміни в галузевій структурі залежатимуть від інвестицій в ті чи інші галузі господарства, від адаптації прива-тизованих підприємств до умов ринку, від своєчасної оптимізації соціально-економічних механізмів управління.

Дослідження показали, що перебудова компонентно-функціональної структури господарських комплексів АР – це складний динамічний процес, який формується під впливом багатьох факторів і відбувається в рамках тенденцій зміни аналогічної структури національного комплексу. Удосконалення такої структури господарських комплексів різних ієрархічних рівнів вимагає цілеспрямованої і динамічної політики реформування розвитку національного комплексу, виваженої регіональної політики, а також реалізації оперативних локальних заходів.

Розділ 4. Особливості вивчення територіальної структури господарства в процесі аналізу соціально-економічного розвитку АР. Регіональні дослідження