Львівський національний університет імені Івана Франка

С к о м о р о в и ч

І р и н а Г е о р г і ї в н а

УДК [330.322.1+330.342.146] (477)

УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ

В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність: 08.02.03 – організація управління,

планування та регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертаціїї на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів та кредиту Львівського національного університету імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

РЕВЕРЧУК СЕРГІЙ КОРНІЙОВИЧ,

Львівський національний університет імені

Івана Франка, професор кафедри економічної

теорії.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

МЕЛЬНИК АЛЛА ФЕДОРІВНА,

Тернопільська академія народного господарства, завідувач кафедри прогнозування і державного регулювання економіки;

кандидат економічних наук

ПАНЧИШИН ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ, начальник управління економіки Львівської обласної державної адміністрації.

Провідна установа | Державний університет “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України, кафедра теоретичної економіки та економіки України.

Захист дисертації відбудеться “ 8 ” вересня 2000 року о 1330 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.01 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою 79008, м. Львів, пр. Свободи, 18.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. Драго-манова, 5).

Автореферат розісланий “ 4 ” серпня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради __________________________ Панчишин С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Інвестиційна сфера економіки України перебуває останніми роками у глибокій кризі. Між тим, як зазначено в Посланні Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.”, “досягнення мети – стабільного економічного розвитку – потребує нарощування інвестиційних ресурсів, послідовного збіль-шення частки капітальних вкладень у ВВП, поліпшення структури інвестиційних джерел та оптимізації напрямів їх вкладення” Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України//Урядовий кур’єр. – 2000. – №16. – С.9.. У зв’язку з цим науково обгрунтоване і послідовно чітке управління інвестиційними процесами відіграє вагому роль у формуванні ринкової економіки.

Основною проблемою в інвестиційній сфері України є недостат-ність фінансових ресурсів та малі можливості їх залучення. Через час-то непродуману фінансову політику держави в Україні практично втрачено кошти приватних та інституційних інвесторів: ні домогоспо-дарства, ні вітчизняні та іноземні інвестори–юридичні особи не поспі-шають вкладати свої кошти в реальну економіку. Нині першочергове завдання держави полягає в тому, щоб забезпечити стимулювання процесів нагромадження й ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до перспектив інноваційного розвитку.

Удосконалення управління інвестиційними процесами потребує рішучих дій держави як на макро-, так і на мікрорівнях. По-перше, державне управління інвестиційними процесами забезпечує збереження робочих місць та пріоритетів і веде до підтримки часто збиткових, але важливих для національної безпеки галузей і виробництв. Крім того, державні інвестиції мають важливе значення для забезпечення життєдіяльності економіки і створення виробничої та соціаль-ної інфраструктури. По-друге, приватне управління інвестиційними процесами має за мету, як правило, максимізацію прибутку. Однак ця мета не завжди збігається з цілями соціальної політики.

Ефективне використання інвестиційних ресурсів, які ще вда-ється залучити в українську економіку, необхідність їх збільшення та соціальні функції інвестування визначають актуальність і значимість даної теми дослідження.

Світова економічна література з проблем управління інвестуван-ням робить акцент на фінансових інвестиціях та формуванні ефектив-ного інвестиційного портфелю. Відомими представниками цього напрямку є Г.Александер, Дж.Бейлі, Л.Гітман, М.Джонк, Х.Джонсон, Д.Марковіц, П.Рос, У.Шарп та інші.

Теоретичні проблеми інвестиційної діяльності в українській науці висвітлені в працях таких спеціалістів, як І.А.Бланк, М.М.Герасимчук, Б.В.Губський, С.А.Давимука, Р.А.Іванух, Б.Є.Кваснюк, Л.В.Колобова, М.І.Крупка, Т.В.Майорова, О.М.Мозговий, А.А.Пересада, П.С.Рогожин, В.Я.Шевчук та інші. Однак більшість робіт вітчизняних економістів орієнтовані на аналіз поточного стану інвестиційної політики української держави. Значно менше уваги приділено проблемам, які виникають при управлінні інвести-ційними процесами в умовах перехідної економіки, зокрема, знаходженню шляхів мінімізації фінансових ризиків. Недостатнім також є дослідження стратегій фінансового інвестування – в перспективі пріоритетного напрямку розвитку інвестиційної сфери економіки України.

Мета і завдання дослідження. Мета даної наукової роботи по-лягає в обгрунтуванні можливих джерел та шляхів формування необхідних інвестиційних ресурсів підприємств і держави, розробці рекомендацій щодо вдосконалення і підвищення ефективності мето-дів управління інвестиційними процесами в перехідній економіці.

Відповідно до поставленої мети дослідження, визначено такі основні завдання:

-

-

-

-

-

-

-

Предметом дисертаційного дослідження є методи та особли-вості управління інвестиційними процесами на макро- і мікрорівнях, а об’єктом – економіка України, зокрема інвестиційна сфера на складному етапі переходу до ринку.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є надбання економічної теорії, розробки вітчизняних та іноземних учених у сфері інвестування. У роботі використано такі методи наукового дослідження: системний, історичний, статистичний, порівняння, прогнозування, графічний тощо. Статистичну основу дисертаційного дослідження становлять матеріали Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики, Націо-нального банку України, комерційних банків та підприємств.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш ваго-мих наукових результатів, які становлять особистий здобуток дисер-танта і виносяться на захист, належать такі:

-

-

-

-

- розроблено та апробовано методику розрахунку величини дисконтної ставки для власного капіталу інвестора і обгрунтовано доцільність її використання при аналізі ефективності інвестицій у перехідній економіці;

- запропоновано власне визначення категорії “інвестиційний ризик” та систему його класифікації, конкретизовано шляхи мінімі-зації фінансових ризиків в умовах вітчизняної економіки.

Теоретична значимість роботи полягає в поглибленні науково-го аналізу управління інвестиційними процесами та інвестиційними ризиками в перехідній економіці України.

Практичне значення дослідження полягає в розробленні рекомендацій щодо вдосконалення управління інвестиційними процесами в українській економіці. Результати роботи знайшли своє відображення в розробці інструкцій з проведення інвестування та при формуванні пропозицій щодо фінансування довгострокових програм у Залізничному відділенні Промінвестбанку України, пов’язаних з питаннями управління інвестиційними процесами на макро- і мікрорівні.

Апробація результатів дисертації. Основні результати науко-вого дослідження доповідалися та обговорювалися на наукових семінарах кафедри фінансів і кредиту та кафедри економічної теорії, на річних підсум-кових конференціях викладачів та аспірантів Львівського національ-ного університету імені Івана Франка. Окремі положення дисертацій-ної роботи були апробовані на всеукраїнських і міжнародних науко-во-практичних конференціях “Проблеми становлення маркетингу і зовнішньоекономічного комплексу в перехідних економіках” (Львів, 1996 р.) і “Банківська та фінансово-кредитна системи та їх роль в сучасних умовах” (Львів, 2000 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 5 наукових статей загальним обсягом 2,1 д.а., з них три статті у фахових наукових виданнях.

Структура і обсяг роботи. Робота викладена на 170 сторінках машинописного тексту, містить 8 таблиць, 3 рисунки. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 181 найменування та 5 додатків.

Дисертація має таку структуру:

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ

1.1. Інвестування як чинник розвитку сучасної економіки

1.2. Роль інвестицій у структурній перебудові перехідної еко-номіки

1.3. Види та методи управління інвестиційними процесами

1.4. Висновки до 1-го розділу

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ

2.1. Вплив інвестиційної політики держави на стимулювання економічного розвитку

2.2. Умови та проблеми державного регулювання інвестиційних процесів у перехідний період

2.3. Основні методи оцінки ефективності інвестиційних проектів у перехідній економіці

2.4. Висновки до 2-го розділу

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ В УКРАЇНІ

3.1. Використання сучасних організаційних форм підвищення ефективності інвестування

3.2. Застосування фінансово-інституційних інструментів в управлінні інвестиційними процесами

3.3. Удосконалення оцінки та методів мінімізації інвестиційних ризиків

3.4. Висновки до 3-го розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету, основні завдання, наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

У першому розділі досліджено науково-теоретичні основи управління інвестиційними процесами. Інвестиції є одним з найважливіших чинників регулювання ринкової економіки. Обсяг й ефективність використання інвестицій мають безпосередній вплив на макроекономічну ситуацію у країні. Від співвідношення між валовими інвестиціями та амортизацією залежить стан економіки (піднесення, спокою чи спаду). Крім того, від величини видатків на інвестиції залежить реальний обсяг виробництва у країні.

У дисертації показано, що випереджувальне зростання інвестицій над прибутками може спонукати менеджерів до скорочення нововведень, яке в перспективі призведе до виробничої кризи. Вихід із кризи можливий лише на основі спрямування інвестиційних ресурсів в інноваційну діяльність, що приводить до розширеного відтворення на технічно новій основі.

Зазначено, що в умовах поглиблення iнтеграцiї свiтового господарства iнвестицiйна активнiсть в усiх країнах пiдтримується та посилюється за допомогою участi iноземного капiталу. Між тим, мета залучення іноземних інвестицій відрізняється для країн з різними рівнями розвитку економіки. Для розвинутих країн метою залучення іноземних інвестицій є оптимізація регіональної структури, зменшення кількості безробітних, створення нових підприємств тощо. Країни з перехідною економікою мають на меті сприяння ринковим перетворенням і приско-рення інтеграції у світову економіку.

Важливою тенденцією, яка прослідковується при вивченні динаміки іноземного інвестування в Україну, є те, що прямі іноземні інвестиції (ПІІ) з 1992 до 1998 року зростали. Але, починаючи з 1996 року, це зростання відбувалося повільнішими темпами. У 1999 р. величина ПІІ катастрофічно впала, що видно з табл. 1.

У розділі з’ясовано, що одним із шляхів подолання структурної кризи перехідної економіки є концентрація ресурсів у найперспективніших підприємствах, їх реконструкція і технологічне оновлення, підвищення рентабельності виробництва за рахунок економії на витратах. Процедура

Таблиця 1

Приріст і темпи зростання прямих іноземних інвестицій (ПІІ)

в Україні (1992-1999 рр.) |

1992-1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999

Приріст ПІІ, $ млн. | 219,4 | 264,1 | 413,4 | 541,3 | 625,4 | 747,1 | 437,2

Темп зростання, % | 100,0 | 120,4 | 156,5 | 130,9 | 115,5 | 119,5 | 58,5

реструктуризації державних підприємств у нашій країні є складною і зарегламентованою. Однак нормативними актами неможливо передбачити всі

наявні варіанти проведення реструкту-ризації на різних підприємствах і розробити універсальний підхід.

У дисертації відзначено особливу роль у структурнiй перебудовi економiки комерційних банків і фондового ринку. Прискорюючи концентрацію доходiв пiдприємств та населення, забезпечуючи децентралiзацiю капiталу, вони сприяють раціональному розподiлу інвестиційних ресурсів серед економiчних суб’єктiв ринку.

Аналіз світового досвіду структурних перебудов засвідчує, що держава мусить дати можливість ринку самому визначити пріоритети і не втручатись у виробничий цикл. Основною функцією держави має бути забезпечення розв’язання соціальних проблем, які виникають у перехідній до ринку економіці. Держава може впливати на структурні перетворення безпосередньо через бюджетне фiнансування конкретних загальнодержавних структуроутво-рювальних iнвестицiйних програм i кредитування їх за рахунок коштiв бюджету, а також податками, амортизацiйною полiтикою, державними завданнями і замовленнями, цiнами, лiцензiями та квотами, фондами й лiмi-тами, рiзними пiльгами тощо.

На нашу думку, інвестиційний процес - це специфічний для пев-ного середовища процес залучення інвестора до об’єкта інвестицій з метою отримання інвестиційного доходу. При управлінні iнвестицiй-ними процесами iнвестор передусім повинен сформувати стратегiю дiяльностi та встановити контроль за її реалiзацiєю. Стратегiчнiсть дiяльностi полягає в спрямуваннi всiх дiй в єдиний потік.

Дисертант зазначає, що важливим етапом стратегії управління інвестиційним процесом мусить бути оцінка потенційних інвестиційних проектів. Вважаємо, що на цій стадії необхідно визначити, чи відповідає проект тій меті, яку поставив перед собою інвестор, чи достатній запланований рівень прибутку і наскільки суттєвий ризик неповернення вкладених інвестицій. Стратегiя дiяльностi також включає фiнансову полiтику, яка полягає у врiвноваженнi iнтересiв суспiльства, власника та виконавця. Саме вона лежить в основi фiнан-сової дiяльностi та формування бюджету реалiзацiї стратегiї. Ще однiєю важливою передумовою високої ефективностi реалiзацiї вибраної стратегiї є побудова такої системи управлiння об’єктом, яка б забезпечила вiдповiднiсть займаних мiсць керiвниками їх управлiнським здібностям. Цiлеспрямованість розподiлу грошових коштiв значною мірою залежить вiд надiйностi системи управлiння.

Автор поділяє управління фінансовими інвестиціями на страте-гічне та портфельне. При iнвестуваннi в корпоративнi цiннi папери основними цiлями стратегічного iнвестора є збереження чи перероз-поділ власності шляхом придбання контрольних пакетів акцій, забез-печення доступу до дефіцитних видів продукції (послуг), майнових та немайнових прав, участь в управлінні підприємством за рахунок придбання великих або блокуючих пакетів акцій тощо. Для портфель-ного інвестора такими цілями можуть бути захист інвестицій від інфляції, збереження та приріст капіталу, отримання регулярного поточного доходу тощо.

У розділі зазначено, що залежно від рівнів ризику і прибут-ковості, яким інвестори надають перевагу, виділяють два види управ-ління: активне і пасивне. Пасивне управління характерне для консер-вативних інвесторів. Основними цілями тут виступають захист вкла-день від інфляції та отримання гарантованого доходу при мінімаль-ному ризику і малих витратах на управління. Цей вид управління передбачає створення диверсифікованих портфелів цінних паперів. Пасивне управління полягає в тому, що конфігурація портфеля про-тягом довгого проміжку часу не переглядається. Перегляд портфеля здійснюється лише у випадку, коли змінюється один з таких чин-ників: пріоритети інвесторів, значення безризикової ставки, загальні прогнози ринку і прибутковість вихідного портфеля.

Указано, що активне управління полягає в детальному моні-торингу ринку, оперативному придбанні фінансових інструмен-тів, які відповідають цілям інвестування, а також швидкій зміні структури портфеля. Основною особливістю активного управління є прагнення інвестора досягнути прибутковості, яка є більшою, ніж середньо-ринкова. Такий вид управління вимагає значних витрат на інформа-ційно-аналітичну підготовку рішень, придбання чи розробку власного програмно-технічного та методичного забезпечення. Ці витрати спря-мовуються на торгівельну активність та доступ до систем біржової та позабіржової торгівлі, створення мережі для скупiвлi акцiй. Активне управлiння може бути вибране лише тими фiрмами, якi володiють достатнiм власним капiталом, високопрофесiйним персоналом, а також мають значний досвiд управлiння як власним портфелем цiнних паперiв, так i портфелями, якi їм доручалися.

У другому розділі здійснено макроекономічний аналіз інвес-тиційного процесу в Україні. Зазначено, що інвестиційна політика держави здійснюється у правовій, адміністративній та економічній формах. Економічна форма включає монетарну та фіскальну політи-ки. Вони найвагоміше впливають на ділову активність. Головними інструментами монетарної політики є політика процентної ставки, обмеження кредиту, резервні вимоги, операції на відкритому ринку, рефінансування та облікові операції, політика вибіркового кредиту-вання та політика обмінного курсу національної валюти. До інстру-ментів фіскальної політики належать податки й державні видатки. У праці зроблено висновок про те, що державні інвестиції повинні спрямовуватись насамперед на розвиток тих галузей господарства, які забезпечують економічний суверенітет чи мають значний науко-во-технічний потенціал і конкурентноспроможність.

У дисертації зазначено, що в умовах дефіциту централізо-ваних капітальних вкладень державі доцільно викорис-товувати такий вагомий метод впливу на інвестиційну діяльність підприємств, як податкове стимулювання. Основними методами податкового сти-мулювання є податкові канікули (для іноземних інвесторів), зменшен-ня податкових ставок, особливо на прибуток, прискорена амортиза-ція, використання податкового інвестиційного кредиту.

Далі в розділі вказано, що основною перевагою зменшення ставки оподаткування є те, що низькі податкові ставки є самі по собі стимулом, адже вони залишають інвесторам більшу частину прибут-ків. Виважена політика амортизаційних відрахувань сприяє форму-ванню власних джерел інвестицій для підприємств. Змінюючи ставки та порядок амортвідрахувань, державні регулюючі органи визнача-ють ту частину чистого прибутку, яка може бути вивільнена від податків шляхом включення у витрати виробництва та потім пере-рахована в амортизаційний фонд для фінансування інвестицій. Прискорене списання інвестицій також можна здійснювати, зменшу-ючи оподатковуваний прибуток на певний відсоток інвестиційних витрат. Дисертант зауважує, що надання податкового інвестиційного кредиту збільшує фінансові ресурси підприємства, які можна вико-ристовувати для здійснення інноваційних програм. Крім того, до складу державної інвестиційної політики входять також дії законо-давчих та виконавчих органів влади по регулюванню інвестиційних проце-сів між інвесторами, посередниками та реципієнтами як на макро-, так і на мікрорівнях.

Автор підкреслює, що активні інвестиційні процеси можливі в ході проведення приватизації. Однак коли більшу частку акцій отри-мують менеджери і робітники підприємств замість своїх привати-заційних майнових сертифікатів, то це мало сприяє оновленню і розвитку виробництв, оскільки не відбувається залучення для цього реальних коштів. Україні потрібна широка мережа фінансових інститутів, які б акумулювали заощадження населення в інвестиції. Розвиток інвести-ційних фондів та компаній стримується тому, що сьогодні вони не мають змоги акумулювати кошти для їх інвестування в ефективні проекти, оскільки в нас ще не розвинутий вторинний ринок цінних паперів, а приватизаційні майнові сертифікати не стали тими фінан-совими інструментами, які б могли вплинути на інвестиційну діяль-ність. Дисертант поділяє твердження про те, що в нормальних ринкових умовах дивіденди від цінних паперів інвестиційних фондів перевищують середні дивіденди на фондовому ринку.

Третій розділ присвячений пошуку напрямків вдосконалення управління інвестиційними процесами в Україні. Автор зазначає, що необхідною умовою ефективної інвестиційної політики є висока діло-ва активність. В окремих регіонах країни її можна забезпечити шля-хом створення вільних (спецiальних) економічних зон. Важливим чинником створення вільної економічної зони (ВЕЗ) є наявність на-лежної інфраструктури регіону: сучасних засобів комунікації, достатніх площ для підприємств, водо- і енергопостачання, забезпечення житлом майбутніх інвесторів тощо.

У ВЕЗ доцільно застосовувати податкові пільги, а саме: звіль-нення від квот, мита та інших податків на імпорт сировини, капіталь-ного обладнання, податків на експорт, цілковите або часткове звіль-нення від податку на прибуток на певні періоди тощо. Важливими також є пільги по наданню фінансових послуг. Це випливає з того, що основним джерелом фінансування інвестицій у вільних економічних зонах є банківські кредити. В умовах забюрократи-зованості україн-ського підприємництва вагомим стимулом було би надання адмініст-ративних пільг, які б забезпечували спрощену процедуру реєстрації інвестиційних проектів. Ще однією необхідною передумовою залу-чення інвестицій на територію вільної економічної зони є встанов-лення сприятливих цін на послуги та обладнання.

Дисертант доходить висновку, що усі переваги вільної економіч-ної зони відображаються в інформаційному забезпеченні. Його основ-ною функцією є доведення до потенційних вітчизняних та іноземних інвесторів можливостей та переваг вкладання капіталу саме в цю вільну економічну зону. Для цього використовуються посольства, торгівельні представництва країни за кордоном, загальна та спеціалі-зована преса, Internet. Ефективнішим способом інформаційного забезпечення іноземних компаній є створення спеціалізованих фірм, які б доносили до потенційних інвесторів повні і правдиві відомості про новостворювані вільні (спеціальні) економічні зони. На особливу увагу з боку цих спеціалізованих фірм заслуговують іноземні компанії з високою репутацією, позитивне ставлення яких до певних зон може виявитись вирішальним чинником для прийняття рішення про інвестування іншими фірмами.

У цьому розділі дисертації проаналізовано роль лізингу в iнтен-сифiкацiї iнвестицiйного процесу в малому пiдприємництвi. Лізинг дає можливість підприємству-орендарю розширити вироб-ництво і розпочати обслуговування обладнання без великих одночас-них затрат і необхідності залучення позичкових коштів. У дисертаційній праці показано, що лізинг як вид інвестування дає змогу ефективно використовувати надані податкові пільги. Передусім не оподатковуються витрати на інвестиції в обладнання, яке в майбутньому буде надаватися в лізинг. Крім того, лізингодавець на собівартість відносить процентні платежі по кредиту, який він взяв для купівлі цього обладнання, та амортизаційні нарахування. Для лізингоодержувача база оподаткування прибутку зменшується на суму орендних платежів. В умовах лізингу кредитуються не сфера обігу, а реальне виробництво та використання результатів науково-технічного прогресу.

В окремому підрозділі дисертації проаналізовано ефективність інвести-цій. Відзначено, що більшість показників (чиста теперішня вартість, період окупності інвестицій, індекс прибутковості, внутріш-ня норма прибутковості) передбачають використання дисконтної ставки для приведення розрахунків до реалій того середовища, у якому будуть здійснюватися інвестиції. Значення цього коефіцієнта становить мінімально допустиму віддачу на вкладений капітал, при якій інвестор надасть перевагу запропонованому йому проекту в порівнянні з альтернативним.

На основі проведеного аналізу автор робить висновок, що за допомогою загальнодоступної економічної інформації можна здійс-нити розрахунок показника ставки дисконтування для інвестора. Цей показник приведе різночасові фінансово-економічні дані до єдиної бази розрахунку. На основі розробленої методики автор розрахував річну ставку дисконтування для інвестицій, здійснених за рахунок власних джерел в Україні у 2000 році.

У дисертації зазначено, що за теорією інвестиційного аналізу ставка дисконтування для власного капіталу підлягає мультиплі-кативному впливу гарантованого рівня прибутковості, який не зале-жить від виду інвестиційних вкладень, темпу інфляції та коефіцієнта, який відображає ступінь ризику конкретного інвестування:

(1 + Сд) = (1 + Н) Ч (1 + І) Ч (1 + р), (1)

де Сд – ставка дисконтування;

Н – мінімально гарантована реальна норма прибутковості;

І – індекс інфляції;

р – поправка на ризик.

Мінімальною нормою прибутку вважається найменший гаранто-ваний рівень прибутковості на ринку капіталів, тобто нижня межа вартості капіталу.

У праці підкреслено, що для проведення необхідних розрахунків треба обчислити інфляцію в Україні, виражену в доларах США. Це можна здійснити за допомогою даних про величину загальної інфляції в Україні та темпу падіння гривні стосовно долара:

(1 + ІГ) = (1 + Т$) Ч (1 + І$), (2)

де ІГ – гривнева інфляція в Україні;

Т$ - темп падіння гривні стосовно долара США;

І$ - доларова інфляція в Україні.

Звідси,

І$ = (1 + ІГ) / (1 + Т$) – 1. (3)

Отже, будь-який фінансовий індикатор прибутковості, вираже-ний у гривнях, можна перерахувати у свій валютний еквівалент за формулою:

Д$ = (1 + ДГ) / (1 + Т$) – 1, (4)

де Д$ - валютна прибутковість у поточних цінах;

ДГ – гривнева прибутковість у поточних цінах.

Далі за допомогою формул (5) та (6) цей показник можна очистити відповідно від доларової чи гривневої інфляції. Тим самим отримуємо прибутковість будь-якого фінансового інструменту в постійних цінах:

ДП = (1 + Д$) / (1 + І$) – 1, (5)

де ДП – прибутковість у постійних цінах,

і

ДП = (1 + ДГ) / (1 + ІГ) – 1. (6)

У дисертації зазначено, що показник прибутковості цього виду інвестування в постійних цінах включає в себе мінімально гарантований безризиковий рівень прибутковості, загальноекономіч-ний ризик та ризик конкретного варіанта інвестування.

Якщо розрахунки здійснюються в поточних цінах у гривнях, то отримані дані потрібно підставити у формулу (1). До обчисленого таким чином коефіцієнта дисконтування необхідно додати поправку на ризик (розраховану, наприклад, експертним методом). -

Для проведення необхідних розрахунків треба взяти до уваги, що гривнева інфляція в Україні в 1999 р. становила 19%, а темп падіння гривні до

долара США – 52,2%. Отримані дані можна відобразити за допомогою табл. 2, у якій рівень прибутковості основних фінансових інструментів за допомогою вищенаведених формул приведено до єдиної бази розрахунку. Це дасть нам змогу вибрати той, у якого норма прибутку на початок 2000 року є мінімальною.

Таблиця 2

Індикатори прибутковості основних фінансових інструментів в Україні на початок 2000 р.

Фінансові інструменти | Гривнева прибутко-вість в поточних цінах (ДГ), % | Валютна прибутковість в поточних цінах (Д$), % | Прибутко-вість в постійних цінах (ДП ), %

ОВДП | 18,5 | -22,1 | -0,6

Депозити фізичних осіб | 34,8 | -11,4 | 13,1

Депозити юридичних осіб | 30,5 | -14,3 | 9,5

Депозити у доларах США | - | 8,5 | 38,5

Міжбанківські кредити | 15,3 | -24,2 | -3,2

Акції компанії “Стирол” | 18,0 | -22,5 | -0,01

Для прийняття правильного інвестиційного рішення, крім визначення величини очікуваного доходу, ступеня ризику, необхідна й оцінка, наскільки очікуваний дохід компенсує передбачуваний ризик. У зв’язку з цим у дисертації зроблено висновок, що для більшості інвесторів важлива не тільки максимізація прибутку, але й мінімізація ризику майбутнього інвестиційного проекту.

В останньому підрозділі третього розділу запропонована класифі-кація інвестиційних ризиків у перехідній економіці (схема), проаналізовано методи мінімізації інвестиційних ризиків. Одним з них є дивер-сифікація, яку можна застосовувати як до реальних, так і до фінансових інвестицій. У випадку реальних інвестицій кошти можна вкладати у виробництво зовсім різних товарів чи послуг або інвестувати різні напрямки вдосконалення технологій. Диверсифіко-ваними можуть бути також ті інвестиції, які вкладені в один об’єкт під різне забезпечення.

Напрямки фінансового інвестування можна поділити за видами або за строками погашення цінних паперів, які включені у створений інвестором портфель. Диверсифікація означає використання різноманітних схем управлін-

Схема. Класифікація ризиків інвестування

ня, що приведе до такого комбінування елемен-тів, при якому досягається максимально можливе зниження ризику при збереженні максимально можливого доходу.

Дисертант вважає, що можна застрахувати ті втрати від настання ризикового випадку, які піддаються розрахунку ймовірності їх виникнення. Покриття цього ризику може забезпечити договір страхування. Страховий захист може бути створений державою, наприклад, при регулюванні фінансового ринку. Методами такого регулювання є ліцензування учасників фінансового ринку, встанов-лення правил випуску цінних паперів, уведення обов’язку надавати інформацію про емітентів тощо. Іншим видом страхового захисту є укладення договорів страхування зі страховими компаніями.

Автор доходить висновку, що трансфер ризиків між учасни-ками інвестиційного проекту можна закріпити в певних пунктах договору, які в ході його реалізації автоматично диференціюють відповідальність за ризик. Створення резерву коштів на покриття непередбачуваних витрат може відбуватися через встановлення співідношення між потенційними ризиками, які впливають на вартість проекту, і величиною видатків, які необхід-ні для подолання недоліків у виконанні проекту.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці пропозицій щодо вдосконалення певних етапів управління інвестиційними процесами, дослідженні впливу різ-номанітних макроекономічних чинників на нього та конкретизації потенційних джерел нарощування інвестиційних ресурсів, що загалом дає змогу підвищити ефективність інвестування в умовах формування ринкової економіки.

Результати проведеної роботи дозволяють нам сформулювати такі висновки та пропозиції:

1. В Україні необхідно забезпечити оптимальну пропорцію між вироб-ництвом засобів виробництва та виробництвом предметів споживання. Вважа-ємо, що розвиток третинного сектора, тобто сфери послуг, є пріоритетним напрямком структурної перебудови національної економіки України. Зародко-вий стан тих галузей, які займаються виробництвом предметів споживання, розширенням і вдосконаленням інфраструктури для обслуговування вироб-ничих процесів усіх інших секторів, переконує у важливості їх першочергового інвестування. Без повнокровного функціонування третинного сектора немож-ливе становлення ринкової економіки в нашій країні.

2. Інвестиційний процес – це втілення в життя інвестиційного проекту від прийняття рішення до отримання сприятливого або не-сприятливого результату. Як показав аналіз, інвес-тиційний процес незалежно від об’єкта інвестування повинен охоплювати такі основні етапи:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

3. Активність здійснення вітчизняних та іноземних інвестицій безпо-середньо залежить від того, які пріоритети вибирає держава, використовуючи при цьому такі важливі форми впливу, як монетарна і податкова політики. Застосовуючи усі можливі фінансові інструменти, держава може домогтися збільшення або зменшення притоків капітальних вкладень. Проведення державою будь-якої зміни обмінних курсів, інтервенції на ринку іноземних валют, переглядання резервних вимог для комерційних банків, установлення нової облікової ставки та застосування інших інструментів монетарної політики викликають миттєву реакцію на світовому ринку капіталів. На поведінку іноземних інвесторів мають також вплив політика власності, конт-роль над цінами, секторні обмеження внесення прямих іноземних вкладень.

4. В умовах зменшення централізованих державних капітальних вкладень оптимальна інвестиційна політика українського уряду, на нашу думку, повинна проводитися за такими основними напрямками: податкове стимулювання інвестицій, застосування прискореної амортизації, створення сприятливих умов для іноземних інвесторів, підтримання та заохочення інноваційної діяльності.

5. При створенні вільних економічних зон доцільним (після вибору пріоритетів) є розповсюдження відповідного інформаційного забезпечення, яке б розкривало можливості діяльності в зоні. Воно повинно включати опис наявної в регіоні ефективної інфраструктури, яка необхідна для зменшення витрат на перевезення сировини та готової продукції, перелік наданих подат-кових, фінансових (наприклад, при отриманні банківського кредиту) та адмі-ністративних пільг. Крім того, цей рекламний проект повинен включати і мож-ливі недоліки зони: погані кліматичні умови, забруднення довкілля тощо. Щоб довести інформацію про новостворювану зону до потенційних інвесторів, необхідно залучити всі можливі засоби: спеціально створені для цього фірми, закордонні дипломатичні та ділові представництва, загальну та спеціалізовану економічну пресу, Internet тощо.

6. З точки зору інвестора, лізинг постає як можливість вкладен-ня власних чи залучених коштів у придбання та подальше надання в оренду майна. Цей вид інвестування є на наш погляд дуже перспективним в Укра-їні, де ринку лізингу практично ще не існує. Для підприємця основ-ною перевагою використання лізингу є можливість періодично обновлювати морально застаріле обладнання, витрачати менше коштів у вигідні йому строки.

7. За допомогою загальнодоступної економічної інформації можна розрахувати мінімальну річну дисконтну ставку, яку доцільно використовувати при обчисленні ефективності інвестицій в Україні в 2000 році при вкладенні власного капіталу. В нашій країні мінімальну норму прибутковості можна отримати при спрямуванні вільних коштів на депозити. Виведена ставка, яка становить 9,5%, може використовуватися як ставка дисконтування при здійсненні розрахунків ефективності безризикових інвестицій у постійних цінах. Якщо розрахунки здійснюватимуться в поточних цінах у гривнях, то ця ставка становитиме 30,3%, а в доларах – 8,5%. Ураховуючи ризик, який очікує інвесторів при вкладанні грошей у перехідні економіки, мінімальна ставка дисконтування в Україні у 2000 р. при розрахунках у постійних цінах становить 23%, в поточних цінах у гривнях – 47%, у доларах США – 23%.

8. На нашу думку, інвестиційний ризик – це невизначеність доходів від певного виду інвестиційного проекту, яка пов'язана з можливістю виникнення протягом його реалізації несприятливих ситуацій і наслідків. Усі дії, які покликані мінімізувати інвестиційний ризик, можна поділити на такі групи:

1)

2)

3)

4)

9. Хеджування, яке використовується для зменшення ринкових ризиків, полягає у відкритті протилежних позицій на грошовому і строковому ринках з метою застрахування грошових позицій від втрат у майбутньому, які можуть бути викликані зміною цін. Розвиток хеджування є необхідною умовою становлення ринку фінансових інвестицій в Україні. Однак воно потребує створення сучасної законодавчої бази, яка б регулювала застосування похідних цінних праперів (форвардних і ф’ючерсних контрактів та опціонів). Їх використання сприяє мінімізації цінових ризиків і залученню іноземних інвесторів на вітчизняний фондовий ринок.

10. В умовах формування ринкової економіки управління інвестицій-ними процесами є складним і суперечливим. Від держави воно потребує чітких, стабільних та сприятливих для якнайбільшого залучення інвестицій правил гри. Інвестор на кожному його етапі стикається зі значними труднощами та ризиками. Тому дії всіх суб’єктів інвестиційних відносин щодо підвищення ефективності управління інвестиційними процесами повинні полягати в збільшенні інвести-ційних ресурсів та зменшенні інвестиційних ризиків.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Скоморович І.Г. Інвестиційно-структурна політика держави в умо-вах переходу до ринку // Вісник Львівської комерційної академії. – Серія економічна, випуск 6. – Львів: Коопосвіта, 1999. – С. 184-189 (0,4 д.а.).

2. Скоморович І.Г. Проблеми взаємовідносин між інвесторами та під-приємствами // Формування ринкової економіки в Україні. Науковий збірник, випуск 5. Львівський національний університет імені І.Фран-ка. Центр ринкознавства “ІНТЕРЕКО” – Львів, 1999. – C.360-364 (0,3 д.а.).

3. Скоморович І.Г. Інвестиційні ризики та їх диверсифікація // Регіональна економіка. – 2000. – №1. – С.163-168 (0,5 д.а.).

4. Скоморович І.Г. Проблеми та особливості інвестиційної діяльності банків на сучасному етапі // Проблеми становлення маркетингу і зовнішньоекономічного комплексу в перехідних економіках. Збірник наукових праць. Львів, 1996. – С. 121-124 (0,2 д.а.).

5. Прокопів В.С., Скоморович І.Г., Турко Ф.М. Проблеми інвести-ційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. – К.: УкрІНТЕІ, 1995. – 27с. (особистий внесок автора 0,7 д.а.).

АНОТАЦІЯ

Скоморович І.Г. Управління інвестиційними процесами в умо-вах формування ринкової економіки. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економіч-них наук за спеціальністю 08.02.03 – Організація управління, плану-вання і регулювання економікою. – Львівський національний універ-ситет імені Івана Франка. Львів, 2000.

Дисертація присвячена пошуку та раціональному використанню ресурсів, необхідних для виходу вітчизняної економіки з інвестицій-ної кризи. У ході дослідження розглянуто теоретичні та практичні підходи до здійснення структурної перебудови економіки України, з’ясовано світовий досвід управління інвестиційними процесами і вплив на них державної інвестиційної політики. У результаті прове-деного дослідження виявлено шляхи підвищення ефективності інвес-тицій в умовах формування ринкової економіки та запропоновано методи мінімізації інвестиційних ризиків.

Ключові слова: інвестиція, інвестиційний процес, структурна перебудова, інвестиційна політика, інвестиційні ризики.

АННОТАЦИЯ

Скоморович И.Г. Управление инвестиционными процессами в условиях формирования рыночной экономики. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономи-ческих наук по специальности 08.02.03 – Организация управления, планирования и регулирования экономикой. Львовский националь-ный университет имени Ивана Франко. Львов, 2000.

Диссертация посвящена поиску и эффективному использованию инвестиционных ресурсов в тяжелых условиях формирования рыноч-ной экономики в Украине. В ходе исследования установлено, что ин-вестиции являются одним из важнейших показателей состояния эко-номики, а инвестиционная активность имеет непосредственное влия-ние на рост производства и развитие научно-технического прогресса.

Немедленная структурная перестройка экономики Украины вы-звана зависимостью отечественной промышленности от продукции предприятий, находящихся за пределами страны, концентрацией капитальных вложений в сферы тяжелой промышленности, мини-мальными инвестициями в сферу услуг. Развитие последней – одно из приоритетных направлений структурной перестройки.

Проведенное диссертационное исследование основных методов и принципов управления инвестиционными процессами показало, что его этапы практически совпадают при реальном и финансовом инвестировании. Главные из них: формирование приоритетных направлений инвестиционной деятельности, экономический анализ проектов, определение размера и источников формирования необхо-димых инвестиционных ресурсов и контроль за их рациональным использованием.

Наибольшее влияние на проведение инвестиционного процесса имеет инвестиционная политика государства. Выбранные им приори-теты в монетарной и фискальной политике определяют инвести-ционную активность в стране. Установлено, что на отечественного инвестора наибольшее влияние оказывает налоговое стимулирование. Наилучшим направлением государственной политики по отношению к иностранным инвесторам можно считать стабилизацию условий их деятельности.

Одним из главных источников инвестиционных ресурсов в стра-нах с рыночной экономикой являются денежные средства населения. В нашей стране гражданам была предоставлена возможность инвес-тировать приватизационные имущественные сертификаты, которые не смогли стать эффективным средством развития производства. По-этому, чтобы привлечь реальные денежные средства, государство должно создать жесткие и прозрачные правила деятельности инвес-тиционных фондов и компаний, которые во всем мире гарантируют надежность и высокую доходность по своим акциям.

В отдельных регионах страны высокую инвестиционную актив-ность можно достичь путем создания свободных экономических зон (СЭЗ). Оптимальным вариантом при создании СЭЗ было бы отсут-ствие какого-либо вмешательства в дела инвесторов: упрощение про-цедуры реестрации, снятие минимального размера инвестиции, при котором предоставляются льготы и др. важное значение имеет созда-ние и максимально возможное распространение информации об зоне.

Для интенсификации производственного процесса, особенно в малом бизнесе, целесобразно использовать лизинг. Этот вид инвести-ций, с одной стороны, помогает сбывать средства производства пред-приятиям производителям, а с другой стороны, служит возможным источником аренды необходимого оборудования. Существенным преимуществом лизинга являются налоговые льготы.

Важным элементом расчетов анализа эффективности инвести-ций является ставка дисконтирования. В условиях переходной эконо-мики она подлежит мультипликативному влиянию гарантированого уровня инвестиционной доходности, темпа инфляции и уровня риска. Расчитаная нами ставка дисконтирования отражает минимальную отдачу на капитал, при которой