IНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ
IНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ
УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК
УДК 334+ 631. 115. 8
ВОЛИК Андрiй Миколайович
Розвиток сільськогосподарської кооперації в
країнах Західної Європи
(результати та можливості застосування в агропромисловому виробництві України)
Спецiальнiсть 08.07.02 - економіка сільського
господарства i АПК
Автореферат дисертації
на здобуття наукового ступеня кандидата
економічних наук
КИЇВ - 2000
Дисертацiєю є рукопис.
Робота виконана в Iнститутi аграрної економіки Української академії аграрних наук.
Науковий керівник: доктор економічних наук, професор,
заслужений діяч науки i техніки України
Крисальний Олександр Васильович,
Iнститут аграрної економіки УААН,
завідувач відділу
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,
Степаненко Іван Хомич
Інститут аграрної економіки УААН,
головний науковий співробітник
кандидат економічних наук
Могильний Олексій Миколайович
Кабінет Міністрів України,
головний спеціаліст
Провiдна установа: Національний аграрний університет,
кафедра організації
сільськогосподарського виробництва,
Кабінет Міністрів України
Захист відбудеться 26 вересня 2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.350.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук в Iнститутi аграрної економіки УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Iнституту аграрної економіки.
Автореферат розісланий 23 серпня 2000 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор економічних наук,
професор Малік М.Й.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
Актуальнiсть теми дослідження. Кооперація як соціально-економічне явище в умовах переходу до ринку набуває особливо важливого значення у розвитку сільського господарства України. З часу виникнення в середині ХІХ століття кооперація практично охопила майже всі галузі агропромислового виробництва переважної більшості країн Західної Європи та інших континентів світу. Тут нагромаджено великий досвід розвитку кооперативних процесів, насамперед у сфері промислової переробки і збуту сільськогосподарської продукції, виробничого обслуговування фермерських господарств, матеріально-технічного постачання, розвитку соціальної інфраструктури.
На різних етапах розвитку кооперативного руху значну увагу йому приділяли вчені-економісти багатьох країн світу. Проблемою кооперації в минулому столітті займались серед зарубіжних вчених такі відомі постаті як К. Маркс, Р. Оуен, Ш. Фур’є, Ф. Райфайзен, Ф. Лассаль та багато інших. Великий вклад у теоретичне осмислення і розвиток практичних форм здійснення кооперації в аграрній сфері внесли відомі вітчизняні вчені початку та середини ХХ століття В.І. Ленін, М.І. Туган-Барановський, О.В. Чаянов, М.Д. Кондратьєв, В.Ф. Тотоміанц, А.Н. Анциферов, К.А. Пажитнов, С.Л. Маслов, А.Н. Челінцев, С.В. Бородаєвський, І. Витанович, М.В. Левитський, Б.М. Мартос та інші.
У післявоєнні роки, зокрема у 60-80-х роках, активно досліджували розвиток кооперативного руху на селі вітчизняні вчені О.О. Никонов, І.І. Лукінов, В.О. Тихонов, О.М. Онищенко, П.Т. Саблук, Г.І. Шмельов, В.Д. Мартинов, Є.В. Серова, О.В. Крисальний та ряд інших.
Нині в Україні в умовах аграрної реформи багато колективних сільськогосподарських підприємств об’єктивно стоять на шляху відродження кооперації, активних пошуків нових організаційних форм кооперативного співробітництва. Над проблемами кооперативного руху нині плідно працюють українські вчені П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк, М.Й. Малік, В.В. Зіновчук, Г.В. Черевко, Л.В. Молдаван та інші. Для розвитку кооперативного руху у різних формах і видах господарської діяльності винятково важливо забезпечити беззастережне дотримання вироблених і перевірених світовою практикою основних принципів кооперації, досягти економічної заінтересованості кожного її учасника.
Проте, незважаючи на важливе значення зарубіжного досвіду (Норвегія, Швеція, Франція, Фінляндія, Німеччина, США, Канада) та можливого його застосування при створенні і функціонуванні кооперативних формувань в агропромисловому виробництві, його вивчення та узагальнення залишається поки що досить обмеженим предметом українських науково-дослідних установ. Це слугувало підставою для вибору теми дисертації.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до виконання науково-технiчної програми Iнституту аграрної економіки на 1996-2000 роки “ Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкові умови", завдання 01.02 “Розробити пропозиції по розвитку фермерських і особистих господарств населення, їх кооперуванню та інтеграції у виробництві, переробці та реалізації продукції” ( державної реєстрації 0196V016303).
Мета i завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є узагальнення і соціально-економічна оцінка системи організаційно-правових та економічних механізмів формування і функціонування кооперативних структур у сільському господарстві зарубіжних країн з обгрунтуванням реальних можливостей та господарської доцільності застосування їх досвіду в агропромисловому виробництві України в умовах переходу до ринку.
Для досягнення визначеної мети в роботі поставлені і вирішені наступні завдання:
досліджено соцiально-економiчну природу сільськогосподарської кооперації, основні напрями і характер розвитку кооперативного руху в аграрній сфері зарубіжних країн;
розкрито соціально-економічну сутність основних принципів створення кооперативних формувань з узагальненням причин, що породжують їх недотримання;
визначено систему ознак та здійснено класифікаційну характеристику функцій основних форм і видів сільськогосподарської кооперації;
вивчено особливості організаційно-правової бази формування і функціонування кооперативних структур з проведенням оцінки її складових щодо доцільності використання зарубіжного досвіду в аграрній сфері України;
критично проаналізовано схеми регулювання економічних відносин учасників кооперативних формувань у фермерських господарствах західноєвропейських країн та виявлено позитивні елементи їх застосування в умовах розвитку кооперативного руху в Україні.
Предмет i об'єкт дослідження. Предметом дослідження є організаційно-економічний процес формування та функціонування кооперативних структур у зарубіжному сільському господарстві. Об'єктом дослідження взяті сільськогосподарські кооперативи країн Західної Європи, міжнародні літературні джерела про розвиток кооперативного руху в сільському господарстві, статистико-економічна інформація, матеріали державних законодавчих і виконавчих органів окремих країн, фірм, компаній.
Методологiя i методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою досліджень послужили наукові публікації з проблем загальноекономічної та кооперативної теорії, узагальнення досвіду розвитку кооперативного руху в сільському господарстві ряду Європейських країн, державні нормативно-правові акти щодо функціонування і діяльності кооперативів в аграрній сфері. Використані положення, декларовані в рішеннях Мiжнародного Кооперативного Альянсу в 1966 році на 49-й сесії, а також законодавчі акти, прийняті Верховною Радою України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України.
Відповідно до поставлених завдань у процесі дослідження застосовувались методи: системного аналізу розвитку кооперації у фермерському господарстві та її впливу на продовольче забезпечення західноєвропейських країн, монографічний — при вивченні розвитку форм і видів кооперативів в обслуговуючій та збутовій сферах, табличний — для оцінки динамічних процесів діяльності кооперативних структур у сільському господарстві окремих держав.
Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш вагомими результатами, що характеризують наукову новизну і виносяться на захист, є:
на основі узагальнення теоретико-методологічних положень розвитку сільськогосподарської кооперації в західноєвропейських країнах та аналізу практичного досвіду створення і діяльності в них фермерських кооперативних формувань здійснена соціально-економічна оцінка напрямів і змісту кооперативного руху в сільському господарстві країн Західної Європи;
розроблено класифікацію органiзацiйно-економiчних форм i видів кооперативних структур, поширених в аграрній сфері західноєвропейських країн;
виявлено основні принципи та особливості формування організаційних форм сільськогосподарських кооперативів в обслуговуючій, збутовій та переробній сферах з розкриттям органiзацiйно-економiчного механізму їх функціонування;
науково доведено вплив соцiально-економічних функцій кооперації на розвиток фермерського виробництва в зарубіжних країнах та їх значення для розвитку фермерства в Українi;
обгрунтовано необхідність, реальну можливість і господарську доцільність практичного застосування досвіду західноєвропейських держав у розвитку сільськогосподарської кооперації в умовах переходу України до ринкової економіки.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дослідження полягає в обгрунтуванні можливостей і господарської доцільності застосування зарубіжного досвіду у розвитку сільськогосподарської кооперації, зокрема в обслуговуючій сфері, при збуті та переробці сільськогосподарської продукції.
Результати дисертаційної роботи переконливо довели перспективність розвитку сільськогосподарської кооперації в нашій країні.
Особистий внесок здобувача полягає в узагальненні теоретичних положень, опублікованих в наукових виданнях, та практичного досвіду формування і функціонування кооперативних структур у фермерських господарствах зарубіжних країн, обгрунтуванні доцільності їх застосування в сільському господарстві України при переході до ринкової економіки.
Апробацiя результатів дисертації. Одержані результати дослідження та висновки по дисертаційній роботі апробовані в доповідях і виступах автора на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економіки агропромислового комплексу та формування його кадрового потенціалу” (Харків, 2000 р.); обласній науково-практичній конференції ”Проблеми і шляхи розбудови сільськогосподарської кооперації на Житомирщині” (м. Житомир, 22 жовтня 1999 р.); на ІІ з’їзді Національної спілки сільськогосподарських кооперативів України (м. Київ, 1 лютого 2000 р.).
Публiкацiї результатів дослідження. Основні результати дисертаційної роботи опубліковано у шести наукових статтях загальним обсягом 2,3 друкованих аркушів.
Обсяг i структура дисертації. Робота викладена на 175 сторінках комп'ютерного тексту, містить 12 таблиць, 3 рисунки. Дисертацiя складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, який включає 154 найменування.
Структура дисертаційної роботи.
Вступ
Роздiл I. Соцiально-економiчна природа сільськогосподарської кооперації та основні напрями її розвитку. 1.1. Соцiально-економiчна сутність сільськогосподарської кооперації та кооперативного руху в аграрній сфері. 1.2. Виникнення та напрями розвитку сільськогосподарської кооперації в зарубіжних країнах. 1.3. Основні принципи сільськогосподарської кооперації.
Роздiл II. Органiзацiйно-економiчнi форми i види сільськогосподарської кооперації. 2.1. Класифiкацiя органiзацiйно-економiчних форм i видів кооперації. 2.2. Особливості формування організаційних форм сільськогосподарської кооперації. 2.3. Органiзацiйно-економiчний механізм формування i діяльності кооперативних структур.
Роздiл III. Соцiально-економiчнi наслідки зарубіжної сільськогосподарської кооперації та можливості їх застосування в агропромисловому виробництві України. 3.1. Економічні функції та результати сільськогосподарської кооперації. 3.2. Соціальні функції кооперації та її вплив на розвиток сільськогосподарського виробництва. 3.3. Можливості застосування досвіду сільськогосподарської кооперації зарубіжних країн в агропромисловому виробництві України.
Висновки.
Список літературних джерел.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У першому розділі "Соцiально-економiчна природа сільськогосподарської кооперації та основні напрями її розвитку" досліджуються соцiально-економiчна сутність, особливості виникнення та напрями розвитку сільськогосподарської кооперації і кооперативного руху в аграрній сфері зарубіжних країн.
Сутність кооперації як соціально-економічного явища у розвитку продуктивних сил визначається двома основними характерними ознаками. З одного боку, кооперація характеризується як загальна форма організації праці, а з другого — як специфічна форма організації суспільного виробництва. Кооперативи являють собою господарські добровільні об’єднання індивідуальних або колективних товаровиробників для досягнення спільного економічного інтересу, для забезпечення їх соціальної захищеності від монополістичних ринкових структур. Отже, кооперація — це об’єднання товаровиробників, осіб, а не капіталу. Створення і діяльність кооперативних структур, за класичним визначенням М.І.Туган-Барановського, ставлять за мету не одержання найбільшого прибутку, а забезпечення в найбільшій мірі зростання добробуту їх членів. Завданням створення і діяльності кооперативів є не тільки уникнення підпорядкованості людини капіталу, а, навпаки, вони ставлять своїм завданням позбавити людину від такої підпорядкованості, залежності. З цього випливає подвійна функція кооперації. З одного боку — це економічна функція, яка полягає у забезпеченні об’єднаним товаровиробникам реальних умов значного підвищення ефективності використання виробничого потенціалу. Не менш важливою функцією кооперації є соціальна, яка спрямовується на забезпечення захисту членів кооперативів від монопольних об’єднань в умовах ринкової економіки.
З розвитком сільськогосподарської кооперації її соцiально-економiчна сутність поступово наповнюється новими змістовими елементами. В колективній доповіді на 49-й сесії Мiжнародного Кооперативного Альянсу в Женевi визначено, що кооператив є об'єднання осіб, які добровільно об'єднуються для досягнення загальної економічної мети шляхом створення демократично контрольованої організації, вносять справедливі вклади для створення необхідного капіталу, несуть відповідну долю ризику i отримують відповідну долю прибутку даного підприємства.
В історичному плані розвиток сільськогосподарської кооперації характеризується переходом від простих організаційних форм до більш складних. Цей соціально-економічний процес бере початок від кредитно-страхових i споживчих видів спільної діяльності. З часом у фермерському господарстві багатьох країн кооперація все більше проникає у сферу переробки сільськогосподарської продукції, її збуту, постачання матерiально-технiчних засобів членам кооперативів, обслуговування та надання фермерам господарсько-виробничих послуг. Ці напрями розвитку сільськогосподарської кооперації в зарубіжних країнах і нині зберігають пріоритетність.
Кооперація, яка нині набула широкого розвитку майже в усіх країнах світу, бере свій початок в Англiї створенням в 1844 році у фабричному містечку Пiвнiчної Англiї Рочдейлi відомого товариства нового типу, яке організували 28 робітників ткацької фабрики. Згодом почали утворюватись споживчі кооперативні товариства i в інших країнах. Так, у провінціях Прусії у 60-х роках ХІХ століття була започаткована селянська кооперація Ф. Райффейзеном. Перші її кооперативні організації — Фламмерсфельдське товариство допомоги сільським господарям i Геддерсдорфське благодійне товариство створені в 1854 році. Згодом в Нiмеччинi, Швецiї, Данiї та інших країнах почали виникати кооперативи по переробці, збуту та закупівлі сільськогосподарської продукції. Один з перших кооперативних маслозаводів був створений в 1882 році у Данiї, а в 1909 році в цій країні їх працювало 1157. Швидкого розвитку набула i російська споживча селянська кооперація. В 1865 році було прийнято статут першого в Росiйській імперії ощадно-позичкового товариства. Роком пізніше тут була створена перша сироварна артіль, яка започаткувала становлення і розвиток молочної кооперації в Росiї.
В дисертації з позицій історизму досліджено формування основних принципів сільськогосподарських кооперативів, їх удосконалення під впливом розширення економічних та соціальних функцій нових утворень. Вперше організаційно-правові принципи створення і діяльності кооперативів були сформульовані понад 150 років тому як "Рочдельськi"("Rochdale Principles") кооперативні принципи. Їх назва походить від британського кооперативу "Rochdale Equitable Pioneers". Ними передбачались демократичність організації (кожний член має один голос); низькі розміри паю i можливість його внесення невеликими частками; продаж продуктів за готівку, а не в кредит і не за собівартістю, а за середніми ринковими цінами; розподіл всіх грошових залишків у кінці року пропорційно затратам кожного члена, а не за обсягами паїв.
З виникненням Райффейзенiвського товариства з'явились організаційно-правові уточнення в принципах, за якими вони функціонували: товариство принципово відмовляється від пайового капіталу (але з часом вони його мали); принцип "локалізації"; безоплатна праця всіх виборних посадових осіб; заборона одному члену товариства одночасно брати участь в кількох товариствах; відсутність узгодженості між активними i пасивними операціями кооперативу.
У процесі розвитку кооперативного руху в окремих країнах вносились деякі зміни до принципів діяльності сільськогосподарських кооперативів. В 1966 році Мiжнародний Кооперативний Альянс (МКА) вніс певні доповнення до принципів i офіційно їх затвердив. Нині вони складають основу законодавства кооперативної демократії i є обов'язковими до виконання вступаючих в МКА. Їх остаточний варіант має наступний зміст: добровільність участі в кооперативних формуваннях; демократично організована (шляхом виборів) управлінська структура, де "один член — один голос"; запровадження завчасно визначеної фінансової частки кожного члена кооперативного формування у статутному капіталі з обмеженим процентом на його приріст; розподіл прибутків здійснюється згідно з рішенням загальних зборів членів кооперативу; проведення активної виховно-просвiтницької, соціальної, освітянської політики серед своїх членів (освіта, охорона здоров'я, заходи по дозвіллю тощо); здійснення активного співробітництва з іншими кооперативами на місцевому, національному, міжнародному рівнях.
Другий розділ "Органiзацiйно-економiчнi форми i види сільськогосподарської кооперації" присвячений проведенню класифікації органiзацiйно-економiчних форм i видів сільськогосподарської кооперації, розповсюджених у зарубіжних країнах, аналізу особливостей створення організаційних форм кооперативів, дослідженню функціонування органiзацiйно-економiчних механізмів створення і діяльності кооперативних структур. Фермерські господарства розвивають горизонтальні і вертикальні кооперативні зв’язки. Якщо при горизонтальній кооперації їх співробітництво пов’язане з діяльністю тільки сільськогосподарських галузей, то розвиток вертикального кооперування охоплює виробництво сільськогосподарської сирої продукції і сферу її промислової переробки. Останні знаходять поширення у виробництві молока та промисловому виготовленні молочних і м’ясних продуктів, переробці цукрових буряків, овочів, плодів, зерна тощо.
Кооперування фермерів Скандинавських країн у виробництві сільськогосподарської продукції, її заготівлі, зберіганні, транспортуванні, переробці і реалізації стало одним з важливих напрямів розвитку агропромислового комплексу, формою гарантування продовольчої безпеки кожної країни, засобом конкурентоспроможного виходу фермерів на зовнішній продовольчий ринок. Так, у Швеції й Данії під впливом потреб внутрішнього і зовнішнього продовольчих ринків широкого розвитку набули кооперативи по переробці молока, забою та переробці м’яса свиней. Відбувається масове кооперування фермерських господарств у постачальницько-збутовій сфері. Воно широко проникло в кредитну систему діяльності сільськогосподарських товаровиробників. Кожний фермер став членом як мінімум двох, а значна їх частина — 5-6 кооперативних формувань. Переробні кооперативи Швеції, Норвегії, Данії, Фінляндії реалізують від 90 до 100% молока і молокопродуктів, 70-80% — м’яса і м’ясних продуктів. Молокопереробні кооперативи Швеції об’єднують близько 42 тис., а м’ясопереробні — понад 94 тис. фермерських господарств. Швецькі збутові кооперативи реалізують 80% виробленого в країні зерна і 75% — яєць. Водночас постачальницькі кооперативні структури забезпечують своїх фермерів на 60% матеріально-технічними засобами, зокрема кормами, добривами, пальним тощо. Високий рівень кооперації фермерів досягнуто у Франції та Німеччині. В дисертації проаналізована діяльність фермерських кооперативних структур західноєвропейських країн, досліджена їх роль у формуванні загальнодержавних продовольчих ресурсів.
Важливе місце у фермерській діяльності займають обслуговуючі кооперативи, які здійснюють меліорацію, зрошення земель, водогосподарське, транспортне, ремонтно-технічне, ветеринарне, ремонтно-будівельне та інші види забезпечення й обслуговування виробництва, а також створення необхідних соціально-побутових умов для сільськогосподарських товаровиробників.
Особливого значення набувають постачальницькі кооперативи щодо забезпечення фермерських господарств мінеральними добривами, засобами захисту рослин та тварин, насінням, посадковим матеріалом, машинами, знаряддями, обладнанням, пальним, кормами, запасними частинами та іншими ресурсами.
Розвиваються збутові кооперативи по заготівлі, сортуванню, транспортуванню, зберіганню, пакуванню, маркуванню, рекламуванню, оптовому та роздрібному збуту сільськогосподарської продукції, організації торгів, реклами, маркетинговому обслуговуванню фермерських господарств.
Створення і діяльність фінансово-кредитних кооперативів, які здійснюють депозитування вільних коштів фермерів, їх кредитування та страхування майна, здійснення операцій щодо спільного інвестування виробництва, а також спільної діяльності на фондовому ринку набуло широкої популярності і підтримки у сільськогосподарських товаровиробників.
Кооперативний процес все більше проникає у сферу соціального обслуговування фермерських господарств, при виконанні робіт по будівництву, ремонту та експлуатації житла, медичному обслуговуванню сімей фермерів, догляду і вихованню дітей тощо.
В останні роки з’явились управлінські кооперативи з виконання функцій агроменеджментової діяльності, професійного, наукового, правового, облікового та фінансового консультування, інформаційного забезпечення.
У процесі дослідження особливостей формування різних видів зарубіжних сільськогосподарських кооперативів виявлено, що ці формування являють собою юридично самостійні структури, членами яких можуть бути фізичні та юридичні особи.
При створенні кооперативу його потенціальні учасники насамперед визначають мету діяльності, що обов’язково фіксується у статуті.
В подальшому з числа майбутніх членів кооперативу формується ініціативна група для вирішення організаційних питань його створення. За її участю розробляється бізнес-план створення нової кооперативної структури, який підлягає обов’язковому затвердженню установчими зборами. Мінімальна кількість членів будь-якого кооперативу в окремих країнах визначена дещо різна, але їх повинно бути не менше трьох. Так, у Німеччині для створення кооперативу необхідно мати не менше 7 членів, Італії — 9, Франції — 7.
У ряді країн, зокрема Швеції, статутами кооперативів чітко визначаються територіальні межі їх діяльності. Тут фермерам встановлені обмеження щодо одночасної участі кожним з них не більше ніж у двох кооперативах одного і того ж профілю, які функціонують в даному регіоні. Такі обмеження діють в Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Фінляндії.
Для формування сільськогосподарських кооперативів у Німеччині, Франції й інших країнах здійснюються багатоступеневі перевірки планів їх створення і розвитку. Здебільшого дозвіл на створення кооперативних структур є прерогативою безпосередньо міністра сільського господарства країни.
Статутними положеннями кооперативних формувань визначено, що вищим органом управління кооперативу є загальні збори його членів (у великих об’єднаннях — збори уповноважених). При цьому беззастережно діє принцип: “один член має один голос”.
Загальні збори обирають правління, раду спостерігачів (ревізійну комісію) і призначають виконавчого директора — керуючого оперативною діяльністю кооперативу.
Вивчення зарубіжного досвіду показало, що до функцій загальних зборів членів кооперативу відносяться: прийняття до членів кооперативу, затвердження балансу, включаючи розподіл витрат та прибутків; обрання правління і здійснення контролю за його діяльністю, врегулювання положень статуту з правом пролонгації діяльності кооперативу, вступу його в об’єднання інших кооперативів; прийняття рішень щодо припинення діяльності кооперативу. Правління кооперативу здійснює оперативне фінансово-господарське управління. Кількість членів правління здебільшого визначається статутом кооперативу або рішенням загальних зборів. У переважній більшості до правління кооперативу обираються не більше трьох членів. Контроль за діяльністю правління здійснює рада спостерігачів.
У більшості кооперативів їх економічною діяльністю займаються наймані менеджери, які несуть відповідальність за роботу перед правлінням і загальними зборами. Менеджери здійснюють організацію використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, провадять оцінку отриманих результатів, організовують роботу по підвищенню ефективності діяльності кооперативів.
Дослідження показали, що майже в усіх країнах Європи, а також в США, Канаді, Японiї існують добре налагоджені відносини сільськогосподарських кооперативів з державними органами. Як правило, повсюдно провадиться державна політика підтримки кооперативного руху. Основними формами такої підтримки є пільгове оподаткування, надання кредитів i субсидій за низькими відсотками. У кожній країні є дещо різне пільгове оподаткування. Так, у Скандинавських країнах періодично здійснюється прихована фінансова підтримка кооперативів шляхом зниження податків, надання пільгових кредитів тим кооперативам, які чітко виконують державні замовлення, різні продовольчі програми тощо.
У процесі розвитку сільськогосподарської кооперації більшості країн склався і функціонує певний організіційно-економічний механізм. Важливе місце тут займає процес формування статутного капіталу.
Основними джерелами фінансування діяльності кооперативів є пайові внески їх членів, кошти, нагромаджені у процесі господарської діяльності, кредити.
При створенні кооперативних структур його члени сплачують визначені загальними зборами розміри членських внесків, вступні, пайові, спеціальні. Фінансування кооперативної діяльності здійснюється також за рахунок прямих внутрішньокооперативних інвестицій, відстрочення повернення доходів, відрахування з одиниці продукції тощо.
В процесі дослідження виявлено і зовнішньокооперативні джерела фінансування, зокрема, прості і привілейовані акції, банківські позики, позики від державних та інших фізичних і юридичних осіб.
Досвід створення окремих зарубіжних кооперативних формувань показав, що їх члени сплачують вступні внески при вступі у кооператив. При внесенні пайових внесків враховують вартість переданих матеріально-технічних ресурсів. Розміри пайових внесків часто визначають пропорційно участі кожного з членів кооперативу в його господарському житті. Завдяки пайовим внескам формується пайовий капітал кооперативу.
Взагалі розміри і порядок внесення паїв визначаються статутом кооперативу залежно від виду його діяльності. Застосовують іменні паї та з обмеженням прав їх передачі. В багатьох країнах розміри внесення паю в кооперативні формування досить різні. Так, у Великобританії вони визначені в сумі до 1 тис. фунтів стерлінгів, а в США у NGC (Кооперативи Нової Генерації) — від 5 тис. до 15 тис. доларів.
Вносять паї або всю суму відразу чи в розстрочку протягом терміну дії зобов’язання, які на себе бере член кооперативу шляхом відрахувань від оплати за поставлену в кооператив продукцію, або надбавки до ціни товарів, що реалізуються через кооператив.
Практика свідчить про застосування досить різних підходів до визначення термінів виходу з кооперативів (від 1 до 20 років), коли виникає питання повернення пайового капіталу. Так, у Франції вихід з членів кооперативу може затримуватись до 10 років, а в Іспанії, Швеції, Бельгії — до 5, в Австрії — до 3, в Італії — до двох років. В Данії й Швейцарії існує практика утримання з суми пайових внесків збитку, завданого виходом з їх складу.
Дослідження показали, що фінансові відносини в кооперативах регулюються, як правило, через контракти, які діють у вигляді угод з обумовленою фіксованою ціною, угод, де обумовлені кількість і якість продукції, наприклад зерна, місце, термін його доставки. Тут часто відсутній пункт про ціну на продукцію, яку реалізовуватимуть.
Прибутки кооперативів реалізуються у формі кооперативних дивідендів, процентів з капіталу, зарезервованих прибутків. Вони можуть відраховуватись до їх фондів 5-10% прибутку. В переважній більшості кооперативи до 20% прибутку повертають своїм членам, а решта спрямовується на розвиток. У Франції, Італії, Бельгії, США пайовий капітал розподіляють між членами кооперативів по паях до 8% прибутку. У Швеції розмір відрахувань дорівнює обліковій ставці державного банку — 15%.
Кооперативні виплати здійснюють як у грошовій, так і в натуральній формі. Застосовують трирічні сертифікатні виплати, які дорівнюють 2,75% річних, а десятирічні — 5,75%.
У третьому розділі "Соцiально-економiчнi наслідки зарубіжної сільськогосподарської кооперації та можливості їх застосування в агропромисловому виробництві України" обгрунтована економічна та соціальна результативність розвитку сільськогосподарської кооперації, вивчений її вплив на ефективність та соціальний захист фермерського сільськогосподарського виробництва, опрацьовані пропозиції щодо можливостей застосування досвіду зарубіжних країн в агропромисловому комплексі України.
Дослідження дають підставу стверджувати, що сільськогосподарське фермерське кооперування виконує досить важливу економічну функцію, об’єднуючи товаровиробників в напрямі підвищення ефективності використання належного їм ресурсного потенціалу. Отже, кооперація виступає важливим фактором розвитку суспільного виробництва, який породжує нову суспільну продуктивну силу. В умовах кооперації створюються реальні можливості залучення у виробництво все нових його складових елементів — більш сучасних машин, засобів праці, обладнання, хімічних і біологічних предметів праці, висококваліфікованої робочої сили, розширюються можливості застосування більш складних форм кооперації, про що свідчить досвід західноєвропейських та інших країн світу. Так, у Франції, починаючи з 90-х років нинішнього століття, функціонує понад 10 тис. кооперативів по спільному використанню технічних засобів у сільському господарстві — КЮМА, які обслуговують 250 тис. фермерських господарств, або 25% загальної їх кількості в країні. Об’єднання КЮМА має у своєму складі 4% загальної кількості тракторів Франції. Тут зосереджено 10% сумарної потужності тракторного парку держави. Це кооперативне формування налічує 30% зернозбиральних і 35 — кормозбиральних комбайнів, 16 — розкидачів добрив та майже 12% іншої сільськогосподарської техніки.
Фермерські підприємства Німеччини спільно використовують техніку в так званих машинних товариствах i машинних рингах (гуртках).
Високою репутацією серед французьких фермерів користуються зерновий кооператив, до складу якого на правах його членів входить понад 14 тис. фермерських господарств. Діяльність цього кооперативу спрямована на організацію реалізації зерна та матеріально-технічне постачання фермерським господарствам добрив, насіння, техніки.
Багаторічний досвід об’єднання фермерських господарств Скандинавських країн у виробництві, переробці і реалізації молочних та м’ясних продуктів переконливо довів економічну вигоду їх участі у розвитку сільськогосподарської кооперації.
Таким чином, сам факт розширення кооперативних зв’язків у сфері збуту і промислової переробки сільськогосподарської продукції, у виробничому матеріально-технічному обслуговуванні фермерських господарств є безальтернативним доказом економічної доцільності розвитку сільськогосподарської кооперації в переважній більшості країн світу.
В умовах кооперації фермери звільняються від ряду не типових для сільськогосподарського виробництва функцій, пов’язаних зі збутом продукції, придбанням засобів виробництва, виконанням соціальних послуг. Разом з тим, розвиток сільськогосподарської кооперації захищає фермерські господарства в конкурентній боротьбі з монопольними структурами як на внутрішніх, так і зовнішніх ринках збуту сільськогосподарської продукції. Як відомо, в умовах ринкової економіки конкурентна боротьба за збут сільськогосподарської продукції загострюється. Тут кооперація виступає єдиним, досить ефективним засобом захисту фермерських господарств від монопольних об’єднань, які прагнуть розширити і контролювати через монополізацію ринків збуту сфери впливу на виробництво. Кооперативні об’єднання покликані забезпечувати постійне підтримання на належному рівні оптових цін реалізації фермерської продукції на зовнішньому ринку, що надійно захищає товаровиробників від кон’юнктурних ринкових коливань. До того ж, великі спеціалізовані кооперативні формування з реалізації зерна, як це має місце у Франції, створили потужні підприємства по його переробці та виготовленню великого асортименту борошняних виробів, що стало додатковим відчутним джерелом фінансових надходжень для членів зернового кооперативу. Збутові кооперативні формування країн Західної Європи вдало поєднують свої функції з постачанням фермерам технічних засобів, насіння, кормів, пально-мастильних, будівельних та інших матеріалів.
В останні роки збутові кооперативи почали об’єднуватись в асоціації, що значно посилило їх захисні функції в конкурентній боротьбі з монопольним капіталом.
У 80-х роках у Франції 10 великих молочних кооперативів, в яких налічувалось 82 тис. членів і працювало 10 тис. найманих працівників, об’єднались у спілку молочних кооперативів СОДIМА-ЙОПЛЕ. В Iталiї найбільший вплив на економіку країни має Нацiональна ліга, яка об’єднала 15,6 тис. кооперативів всіх видів. В її складі налічується 3,85 млн. членів.
Отже, через сільськогосподарську кооперацію фермери зарубіжних країн забезпечують свої можливості мати істотний вплив на процеси закупівлі, переробки сільськогосподарської продукції, її просування на ринок та стабілізацію цін. Цим вони заклали основу для подальшого розвитку фермерських господарств. Нижче наводяться дані діяльності окремих кооперативів Швеції.
Узагальнення досвіду створення та функціонування фермерських кооперативних структур західноєвропейських країн слугує основою для визначення напрямів, форм та змісту його застосування в агропромисловому виробництві України.
Сфера діяльності, річні обсяги та кількість членів
великих кооперативів Швеції
Назва кооперативу | Сфера діяльності | Обсяг,
млрд. крон | Кількість членів, тис.
Арла | Переробка м’яса | 6,3 | 23,4
Седра скучсегарна | Лісопереробка | 3,7 | 41,6
Фармек | Переробка м’яса | 2,1 | 23,5
Сканвест | Переробка м’яса | 2,0 | 25,6
Сканек | Переробка м’яса | 2,0 | 14,7
Сконска лантмен | Закупівля, збут, виробниче постачання | 1,7 | 19,4
Венер-скуч | Переробка м’яса | 1,5 | 22,6
Нині в нашій державі створено відповідне правове поле для розвитку кооперативного руху в аграрній сфері. Це, насамперед, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", прийнятий Верховною Радою України 17 липня 1997 року, Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року та ряд інших нормативно-правових актів.
Цим започатковано новий етап розвитку сільськогосподарської кооперації в державі, створення умов для формування на засадах приватної власності на землю і майно кооперативних структур з широким використанням зарубіжного досвіду у відродженні кооперативного руху на селі. Проте, слід відмітити, що в країнах Західної Європи та інших континентів світу виробнича кооперація, тобто кооперування фермерів безпосередньо по виробництву сільськогосподарської продукції, як показали дослідження, практично не застосовувалась. Дрібні землевласники не пішли по шляху об’єднання своїх земельних ділянок та частини майна для спільної організації виробництва сільськогосподарської продукції. Створення і функціонування таких кооперативів у виробничій сфері в зарубіжних країнах не виявлено. Психологія фермера щодо переваг приватної форми власності на землю і майно порівняно з кооперативною при здійсненні індивідуальної приватної форми організації використання його власної землі і засобів праці стала, схоже, основним стримуючим фактором виникнення і розвитку фермерської виробничої кооперації у зарубіжних країнах. Соціально-економічна ситуація, яка склалась в Україні у процесі здійснення аграрної реформи, характеризується рядом специфічних особливостей. В результаті паювання землі і майна колективних сільськогосподарських підприємств значна частина працівників сільського господарства стала власниками земельних ділянок. Їх розміри залежно від регіональних умов коливаються в межах від 2 до 8 і більше гектарів на одного члена трудового колективу.
Указом Президента України від 3 грудня 1999 р. передбачене право вільного виходу членів колективних сільськогосподарських підприємств із належними їм земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі різних суб’єктів господарювання, в тому числі й сільськогосподарських кооперативів. Вказується, зокрема, на прискорення формування інфраструктури аграрного ринку, у діяльності якого певне місце відводиться створенню заготівельних кооперативів. За цих умов здійснити індивідуальне використання приватних земельних ділянок при відсутності необхідних засобів праці без їх об’єднання у виробничі структури досить складно. Тому на нинішньому етапі реформування аграрного сектора економіки важливо найбільш повно використати досвід зарубіжних країн у розвитку сільськогосподарської кооперації.
В Україні функціонує 37,1 тис. фермерських господарств, за якими закріплено понад 1,8 млн. га орних земель та 11,6 млн. особистих господарств громадян, приватні земельні ділянки яких налічують майже 4,4 млн. га ріллі. Не має потреби доводити, що їх ефективне використання без здійснення кооперації неможливе.
Основними напрямами розвитку кооперування фермерських господарств, як свідчить досвід зарубіжних країн, насамперед слід вважати організацію збуту і промислової переробки сільськогосподарської продукції. Якщо нині фермерські господарства зорієнтовані переважно на виробництво рослинницької продукції, особливо зерна, з реалізацією якого поки що не виникає багато проблем, то в перспективі значне місце у структурі їх валової продукції буде належати тваринницьким галузям, зокрема виробництву молока та м‘яса. Тут без об’єднання зусиль товаровиробників на кооперативних засадах обійтись неможливо.
В нинішніх умовах соціально-економічних змін виробництво продукції тваринництва все більше зосереджується в особистих господарствах населення. Нині у приватних господарських структурах країни виробляється близько 65% молока та понад 70% м’яса. Але внаслідок слабкої організації та відсутності належної матеріально-технічної бази для заготівлі цих продуктів товарність молока, виробленого у приватному секторі, становила в 1999 році лише 7%. Водночас виробничі потужності промислових переробних підприємств були завантажені на 15-20%. Як наслідок, населення країни недоодержує значної кількості необхідних молочних продуктів харчування. Не менш важливим на сучасному етапі розвитку фермерського процесу є створення кооперативних структур для матеріально-технічного постачання фермерських господарств та техніко-технологічного обслуговування виробництва, особливо при обробітку грунту та збиранні сільськогосподарських культур.
Багаторічний досвід кооперації у Франції, як і в інших країнах, щодо використання технічних засобів, а також перші спроби створення машинно-технологічних станцій на кооперативній основі по використанню агротехнічних послуг фермерськими господарствами в нашій країні незаперечно довели переваги таких форм обслуговування порівняно з діяльністю приватних посередницьких структур.
Створення і діяльність обслуговуючих та постачальницьких кооперативів на безприбутковій основі є важливим засобом підвищення ефективності фермерського виробництва. Через кооперативні форми можна налагодити постачання фермерам насіння, добрив, хімічних засобів захисту рослин і тварин, пально-мастильних матеріалів, а також техніки, племінних тварин, інших необхідних матеріальних ресурсів.
Нагромаджений зарубіжний досвід щодо формування і діяльності організаційних і економічних механізмів при створенні й функціонуванні кооперативних структур, зокрема статутних положень, пов’язаних із визначенням пайової участі членів кооперативів, утворенням фондів, розподілом результатів господарської діяльності тощо, може слугувати добре перевіреним практикою джерелом корисної інформації.
У процесі дисертаційного дослідження розроблені пропозиції, спрямовані на обгрунтування можливостей широкого застосування в розвитку сільськогосподарської кооперації України багаторічного досвіду кооперативного руху в країнах Західної Європи.
ВИСНОВКИ
1. Основним завданням дисертаційного дослідження є теоретико-методологічне узагальнення розвитку сільськогосподарської кооперації та здійснення соціально-економічної оцінки організаційно-правових і економічних механізмів формування та діяльності кооперативних структур у сільському господарстві західноєвропейських країн з обгрунтуванням реальних можливостей застосування нагромадженого ними досвіду у практиці відродження кооперативного руху в аграрній сфері України в умовах переходу до ринкової економіки.
Соціально-економічна сутність кооперації визначається двома основними характерними ознаками. Кооперація, з одного боку, являє собою загальну форму організації праці, а другого — виступає специфічною формою організації суспільного виробництва. Кооперація виконує подвійну функцію — економічну і соціальну.
2. У процесі вивчення напрямів і змісту розвитку сільськогосподарської кооперації в зарубіжних країнах визначено систему ознак та здійснено класифікаційну характеристику функцій основних форм і видів кооперативних структур. Кооперування фермерських господарств розвивається у сфері збуту сільськогосподарської продукції, її промислової переробки, матеріально-технічного постачання, техніко-технологічного, кредитного, наукового та інформаційного обслуговування виробництва. Відповідно до цих напрямів створені і функціонують за принципами, перевіреними багаторічною світовою практикою, збутові, переробні, обслуговуючі та інші види кооперативних формувань. Дослідження показали, що, наприклад, у Скандинавських країнах переробні кооперативи реалізують від 90 до 100% молока і молокопродуктів, 70-80% м’яса і м’ясних продуктів. Збутові кооперативні формування Швеції реалізують 80% виробленого зерна, 75% яєць. Водночас постачальницькі кооперативи забезпечують шведських фермерів на 60% матеріально-технічними засобами.
3. Створення кооперативних структур у зарубіжних країнах пов’язане з обов’язковим вирішенням ряду організаційно-правових питань, розробкою ряду нормативних документів, зокрема статутів та бізнес-планів, які затверджуються установчими зборами. Зарубіжні сільськогосподарські кооперативи являють собою юридично самостійні формування, членами яких можуть бути фізичні та юридичні особи.
Мінімальна кількість членів кооперативів визначається окремо у кожній країні, але їх повинно бути не менше трьох. Так, у Німеччині для створення кооперативного формування необхідно не менше 7 членів, Італії — 9, Франції — 7. У ряді країн, зокрема Швеції, статутами кооперативів визначаються територіальні межі їх діяльності. Встановлено обмеження щодо прав на одночасну участь члена кооперативу не більше ніж у двох кооперативах одного і того ж профілю, які функціонують у даному регіоні. Такі обмеження діють в Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Фінляндії. При формуванні кооперативів у більшості західноєвропейських країн здійснюються багатоступеневі перевірки планів їх створення і розвитку. Статутними положеннями визначено, що вищим органом управління кооперативу є загальні збори його членів. При цьому беззастережно діє принцип: “один член має один голос”. В дисертації проаналізовано статутні функції загальних зборів, правління, спостережної ради, а також найманих членів виконавчої дирекції. Дослідження показали, що в більшості зарубіжних країн існують добре налагоджені економічні відносини державних органів з кооперативами. Як правило, повсюдно здійснюється державна підтримка кооперативного руху.
4. У процесі розвитку сільськогосподарської кооперації в більшості країн склався і функціонує певний організаційно-економічний механізм. Важливе місце тут займає формування статутного капіталу. Основним джерелом фінансування діяльності кооперативів є пайові внески членів, кошти, нагромаджені у процесі господарської діяльності, а також кредити. Вивчено особливості визначення розмірів та порядку сплати пайових внесків членів кооперативів в окремих країнах. Прибутки кооперативних формувань реалізуються за різними підходами. Здебільшого до 20% передається
