Пізніше Никифір Рибенчук (помер в 1949 р.) славився виготов-ленням з латунних і нейзільберних блях гуцульських люльок, які майстерно прикрашав гравіруванням.

Переважна більшість домашніх ужиткових предметів, знарядь пра-ці в гуцулів були дерев'яними. Це ложки, миски, бочки, коновки, барильця, рахви, сідла, столи, стільці, полиці і ін. Чимало виробів прикрашали різьбленням і випалюванням.

Основоположником гуцульської плоскої різьби по дереву вважа-ється Юрій Шкрібляк (1822-1884). Продовжували справу батька сини Василь (1856-1928), Микола (1858-1920), Федір (1859-1942).

Другою гілкою знаменитих різьбярів були теж три сини Івана Корпанюка Юрій (1892-1977), Семен (1894-1970), Петро (1897-1961). їхня мати Катерина Корпанюк – дочка Юрія Шкрібляка, відома вишивальниця і ткаля.

Ще одна гілка відомих яворівських майстрів – три брати Гондураки (Кікіндаки). Юрій (1904-1952) виготовляв тарниці, займався різьбленням; Василь (1908-1973) виготовляв тарниці, рахви, рамки, вживав інкрустацію; Микола (1915 р. народження) вишивав, шив сардаки, кептарі.

А скільки прекрасних вишивальниць, ткаль, ліжникарок, писанкарок залишились безіменними.

У 1826 р. в селі була збудована церква Пресвятої Трійці, яка згоріла у 1923 р. Нова церква Різдва Пресвятої Діви Марії була збудована у 1927 році.

У 20-30-х роках XIX ст. в Яворові був парохом Василь Войнаровський. У 1824 році в селі стала діяти дяківська школа і напевно дітей вчив о. Войнаровський.

Більше відомостей є про о. Івана Кобринського, пароха Яворова, який упокоївся 1869 року і похований на яворівському цвинтарі.

Парохом Яворова з 1869 до 1902 р. був о. Іполит Окуневський, зять о.Івана Кобринського. В Іполита і Теклі Окуневських було шес-теро дітей: Теофіл, Іполит, Ярослав, Емілія, Наталія і Ольга.

Із синів Іполит помер у молодому віці, про Емілію тільки знаємо, що вона вийшла заміж за адвоката Михайла Дорундяка і молодою померла.

4. Неподалік від церкви, на старому цвинтарі, біля двох могутніх модрин стоїть давня металева огорожа, яка відділяє чотири хрести і дивний, як для Гуцульщини, білий зламаний стовп. Напис на ньому засвідчує, що тут похована Емілія з Окуневських Дорундяк (20.12.1862 – 17.03.1894). З другого боку є табличка з написом: „Спи, зламана життям сосно". Епітафія розкриває суть цього дивного пам'ятника.

Два сусідні хрести безіменні. Львівський науковець, виходець з Яворова Василь Гуменюк зробив добру справу, дослідивши безіменні могили, про що надрукував цікаву наукову розвідку „Порвані струни родини Окуневських (ж. „Гуцульщина", 1994, №6).

Отже, як пише В.Гуменюк, на північній половині, поруч з Іваном Кобринським, похований його зять-священик Іполит Данилович Оку-невський (1833-1902), парох Яворова. На південній, під хрестом, з якого зловмисники зняли табличку з написом, – його дружина Текля Іванівна, під новішим металічним – дочка Ольга Іполитівна Окуневська (1876-1960), відома піаністка, учениця Миколи Лисенка.

Найстарший син отця Іполита – Теофіл (1858-1937) закінчив юридичний факультет Віденського університету, займався активною громадсько-політичною діяльністю, був у близьких взаєминах з Іва-ном Франком, Михайлом Драгомановим, Михайлом Павликом.

5. Теофіл був одним з ініціаторів створення галицько-української національної політичної партії, співавтором разом з І.Франком і М.Пав-ликом програми і статуту Русько-української радикальної партії (1890).

З Теофілем вперше побував на Гуцульщині в Яворові Іван Франко у 1880 році. В Окуневських також бували Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Олександр Олесь, Ольга Кобилянська, Гнат Хоткевич, Наталія Кобринська, Остап Терлецький та інші видатні діячі громадського і культурного життя того часу.

Будучи послом сейму (по-теперішньому депутатом), домігся в ав-стрійського уряду виділення коштів на будівництво дороги Косів-Жаб'є, яку й досі називають цісарською.

З особистого життя Теофіла відомо, що він просив руки Соломії Крушельницької, і роман тривав десять років. Коли співачка світової слави категорично відмовилась вийти за нього заміж і покинути сцену, Теофіл у сорокарічному віці оженився. Працював адвокатом у Городенці, де і помер.

З С.Крушельницькою була добре знайома й Ольга Окуневська, вона акомпанувала на концертах славетної співачки.

Надзвичайно цікава і драматична доля Ярослава Окуневського. Він закінчив медичний факультет Віденського університету і служив лікарем на флоті. Дослужився до чину адмірала (перший адмірал з Гуцульщини) і посади начальника головного медичного управління штабу військово-морських сил Австро-Угорської імперії.

Ярослав написав цікавий двотомник „Листи з чужини" про свої морські подорожі, де також з теплотою згадує Гуцульщину і улюбле-ний Яворів:

Що там чувати в нашім Яворові

під зеленим Бескидом?

Що поробляєте, земляки?

А я мандрую уже 13 років;

моря і гори, ріки і зорі

лишаються позад мене,

несу з собою тугу

за ясними зорями,

за тихими водами рідної землі…

У 1918 році після розпаду Австро-Угорської імперії 58-річний адмірал переїжджає в Галичину і зголошується до служби для ЗУНР. Його дружина – австріячка Отілія Міллер та дочки Дора і Ольга залишились у Відні. Відтоді між подружжям настав розрив.

Ярослав проживав у брата в Городенці, часто бував у Яворові і, як лікар, допомагав людям, як міг. Лікував виключно травами, і цього навчилася в нього Стефанія Йосипівна Грабовецька-Мицканюк. Вона і тепер допомагає людям лікувати недуги лікарськими рослина-ми.

Помер Ярослав Окуневський трагічно 1929 року в Городенці, де й похований.

Про Наталію Окуневську мало відомо, але В.Гуменюк дізнався, що вона була активісткою жіночого руху в Галичині, який організу-вала Н.Кобринська – родичка Окуневських по матері.

Вона брала участь у підготовці альманаху „Наша доля", який вийшов у 1893 році в Стрию. Іван Франко писав про це видання: „Панна Наталка Окуневська подала