тільки в умовах глобальної зміни геополітичних епох, але й супроводжувався війнами і революційними зрушеннями, загальною дестабілізацією системи міжнародних відносин. Поразка останнього керівництва Радянського Союзу у "холодній війні" народила цілу хвилю "оксамитових" революцій у Східній Європі, що не припинялись майже до 2000 р., коли в Югославії був вдало здійснений державний заколот і до влади був приведений прозахідний лідер, а також спровокувала нові конфлікти на Близькому та Середньому Сході, призвела до розповсюдження ядерної зброї, до послаблення ролі ООН і взагалі радикально сприяла зміні як геополітичної, так і ідеологічної карти світу. Держави-переможці, а це, в першу чергу, США і країни НАТО, у 1990-ті роки прискореними темпами приступили до формування нового світового порядку. "Програвший" Радянський Союз все більше перетворювався в економічно і політично залежну від центрів сили країну, на жаль, не здатну на той період активно впливати на формування нового світового порядку.
Ці процеси не могли не зачепити інтереси безпеки Японії. Необхідно підкреслити, що Потсдамський світовий порядок, який був проголошений трьома союзними країнами -
СРСР, США і Великобританією на Берлінській (Потсдамській) конференції 1945 р., у цілому забезпечував безпеку Японії протягом майже всієї другої половини ХХ століття, оскільки гарантував їй довготривалу стабільність стратегічного поля. Разом з тим, його занепад на межі 1980-90-х років означав для інтересів безпеки Японії посилення геополітичної нестабільності як на глобальному, так і на регіональному рівні. Насправді, у світове співтовариство влилася велика кількість нових, як правило, внутрішньо нестабільних факторів системи міжнародних відносин. Вони швидко відокремились від старої "імперії - полюса сили" і почали зміцнювати свої міжнародні позиції, використовуючи силу. Внаслідок цього міжнародна нестабільність зросла до рівня, на який вона ніколи не підіймалась у період існування біполярної системи: збільшилося число нових армій, активізувалась торгівля зброєю, зросла кількість позазаконних військових формувань, прискорився процес розповсюдження ядерної зброї.
В Азії процес переходу від біполярної системи до нового стану проходив в умовах появи нових центрів воєнної сили: перетворення Індії і Пакистану в нові ядерні держави, зміцнення воєнної могутності в країнах Близького та Середнього Сходу, в обох корейських країнах, у Китаї і на Тайвані. В той же час формування світового порядку відбувалося на фоні "розповсюдження" міжнародної анархії і зростання міжнародного тероризму, що створювало великі скрутності у забезпеченні стабільності у світі дипломатичними методами.
З точки зору інтересів безпеки Японії важливим наслідком краху одного з двох "полюсів сили" у складі СРСР і країн Варшавського договору, як і біполярної структури в цілому, можна вважати, на погляд автора, утворення південноазіатської "дуги нестабільності" від Близького і Середнього Сходу до Індонезії та Корейського півострова.
Інтересам безпеки Японії і стабільності стратегічного поля навколо неї у Східній Азії не відповідало втрачання одним полюсом сили в обличчі Радянського Союзу здатності надалі здійснювати так необхідну для підтримки стабільності всієї системи "кооптивної влади" політику, тобто впливати на хід світової політики, на своїх колишніх союзників і стратегічних партнерів у країнах, що розвиваються. В умовах формування нового світового порядку Росія, за оцінками експертної групи колишнього міністра оборони США Естіна, хоча й намагається, але, як слабка в економічному відношенні держава, вже не в змозі надавати їм допомогу у попередньому обсязі [11 .-Р. 19-21].
Крах відносно стабільного Потсдамського світового порядку внаслідок зникнення одного з полюсів сили привів до цілого ряду негативних наслідків як для стабільності системи міжнародних відносин, так і для забезпечення режиму безпеки окремих її членів, враховуючи і Японію. Саме тому в багатьох теоретичних дослідженнях біполярна Потсдамська структура світу продовжує справедливо розглядатись, при всіх винятках, як оптимальна за цілим рядом параметрів, і якщо не прямо, то побічно визнається доцільність відтворення двохполюсного світу на новій засаді, тобто зведеня світового порядку до діхотомної моделі.
Безпека Японії скоріше програла ніж виграла від краху більш-менш статичного, а тому в цілому прозорого біполярного світопорядку з декількох причин.
По-перше, це призвело до виникнення вже у 1990-ті роки багатополярного світу, в якому підтримка динамічної рівноваги і передбаченості було набагато складніше, ніж в умовах "двохполюсного світу." В останньому випадку, кожний "учасник гри", звичайно, більше виграв, ніж програв від демонстрації протистояння, бо у біполярних моделях, яким був Потсдамський світовий порядок, навіть конфлікти часів "холодної війни" не були абсолютними, а з ряду моментів просто задовольняли обидві наддержави.
По-друге, після розпаду біполярної системи Японія в якійсь мірі втратила можливість геополітичного маневрування. Виступаючи в минулому як союзниця США - одного полюса сили, - вона володіла значним потенціалом для зближення і співробітництва з іншим полюсом сили - Радянським Союзом, який, у свою чергу, був зацікавлений у "політичному відокремленні" Японії від США. Розігруючи то одну, то іншу "політичну карту" у взаємовідносинах з великими державами, Японія вдало зміцнювала свої міжнародні позиції і свою безпеку.
По-третє, крах біполярної системи вимагав від японських політиків концентрації уваги на створенні стабільних систем регіональної безпеки. Але, як показав досвід 1990-х років, жоден з варіантів колективних режимів безпеки країн не був ефективним, особливо коли від сторін вимагалось дотримування принципу консенсусу (Косовський конфлікт продемонстрував, наприклад, що США і НАТО не змогли знайти з керівництвом Росії порозуміння у питаннях політичного врегулювання ситуації, виключаючи застосування зброї
