УДК 026(03)

Наталія АВТОНОМОВА,

мол. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

ІНФОРМАЦІЙНІ ВИДАННЯ В СИСТЕМІ ДОКУМЕНТНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

У статті представлена видова характеристика інформаційних видань, окреслюється їх цільове призначення. Визначається місце інформаційних видань у системі документної комунікації. Здійснюється класифікація інформаційно- аналітичних видань як окремого виду інформаційної продукції. Розглядається асортиментний ряд інформаційно-аналітичної продукції Служби інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади (СІАЗ) НБУВ.

Ключові слова: інформаційні видання, документна комунікація, вторинні документи, інформаційно-аналітичні продукти.

У 1990-2000 рр. із реалізацією практичних кроків стосовно інформатизації українського суспільства актуалізується питання інформаційної діяльності бібліотек. Одним з найпоширеніших видів зазначеної діяльності є підготовка інформаційних видань як засобу розкриття бібліотечних фондів. У зв'язку з цим набуває актуальності дослідження їх систематизації та класифікації з метою запобігання розсіюванню та невпорядкованості інформації в потоці вторинних документів.

Практичних рекомендації в цьому напрямі було напрацьовано чимало: одні з них проводилися в межах загального документознавства, інші - розглядали певні види видань та їх ознакове градуювання.

Питання класифікації інформаційних видань значною мірою досліджувалося в працях Г. Швецової-Водки та Н. Кушнаренко. Запропоновані цими вченими класифікації знайшли інтерпретаційне продовження в роботах їхніх колег, серед яких можна виокремити навчальні посібники М. Комової, Ю. Палехи. Активним розробником системи документації виступив С. Кулешов. Його модель класифікації системи документів була підтримана українськими дослідниками, що демонструють численні посилання на неї в позитивному значенні. Детальну характеристику бібліографічних та реферативних видань можна знайти в роботах М. Сороки, В. Лутовинової та О. Карпенко.

Після здобуття Україною незалежності набрав чинності ДСТУ 301795 «Видання. Основні види. Терміни та визначення», в якому чітко про- писана загальна класифікація усіх друкованих документів, зокрема інформаційних видань.

У спеціальній літературі поширений термін «інформаційне видання». Ним позначають видання, що містять систематизовані відомості про опубліковані й неопубліковані праці у формі, зручній для оперативного ознайомлення з ними [6, с. 19-20].

Видання - основний вид опублікованого, друкованого, поліграфічного документа. Це документ призначений для розповсюдження інформації, що міститься в ньому, пройшов редакційно-видавничу обробку, отриманий друкуванням або тисненням, поліграфічно самостійно оформлений і має вихідні відомості. До видань можуть бути зараховані всі документи, видані за планами видавництв або позапланово, на основі договорів з авторами, будь-якими способами поліграфічного друку.

Приймаючи це визначення за вихідне, визначають істотну відмінність видання від інших видів документів. За межами видань залишаються всі письмові документи, що не піддавалися редакційно-видавничій обробці і з цієї причини не включені в процес масової комунікації. До цієї групи не входять і всі твори в усній формі. До видань також не належать документи на магнітофонній або відеомагнітофонній стрічці, дискеті, перфокарті, перфострічці тощо [3, с. 161-162].

Визначення видів видання - важливе завдання науки й практики. Його можна виконати за допомогою типологічної класифікації, за якою поділ на типи, види здійснюється незалежно від їх семантичної наповненості, тобто галузевого призначення, тематики. Теоретична класифікація потрібна для того, щоб зрозуміти, чим відрізняються один від одного різні види видання. Така класифікація необхідна в першу чергу для наукового пізнання документа, для порівняння його різновидів з іншими явищами дійсності й поняттями.

Враховуючи, що видання є одним з видів документа, його можна класифікувати за ознаками документа: за змістом, матеріальною конструкцією, періодичністю, знаковою природою інформації, цільовим призначенням, обсягом, складом основного тексту, структурою, ступінню аналітико-синтетичної переробки інформації. Ознакою, яка визначає виділення інформаційних видань з масиву інших, є, на думку Н. Куш- наренко [4], ступінь інформаційно-аналітичної переробки інформації. За цією ознакою видання поділяються на п'ять видів: інформаційні, реферативні, бібліографічні, оглядові, дайджести. Однак, як доводить Н. Кушнаренко, класифікація інформаційних видань до кінця не визначена. За характером інформації, що міститься в них, інформаційні видання поділяються на три підвиди: бібліографічні, реферативні й оглядові. Останні, у свою чергу, можуть бути неперіодичними, періодичними, продовжуваними.

Зі свого боку Г. Швецова-Водка зазначає, що на сьогодні не завершений не тільки систематизований поділ видань на види, а й відсутня систематизація ознак, за якими виокремлюють ті чи інші види видань [8, с. 339]. Такої ж думки Г. Швецова-Водка дотримується й щодо термінів, які позначають окремі види видань і які є дискусійними, на її погляд, з боку книгознавства та джерелознавства.

Інформаційні видання, згідно з ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» [1], систематизовані чи узагальнені відомості відносно опублікованих чи неопублікованих даних з першоджерел, випущених друком організаціями, що здійснюють науково- інформаційну діяльність. Інформаційні видання можуть бути періодичними, неперіодичними, продовжуваними. Відповідно до ДСТУ 3017-95 інформаційні видання, у свою чергу, поділяються на бібліографічні, реферативні, оглядові, дайджести.

Інформаційні видання створюються в результаті аналітико - синтетичної обробки одного чи кількох первинних документів з метою пристосування інформації до інформаційних потреб споживача. Тобто вони містять систематизовані відомості про первинні документи (опубліковані, неопубліковані, що не публікуються) або результат аналізу й синтезу даних, що є в першоджерелах. Це дає можливість віднести їх за рівнем узагальнення інформації до вторинних документів.

Метою створення вторинних документів є інформування споживачів про потоки й масиви первинних документів, щоб у згорнутому, узагальненому вигляді викласти основний їхній зміст, що, у свою чергу, підвищує інформаційну місткість документа.

Основою процесу згортання інформації є зменшення фізичного обсягу інформаційного повідомлення. Для задоволення потреб користувачів інформації застосовуються різні способи згортання інформації: семантичний