Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Харченко Наталя Миколаївна

Індекс УДК 316.343.6

МЕТОДИКА ВИМІРЮВАННЯ ТА ДОСВІД АНАЛІЗУ

БІДНОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

22.00.02 - методологія та методи соціологічних досліджень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник кандидат філософських наук,

професор Захарченко Марко Васильович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра теорії та історії соціології факультету соціології та психології

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, старший науковий співробітник Костенко Наталія Вікторівна, Інститут соціології НАН України, провідний науковий співробітник

кандидат соціологічних наук Балакірєва Ольга Миколаївна, Центр “Соціальний моніторинг”, науковий керівник.

Провідна установа: Харківській національний університет ім. В.Н. Каразіна,

кафедра методики і техніки соціологічних досліджень

соціологічного факультету, м. Харків.

Захист відбудеться “24“ квітня 2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.30 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “22”, березня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Горбачик А.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальність теми.

Бідність є однією з найдавніших суспільних проблем, яка не лише викликає дослідницьку зацікавленість, а й вимагає практичних зусиль щодо її зменшення. Роботи сучасних соціологів й економістів демонструють неабияку різноманітність теорій, концепцій і методик вимірювання бідності. Тому поняття "бідність" може бути застосоване до широкого спектру соціально-економічних ситуацій; при цьому, залишаючись інтуїтивно зрозумілим, воно втрачає свою наукову визначеність. До того ж, дослідження бідності у вітчизняній соціології ускладнюється тривалим вилученням цього явища зі сфери наукової та суспільної уваги, про що свідчить брак науково обгрунтованих концепцій бідності та бази емпіричних даних для порівнянь і розвитку вітчизняної аналітичної та методичної традиції вивчення бідності. У той же час об'єктивна і всебічна наукова оцінка поширеності бідності в сучасному українському суспільстві конче необхідна органам державної влади для розв’язання таких завдань, як розробка ефективних і цільових програм соціальної допомоги вразливим верствам населення, упорядкування процесів "тіньової" й несправедливої диференціації доходів населення, усвідомлення потенціалу соціальної напруги, накопиченої у суспільстві, та інше.

Виходячи з вищевказаного, наукова проблема полягає у необхідності розробки методології вивчення бідності для заповнення прогалин у знанні з цієї проблеми у вітчизняній соціології, оцінки поширеності бідності в сучасному українському суспільстві й надання інформації, необхідної для формування ефективної політики зменшення бідності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація з науковими програмами, планами та темами організації, де виконана робота, а також галузевими планами та програмами не пов’язана. Вибраний напрямок дослідження пов’язаний з державною програмою запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям (Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1999 року №238).

Мета і задачі дослідження. Подана дисертаційна робота носить методичний характер і має на меті розкриття методологічних засад і методичних особливостей вимірювання, а також практичного досвіду аналізу бідності в Україні.

Для досягнення мети необхідно розв'язати такі основні задачі:

проаналізувати та узагальнити найбільш поширені методологічні концепції бідності та методики її вимірювання у зарубіжній і вітчизняній соціології;

визначити систему понять, що відбивають основні етапи вимірювання бідності та розглянути їх методичні особливості;

запропонувати та обгрунтувати вибір конкретної методики вимірювання бідності, враховуючи особливості визначення критерію добробуту й побудування межі бідності для України;

розглянути застосування цієї методики на прикладі емпіричних даних та зафіксувати певні аспекти поширеності бідності серед домогосподарств України.

Об'єктом дослідження є вимірювання бідності як методика збору та аналізу соціологічної інформації.

Предметом вивчення є методологічні, методичні та аналітичні засади вимірювання бідності в емпіричних соціологічних дослідженнях.

Методами дослідження є вибірковий метод, обстеження домогосподарств, формалізоване анкетне опитування та глибинне інтерв’ю.

У дисертації авторка спиралася на теоретико-методологічні засади (понятійний апарат, методологію та методики), визначені в наукових працях вітчизняних й зарубіжних соціологів і економістів, основна увага яких зосереджена на методичному та емпіричному аналізі соціальної стратифікації, нерівності і депривації, диференціації добробуту, рівня життя населення, життєвих потреб та прожиткового мінімуму, а також суб'єктивного сприйняття матеріального становища. У дисертаційній роботі методологічні узагальнення й аналіз емпіричних даних проводилися переважно з позиції абсолютної концепції бідності. Тобто бідність безпосередньо пов'язується з обмеженістю матеріальних ресурсів, яка заважає підтримувати стандарти споживання та умови життя, які є звичайними або, принаймні, найбільш поширеними в суспільстві.

Емпіричну базу становлять дані досліджень “Доходи та витрати населення України” (1995, 1996), які було підготовлено й проведено Київським міжнародним інститутом соціології за організаційної підтримки Всесвітнього банку за рахунок гранту від уряду Японії, а також дослідження "Рівень та умови життя населення Дніпропетровської області" (1999), що було організовано Міністерством праці та соціальної політики України та Тасіс-проектом. Метою цих досліджень було отримання інформації про рівень добробуту домогосподарств, зокрема про джерела та розмір грошових та натуральних доходів, структуру витрат, поширеність бідності та характеристики найбільш вразливих груп населення, про основні стратегії виживання (в тому числі зайнятості населення). Авторка приймала активну участь на етапах планування, проведення й аналізу результатів цих досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у адаптації, удосконаленні та емпіричній перевірці абсолютної методики вимірювання рівня бідності населення України, що базується на даних вибіркового соціологічного опитування. Головними положеннями, що містять наукову новизну є такі:

удосконалено класифікаційну схему, що підсумовує різні підходи і етапи вимірювання бідності і включає критерії добробуту, концепції бідності і показники бідності; у свою чергу до критеріїв добробуту віднесені доход, споживання, суб'єктивний індекс депривації та кумулятивний індекс показників рівня життя, до концепцій бідності - абсолютна, відносна, суб'єктивна, багатовимірна та політико-адміністративна, а до показників бідності – частка бідних, глибина бідності, гострота бідності та профіль бідності;

обгрунтовано доцільність використання у якості індикатора добробуту середньодушових споживчих витрат домогосподарств, оскільки грошові доходи лише частково відбивають реальне споживання населення України. За даними досліджень доходи домогосподарств України у 1995 і 1996 роках були приблизно вдвічі менші від споживчих витрат;

доведено, що для перехідного українського суспільства найбільш прийнятною є абсолютна методика визначення рівня бідності;

розроблено кількісний показник межі бідності для України, продовольчий компонент якої розраховується за вартістю мінімального споживчого кошика, а непродовольчий компонент - відповідно до фактичної структури витрат найменш забезпечених сімей.

емпірично обгрунтовано, що для побудови абсолютної межі бідності для України при знаходженні частки непродовольчих витрат домогосподарств зі споживанням, що дорівнює мінімальному споживчому кошику, доцільно використовувати загальне, а не продовольче споживання; обчислювальні експерименти, що було проведено при аналізі даних досліджень 1995 і 1996 років показали, що частка продовольчих витрат у таких домогосподарств стає стабільною при обсязі вибірки у 150 домогосподарств, в той час як методика Всесвітнього банку передбачає використання лише 100 домогосподарств.

Практична значущість результатів полягає у тому, що запропонована методика використовується для оцінки рівня бідності в Україні і є основою для розробки рекомендацій щодо забезпечення цільового характеру соціальної допомоги в Україні. Зокрема дані досліджень, що були проведені у 1995 і 1996 році, використовувались Кабінетом міністрів України, Міністерством праці та соціального захисту, Держкомстатом, а також Світовим банком. Ця методика вимірювання бідності була використана також у 1999 році для дослідження, проведеного ТАСІС-проектом, на його основі розробляються рекомендації Міністерству праці та соціального захисту України.

Апробація результатів. Основні положення дисертації були представлені на міжнародній науковій конференції “Вимірювання бідності, зайнятість і соціальний захист в країнах з перехідною економікою” (Йорк, 1997), міжнародному науковому семінарі "Аналіз харчового споживання у Центральній і Східній Європі: релевантність та емпіричні методи" (Галле, 1999), семінарі Міністерства праці й соціальної політики та ТАСІС-проекту "Моніторинг стану населення та соціальних потреб" (Київ, 1999).

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, 3-х розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 165 с. Список використаних джерел (99 найменувань), 34 таблиці, 12 рисунків займають 30 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано вибір проблеми та актуальність теми роботи, сформульовано мету, задачі, об’єкт, предмет дослідження, визначено методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.

Перший розділ “Сучасний стан досліджень бідності: основні теоретичні та методичні підходи” присвячено розгляду різноманітних аспектів поняття “бідність”, соціальної природи та функцій бідності в суспільстві, головних методологічних концепцій бідності та методик її вимірювання.

Незважаючи на численні спроби викоренити причини бідності або взяти під контроль її наслідки, бідність продовжує існувати, поширюватися та зазнавати зміни визначень. Сьогодні, за оцінками Всесвітнього банку та ООН, у світі проживає біля одного мільярда бідних (приблизно 1/6 усього населення Землі), переважна більшість яких концентрується в країнах, що розвиваються. Бідність у цих країнах привертає значну увагу та спричинює значну фінансову допомогу міжнародних організацій, при цьому підкреслюється, що крайня бідність - це історичний наслідок економічної відсталості, а її подолання є реальною перспективою.

Проте бідність існує в усіх суспільствах, включно з найбагатшими та соціально найрозвинутішими, які мають вільний ринок і підтримують адекватний рівень економічного зростання. Очевидно, що в цьому випадку йдеться про масове явище, яке не переборюється виключно економічними впливами. На відміну від тих країн, де подолання бідності означає боротьбу за фізичне виживання, країни з ринковою економікою створюють свій образ бідності, під яким мається на увазі вилучення частини населення з економічних, політичних та культурних форм діяльності.

Сучасні уявлення про бідність так чи інакше апелюють до моде-лей суспільного устрою, концентрують у собі практично всю гаму під-ходів та парадигм. В результаті цього поняття “бідність” може вико-ристо-вуватися стосовно широкого спектру соціально-економічних си-туацій, що ускладнює створення загальноприйнятної дефініції бідності.

Для усунення невизначеності, яку містять у собі різноманітні значення поняття “бідність”, розглядаються синонімічні ряди, які використовують для позначення її нюансів, специфіка яких виявляєть-ся не лише в термінологічних відмінностях, але й у пояснюючих кон-цепціях, що залучаються. У дисертації розглядається чотири способи міркування про бідність – офіційний (малозабезпечені громадяни, низькодоходні групи, найменш соціально захищені верстви населення), політичний (знедолений народ України, пріоритетні групи), моралістичний (незаможні, нужденні, жебраки, блаженні убогі) та науковий (маргіналізація, вилучення, експлуатація, андеклас, культура бідності).

На погляд сучасних дослідників, для вивчення феномена бідності в колишніх країнах СРСР найприйнятнішою з усіх теоретичних кон-струк-цій є синтез підходів, що розвивається в класичних теоріях де-зо-рганізації (Ч. Кулі, У. Томас, Ф. Знанецький) та аномії (Е. Дюркгейм, Р. Мертон). Поняття бідності, яким користується дисертантка, найближче до визначення англійського соціо-лога П. Тансенда: ”Індивіди, сім`ї, соціальні групи населення можна вважати бідними, якщо вони не мають ресурсів для участі в суспільному житті, підтри-ман-ня стандартів споживання, умов життя та відпочинку, які є зви-чай-ними або принаймні широко прийнятними у суспільстві, в якому вони живуть. Їхні ресурси значно нижчі від тих, які має середній інди-від або середня сім`я, внаслідок чого вони виключені із звичайного стилю життя, загальноприйнятих моделей поведінки і типів діяль-но-сті”. В даний час більшість дослідників тією чи іншою мірою поді-ля-є такий підхід до бідності, та все ж найбільш дискусійним питанням є операціоналізація цього визначення, в ході якої виявляється пере-ва-га тих чи інших концепцій бідності та конкретних методик її вимі-рю-ван-ня.

У загальному вигляді вимірювання бідності може бути пред-став-ле-не у вигляді таких етапів: 1) індивіди або домогосподарства ран-жу-ють--ся на основі одного чи кількох критеріїв матеріального добробуту; 2) визначається межа бідності, що дозволяє відокремити бідних від не-бідних; 3) дані на рівні індивідів або домогосподарств агрегуються в по-каз-ники бідності для країни в цілому і для головних територіально-еко--номічних та соціально-демографічних груп населення, тобто зна-хо-дять-ся характеристики найбільш вразливих груп і буду-єть-ся профіль бідності.

Ці етапи складають основу аналізу рівня бід-ності і акуму-лю-ють багато конкретних методологічних проблем. У цьому розділі наведено розроблену дисертанткою схему, що підсумовує ці етапи виміру і дає перелік основних концепцій бідності, що найбільш широко використо-ву-ються у при-клад-них дослідженнях (політико-адміністративну, абсо-лют-ну, від-нос-ну, суб`єктивну та багатовимірну), а також критеріїв добробуту (доход, споживання, суб'єктивний індекс депривації, кумулятивний індекс показників рівня життя) та показників бідності (частка бідних, глибина бідності, гострота бідності та профіль бідності).

Політико-адміністративне визначення бідності – це використання як точки відліку для вимірювання бідності порогового значен-ня доходу, прийнятого у системі соціального захисту – наприклад, міні-маль-на пенсія або соціальна допомога. Абсолютна бідність – мінімальний фізіологічний мінімум для за-доволення основних потреб у харчуванні, житлі, одязі тощо, відносна бідність розглядається як відсутність доходу і ресурсів, необхідних для підтримування життєвих стандартів, що вважаються у межах даної культури нормальними і гідними. Суб’єктивна бідність грунтується на вивченні оцінок матеріального становища не експертами, а самими індивідами, це реаль-не відчуття бідності, що є результатом порівняння своїх можливостей для задо-волення потреб із забезпеченістю і зразками споживання інших людей або із своїм власним становищем в минулому. Використання багатовимірних концепцій бідності пов'язано з тим, що багато аспектів проблеми бід-ності не досить повно охоплюються одномірними концепціями, оскіль-ки вони не враховують якість та доступність соціальних та інфраструк-турних послуг, а також соціальні наслідки економічної нерів-но-сті. Тому в міжнародній практиці аналіз економічних інди-каторів рів-ня бідності поєднується з вивченням соціальних показників добробуту. У дисертації розглянуто три показника для вивчення соціальних аспектів бідності: 1) куму-ля-тивний індекс показників рівня життя, 2) суб’єктивний індекс де-при-вації та 3) макростатистичні показники досягнень суспільства в економічній та соціальній сферах.

Другий розділ “Опис методики вимірювання бідності в Україні” розглядає специфіку вимірювання бідності в умовах сучасної України, а також дає опис досліджень, що стали емпіричною базою дисертації. Зокрема це перше репре-зен-та-тив-не для всієї країни дослідження рівня бідності більше ніж 2000 домо-гос-подарств України, яке відповідало міжнародним стандартам (“Україна-95”). В 1996 році було проведено повторне опитування за аналогічною мето-ди-кою (“Україна-96”). Під домогосподарством дисертантка розуміє усіх осіб, що проживають разом та задовольняють принаймні одній з трьох умов: 1) регулярно роб-лять внесок до загального бюджету у грошовій чи натуральній фор-мі; 2) є утриманцями; 3) регу-ляр-но харчуються в домогосподарстві, використовуючи загальний за-пас продуктів. Саме до домогосподарства доцільно прив’язати витрати, споживання, нерухомість тощо. План дослідження включав спочатку опитування особи, яка в основному відповідає за ведення хатнього господарства, про склад родини, житлові умови, покупки, запаси, ви-роб-ництво та споживання продуктів, домашнє майно та заощадження. Крім того, кожен до-рос-лий член домогосподарства відповідав на запитання індивідуальної ан-ке-ти, що стосуються зайнятості та індивідуальних доходів.

У дисертації запропонована методика вимірювання реального споживання та здійснено співставлення споживання з доходами домогосподарств. Реальне споживання характеризує обсяг про-довольчих та непродовольчих товарів, що спожиті домогосподарством протягом місяця. Цей показник дозволяє точніше врахувати реалізацію доходів (включно з їх-ньою незареєстрованою частиною), а також, на відміну від витрат, доз-во-ляє врахувати споживання тих продуктів харчування, які були от-ри-мані з різних джерел.

Для визначення реального споживання домогосподарств було використано метод ретроспекції, тобто відновлення по пам’яті інформації про кількість продуктів, які надійшли в домогос-по-дарство у вигляді покупок, були вироблені чи отримані безкоштовно або взяті із запасів. Крім цього, з’ясовувалося, яку кількість продуктів було витрачено на споживання, продано або передано іншим людям і скільки залишилося в домогосподарстві. Фіксується також су-ма, витрачена на товар під час його купівлі, а також витрати на хар-чу-ван-ня поза домом. Обліковий період становив два тижні. Для розра-хун-ку продовольчого споживання у грошовому вираженні кількість про-дук-тів кожної групи, спожитих домогосподарством, було помножено на середню ціну покупки. Середні ціни розраховувалися як відношення грошей, витрачених на купівлю товару конкретної групи, і кількості придбаного. Непродовольче споживання включало витрати на непродовольчі товари, послуги, плату за житло та інші витрати.

Співставлення значень доходів та споживання в перебігу дослід-жень 1995 та 1996 року показало, що середньодушові доходи у цілому по країні були в два рази нижчі від споживання домогосподарств. Споживчі витрати є більш надійним показником матеріального стану сімей України, оскіль-ки вони враховують те, чим домогосподарство володіє завдяки заощад-жен-ням, запасам та самостійному виробництву продуктів у той час, ко-ли доходи дуже низькі або взагалі відсутні - отож, відповідно, є кра-щою характеристикою довготривалого добробуту.

У зв'язку з тим, що домогосподарства відрізняються за розмірами та складом, просте порівняння агрегованого споживання домогосподарств мо-же бути дуже неточним щодо добробуту окремих членів цих домо-гос-подарств навіть за однакового значення загального споживання чи доходу. Тому в дисертації розглядається, як можна розв‘язати цю проблему шляхом використання шкал еквівалентності.

Далі висвітлюється побудова абсолютної межі бідності. Межа бідності основана на мінімальному споживчому кошику, до вартості якого додається деяка частка непродовольчих витрат. Частка мінімальних непродовольчих витрат визначається шляхом аналізу споживання домогосподарств, що мають споживання найбільш близьке до вартості кошика. Дисертантка доводить, що для побудови абсолютної межі бідності для України при знаходженні частки непродовольчих витрат домогосподарств зі споживанням, що дорівнює мінімальному споживчому кошику, доцільно використовувати загальне, а не продовольче споживання. У цьому розділі наведені дані обчислювальних експериментів, що були проведені автором при аналізі даних досліджень 1995 і 1996 років. Вони показали, що частка продовольчих витрат у таких домогосподарств стає стабільною при обсязі вибірки у 150 домогосподарств, в той час як методика Всесвітнього банку передбачає використання лише 100 домогоподарств; використання розробленої автором методики показало, що частка бідних в Україні не збільшилася з 30.5% до 35.1% у 1995 році у порівнянні з 1996 роком, як оцінювали фахівці Всесвітнього банку, а залишилася незмінною (точно 30.5%, як у 1995 році). Розділ другий завершує розгляд показників та профілю бідності, зокрема індекс питомої ваги бідних (Н), індекс глибини бідності (PG) та індекс гостроти бідності ().

У розділі 3 “Досвід аналізу бідності на прикладі дослідження домогос-по-дарств України” розглянуто застосування викладених у перших двох розділах теоретичних концепцій та методичних підходів до аналізу бідності на прикладі дослід-жень домогосподарств Украї-ни. В цілому використана автором методика виглядає таким чином:

Як індикатор добробуту використовуються середньодушові споживчі витрати сімей, оскільки зараз грошові доходи лише частково відбивають реальне споживання населення України.

Як критерій визначення бідних домогосподарств та індивідів вико-рис-товується два порогових значення. Бідні групи населення виз-на-ча-лися відносно до абсолютної межі бідності, продовольчий компонент якої розраховувався за вартістю мінімального споживчого кошика, а непродовольчий компонент визначався відповідно до фактичної струк-ту-ри витрат найменш забезпечених сімей за даними досліджень “Ук-раї-на-95” та “Україна-96”. За оцінками автора абсолютна межа бід-ності становила у червні 1995 року 3743 тис.крб., а в липні 1996 року - 61.51 грн.

Для визначення соціально-демографічних характеристик найбільш вразливих груп використаний додатковий критерій виділення дуже бідних - відносна межа бідності, яка до-рів-нювала половині медіани споживчих витрат, що становило за дани-ми дослідження “Україна-95” 2629 тис.крб. і за даними дослідження “Україна-96” - 41.67 грв.

Поширеність бідності вимірюється за допомогою індексів питомої ва-ги бідних (Н), глибини бідності (РG) та індексу гостроти бідності (). Профіль бідності побудований у вигляді розподілу показників бідності для кожної підгрупи, що виділена з точки зору її основних характе-рис-тик, (наприклад, місце проживання, тип домогосподарства, со-ціаль-но-демографічні характеристики).

Дані дослідження “Україна-96" показують істотну диференціацію добробуту домогосподарств за рівнем середньодушового споживання. Коефіцієнт Джіні, що хара-к-те-ризує нерівномірність розподілу добробуту між домогосподарствами (він дорівнює 0 при рівномірному розподілі і дорівнює 1 при мак-си-мально можливому нерівномірному розподілі) за розрахунками на ос-но-ві середньодушових споживчих витрат становив 0.38.

Якщо проаналізувати децильний розподіл домогосподарств за рів-нем середньодушового споживання, то половина всіх домо-гос-по-дарств із нижчим середньодушовим споживанням (1-5 децилі) отримує 27% всіх споживчих витрат і приблизно стільки ж (26.3% всіх спо-жив-чих витрат) припадає на десятий дециль. Споживання 10% найбільш забезпечених домогосподарств перевищує споживання 10% най-бід-ні-ших в 11 разів 1996 року (за даними 1995 року ця відмінність ста-но-вить 15 разів).

Як показують дані дослідження “Україна-96", 30.5% домо-гос-по-дарств України (32.9% населення загалом) у червні-липні 1996 року були бідними, з них 12.7% можна віднести до дуже бідних, вико-ристо-ву-ючи відносну межу бідності. Це означає, що в середині 1996 року при-близно 17 мільйонів жителів України жили в бідності.

Порівняння показників бідності свідчить про те, що значущих змін у питомій вазі бідного населення з 1995 по 1996 рік не сталося, а гострота бідності - показник, який характеризує, наскільки нижче від межі бідності перебувають споживчі витрати домогосподарства з ура-ху-ванням диференціації споживання серед бідних – навіть знизилася приблизно на 19%.

В дисертації розглядаються кореляти бідності – вік, здоров'я, стать, освіта, тощо. Домогосподарства з пен-сіонерами становлять найбільшу групу бідних, в особливо важкому становищі перебувають сім'ї, в яких є пенсіонери й діти, сім'ї з осо-ба-ми віком 70 років і старше та літні самотні люди. Важливе значення в контексті соціальної справедливості і пер-спек-тив суспільства має поширеність бідності серед сімей з дітьми, кількість забез-печених домогосподарств зменшується із збільшенням кількості дітей: у найскрутнішій ситуації перебувають багатодітні сім'ї, серед яких бідними є 40% домо-господарств.

Істотним чинником розшарування є не тільки величина домо-гос-подарства, а й кількість утриманців, що припадає на одного працю-ю-чо-го. Дані дослідження підтверджують тенденцію, що із зростанням соціального навантаження на 1 працюючого рівень бідності зростає. Найбіднішими є сім'ї, в яких на одного працюючого припадає 3 й більше утриманців, в основному дітей і літніх людей.

Аналіз значення соціальної допомоги для подолання бідності показує, що соціальні надходження або трансферти (пенсії, стипендії, допомоги) відіграють значну роль в добробуті домо-гос-подарств України, про це свідчить той факт, що якщо зменшити сукупне споживання домогосподарств на величину соціальних виплат, які вони отримують, то частка бідних сімей зросте із 30.5% до 45.9%. Разом з тим, одер-жу-вачі соціальної допомоги практично рівномірно розподілені за децильними групами, ви-діленими за споживанням. Це свідчить про те, що в більшості ви-пад-ків соціальні виплати надаються незалежно від рівня забезпе-че-нос-ті сім'ї, тобто допомога є нецільовою і неефективною.

У дисертації показано, що бідні потерпають також від соціальної ізоляції, від виключення з повноцінного спілкування.

Аналіз основних стратегій подолання бідності населенням показує, що однією з найпоширеніших стратегій виживання в сучасній Україні є праця в сімейному підсобному сільсько-му господарстві, нею зайнято 3/4 економічно активного населення. На другому місці за поширеністю серед населення України є всіляке сумісництво кількох видів зайнятості, а також неформальна зайнятість. Поширення неформальної зайнятості в Україні зумовлене об'єк-тив-ними економічними й демографічними процесами. Основною причи-ною отримання доходів із не зовсім легальних джерел є глибока еко-но-мічна криза офіційної сфери зайнятості, яка виявилася не в змозі за-без-печити роботою і відповідним рівнем доходів значну частину робо-чої сили в Україні.

У висновках наведено основні підсумки дослідження, накреслено перспективи подальшого вивчення проблеми. В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове розв‘язання наукової задачі, що виявляється в розробці методології вивчення бідності в сучасному українському суспільстві. Дисертаційна робота дозволяє зробити такі загальні висновки:

Різні соціальні інститути та групи в Україні по-різному трактують бідність, це поняття несе в собі ідеологічне навантаження. Можна виділити щонайменше чотири способи міркування про бідність – офіційний, політичний, моралістичний та науковий. Вони суттєво відрізняються, бо поняття "бідність" у тому вигляді, в якому воно використовується у науці, тільки починає поширюватись на основні сфери суспільної свідомості. До того ж у сфері вітчизняних наукових досліджень бідність ще не стала предметом глибокого теоретичного та емпіричного аналізу, а досвід світової науки потребує адаптації до сучасних українських реалій.

Огляд теоретичних концепцій та методик вимірювання бідності показав, що не існує єдиної теорії бідності. Кожна теоретична парадигма породжує свою концепцію бідності, а методологічні розробки розвиваються майже незалежно від них. У той же час методики вимірювання бідності розроблені значно детальніше і з приводу їх використання існує більше одностайності у світовій науці. Зокрема, абсолютна методика вимірювання бідності, заснована на фіксації споживчих витрат, стала загальновизнаною й широко використовується ООН, Всесвітнім банком та іншими міжнародними організаціями в теоретичних дослідженнях та практичній роботі в багатьох країнах світу.

Проблема бідності повинна розглядатися у набагато ширшому контексті, ніж це прийнято в сучасній науковій і публіцистичній літературі.

Як уже відзначалося, бідність є багатовимірним явищем, що включає різноманітні види депривації і соціальної ізоляції. Але ще більш важливим є те, що бідність - це системне явище, воно торкається не тільки самих бідних або груп ризику, що можуть стати бідними, але і багатьох сфер суспільства. Наслідки бідності для суспільства різноманітні і серйозні. Бідність згубно позначається на розвитку культури й освіти. Дослідження показують тісний взаємозв'язок бідності і здоров'я населення. Бідність є не тільки наслідком низької економічної ефективності системи, але і гальмом у її вдосконаленні, проведенні необхідних економічних реформ. Реформи потребують реструктуризації промисловості, збільшують рівень безробіття, призводять до збільшення конкуренції, падіння рівня життя, що породжує тягу до минулого, до державного соціалістичного регулювання, соціальних гарантій і тим самим обмежують політичну волю до реформ керівництва країни, збільшують ризик реставрації безперспективного суспільного устрою. Суспільство потрапляє в замкнуте коло, падіння економіки породжує бідність, бідність не дозволяє розв‘язати економічні проблеми. Нарешті, бідність має сенс розглядати й у більш широкому гуманітарному контексті як явище, що обмежує свободу людини та її право на насичене, повноцінне життя.

Для України найбільш прийнятним є абсолютний критерій визначення рівня бідності. Дисертантка вважає що найбільш доцільно використовувати як індикатор добробуту середньодушові споживчі витрати сімей, оскільки грошові доходи лише частково відбивають реальне споживання населення України. Продовольчий компонент межі бідності при цьому підході розраховується за вартістю мінімального споживчого кошика, а непродовольчий компонент - відповідно до фактичної структури витрат найменш забезпечених сімей (зокрема 150 сімей, що мають загальні витрати близькі до вартості споживчого кошика).

Застосування запропонованої автором методики виміру бідності виявило значну диференціацію домогосподарств України за доходами та споживанням. Споживання 10% найбільш забезпечених домогосподарств перевищує споживання 10% найбідніших в 11 разів 1996 року, а коефіцієнт Джіні становив 0.38.

Майже третина домо-гос-по-дарств під час проведення дослідження були бідними. Це означає, що в середині 1996 року при-близно 17 мільйонів жителів України жили в бідності.

Бідність в Україні – це, переважно, бідність "слабких" верств населення, тобто непрацездатних (людей похилого віку, дітей, інвалідів), а також робітників, які несуть велике соціальне навантаження (тобто, на одного працюючого припадає три та більше утриманців). Домогосподарства без зайнятих (найчастіше один чи два пенсіонери) хоча й не відзначаються високим рівнем споживання, проте мають скромний рівень забезпечення, у той час як ті домогосподарства, де на одного працюючого припадає 3 та більше утриманців, перебувають у дуже скрутному становищі.

Стандарти споживання переважної більшості населення дуже подібні, помітні відмінності від середнього простежуються тільки в найбагатших сім’ях. У всіх домогосподарствах більше половини споживчих витрат припадає на харчування. Більш помітні розбіжності між бідними й небідними з точки зору забезпеченості товарами тривалого вжитку й нерухомістю. До того ж бід-ним часто не вистачає грошей на ремонт товарів тривалого ко-ристування й нерухомості, навіть якщо вони в них є.

Праця на земельних ділянках є найпоширенішою стратегією виживання, нею зайнято 3/4 економічно активного населення (в тому числі більше половини міських жителів мають невеликі городи за містом, де вони вирощують овочі для власного споживання й на продаж). Робота на земельній ділянці частково зменшує негативні наслідки економічної кризи в країні, бо розвиток самозайнятості населення на земельних ділянках заснований на власних зао-щадженнях працівників, цей сектор не отримує від суспільства й дер-жави жодних субсидій. Однак поширення цієї стратегії подолання бідності призводить до того, що значна частина населення існує за умов натурального господарства, тобто в доіндустріальному суспільстві.

На другому місці за поширеністю серед населення України є зайнятість у неформальному секторі (близько 60%), тобто діяльність самозайнятих громадян або мікро підприємств, котрі здійснюють дрібні послуги, виробляють і про-дають споживчі товари й мають від цієї діяльності кошти для існування, які офіційно не враховуються і відповідно приховуються від оподаткування.

Проведений аналіз дозволяє виділити найбільш актуальні напрямки перспективних досліджень, спрямованих на удосконалення методів вивчення бідності в Україні. Насамперед, це перехід від методик, призначених для академічних досліджень, до методик, придатних для практичних цілей, зокрема для наукового забезпечення реалізації соціальної політики. Справа в тому, що вивчення бідності, засноване на вивченні споживання (будь то щоденниковий метод або ж методи ретроспективного опитування), очевидно не може безпосередньо використовуватися як інструмент соціальної допомоги. Тому актуальною є розробка критеріїв бідності, що добре корелюють із рівнем споживання домогосподарств, є більш об'єктивними, чітко фіксуються і можуть при необхідності легко бути перевірені соціальними робітниками. Прикладом може служити так званий метод перевірки рівня забезпеченості (proxy means test), заснований на фіксуванні рухомого і нерухомого майна.

Іншими перспективними напрямками є більш глибокі дослідження динаміки бідності, включаючи її глибину та тривалість. Як показує аналіз даних, для більшості домогосподарств України бідність є скоріш тимчасовим явищем, ніж регулярним або хронічним станом. Для подальшого дослідження цього аспекту бідності бажано проведення якісного дослідження, яке б дозволило розкрити такі питання:

1. Дати розуміння бідності та визначення її складових в різних регіональних, етнічних та соціо-культурних групах.

2. Проаналізувати відтворення бідності і формування особливих субкультур бідності.

3. Дослідити етнічно-національні, соціально-економічні і політичні цінності бідних та їх готовність до соціального протесту.

4. Порівняти результати досліджень бідності, отриманих в Україні, з даними аналогічних досліджень у інших країнах східної Європи і в Росії.

Нарешті, украй важливою є розробка інтегрального показника бідності, що розглядає бідність як багатомірне явище, і включає поряд із рівнем споживання суб'єктивні самооцінки і характеристики нестатків (депривації). Незважаючи на розбіжності у результатах вимірювання бідності, які отримують застосовуючи ту чи іншу методику, кожна з цих картин бідності може бути правильною і реальною. Використання багатовимірного підходу у дослідженнях бідності дозволить виявити різноманіття її проявів, і, відповідно, удосконалити засоби її подолання.

ПУБЛІКАЦІЇ

Основні положення дисертації відображені у 3 публікаціях в наукових фахових виданнях:

Kharchenko N., Paniotto V. Poverty profiles and coping mechanisms in Ukraine// Poverty in Transition Economies. - London and New York: Routledge. - 2000. - P.91-108.

Makeev S., Kharchenko N. The Differentiation of Income and Consumption in Ukraine // International Journal of Sociology. - Fall 1999. - Vol. 29. - №3. - P.14-30.

Харченко Н. Порівняння методологічних підходів до вимірювання рівня бідності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - №3. - С.86-99.

Результати дисертації також надруковано в інших наукових виданнях:

Захарченко М.В., Харченко Н.М. Структура та зміст соціальних сітей зміни статусу зайнятості //Вісник Київського університету, Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. - 1995. - випуск 1. - С.72-80.

Харченко Н. Бідність в Україні. Характеристика та критерії виділення //Україна: аспекти праці. - 1996. - №7-8. - С.46-50.

Харченко Н.М. Бідність. Рівень життя / Соціологія : короткий енциклопедичний словник / заг. ред. В.І.Воловича. - К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. - С.45, 452-453.

Харченко Н. Різноманітність аспектів бідності: спроба соціологічного аналізу // Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія" - 1999. - том 7. - С.38- 49.

Особистий внесок здобувача. У публікації № 1 особисто автору належать положення, присвячені аналізу кореляції доходів та витрат домогосподарств, динаміці рівня бідності в Україні, суб'єктивних оцінок матеріального становища, а також індивідуальних стратегій, які застосовує населення України для подолання бідності. У публікації № 2 автором проаналізовано нерівність у рівні матеріальної забезпеченості населення України, соціально-демографічний склад бідних верств населення, регіональні особливості поширення бідності та руйнування соціальний зв'язків, як наслідок бідності. У публікації № 4 автору належить аналіз структури сіток неформальної підтримки, визначення приоритетних рольових стосунків між їх членами та висновок щодо спеціалізації соціальних ресурсів, які надаються членами сіток.

Харченко Н.М. Методика вимірювання та досвід аналізу бідності в сучасній Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.02 - методологія та методи соціологічних досліджень. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2000.

У дисертації досліджуються методичні засади вимірювання бідності в емпіричних соціологічних дослідженнях на прикладі України. Розглянуто різноманіття аспектів бідності та дано класифікацію основних методологічних підходів до її вимірювання. Запропоновано методику оцінки поширення бідності в Україні. Доводиться, що для України найбільш прийнятним є застосування абсолютного підходу до визначення рівня бідності. Як індикатор добробуту доцільно використовувати середньодушові споживчі витрати сімей. На прикладі даних опитування домогосподарств визначено рівень бідності в Україні, найбільш вразливі верстви населення, основні стратегії подолання бідності і особливості суб’єктивного сприйняття рівня матеріальної забезпеченості.

Ключові слова: рівень бідності, вимірювання бідності, абсолютна бідність, вразливі верстви населення, стратегії подолання бідності, опитування домогосподарств.

Харченко Н. Н. Методика измерения и опыт анализа бедности в современной Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.02 - методология и методы социологических исследований. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2000.

В диссертации исследуется методические основы измерения бедности в эмпирических социологических исследованиях на примере анализа уровня бедности в Украине. Осуществлен анализ разнообразия аспектов бедности как предмета социологического исследования. Теоретической основой диссертационного исследования стали методологические работы отечественных и зарубежных социологов и экономистов, основное внимание которых сосредоточено на изучении и эмпирическом измерении социальной стратификации, неравенства, депривации, дифференциации благосостояния, уровня жизни, жизненных потребностей и прожиточного минимума.

Автором диссертационного исследования обоснован выбор теоретического подхода, согласно которому бедность рассматривается, как ограниченность материальных ресурсов, которая препятствует поддерживать привычные и наиболее распространенные в обществе стандарты потребления.

Показано, что в обобщенном виде измерение бедности включает следующие этапы: индивиды или семьи ранжируются на основе критериев благосостояния; определяется черта бедности; определяются социально-демографические характеристики уязвимых групп. Классифицированы основные методологические концепции бедности (политико-административная, абсо-лют-ная, относительная, субъективная и многомерная) и осуществлен сравнительного анализ возможностей и ограничений их применения в эмпирических исследованиях бедности в Украине.

Проанализированы методические особенности использования в прикладных исследованиях различных критериев благосостояния (дохода, потребления, субъективного индекса депривации, кумулятивного индекса показателей уровня жизни) и показатели бедности. Предпринят сравнительный анализ различных критериев благосостояния и в качестве наиболее адекватного критерия для современной Украины выбраны потребительские расходы домохозяйств, которые характеризует объем потребленных домохозяйством за определенный период продовольственных и непродовольственных товаров. Этот показатель используется как более точная оценка реализации доходов домохозяйств и неденежных составляющих благосостояния семей (собственное производство продуктов питания, запасы, натуральный обмен).

Предложена методика измерения бедности в Украине, которая базируется на абсолютной концепции бедности и использует в качестве критерия благосостояния потребительские расходы домохозяйств.

В диссертационном исследовании апробирован метод комплексного сбора данных об уровне благосостояния населения Украины (выборочный опрос домохозяйств и индивидов).

На основе данных опроса домохозяйств, проведенного в конце 90-х годов, построена абсолютная черта бедности, которая базируется на минимальной потребительской корзине, к стоимости которой прибавляется доля непродовольственных расходов в денежном выражении. Непродовольственная составляющая черты бедности определяется в ходе анализа объема и структуры потребления подвыборки безусловно бедных домохозяйств, то есть таких, чье потребление (в денежном выражении) наиболее близко к стоимости потребительской корзины. Проведены вычислительные эксперименты, которые позволили обосновать использование общего, а не продовольственного потребления, а также определить объема подвыборки для расчетов непродовольственной составляющей черты бедности.

На основе применения предложенной автором методики измерения бедности осуществлена оценка распространенности бедности в Украине и выявлен высокий уровень дифференциации домохозяйств по уровню материальной обеспеченности. Выделены типы наиболее уязвимых групп населения, а именно нетрудоспособные (пожилые люди, дети, инвалиды) и семьи с высокой социальной нагрузкой, в которых на одного работающего приходиться три и более иждивенцев. Детально проанализированы корреляты бедности – возраст, здоровье, пол, образование, статус занятости. Предложена типология стратегий преодоления бедности населением, показано, что среди них наиболее распространены робота на земельных участках и неформальная занятость. Изучена роль социальной помощи, и