КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КОЦУР Галина Георгіївна

УДК 947.084.51(477)+930.1(09)(477)

НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ:

ІСТОРІОГРАФІЯ

Спеціальність 07.00.06 – Історіографія, джерелознавство та

спеціальні історичні дисципліни

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та культури України Переяслав-Хмельницького

державного педагогічного інституту ім. Г.С.Сковороди

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

КОЛЕСНИК Віктор Федорович,

завідувач кафедри давньої та нової

історії України Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

КАЗЬМИРЧУК Григорій Дмитрович,

завідувач кафедри історії для гуманітарних

факультетів Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук, доцент

ТАРАНЕНКО Микола Григорович,

завідувач кафедри філософії та українознавства

Київського міжрегіонального інституту

підвищення кваліфікації вчителів

ім. Б.Грінченка

Провідна установа – Інститут історії України НАН України

Захист відбудеться “24 ” грудня 2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “15” листопада 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О.І.Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (45 сторінок, 579 назв). Загальний обсяг дисертації становить 193 стор.

ВСТУП. Актуальність дослідження та його наукова значимість обумовлюються внутрішніми прагматичними потребами самої історичної науки, її постійним прагненням рухатись уперед на основі аналізу і узагальнення уже досягнутого. Особливого значення цей чинник набуває на сучасному етапі розвитку Української держави, коли, з одного боку, зростає інтерес до історичного минулого, а, з іншого, відбувається процес активного оновлення історичних знань. Подолання кризових явищ та ідеологічних нашарувань у розвитку української історичної науки, які успадковані від доби тоталітаризму, неможливе без ґрунтовних історіографічних досліджень, покликаних підсумувати вивчення тих чи інших проблем, визначити недостатньо досліджені питання.

Історіографія нової економічної політики в Україні є складовою вітчизняної історіографії новітнього періоду історії. Без неї не можна простежити найважливіші тенденції та закономірності розвитку української історичної науки та збагатити методи історичного пізнання.

Актуальність обраної для дисертації теми визначається сучасним якісно новим етапом у розвитку вітчизняної історичної науки. Впродовж 1990-х рр. в Україні і на теренах колишнього Радянського Союзу вийшла ціла низка нових, в тому числі і полемічних праць, які руйнують панівні у радянський час стереотипи, суттєво збагачують і значною мірою змінюють наші попередні уявлення про неп. Одним із актуальних завдань історіографії непу в Україні є критичне переосмислення всього масиву найновішої літератури з метою виокремлення концепцій, думок і поглядів, що сприяють нагромадженню історичних знань, їх подальшому розвитку.

Особливий науковий інтерес обумовлюється необхідністю сучасної історіографічної оцінки знань зарубіжних дослідників. Звільнення сучасної вітчизняної історичної науки від політичного і ідеологічного тиску, характерного для радянських часів, привело до визнання відповідних здобутків західних учених у дослідженні непу. Нагальною залишається історіографічна оцінка їх наукового доробку. Неупереджений підхід до західної історіографії непу сприятиме інтеграції вітчизняних і зарубіжних досліджень, підвищенню їх ефективності і збагаченню сучасної соціальної практики актуально осмисленим історичним досвідом.

Успішне здійснення радикальних реформ у суверенній Україні вимагає врахування як глобальних світових економічних тенденцій, так і специфічних особливостей українського суспільства, а також набутого ним раніше історичного досвіду. У зв’язку з цим велике науково-пізнавальне і практичне значення має неупереджене дослідження нової економічної політики в Україні. Її досвід надзвичайно важливий і актуальний в контексті соціально-економічних і політичних процесів, що відбуваються. Непівська модель господарювання, яка базувалася на багатоукладності економіки, цікава і повчальна для сучасної практики. Адже ця модель ґрунтувалася на використанні товарно-грошових, ринкових відносин, на розвитку торгівлі і підприємництва.

Об’єктом історіографічного узагальнення є сукупність основних груп історіографічних джерел з історії непу в Україні, нагромаджених із початку 1920-х рр. до 2001 року. Аналізуються монографії, брошури, статті, інші види наукової продукції, в яких розглядаються питання нової економічної політики в Україні.

Предметом дослідження є провідні напрямки зародження, становлення і збагачення наукових знань про неп в Україні, формування концептуальних засад їх дослідження, виявлення основних тенденцій і закономірностей розвитку цих знань.

Мета роботи полягає в тому, щоб відтворити у всій складності і суперечності процес формування історичних знань про запровадження і здійснення нової економічної політики в Україні, з’ясувати головні напрямки у вивченні цієї теми, розкрити особливості методики її дослідження, відстежити основні концепції історіографії, вплив на її розвиток тенденцій і стереотипів минулого, означити і обґрунтувати конкретні пропозиції щодо подальшої наукової розробки історії непу в Україні.

У відповідності з метою поставлені такі завдання:

- з’ясувати та обґрунтувати основні етапи вивчення непу в Україні, показати їх характерні особливості, визначити вагомість дослідницьких результатів та їх залежність від конкретно-історичних умов;

- проаналізувати існуючі в історіографії парадигми щодо розробки різних питань непу в Україні, розкрити динаміку і особливості вивчення, стан наукового дослідження основних аспектів нової економічної політики: причини запровадження, розробка концепції непу, політико-ідеологічна боротьба навколо цього питання, сутнісні риси, хід, особливості реалізації, періодизація і обумовленість згортання непу;

-  простежити вплив політичної кон’юнктури тоталітарного режиму на проблематику, зміст, рівень і об’єктивність досліджень з історії непу в Україні;

-  визначити ступінь науковості історичних концепцій, ефективності методологічних прийомів та їх значення для осмислення досвіду минулого;

-  висвітлити новітні підходи дослідників до історії непу, виявити приріст знань, внесок учених у розробку проблеми і так званих “білих плям”;

-  окреслити недосліджені, недостатньо вивчені або сфальсифіковані аспекти проблеми, узагальнити історіографічні уроки і обґрунтувати перспективи дослідження нової економічної політики в Україні.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від запровадження непу в 1921 р. до наших днів.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму, об’єктивності, всебічності і наступності. Для розв’язання дослідницьких завдань використані передусім такі методи: періодизації, проблемно-хронологічний, порівняльний, ретроспективний, системного аналізу та синтезу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній узагальнено процес формування наукових знань про політику і практику непу в Україні, обґрунтовано нову, позбавлену ідеологічного і політичного впливу, періодизацію основних етапів вивчення непу, подано сучасну характеристику суті і особливостей кожного з них. Переглянуто також застарілі висновки щодо літератури 1920-х рр., яка насправді характеризувалася творчими дискусіями з проблем розвитку економіки і непу, наявністю різноманітних поглядів. У дисертації здійснено нову історіографічну оцінку публікацій з питань непу, що з’явилися в 1930-х – на початку 1990-х рр., показано їх підпорядкованість панівним у тогочасному суспільстві політичним поглядам, що і визначило зміст відповідних праць, який не відповідав історичним реаліям і орієнтував на соціалістичний вибір.

З нових позицій проаналізовано частину праць західних учених і дослідників діаспори, визначено місце зарубіжної історіографії в дослідженні історії непу в Україні. У дисертації розглядаються найновіші публікації, які практично ще не підлягали історіографічному аналізові, розкривається їх важливе історіографічне значення для переосмислення політики і практики непу. У роботі подано історіографію конкретних проблем непу, переосмислено низку оцінок, висновків і концептуальних підходів, які раніше домінували в історіографії, поставлено історіографічні та історичні проблеми, перспектива розробки яких дослідниками може бути продуктивною.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що вона покликана допомогти історикам краще орієнтуватись у великому масиві літератури з питань непу, критично до неї ставитися, рельєфніше бачити досягнення і наявні недоліки. Виконана робота дозволяє привернути увагу дослідників до нерозв’язаних завдань, до розробки мало досліджених і актуальних проблем непу в Україні.

Результати дослідження можна використати з науковою метою при написанні узагальнюючих і спеціальних праць з історії і історіографії України, при розробці нормативних і спеціальних курсів з історії України для студентів вузів і середніх спеціальних навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження відбувалася на кафедрі історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту ім. Г.С.Сковороди, на Третій Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти” (Чернівці, 1999), ІV Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 125-річчю заснування Чернівецького національного університету (Чернівці, 2000), науково-практичних конференціях “Актуальні проблеми розвитку української державності (історія і сучасність)” (Коломия, 2000) та “Національно-духовне відродження України ХІХ-ХХ ст.” (Коломия, 2001).

Фактичний матеріал, висновки і теоретичні узагальнення дослідження викладені у 6 статтях у наукових фахових виданнях загальним обсягом 3,8 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ, ПЕРІОДИЗАЦІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ІСТОРІОГРАФІЇ НЕПУ” висвітлюється ступінь вивчення теми, з’ясовуються і обґрунтовуються основні історіографічні етапи, характеризується джерельна база дисертаційного дослідження.

До кінця 1990-х рр. нагромаджено значну кількість різноманітних за характером і змістом історіографічних праць, які так чи інакше дотичні до обраної теми або частково її розкривають. Дослідження можна умовно об’єднати у такі п’ять груп: 1) узагальнюючі видання з історіографії радянського суспільства та історії України, роботи, що розкривають особливості історичної науки на тому чи іншому її етапі; 2) праці з історії радянської економічної науки і економічної думки в колишньому СРСР і в Україні; 3) історіографічна література, присвячена розробці і здійсненню ленінського плану соціалістичного будівництва і окремих його ланок, а також історії України в 1920_ті рр.; 4) публікації, в яких здійснюється критика так званих буржуазних і антимарксистських концепцій і поглядів на історію радянського суспільства, його окремих періодів, включаючи 1920_ті рр.; 5) роботи, присвячені історіографії нової економічної політики чи окремих її аспектів.

Переважна частина історіографічної літератури підготовлена в радянську добу, тому й оцінка нагромаджених знань здійснювалася в цих працях на основі відповідних методологічних підходів і установок, що панували в той час у науці. Останні, як відомо, перетворювали історіографію в прислужницю офіційної політики та ідеології. Неупереджена узагальнююча історіографічна переоцінка напрацьованого науковцями матеріалу розпочалася в Україні лише на початку 1990-х рр., після розпаду СРСР, і поки що не зачепила тематично історіографію непу.

Кількість досліджень, присвячених історіографії непу чи його окремих аспектів, досить незначна. Всі вони підготовлені на основі колишньої загальносоюзної або ж російської наукової літератури Берхин И.Б. Некоторые вопросы историографии новой экономической политики в СССР // Вопросы истории. – 1961. – №3. – С.28-44; Дмитренко В.П. Проблемы нэпа в советской историографии 60 – 70-х годов // Вопросы истории. – 1972. – № 3. – С.18-37; Морозов Л.Ф. Вопросы борьбы с нэпманской буржуазией в советской историографии // Вопросы истории. – 1978. – №4. – С.116-124., в якій запровадження непу в Україні, його здійснення не аналізуються. Вони лише побіжно є об’єктом історіографічної оцінки в деяких дисертаційних та інших роботах, які з’явилися останнім часом і присвячені соціально-економічним і політичним процесам в Україні у 1920-ті рр.2 Бакуменко О.П. Здійснення нової економічної політики на Україні (соціально-політичні аспекти проблеми): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1992; Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження. – Харків, 1997; Каспрук І.І. Неп на Україні у 1921 – 1923 рр. (історико-політичний аналіз): Автореф. дис.... канд. іст. наук. – К., 1994; Лантух В.В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921 – 1932 гг. – Харьков, 1992; Петасюк О.І. Виробнича діяльність споживчої та сільськогосподарської кооперації в УСРР (1921 – 1929 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1994.

Поки що відсутня спеціальна ґрунтовна праця з історіографії непу в Україні, а сучасний етап розвитку вітчизняної історичної науки, який позначений якісними змінами і зрушеннями, настійно вимагає її підготовки.

Радянська періодизація розвитку історичної науки і вивчення окремих проблем, включаючи й історіографію непу, визначалася не внутрішнім станом самої науки і тими провідними тенденціями, що впливали на методику, характер і зміст досліджень, а підганялася під міфологізовані етапи будівництва соціалізму. Сучасний неупереджений аналіз особливостей процесу нагромадження знань про неп в Україні дозволяє виділити такі основні етапи в його історіографії: 1) початок - кінець 1920-х рр.; 2) кінець 1920-х – перша половина 1950-х рр.; 3) друга половина 1950-х – початок 1990-х рр.; 4) сучасний розпочався після проголошення незалежності України і розпаду СРСР . Аналізується кожен із етапів, показуються ті конктерно-історичні чинники, які впливали на стан історичної науки і вивчення її окремих проблем.

Джерельна база дослідження охоплює праці, створені на всіх етапах історіографії непу. За своїм змістом і значенням їх поділено на кілька груп: 1) роботи, які присвячені дослідженню непу і які є головним об’єктом історіографічного аналізу; 2) дослідження з історії, методології та джерелознавства історичної науки, а також історіографічні розвідки з історії непу; 3) наукові публікації з історії комуністичної партії, державних і громадських організацій; 4) узагальнюючі видання з історії України чи окремих її періодів; 5) економічна та політологічна література, яка прямо чи опосередковано торкається проблем непу; 6) публіцистичні твори, зокрема публікації та опубліковані виступи державних, партійних і громадських діячів щодо нової економічної політики. Відзначено місце кожної групи джерел у дослідженні історіографії непу. При підготовці дисертації використовувалися документи органів державної влади і правлячої в радянську добу комуністичної партії, довідкові та періодичні видання тощо.

Другий розділ “ВИСВІТЛЕННЯ НЕПУ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ ТА ІСТОРИКО-ЕКОНОМІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ 1920-х РР.” присвячений спектру історіографічних проблем нової економічної політики в Україні, які знайшли своє відображення в публікаціях у ході її запровадження і здійснення. Зокрема зазначається, що процес пізнання і висвітлення проблем непу в Україні у 1920_ті роки обумовлювався як політичними умовами, так і станом історико-економічних знань. Відсутність усталеної офіційно санкціонованої ідеологічної “правди” спричинила наявність різних позицій з багатьох питань нової економічної політики. Суспільно-політична та історико-економічна література 1920-х рр. відображала два основних напрямки у ставленні до непу і висвітленні його конкретної практики в Україні. Перший - марксистський - репрезентований працями, виступами, доповідями партійно-радянських функціонерів, пропагандистів, господарників, а також дослідженнями вчених нової формації. Другий напрямок уособлювали опозиційні більшовицькій партії сили і насамперед учені дореволюційної школи. Останні підходили до аналізу непу, спираючись на передовий досвід західноєвропейської науки і враховуючи особливості розвитку радянської держави.

У більшовицькому середовищі, як свідчить аналіз відповідної літератури, не існувало єдиного сприйняття непу. Та і погляди самого В.Леніна на цю проблему пройшли значну еволюцію від визнання непу як вимушеної політики у зв’язку з затримкою світової революції і переважанням селянського населення в Росії до визначення непу як політики, обов’язкової для так званого перехідного періоду. У розділі на основі виступів і публікацій представників комуністичної партії і радянської держави (М.Бухаріна, Л.Каменєва, Л.Кріцмана, Ю.Ларіна, В.Леніна, О.Рикова, Д.Рязанова, Й.Сталіна та ін.), в тому числі і Української СРР (Е.Квірінга, Д.Мануїльського, Г.Петровського, О.Шліхтера Квиринг Э.И. Очерки развития промышленности СССР. 1917 – 1927. – М.-Л., 1929; Мануильский Д.З. Классы, государство, партия в период пролетарской диктатуры. – М.-Л., 1928; Петровський Г.І. Завдання селянських кооперацій в справі соціалістичного будівництва. – Харків, 1925; Шлихтер А. В боях за социализм. – Харьков, 1926.

та ін.), іншої суспільно-політичної та історико-економічної літератури (І.Дашковський, М.Попов, І.Славін, М.Яворський та ін.) показано існування в середовищі більшовиків кількох течій і різних підходів щодо розуміння причин запровадження, суті і перспектив непу. При різноманітності поглядів більшовиків на неп їхня література 1920-х рр. виділяє два основних підходи до непівської політики, які проявилися і в Україні. Згідно з першим, неп був тимчасовим відступом на шляху до соціалізму, поступкою капіталістичним елементам міста і села, без яких було важко обійтися упродовж короткого часу. Інший підхід полягав у тому, що господарська система непу може забезпечити відносно безболісний рух до соціалізму і є необхідною в так званий перехідний період. Водночас аналіз більшовицької суспільно-політичної літератури переконує, що більшовики були єдині в тому, що рано чи пізно від непу і непівських ринкових форм господарювання доведеться відмовитися. Вони залишалися вірними ідеї безринкового соціалізму. Існуючі у більшовиків розходження практично зводились тільки до термінів та темпів заміни товарно-ринкових відносин планово-командними. У вищому ешелоні партійно-радянського керівництва, у тому числі і в Україні, загальна атмосфера нігілістичного ставлення до використання товарно-грошових відносин була настільки інтенсивною, що формувала ірраціональне сприйняття дійсності. З іншого боку, необхідно враховувати, що на “розумінні” партійними діячами проблем нової економічної політики давалася взнаки боротьба за лідерство в партії.

Із середини 1920-х рр. усе більше утверджується сталінська політична лінія, яка орієнтувала на короткочасне використання непівських ринкових механізмів в економіці і форсоване будівництво соціалізму. Це відповідним чином позначилося на висвітленні тих чи інших аспектів непу, практики його реалізації в Україні марксистською суспільно-політичною і науковою літературою, яка була детермінована поточною політикою. У марксистських історико-економічних публікаціях 1920-х рр. були зроблені спроби розкрити причини переходу до непу, його суть. В основному ж ці публікації мали політично популярний характер, проводили ідею необхідності посилення регулюючої ролі держави в економічній сфері.

У працях учених Я.Діманштейна, К.Клопотова, М.Кондратьєва, М.Єфимова-Малтапара, І.Короткова, М.Макарова, О.Філіповського, О.Челінцева, М.Соболєва та ін. була започаткована розробка важливих аспектів нової економічної політики: співвідношення плану і ринку, розвиток торгівлі і товарно-грошових відносин, цінова політика у непівській економіці України, функціонування інститутів ринкової інфраструктури, роль і місце кооперації в умовах нової економічної політики тощо. Вона базувалася на визнанні необхідності використання товарно-грошових відносин як визначальної умови успішного функціонування економіки, розвитку кооперативних форм господарювання. З початком сталінського “воєнно-комуністичного” штурму наприкінці 1920-х рр. науковий напрямок, репрезентований вченими дореволюційної формації, був політично дискредитований і знищений владою.

Публікації з питань непу авторства меншовиків, українських есерів, укапістів, частини української ліберальної політичної еміграції дещо суперечливі, вони, з одного боку, зазнали впливу політичного протистояння з більшовиками, а, з іншого, позначені певними надіями і сподіваннями доповнити непівський економічний плюралізм плюралізмом політичним.

У третьому розділі “ІСТОРІОГРАФІЯ НЕПУ В ПЕРІОД СТАЛІНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ (КІНЕЦЬ 1920-х – ПЕРША ПОЛОВИНА 1950-х РР.)” аналізується стан вивчення історії непу в Україні в умовах згубного впливу сталінізму на історичну і економічну науки, суспільствознавство в цілому.

На рубежі 1920 – 1930-х рр. шляхом політичного цькування і репресій стосовно неугодних істориків (О.Гермайзе, М.Грушевський, Н.Дучинський, Н.Мірза-Авакянц, М.Равич-Черкаський, М.Яворський та ін.) та економістів (М.Кондратьєв, М.Макаров, О.Чаянов, О.Челінцев та ін.), комунізації наукових інституцій були знищені справді наукові школи і напрямки. Політична влада перетворила марксистську ідеологію в критерій теоретичного рівня наукових праць, уніфікувала історичну науку і перетворила її у прислужницю офіційної політики.

Радянські дослідники були поставлені в жорсткі ідеологічні рамки і не могли об’єктивно вивчати події, що відбувалися в суспільстві. Історико-економічна наука позбавлялася можливості самостійно формувати свої внутрішні потреби. Вони визначалися тоталітарною системою, сталінським режимом. У відповідності з цим відбувалося і дослідження непу.

Сталінська практика соціалістичного будівництва не потребувала поглибленого вивчення змісту і значення непівських ринкових відносин. Тому в 1930-ті – у першій половині 1950-х рр. реальний досвід непу був значною мірою забутий або спотворений під впливом сталінської ідеології. Звернення до непу відбувалося лише з ідейних і політичних мотивів, щоб показати мудрість В.Леніна і Й.Сталіна, підтвердити вірність політики правлячої партії, яка з допомогою непу забезпечила “перемогу соціалізму”. Кращі традиції першого етапу історіографії непу були втрачені. Увага радянських дослідників, у тому числі й українських, зосереджувалася на тиражуванні офіційних оцінок непу, висвітленні умов переходу до цієї політики, обґрунтуванні зміцнення союзу робітничого класу і селянства. Разом з тим майже не розкривався процес застосування економічних важелів непу: торгівлі, податкової та цінової політики, кредиту тощо. Свідченням цього були праці з історії КП(б)У, що вийшли на початку 1930-х рр. і належали М.Воліну, М.Попову, Х.Міронеру Волин М.С. От военного коммунизма к нэпу. Х съезд РКП(б). – М., 1941; Попов Н.Н. Очерки истории Коммунистической партии (большевиков) Украины. – Харьков, 1931; Міронер Х.Г. КП(б)У в боротьбі за диктатуру пролетаріату та переможне соціалістичне будівництво на Україні. – Харків, 1932.

та іншим.

На радянську історіографію визначальний вплив зробив сталінський короткий курс “Історії ВКП(б)”, який визнавав неп закономірною політикою перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. Після його появи праці як українських (Д.Вязьмінов, Л.Калініна, М.Климко, Г.Кононенко, Н.Черненко та ін.), так і інших дослідників (Б.Багліков, М.Волін, Е.Генкіна, Г.Голіков, І.Мінц та ін.), підручники з історії та економіки лише ілюстрували офіційно визнані висновки з питань непу і орієнтували своїм змістом на політичні аспекти та оцінки. Лише у працях М.Залеського та А.Яковлєва Залесский М.Я. Налоговая политика Советского государства в деревне. – М., 1940; Яковлев А.С. Ленинский декрет о продналоге и крестьянство // Исторический журнал. – 1945. - № . – С.42-57. розглядався на основі загальносоюзного матеріалу такий економічний важіль непу, як податкова політика. Але вирішували цю проблему автори на основі тогочасних ідеологічних позицій.

Особливістю радянської історіографії непу в 1930-ті – першій половині 1950_х рр. було те, що практично реалізований сталінський варіант цієї політики подавався як ленінська концепція непу. Остання ж у середині 1950-х рр. почала розглядатися як складова частина плану побудови соціалізму Генкина Э.Б. Переход Советского государства к новой экономической политике (1921-1922 гг.). – М.,1954; СССР в период восстановления народного хозяйства (1921-1925 гг.): Исторические очерки. – М.,1955..

Наприкінці 1940-х - у першій половині 1950-х рр. до історії непу в Україні почали звертатися науковці української діаспори та зарубіжні вчені. У працях Б.Винара, М.Ковалевського, Ф.Пігідо, М.Трихреста Винар Б. Розвиток української легкої промисловості. – Денвер, 1955. – Вип. 41; Ковалевський М. Опозиційні рухи в Україні і національна політика СРСР (1920 – 1954). – Мюнхен, 1955; Пігідо Ф. Україна під більшовицькою окупацією (Матеріали до історії боротьби українського народу в 20-х – 30-х роках). – Мюнхен, 1956; Трихрест М. Неп на Україні. – Відень, 1947.

причини впровадження непу визначалися прагненням більшовиків утримати владу. Процес реалізації і наслідки непу західні дослідники розглядали під національним кутом зору, чого уникали радянські вчені.

У четвертому розділі “ПРОБЛЕМИ НЕПУ В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1950-х – ПОЧАТКУ 1990-х РР.” простежуються зміни в радянській історіографії нової економічної політики, які були пов’язані насамперед зі змінами у політичному керівництві радянського суспільства та спробами історичної науки вийти із явної, але офіційно не визнаної кризи не шляхом пошуку нових ідей і зміни традиційної методології, а через актуалізацію та оновлення ідей класиків марксизму-ленінізму.

Деякі позитивні зрушення в історичній науці часів “хрущовської відлиги”, на жаль, не змінили традиційних підходів радянських вчених до непу як складової частини ленінського плану побудови соціалізму. Аналіз ленінських ідей і непівської практики, як і раніше, здійснювався під кутом зору усталених коментарів та оцінок, хоча сталінські праці і були вилучені з наукового обігу. Історіографія непу в Україні другої половини 1950-х – першої половини 1960-х рр. доповнювалася шляхом ширшого використання ленінських праць (О.Васильєв, Е.Генкіна, М.Гущин, П.Бакуменко, А.Залевський та ін.) і збагачення конкретно-історичного матеріалу, а також через незначне розширення традиційної тематики (суть непу, причини та умови його запровадження, значення для зміцнення союзу робітничого класу і селянства) новими питаннями: зміни у промисловості, обумовлені непом, роль різних форм кооперації тощо (Ю.Бідний, І.Вертелецький, Г.Діденко, М.Ігошина, М.Черненко, В.Яненко та ін.). З’явилися перші узагальнюючі праці російських дослідників, у яких робилися спроби на основі усталеної методології дати проблемну характеристику непу в цілому, виявити так звані “закономірності” його еволюції, особливості етапів, підсумки здійснення Поляков Ю.А. Некоторые вопросы перехода к нэпу // Вопросы истории КПСС. – 1965. – №12. – С. ; Щербань Н.В. Об эволюции буржуазных оценок нэпа (По материалам англо-американской буржуазной историографии) // Новая экономическая политика. Вопросы теории и истории. – М., 1974. – С.324-334.

. У цілому період “відлиги” був малопродуктивним у дослідженні непу в Україні, він не залишив серйозних незаполітизованих та незаідеологізованих праць, хоча й позначився систематизацією та концентрацією фактичного матеріалу в рамках усталених уявлень, які ідеалізували по суті в сталінському за змістом варіанті ленінську спадщину і післяленінську практику економічних перетворень.

У другій половині 1960-х – першій половині 1980-х рр. зусилля радянських науковців зосереджувалися насамперед на обґрунтуванні “ленінської концепції” непу. Але оскільки в той час відбулася реанімація методологічних постулатів короткого курсу “Історії ВКП(б)”, то активна робота над ленінськими текстами мало збагачувала вже досягнутий арсенал теоретичних уявлень про нову економічну політику, реальні новації залишалися мізерними. Здійснювана як і раніше політизація та ідеологізація непу, методологічна зашореність радянських суспільствознавців були причиною викривлених уявлень про ленінські ідеї непу, які підганялися під практику 1920 – 1930-х рр. При цьому погляди на нову економічну політику партійних опозиціонерів 1920-х рр. продовжували засуджуватися як ворожі. Радянська історіографія непу в Україні другої половини 1960-х – першої половини 1980-х рр. мала некритичний характер і вписувалася, по-перше, в рамки, окреслені сформованою під впливом комуністичної ідеології і політики науковцями “ленінською концепцією” непу, яка не відповідала реаліям, по-друге, в схему висхідного поступального зміцнення соціалістичної економіки. Незначні зміни відбулися в тематиці непу: розширилося коло дослідження економічних проблем, держкапіталізму, торгівлі, але збереглася стара методологія.

Перехід до створення на основі більш повного залучення до наукового обігу ленінської спадщини цілісних концепцій, включаючи і “ленінську концепцію” непу, став закономірним етапом радянської історичної науки, яка в умовах політичного та ідеологічного диктату мусила демонструвати свій “розвиток”, проявляючи тим самим здатність до самозбереження в рамках традиційних підходів та уявлень.

Друга половина 1980-х – початок 1990-х рр. позначилися своєрідним бумом непівської тематики в радянській історіографії. Здобутком того часу стали: визнання певної невідповідності сталінської практики ленінським ідеям, обґрунтування нових хронологічних рамок непу, деяка переоцінка ролі приватного сектора, значення держави в регулюванні соціально-економічних відносин, вивчення непівських ідей лідерів більшовизму, визначення нових причин згортання нової економічної політики тощо. Серед вітчизняних дослідників ці та інші проблеми досліджували О.Бакуменко, А.Диланян, В.Калініченко, В.Колесник, В.Лантух, С.Лях Бакуменко О. Розробка концепції непу в працях В.І.Леніна // Економіка Радянської України. – 1990. - №4. – С.14-22; Диланян А.А. Регулирование внутреннего рынка. 1921 – 1923 гг.: историко-экономический аспект. – К., 1991; Калініченко В.В. Селянське господарство України в доколгоспний період (1921 – 1929). – Харків, 1991; Колесник В.Ф. Рабочий класс Украины в конце 20-х – 30-е годы: Историография: Дисс. … докт. ист. наук. – К., 1991; Лантух В.В. Развитие кооперативной торговли на Украине в первые годы нэпа // Вестник Харьковского университета. – 1988. - №316. – С.9-13; Лях С.Р. Наймана праця в сільському господарстві України в умовах непу. – К., 1991.

та ін. Але новації радянської історіографії часів горбачовської перебудови так і не вийшли за рамки панівної методології та активно створюваної в той час концепції гуманного демократичного соціалізму. Іншими словами, перегляд непівської історії України відбувався на основі оновлення концепції соціалізму.

П’ятий розділ “СУЧАСНИЙ ЕТАП ДОСЛІДЖЕННЯ НЕПУ” присвячений історіографії непу в Україні 1990-х рр. Він позначений якісними зрушеннями та змінами і характеризується відреченням вітчизняної історичної науки від марксистсько-ленінської методології та переосмисленням як теоретичних засад, так і реальної практики запровадження і здійснення нової економічної політики. Уже чітко окреслилися нові підходи до розуміння пов’язаних із непом ленінських намірів, визначилася стратегічна відданість вождя принципам комуністичної економіки, з’ясувалися певні відмінності та спільне в розумінні і підходах до нової економічної політики більшовицьких лідерів. Непівська практика висвітлюється через призму внутрішніх суперечностей і постійного протистояння ринкових і адміністративно-командних методів господарювання. Відбувається процес вивчення окремих форм організації господарської діяльності в умовах непу, непівських реалій в окремих галузях економіки, особливостей функціонування товарно-грошових відносин, місця і ролі держави в їх регулюванні, сутності податкової політики, соціальних наслідків непу тощо (С.Кульчицький, В.Анісімов, І.Бубін, Ю.Волосник, В.Гринчуцький, І.Каспрук, В.Колесник, К.Лобач Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 – 1928). – К., 1996; його ж. Україна між двома війнами (1921 – 1939 рр.) (серія “Україна крізь віки”: В 15-ти т.). – К., 1999. – Т. 11; його ж. УСРР в добу нової економічної політики (1921 – 1928 рр.): Спроба побудови концептуальних засад реальної історії. – К., 1995; Анісімов В.В. Земельні громади України (1921 – 1929 роки): Автореф. дис.канд. іст. наук. – К., 1997; Бубін І.В. Легка промисловість України в умовах нової економічної політики (1921 - 1925 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Одеса, 1994; Волосник Ю.П. Діяльність міських Рад України по здійсненню нової економічної політики у 1921 – 1928 рр.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Запоріжжя, 1993; Гринчуцький В.І. Промислові трести України в 20-ті роки.- К., 1997; Колесник В., Каспрук І. Запровадження продподатку в Україні // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К., 1988. – Вип. . – С. ; Лобач К.В. Історичний досвід регулювання споживчого ринку України в період непу: (Історико-економічний аспект): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1994.

та ін.).

Формування сучасних концептуальних підвалин історії непу в Україні відбувається шляхом подолання догматичних схем, усунення міфів, політико-ідеологічних стереотипів та переосмислення теоретичних основ історичного пізнання. Нинішній історіографічний етап характеризується появою в Україні частини літератури діаспори, зарубіжних учених, в якій відповідне місце належить економічним процесам в УСРР у 1920-ті роки. Сучасна історіографія проблем непу ґрунтується на джерельній базі, яка постійно оновлюється за рахунок раніше заборонених документів і матеріалів. Процес переосмислення історії непу в Україні зачіпає найрізноманітніші аспекти теми. Але більшість нових напрямків дослідження ґрунтовно не розкрито. Бракує і фундаментальної комплексної праці з історії непу в УСРР.

У ВИСНОВКАХ підведено підсумки і викладено основні результати дослідження, обґрунтовано низку найважливіших висновків, які винесені на захист, сформульовано пропозиції і рекомендації щодо подальшого вивчення історії непу в Україні: –

Історіографія непу в Україні поділяється на такі основні етапи: 1) початок-кінець 1920-х рр. Цей етап співпадає з хронологічними рамками непу (1921 – 1928 рр.); 2) кінець 1920-х – перша половина 1950-х рр.; 3) друга половина 1950-х – початок 1990-х рр.; 4) з початку 1990-х рр. і до наших днів.

На кожному етапі історіографії непу головні напрямки і рівень наукового пошуку визначалися різними факторами та умовами. Однак визначальний вплив на радянську історичну науку мали політика та ідеологія правлячої комуністичної партії, яка монополізувала державні функції і реалізувала більшовицьку модель соціалізму. Командно-адміністративні методи керівництва наукою, що почали домінувати з кінця 1920-х рр., негативно позначилися як на формуванні тематики і джерельної бази досліджень, публікації документів і матеріалів, так і на методології та методиці роботи з ними. З 1930-х і до початку 1990-х рр. радянська історична наука повністю знаходилася в полоні догматичних, нерідко антинаукових стереотипів. Об’єктивність висвітлення непівської історії України приносилася нею у жертву ідеології та політиці. Лише на сучасному етапі вітчизняної історіографії, який розпочався після розпаду СРСР і проголошення незалежності України, відбулися якісні зміни у дослідженні та висвітленні непу.–

У суспільно-політичній та економічній літературі 1920-х рр. відображено дві основні течії у ставленні до непу та висвітленні практики його реалізації в Україні: перша – марксистська, репрезентована партійно-радянськими функціонерами та вченими нової формації; друга – немарксистська, яку уособлювали опозиційні більшовицькій партії сили, вчені так званої старої дореволюційної школи. Дві основні течії, які визначали глибокий вододіл в усвідомленні, вивченні та висвітленні нових процесів в економіці, пов’язаних з непом, знаходились упродовж 1920-х рр. у стійкому протистоянні. Аналіз суспільно-політичної літератури свідчить, що у більшовицькому середовищі не було єдиного розуміння і сприйняття непу, але існуючі в більшовиків розходження зводились в основному лише до термінів та темпів заміни товарно-ринкових відносин планово-командними. З середини 1920-х рр. у більшовицькій літературі поступово утверджується сталінська політична лінія, яка передбачала короткочасне використання непівських ринкових механізмів. Учені дореволюційної школи започаткували в 1920-ті роки розробку важливих аспектів нової економічної політики, обґрунтовували необхідність збереження і подальшого розвитку різних форм власності у їх взаємодії, тобто збереження принципу приватної ініціативи, ринкових відносин та їхніх інститутів. Але наприкінці 1920-х рр. цей справді науковий напрямок був політично дискредитований і знищений сталінською владою. І в політиці, і в науці перемогли спрощені уявлення про соціально-економічну структуру суспільства. –

Радянський тоталітаризм кінця 1920-х – першої половини 1950-х рр. згубно вплинув на історико-економічну науку, яка була перетворена в прислужницю правлячого режиму. Сталінська практика соціалістичного будівництва не потребувала поглибленого вивчення ринкових відносин. Визначальний вплив на трактування суті, завдань, перспектив і практики непу зробила сталінська “Історія ВКП(б). Короткий курс”, у якому нова економічна політика визнавалася як закономірна на етапі переходу від капіталізму до соціалізму. Радянські дослідники 1930-х – першої половини 1950-х рр. звертались передовсім до політичних аспектів непу і залишали поза увагою економічні важелі та підойми цієї політики. –

У другій половині 1950-х – на початку 1990-х рр. радянська історіографія непу в Україні зазнала деяких змін, обумовлених насамперед змінами в політичному керівництві держави. Хрущовська “відлига” мала певні позитивні наслідки для історичної науки. Але в публікаціях про неп продовжувала ідеалізуватися ленінська теоретична спадщина та післяленінська економічна практика 1920-х рр. У другій половині 1960-х – першій половині 1980-х рр. радянські вчені “обґрунтували” “ленінську концепцію” непу, яка підганялася під практику економічних перетворень 1920-х рр. Сама ж нова економічна політика надмірно політизувалася.

Перехід до перебудови позначився критикою сталінської політики в галузі економіки, визнанням невідповідності сталінської практики ленінським ідеям, правильним визначенням хронологічних рамок непу, певною переоцінкою ролі приватного сектора в умовах непу, зверненням до теоретичної спадщини з проблем нової економічної політики інших лідерів більшовицької партії, пошуком причин згортання непу. Але всі новації радянської історіографії, як і раніше, відбувалися на основі марксистської методології і залишалися в рамках оновленої концепції соціалізму – гуманного і демократичного, з людським обличчям.–

Із проголошенням незалежної Української держави розпочався сучасний етап вітчизняної історіографії непу. Непівські реалії висвітлюються в контексті постійного протистояння ринкових і адміністративно-командних методів господарювання. Провідне місце в тематиці науковців посіли економічні проблеми непу: форми господарської діяльності, особливості функціонування товарно-грошових відносин та роль держави у їх регулюванні, податкова політика радянської влади, функціонування непівських принципів в окремих галузях економіки, соціальні наслідки цієї політики тощо. –

Аналіз інформативного потенціалу опрацьованого історіографічного комплексу дозволив висловити ряд пропозицій щодо подальшої розробки недосліджених тем і маловідомих сюжетів проблеми. Так, вимагають поглибленого і всебічного вивчення на основі фронтального аналізу всього масиву наявних праць, виступів та інших документів різні підходи до непу, які існували у верхніх ешелонах правлячої партії, зокрема у таких її діячів, як В.Ленін, Л.Троцький, Й.Сталін, М.Бухарін, О.Риков та ін. Стосовно партійно-радянського керівництва УСРР, то цей аспект, по суті, залишається майже недослідженим, що, значно збіднює наукові уявлення про неоднозначність теоретичного і практичного сприйняття та розуміння непу більшовицькою елітою України. Варто також відтворити широку палітру і динаміку поглядів на неп небільшовицьких сил як соціалістичної, так і ліберальної орієнтації. Усе це допоможе більш повно дослідити непівську історію УСРР через призму суперечностей і множинності підходів до сприйняття і розуміння непу. Перспективним напрямком наукового пошуку є дослідження особливостей функціонування в умовах непу різних форм власності (державної, кооперативної, акціонерної, приватної), їх результативності і ефективності, взаємодії, а також вивчення непівської структури ринку і його інфраструктури. Сучасного наукового аналізу вимагає досвід запровадження і здійснення грошової реформи 1922 – 1924 рр., а також формування фінансово-грошової системи в умовах непу, визначення її ролі у розвитку ринкових відносин, особливостей функціонування. При цьому важливо всебічно дослідити структурні складові частини цієї системи, місце банківських організацій у кредитуванні економіки, різних її секторів та форм власності. Зберігає своє науково-пізнавальне значення кредитна і податкова політика в УСРР в умовах непу, її вплив на стан ринкових відносин. На часі вивчення