КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРАВЦОВ ВІТАЛІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 371.011

ПРИНЦИП ПРИРОДОВІДПОВІДНОСТІ ВИХОВАННЯ

У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Кривий Ріг – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор

Розенберг Арон Якович,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка;

професор кафедри педагогіки

Офіційні опоненти - доктор педагогічних наук, професор

Василенко Володимир Аркадійович,

Соціально-педагогічний інститут “Педагогічна

Академія”, м. Кіровоград, ректор;

кандидат педагогічних наук, доцент

Бондаренко Геннадій Леонідович,

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини,

доцент кафедри української мови та народознавства.

Провідна установа: Вінницький державний педагогічний університет

ім.М.Коцюбинського, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м. Вінниця.

Захист відбудеться “23” травня 2001 року о 12 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .053.01 у Криворізькому державному педагогічному університеті за адресою: 50086, м. Кривий Ріг, просп. Гагаріна, 54, ауд. .

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Криворізького державного педагогічного університету (50086, м. Кривий Ріг, просп. Гагаріна, 54).

Автореферат розіслано “20” квітня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Штельмах Г. Б.

К .053.011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь дослідженості теми. На рубежі тисячоліть перед українською освітою постали нові важливі завдання, від розв’язання яких залежить майбутнє держави. По-перше, це необхідність реформування системи освіти у відповідності до нових суспільних вимог. По-друге, опираючись на світовий досвід і визнання випереджувального характеру функціонування освіти, на неї покладена функція генерувати суспільний розвиток, активно сприяти формуванню в українців світоглядних переконань, нової соціальної свідомості. Тому вкрай важливого значення набувають визначені в Конституції України і в ряді державних документів – Законі України “Про освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття), Законі України “Про загальну середню освіту” – основні стратегічні завдання і напрямки розвитку національної системи освіти. Серед них на чільному місці – гуманізація, гуманітаризація освіти, визнання головною цінністю індивідуальності учня, особистісна орієнтація виховного процесу, створення умов для розвитку індивідуальних здібностей учня, продуктивний характер навчання, необхідність виховання активної, духовно багатої особистості. В цих умовах особливої актуальності набуває дослідження педагогічної спадщини видатного вченого, мислителя, педагога-практика Василя Олександровича Сухомлинського.

Постійний інтерес до творчої спадщини Сухомлинського пов’язаний насамперед з її універсальністю, різноплановістю, багатоперспективністю, загальною гуманістичною спрямованістю. Окремі положення його педагогічної системи саме в наш час набувають великої актуальності і значущості. Серед них слід відзначити проблему обґрунтування і реалізації в педагогіці В. О. Сухомлинського принципу природовідповідності виховання.

На наш погляд, доцільність її дослідження визначається значущістю і ґрунтовністю вирішення В. О. Сухомлинським широкого спектру філософських проблем, актуальних у наш час, особливо в контексті проблеми “людина – природа – суспільство”. Тому теоретичні засади реалізації принципу природовідповідності у творчій спадщині В. О. Сухомлинського мають характер самостійної філософської концепції, яка заслуговує детального вивчення і компаративістського аналізу в контексті сучасних доктрин філософії освіти.

Реалізація принципу природовідповідності у педагогічній системі В. О. Сухомлинського мала пріоритетне значення, дозволяла педагогу побудувати виховний процес на засадах гуманізму, доброти, педоцентризму, що актуально в світлі вимог до змісту сучасної освіти в Україні. Крім того, важливим наслідком реалізації принципу природовідповідності в педагогіці В. О. Сухомлинського стало формування в учнів екологічної свідомості як складової нового типу світогляду, що вкрай актуально в умовах сучасної глобальної екологічної кризи і відповідає принципам реалізації Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), а саме гуманізації освіти як забезпечення “гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи”.

Слід наголосити, що практика пріоритетної реалізації принципу природовідповідності виховання В. О. Сухомлинським і його колегами в Павлиській середній школі довела свою цінність та ефективність. Нарешті, поява в останній час нових педагогічних технологій, заснованих на ідеях природовідповідного виховання, збільшення уваги до означеної проблеми на сторінках наукової періодики додатково стимулюють ґрунтовне вивчення теорії і практики реалізації принципу природовідповідності в педагогіці Василя Сухомлинського.

Слід відзначити, що питання взаємин людини і природи має велику історію вивчення у світовій філософії. Але погляди В. О. Сухомлинського розташовані найближче до положень філософії ноосфери, яка була започаткована В. І. Вернадським.

Окремі аспекти цієї проблеми розглядаються у працях сучасних філософів: А. В. Ахутіна, В. П. Казначеєва, М. М. Кисельова, В. С. Лутая,

І. І. Молчанова, А. Печчеі, К. П. Флоренського, О. Д. Якшина.

Проблема вивчення і врахування в освітньому процесі природних психологічних особливостей учнів розглядається психологами: Л. І. Божович, Л. С. Виготським, Д. Б. Ельконіним, І. С. Коном, Г. С. Костюком, Ж. Піаже, З. Фрейдом, О. М. Леонтьєвим тощо. Проблема ставлення учнів до навколишнього світу під час навчання привертає увагу сучасних психологів В. П. Зінченка, І. Д. Беха.

Значним внеском у вивчення життя, педагогічної діяльності та поглядів В. О. Сухомлинського стали праці Ю. П. Азарова, М. Я. Антонця, І. А. Зязюна, О. Г. Дзеверіна, В. Г. Кузя, А. Я. Розенберга, Є. Г. Родчаніна, О. Я. Савченко, С. Л. Соловейчика, О. В. Сухомлинської та інших.

Окремі аспекти реалізації принципу природовідповідності В.О.Сухомлинським у розумовому, моральному, трудовому, естетичному, фізичному, екологічному вихованні розглядаються у наукових роботах Є.К.Андреєвої, І.Д.Беха. Л.С.Бондар, Т.Г.Будняк, В.Г.Бутенка, С.Г.Карпенчук, Т.І.Когачевської, М.В.Левківського, С.Г.Мельничука, М.І.Сметанського, М.Г.Стельмаховича, Б.С.Тартаковського; в дисертаційних роботах А.С.Бика, Г.Л.Бондаренка, М.М.Дубінки, В.А.Василенка, Н.О.Василенко, К.Є Кривошеєнко, Т.М.Остапйовської, В.О.Лоскутова, О.П.Петренко, Л.П.Петрук, А.А.Семеза, І.Г.Слюсаренка, З.М.Шевців, К.А.Юр'євої та ін.

Педагогічний доробок всесвітньовідомого педагога, в тому числі й окремі елементи реалізації принципу природовідповідності, знайшли своє відображення у працях зарубіжних вчених: Х. Франгоса, М. Ціандзі (Греція), Л. А. Мілкова (Болгарія), М. Библюка і С. Лашина (Польща), Е. Гартман, Р. Штайник та В. Іфферта (Німеччина), А. Кокеріля (Австралія), Д. Вайса, Дж. Маргуліса, Ю. Красовицького (США), Дж. Зайда, Дж. Данстена (Англія), Бі Шуджі та Ван Ігао (КНР).

Однак теоретичне і методологічне обґрунтування та особливості реалізації принципу природовідповідності виховання в педагогічній системі В. О. Сухомлинського залишаються малодослідженими. Повне уявлення про цілісну систему реалізації принципу природовідповідності у творчості видатного педагога можна отримати, лише ґрунтовно дослідивши і проаналізувавши його творчу спадщину. Тому, оскільки спеціальних досліджень означеної проблеми не було, а практичний інтерес до неї в умовах реформування вітчизняної освіти сумніву не підлягає, ми обрали тему дослідження: “Принцип природовідповідності виховання у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського”.

Зв’язок роботи з науковими планами й темами. Тема дослідження є складовою науково-дослідницької теми кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (“Проблеми управління розвитком особистості в педагогіці В. О. Сухомлинського і нова філософія освіти в Україні”), на якій виконано роботу; відповідає планові роботи Асоціації Василя Сухомлинського, державним і суспільним вимогам до пошуку нового змісту філософії освіти, нових педагогічних технологій.

Тема дисертації затверджена на вченій раді Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, узгоджена в такому формулюванні у Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № від 15 вересня 1997 року).

Об’єкт дослідження: процес реалізації принципу природовідповідності у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського.

Предмет дослідження: теоретичне та методологічне обґрунтування і механізм реалізації принципу природовідповідності у педагогічній спадщині Василя Сухомлинського.

Мета дослідження полягає у науковому аналізі теоретичного обґрунтування і визначенні особливостей реалізації принципу природовідповідності виховання в педагогіці Василя Сухомлинського та її (реалізації) впливу на розвиток особистості.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати генезу ідеї природовідповідного виховання в історії філософської та педагогічної думки.

2. Прослідкувати витоки і засади філософського обґрунтування В. О. Сухомлинським реалізації принципу природовідповідності в контексті сучасної філософії освіти.

3. Визначити механізм реалізації принципу природовідповідності в педагогіці В. О. Сухомлинського.

4. Виявити новаторство В. О. Сухомлинського щодо визначення змісту і особливостей реалізації принципу природовідповідності.

5. Експериментально підтвердити ефективність реалізації принципу природовідповідності за педагогікою В. О. Сухомлинського в практиці сучасного шкільного виховання.

6. Показати і обґрунтувати необхідність творчого використання доробку В. О. Сухомлинського в аспекті досліджуваної теми у сучасній шкільній освіті.

Методологічними і теоретичними основами дослідження є філософські положення про діалектичний взаємозв’язок природи і суспільства; діалектико-матеріалістичне положення про людську особистість як сукупність і єдність природного і соціального; положення філософського вчення про ноосферу як особливий планетарний устрій, для якого характерний новий спосіб взаємин людини і природи; розгляд системи “людина – природа _суспільство” через категорії: взаємодію, взаємозв’язок, єдність, цілісність та ін.; теоретичне визначення принципу природовідповідності як функціональної системи, спрямованої на гармонізацію і розвиток природних здібностей особистості та її саморозвиток в контексті формування духовно багатої, всебічно розвиненої особистості, суб’єкта повноцінної суспільної життєдіяльності.

Методи дослідження: вивчення опублікованих і рукописних праць В. О. Сухомлинського з метою дослідження реалізації принципу природовідповідності виховання в його педагогічній системі; історико-логічний, теоретико-педагогічний аналіз, наукове узагальнення і систематизація положень педагогічної системи В. О. Сухомлинського з метою визначення механізму реалізації принципу природовідповідності виховання; компаративістський аналіз філософських і педагогічних систем в контексті розв’язання проблеми “людина – природа – суспільство” з метою дослідження особливостей філософського обґрунтування В. О. Сухомлинським принципу природовідповідності виховання; констатуючий експеримент як метод підтвердження ефективності реалізації принципу природовідповідності за педагогікою В. О. Сухомлинського в практиці сучасного виховання; методи отримання емпіричних (експериментальних) даних: вивчення шкільної документації, педагогічне спостереження, анкетування, тестування, метод незалежних характеристик.

Джерела дослідження: джерелознавчу базу роботи становлять науково-педагогічні праці, статті, художні твори В. О. Сухомлинського і архівні матеріали та документи фонду В. О. Сухомлинського у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Державному педагогічно-меморіальному музеї В. О. Сухомлинського у селищі Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області; спогади про життєвий і творчий шлях педагога; філософсько-теоретичні роботи з проблем взаємин людини, суспільства і природи, дослідження педагогів і психологів з питань обґрунтування і реалізації принципу природовідповідності виховання і наукові дослідження творчої спадщини В. О. Сухомлинського.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в цілісному науковому аналізі філософського обґрунтування В. О. Сухомлинським реалізації принципу природовідповідності виховання, визначенні наближеності філософсько-педагогічних поглядів Василя Сухомлинського до положень філософії ноосфери; у визначенні особливостей його підходу до змісту і реалізації принципу природовідповідності, утвердженні пріоритетності реалізації принципу природовідповідності у педагогіці В. О. Сухомлинського.

Теоретична значущість дослідження полягає в конкретизації та науковому узагальненні інтерпретації В. О. Сухомлинським принципу природовідповідності виховання, уточненні понять: принцип природовідповідності, екологічна свідомість, природовідповідне виховання, природні особливості учнів, ноосферний світогляд.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розкритті досвіду В. О. Сухомлинського з реалізації принципу природовідповідності у вихованні школярів, експериментальному підтвердженні ефективності цієї системи в сучасних умовах. Відтак, положення педагогіки В. О. Сухомлинського, розкриті в дослідженні, можуть творчо використовуватися працівниками освіти у вихованні учнів різних вікових груп, під час викладання курсу педагогіки, історії педагогіки і читанні спецкурсів , проведенні семінарів; студентами – при написанні курсових та дипломних робіт; у лекційно-методичній роботі з вчителями, вихователями дошкільних та спеціальних навчально-виховних закладів, батьками; а також науковцями та педаго-гами-практиками при розробці нових освітніх технологій, розвитку філософії освіти.

Вірогідність та обґрунтованість результатів проведеної роботи забезпечена теоретичним обґрунтуванням вихідних положень, використанням комплексу методів, адекватних предмету, меті та завданням дослідження, системним та компаративістським аналізом творчості вченого-педагога. Основні наукові положення і висновки ґрунтуються на вивченні архівних матеріалів та літературних джерел. Окремі положення дослідження підтверджені констатуючим експериментом.

Апробація результатів дисертації відбулася на Шостих Всеукраїнських педагогічних читаннях “Василь Сухомлинський і сучасність” (Харків, 1999), Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції “Впровадження ідей В. О. Сухомлинського в практику сучасної школи” (Кіровоград, 1999), Міжнародній науковій конференції “Формування естетичної культури майбутніх учителів засобами мистецтва” (Кіровоград, 2000), Всеукраїнській науковій конференції “В. О. Сухомлинський і сучасні проблеми особистісно-зорієнтованого виховання” (Умань, 2000), Сьомих Всеукраїнських педагогічних читаннях “Василь Сухомлинський і сучасність (Екологія дитинства)” (Луганськ, 2000); на засіданнях кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 7 статей у фахових виданнях. З них чотири – у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації: Робота складається зі вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаних джерел (307 позицій на 20 сторінках), 5-ти додатків (на 6-ти сторінках). Загальний обсяг дисертації – 201 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і показано ступінь дослідженості проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічну і теоретичну основи, методи і джерелознавчу базу дослідження, сформульовано наукову новизну і практичне значення роботи, подано відомості про апробацію результатів та структуру дисертації.

У першому розділі, “Теоретичні основи реалізації принципу природо-відповідності виховання у педагогіці Василя Сухомлинського”, здійснено аналіз філософських поглядів В. О. Сухомлинського як теоретичної основи інтерпретації та реалізації принципу природовідповідності виховання в його педагогічній системі.

Виходячи з необхідності визначити особливості філософсько-педагогічних поглядів В О. Сухомлинського у контексті теми дослідження за допомогою історико-логічного та компаративістського порівняння з філософськими і педагогічними системами відповідної спрямованості та враховуючи характер наступності педагогічної системи Василя Сухомлинського відносно історичного розвитку педагогічної науки, ми розглянули генезу ідеї природовідповідного виховання у філософській і педагогічній думці. Було відзначено, що ставлення до ідеї природовідповідності виховання в педагогіці мало пряму залежність від способу розв’язання проблеми “людина – природа – суспільство” у філософії.

У дослідженні наведено умовну періодизацію розвитку поглядів на принцип природовідповідності виховання та подано стислу характеристику ідей основних представників філософських і педагогічних шкіл у ці періоди.

Було відзначено, що ідея природовідповідного виховання має свій початок у первісних обрядах, віруваннях, міфології, вперше виокремлюється мислителями стародавніх Індії та Китаю. Значної популярності вона набуває в античності, де розвивається в творчості відомих філософів Стародавньої Греції – Фалеса, Піфагора, Демокріта, Зенона, Сократа, Платона та Арістотеля та мислителів Стародавнього Риму – Сенеки, Епіктета, Марка Аврелія. У середньовіччі, коли в європейській педагогіці на провідні позиції вийшла схоластика, пошуками взаємовпливу людини і природи займалися відомі мислителі Центральної Азії – Давані, Фарабі, Ібн-Рушт, китайський філософ Чжу Сі.

Новий погляд на проблему взаємин людини і природи ми знаходимо у філософів-гуманістів епохи Відродження – Данте, Петрарки, Галілея, Дж. Бруно, Н. Кузанського, М. Коперніка, які на основі пантеїстичної теорії реабілітували античне тлумачення людини як природної істоти.

Ідеї перших гуманістів були розвинені Т. Мором, Т. Кампанеллою, Ф. Рабле, які втілили ідею життя у відповідності до природних потреб людини у власні теорії освіти. Але справжнім виявом ідеї мислителів епохи Відродження в освітній теорії і практиці стала теорія Я. А. Коменського, який вперше науково обґрунтував принцип природовідповідності виховання як вимогу вивчати і враховувати в освітньому процесі природні особливості учнів.

Ми відзначили, що, на відміну від філософії Нового часу, представни-ки якої (Ф. Бекон, Р. Декарт, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк) головну увагу у вихованні приділяли процесу набуття соціального досвіду, філософи-просвітники (Д. Дідро, Ж. Мел’є, Маблі, Мореллі, Гольбах, Ж.-Ж. Руссо), навпаки, надавали пріоритетного значення природовідповідному вихованню, надмірно біологізуючи при цьому сутність людини. Також було охарактеризовано теорію “сродної праці” та “виховання серця” Г. С. Сковороди як оригінальну концепцію природовідповідного виховання.

Аналіз філософської і педагогічної думки ХІХ – початку ХХ ст. дозволив зробити такий висновок: з одного боку представники класичної німецької філософії (Кант, Фіхте, Шелінг, Гегель, Фейєрбах) та марксизму подолали дуалізм Просвітників у трактуванні природи людини і створили діалектичну модель взаємозв’язку людини, природи і суспільства, одночасно обґрунтувавши необхідність підкорення людиною природи. Їхні погляди певною мірою стали основою діяльності масових державних шкіл, навчання в яких базувалося на принципах дидактизму. А з іншого – видатні педагоги того часу – Й. Г. Песталоцці, Ф. А. Дістервег, Л. М. Толстой, К. Д. Ушинський, Дж. Дьюі, Р. Штайнер – відстоювали ідею природовідповідного виховання. Продовжуючи традиції Я. А. Комен-ського, вони творчо реалізовували принцип природовідповідності виховання у своїх педагогічних теоріях.

Головним висновком огляду історичного розвитку окресленої проблеми стало визначення двох основних підходів до вирішення філософської проблеми “людина – природа – суспільство”. В одному спостерігається надмірна біологізація людини, “природоцентризм”, вимога повністю підпорядкувати життя людини законам природи. В іншому – навпаки надмірна гуманізація природи, антропоцентризм, розглядання природи як об’єкта необмеженої діяльності людини, протиставлення людини і природи. Відповідно у педагогіці сформувалися дві основні концепції виховання, які протистоять одна одній: сциєнтично-технократична концепція, заснована на абсолютизації науки і соціальних факторів, та гуманістична концепція, що базується на ідеї природовідповідності виховання.

Далі відзначено, що якісним стрибком в еволюції уявлень про взаємодію людини і природи стала теорія ноосфери В. І. Вернадського. Наголошено, що В. О. Сухомлинський першим заклав в основі педагогічної концепції з пріоритетною реалізацією принципу природовідповідності виховання філософсько-світоглядні погляди, наближені до філософії ноосфери, і практично довів ефективність подібної педагогічної системи.

Виходячи з сучасного визначення ноосфери як стану планети, для якого характерний розумний устрій людства і частин природи, гармонія фізичних і духовних відносин людини з людиною, людини з природою, ми провели аналіз філософських поглядів В. О. Сухомлинського в контексті компаративістського порівняння з положеннями філософії ноосфери. Було визначено, що в основних положеннях (трактуванні сенсу буття, мети освіти, проблеми “людина – природа – суспільство”, співвідношенні науки і духовності в суспільстві, індивідуального і суспільного в людині, проблемі соборності людства, особистої свободи, добра і зла, смерті і безсмертя) філософські погляди В. О. Сухомлинського тотожні або дуже подібні до ідей філософії ноосфери. Компаративістський аналіз філософсько-педагогічних поглядів В. О. Сухомлинського в контексті тенденцій розвитку сучасної філософії освіти, порівняння з новітніми технологіями, в основі яких – ідеї вільного природовідповідного виховання (концепції прагматизму, феноменології, педагогіка співробітництва Е. Берна і К. Роджерса, теорії М. Монтессорі, С. Френе, відомі вітчизняні педагогічні системи Ш. О. Амонашвілі, Є. М. Ільїна, О. М. Кушніра, Г. К. Селевко, Н. К. Тихомірової, Л. В. Тарасова, В. Ф. Шаталова) дали змогу стверджувати, що В. О. Сухомлинський створив власну педагогічну систему, що базується на засадах гуманістичної, ноосферної філософії. Опираючись на нове розуміння проблеми “людина – природа – суспільство”, видатний педагог розширив зміст і можливості реалізації принципу природовідповідності виховання, що стало основою вирішення широкого кола актуальних педагогічних проблем, створення гуманістичної, особистісно зорієнтованої педагогічної системи, яка мала випереджувальний характер стосовно суспільного розвитку.

Результати дослідження дали змогу сформулювати основні положення філософсько-педагогічних поглядів В. О. Сухомлинського:

–

–

–

–

У другому розділі – “Реалізація принципу природовідповідності виховання у педагогічній системі В. О. Сухомлинського” – відзначено заслугу видатного педагога у створенні системи виховання, яка ґрунтується на пріоритетності реалізації принципу природовідповідності. Визначено характерні особливості реалізації принципу природо-відповідності в педагогіці В. О. Сухомлинського:

–

–

–

–

–

–

В. О. Сухомлинський обґрунтував нове розуміння принципу природовідповідності виховання, збагативши його зміст теорією про особ-ливу природу дитинства та практикою організації керованого спілкування учнів з природою на основі визнання органічної єдності дитини і природи.

Розглядаючи особливості реалізації принципу природовідповідності у розумовому вихованні, ми відзначили, що за її допомогою В. О. Сухомлинський ефективно розв’язував ряд психолого-педагогічних проблем, актуальних в наш час, таких як психологічна адаптація дітей до шкільного життя, розвиток в учнів мотивації навчальної діяльності, пізнавальних інтересів, мислення, пам’яті, уваги та інших психічних процесів. Досліджуючи природні закономірності розвитку дитячого організму, вчений-педагог обґрунтовував необхідність занять на природі, перетворюючи кожне з них в урок мислення, розвитку дискретності мозку, інших розумових здібностей учнів. Разом з тим, В. О. Сухомлинський не допускав надмірної біологізації процесу розумового виховання, вважаючи діяльність, творчу працю по освоєнню природи головним джерелом розумового розвитку.

Реалізація принципу природовідповідності у розумовому вихованні учнів середнього і старшого віку має певні особливості. За її допомогою В. О. Сухомлинський домагався формування в учнів основних поглядів і переконань нового (ноосферного) типу світогляду, враховував нерівномірність розумового розвитку учнів класу, створював умови для продуктивного, особистісно зорієнтованого розумового виховання, встановлював взаємозв’язок між навчальними дисциплінами і навколишнім світом, практичною діяльністю. Крім того, особливістю реалізації принципу природовідповідності стало вивчення педагогом психічної природи учнів з подальшим використанням отриманих даних у практиці розумового виховання. Нарешті, виходячи з природної потреби учнів середнього та старшого шкільного віку у дослідницькій діяльності та з метою створення умов для розвитку їхніх індивідуальних розумових здібностей, В. О. Сухомлинський багато уваги надавав організації гурткової та науково-дослідної роботи, виробничої практики школярів.

Значну увагу реалізації принципу природовідповідності В. О. Сухомлинський приділяв у моральному вихованні, що дозволило йому втілити у практику гуманістичні положення про людську духовність, добру природу людини, інтеґрувати моральне виховання до процесу всебічного духовного розвитку школярів.

Виходячи із власних філософських поглядів, В. О. Сухомлинський розглядав виховання в учнів високих моральних переконань за допомогою пріоритетної реалізації принципу природовідповідності як визначальну передумову формування нового типу світогляду.

Далі ми акцентували увагу на врахуванні В. О. Сухомлинським у моральному вихованні природних потреб, особливостей духовного розвитку, психічної природи кожного учня. Творець “філософії дитячого щастя” був переконаний, що моральне здоров’я, повноцінний гармонійний розвиток дитини можливі лише за умови розкриття її природних нахилів і здібностей. І відповідно організовував взаємини школярів з органічно близьким для них світом природи, що дозволяло створити атмосферу радості і бадьорості у дитячому колективі, сформувати світлі естетичні почуття як основу високої моральності у кожного учня. Разом з тим, В. О. Сухомлинський застерігав, що дитяче щастя егоїстичне за своєю природою. Відтак, дитина повинна вміти робити добро іншим. Тому, реалізовуючи принцип природовідповідності і продовжуючи традиції “педагогіки серця” Г. С. Сковороди, В. О. Сухомлинський називав моральне виховання в молодшому шкільному віці “школою сердечності”. У цей період видатний педагог намагався за допомогою засобів природи виховати сердечну чуйність до живого і красивого у навколишньому світі, до людини. Особливого значення реалізація принципу природо-відповідності у моральному вихованні учнів середнього і старшого шкільного віку набуває при врахуванні природних, вікових, психічних особливостей учнів цього віку, для виховання в них високих моральних почуттів: патріотизму, колективізму, дружби, а також індивідуально притаманних почуттів власної гідності, незалежності, відповідальності, працелюбності, чуйності та ін.

Важливого значення реалізації принципу природовідповідності В. О. Сухомлинський надавав у естетичному вихованні, особливо молодших школярів. Це дало йому змогу стверджувати, що кожна дитина художньо обдарована. Противник примусових методів у вихованні, В. О. Сухомлинський був переконаний у неможливості їх застосування в естетичному вихованні. Тому він наголошував на необхідності виховання в учнів життєвої потреби у красивому. Глибоко розуміючи сутність природних можливостей естетичного сприйняття у молодших школярів, видатний педагог створив систему природовідповідного естетичного виховання у вигляді логічної доріжки, йдучи якою, дитина формує засади естетичного розвитку у процесі спілкування з природою: пізнання краси природи – пробудження уяви – зображення краси в малюнку – музика – уявлення – фантазія – казка – пісня – поетична творчість.

В естетичному вихованні підлітків і юнацтва В. О. Сухомлинський головну увагу приділяв урахуванню соціальної природи людини. Він вважав, що у гармонійному поєднанні краси, що оточує людину, та її внутрішньої краси провідна роль повинна належати красі людських стосунків.

Основними характерними рисами реалізації принципу природовідповідності у трудовому вихованні були визначені такі положення:

–

–

–

–

–

В. О. Сухомлинський надавав пріоритетного значення реалізації принципу природовідповідності у фізичному вихованні, виходячи з його мети, передусім як розвитку біологічних, природних якостей особистості. Ми визначили, що реалізація вищезгаданого принципу виховання ґрунтується на визнанні спорідненості біологічної сутності людини з природою, на вивченні та розвитку природних особливостей учнів. Вчений-педагог виявив залежність духовного життя дитини від

особливостей її фізичного розвитку, стану здоров’я. Відтак реалізація принципу природовідповідності шляхом організації взаємин учнів з природою визначала зміст фізичного виховання.

Нарешті ми визначили, що реалізація принципу природовідповідності у педагогічній системі В. О. Сухомлинського виконує інтегруючу функцію в організації екологічного виховання. Розгляд екологічного виховання як складової частини і результату пріоритетної реалізації принципу природовідповідності у педагогіці В. О. Сухомлинського ми арґументували такими положеннями:

–

–

–

–

–

У третьому розділі “Експериментальне підтвердження ефективності реалізації принципу природовідповідності у розумовому вихованні учнів за рекомендаціями В. О. Сухомлинського у сучасній загальноосвітній школі” описано констатуючий експеримент, проведений нами на базі сільської загальноосвітньої школи з метою підтвердження ефективності реалізації принципу природовідповідності за рекомендаціями В. О. Сухомлинського в сучасних умовах. Експериментальна робота, змістом якої стало дослідження впливу організованого спілкування учнів з природою на їхній розумовий розвиток, проводилась протягом трьох років і повністю підтвердила ефективність впроваджених ідей В. О. Сухомлинського в умовах сучасної школи, що дає підстави рекомендувати їх поглиблене вивчення в контексті теми нашого дослідження.

На основі проведеного дослідження зроблено такі висновки:

Реалізація принципу природовідповідності займала одну з провідних позицій у педагогіці Василя Сухомлинського, дозволяла йому втілити в освітню практику свої головні філософські і педагогічні ідеї. Результати дослідження дозволяють виокремити такі положення інтерпретації і реалізації В. О. Сухомлинським принципу природовідповідності виховання:

1. Реалізація принципу природовідповідності розглядалась видатним педагогом як важлива умова і один з визначальних факторів всебічного гармонійного розвитку особистості (головної мети освіти).

2. Реалізація принципу природовідповідності відбувалася в межах цілісної педагогічної теорії в комплексі з іншими принципами і методами виховання, що дозволило В. О. Сухомлинському побудувати гнучку систему педагогічних впливів, надати учням функцій суб’єкта виховної діяльності.

3. Теоретичним підґрунтям тлумачення Василем Сухомлинським принципу природовідповідності стали надбання світової філософської і педагогічної думки з проблем природи людини та теоретичне обґрунтування принципу природовідповідності виховання як вимоги організувати виховний процес у відповідності до природних потреб і здібностей дитини у творчості Я. А. Коменського, Й. Г. Песталоцці, Ф. А. Дістервега, К. Д. Ушинського, А. С. Макаренка. Заслугу В. О. Сухомлинського ми вбачаємо у поверненні принципу природовідповідності пріоритетних позицій у педагогіці, особливо у період панування в ній принципів ідейності та класових відмінностей.

4. Василь Сухомлинський значно розширив зміст принципу природовідповідності в контексті необхідності вивчення і врахування у виховному процесі психологічних, вікових, статевих, етнічних особливостей учнів, створив теорію про особливу природу дитинства як найважливішого періоду становлення людської особистості. Він вперше

доповнив зміст принципу природовідповідності системою організованого спілкування учнів з природою, яка була заснована на визначенні органічної єдності дитини і природи, з метою створення умов для реалізації і розвитку індивідуальних здібностей кожного школяра – рушійного чинника саморозвитку і самовиховання.

5. Теоретичним підґрунтям розширення В. О. Сухомлинським змісту принципу природовідповідності стали його гуманістичні філософські погляди, які, на нашу думку, дуже наближені до філософії ноосфери В. І. Вернадського.

6. Порівняльний аналіз положень педагогічної системи Василя Сухомлинського і теорій та напрямів розвитку сучасної світової філософії освіти дає нам змогу констатувати належність педагогічної системи В. О. Сухомлинського до холістської педагогіки при гнучкому використанні за допомогою реалізації принципу природовідповідності ідей педоцентричної педагогіки.

7. Широка реалізація в педагогічній діяльності принципу природовідповідності дозволила В. О. Сухомлинському генерувати гуманістичну ідею про талановитість усіх дітей і ефективно доводити свою правоту, заклавши основи педагогіки співробітництва. Крім того, це дало змогу Сухомлинському поєднати колективні та індивідуальні форми виховної роботи, побудувати засади особистісно зорієнтованого педагогічного процесу, дозволило надати процесу виховання активного, творчого, дослідницького характеру, перейти до продуктивного навчання.

8. Особлива увага реалізації принципу природовідповідності педагогом приділялась при вихованні молодших школярів, що дозволило йому відійти від обмежень класно-урочної системи, вивести педагогічний процес за стіни школи.

9. Наслідком комплексної реалізації принципу природовідповідності у педагогіці В. О. Сухомлинського стало формування в учнів нової філософії взаємин з природою, що стало світоглядним підґрунтям природоохоронної діяльності, основою екологічного виховання.

Експериментальна робота, не дивлячись на обмежений характер, довела ефективність застосування наробок В. О. Сухомлинського в питанні реалізації принципу природовідповідності в практиці сучасної загальноосвітньої школи. До того ж, видатний педагог показав розв’язання даної проблеми як на рівні теорії, так і на рівні практики.

Основні положення дисертації відображенні у таких публікаціях автора:

1.

концепції В. О. СухомлинськогоНаукові записки. – Вип. ХІІ. – Серія: Педагогічні науки. – Кіровоград: РВЦ КДПУ, 1998. – С.54–63.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

АНОТАЦІЯ

Кравцов. В. О. Принцип природовідповідності виховання у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Криворізький державний педагогічний університет, Кривий Ріг, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей інтерпретації та реалізації принципу природовідповідності виховання у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. У дослідженні висвітлено генезу ідеї природовідповідного виховання у філософській та педагогічній думці, розглянуто особливості реалізації принципу природовідповідності в освітніх теоріях до і після В. О. Сухомлинського. Здійснено аналіз філософських поглядів В. О. Сухомлинського як теоретичної основи реалізації принципу природовідповідності виховання, зроблено висновок про наближеність поглядів видатного педагога до актуальних в наш час ідей філософії ноосфери, започаткованої В. І. Вернадським. Детально проаналізовано методологічні основи та особливості реалізації принципу природовідповідності В. О. Сухомлинським у розумовому, моральному, естетичному, трудовому, фізичному, екологічному вихованні.

Ключові слова: людина і природа, принцип природовідповідності, філософія ноосфери, виховання, світогляд.

АННОТАЦИЯ

Кравцов В. А. Принцип природосообразности воспитания в педагогическом наследии В. А. Сухомлинского. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – Общая педагогика и история педагогики. – Криворожский государственный педагогический университет, Кривой Рог, 2001.

Диссертация посвящена исследованию интерпретации и реализации принципа природосообразности воспитания в педагогике В. А. Сухомлинского. Актуальность темы исследования определяется соответствием ее положений, раскрытых в диссертации, современным требованиям к содержанию философии образования, а также основным направлениям и принципам реформирования системы образования на Украине (гуманизация, гуманитаризация образования, личностная ориентация воспитательного процесса).

В первом разделе диссертации главное внимание уделено анализу философских взглядов В. А. Сухомлинского как теоретических основ реализации принципа природосообразности воспитания в педагогической системе. С целью более эффективного определения особенностей его педагогической концепции был осуществлен сравнительный анализ исторического развития идеи природосообразности воспитания. Установлено, что особенности рассмотрения перспектив реализации принципа природосообразности в педагогике зависят от интерпретации проблемы “человек – природа – общество” в философии. Классификация и обобщение основных тенденций в развитии этого вопроса дали возможность определить два основных подхода в рассмотрении философской проблемы “человек – природа – общество” – гуманиза-торский (антропоцентристский) и биологизаторский (природо-центристский) – и соответственные им направления в педагогике: технократическую концепцию, основанную на абсолютизации науки и социальных факторов в воспитании и гуманистическую концепцию, в основе которой – идея природосообразности воспитания.

Было акцентировано внимание на качественно новом подходе в рассмотрении проблемы “человек – природа – общество”, присущем философии ноосферы, основанной В. И. Вернадским.

Исходя из современного определения ноосферы как состояния планеты, для которого характерно разумное сосуществование, гармония физических и духовных отношений человека с человеком и человека с природой, был проведен сравнительный анализ философско-педагогических взглядов В. А. Сухомлинского с положениями философии ноосферы. Доказано, что в основных положениях (трактование смысла бытия, цели образования, подходов к решению проблемы “человек – природа – общество”, соотношению науки и духовности в обществе, индивидуального и общественного в человеке, проблемам всеединства человечества, личностной свободы, смерти и бессмертия) между ними существует большая степень соответствия, что особенно актуально в наше время, прежде всего в контексте определения реальных возможностей решения глобальной экологической проблемы. Путем компаративистского анализа и сравнения с современными теориями философии образования определены особенности интерпретации и реализации принципа природосообразности воспитания В. А. Сухомлинским. Сделан вывод об основании В. А. Сухомлинским нового течения в философии образования, для которого характерно новое понимание проблемы “человек – природа – общество” и соответственное расширение содержания и возможностей реализации принципа природосообразности воспитания.

Во втором разделе диссертации показан анализ методологических основ и раскрыты особенности реализации принципа природосообразности В. А. Сухомлинским в умственном, моральном, эстетическом, физическом, трудовом воспитании учеников всех возрастных групп. Определена интегрирующая функция принципа природосообразности в организации системы экологического воспитания школьников. Доказано, что В. А. Сухомлинский переосмыслил и дополнил классическое содержание принципа природосообразности воспитания такими положениями, как обоснование особенной природы детства, изучение и использование в воспитательном процессе психологических, физиологических, этнических особенностей учеников, организация управляемого взаимодействия учеников с природой как слагаемая принципа природосообразности воспитания, общая направленность приоритетной реализации принципа природосообразности воспитания на формирование у учеников высокого морального сознания, нового типа мировоззрения (ноосферного).

В третьем разделе показан констатирующий эксперимент, проведенный на базе общеобразовательной школы, который подтвердил эффективность приоритетной реализации принципа природосообразности воспитания по рекомендациям В. А. Сухомлинского в умственном воспитании школьников. Сделаны общие выводы о необходимости дальнейшего исследования и творческого использования наследия В. А. Сухомлинского в контексте изучаемой проблемы в системе образования и при разработке новой философии образования.

Ключевые слова: человек и природа, принцип природосообразности, философия ноосферы, воспитание, мировоззрение.

ANNOTATION

KravtsovThe principle of the nature-accordance of upbringing in pedagogical heritage of V. – Manuscript.

The thesis for a candidate’s degree of pedagogical science in specialty 13.00.01 – General Pedagogics and History of Pedagogics. – Kriviy Rig State Pedagogical University, Kriviy Rig, 2001.

This dissertation is dedicated to studying of peculiarities of interpretation and realization of the principle of the nature-accordance in upbringing in pedagogical heritage of V.The genesis of idea of the nature-accordance upbringing in philosophical and pedagogical view is disclosed in this studying.

The peculiarities of realization of the principle of the nature-accordance in educational theories before and after the works of Sukhomlynsky are analyzed in this dissertation. There is the analysis of philosophical view of the outstanding pedagogue to actual ideas of philosophy of “noosphere”, founded by V. Vernadsky. The methodological essential principles and peculiarities of realization by V. Sukhomlynsky the principle of the nature-accordance in the mental, aesthetic, moral, labor, physical and ecological upbringing are analyzed in the dissertation.

Key words: human-being and nature, the principle of the nature-accordance, philosophy of “noosphere”, upbringing, world outlook.