ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В.Н.КАРАЗІНА

ЛІ ХАЙ ЛІНЬ

УДК 330.59

БІДНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Спеціальність 08.01.01 - економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор економічних наук, доцент

Тютюнникова Світлана Володимирівна; Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, професор кафедри економічної теорії та економічних методів управління

Офіційні опоненти - доктор економічних наук, професор Воробйов Євген Михайлович, Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент Марченко Ольга Сергіївна, Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри економічної теорії

Провідна установа - Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії

Захист відбудеться 23 березня 2001 року о 17.15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, Харків-77, майдан Свободи, 4, ауд. V-67.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці ХНУ за адресою: 61077, м. Харків, майдан Свободи, 4.

Автореферат розісланий 23 лютого 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради |

Соболєв В. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Бідність - явище загальнолюдське: економічне і філософське, політичне і соціальне. Воно існує у світовому економічному просторі, у тому числі й в Україні. Незважаючи на досягнення людства в галузі науково-технічного прогресу і сучасних технологій, а також на яскраві соціальні трансформації, що радикально змінили вигляд цивілізації в другій половині ХХ сторіччя, зараз третина населення земної кулі живе в умовах злиднів. Бідність сприймається особливо драматично на фоні колосальних успіхів людства в його прогресивному русі. Один мільярд самих багатих людей розпоряджається прибутками у 60 разів перевищуючими прибутки одного мільярда найбідніших. До десяти країн, що розвиваються, де мешкає найбільша кількість найбідніших людей (до 60 % бідного населення у світі протягом 1980-1990 рр.) відносяться Індія (40 % усього населення в ці роки), Китай (9 %), Бангладеш (78 %), Бразилія (78 %), Індонезія (47 %), Нігерія (25 %), В'єтнам (40 %), Філіппіни (54 %), Пакистан (54 %), Ефіопія (28 %). Бідні в цих країнах у 1992 році складали 854,5 млн. чоловік, або 69,5 % від загальної кількості бідних у світі.

Бідними сьогодні є не тільки окремі члени суспільства, але й цілі країни і навіть континенти. Світ поділений на багаті та бідні країни, на центр і периферію. У вітчизняній і зарубіжній літературі частіше можна зустріти інформацію про бідність у країнах, що розвиваються, проте вона притаманна і розвиненому світу, а також країнам, що здійснюють ринкову трансформацію економіки.

Актуальність даного дослідження визначається насамперед тим, що цілий ряд держав, які здійснюють ринкове реформування своїх економік, щиро зіткнулися з проблемою бідності, її легалізацією і поширенням масштабів. Щоб політика подолання бідності в країнах із перехідною економікою стала більш ефективною, необхідно глибоко і всебічно досліджувати феномен бідності, виявляти його економічні аспекти, причини виникнення, методологію оцінки і характеристик бідності. Є насущна потреба в узагальненні і глибокому аналізі накопиченого практичного досвіду щодо подолання бідності в розвинених країнах, у розробці програм і заходів боротьби з бідністю в постсоціалістичних країнах. Вивчення бідності й основних напрямків соціально-економічної політики держави по її подоланню є актуальним як у теоретичному, так і в практичному плані.

У цілому можна відзначити недостатню увагу до проблеми бідності в економічній літературі в трансформаційній економіці. Тим більше, що практично з моменту виникнення економічної науки проблема бідності знаходилася в центрі уваги вчених різноманітних шкіл і напрямків. У.Петті, А.Сміт, Д.Рикардо, Т.Мальтус, К.Маркс, Ф.Єнгельс, В.Ленін, П.Таунсенд, А.Маршалл, Т Веблен, М.Лоренц, Э. де Сото й ін. автори внесли значний внесок у розробку названої теми. Зростання ролі людського капіталу і перспектив досягнення соціальної справедливості в суспільстві привернули увагу до проблеми бідності лауреатів Нобелівської премії Г.Мюрдаля, А.Сена.

У дисертаційному дослідженні автором були використані роботи українських і зарубіжних учених, котрі досліджували проблеми бідності і соціально-економічної політики по її подоланню: М.Абакумова, Д.Богині, Ж.Волгіна, Є.Воробйова, И.Гнидибенка, Е.Либанової, В.Мандибури, В.Майера, Г.Осового, В.Оникиєнка, Р.Подаванової, Ю.Саєнка, М.Соколик, Г.Тарасенко, С. Тютюнникової, Н.Харченко й ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках науково-дослідної теми, над якою працював колектив кафедри економічної теорії та економічних методів управління економічного факультету Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна, затвердженї Міністерством освіти і науки під загальною назвою "Трансформаційна економіка: загальні тенденції й особливості її прояву в Україні" (№ ДР 0199U004422).

Мета і задачі дослідження. Дисертаційна робота має своєю метою визначення поняття бідності, систематизацію основних напрямків соціально-економічної політики держави в подоланні бідності на основі запобігання причин її виникнення або зм'якшення наслідків взаємодії ряду ринкових інститутів. Відповідно до мети дослідження передбачається вирішення таких задач:

-

-

-

-

-

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є система економічних відносин, що виникають в процесі ринкової трансформації економіки, які ведуть до легалізації бідності, виникнення і становлення її нових форм, росту її масштабів і глибини.

Предмет дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є бідність, причини й умови, що її породжують, соціально-економічна політика держави в її подоланні.

Методологія дослідження. Методологічною основою дослідження є системний підхід до аналізу сучасних соціально-економічних процесів у їх розвитку і взаємозалежності. У дослідженні використовуються сучасні методи дослідження: системний, порівняльно-факторний, економіко-статистичний аналіз, логічні обгрунтування й інші.

Інформаційно-довідковою базою стали закони і нормативні акти України, статистичні дані, наукові публікації і доповіді.

Наукова новизна отриманих результатів.

1.

2.

3. Виділено і охарактеризовано основні причини, які викликають нерівність і зумовлюють бідність:

глобальні (панування світового фінансового капіталу, міжнародні фінансові інститути (МВФ, МБРР), глобальні економічні й екологічні катаклізми й ін.);

загальноекономічні (тип економічного зростання, обмеженість ресурсів, конкурентноздатність національної економіки й ін.);

ринкові (механізм розподілу доходів, ступінь розвиненості системи соціального захисту й ін.);

трансформаційні (глибина та тривалість трансформаційної кризи, майнове розшарування населення, порушення фінансових обов'язків держави та інших фінансових інститутів, тінізація та ін.);

особисті (здоров'я, природні здатності індивіда, кількість утриманців і ін.).

4. Доведено, що подальше розширення і поглиблення бідності стає явною загрозою економічної (через руйнацію відтворення людського капіталу - здоров'я, освіти, інтелекту) і соціальної (підрив добробуту, зменшення соціального спокою і соціальної однорідності) безпеки суспільства.

5. Узагальнено досвід Китаю щодо подолання бідності в процесі реформування економіки і розкрито взаємозв'язок між економічною ефективністю і соціальною спрямованістю результатів економічного зростання. Доведено значимість соціальної бази реформ як для їх успішного проведення, так і для подолання бідності.

6. Запропоновано з метою успішного подолання бідності в перехідній економіці ввести державний контроль за найважливішими соціальними індикаторами:

відповідністю мінімальних розмірів рівнів заробітної плати, пенсії і стипендії рівню прожиткового мінімуму;

поступовим підвищенням оплати праці в 2.0-2.5 рази шляхом реформування соціально-трудових відносин;

доступністю безкоштовної освіти, медичних послуг і культури всьому населенню на визначеному суспільством рівні;

забезпечення мінімального рівня безробіття;

адресною допомогою малозабезпеченим верстам населення й ін.

7. Виявлено і охарактеризовано суперечливі особливості бідного населення в перехідній економіці: наявність бідного працюючого населення, велика питома вага бідних серед молоді, жінок, багатодітних сімей, маргінальність, депресивність, антисоціальний спосіб життя, кримінальність, злочинність й ін.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження дозволяють виділити найбільш ефективні напрямки соціально-економічної політики держави щодо подолання бідності. Практичне значення мають висновки про розмежування соціально-економічних заходів держави на активні і пасивні, які перешкоджають появі і поширенню бідності і зм'якшують її наслідки. Якщо перші засновані на виборі стратегії економічного розвитку, типі економічного зростання, то другі - на моделі розподілу прибутків, на чисельності, розмірності й адресності соціальних програм. Матеріали можуть бути використані в науково-дослідній і практичній діяльності зацікавлених органів та установ, а також при розробці лекцій, спецкурсів із питань соціальних пріоритетів економічного розвитку, соціальної політики держави, розподілу доходів і соціальної справедливості.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані на Міжнародних науково-практичних конференціях: "Проблеми реформування економіки України в умовах транзицій" (м.Харків, 1998); "Соціальні пріоритери в транзитивній економіці" (м. Харків, 1999); "Соціальне партнерство та його роль у становленні ринкової економіки в Україні" (м.Харків, 2000).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені автором у 6 наукових працях, у тому числі в 3 статтях в фахових наукових виданнях, загальним обсягом 2,15 д.а.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, загального висновку, списку використаних джерел з 150 найменувань і 13 додатків. Містить 12 таблиць, 10 рисунків. Основний зміст роботи викладений на 160 сторінках друкованого тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та основні завдання, викладено наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів, висвітлено апробацію роботи.

У першому розділі "Теоретичні основи дослідження змісту, оцінки та причин бідності" проводиться порівняльний аналіз різних підходів до визначення бідності.

Бідність – одна з найстаріших та гострих проблем, яка потребує не тільки теоретичного розв’язання, але і практичних зусиль її подолання. Це багаторівнева соціально-економічна категорія, яка відображає комплекс відносин між індивідом (домогосподарством) і суспільством із приводу форм життєдіяльності, що не дозволяють людині підтримувати мінімальний рівень споживання, прийнятий за стандарт (межу) у даному суспільстві.

Основними формами бідності в залежності від обраного критерію є: абсолютна та відносна. Абсолютна бідність, виходячи з визначення, – це такий рівень добробуту, який не забезпечує стандартних матеріальних та духовних потреб населення. Проблема поділу бідності на "абсолютну та відносну" є одним з найсуперечливіших моментів усієї теорії. Відносна бідність притаманна будь-якому суспільству. Вона визначається за майновим розшаруванням населення (наприклад, бідними вважається певна частина – від 10% до 30% населення з найнижчими доходами). Найбільшу увагу її вивченню приділяють у розвинених країнах. За характером оцінки бідність поділяється на об’єктивну та суб’єктивну. Перша визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та доступу до тих чи інших матеріальних і духовних благ: можливості дати дітям освіту, здобути професійну підготовку, якісно лікуватися, мати житло, що відповідає прийнятим стандартам, тощо. Другу розуміють як таку, яка визначається за самооцінкою, тобто людина тоді є бідною, коли вона сама так себе ідентифікує.

Відповідно до своєї тривалості бідність може бути тимчасовою (короткочасною), застійною (довгостроковою) та хронічною (яка передається з покоління до покоління). За глибиною бідність може приймати такі відповідні форми, як малозабезпеченість, зубожіння (якщо харчове споживання не забезпечує 80% мінімального раціону, або якщо витрати на харчування перевищують 80% доходів), люмпенізм і пауперизм. Дві останні форми є крайнім проявом зубожілих, які відчужені від усіх офіційних форм доходів у суспільстві.

Базисний комплекс індикаторів бідності об’єднує характеристики масштабів, рівня та глибини бідності, сукупного дефіциту добробуту бідних домогосподарств, якості харчування та структури витрат.

Масштаби бідності (Q) – загальна кількість домогосподарств, які визначаються бідними згідно з обраними критеріями. Масштаби зубожилості (R) – загальна кількість домогосподарств, які визначаються зубожілими згідно обраним критеріям.

Рівень бідності PO – питома вага населення, яке визначається бідним відповідно до прийнятих критеріїв:

PO = , де

Q – чисельність населення (домогосподарств), визнаного бідним відповідно до прийнятих критеріїв;

n – загальна чисельність населення (домогосподарств).

0 PO 1, PO = 0, якщо в країні бідність відсутня (Q = 0); PO = 1, якщо в країні все населення отримує доходи нижче межи бідності (Q = n).

Рівень бідності можливо розрахувати як розрив між доходом населення, яке проживаєнижче межі бідності, та доходів верств населення вищих за межу бідності (див. рис.1)

а) відносно високий рівень бідності б) відносно низький рівень бідності

Рис.1. Графічне відображення рівня бідності

Глибина бідності (Р1) визначається як відношення величини середнього дефіциту добробуту до межі бідності:

P1= ,

0 P1 1, P1 = 0, якщо середній добробут бідних домогосподарств збігається з межею бідності, тобто відсутній дефіцит добробуту (а = 0); P1 = 1, якщо у бідних домогосподарств повністю відсутні доходи.

В основі бідності лежить нерівність, яка породжується цілим комплексом причин. Ми відокремлюємо глобальні причини, серед яких можна назвати такі, як існуючий економічний порядок, панування фінансового капіталу, міжнародних фінансових інститутів, глобальні економічні та екологічні катаклізми та ін. Загальноекономічні причини пов’язані з типом економічного зростання, обмеженістю ресурсів, конкурентоздатностю національної економіки та ін. Ринкові причини пов’язані з механізмом розподілу доходів, ступенем розвиненості системи соціального захисту населення та ін. Велику групу причин можна віднести до групи трансформаційних: глибина та тривалість трансформаційної кризи, диференціація доходів населення, порушення фінансових зобов’язань державою та іншими фінансовими інститутами, інституціональні пастки та ін. Бідність може бути викликана особистими причинами: слабким здоров’ям, природними здібностями, кількістю утриманців та ін.

Методи визначення бідності різноманітні. До них відносяться:

абсолютні:

-

-

структурні:

-

-

відносні:

-

-

суб’єктивні:

-

ресурсні:

-

У теперішній час використання абсолютних (нормативних) критеріїв для визначення бідності в Україні є недоцільним внаслідок відсутності науково-обгрунтованого мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), з одного боку, і швидких зрушень у структурі споживання населення, обумовлених інфляцією – з другого.

Орієнтація на ті чи інші критерії визначення рівня та поширення бідності в країні залежить також від поставленої мети та політичної складової. В таблиці 1 наведено приклади межі бідності в Україні, розраховані відповідно до різних критеріїв.

Можна зробити висновок, що найбільш прийнятим є встановлення межі середньодушового сукупного доходу на рівні 95 грн. на місяць. Це дає основу виключного визначення права на отримання державної допомоги.

В другому розділі "Основні напрямки соціально-економічної політики подолання бідності" розглянуто соціальні програми боротьби з бідністю у розвинених країнах, особливості бідності у країнах, що трансформуються, та напрямки соціально-економічної політики цих країн в подоланні бідності, розкрито досвід Китаю щодо боротьби з цим злом.

Таблиця 1

Вартісна величина бідності та межі зубожілості

відповідно до різних критеріїв (перше підріччя 1999 р.)

Визначення межі бідності | Вартісна величина, грн.

Межа бідності, розрахована ООН для країн Центральної та Східної Європи за еквівалентом купівельної спроможності, визначеним Світовим банком за даними першого півріччя 1999 року | 96,60

Офіційно визначена межа малозабезпеченості для непрацездатних | 90,70

Мінімальний споживчий кошик (по 1-3-м децилям) | 88,13

50% медіанного рівня витрат | 84,24

60% медіанного рівня витрат | 101,09

Дві третини медіанного рівня витрат | 112,32

75% медіанного рівня витрат | 126,40

Середньодушові витрати 30% найбідніших домогосподарств | 99,08

Поріг 3-го витратного децилю | 132,63

60% середніх доходів | 79,75

Дві третини середніх доходів | 88,62

Дві третини медіанних доходів | 79,01

75% середніх доходів | 99,69

75% медіанних доходів | 88,89

Середньодушові доходи 30% найбідніших домогосподарств | 67,87

Поріг 3-го доходного децилю | 92,39

В розвинутих країнах існують програми боротьби з бідністю. Вони вміщують у себе як засоби, що попереджують її появлення, так й грошові та речові допомоги, що підтримують доход. Велика увага приділяється розвитку освіти, створенню умов для зростання зайнятості, регулюванню диференціації доходів населення. В країнах перехідної економіки бідність перетворюється в одну з найгостріших та найскладніших проблем.

Безумовно, економічне зростання, ефективність виробництва, продуктивність праці, сукупний попит на робочу силу є необхідними передумовами формування високого рівня життя населення, подолання абсолютної та пом’якшення наслідків відносної бідності, тощо. Без цього докорінно вирішити проблеми боротьби з бідністю неможливо. Але, як свідчить міжнародний досвід, в умовах швидкого економічного зростання самі по собі соціальні проблеми не вирішуються, навпаки – економічний підйом провокує формування майнового розшарування населення і зростання на цій базі відносної бідності населення. В цих умовах держава повинна проводити цілеспрямовану політику, яка підкріплюється усім спектром соціокультурних факторів суспільства.

У багатьох країнах, що трансформуються, бідність набуває широкого розмаху: поширюється коло бідних та малозабезпечених людей, зростає глибина зубожілості. Особливо це характерно для тих країн, де триває трансформаційна криза. Основною рисою соціально-економічних зрушень, що відбулися в Україні протягом останніх років, є загальне падіння життєвого рівня на фоні глибокого розшарування суспільства за рівнем доходу. Майнова нерівність не стала ефективною рушійною силою активізації поведінки населення на ринку праці тому, що саме тут кризові явища набули особливо тяжкого характеру і не забезпечили принципову можливість зміни первинного матеріального статусу в результаті інтенсивної праці. Бідність в Україні серед досить широких верств населення розвивалась на тлі значного майнового розшарування. Збіднілими стали люди, які свого часу багато і плідно працювали, а нерідко і сьогодні працюють. На відміну від бідних в економічно стабільних заможних державах соціальні верстви, чиє споживання значно нижче середнього по країні (тобто ті, хто є бідними за відносними критеріями), живуть фактично в умовах зубожіння. Поширення особистого підсобного господарства забезпечує частці населення високий рівень харчування всупереч низьким доходам. Велика питома вага бідних спостерігається серед молоді, жінок, пенсіонерів, багатодітних сімей. Частина населення України, включаючи найбідніші верстви населення, вимушено вдається до незареєстрованих, а іноді і тіньових, і навіть кримінальних стратегій виживання. Не викликає ніякого сумніву неможливість кардинального вирішення соціальних проблем в умовах економічної кризи. Треба негайно реформувати соціально-трудову сферу, поступово підвищувати трудові доходи в 2,0-2,5 рази як мінімум і відповідно з цим встановити мінімальні розміри заробітної плати, пенсії, стипендії на рівні прожиткового мінімуму. Треба зберегти надання безкоштовних послуг освіти, медицини і культури на визначеному суспільством рівні всьому населенню. Держава повинна контролювати рівень безробіття, надавати адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення.

В цілому державна політика стосовно бідного населення має здійснюватися в різних формах і спрямовуватися на вирішення різних задач відповідно до тих основних груп населення, які формують загальну сукупність бідних та зубожілих в країні.

Китай ще в недалекому минулому був найбіднішою країною у світі. В останні два десятиріччя в результаті успішного реформування економіки кількість бідних в країні скоротилась до 9%. За 20 років, починаючи з 1979 року, ВВП Китаю багаторазово зріс, досяг у 1998 р. 8 трлн. юанів, приблизно 1 трлн. дол. Доходи в середньому на душу населення зросли в 16 разів – з 184 до 2972 юанів, а грошові заощадження – в 254 рази. Останні (450 млрд. долл.) стали важливим джерелом внутрішнього інвестування розвитку економіки, оскільки держава твердо гарантувала їх збереження.

Реформи в Китаї – це взірець ефективного взаємозв’язку економічного і соціального розвитку, завдяки якому реформа підтримувалась на підставі постійно зростаючої бази.

До найважливіших досягнень китайських реформ слід віднести стратегію поступового подолання соціально-економічної відсталості країни, перш за все бідності. І хоча остання проблема поки що не розв’язана до кінця, за останні двадцять п’ять років чисельність бідного населення суттєво зменшилася. Відповідно китайським офіційним даним сільські мешканці, а їх кількість сягає 800 млн. чоловік, отримують зараз середній доход лише 190 дол. на людину в рік, а ще більше 60 млн. селян вимушені жити нижче офіційного рівня бідності, законодавчо встановленого в КНР в розмірі еквіваленту 64 дол. на рік, тобто є зубожілими.

Сьогодні Китай змінює ситуацію на краще. Економічне зростання, засноване на підвищенні національної конкурентноспроможності, спрямоване на створення нового, а не руйнацію старого, супроводжується постійним зростанням добробуту населення, при якому вирівнюється платоспроможний попит населення на предмет першої необхідності. Це підтверджується тим, що Китай уже перевищив США за показниками споживання на душу населення багатьох видів продуктів, в тому числі яєць і рису, а споживання зерна всіх видів досягло 380 млн. тон проти 145 млн. тон в США.

Серед головних чинників масштабних позитивних зрушень можна вказати ті, що, по-перше, реформа з самого початку була обернена обличчям до людини, її нужд. Задоволення основних потреб населення в продуктах і товарах широкого вжитку стало пріоритетними в діяльності новостворених господарчих структур. Це забезпечило всенародну підтримку реформ з самого її початку.

По-друге, головним методом реформування було визначено еволюційне, поетапне з дослідними перевірками наближення до ринку, а не обвальна лібералізація економіки.

Особливо слід підкреслити, що одним із найважливіших факторів, який забезпечив успіх китайським реформам, зводиться до того, що їх виношували, здійснювали і здійснюють люди, пройняті глибокою любов’ю до своєї країни, які пропустили всі страждання свого народу через серце і розум, для яких батьківщина – не об’єкт експериментального застосування рецептів, взятих в заокеанських підручниках.

У заключній частині підбито основні підсумки дослідження, а також сформульовано основні результати.

ВИСНОВКИ

Бідність - явище загальнолюдське: економічне і філософське, соціальне і політичне. Воно існує в світовому економічному просторі, в тому числі і в країнах з ринковою трансформацією. Не зважаючи на досягнення людства в сфері науково-технічного програсу та сучасних технологій, зараз третина населення Землі проживає в умовах зубожилості.

У Звіті про людський розвиток у 1997 році вперше було введено індекс бідності населення, за допомогою якого визначається рейтинг країни відносно бідного населення.

Виходячи з того, що основними проявами бідності є недостатність споживання, низький рівень освіти і слабке здоров’я, ООН фіксує увагу на наступних основних характеристиках бідності: коротке життя, низька професійно-освітня підготовка, позбавлення економічної бізи нормального життя – чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; вилучення з суспільного життя. В окремих країнах ці прояви комбінуються по різному, різними є і їх рівні.

Зміст бідності, критерії її визначення змінюються з розвитком цивілізації, з одного боку, і надзвичайно сильно залежать від політичних орієнтирів суспільства – з іншого.

Визначення критеріїв бідності є невід’ємною складовою усіх національних стратегій і програм зниження бідності. НАдзвичайно актуальна проблема бідності в Україні. Бідность стає загрозою економічного і соціального розвитку в силу її масовості і глибини, Постійно зростаючих масштабів і затягнення до неї працездатного, працюючого і освіченого населення.

У ході дослідження було виявлено особливості і тенденції бідності в Україні, що породжені всім комплексом причин, як глобального порядку, так і особистого. Проте в наших перехідних економіках, звичайно, у короткостроковому періоді домінують трансформаційні чинники, що викликають бідність: трансформаційна криза, інфляція, лібералізація, диференціація прибутків населення, порушення фінансових зобов'язань держави і недержавних фінансових інститутів й ін.

В силу цих причин, бідність у перехідній економіці можна охарактеризувати такими особливостями: великий рівень бідного і злиденного населення серед працюючого населення, високий рівень молодіжної, жіночої й освіченої частки населення серед бідного, низька соціальна мобільність, маргіналізація, депресивність, антисоціальний спосіб життя, злочинність, істотні регіональні і структурні диспропорції в складі збіднілого населення й ін.

Досвід боротьби з бідністю в розвинених країнах показує, що ефективною вона може бути тільки тоді, коли в ній реалізуються заходи державної політики, спрямовані на усунення причин, що породжують нерівність. А це насамперед політика економічного зростання з яскраво вираженими соціальними пріоритетами, спрямованими на вирівнювання можливостей усіх членів суспільства в розвитку людського капіталу (доступність освіти, охорони здоров'я, культури). Ця політика повинна доповнюватися реальною адресною допомогою тим, хто її потребує, але з об'єктивних причин не може проявити соціальну активність у самозабезпеченні.

КНР ще в недалекому минулому була найбіднішою країною. Але реформи останніх двох десятків років демонструють світу надзвичайні успіхи в економічному розвитку. Не менших успіхів Китай досяг і в сфері подолання бідності. Її чисельність зменшилася до 9%. Головним чинником вирішення проблеми подолання бідності стало, на нашу думку, те, що із самого початку реформа була спрямована на людину, її потреби. Реформа була не тільки еволюційною, але і соціально вивіреною.

Успішною боротьба з бідністю в Україні може бути тільки в умовах реального реформування соціально-трудової сфери. Саме тут накопичилися сьогодні основні причини, які породжують бідність. Стратегія боротьби з бідністю лежить у створенні передумов економічного зростання зорієнтованого на соціальні пріоритети.

СПИСОК РОБІТ, ЩО ОПУБЛІКОВАНІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових наукових виданнях:.

1.

2.

3.

Інші роботи:

4.

5.

6.

АНОТАЦІЯ

Лі Хай Лінь. Бідність як об’єкт соціально-економічної політики – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія.

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2001.

У роботі подано варіант комплексного дослідження бідності як соціально-економічної категорії, виявлено основні форми та причини, які її породжують. Визначено зміст багатоаспектної категорії "бідність". Охарактеризовано основні особливості бідності у країнах з перехідною економікою: велика питома вага бідного населення веред працюючого, високий рівень збіднілого – серед молоді, жінок, освічених та кваліфікованих робітників та інші.

Спираючись на світовий досвід боротьбі з бідністю, країни, що трансформуються, впроваджують засоби подолання бідності, адекватні умовам цих країн. Запропоновано засоби боротьби з бідністю, попередження перетворення її до масової та хронічної: державний контроль за найважливішими соціальними індикаторами: відповідністю мінімальних розмірів заробітної плати, пенсії, стипендії рівню прожиткового мінімуму; доступністю безкоштовних медичних та загальноосвітніх послуг на мінімально визначеному рівні та інші. Поширення бідності є загрозою економічній та соціальній безпеці держави.

Ключові слова: подолання бідності, індикатори бідності, глибина бідності, поріг бідності, зубожилість.

АННОТАЦИЯ

Ли Хай Линь. Бедность как объект социально-экономической политики – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01 – экономическая теория.

Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина, Харьков, 2001.

В работе рассмотрены различные подходы к исследованию феномена бедности. Показано, что это сложная многоуровневая социально-экономическая категория, отражающая реальное положение индивидов или домохозяйств, которые не имеют средств, обеспечивающих им удовлетворение базовых потребностей на минимально-определенном уровне. Многомерные концепции бедности расширяют аспекты бедности через экстраполяцию ее на качество и доступность социальных и инфраструктурных услуг, социальных последствий неравенства.

Основными формами бедности являются: абсолютная и относительная; объективная и субъективная, временная, застойная, хроническая; бедность, нищета, пауперизм, люмпинизм, а также доиндустриальная, индустриальная, постиндустриальная.

В основе бедности лежит неравенство, которое порождается целым комплексом причин: глобальными (транснациональные корпорации, "мировой порядок", международные финансовые институты, глобальные экономические проблемы и др.); общеэкономическими: экономический рост и его тип (или его отсутствие), ограниченность ресурсов, конкурентоспособность национальной экономики и др.; рыночными: механизм распределения доходов, слабость системы социальной защиты; трансформационными: глубина и продолжительность трансформационного кризиса, маргинализация общества, существенная дифференциация населения по уровню доходов и др.; личными: здоровье, природные способности. Охарактеризованы особенности бедности в Украине: бедность среди работающего населения, молодежи, женщин, людей предпенсионного возраста, образованного и квалифицированного населения.

Существует большое разнообразие методик определения абсолютной и относительной бедности в Украине. Абсолютные или нормативные критерии определяются по методике использования минимального потребительского бюджета (прожиточного минимума) или калорийности питания. Относительная бедность определяется через выбор средней (по разным критериям от 35 до 67% среднедушевых доходов населения, или расходов и др.). Структурные критерии основаны на структуре питания или его калорийности, субъективные основываются на самооценке и самоидентификации. Ресурсный критерий, как правило, зависит от уровня экономического развития страны. Каждый из распространенных критериев бедности не имеет универсального характера и не дает полной объективной картины распространения бедности и ее глубины.

Изучен и обобщен опыт борьбы с бедностью в странах с развитой экономикой и в странах, осуществляющих рыночные преобразования. Успешное преодоление бедности в Китае в процессе рыночного реформирования экономики связано с политикой экономического роста, направленного на решение экономических и социальных проблем, опирающейся на широкую социальную базу реформ.

Повышение эффективности социально-экономической политики преодоления бедности связано с повышением адресности социальной помощи.

Предложены меры предупреждения превращения бедности в хроническую форму через государственное регулирование основных социальных индикаторов в обществе.

Ключевые слова: преодоление бедности, индикаторы бедности, глубина бедности, порог бедности, нищета.

ANNOTATION

Li Hai Lin. Poverty as an object of social-economic policy - a Manuscript.

Thesis on cosearching for a teaching degrees of candidate of economic sciences on professions 08.01.01 - an economic theory.

Kharkov National University after V.Karazin, Kharkov, 2001.

In research is presented the variant of complex poverty study as social-economic category, are revealed main forms and reasons, which generate it. The contents of the category "poverty" are determined. Main particularities of poverty in countries with transforming economy are discribed: big specific weight of poor population amongst working, high level poverty-stricken - amongst pupils, women, amongst educated and skilled and others.

In based on the world experience in the struggle with poverty, transforming countries introduce ways of poverty deleting, identical conditions of these countries. Ways of struggle with poverty are offered, a conversion of it in mass and chronic: state control for the most important preventing social indicators - a minimum salary level, pensions, scholarships not below proliving wage; free medical and teaching facilities, facilities of culture on minimum determined level and other. Spreading poverty is a threat to economic and social safety of the state.

Keywords: poverty deleting, poverty indicators, depth of poverty, threshold of poverty, poverty.

ЛІ ХАЙ ЛІНЬ

БІДНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Спеціальність 08.01.01 - економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Відповідальна за випуск д.е.н., проф. Тютюнникова С.В.

Підписано до друку 20.02.2001. Формат 60х90/16. Друк офсетний. Папір друкарський. Обсяг 1 умов. друк. арк. Зам. № 225. Тираж 100 прим.

Надруковано на РІЗО Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 61077, м.Харків, пл.Свободи, 4