КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Тараса Шевченка

ЛОМАЧИНСЬКА ІРИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 271(477)

ПРАВОСЛАВНЕ ЧЕРНЕЦТВО В УКРАЇНІ ЯК СУСПІЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

Спеціальність 09.00.11- релігієзнавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Лубський Володимир Іонович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри релігієзнавства

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Бондаренко Віктор Дмитрович,

Державний комітет у справах релігій, голова

кандидат філософських каук, доцент

Чекаль Людмила Анатоліївна,

Київський державний університет

технологій і дизайну,

доцент кафедри філософії і культурології

Провідна установа: Інститут філософії ім.Г.С.Сковороди

Національної Академії наук України

(Відділення релігієзнавства)

Захист відбудеться “24” вересня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д. 26. 001. 17 у Київському національному університеті імені

Тараса Шевченка (03017, Київ, вул..Володимирська,64, ауд.328)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка (Київ, вул..Володимирська, 62)

Автореферат розісланий “ 22 ” серпня 2001р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Скрипка П.І.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.

В сучасних умовах суттєво по-новому розкривається історія нашого суспільства та даються по-можливості об'єктивні оцінки як подіям, так і особистостям. Проте багато з них все ще залишаються поза увагою громадськості і потребують повернення в науковий обіг. Звернення автора до проблеми православних монастирів зумовлено насамперед необхідністю переоцінки духовної спадщини українського православного чернецтва, його домінуючого значення в формуванні підвалин національної самосвідомості та вітчизняного соціально-культурного середовища.

Чернецтво в рамках православ’я характеризувалось структурною відповідністю соціальній структурі суспільства, що сприяло його здатності брати участь в регуляції суспільної системи. Цим обумовлено вплив православного чернецтва на соціальну сферу та сферу духовної культури, а також його взаємодія з державою.

В умовах, коли руйнуються сталі духовні орієнтири, особливо важливо переглянути історичні засади вітчизняної духовності. Незважаючи на всі протиріччя свого історичного розвитку, православне чернецтво не тільки подало зразки відданого служіння ідеї, але і стало консолідуючим фактором національної стабільності. Ним збережена національна релігійна традиція, і про це варто згадати, зважаючи на сучасні міжконфесійні протиріччя та розкол суспільства.

Зі зміною суспільного ладу суспільство часто звертається до заперечення культурної спадщини попередників. І в цьому випадку важливо згадати те, наскільки бережно протягом століть вітчизняним чернецтвом зберігалися паростки культурних надбань, що стали фундаментом літератури, мистецтва, історії, медицини та ін.

Історично-обумовлена тенденція тісної взаємодії чернецтва з державними структурами, здатність впливати на суспільні процеси визначило наявність такого типу взаємовідносин, в яких православне чернецтво відходить від основоположних принципів, обмежених лише духовною сутністю, і в його діяльності починає домінувати соціальна спрямованість. Чернеча обитель, як духовний заклад, вимагає повного зречення світського життя, самозаглиблення та особистісного спілкування з Богом. В той же час монастир, як суспільний інститут, змушений виступати як діяльна соціальна сила в складних політичних коллізіях вітчизняної історії. Така активна позиція допомагала православному чернецтву зберігати контроль не тільки над духовно-культурною, але і суспільно-політичною ідеологією свого часу.

Зв'язок роботи з науковими програмами

Запропонована автором тема дослідження входить складовою до досліджуваної кафедрою релігієзнавства філософського факультету імені Тараса Шевченка теми “Філософія релігії як філософське релігієзнавство”.

Об’єктом пропонованого дослідження є чернецтво як специфічне суспільне явище.

Предметом дослідження є аналіз соціально-економічних, політичних, культурних та націотворчих функцій чернецтва на різних етапах історичного розвитку суспільства, виявлення основних тенденцій та своєрідності еволюції соціального статусу чернецтва в Україні.

Мета і завдання дослідження

Метою дисертаційного дослідження є розкриття сутності соціально-економічних, політичних, культурних і націотворчих функцій чернецтва на різних етапах історичного розвитку суспільства та аналіз еволюції соціального статусу чернецтва в Україні.

Завдання дослідження:

Проаналізувати суспільно-політичні і духовно-культурні підвалини виникнення інституту чернецтва на території Київської Русі та характер його взаємодії з державними інститутами.

Дослідити зміну соціального статусу чернецтва під впливом політико-культурних процесів у суспільстві.

Розглянути характер взаємообумовленості релігійної і соціальної природи чернецтва.

Дослідити сакральну природу чернецтва.

Визначити основні етапи соціально-економічного, політичного та національно-культурного розвитку православного чернецтва.

Теоретико-методологічна основа дослідження

Особливістю дисертаційного дослідження є те, що воно виконане на межі філософії релігії, соціальної філософії та філософії культури. Теоретичні засади дослідження сформовані вивченням та осмисленням під кутом зору досліджуваної теми широкого кола архівних джерел, праць дореволюційних та сучасних філософів, богословів, соціологів. У дисертаційному дослідженні використані загальні методологічні принципи об’єктивності, системності, толерантності, позаконфесійності та історизму. Домінантою дослідження став принцип діалектики, що зумовив виявлення джерел, конкретного механізму розвитку обраного об’єкта дослідження та основні етапи його становлення. При дослідженні богословських текстів та архівних матеріалів використовувались методи аналізу та синтезу, аналогій та узагальнення. Аналізуючи особливості вітчизняного православного чернецтва автор використовувала порівняльний метод наукового дослідження.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає насамперед в розкритті тісного взаємозв'язку між соціально-духовною діяльністю українського православного чернецтва та становленням соціально-культурної традиції в Україні. Автором вперше в філософській літературі була обгрунтована концепція соціальної значимості чернецтва в процесі формування ідеологічних засад українського суспільства на різних історичних етапах. В результаті дослідження обраної проблеми обгрунтовано ряд нових положень:

На противагу візантійської культурної традиції на Русі склалися такі політико-правові відносини між Церквою та державою, які зорієнтували життєдіяльність монастирів на активну соціальну позицію.

На вітчизняних теренах чернецтво виступило тією суспільною верствою, що не тільки пропагувала християнську ідеологію, але й стала фундатором нової соціально-культурної традиції, започаткованої зміною ціннісно-світоглядних орієнтацій слов’ян щодо сприйняття оточуючої реальності переважно не як мети, а як засобу для існування.

Під впливом соціально-політичних процесів в державі на різних історичних етапах кардинально змінюється статус чернецтва в суспільстві.

Завдяки своїй господарській діяльності, яка слугувала проявом аскетичної дисципліни праці, православні монастирі відіграли значну роль в економічному розвитку держави.

Монастир як соціально-активний інститут завжди був значною противагою ідеологічним експансіям держави, що неодноразово призводило до більш чи менш жорстких актів обмеження його діяльності.

На протязі всього соціально-культурного процесу розвитку нашої держави чернецтво виступило одним з основних чинників формування національної еліти.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в уведенні у сучасний науковий обіг теоретичних засад соціальних аспектів існування православного чернецтва. Вони можуть бути використані в викладацькій практиці при розробці курсів лекцій з філософії релігії, соціальної філософії та філософії культури, а також при підготовці посібників з цих дисциплін.

Апробація результатів дослідження

Основні положення та результати дослідження викладені автором у доповідях та повідомленнях на Міжнародній науково-практичній конференції "Людина і духовність" (травень,1996р., м.Київ), Науково-практичній конференції "Філософія як складова сучасної педагогічної науки" (1996, м.Переяслав-Хмельницький), "Днях науки-96", "Днях науки-97" та "Днях науки-98" філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Робота та її результати обговорювались на засіданнях кафедри релігієзнавства(1999, 2000) та філософії Київського університету імені Тараса Шевченка(2000).

Публікації

Головні положення дисертації відображені в публікаціях автора, зокрема у семи статтях у наукових журналах та двох статтях у наукових збірниках.

Структура дисертації зумовлена специфікою об’єкта аналізу та логікою дослідження, що випливає з поставленої мети й відповідних головних завдань, необхідних для досягнення мети. Структурно дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних літературних джерел. Повний обсяг дисертації становить 171 сторінку. Список літератури містить 362 джерела та займає 28 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДИСЕРТАЦIЇ

У вступi обгрунтовано актуальнiсть та необхiднiсть звернення автора до даної теми, окреслено основнi етапи розвитку наукової думки з проблеми життєдiяльностi українського православного чернецтва. Автором розкрито мету та обгрунтовано основнi напрямки проведення дисертацiйного дослiдження, визначено проблеми названої тематики, що потребують вирiшення, описано теоретичнi та методологiчнi засади

дослiдження, визначено наукову новизну та можливостi практичного використання його результатiв.

Перший роздiл “Аналiтичний огляд лiтератури” вмiщує анотований огляд лiтератури з даного питання.

В сучасній філософській та релігієзнавчій літературі проблема розгляду православного чернецтва в Україні як суспільного явища ще не набула системного характеру.

Історія розвитку православних монастирів, що досить детально розглядалася у вітчизняній та зарубіжній історіографії, потребує філософського обгрунтування, що і визначило звернення автора до цієї проблеми. В своєму дослідженні автор використовує найбільш цінні ідеї релігієзнавчої, богословської та історико-філософської літератури для створення цілісної картини феномену вітчизняного православного чернецтва як специфічного явища в духовному та соціально-культурному процесі розвитку суспільства на різних історичних етапах.

Літературу, присвячену діяльності православного чернецтва, можливо розділити на три основні історичні періоди: дореволюційний, радянський та сучасний. Дослідження з історії православних монастирів дореволюційного періоду мають декілька основних напрямки:

генеза православного чернецтва в контексті історії православної церкви;

життєдіяльність конкретного монастиря на протязі певного історичного періоду;

аналіз конкретної сторони діяльності православного чернецтва – освітньої, правової, економічної, соціальної - в контексті конкретної історичної доби.

До першого напрямку слід віднести ґрунтовні дослідження Є.Голубинського, М.Карамзіна, А.Карташева, Л.Карсавіна, К.Добронравіна, Макарія(Булгакова), М.Поснова.

До другого напрямку можливо віднести праці Д.Слюсарева, С.Голубєва, Евгенія (Болховітінова), Ф.Титова та ін.

Дисертантом також використані ті праці дореволюційних дослідників, тематика яких певною мірою висвітлює окремі сторони генези чернецтва в контексті життєдіяльності як православної церкви, так і суспільства вцілому. Зокрема питання церковно-правових відносин розглядалися в дослідженнях М.Горчакова, В.Бенешевича, А.Проволовича, О.Лотоцького. Питання освітнього становища православного чернецтва висвітлені у дослідженнях А.Діаніна та К.Харламповича. Історичному аналізу секуляризаційних процесів в дореволюційній історіографії присвячено декілька грунтовних досліджень, зокрема праці В.Зверинського, Л.Денисова, П.Чудецького.

Особливої уваги заслуговує література, присвячена осмисленню причин та наслідків духовної кризи другої половини ХІХ століття. Адже в ній вперше подається філософсько-богословський аналіз сутності православного чернецтва в контексті життєдіяльності Православної Церкви та його ролі в політичному, економічному та суспільному житті держави. Передусім це праці С.Булгакова, Д.Мережковського, М.Зернова, Г.Шпета, М.Бердяєва, Е.Радлова, Г.Флоровського, П.Флоренского, Г.Федотова, П.Сорокина, В.Розанова, М.Грушевського.

Сильний ідеологічний тиск з боку держави на протязі всього часу функціонування вітчизняних монастирів не дозволяв дослідникам створити цілісну, кон’юнктурно не заангажовану історію діяльності православного чернецтва в Україні. Найбільш досліджуваними темами в цей період були: економічне становище монастирів, соціально-правова діяльність чернецтва (зокрема питання монастирських в’язниць), а також проблема несумісності офіційнодержавної та чернечої ідеологій. Серед досліджень радянського періоду дисертантом використані праці А.Ніколіна, М.Нікольського, І.Будовніца, Г.Прошина, Я.Щапова та ін.

В період формування незалежної української держави відродився науковий інтерес до призабутих сторінок вітчизняної історії, зокрема до місця в ній православного чернецтва. Дисертант розглядає праці Ю.Маринівського, С.Жилюк, І.Жиленка, А.Зінченка, М.Костриці, В.Рожка, Т.Бобровського, В.Климова та ін.

При оцінці філософського змісту патристичної спадщини Православної церкви цікавими є дослідження Г.Волинки.

В представленому дисертаційному дослідженні особлива увага приділяється ролі монастирів в процесі формування культурного середовища України на різних історичних етапах її розвитку. Ключовими в цьому відношенні стали праці С.Маслова, Я.Запаска, Т.Каменєвої, А.Селецького.

Серед досліджень зарубіжних авторів з історії православної церкви окремі сторінки присвячені православному чернецтву в монографіях Д.Поспеловского, І.Огієнка.

Особливу увагу варто звернути на десятитомну “Історію релігії в Україні”, що готується до друку відділенням релігієзнавства Інституту філософії НАН України і вже здійснено публікацію окремих томів видання. В цьому виданні окремі розділи присвячені діяльності українського православного чернецтва і його філософський аналіз здійснено на високому науковому рівні. Автори розділів – відомі вітчизняні дослідники-релігієзнавці, автори багатьох публікацій з питань діяльності православної церкви А.Колодний та В.Климов.

Другий роздiл “Релiгiйна та соціальна природа чернецтва : характер взаємообумовленостi” дисертаційного дослідження присвячений аналізу релігійної та соціальної природи чернецтва. Автором визначено етапи розвитку чернецтва з їх специфічними рисами, здійснено порівняльний конфесійний аналіз, порівняно особливості келіотського та кіновітного чернецтва з точки зору їх соціальної адаптації до різних історичних умов, проаналізовано значення особистості в формуванні чернечої субкультури. Особливістю вітчизняного православного чернецтва, на відміну від чернецтва візантійського, стало те, що візантійське чернецтво виникає в релігійному середовищі, де християнство втратило свою сакральну сутність. Чернецтво на Русі виникло раніше за утвердження християнства в якості державної релігії. Воно взяло на себе пропаганду християнського віровчення в древньоруському язичницькому середовищі, що передбачало активну соціальну позицію. Християнство перебудувало ціннісно-орієнтаційну парадигму слов’ян. На зміну ідеалу воїна-язичника приходить новий ідеал - аскет-мудрець, втіленням якого виступало чернецтво.

В своїй основі чернецтво виступило внутрішнім духовним відмежуванням від оточуючого суспільного середовища, в той же час зберігаючи з останнім досить активний соціально-культурний взаємозв’язок. В історичному середовищі, що було основане на вимозі постійного подвигу, чернецтво з його ідеалом релігійного подвигу виступило і певним втіленням суспільного ідеалу. Добровільно й свідомо вибране аскетичне життя стверджує моральний імператив, який відповідає ідеалам християнства і має в собі заперечення недосконалого, узвичаєного способу життя. Один з фундаментальних принципів древньоруської свідомості виявляється в уявленні про святість як про вищий моральний ідеал поведінки, як особливу життєву позицію, яку надихають цінності “не від світу цього”. Західне чернецтво більш раціональне, східне – більш містичне. Для східного чернецтва притаманний культ смерті, як бажаної і необхідної ступені на шляху до воскресіння.

Монастир в системі середньовічного феодального суспільства виступав як соціальна група, що характеризується спільністю матеріальних інтересів, норм поведінки, духовних цінностей та чіткою організацією. Використавши позитивний візантійський теоретичний досвід формування чернечих спільностей, в практичному відношенні вітчизняне православне чернецтво пішло по шляху максимальної соціалізації своєї діяльності у відповідності до специфіки умов тієї історичної доби.

Третiй роздiл “Сутнiсть i основнi риси еволюцii полiтичної ролi православних монастирiв в життєдiяльностi українського суспiльства” присвячено розгляду протиріч у співіснуванні Церкви і держави. Досліджено правову базу діяльності православних монастирів. Проаналізовано генезу функціонального призначення чернечих інституцій відносно суспільного середовища на різних історичних етапах.

Чернецтво, як фундаментальна ланка церковної організації, при всій своїй націленості на особистісний аскетичний подвиг було зобов’язане співпрацювати з державними інституціями, з одного боку, за виконанням апостольських заповідей, а з другого – задля можливості фізичного виживання. Церква визнає державу не тільки як явище, що існує незалежно від неї, але і як необхідну форму співіснування. Ті форми чернечих організацій, що не вписувались в існуючу суспільну систему, органами державної влади знищувались.

Бротьба з унією, що стала не стільки релігійною, як політичною акцією, дала поштовх до згуртування різних прошарків народних мас під проводом національної ідеї. Православні монастирі виступили осередками формування національної самосвідомості у боротьбі проти культурної та релігійної дискримінації.

На всіх історичних етапах держава була зацікавлена в освяченні своєї влади, а монастирі – у збереженні своєї автономності. Церква, яка, з одного боку, була абсолютним моральним цензором для населення держави, а з іншого - через посередництво монастирів володіла значною часткою матеріальних цінностей та земельних угідь, протистояла впливу “державної машини” і являла собою своєрідну “державу у державі”. Тому метою секуляризації стала ліквідація соціальних підвалин чернецтва як основної опори церкви, повна перебудова самого церковного апарату. Православний монастир, в силу історичних обставин та особливостей його ідейного призначення, почав виконував певні соціально-психологічні функції, що виражалися в перевихованні окремих громадян, чия поведінка не вкладалася в рамки тогочасних морально-юридичних стандартів.

Наслідком секуляризаційних реформ в Російській імперії взагалі і в Україні зокрема стала ситуація своєрідної духовної кризи. Церква поступово втрачає авторитет в суспільному середовищі, і чорне духовенство вже не задовольняє європеїзоване суспільство в якості його духовного пастиря.

В період революційних конфліктів ідея поклоніння вождям соціалізму вимагала руйнації віри в усталені ідеали святості, головними провідниками яких виступали монастирі. Деформація морального ідеалу чернецтва привело до знецінення в суспільстві значення монастиря як національної святині. Через знищення провідного ідеологічного ворога був відкритий шлях до завоювання свідомості суспільства.

В четвертому розділі дисертаційного дослідження “Закономірності розвитку соціально-економічномічної теорії і практики чернецтва” автором розглянуті механізми регуляції соціального-економічного життя в межах чернечих корпорацій. Проаналізовано співвідношення чернечої аскези та монастирського землеволодіння. Виділено основні етапи соціально-економічного розвитку чернецтва. Досліджено зміст і наслідки секуляризаційних реформ проти монастирського землеволодіння.

При розгляді закономірностей розвитку соціально-економічної доктрини і практики чернецтва найбільш дискутивним є питання співвідношення чернечої аскези і монастирського землеволодіння. Для того, щоб володіння монастирем великими маєтностями не суперечило аскетичній витриманості життя, церква встановила принцип: “церковне багатство - багатство ницих”, і на його основі вимагала, щоб настоятель монастиря витрачав на утриманння ченців мінімальну долю прибутків, а все інше витрачав на церковне будівництво, шкільну справу та меценатство.

В здобуванні земельної власності російське та українське чернецтво рухалися дещо відмінними шляхами. Демографічно-територіальні відмінності в розташуванні монастирів в Росії та в Україні, відсутність захищених від зовнішнього вторгнення територій, постійні релігійні утиски місцевого населення не дозволяли українському чернецтву активно виконувати місіонерську місію. З тих же причин в Україні було мало поширене самітництво, а монастирі будувались в основному біля міст. Тому нові земельні маєтності українські монастирі отримували в основному за рахунок пожертв. Український чернець цілком не розривав свого зв’язку зі світом, зберігаючи права власності, отримуючи при потребі фінансову та моральну підтримку.

Основою чернечої життєдіяльності в православній традиції (на відміну від більш споглядальної католицької) була праця. Праця в монастирях характеризувалась не тільки як підневільний обов’язок, але включала в себе в більшості випадків етичний елемент: вона розглядалась як виконання релігійних чи моральних обов’язків. На відміну від монастирів Візантії, у вітчизняних монастирях господарська діяльність стала однією з домінуючих функцій їх соціального розвитку. Монастир, що не мав належної матеріальної бази, не міг обійняти гідного соціального становища, і, як наслідок, не мав належного ідеологічного впливу на розвиток суспільства; з іншого боку, монастир, який стає великим землевласником, переслідує цілі, протилежні самій суті чернецтва - усамітненню та духовному самовдосконаленню. На перший план починає виступати питання влади, і монастирі стають впливовою силою в соціально-політичних протиріччях своєї доби.

Господарська діяльність монастирів, як основа належного фінансування, давала їм змогу виступати меценатами для духовних освітніх та культурних закладів.

Соціально-економічна діяльність православних монастирів була обумовлена політичним положенням чернецтва в державі, і падіння господарської діяльності монастирів стало наслідком кризових стосунків між монастирськими корпораціями та державою. Політика царського уряду щодо знищення монастирського землеволодіння привела до зміни основного укладу чернечого побуту, а в глобальному масштабі до підриву влади самого інституту чернецтва, нівелювання чернечої ідеології в суспільно-політичному житті держави. В Україні ця політика виявилась вдалою спробою знищення засад національної релігійної думки, провісниками якої певною мірою виступали монастирі, та підкорення української церкви Московському патріархату.

Соціально-економічна діяльність православних монастирів була обумовлена політичним становищем чернецтва у державі, і падіння господарської діяльності у монастирях стало наслідком кризових стосунків між монастирськими корпораціями та державою. Внаслідок секуляризаційних процесів в умовах адаптації до нового способу існування відбувається перетворення православних монастирів із феодальних землевласників в господарства з капіталістичним способом виробництва, що стали зразком для наслідування в межах господарської діяльності в посткріпосницькій державі.

Розділ п’ятий дисертаційного дослідження “Особливості культуротворчої діяльності православного чернецтва” присвячений аналізу особливостей національно-культурної діяльності українського православного чернецтва. Автором виділено етапи національно-культурної сфери діяльності монастирів. Аналізуються особливості чернечої субкультури в її релігійно-спіритуалістичному та аскетичному проявах. Досліджено специфіку протистояння українських монастирів латино-польським. Розглядається динаміка співпраці чернечого та суспільного середовища в рамках культури.

В філософській літературі поняття культури часто розглядалося через поняття культу та прослідковувалась його генеза через залежність від культу як специфічного феномену. В древньоруському суспільстві чернецтво, як домінуючий носій культуротворчої інформації, мало тісний безпосередній вплив на суспільство. Через монастирі переосмислювались і поширювались фундаментальні релігійно-культурні цінності. Близькість монастирів до міст спричинила до тісного спілкування ченців з місцевим населенням в межах як місіонерської, так і господарської діяльності, що стало поштовхом до активного релігійно-культурного впливу православного чернецтва на суспільство.

Етапи національно-культурної діяльності православних монастирів тісно пов’язані з вимогами історичних реалій. В період відносного політико-ідеологічного затишшя культуротворча діяльність монастирів обмежувалась релігійною сферою, а в епоху політичних катаклізмів відбувалося повернення до активної соціально-культурної діяльності.

Монастирям належить головна роль у збереженні сакральної культури народу. Місце, на якому стоїть монастир, святе, тому монастир стає святим центром для Київської держави.

Православним монастирям належить значна роль в утвердженні культурних зв’язків між Заходом та Сходом. Українське духовенство, відчуваючи на собі вплив західно-європейського відродження, стояло на щабель вище в своєму освітньому відношенні від духовенства російського, що дало йому змогу виступити освітньою ланкою в процесі формування духовної культури східнослов’янських народів.

В період визвольних змагань православні монастирі набувають статусу осередків формування національно-самобутньої суспільної думки та підвищення національної самосвідомості українського народу.

В ХУІІ –ХУІІІ сттоліттях Україна виступала інтелектуальним донором Росії. Це стало причиною втрати Україною своїх найкращих інтелектуальних кадрів і наступної духовної кризи ХІХ століття.

В другій половині ХІХ століття на фоні загальної культурної кризи відбувається пошук нових духовних орієнтирів в суспільному середовищі, значну роль в якому зіграли духовні освітні заклади.

Висновки праці містять узагальнюючі положення, що випливають з аналізу автором проблеми православного чернецтва як суспільного феномену, а також окреслюють подальші напрями роботи над цією проблематикою, порушені в дисертаційному дослідженні.

Cоціальна природа вітчизняного православного чернецтва була прямим відображенням його релігійної природи та політичних реалій конкретної історичної доби.

З моменту своєї появи чернецтво формує себе як особлива верства, що вирізнялась на фоні суспільного середовища не тільки певними духовними чинниками, але й особливим соціально-політичним статусом.

Основною догмою, що визначала дух православного чернецтва, була його аскетична спрямованість. Для західного чернецтва не властива жорстка тілесна аскеза як передумова аскези духовної.

Особливістю вітчизняної чернечої традиції в порівнянні з візантійською виявилось те, що буденні форми чернечого співжиття у Візантії в умовах Київської Русі постали як одна з форм мучеництва і надали чернецтву образу святості.

Чернеча спільність, завдяки своєму винятковому соціальному статусу, формувало таких лідерів, які мали домінуючий вплив на суспільне середовище не тільки з духовно-релігійних, але і з політичних питань.

Джерельною базою для побудови правових відносин між державою та чернечими корпораціями стала система, що базувалась на монархічному верховенстві, з одного боку, та активній участі чернечих спільнот в усіх сферах суспільного життя – з другого.

Господарська діяльність монастиря була необхідною його функцією із-за самої структури феодального господарства монастирської корпорації, що протистояла оточуючому її світу.

Монастирські вотчини, що зробили монастирі самостійними феодальними господарськими організаціями, змінили їх соціальний статус: вони виступили як активна політична сила в державних та міждержавних стосунках.

Чернеча субкультура грунтувалась, передусім, на понятті культу, що і обумовило її активний вплив на суспільство. Сприйняті через призму святості, культурні цінності, насаджувані монастирями, мали в суспільній свідомості статус безумовного підпорядкування вищій трансцендентній сутності.

Православні монастирі виступили провідною ланкою у формуванні української національної ідеї.

Список опублікованих праць:

Ломачинська І.М. Просвітницька діяльність київських монастирів// Київська старовина. – 1997. - № 6. – с.132 –142

Ломачинська І.М. Духовні засади православного чернецтва// Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. Вип.27. – Київ, 1998. – с.37 – 40

Ломачинська І.М. Секуляризаційні заходи проти монастирського землеволодіння в ХУІІ – ХУІІІст.//Вісник Київського університету. Вип.29. – Київ,1999. – с. 39 - 42

Ломачинська І.М. Православне чернецтво і козацтво в ХVІІ-ХVІІІст.//Людина і світ. – 1999. - №5. – ст.20-25.

Ломачинська І.М. “Книгами веселити серця…”: Православні монастирі та друкарська справа в Україні ХVI-XVIIст. //Людина і світ. – 1999. - №7. – ст.37-43.

Ломачинська І.М. Монастирські каземати.//Людина і світ. – 1999. - №9 – ст.39-43.

Ломачинська І.М. Монастирі між духом і світом.// Людина і світ. – 1999. -№11-12. – с.45 – 49.

Ломачинська І.М. Соціально-культурна діяльність українського православного чернецтва в мережі створення національної бібліотечної системи// Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Збірник наукових праць. – ч.2. – К., 1999. – с.287 – 296.

Ломачинська І.М. Православне чернецтво та суспiльство на межi ХIХ-XX столiть : криза духовностi// На межi тисячолiть : християнство як феномен культури : Збiрник статей.-К.: МIЛП, 2000.- с. 470 – 485.

АНОТАЦІЯ

Ломачинська І.М. Православне чернецтво в Україні як суспільний феномен. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11– релігієзнавство. -Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено релігійно-філософському аналізу проблеми православного чернецтва в Україні як суспільного феномену. З’ясовано суспільну сутность феномену православного чернецтва взагалі і його трансформації на українських теренах. Проаналізовано зміну соціального статусу чернецтва в суспільстві під впливом генези суспільно-політичних процесів в державі. Обгрунтовано вплив чернецтва на формування соціально-культурного середовища конкретної історичної доби. Розкрито значення православного чернецтва в економічному розвитку держави. Визначенно специфіку сутності чернецтва у його взаємодії з державою. Переосмисленно вплив соціальності на формування духовного середовища українського православного чернецтва.

Ключові слова: чернеча спільність, духовність, соціальність, святість, духовна еліта, чернеча мораль, чернеча ідеологія, монастирська культура.

АННОТАЦИЯ

Ломачинская И.Н.Православное монашество в Украине как общественный феномен.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 – религиеведение. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссертация посвящена религиозно-философскому анализу проблемы православного монашества в Украине как общественного феномена.Автором исследована общественная сущность феномена православного монашества и его трансформации в Украине. Проанализировано изменение социального статуса монашества в обществе под влиянием генезиса общественно-политических процессов в государстве. Автором определены этапы развития православного монашества в Украине, сделан сравнительный конфессиональный анализ с позиций социальной адаптации в разных исторических условиях. В диссертации проанализировано значение личности в формировании монашеской субкультуры: монашеское сообщество, благодаря своему исключительному социальному статусу, формировало таких лидеров, которые имели доминирующее влияние на общественную среду не только из духовно-религиозных, но и политических вопросов. Монашество выступило одним из основных звеньев формирования национальной духовной элиты.

В диссертации исследовано понятие святости в формировании монашеской субкультуры. Один з фундаментальных принципов древнерусского сознания определяется в представлении о святости как о высшем моральном идеале поведения, который воодушевляют духовные ценности, а монашество воспринималось как особая группа избранных, которая благодаря своему моральному выбору имеет в себе часть божественной сущности. Монастирь выступал святым местом, которое воспринималось как идеальный ориентир для организации человеческой жизнедеятельности.

Используя положительный теоретический опыт византийского монашества, отечественные православные монастыри в практическом отношении развивались по пути максимальной социализации своей деятельности в соответствии со спецификой исторических условий.

Источником для построения правовых отношений между государством и монашескими корпорациями стала система, которая базировалась на монархическом доминировании, с одной стороны, и активном участии Церкви во всех сферах общественной жизни – с другой.

Монастыри, которые владели правом абсолютного морального цензора и имели в своей собственности значительную часть материальных ценностей, отстаивали свою автономность и противостояли государству, заинтересованому в освящении своей власти.

Монашеская субкультура, которая была основана на понятии культа, чем и было обусловлено ее активное влияние на общественную среду. В периоды усиления национально-освободительного движения в Украине православные монастыри стали фундаментом для формирования национальной общественной мысли и повышения самосознания украинского народа.

Ключевые слова: монашеское сообщество, духовность, социальность, святость, духовная элита, монашеская мораль, монашеская идеология, монастырская культура.

THE SUMMARY

Lomachinskaya I.N. Orthodox monks in Ukraine as a public phenomenon.

The manuscript. The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of philosophical sciences on the specialty 09.00.11 - religiology. The Kiev national university named by Taras Shevchenko, Kiev, 2001.

The dissertation is devoted to the religious - philosophical analysis of the problem of orthodox monks as a public phenomenon in Ukraine.

It is investigated the social foundation of orthodox monks in our society and its transformation in Ukraine. The change of social status of the orthodox monks is analyzed in community under influence of genesis of social and political process in our state. The influence of orthodox monks on the formation of cultural and social environment of a certain historical epoch is stated in it. The importance of orthodox monks in economic development of the state is investigated. The specificity of monks role in its interaction with the state is determined. The social influence on the formation of spiritual environment of the Ukrainian orthodox monks is analyzed.

Key words: monk’s community, spiritual, social, sanctity, spiritual elite, monks morals, monk’s ideology, monastery culture.