ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Назаренко Олена Володимирівна

УДК 811.161.2:81`373`7

УКРАЇНСЬКА ФРАЗЕОЛОГІЯ ЯК ВИРАЖЕННЯ

НАЦІОНАЛЬНОГО МЕНТАЛІТЕТУ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Дніпропетровського національного університету.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Поповський Анатолій Михайлович

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Ужченко Віктор Дмитрович, завідувач кафедри української мови

Луганського державного педагогічного університету імені Тараса

Шевченка;

доктор філологічних наук, доцент

Прадід Юрій Федорович, начальник кафедри українознавства та

мовної підготовки Кримського факультету Національного

університету внутрішніх справ.

Провідна установа – Інститут української мови НАН України, відділ лексикології та

комп’ютерної лексикографії, м. Київ

Захист відбудеться “ 25 ” червня 2001 р. о 12 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті (49025, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, буд. 72, філологічний факультет, ауд. 804).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського

національного університету.

Автореферат розіслано “ 25 ” травня 2001р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент М.С.Ковальчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У мовознавстві, культурології та філософії мови загальновизнаною є думка про те, що фразеологічний склад є найбільш прозорим для втілюваних лінгвістичними засобами концептів “мови” етнокультури, оскільки в образній основі фразеологізмів відбиваються характерологічні риси світобачення, які виступають складовою частиною поняття “менталітет”.

Складові цієї проблеми розроблялися представниками різних наукових напрямків – філософського (Д.Чижевський, А.Гуревич, В.Храмова, І.Лисий), етнокультурного (М.Костомаров, Л.Гумільов, Б.Цимбалістий, О.Нельга), психологічного (В. фон Гумбольдт, М.Бердяєв, О.Кульчицький). Не менш важливим є лінгвістичний аспект вивчення вияву рис менталітету в мовному знакові (праці В.Телії, В.Русанівського, В.Мокієнка, В.Гака).

Визначення поняття “ментальність” фіксується спеціальними словниками, де подається етимологія слова і його смислове наповнення. Причому тлумачення хоч і збігаються в основному, але є здебільшого дискусійними. У науковій літературі одночасно функціонують два терміни “ментальність” і “менталітет”, які найчастіше ототожнюються за кореневою основою, хоч деяка поняттєва розбіжність визначень існує. Одним із атрибутів менталітету виступає ідентичність, зумовлена серед його носіїв спільністю соціальних умов, у яких формується свідомість. Ідентичність виявляється у здатності людей наділяти однаковими значеннями одні й ті ж явища об’єктивного і суб’єктивного світу, тобто тотожним чином їх свідомо інтерпретувати і виражати одними й тими ж символами. Менталітет – це склад розуму, спосіб думання, світосприйняття будь-якої окремої людини як представника певної спільноти. У спеціальних дослідженнях терміни “ментальність” і “менталітет” чітко не розмежовуються. Ми користуватимемося терміном “менталітет”.

Наукові розробки проблеми менталітету у філософському та культурологічному напрямках часто містять зв’язки із мовними особливостями, оскільки мова функціонує не лише як засіб комунікації, а й фіксує духовні надбання народу. На жаль, у наукових розвідках дослідження виявів менталітету на мовному рівні не зроблено. До цього часу мовознавці лише побічно торкалися й питання національної своєрідності мовного самовираження, тому постає потреба ґрунтовного опрацювання вираження рис українського менталітету лінгвістичними засобами, серед яких акцент робимо на фразеологічних одиницях.

У сфері фразеології найбільш яскраво виражається національний спосіб світосприйняття. Національний світ – це єдиний космос, у якому злиті людина та історичне природне оточення, яке впливає на соціальну психологію етносу, формує національний характер та визначає спрямованість його практичної діяльності.

Вивчення семантики і внутрішньої форми фразеологічної одиниці (далі в тексті – ФО) дозволить через усвідомлення смислових і питомих орієнтацій, зафіксованих у них, встановити особливості світобачення українського народу і реконструювати культурно-мовні архетипи, які розуміються як: культурні першообрази, уявлення-символи про людину, її місце в світі та суспільстві. Саме фразеологічні вирази становлять найбільший інтерес у цьому плані, адже вони безпосередньо відбивають позамовну дійсність і мають образно-символічну основу. Дослідження фразеології у лінгвокультурологічному аспекті дозволить виявити специфічні риси менталітету української нації, що зумовлені особливостями світосприйняття, системою моральних вимог, норм, цінностей і принципами виховання.

У фразеологічному значенні знайшли вираження як культурні архетипи, так і сутнісні моменти географічної, геополітичної, господарчої, соціальної, політичної, релігійної, культурної реальностей, які виявили вплив на його формування.

Актуальність дослідження визначається увагою до проблем національного самоусвідомлення і самовираження, співвідношення мови і духовної культури, потребою пошуків нових підходів до вивчення ФО як скарбниці спектру національних конотацій, а також специфікою відображення у фразеології національного менталітету, що становить одну з малодосліджених проблем українського мовознавства. Завдання осягнення культурного самоусвідомлення через мовні засоби відображення концептів культури є актуальним для лінгвокультурологічного аналізу фразеологізмів та мовних знаків інших типів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри української мови Дніпропетровського національного університету, її проблематика координується з плановою темою кафедри “Природа і структура лексичних та граматичних одиниць української мови та їх проекція на сферу мовлення” (№ 83-86).

Мета роботи – здійснити структурно-семантичний аналіз ФО з урахуванням історико-етимологічного та культурологічного аспектів, простежити генезу української фразеологічної системи у зв’язку з відбиттям у ній особливих національних рис мовної картини світу, що є складовою частиною українського менталітету, з’ясувати, як у семантиці українських фразеологізмів відбивається позамовна дійсність.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення завдань, пов’язаних із семантичним аналізом ФО, що вимагає встановити семантичну типологію через окреслення тематичних груп, виявити домінанти, на базі яких утворюються синонімічні ряди ФО; проаналізувати культурно-національну семантику фразеологізмів; простежити зв’язок образної системи з етнокультурними факторами (термін “етнокультура” ми вживаємо з метою підкреслення основоположної ролі народу в матеріальних та духовних здобутках); здійснити аналіз ФО, що мають гумористичну конотацію; описати культурні конотації та співвіднести їх із концептуальним змістом фразеологізму як мовного знака, що відтворює їх у процесі вживання і тим самим несе відомості про сукупну ідентичність культурно-мовної самосвідомості як частини загальнокультурного менталітету українців.

Об’єктом дослідження виступає українська національна фразеологія у широкому контексті, який обіймає стійкі образні вирази, традиційні порівняння, прислів’я, приказки. Основну увагу зосереджено на ФО народного (на противагу фразеологізмам книжного) походження.

Матеріал дослідження – фразеологічні одиниці, зафіксовані в академічному “Фразеологічному словнику української мови” в 2-х томах [ФСУМ], “Словнику української мови” в 11-ти томах [СУМ], “Фразеологічному словнику української мови” В.Д.Ужченка та Д.В.Ужченка [УУФСУМ], а також “Словнику стійких народних порівнянь” О.С.Юрченка, А.О.Івченка [ССНП], “Українсько-російському і російсько-українському фразеологічному тлумачному словнику” І.І.Олійника, М.М.Сидоренка [УРФТС], “Галицько-руських народних приповідках” І.Франка [Фр], ”Українських приказках , прислів’ях і такому іншому” М.Номиса [Номис].

Методи дослідження. Для розв’язання вищевикладених завдань використовуються такі методи дослідження: описовий, що містить лінгвістичне спостереження і є головним композиційним методом дисертації, порівняльно-зіставний, лінгвокультурологічний (умови формування культурного конструкта на матеріалі фразеології та коментування фразеологічних одиниць, сформованих під впливом різних типів дискурсу – літературного, релігійного і т.ін.).

Наукова новизна роботи пов’язана з потребою ґрунтовного опрацювання лінгвістичних засобів вираження національного менталітету, зокрема у фразеології. Оскільки фразеологічний склад мови у національно-культурному аспекті – основа для виявлення та опису тих мовних засобів, які формують зміст фразеологічних одиниць із національним своєрідним значенням. В українському мовознавстві етнокультурний аспект кумулятивної функції ФО представлений недостатньо.

Дисертація є першою спробою спеціального дослідження способів виявлення національно-специфічних сигналів у складі фразеологічних знаків і встановлення їх співвіднесеності з національно-культурним менталітетом, що дозволить поглибити розуміння поняття ”український менталітет”.

Теоретичне значення дослідження визначається у подальшому з’ясуванні взаємодії мови та культури в діапазоні культурно-національної самосвідомості, виявленні специфічних лексем - складників в українських фразеологізмах; розширення уявлень про менталітет нації та специфіку його вираження мовними засобами через аналіз компонентного складу ФО. Дослідження походження та розвитку значення окремих ФО з урахуванням семантики стрижневих компонентів поглибить історико-лінгвістичний та лінгвокультурологічний аспекти вивчення української фразеології.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дисертації можуть бути використані у системних дослідженнях з проблем фразеології, лексикографічній практиці, а також будуть корисними в галузях прикладної лінгвістики та соціології, у процесі читання нових спецкурсів та проведення спецсемінарів, у викладанні навчальних дисциплін культурологічного циклу. Практичне значення роботи посилюється тим, що опрацьований фактичний матеріал може бути використаний при укладанні лінгвокультурологічого фразеологічного словника, який поєднає два компоненти – мову та культуру, вміщуючи культурні конструкти (фразеологічні одиниці), які формують колективну культурну ідентичність і відіграють важливу роль для формування національної самосвідомості.

Апробація роботи. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри української мови Дніпропетровського національного університету та апробувалися на міжнародних наукових конференціях "Регіональне і загальне в історії" (Дніпропетровськ, 1995), "Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур" (Дніпропетровськ,1997), "Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє" (Одеса, 1995), "Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні" (Одеса, 1996), на Всеукраїнській науковій конференції "Українська мова – державна мова України" (Дніпропетровськ, 1998).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку умовних скорочень лексикографічних видань, додатка. Загальний обсяг тексту 170 сторінок; список використаних джерел включає 137 найменувань, додаток поданий на 15 сторінках .

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, формулюється мета і завдання дослідження, розкриваються наукова новизна дисертації, її теоретичне і практичне значення, характеризується матеріал і методи дослідження.

Перший розділ “Теоретичні витоки вивчення менталітету та способів його мовного вияву“ подає термінологічно-поняттєву базу дисертації. У ньому висвітлюється проблеми дослідження менталітету в різних наукових напрямках: філософському, етнокультурному, психологічному, лінгвістичному. Термін “менталітет”, введений Р.Емерсоном (1856), активно використовувався вченими, зокрема Леві-Брюлем, Ж.Лефевром, Л.Февром, М.Блоком. На сучасному етапі вивченню цього питання приділяли увагу науковці А.Гуревич, Л.Гумільов, В.Храмова, І.Лисий, Б.Цимбалістий, О.Нельга. У процесі аналізу поглядів на природу значення поняття “менталітет” стає зрозумілою деяка його невизначеність, оскільки відсутня монолітність думок вчених щодо наповнення змісту терміну. Необхідність використання цього поняття об’єктивно існує, але чітких теоретичних розробок стосовно його змістовного навантаження, природи, функцій у житті людської спільноти ми не знаходимо. Як результат маємо різноманітність дефініцій: ”колективне несвідоме “, “культурний код”, “духовний ефір” у широкому розумінні, або надто вузьке – ”психологічні особливості етносу”, “національна свідомість”, ”традиція” .

Термін “менталітет” нами розуміється як глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості; сукупність установок, нахилів індивіда чи соціальної групи мислити, відчувати та сприймати світ певним чином (М.Коломієць, Л.Молодова).

Науковець В.Бакеркіна вводить термін “національно-культурний менталітет” і дає таке його визначення: “Національно-культурний менталітет (НКМ) – це узагальнене поняття, яке позначає сукупність суспільних розумових настроїв, своєрідний склад різноманітних психіко-психологічних властивостей і якостей, специфічну для даного соціуму систему: світовідчуття, світорозуміння, світосприйняття” Бакеркина В. В. О национально-культурном менталитете и его лексикографической репрезентации //Язык и культура. Третья международная конференция. Доклады и тезисы докладов.– К., 1994. – С. 55 –56.

.

Визначаються суттєві ментальні риси нашої спільноти, серед яких емоціоналізм і сентименталізм, чутливість та ліризм, індивідуалізм та прагнення до “свободи” в різних розуміннях цього слова (Д. Чижевський), козацькість, волелюбність, хазяйновитість, селянськість, честолюбство, оптимізм, інтровертизм (О. Нельга). Поняття “менталітет” відображає складову частину основних уявлень людей, закладених у їх свідомість культурою, мовою, релігією, наукою, суспільними контактами. Синтез усіх цих компонентів здійснюється на рівні підсвідомих передбачень, він не завжди і не повністю усвідомлюється людиною. У результаті виникає сукупність настанов, які стосуються найбільш важливих і загальних моментів життєдіяльності індивіда. Слід враховувати, що мова є скарбницею і виразником загальнолюдських морально-етичних цінностей. Дослідження мовних рис українського менталітету дасть можливість розкрити глибинні процеси цього унікального явища, яке є важливим чинником культурного коду української нації.

В.фон Гумбольдт вважав, що мова – це діяльність індивіда, яка тісно пов’язана з народною (національною) самосвідомістю. “Мова, незважаючи на всі зовнішні впливи, зберігає свою індивідуальність, яка притаманна і її характеру… У мові ми завжди знаходимо сплав власне мовного характеру з тим, що мова перейняла від характеру нації… мова може бути побудована тільки з допомогою нації, якій вона належить”11 Гумбольдт В. Язык и философия культуры. – М.: Прогресс, 1985.– С.372 – 373..

Із судженням Гумбольдта погоджується В.Постовалова, яка відзначає, що мова – “дзеркало культури, яке відбиває образи минулих культур, інтуїції та категорії світоуявлень. Мова, відповідно до концепції лінгвокультурології, яка закладена у гумбольдтівській програмі, бере активну участь у всіх найважливіших моментах культурної творчості – виявленні світоуявлень, їх фіксуванні і наступному усвідомленні” Постовалова В. И. Лингвокультурология в свете антропологической парадигмы (к проблеме оснований и границ современной фразеологии) // Фразеология в контексте культуры. – М.: Языки русской культуры, 1999. – С. 30..

Національну мовну картину світу формує цілий ряд факторів, зокрема географічний, історичний, культурний, релігійний і під їх впливом формується так звана національна психологія та національна мовна особистість (національний менталітет). Важливою є думка О.Почепцова, що “мовне уявлення світу можна розглядати як мовне мислення, оскільки, по-перше, уявлення світу – це його усвідомлення, або інтерпретація, а не просте “фотографування”, і по-друге, уявлення, яке розглядається, або відображення, носить мовний характер, тобто здійснюється у формі мови та існує у формі мови. Співвіднесення між певною ділянкою світу та його мовним уявленням можна визначити як мовну ментальність”33 Почепцов О. Г. Языковая ментальность: способ представления мира // Вопросы языкознания. – 1990. – № 6.– С. 111.. Продовжуючи розгляд цієї проблеми, варто згадати тезу В.Телії, що мова – це засіб трансляції менталітету між поколіннями лінгвокультурної спільноти.

Проблемою нашого дослідження є мовний аспект виявлення українського менталітету, що “являє собою спробу інтегрування усіх способів освоєння світу у специфічній формі... знаходить свої прояви через систему моральних вимог, норм, цінностей, принципів виховання, мову”44 Буяшенко В.В., Капелюшний В.П. Ментальність і національний характер: спорідненість і відмінність // Наукові записки з історії України (Збірник статей. Випуск 6). – Кіровоград, 1997. – С.94..

У другому розділі ”Національно-культурні особливості семантики українських фразеологізмів” розглядаються фразеотематичні групи “воля”, “природа”, аналізується етнозабарвлена лексика з селянського побуту як компонент прототипів української національної фразеології, ідіоетноніми та зооніми як стрижневі лексичні компоненти фразеологічної одиниці, етнокультурні параметри антропонімів.

Вчені-фразеологи (У.Жуков, А.Назарян, А.Авксентьєв, М.Алефіренко) приділяли увагу проблемі творення ФО та їх семантиці, визначаючи, що семантична цілісність – це внутрішня смислова єдність, яка зумовлена та покликана до життя деактуалізацією компонентів, які входять до складу фразеологізму. Метафоричне переосмислення вільного словосполучення зумовлює семантичну цілісність. У результаті взаємодії вільного словосполучення з переосмисленим на його основі фразеологізмом створюється внутрішня форма фразеологізму. Цей переосмислений образ, який може відповідати чи не відповідати реальному стану речей, лежить в основі внутрішньої форми. Фразеологізм – це художній твір у масштабі, де сюжетною лінією виступає внутрішня форма.

Важливим є те, що національні особливості виявляються у специфічній образності фразеологізмів, яка виникає внаслідок оригінального поєднання понять, що створюється на основі постійних асоціативних реалій, тобто словесних образів-символів, які є результатом образного переосмислення предметів і явищ, які у результаті метафоризації, окрім прямого значення, можуть уживатися переносно для позначення властивостей інших предметів та людських емоцій. У процесі аналізу образної системи фразеології стає зрозумілим, що сам вибір образу-прототипу – це вже вираження національного світосприйняття.

Вивчаючи мовний вияв менталітетних ознак, виходимо з того, що фразеологізми відбивають риси менталітету потрійним чином: 1 – комплексно, тобто своїм ідіоматичним значенням, усіма компонентами разом, що являють сутність будь-якої ФО; 2 – розчленовано, тобто елементами свого складу; парадигматичними зв’язками, синонімічними рядами ФО; 3 – прототипами, оскільки вільні словосполучення називали певні звичаї, традиції, подробиці побуту і культури, історичні звичаї у житті народу та багато іншого.

Ціла низка фразеологізмів містить у своїй семантиці національно-культурний компонент або синхронно, з позиції сучасної мовної свідомості, або діахронно, тобто лише через співвіднесеність із національною культурою. Прототипи можуть висвітлювати типову українську флору, засоби сільськогосподарського виробництва, традиційне харчування. Історико-культурний компонент українських фразеологізмів полягає не в розумінні історичної події, факту, простору, характеру, а у значенні слів як узагальнених зауважень, заснованих на людських оцінках і концепціях.

Предметом нашого дослідження стали фразеотематичні групи “воля” та “природа”, які знаходяться між собою у безпосередньому зв’язку і є виразниками національних менталітетних рис, бо природа і простір становлять історичну домівку народів, священну скарбницю їхніх спогадів.

Суттєвою рисою українського менталітету називають козацькість (О.Нельга), а її складовою частиною можна назвати волелюбність, яка набула розвитку завдяки постійному тлу української історії – природі України. Українці перевагу надавали й особистій свободі. Підтвердження цього знаходимо у фразеологічних зразках типу з доброї (по добрій) волі [СУМ] – без примусу, добровільно; вольному воля [CУМ] – як хочете (хочеш); по [своїй і т. ін.] волі [СУМ] – а) як хто хоче (хотів), за своїм уподобанням; б) за власним бажанням, без примусу; своя воля кому [СУМ] – хто-небудь має право робити так, як хоче.

Крім комплексного вираження національно-культурної специфіки, ФО можуть відображати її розчленовано, тобто одиницями свого складу, які мають символічне смислове навантаження.Зокрема, у складі багатьох фразеологізмів зустрічаються назви рослин верба та калина, що є національними символами. Наприклад: як виросте гарбуз на вербі; (що) на вербі груші (ростуть); золоті верби ростуть [ФСУМ] ; вибуяв (вигнав) як верба [ССНП]; закохатися, як (мов, ніби і т.ін.) чорт у стару вербу [ФСУМ]; причепитися як чорт до сухої верби; вірить як чорт у суху вербу; в’ється як чорт коло сухої верби [ССНП] .

Що стосується калини як національного символу, то тут маємо дещо менше зразків. Наприклад: червона як калина; гарна як калина ; заливається мов соловейко на калині [ССНП] .

Окрім верби та калини, широко представлені у фраземіці згадки про мак, як ще один з національних символів. Мак є ментальною рослиною українців, яка пов’язана із народним світоглядом, а лексема мак є одним із концептуальних слів мовної картини світу українців, зокрема стає стрижневим словом цілої низки ФО. Це і мак – символ дівочої краси: як маків цвіт [ФСУМ]; гарна як мак городній [ССНП]; мак – символ сну, смерті: сісти маком [ФСУМ] – загинути; спить як (мов, ніби і т. ін) після маківки (маківок, маку) [ФСУМ] – міцно, дуже добре; мак – як символ покарання, клопоту: задати перцю з маком [ФСУМ]; втерти маку [ФСУМ]; терти мак (на голові) [ФСУМ]; наїстися маку [СУМ] – здуріти, очманіти. На позначення добробуту і нестатків також вживаються ФО із лексемою мак: як мак на четверо [ФСУМ] – бідний; не з маком [ФСУМ] – кому-небудь тяжко, погано, сутужно; з маком і з таком [ФСУМ] – не найгірше з того, як може бути. Отже, фраземи зі словом “мак” відбивають різні аспекти людського життя, побудовані на народних спостереженнях і виражають національну специфіку, через яку постає менталітет.

Великою фразеопродуктивністю відзначаються лексеми мак – (25 виразів), верба (10).

Для розуміння природи етнічного характеру важливе значення має жива праця. Кожна етнічна свідомість зберігає пам`ять про древні види занять, огорнуті поетичним міфо-фольклорним словом. Жива праця, безсумнівно, має генетичні зв`язки з цими історично зумовленими заняттями. Системи виробництва в індустріальних суспільствах уніфіковані і космополітизовані, а жива праця у кожного народу своя. Носіями живої праці в індустріальному суспільстві виступають у першу чергу селяни та майстри кустарницького виробництва.

Те, яким є етнос, багато в чому залежить від екосередовища, з яким він опосередковує себе своєю працею. Важливою є думка з цього питання О.Нельги: “…саме переважний рід діяльності того чи іншого етносу накладає відбиток на його ментальні риси. Причому в середині “селянських” або “промислових” етносів можуть бути свої істотні відмінності, які, знов-таки проектуються на етнічний менталітет”11Нельга О.В. Етнологія. – К.: Видання Київського військового гуманітарного інституту, 1995. – С.131. . Сільське господарство було основним заняттям населення степової України, де землеробством по-справжньому почали займатися тільки у XVIII столітті, а перевага скотарства довгий час була історично зумовлена потребою постійного захисту жителів степу від кочовиків. У результаті цього в літературній мові збереглося багато традиційної сільськогосподарської термінології, яка у своїй більшості утворилася на власній національній основі. Окрім виникнення нової лексики, відбувався і зворотний процес – зникнення застарілої лексики і переосмислення окремих слів у нових умовах.

Б.Ажнюк підкреслює, що формування української національної фразеології відбувалося головним чином через суспільну свідомість соціальних низів, переважно селянства, а також ремісництва і козацтва. Життя селянина, засоби виробництва, трудові обов’язки представлені у прототипах багатьох фразеологізмів. Наприклад, мілко (неглибоко) орати [ФСУМ] – поверхово ставитися до виконання, розуміння чого-небудь; орати носом [ФСУМ] – 1) журитися, сумувати; 2) падати обличчям куди-небудь, в що-небудь; як заорав [ССНП] – міцно забув; як плугом одорав [ССНП] – порятував; як плугом оре [ССНП] – важко йде справа; ходити за плугом [ФСУМ] – орати, обробляти землю; той (хто) у луг, [а] той (хто) у плуг [ФСУМ] – безладно, вроздріб (про незлагоджені, неузгоджені дії). Характеристика певних понять і на сучасному етапі подається через призму світосприйняття землероба, типу: вийти з борозни [ФСУМ] – ставати неспроможним займатися активною діяльністю; захекався (задихався) як віл у борозні [ССНП, 25] – дуже втомився.

Сільськогосподарські мотиви маємо також у ФО: де [не] посій (посієш), там (то) [і] вродиться (вродить) [ФСУМ] – 1.(хто). Скрізь можна зустріти, побачити кого-небудь; 2.(кого). Хто-небудь може пристосуватись до будь-яких обставин.

У фразеології також представлені зразки, які свідчать про працьовитість українців і ту важку працю, яку їм доводилось виконувати, щоб заробити собі на життя, наприклад: заробляти (добувати, зводити) кривавими мозолями [ФСУМ] – важкою, наполегливою, виснажливою працею; натирати/ натерти мозолі (мозоля) [ФСУМ] – багато й наполегливо працювати; своїм (власним) горбом [ФСУМ] – важкою працею, важкими власними зусиллями; брати /взяти [своїм] горбом [ФСУМ] – здобувати що-небудь ціною великих зусиль, важкою працею; гнути горба (горб) [ФСУМ] – дуже багато, важко працювати; тримати на своєму горбі [ФСУМ] – 1) виконувати основні обов'язки, переважно пов'язані з великими труднощами; 2) тяжко працюючи, забезпечувати кого-небудь засобами для життя; мати когось на своєму утриманні.

У процесі аналізу національно-культурної семантики фразеологізмів привертають увагу зразки з компонентами-зоонімами, які виступають засобом пейоративної чи меліоративної оцінки людської діяльності у номінативному або компаративному плані. Зіставлення з назвою загальновідомої тварини полегшує сприйняття, конкретизує враження і сприяє фіксації в пам'яті певних її особливостей та якостей. При цьому стабільна оцінка якоїсь риси, властивої певній тварині, нібито абстрагується, відділяючись від неї, і стає основою нового, переносного лексичного значення. Цей процес простежується в образно-переносних значеннях та компаративних фразеологізмах, які мають регулярний характер.

Аналіз світоглядних настанов українців, відбитих у фразеології крізь призму господарських поглядів, що пояснюється географічним принципом, тобто наявністю степових пасовиськ та умов для розведення скота, зокрема коней, свідчить про те, що козак не був козаком не маючи коня, який означав певний соціальний статус, добробут, наприклад: бути (почувати себе) на коні [ФСУМ] – бути у виграшному становищі; як на коня зсадив [ССНП] – підняв настрій, зробив щасливим; як (мов, ніби і т. ін.) на сто коней висадив [ФСУМ] – хто-небудь перебуває у піднесеному настрої. І абсолютно протилежний зміст має зразок: як з коня зсадив [ССНП] – грубо вилаяв, що свідчить про пріоритетне становище людини, яка має коня. Крім соціального престижу, кінь характеризувався і як робоча тварина, наприклад: працює як кінь; працює як коняка [ССНП] .

Працьовитість людини підкреслювалась і у порівнянні її роботи з роботою деяких тварин. Наприклад, для посилення ознаки нами вживається ФО: здоровий як віл , а для ілюстрації робочих властивостей маємо цілий ряд зразків: працює (робить) як віл, працює як чорний віл; захекався (задихався) як віл у борозні [ССНП]; гнеться як віл у ярмо; впрягти як вола в ярмо [ССНП]; працює як [чорний (той)] віл [у ярмі] [ФСУМ]; тягне як віл воза; тихий як робочий віл [ССНП]. Віл, який був правим в упряжці, називався борозенним, то маємо ще кілька зразків і з такою лексемою, типу: везе як борозенний; захекався як борозенний [ССНП]. Будучи головною тягловою силою у господарюванні українського етносу, віл став символом працелюбності й багатства.

Емоційно-оцінне навантаження несе група фразеологізмів з компонентом-зоонімом. Так, образ свині у національному сприйнятті українців має чітко виражену негативну характеристику. Комічний ефект запрограмований у деяких компаративних фразеологізмах, які передають суто українські настанови і орієнтири суспільства. Наприклад: личить як свині сідло; личить як свині хомут; гарно як свині під лопухом [ССНП]; пристало як свині наритники [ФСУМ] . Розумові здібності узагальнилися у такому влучному вислові: дурний як сто свиней [ССНП]. Поведінка людини, яка неадекватна її реальному становищу, засуджується у народі, але висловлюється це в іронічному плані, типу: величається як свиня в барлозі [ФСУМ]; благородна як свиня городна [ССНП].

Приклади підтверджують, що фразеологізми, до складу яких входять зооніми, мають виразне експресивне забарвлення – негативне або позитивне. В українській мові спостерігається чітка закономірність щодо цього: певні зооніми виступають стрижневим компонентом фразеологізмів із негативним значенням, деякі – тільки з позитивним, але мають і подвійне експресивне забарвлення.

Більшість зразків ФО виступає на позначення негативних рис характеру, про що свідчить і думка В.Телії стосовно показовості даної ситуації для фразеологічної системи взагалі.

Кожний етнос формується в межах певних природних умов, “екологічної ніші”, специфіка якої відбивається на культурі життєзабезпечення народу (житло, одяг, їжа тощо). Крім того, представники окремого етносу пов’язані з конкретною екологічною нішею харчовими ланцюгами. Це означає, що у представників етносу усталюється орієнтація на певні види харчування (на біохімічні елементи, що входять до їх складу).

Назви традиційних страв ми можемо назвати однією з етнокультурних реалій, а у складі українських фразеологізмів виявляється їхня національна своєрідність та особливості народних асоціацій. Так, причепився, як голодний до борщу [ССНП] – активно взявся до якоїсь справи; вхопив як шилом борщу налив; взяв як на шило борщу [ССНП] – нічого не отримав, зазнав невдачі; свищі в борщі [ФСУМ] – у кого-небудь немає нічого, хто-небудь дуже бідний; вигадати таке, що і в борщ не кришать [ФСУМ]– плести нісенітниці, дурниці.

Запливти, запливати жиром (салом) [ФСУМ] – ставати гладким, повніти; годувати, як ( мов, немов і т. ін. ) на сало кого [ФСУМ] – щедро, сито харчувати когось; убиватися (убитися) в сало [ФСУМ] – ставати гладким; жиріти. Сало вважалося продуктом добробуту і заможності, що відбилося у лексичному складі таких стійких виразів: валяється як почка (нирка) в салі, обріс як почка (нирка) в салі [ССНП] – благоденствує, заможно живе; мазати (мастити, намазувати, намащувати і т. ін.)/ намазати (намастити і т. ін.) п’яти (рідше п’ятки) салом (рідко смальцем, лоєм і т. ін.)[ФСУМ] – 1) готуватися до втечі або втікати звідки-небудь; 2) (рідко) відступати від чогось наперед задуманого, організованого, вирішеного і т. ін.; боятися. Народний життєвий досвід говорить дурне сало без хліба [ФСУМ] – про нерозумну, обмежену ні до чого не здатну людину, бо 1) сало без хліба не їдять; 2) одна їжа без іншої не корисна, але і без переносного значення тут є зерно істини, бо хліб у кожній родині був найпершим годувальником.

Для українців – хліборобської нації – як і для інших слов’ян, хліб був святинею, символом добробуту, гостинності, хлібосольства, здоров’я та багатства. Те, що в Україні існував культ хліба, підтверджує “Словник української мови” в 11-ти томах, який налічує близько ста прикладів стійких виразів з лексемою хліб [Див.: СУМ, XI, 78]. Народні уявлення про матеріальні статки або скруту обов’язково пов’язувались із хлібом. Їсти сухий хліб [ФСУМ] – жити у нестатках, у бідності, нужді; жити (собі) та (і) хліб жувати [ФСУМ] – вести нормальний, матеріально забезпечений спосіб життя; мати хліб (шматок, кусок і т. ін.) хліба [ФСУМ] – 1) добувати засоби до існування, заробляти на прожиття; 2) жити, не відчуваючи нестатків; (і) хліб і до хліба [ФСУМ] – їсти і пити; перебиватися з хліба (з юшки) на воду (на квас) [ФСУМ] – жити дуже бідно, терпіти нестатки; їсти чужий хліб [ФСУМ] – бути на чиїх- небудь харчах; ласкавий хліб [ФСУМ] – милостиня; легкий хліб [ФСУМ] – 1) засоби для існування, здобуті без важкої праці, без великих, особливих зусиль; 2) робота, що здійснюється без труднощів, без великих зусиль; лежаний (лежачий) хліб [ФСУМ] – засоби для існування, здобуті легко, без зусиль; свій хліб [ФСУМ] – засоби для існування, здобуті власними зусиллями; тяжкий хліб [ФСУМ] – заробіток, здобутий важкою працею, великими зусиллями; хліб насущний [ФСУМ] – 1) засоби, необхідні для прожитку, існування; 2) щось найважливіше; їсти казенний хліб [ФСУМ] – жити за рахунок держави; переїдати/ переїсти хліб чийсь[ФСУМ] – бути на чиємусь утриманні; недаром хліб їсти [ФСУМ] – приносити користь.

Галушки, як і вареники, також є символом української кухні. Вони були переважно буденною їжею, іноді могли заміняти хліб. Народна спостережливість та гумор, орієнтуючись на особливості приготування, вживання страв та зовнішній вигляд, створила велику кількість порівнянь типу: впав як галушка (в окріп); круглий як галушка; лежить як галушка; попікся як дід галушками [ССНП]. Людський добробут також відзначено у такому варіанті: живе як галушка в маслі [ССНП].

Досить поширеними та улюбленими стравами українців є різноманітні каші, які були поживним харчуванням для всіх, зокрема для малюків, тому ФО на припічку кашу їсти [ФСУМ] свідчить про вік, тобто бути в дитячому віці, бути малолітнім. Ритуальний різдвяний обряд також знайшов своє вираження у фраземіці: просить як морозу на кутю [ССНП] – вдавано, для годиться запрошує.

Стародавні косметологічні рецепти та народне бачення прекрасного знайшли своє вираження у ФО як (мов, ніби і т. ін.) скупаний у молоці [ФСУМ] – гарний зовні, виплеканий, випещений. Спостереження за поведінкою вередливої людини також фіксується фразеологізмом шукати кістки в молоці [ФСУМ] – вимагати чогось неможливого, прискіпуватись до чогось. Деякі порівняння, до складу яких входить лексема сметана, побудовані на специфічних особливостях цього продукту, наприклад, білій як сметана – 1)про людину із світлим волоссям; 2) про незасмаглу людину; 3) про сиву людину; добре як густа сметана – про лихо, з якого важко виплутатися; упав у гаразд як муха в сметану – потрапив у неприємну ситуацію; диба мов муха по сметані [ССНП] – ледве пересувається; як (мов, ніби і т. ін.) муха в сметані [ФСУМ] – 1) хтось неповороткий, незграбний; 2) повільно.

Народне розуміння добробуту, окрім інших продуктів, спирається на характеристику харчових властивостей масла: доля маслом губи змастить; як з маслом; як по маслу; як (мов, ніби і т. ін.) маслом по душі; купатися як сир у маслі; як вареник у маслі (у сметані) [ФСУМ]; живе (купається) як пампух у маслі [ССНП]. Окрім хліборобства і тваринництва, особливу роль в господарстві України відігравало бджільництво. Наприклад, як (мов, ніби і т. ін. ) у меду [ФСУМ], як мед пити [ФСУМ] – жити у достатках, розкошах. Абсолютно протилежне значення має ФО: не мед [ФСУМ] – кому-небудь тяжко, погано; як меду полизати [ФСУМ] – щось дуже принадне, бажане; летіти/ полетіти (налетіти і т. ін.), як мухи на мед [ФСУМ] – охоче поспішати куди-небудь з намірами одержати задоволення, насолоду і т. ін.; лізти на мед [ФСУМ] – піддаватися на обман, спокусу. На нашу думку, у народному розумінні відбулася трансформація певних понять типу приємний > солодкий > мед, в результаті чого можна пояснити ряд фразеологізмів типу: з медом та (з) маком промовляти [ФСУМ] – облесливо, нещиро; з медом на вустах; мазати медом речі (слова і т. ін.); мазати медом (по губах); як (мов, наче і т. ін.) медом по губах мазнули [ФСУМ]. У той же час іронічний фразеологізм скуштувати меду [ФСУМ] означає зазнати чого-небудь (звичайно неприємного) на власному досвіді, відчути щось самому. Поведінку нещирої, фальшивої у своїх вчинках та словах людини яскраво характеризує ФО укусить і меду дасть [ФСУМ]. Життєвий досвід підтверджує нереальність певних дій у фразелогізмі вхопити (захопити) шилом (на шило) патоки (меду) [ФСУМ] .

Фразеологізми, до складу яких входять антропоніми, становлять особливо колоритний шар кожної національної фразеологічної системи: Кожен Івась має свій лас; Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці (на печі печуть, а на лавці січуть); Мели Іване, доки вітру стане [УРФТС]; Пара як Хома та Варвара; Як Хима з Єрусалима [ССНП]. Емоційно-оцінний характер антропонімів постає через форму імені, тобто словотвірну модель, яка передає фамільярність. Наприклад: Переливається як Терешко сироваткою [ССНП]; З Богом, Парасю [ФСУМ]; По Савці свитка [УРФТС]; Не зівай, Хомко, на те ярмарок [Номис]. У зразках з антропонімами зокрема наявний і виховний аспект, наприклад: Який Сава, така його слава [Фр] – слава людини залежить від її зовнішніх ознак та духовних якостей. З метою пожартувати з імені, народом створено цілу низку різноманітних римованих зразків типу: Кирило, набий мені барило [Номис]; Опанас свині пас [Номис]; Пилип до стіни прилип [Номис]; Юрку, спечи курку [Номис] тощо.

Характерною особливістю антропонімів як компонентів фразеологізмів є їхня здатність узагальнювати певні характеристики. Коли власні імена типізувалися під впливом фольклорних творів, виникли фразеологізми, де антропоніми набули емоційно-оцінного характеру і почали виступати як загальні назви. Цей процес виразно відбитий у іменах Хома, Химка – невдахи; Гапка, Феська, Хівря – недоумкуваті; Стецько – дурень; Солоха, Солопій – неуважні, неспритні. Наприклад: Дурний як Стецько; Дурний як Омелько [ССНП]; демонструють комізм компаративні фразеологізми Удалося як Солосі; Пара як Хома та Варвара [ССНП] . Таким чином, антропоніми відбивають певні народні естетичні уподобання, ідеали, символи, які лежать в основі національного духу українців.

У третьому розділі “Етнокультурна лексика як смислорозрізнювальний компонент фразеологічних синонімів” акцентується увага на творенні синонімічних рядів, бо фразеологічні синоніми є тим засобом, який допомагає згрупувати відтінки характеристики певного явища в одне ціле.

Виходячи з того, що фразеологія будь-якої мови має чітко виражений антропологічний характер, ФО переважно покривають ті ділянки дійсності, які безпосередньо пов’язані з психічними процесами, діяльністю людини, її індивідуально-психологічними особливостями.

Процес розуміння і оцінювання фразеологізмів як мовних знаків національної культури – це шлях до пізнання менталітету народу. Національно специфічними є ті ФО, які віддзеркалюють у своїй внутрішній формі характерні особливості культури і побуту, тваринного і рослинного світу, народні звичаї, символіку. Для фразеології кожної мови є характерними окремі образні компоненти та їх сполучення, навколо яких можуть утворюватись фразеотематичні групи.Так, для характеристики вроди вжиті лексеми-назви одиниць рослинного світу: калина, мак, сіно, що ще раз підкреслюють зв'язок людини з рослинним світом і характеризують ту красу, яка не залежала від людських зусиль. Більша частина лексем-компонентів ФО передають національні особливості завдяки усталеним народним асоціаціям. Бо фразеологізми з’являються у мові як знаки вторинної номінації дій, станів, які вже мають свої первинні назви.

Наявність різної кількості фразеологічних одиниць у синонімічному ряді свідчить про актуальність окремих понять для народного світогляду. Так у синонімічному ряді із домінантою “говорити” налічується 36 одиниць, “працювати” – 25, “нерозумний” – 22,”бідувати” – 17, ”жити добре” – 16, ”зазнати невдачі” – 14, “сердитий”– 8, “великий, товстий” – 8, “упертий” – 8,“зовсім не розуміється” – 7, “зовсім не личить” – 7, “пихатість” – 7, “врода” – 6, “дужий” – 6, “нещиро відмовляється” – 5, “розумний” – 5.

Четвертий розділ “Семантичні особливості українських фразеологізмів з гумористичними конотаціями”. На певному етапі