НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М.Т.РИЛЬСЬКОГО

ШВИДКИЙ Сергій Миколайович

УДК 615.89(477.54/.62)

ТРАДИЦІЙНА НАРОДНА МЕДИЦИНА УКРАЇНЦІВ ПІВДЕННОЇ СЛОБОЖАНЩИНИ: ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ, СУЧАСНИЙ СТАН, РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА

07.00.05 – етнологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття вченого ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України

Науковий керівник: - доктор історичних наук

Скрипник Ганна Аркадіївна,

завідувач Українського етнологічного центру,

в.о. директора Інституту мистецтвознавства,

фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського

НАН України

Офіційні опоненти: - доктор мистецтвознавства,

кандидат історичних наук

Стельмащук Галина Григорівна,

професор кафедри історії та теорії

мистецтва Львівської академії мистецтв

кандидат історичних наук

Поріцька Ольга Анатоліївна,

доцент кафедри фольклору та теорії музики

Київського національного університету

культури і мистецтв

Провідна установа: Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка

Захист дисертації відбудеться 9 лютого о 16:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01 із захисту дисертацій при Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України (01001, Київ – 1, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України (01001, Київ – 1, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 8 січня 2001 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук О.О.Микитенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Серед важливих етнологічних проблем, які привертають увагу дослідників, етномедицина займає одне з чільних місць. Інтерес до цієї ділянки народної культури викликаний перш за все прикладними аспектами народної медицини, широкими можливостями використання багатовікового та надзвичайно багатогранного досвіду українського народу в галузі медичних знань. В останні роки значно зросло зацікавлення природними лікувальними засобами. Причини цього слід шукати в кризовому стані офіційної медицини, її безсиллі за умов нашої екологічної ситуації, наслідків Чорнобильської катастрофи, соціально-економічної кризи. Тому зрозуміла активізація зацікавлення природними лікувальними засобами, доцільність яких очевидна. Наукова медицина завжди збагачувалася і збагачується за рахунок народної. Сьогодні можна назвати цілий ряд наукових методів та засобів лікування, які увійшли в наукову медицину з традиційної народної лікарської практики.

Однак не тільки прикладними аспектами визначається важливість та актуальність вивчення даної проблеми.

Етномедицина — це складний комплекс, в якому знайшли поєднання як позитивні емпіричні знання і засоби лікувальної магії, елементи професійної медицини, так і досвід місцевих спостережень, світоглядні уявлення та вірування різних епох.

Етнографічний підхід до дослідження проблеми передбачає вивчення всього комплексу питань народної медицини, усіх її структурних компонентів та їхнього походження; розвитку народних уявлень про анатомію й фізіологію людини, народного розуміння етіології захворювань, поглядів на народних лікарів, методів діагностики та профілактики, санітарно-гігієнічних норм і самих лікувальних засобів, що відзначаються надзвичайним багатством та різноманітністю і поєднують як раціональні, так й ірраціональні методи лікування.

Дослідження народної медицини в етнографічному вимірі дає матеріал для розв'язання важливих етнологічних проблем. Народні методи лікування, способи приготування ліків, їх асортимент і застосування відзначаються багатством етнічних і етнорегіональних форм. Вивчення їх є основою для проведення порівняльних досліджень, виявлення етнокультурних зв'язків.

Народна медицина становить інтерес, і як складова частина історії традиційних народних знань, і як реальна можливість реконструкції методів і засобів народного лікування з метою використання раціонального народного досвіду у сучасній медичній практиці.

Все це зумовлює важливість та актуальність вивчення питань етно- медицини. Ця ділянка народної культури вимагає комплексного дослідження як з боку медиків, так і етнографів.

Стан наукової розробки проблеми. Певний матеріал з етномедицини містять ще писемні пам'ятки давньоруської культури, зокрема "Ізборник Святослава" (1073, 1076 рр.), літописи, рукописні "Травники" та "Зілейники", медичні порадники XVIII ст., мемуарна літера-тура ХVІ-ХVП ст. Питання вивчення народної медицини стають предметом пильної уваги дослідників з середини ХІХ ст.

Дані з народної медицини в загальноукраїнському контексті знайшли висвітлення у дослідженнях про окремі населені пункти, в етнографічних описах губерній середини XIX ст.

Значний фактограічний матеріал з питань народної медицини зафіксований в працях другої половини XIX - початку XX ст. П.Чубинського, М.Сумцова, В.В.Іванова, П.В.Іванова, В.Шухевича, А.Онищука, В.Бабенка, В.Ястребова.

З трьома останніми десятиліттями XIX- початком XX ст. пов'язана поява спеціальних досліджень, присвячених питанням народної медицини (праці С.Носа, О. Братчикова, Г. Коваленка, І. Манжури, В. Доманицького, В. Милорадовича, І. Пантюхова).

У 20 – 30-х рр. ХХ ст. етнографічний доробок у цій галузі народних знань представлений працями С. Верхратського, В. Дашкевича, М. Гайдая, В. Петрова, В. Кравченка, Ю. Липи, Т. Панича, М. Мельника. Помітно зростає інтерес до народної медицини у 70 – 80-х рр. Учених перш за все цікавлять її прикладні аспекти. У роботах М.А. та І.М Носалів, О. Попова, Г. Смика, В. Камендара, Л. Павленка, М. Харченка мова йде винятково про народну фітотерапію.

Успішну спробу узагальнити матеріал з етномедицини України, реконструювати її як цілісну систему, висвітлити особливості її розвитку у східнослов'янському контексті зроблено у роботах 3. Болтарович.

Названі праці є цінними дослідженнями окремих ділянок народної медицини, засобів лікування певних недуг, діагностики, профілактики захворювань, народних анатомо-фізіологічних знань. Однак цілий ряд питань потребують вивчення, уточнення й конкретизації. Зокрема, це проблеми розвитку та функціонування етномедицини в регіональному аспекті.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є висвітлення регіональної специфіки народної медицини українців Південної Слобожанщини в історичному контексті.

Досягнення означеної мети здійснювалось шляхом вирішення таких завдань:

- на основі критичного опрацювання наукового доробку попередніх дослідників та матеріалів власних польових досліджень, фактологічних даних експедицій Українського етнологічного центру ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України охарактеризувати народну медицину українців Південної Слобожанщини з погляду її раціональних та ірраціональних вимірів, показати її роль в житті народу, узагальнити багатий досвід, набутий в галузі народних медичних знань;

- розкрити її самобутній характер та об’єктивні господарські й природно-кліматичні реалії, якими зумовлена її локальна специфіка;

- розкрити досліджуване явище в загальноукраїнському контексті, виявити спільні та регіональні специфічні риси, етнокультурні взаємозв’язки та взаємовпливи у народних лікувальних засобах.

Методологія і методика дослідження. В процесі дослідження використовувався історично-порівняльний та картографічний метод cтудіювання народної медицини українців Південної Слобожанщини сучасного періоду, що зумовило потребу у значному польовому етнографічному матеріалі.

Збір польового матеріалу проводився традиційними етнологічними методами: безпосереднього спостереження, інтерв'ювання та анкетування, фіксації у вигляді відео- та фонозаписів.

Характеристика джерельної бази дослідження. Головним джерелом дисертаційної роботи є польові етнографічні матеріали, які збиралися в ході експедиційних досліджень Слов’янського державного педагогічного інституту (1991 – 1998) Українського етнологічного центру ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України 1996 - 1998 років. Необхідність саме такого підходу до формування власної джерельної бази дисертаційної роботи обумовлена відсутністю належної кількості як друкованих, так і архівних матеріалів з питань народної медицини в означеному регіоні.

Основні матеріали зібрано у таких населених пунктах: Харківська область: Борова, Піски-Радьківські Борівського району; Ізюм, Червоний Оскіл, Грушеваха, Студенок Ізюмського району; Барвінкове, Петрівське, Велика Камишеваха, Федорівка, Курулька, Мечебилове, Семиланне, Червоне, Гусарівка Барвінківського району; Близнюки, Семенівка, Бурбулатове, Уплатне, Новоукраїнка Близнюківського району; Лозова, Яківлівка, Смирнівка Лозівського району.

Донецька область: Слов'янськ, Слов'яногірськ, Сидорове, Райгородок, Миколаївка, Билбасівка, Привілля, Прелесне, Черкаське, Сергіївка Слов'янського району; Артемівськ, Сіверськ, Званівка Артемівського району; Красний Лиман, Яцківка, Рідкодуб, Шандриголове, Новоселівка, Юрське, Ярова, Дробишево, Кіровське, Закітне, Крива Лука Краснолиманського району; Олександрівна, Некремінне, Михайлівка, Новоолександрівка, Очеретино, Золоті Пруди, Беззаботівка Олександрівського району; Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка, Торське, Полтавка Костянтинівського району; Рубіжне Луганської області.

Предметом дослідження є народна медицина українців Південної Слобожанщини: традиційні засоби лікування в цілому та їхні компоненти, зокрема, регіональні та локальні варіанти народних медичних знань.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що по-перше: до наукового обігу вводиться значний арсенал нових фактологічних даних — матеріалів польових етнографічних досліджень автора, які були отримані у процесі експедицій Слов'янського державного педагогічного інституту та Українського етнологічного центру ІМФЕ ім. М.Т. Рильського протягом 1996-1998 років;

по-друге, у дисертаційному дослідженні вперше узагальнено багатий досвід в галузі народних медичних знань українців Південної Слобожанщини;

по-третє, виклад матеріалу з етномедицини краю здійснено в історико-культурному контексті, з розглядом етнокультури як цілісної системи, з висвітленням багатьох її компонентів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Виконання даної роботи пов’язано із науково-дослідницькими напрямками та проектами, які виконуються в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського, зокрема: “Екологія національної культури”, “Сучасні національні та етнокультурні процеси”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з етнокультури українців та з етномедицини зокрема. Фактичний матеріал дисертаційного дослідження може також використовуватися при створенні банку даних з української етномедицини, при розробці спеціальних курсів з етнології та з етномедицини. Зібраний автором фактографічний матеріал раціонального характеру становить інтерес і для професійної медичної практики.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні Українського етнологічного центру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. Результати дослідження апробовано в доповідях на конференціях, нарадах та наукових читаннях: міжнародній науковій конференції” Діяльність музеїв просто неба у збереженні культурної спадщини та відродженні духовності народу” (Київ, 1997); міжнародній науковій конференції” Формування національної культури молоді засобами народного мистецтва у контексті спадщини В.М.Верховинця” (Полтава, 1999); міжнародній науково-практичній конференції ”Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (Київ, 2000), “Етнокультура за умов трансформації суспільства” (Київ, 2000).

Структура дисертації обумовлена її метою і завданнями; робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури ( 179 позицій ), додатків, які включають список обстежених пунктів ( 63 н. п. ), 13 карт та коментарів.

Повний обсяг дисертаційного дослідження – 188 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” окреслюються мета і завдання дослідження, стан наукової розробки проблеми, характеризується джерельна та методична база дослідження.

У першому розділі дисертації ”Історіографія проблеми” йдеться про стан висвітлення проблеми у науковій літературі.

Народні медичні знання українців своїм корінням глибоко закорінені в українській народній культурі. Цінними джерелами для вивчення етномедицини українців є давньоруські писемні пам’ятки. Перші відомості з народного лікування дослідники схильні пов’язувати з “Изборником Святослава 1073 года” та ”Изборником Святослава 1076 года”, в яких йде мова про види захворювань, робиться спроба пояснити їх етіологію та подаються медико-гігієнічні поради профілактичного характеру.

Спеціальною рукописною книжкою з народної медицини часів Руської землі, на думку дослідників, був трактат “Мазі”, автором якого була онука Володимира Мономаха Євпраксія.

Певна інформація з етномедицини міститься в літописах. Вони є важливим джерелом відомостей про давньоруську практичну епідеміологію, про способи і методи боротьби народу з інфекційними захворюваннями, епідеміями чуми, холери, цинги, епідеміями домашніх і диких тварин. Тут також містяться дані про різноманітні способи і методи лікування, які використовуються в народі.

Пам’ятками, вартими уваги в галузі народних медичних знань є “Травники”, “Зілейники”, “Вертогради”. Це своєрідні медичні енциклопедії, що набувають поширення з ХVIст. У них підсумовувався набутий медичний досвід народу, що зберігався в його пам’яті й передавався від покоління до покоління, поєднувалася усна народна традиція з відомостями, запозиченими з різних письмових джерел XVI – XVII ст.

Деякі відомості про етномедицину містяться в мемуарах іноземних мандрівників, місіонерів, послів, що перебували в Україні у різний час.

Першою спробою етнографічного вивчення народної медицини в Україні була невелика праця А.Чепи “Малорусские суеверия, коим мало кто верил” 1776 року. Із 26 записів різноманітних порад 16 – стосується народної медицини і ветеринарії, що дають нам типову картину повсякденного народного лікування, в якому співіснували і перепліталися раціональні та ірраціональні засоби.

Належна увага питанням етномедицини приділялась у першій анкеті –програмі для опису України Ф.О.Туманського.

Значно ширший науковий інтерес народна медицина викликає у дослідників з середини XIX ст., що зумовлено активізацією збирацької роботи в зв’язку з діяльністю Російського географічного товариства, створеного в 1848 році. На середину 50-х років з України надійшло близько 150 рукописів. Судячи з опису рукописів Російського географічного товариства, даного Д.Зеленіним, у багатьох з них чимале місце відводилось фіксації народних способів лікування. Однак, рукописи були дуже нерівноцінними щодо повноти й докладності висвітлення матеріалу. Але конкретні описи з різних місцевостей дають багатий порівняльний матеріал для аналізу та узагальнень.

У другій половині ХІХ – початку ХХ століть з’являються спеціальні дослідження, присвячені питанням етномедицини. Серед них повнотою охоплення матеріалу та докладністю описів відзначаються роботи С.Носа, Г.Коваленка, І.Манжури, О.Братчикова, І.Пантюхова,В.Милорадовича.

Значний фактологічний матеріал з питань народної медицини зафіксований в узагальнюючих працях В.Бабенка, А.Онищука .

Цінним джерелом для вивчення народних способів лікування мешканців Київщини є рукописна праця французського лікаря Делафліза. Її важливість визначається як колом розглядуваних питань, так і хронологічними рамками дослідження. У роботі докладно характеризуються епідемічні та гостроінфекційні хвороби, вказуються їх причина та розглядаються способи і методи лікування захворювань. Однак слід зазначити, що при нагромадженні чималої кількості фактичного матеріалу, який не втратив наукової вартості і в наш час, ряд питань не знаходило належного наукового трактування. Зокрема, у згадуваних працях недостатньо висвітлено такі компоненти етномедицини як діагностика та профілактика захворювань, анатомо-фізіологічні знання народу тощо. Не проводилися дослідження в плані розмежування раціональних засобів та магічних. Недостатню увагу привертав порівняльний аспект досліджень на широкому загальноукраїнському грунті.

Дана проблема не знайшла належного висвітлення і в етнографічній науці 20 – 30-х років ХХ століття. Етнографічний доробок у галузі народних медичних знань першої половини ХХ століття представлений статтями С.Верхратського, М.Гайдая, В.Петрова. За багатством фактичного матеріалу, повнотою розкриття регіональної специфіки етномедицини Поділля, грунтовністю наукового підходу та інтерпретації особливий інтерес становлять статті С.Верхратського. Цінний матеріал містять опубліковані та рукописні праці цього автора “Український медичний фольклор” та “Недуги голови, очей, вуха, горлянки, зубів, грудей в побутовій медицині сучасного українського села”, що зберігаються у рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. Перша з них – це наповніше відтворення народно-побутової медицини з конкретної території – Східного Поділля.

У другій половині ХХ століття значно розширився спектр досліджень з етномедицини, які ведуться у напрямі виявлення раціональної основи традиційних народних знань, особливо в ділянці фітотерапії, та аналізу ірраціонального начала, розкриття його суті, соціальних коренів, генезису та розвитку.

У працях М.А. та І.М.Носалів ”Лікарські рослини і способи їх застосування в народі”, І.М.Носаля ”Від рослини – до людини: Розповіді про лікування та лікарські рослини України”, Г.К.Смика ”Зелена аптека”, ”Корисні та рідкісні рослини України: Словник-довідник народних знань”, ”У природі й на городі: Зелена аптека України”, В.В.Кархута ”Ліки навколо нас”, Л.О.Павленка ”Цілющі скарби землі”, О.Попова ”Лікарські рослини в народній медицині”, виданих у 60 – 80-х роках, мова йде виключно про фітотерапію.

Помітною науковою подією стала поява праці З.Є.Болтарович ”Народне лікування українців Карпат кінця ХІХ – початку ХХ століття”, в якій вперше зроблена спроба висвітлити розвиток етномедицини українців Карпатського регіону. В дослідженні автор відмежовує раціональні методи і засоби народної медицини від магічних лікувальних дій і способів, вказує на доцільність використання цих багатих надбань у науковій медицині, а також виявляє специфічні риси в народному лікуванні населення Українських Карпат, проводить аналогії з етномедициною інших слов’янських народів.

Її наступна праця “Народна медицина українців” є спробою реконструкції етномедицини українського народу в цілому. У роботі використаний цінний фактаж, який істотно збагатив етнологічну науку новими або маловідомими даними.

Проте при відносно добрій розробленості проблем української етномедицини, все ж регіональний її аспект залишається малодослідженим. Зокрема, поза увагою дослідників було й вивчення етномедицини Слобожанщини. З народної медицини Слобідського краю з’являються деякі публікації у середині ХІХ століття, хоча вони мають фрагментарний характер. У 1846 році в Харкові виходить друком невеличка за обсягом робота Ф.Альбрехта ”О целительной силе Славянских соляных озер ”, в якій автор, узагальнюючи народний досвід використання цілющих властивостей соляних озер м. Слов’янська вперше подає хімічний склад води та перелік недуг, які лікували роп’яними ваннами.

Приблизно у цей час В.Пассек публікує ”Очерк Харьковской губернии”, який серед іншого містить і характеристику народного лікування місцевого населення.

Про цілющі властивості соляних озер та народний досвід їх використання йдеться у праці П.Петельчиця ”Краткий очерк целительного действия славянских минеральных вод Изюмского уезда Харьковской губернии”.

У другій половині XIX ст. значно активізується висвітлення народного досвіду населення Слобожанщини у галузі медичних знань. Цікавий матеріал з етномедицини краю знаходимо у роботах В.В.Іванова ”Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Очерки по этнографии края” та ”Народное лечение бешенства”. У першій подається поряд з характеристиками особливостей побуту, повір’їв, демонології місцевих жителів описи найпоширеніших хвороб та методів їх лікування. Автор характеризує місцевих знахарів та відношення до них з боку населення. Інша праця В.В.Іванова має конкретне тематичне спрямування i присвячена народному досвіду лікування сказу. У невеличкій за обсягом роботі він подає перелік рослин, котрі, за народними уявленнями, мають цілющі властивості при лікуванні хвороби.

Етнографічний доробок з етномедицини Слобожанщини кінця XIX – початку XX ст. представлений розвідками М.Ф.Сумцова ”Культурные переживания”, ”Личные обереги от сглаза”, ”Очерки народного быта (Из этнографической экскурсии 1901 г. по Ахтырскому уезду Харьковской губернии)”, ”Этнографические заметки”, ”Слобожане: Історично-етнографічна розвідка”. У даних роботах автор узагальнює багатий народний досвід лікування різних хвороб, проводить класифікацію лікувальних засобів.

Цінний фактичний матеріал з народної медицини міститься у роботі П.В.Іванова ”Жизнь и поверья крестьян Купьянского уезда Харьковской губернии”. Важливе місце у системі лікування дослідник відводить як раціональним, так й ірраціональним засобам зцілення від недуг. У статті ”Несколько заговоров из Старобельского уезда” П.В.Іванов подає тексти замовлянь, підкреслюючи перевагу цього лікувального засобу над іншими серед місцевих жителів.

Певні дані з етномедицини, хоч і дуже побіжні, містяться в дослідженні В.Бабенка ”Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края”. У розділі ”Знахарство, народная медицина (лики), приметы и суеверия” автор характеризує місцевих знахарів, наводить тексти замовлянь, подає рецепти лікування деяких хвороб.

У пізніші періоди народна медицина Слобожанщини мало привертала увагу дослідників. У працях Л.Беркала ”В поисках ключ-травы” та О.Губергриця, М.Соломченка ”Лекарственные растения Донбасса” мова йде виключно про фітотерапію. Автори намагаються узагальнити народний досвід використання рослинних засобів лікування, співставляючи його з останніми науковими досягненнями медичної науки.

У другому розділі дисертації ”Традиційні раціональні засоби лікування українців Південної Слобожанщини” розглядаються раціональні засоби лікування як один із найсуттєвіших компонентів народної медицини. Автор, спираючись на писемні джерела, матеріали етнографічних експедицій та власні записи, простежує сучасний стан розвитку етномедицини, враховуючи історію заселення Південної Слобожанщини, показує місце та роль народної медицини в житті українського населення краю, розглядає питання про місцевих знахарів, досліджує народні методи діагностики та профілактики захворювань.

Суттєвим компонентом етномедицини Південної Слобожанщини, як і в інших регіонах України, були і є рослинні засоби. Народна фітотерапія розвивається у взаємодії з народним медичним досвідом українців краю. Вона має свою історію, свій, обумовлений природно-кліматичними умовами, набір рослин та складені віками методи лікування, відзначається різноманітністю рослинних засобів, локальністю варіантів, збереженням архаїчних елементів.

Набір рослин і сфера їх застосування аналогічна з іншими регіонами України. Спільні риси простежуються в народних уявленнях про рослинний світ, в обрядах, пов’язаних зі збором лікарських трав, хоч саме тут яскраво простежується регіональна специфіка, обумовлена екологічними умовами та досвідом місцевих спостережень. Зокрема, локальна специфіка виявляється у широкому використанні польових лікарських рослин.

Звичаї приурочувати збір лікарського зілля до певних свят, які зберегли сліди дохристиянських та пізніших християнських нашарувань, не позбавлені раціонального змісту. Адже більшість лікарських рослин, особливо у випадках, коли з лікувальною метою вживали квіти і траву рослин, заготовлялись у час найактивнішого цвітіння, а він припадає на весняно-літній період.

Пора дня і місце збору теж, за народними уявленнями, відігравали неабияку роль. Загальнопоширеною залишається традиція збирати зілля вранці “до схід сонця”.

Досліджується народна технологія виготовлення рослинних лікарських форм. Найпоширенішими залишаються настої та відвари на воді, горілчані настої. Свіжі рослини – листя, квіти, плоди, сік – теж часто застосовуються у вигляді компресів при шкірних недугах та як болетамувальні засоби. Проте народна терапія віддає перевагу сумішам кількох рослин перед однією.

Серед дикорослих трав є цілий ряд рослин, раціональність використання яких не викликає сумніву. Це звіробій, ромашка, материнка, м’ята, подорожник, валеріана, деревій та ін. Сучасна наука підтвердила їх лікувальні властивості, і всі вони увійшли в арсенал наукової медицини. Однак їх застосування в народі, як переконують польові дослідження, значно ширше, ніж у професійній медицині.

Крім загальновідомих властивостей деяких рослин (чебрецю, чистотілу), виявлено й інші, якими їх наділяє місцева традиція. Поряд з рослинами універсальної лікувальної дії, існує цілий ряд рослинних засобів вузького застосування, які вживаються для лікування конкретних хвороб того чи іншого органу. Картографування рослинних засобів етномедицини Південної Слобожанщини дозволило виокремити найпопулярніші групи рослин від “простудних недуг” (чебрець, підбіл, звіробій, ромашка, материнка, м’ята), “хвороб серця” (пустирник, валеріана, конвалія, глід), “шлунково-кишкових захворювань” (звіробій, ромашка, полин, шипшина), “шкірних недуг” (череда, ромашка, звіробій).

Українці Південної Слобожанщини при лікуванні багатьох недуг використовують цілющі властивості дерев та кущів – дуба, берези, липи, сосни, горіха волоського, глоду, шипшини, калини, при цьому застосовують квіти, плоди, листя, кору, коріння, соки. Польові матеріали фіксують оригінальні рецепти, що ілюструють регіональну специфіку їх використання.

Важливе місце в системі лікування посідають харчові рослини, особливо городні культури (часник, цибуля, картопля, буряк, капуста, морква, гарбуз та ін.), що використовуються через тотожну лікувальну дію в інших регіонах України.

Різноманітним залишається арсенал ліків тваринного походження. Раціональну основу має лікування молоком та молочними продуктами. Лікувальна дія їх загальновідома. Численні факти засвідчують велику їх популярність при лікуванні багатьох недуг. У сільській місцевості ліки тваринного походження використовуються значно ширше, аніж у містах. При простудних, легеневих хворобах рекомендують пряжене молоко з медом, рослинними інгредієнтами, різноманітними тваринними жирами.

Численні польові матеріали засвідчують широке використання тваринних жирів (свинячий, овечий, курячий, гусячий). Їх вживають внутрішньо при запаленні легенів, туберкульозі; ними розтираються при простуді і ревматизмі, а також на їх основі виготовляють мазі для гоєння ран.

Подекуди в сільській місцевості зберігається органотерапія. Так, наприклад, хворобу печінки рекомендують лікувати курячою жовчю. Як внутрішнє тваринну жовч використовують при опіках. Сліди культу тварин, залишки давніх жертвоприношень простежуються і у використанні крові при лікуванні деяких недуг.

В народній медицині українців Південної Слобожанщини, у порівнянні з іншими регіонами України, значно ширше застосовуються ліки мінерального походження із солі, крейди, глини, піску, землі; з металів. Польові етнографічні матеріали засвідчують широке використання лікувальних властивостей солі. Її популярність на Слобожанщині пов’язана з природно-геологічними умовами краю, який багатий на родовища солі. При захворюваннях простудного характеру, ревматизмі, радикуліті та поліартриті застосовують цілющі властивості “роп’яних” купелей.

Раціональну основу має використання крейди. Місцеве населення її рекомендує вживати рахітним дітям, вагітним жінкам. Компресами з крейди лікують рожу, сумішшю крейди і солі лікують бородавки.

Суттєве місце в системі терапевтичних засобів народної медицини українців Південної Слобожанщини займає фізіотерапія. Ця ділянка, що заснована на емпіричному досвіді, акумулює масові повсякденні знання, пов’язані із застосуванням тепла (компреси, масаж, теплі і гарячі ванни, інгаляції). Населення краю усі ці засоби вважає універсальними при багатьох видах захворювань – простуді, ангінах, радикулітах, болях ревматичного характеру та ін.

У третьому розділі ”Ірраціональні методи лікування” розглядається один з невід’ємних компонентів етномедицини українців Південної Слобожанщини – магія, характеризуються її види, найпоширенішим з яких є словесна. Вона цікава тим, що відбиває світогляд народу, його світосприймання і світорозуміння, погляд на хвороби та їх етіологію, розкриває форми і методи народного лікування. У науковій літературі цей вид магії знайшов досить повне висвітлення (О.Потебня, О.Веселовський, П.Єфименко, П.Познанський, О.Афанасьєв, С.Токарєв, М.Новікова, З.Болтарович).

Більшість дослідників, розглядаючи структуру замовлянь, співвідношення язичницьких і християнських елементів, підкреслювали їх давню дохристиянську основу. Зафіксовані на Слобожанщині замовляння мають аналоги в інших регіонах України. У багатьох з них виразно виступають елементи давніх язичницьких вірувань, відгомін тих часів, коли людина одухотворювала природу, поклонялась їй, зверталась за допомогою до небесних світил, води, землі – як сил, здатних протидіяти лихові, хворобам, зцілити недуги.

У своєму розвитку замовляння зазнали значного впливу християнства. В них з’являються церковні атрибути, на зміну язичницьким персонажам приходять Ісус Христос, Діва Марія, Миколай Угодник та інші святі. Існує навіть усталений порядок переліку цих образів залежно від ієрархічного становища. Важливіші й вагоміші постаті згадуються раніше: “Іде Божа Мати через міст, їй назустріч всі святі…”, “Йшла Христова Мати, зустріли її три брати…”. Введення у формулу замовлянь імен християнських святих, згадки про них у тому чи іншому контексті, на нашу думку, були своєрідним засобом хоча б зовнішнього прилучення суті язичницького за походженням елемента народної культури до християнства.

Аналіз замовлянь показує, що нерідко знахарі вважають себе посередниками між Господом і хворим, а тому у текстах вони акцентують увагу пацієнта на силі слова Божого , виступають не від себе, а від Його імені: “Не мій дух, – Божий Дух, цей пристріт видворяє…”, “Не я приступаю, Господь приступає…”.

Дослідження замовлянь дає підставу констатувати, що цей вид лікувальної магії є цінним джерелом вивчення народного світогляду, матеріалом для реконструкції народних уявлень про хвороби та методи боротьби з ними.

У розділі характеризуються інші види магії, які побутують паралельно зі словесною. Значне місце в лікувальній магії українців Південної Слобожанщини займає вода.

Польові матеріали дають підставу говорити про широке побутування деяких форм очищувальних обрядів з водою – вмивання, купання, обливання, окроплення, обтирання.

Поширеною у лікувальній практиці залишається “наговорна” вода. Цілющими властивостями народна медицина наділяє воду в “чистий четвер”. Застосовується в народній лікувальній практиці й “непочата” вода.

Цілий ряд обрядів лікування людини пов’язаний з використанням землі, з вірою в її магічні властивості. Застосування її в лікувальній магії базується на вірі в здатність землі поглинути недуги, лихо тощо.

У лікувальній практиці знахарів Південної Слобожанщини використовуються специфічні механічні дії. Найбільш поширені серед них – “загризання”, “завірчування” і “викачування яйцем”.

Важливе місце в етномедицині краю посідає магія числа. Так само як і в інших регіонах України у ній найчастіше вживаються числа “три”, “сім”, “дев’ять”, “дванадцять”, “сорок”.

Таким чином, у народній медицині українців Південної Слобожанщини знайшли застосування різні види лікувальної магії з переважанням словесної.

За результатами проведеного аналізу можна зробити такі висновки:

1. Дослідження народної медицини українців Південної Слобожанщини у східнослов’янському контексті дає підстави стверджувати, що етномедицина краю як складний етнокультурний комплекс, хоча й має широкий спектр спільних загальноукраїнських рис, проте позначена виразно регіональною специфікою.

Способи і методи профілактики хвороб, світоглядні уявлення про них та їх етіологія, засоби лікування, погляди на народних цілителів мають загальноукраїнське побутування, яке особливо чітко простежується у сфері народної фітотерапії. Картографування раціональних засобів лікування засвідчило, що набір рослин та їх застосування має широкі аналоги в інших місцевостях України. Зокрема, лікувальні властивості польових дикорослих рослин (чебрець, звіробій, ромашка та ін.) місцеве населення використовує при простудних недугах, а цілющі властивості пустирника застосовують при хворобі серця на всій території. Локальний характер має використання конвалії, ареал поширення якої знаходиться в лісо-степовій зоні. В етномедицині українців Південної Слобожанщини, як і в інших регіонах України, застосовуються цілющі властивості листв’яних порід дерев таких як липа, береза, дуб, горіх волоський, глід, тополя, верба тощо. Значно рідше в народно-медичній практиці краю використовують лікувальні властивості хвойних порід дерев. Серед кущів популярними залишаються шипшина, калина, бузина, барбарис.

Відрізняються різноманітністю й рослинні лікарські форми (водні відвари і настої, горілчані та спиртові настойки, порошки, мазі тощо), основу яких складають головно рослини місцевої флори.

Важливе місце в етномедицині українців Південної Слобожанщини посідають харчові рослини (часник, цибуля, капуста, буряк, морква, редька та ін.), у використанні яких простежується загальноукраїнські риси. Застосування харчових рослин з лікувальною метою на Слобожанщині характерне багатоманітністю форм.

2. Загальнорегіональною ознакою етномедицини Південної Слобожанщини є широке використання арсеналу ліків тваринного походження. При лікуванні багатьох недуг використовують молоко та молочні вироби. Їх домінуючий характер переважає в сільській місцевості. При простудних захворюваннях, кашлі, болі горла вживають пряжене молоко з іншими компонентами – овечим лоєм, смальцем, часником, медом. Специфічною етнорегіональною рисою є використання у медичній практиці молока з рослинними інгредієнтами: шавлією, споришем, чебрецем, шипшиною, калиною, глодом тощо.

Суттєвим компонентом системи лікувальних тваринних засобів залишаються тваринні жири. Ними розтираються при простудних захворюваннях; внутрішньо вживають при кашлі, бронхіті; виготовляють мазі для гоєння ран. Зібрані матеріали дають підстави говорити про незначне застосування в етномедицині краю органотерапії, яка подекуди зберігється лише в сільській місцевості.

3. Аналіз польових матеріалів автора та картографування народних лікувальних засобів мінерального характеру дають підстави стверджувати, що у порівнянні з іншими регіонами України, у Південній Слобожанщині ці засоби (сіль, крейда, пісок, глина) використовуються ширше. Це зумовлено природними, геологічними умовами краю.

Зафіксовані нами етнографічні відомості свідчать про добру обізнаність місцевої людності із лікувальними властивостями солі. Її застосовують при розладі шлунка, у вигляді полоскань вона вживається при болях горла, ангіні, нежиті. Регіонально-локальний характер має використання роп’яних купелей, цілющими властивостями яких послуговуються при ревматизмі, поліартриті. У суміші з іншими інгредієнтами її також застосовують при лікуванні подагри.

Важливе місце в системі місцевої народно-медичної практики населення краю посідає крейда. Побутова медицина рекомендує вживати її при печії, вагітним жінкам. У вигляді компресів крейду застосовують при лікуванні рожі, у суміші з соняшниковою олією нею лікують захворювання шкіри.

Пісок використовують у вигляді зігрівальних компресів при лікуванні гаймориту, захворювань суглобів.

Значно рідше у народній терапії вдаються до лікування металами. Ефективним засобом від головного болю вважається, зокрема, прикладання до скронь мідних пластинок або монет.

Популярним залишається метод гідротерапії. Більшість гідропроцедур, звичайно, поєднуються з масажем та розтиранням тіла мазями, настойками, до складу яких входять різні компоненти.

4. Матеріали польових досліджень дають підставу говорити про широке побутування знахарства на території Південної Слобожанщини. Картографування типів знахарів дозволило виявити ареал їх поширення. Серед знахарів Слобожанщини - найбільша кількість ”вербалістів”, котрі представлені як в сільській , так і в міській зонах. ”Травники” представлені значно менше і виключно в сільській місцевості. Незначну кількість зафіксовано знахарів-костоправів, що зрозуміло, оскільки цей різновид лікування передбачає серйозну спеціальну підготовку. Слід відзначити значний вплив наукової медицини на розвиток знахарського ремесла. Особливо така тенденція прослідковується серед міських знахарів.

5. Суттєве місце в системі народної медицини Південної Слобожанщини посідають ірраціональні засоби лікування, які широко представлені, в першу чергу, словесною магією. Зафіксовані нами замовляння є унікальними зразками усно-поетичної творчості, що відбивають світоглядну систему народу, погляди на хвороби та їхню етіологію, розкривають форми і методи народного лікування.

Зафіксовані тексти замовлянь мають аналоги в інших регіонах України. В багатьох замовляннях виразно простежуються елементи язичницьких вірувань, відгомін давніх часів, коли людина одухотворювала навколишній світ, зверталась за допомогою до небесних світил, води, землі.

Найпоширенішими замовляннями залишаються ті, які у своєму розвитку зазнали значного впливу християнства. У текстах наявні церковні атрибути, персонажі християнської міфології: Божа Мати, Ісус Христос, Миколай Угодник та ін.

Етнографічні спостереження автора засвідчують, що народно-медична практика населення краю включає й обряд, як ефективний психотерапевтичний засіб. Він є невід’ємним компонентом замовлянь і поєднує різноманітні жести, рухи, дії.

Паралельно із словесною побутують серед місцевої людності й інші види магії, серед яких поширена – магія води. Картографування цього магічного засобу засвідчує його переважне використання у сільській місцевості. Загальнорегіональною рисою є використання ”наговореної”, ”непочатої” та дощової води.

Значно рідше застосовується магія вогню. Зокрема, одним з найпоширеніших способів лікування рожі є її спалювання засобом вогню.

У лікувальній практиці місцевих знахарів зустрічаються різноманітні механічні дії, які спрямовані на те, щоб вигнати хворобу з людини. Найбільш поширеними залишаються магічні дії – “викачування яйцем”, ”загризання” і ”завірчування”. Магія дій переважно зберігається в сільській місцевості.

Важливе місце у лікувальній практиці посідає магія чисел, використання яких є традиційним порівняно з іншими регіонами України. Найбільш вживаними залишаються числа ”один”, ”два”, ”три”, ”чотири”, ”сім”, ”дев’ять”, ”дванадцять”, ”сорок”.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Швидкий С. Магія, обряд, слово // Діяльність музеїв просто неба у збереженні культурної спадщини та відродженні духовності народу. Матеріали Міжнародної наукової конференції. - К., 1997.- С.73 -76.

2. Швидкий С.М. Замовляння в лікувальній традиції населення Південної Слобожанщини // Придніпровський науковий вісник. - 1998.- №97(164).- С.74 - 82.

3. Швидкий С.М. Про роль власних імен в магічних текстах // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник. Вып.VI.- Славянск: СГПИ, 1999.- С.71 - 74.

4. Швидкий С.М. Знахарі Південної Слобожанщини // Формування національної культури молоді засобами народного мистецтва у контексті творчої спадщини В.М.Верховинця: Збірник наукових праць. - Полтава, 1999.- С.159 - 163.

5. Швидкий С. Традиційні раціональні засоби лікування рослинного походження українців Південної Слобожанщини // Етнічна історія народів Європи. Збірник наукових праць. Випуск 4.- К., УНІСЕРВ, 2000.- С.71 - 75.

6. Швидкий С.М Народна медицина Південної Слобожанщини.- Слов’янськ: СДПІ, 2000 – 164 с.

АНОТАЦІЇ.

Швидкий С.М. Традиційна народна медицина українців Південної Слобожанщини: історія розвитку, сучасний стан, регіональна специфіка. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05.— етнологія. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, Київ, 2000.

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, Київ, 2000.

У дисертації вивчаються проблеми сучасного розвитку народної медицини українців Південної Слобожанщини. На базі матеріалів етнографічних експедицій аналізуються сучасний стан та регіональна специфіка етномедицини краю. Відзначається вплив на її розвиток наукової медицини і рівня соціально-економічного розвитку суспільства.

Ключові слова: народна медицина, картографування, раціональний, ірраціональний, магія, обряд.

Швыдкый С.Н. Традиционная народная медицина украинцев Южной Слобожанщины: история развития, современное состояние, региональная специфика. - Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05.— этнология. Институт исскуствоведения, фольклористики та этнологии им. М.Т.Рильского НАН Украины, Киев, 2000.

Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Т. Рыльского НАН Украины, Киев, 2000.

В диссертации изучаются проблемы современного развития народной медицины украинцев Южной Слобожанщины. На базе материалов этнографических экспедиций анализируются современное состояние и региональная специфика этномедицины края. Отмечается влияние на ее развитие как научной медицины так и уровня социально-экономического развития общества. В первом разделе ”Историография проблемы” рассматриваются вопросы изучения народной медицины Южной Слобожанщины в контексте развития этномедицины украинского народа. Второй раздел ”Традиционные рациональные средства лечения ураинцев Южной Слобожанщины” включает в себя описание народных лечебно-профилактических методов украинцев Южной Слобожанщины. Проводится характеристика сельских и городских знахарей, выявляются различия между ними. Исследуется региональная специфика лечебных способов растительного, животного и минерального происхождения. В третьем разделе ”Иррациональные методы лечения” изучаются наиболее характерные виды лечебной магии. Анализируется употребление в этномедицине украинцев Южной Слобожанщины магии воды, огня, действий и предметов. Наиболее распространенным видом магии остается словесная, которая сохранила в своей основе элементы языческих и христианских верований.

Ключевые слова: народная медицина, картографирование, рациональный, иррациональный, магия, обряд.

Shvуdkуj S. Traditional people’s medicine of Ukrainians of the Southern Slobozhanshchina: history of development, present-day state, regional specificity. – Manuscript. Dissertation for the Scientific Degree of the Candidate of Historical Sciences in speciality 07.00.05. – ethnology. Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology National Academy of Sciences Ukraine, Kyiv, 2000.

The dissertation investigates the problems of present-day development people’s medicine of Southern Slobozhanshchina. On the basis of ethnographic expeditions materials present-day and specific character of the regional ethnomedicine are analysed. It is noted that the development of the regional ethnomedicine is influenced by scientific medicine as well as by the social-economic level of the society. Rational and irrational ways of treating the population of Southern Slobozhanshchina are investigated.

Key words: people’s medicine, cartography, rational, irrational, magic, rite.