МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СЕМЕНОВА Тетяна Валентинівна

УДК 339.9 (075.8)+658.152

ТРАНСАКЦІЙНІ ВИТРАТИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ СКОРОЧЕННЯ

Спеціальність 08.01.01. – Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк – 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькій державній академії управління

Міністерства освіти і науки України (м.Донецьк)

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Семенов Анатолій Григорович

Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України (м.Донецьк),

завідувач кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Тарасенко Галина Дем’янівна, Донецький державний технічний університет Міністерства освіти і науки України (м.Донецьк), завідувач кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент Горожанкіна Марина Євгенівна, Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України (м.Донецьк), доцент кафедри економічної теорії

Провідна установа:

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України (м. Харків), кафедра економічної теорії

Захист дисертації відбудеться 04 липня 2001 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.01. у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м.Донецьк, вул. Челюскинців, 198-а, ауд. 101.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України (83015, м.Донецьк, вул. Університетська, 24)

Автореферат розіслано 1 червня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Овечко Г.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Однією з основних проблем сучасного періоду розвитку економіки України є подолання затяжної інвестиційної кризи. Від її вирішення, мабуть, більш, чим від всіх інших факторів, залежить майбутнє української економіки. Логіка проста: відповідно до програми стратегічного розвитку "Україна-2010" для реалізації всього комплексу проблем Україні необхідне економічне зростання - не менш як на 4-5% у рік протягом, як мінімум, 10-ти років. Для цього необхідні інвестиції - на рівні 19-25% ВВП. У силу ж дуже обмежених на даному етапі власних можливостей вітчизняного виробництва щодо мобілізації внутрішніх інвестиційних ресурсів (оцінюються в 10% потреб), важливого значення набуває масштабний приплив іноземних інвестицій - у розмірі 30-40, а по деяких експертних оцінках і 50-70 млрд. доларів США.

Однак залучення такого обсягу інвестицій (за всі роки незалежності в Україну притягнуто лише ледве більш як 3 млрд. дол.) є нелегкою задачею, з огляду на ті обставини, що світовий попит на інвестиції набагато перевищує їхню пропозицію. Звідси, конкурентна боротьба, у яку змушена вступити Україна на світовому ринку капіталів, неминуче робить знову актуальною проблему створення в країні умов, що притягують іноземні інвестиції з урахуванням нових тенденцій, які сформувалися у даній сфері світової економіки на початку XXІ століття. Зокрема, на сьогодні явно спостерігається переоцінка мотивів, що переважають при прийнятті іноземними інвесторами рішення про вкладення свого капіталу у ту чи іншу країну. Традиційно такими вважались насамперед економічні мотиви: місткий внутрішній ринок, наявність природних і виробничих ресурсів, дешевої робочої сили, можливість виходу на ринки третіх країн і т.п. Ці мотиви важливі і сьогодні. Разом з тим інвестори все частіше беруть до уваги нові розуміння, неекономічні за своєю природою - характер державної правової системи (забезпечує специфікацію і захист прав власності, стабільність "правил гри"); якість робочої сили, ставлення до праці, соціальні норми, традиції, культуру бізнесу (визначають ставлення до виконання контрактів, до інтересів партнера, алгоритми звичайного поводження); інфраструктуру зв'язку і збутову мережу, доступ до інформації і її якість, а також інші мотиви, що впливають на розмір так званих трансакційних витрат, що несуть іноземні інвестори. Вплив цих витрат на процеси інвестування виявляється в тому, що подібно тому, як тертя заважає руху фізичних об'єктів, розпорошуючи енергію у формі тепла, так і трансакційні витрати заважають переміщенню ресурсів до користувачів, для яких вони представляють найбільшу цінність. Іншими словами, трансакційні витрати значно "гальмують" приплив капіталів у ту чи іншу країну, тому що розглядаються інвесторами як додаткові витрати, пов'язані з освоєнням того чи іншого ринку.

Актуальність проблеми висуває на перший план необхідність застосування категорії трансакційних витрат до аналізу і оцінки ефективності інвестиційних (а також, ширше, всіх економічних) процесів, що відбуваються в Україні, та урахування їх при складанні державної програми сприяння іноземним інвестиціям.

Однак на сьогоднішній день в Україні поки що лише в окремих випадках звертається увага на трансакційні витрати. Їх дослідженню присвячені статті Архиєреєва С., Коропецького І., Остапенко С. У цілому ж в країні немає жодної серйозної роботи (монографії), присвяченої трансакційним витратам, і вони фактично не враховуються в аналізі яких-небудь економічних процесів. Разом з тим останнім часом у Росії все частіше з'являються публікації чималої кількості авторів (Олейніка О., Шастітко О., Капелюшнікова Р., Веренікіна О., Гутнік В., Малахова С., Тамбовцева В., Кокорева В., Волконського В. та ін.), в яких доводиться, що саме зневажання витрат, що виникають внаслідок використання інститутів, тобто трансакційних, є чинником, що утруднює ринкову трансформацію в країнах з перехідною економікою. У свою чергу, теоретичною базою цих досліджень виступають праці зарубіжних авторів - Дж. Коммонса та Р. Коуза (вперше сконцентрували увагу економічної теорії на трансакціях ще в 30-і роки ХХ ст.), а також праці О. Уїльямсона, Д. Норта, Дж. Джоунса, У. Николсона, С.Чанга, К.Ерроу та інших зарубіжних вчених..

Але, незважаючи на достатність робіт, присвячених питанню трансакційних витрат, серед вчених дотепер не існує єдиного погляду на їхню природу, сутність і класифікацію. Що ж стосується проблеми впливу трансакційних витрат на інвестиційні процеси, то вона взагалі ніколи не піднімалася і практично не досліджена.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася в рамках теми науково-дослідної роботи Донецької державної академії управління “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємств в умовах переходу до ринкових відносин” (номер державної реєстрації 01990001807).

Мета і задачі дослідження. Метою даного дослідження є розвиток теоретичних основ і розробка методологічних положень і практичних рекомендацій щодо покращення інвестиційного клімату і залучення іноземних інвестицій в економіку України з урахуванням впливу трансакційних витрат.

Виходячи з цієї мети, у роботі поставлено і вирішено такі задачі:

проведено аналіз участі іноземних інвестицій у трансформаційних процесах в Україні;

узагальнено і проаналізовано фактори, що впливають на залучення в країни, у тому числі в Україну, іноземних інвестицій;

визначено сутність трансакційних витрат і їхню роль у економічних процесах;

проаналізовано динаміку трансакційних витрат у перехідній економіці України;

розроблено класифікацію трансакційних витрат іноземного інвестування в Україні;

визначено шляхи зниження трансакційних витрат іноземного інвестування в Україні як можливість стимулювання цього процесу.

Предмет і об’єкт дослідження. Предметом дослідження є система економічних відносин, що виникають у процесі іноземного інвестування в Україну.

Об'єктом дослідження є трансакційні витрати іноземного інвестування в Україну і їхній вплив на ефективність інвестиційних процесів.

Методологія та методи дослідження. Методологічною основою дисертації є теоретичні положення класиків економічної науки і праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, законодавчі акти Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України.

Як джерело інформації використовувалася спеціальна економічна і юридична література, дані статистичної звітності, матеріали міжнародних і українських конференцій та семінарів.

У ході дослідження були використані загальнонаукові методи пізнання: синтез, зіставлення, систематизація й узагальнення, методи логічного, статистичного, техніко-економічного і факторного аналізу, експертної оцінки і інші, чим забеспечено достовірність і обгрунтованість отриманих висновків і результатів.

При вирішенні проблеми кількісної оцінки трансакційних витрат використано метод порівняльної статики.

Наукова новизна результатів дослідження. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі розв’язано ряд недостатньо розроблених теоретичних і практичних проблем щодо теми дослідження.

Наукові результати, що отримані особисто автором, полягають у наступному:

визначено нові тенденції в русі міжнародного капіталу і вперше обґрунтовано необхідність розгляду трансакційних витрат як важливого фактора, що безпосередньо впливає на приплив іноземних інвестицій у країну;

одержало подальший розвиток визначення сутності і природи трансакційних витрат як витрат у широкому значенні (що мають інституціональну природу) і витрат у вузькому змісті слова (що пов’язані з визначеними видами діяльності в процесі координації дій економічних агентів);

удосконалено класифікацію трансакційних витрат через їхню систематизацію і поділ на дві групи – ті, що виникають на передконтрактній стадії (ex ante) і післяконтрактній (ex past);

одержало подальший розвиток визначення сутності перехідного процесу як процесу еволюційних інституціональних змін, на основі чого зроблено висновок про неспроможність підходів, що припускають можливість переходу до нової економічної системи засобом автоматичного "підключення" ринкового механізму і необхідності створення для цього найбільш прийнятного в умовах України інституціонального середовища, критерієм чого, у свою чергу, виступають трансакційні витрати;

визначено причини і наслідки зростання трансакційних витрат у перехідній економіці України, завдяки чому намічено шляхи активізації трансформаційного процесу;

уперше визначено сутність і запропоновано класифікацію трансакційних витрат іноземного інвестування в Україні;

розроблено методологічну базу і запропоновано практичні заходи з метою поліпшення інвестиційного клімату в Україні з урахуванням впливу трансакційних витрат.

Теоретичне значення одержаних результатів. Дослідження, що проведено в дисертаційній роботі, розвиває далі економічну теорію, а саме теорію трансакційних витрат, виступає методологічною основою подальших досліджень їх впливу на трансформаційні процеси в країнах з перехідною економікою і, як їх складову частину, процеси іноземного інвестування.

Положення і висновки дисертаційної роботи можуть бути використані у наукових дослідженнях та у викладанні деяких економічних дисциплін у ВНЗ, тобто таких, як економічна теорія, політична економія, мікро- і макроекономіка, міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини та інших.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення полягає у тому, що у дисертації створено наукову базу для розробки державних та регіональних програм по залученню іноземних інвестицій, а саме:

введено поняття “трансакційні витрати іноземного інвестування”, що дозволяє оцінювати ефективність процесів іноземного інвестування в Україні та розробляти критерії для створення чи удосконалення інституціональних основ цього процесу;

розроблено методологічну базу для формування стратегії, поточного планування і наступної реалізації заходів щодо скорочення трансакційних витрат іноземного інвестування в Україні, що приведе до стимулювання притоку іноземних інвестицій в країну;

запропоновано принципи, на базі яких повинні розроблятися засоби щодо удосконалення інституціонального середовища, у якому відбувається інвестування в Україні.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження доповідалися та одержали схвалення на наукових конференціях професорсько-викладацього складу в Донецькій державній академії управління (1999-2001рр.), регіональній конференції "Стратегія керування соціально-економічним розвитком регіону на період до 2010 р." (вересень 1999 р.), міжнародному семінарі "Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект" м. Слов’яногірськ (січень 2000 р.),

Публікації. Відповідно до результатів дослідження опубліковано 5 робіт загальним обсягом 2,4 д.а., з яких автору належить 2,4 д.а.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який включає 179 найменувань. Вона викладена на 177 сторінках машинописного тексту, містить 11 таблиць і 6 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ І. Трансакційні витрати і їхні особливості в перехідній економіці.

Трансакційні витрати - це будь-які витрати, пов'язані з координацією і взаємодією економічних суб’єктів. При цьому на ранніх стадіях цивілізації, коли відносини обміну були примітивними, персоніфікованими і обмеженими за розміром спільності, трансакційні витрати практично зводилися до нуля. Однак у міру розвитку економічних систем і ускладнення господарських відносин трансакції на ринку здобували деперсоніфікований характер, рішення контрагентів ставали усе більш розрізненими в часі і просторі. З цього моменту саме й обґрунтовано говорити про появу трансакційних витрат як особливого виду витрат, зв'язаних зі здійсненням процедур ринкової координації.

Однак дотепер у рамках інституціональної теорії немає єдності в поясненні природи трансакційних витрат. Їх розуміння варіюється від вузьких визначень, що пов'язують дані витрати з окремими видами економічної діяльності, до широких, що підкреслюють інституціональну природу даного явища.Останнє дозволяє називати ці витрати також інституціональними, оскільки це витрати на створення, використання, підтримку і перетворення інститутів. З іншого боку, головна функція інститутів - економія трансакційних витрат. Вважається, що будь-який відомий інститут виникає саме як реакція на присутність трансакційних витрат, щоб мінімізувати їхній вплив, збільшивши тим самим вигоди обміну. Таким чином, виходячи з інституціонального значення трансакційних витрат, у широкому значенні їх можна розглядати як цінність ресурсів, що спрямовані на створення і використання інститутів.

Узагальнюючи різні підходи до визначення класифікаціїї трансакційних витрат, можна виділити такі їхні види (класи), кожний з яких по-своєму відтіняє проблеми обміну, з якими зіштовхуються економічні агенти і виникає як на передконтрактній стадії (ex ante), так і на післяконтрактній (ex past ) (див. табл.1):

Що стосується кількісної оцінки трансакційних витрат, то за загальним визнанням, вони не піддаються безпосередньому виміру. Тому автори більшості теоретичних робіт використовують метод порівняльної статики, для якого досить установити результати підвищення чи зниження цих витрат.

Таблиця 1

Класифікація трансакційних витрат

Витрати ex ante | Витрати ex past

Витрати пошуку інформації

Включають витрати на пошук інформації про потенційного партнера, про ситуацію на ринку, а також втрати, зв'язані з неповнотою і недосконалістю інформації, що здобувається | Витрати специфікації і захисту прав власності включають: витрати на утримання судів, арбітражу; витрати часу і ресурсів, необхідних для відновлення прав, що порушені у ході виконання контракту, а також втрати від поганої специфікації прав власності і ненадійного захисту

Витрати пошуку альтернатив

Включають витрати на пошук найбільш вигідної ціни (як з боку покупців, так і з боку продавців), а також підбором потенційних контрагентів | Витрати здійснення розрахунків

Включають витрати на здійснення і прийняття платежів від контрагентів, контроль за дотриманням порядку розрахунків зі свого боку і з боку партнера

Витрати виміру стосуються витрат, необхідних для виміру якості товарів і послуг, з приводу яких відбувається угода |

Витрати захисту від третіх осіб включають витрати на захист від третіх осіб (держави, організованої злочинності і т.п.) на частину корисного ефекту, що одержано в результаті угоди

Витрати підготовки і заключення контрактів включають витрати на ведення переговорів про умови обміну, про вибір форми угоди, на юридичне чи нелегальне (неформальне) оформлення угоди | Витрати опортуністичної поведінки стосуються витрат на контроль за дотриманням умов угоди і запобігання відхилення від виконання цих умов

Витрати опортуністичної поведінки стосуються витрат на вибір потенційних партнерів, перевірку їхньої надійності

Єдину спробу кількісної оцінки трансакційних витрат на макроекономічному рівні, використовуючи матеріали економіки США, зробили Дж. Уолліс і Д. Норт. Відповідно до отриманих ними оцінок, з 1870 по 1970 рр. трансакційні витрати у ВНП США збільшилися з 26,1% до 54,7%. Це явище Дж. Уолліс і Н. Норт назвали структурним зрушенням першорядної важливості. Ними було виділено три фактори, що лежали в основі цього: поглиблення спеціалізації та поділу праці; технічний прогрес у промисловості і на транспорті, що супроводжувався збільшенням розміру фірм; посилення ролі уряду в його відносинах з приватним сектором.

Що стосується України та інших країн з перехідною економікою, то практика ринкової трансформації в них також демонструє істотне (хоча і слабко відбиване національною статистикою) зростання трансакційних витрат. Однак це зростання неможливо пояснити жодним з факторів, що наводяться Дж. Уоллісом і Д. Нортом. Більш того, аналіз причин такого їхнього зростання в перехідній економіці неминуче призводить до наступного парадоксу. Звичайно зростання трансакційних витрат служить критерієм економічного прогресу суспільства і переходу на більш високий ступінь розвитку. Що ж стосується України, то складається враження, що в "боротьбі за існування" виграє менш ефективний тип економіки. Досить сказати, що з 1992 по 1997 роки спад виробництва в країні склав більш 80%. У 1998 році воно скоротилося ще на 1,7%. Такого спаду світове співтовариство ще не знало.

У дисертації виділено кілька груп причин, що пояснюють зростання трансакційних витрат в Україні та в інших країнах з перехідною економікою:

1.

необхідністю адаптації підприємств до ринкового середовища, що зажадало від них організації підрозділів по керуванню маркетингом, фінансами і т.д., збільшення витрат на пошук ділових партнерів, ведення переговорів і виконання договорів;

зниженням обсягу випуску продукції, і, отже, перемінних витрат, що збільшило частку постійних витрат у сукупних витратах (відповідно існуючої методики є показником трансакційних витрат);

зростанням витрат, пов'язаних з нерозвиненістю інфраструктури при зростанні навантажень на інфраструктурні мережі (наприклад, чимала частина робочого часу пострадянських менеджерів іде на спроби зв'язатися з контрагентом і на чекання відповіді від нього);

виникненням витрат, пов'язаних з процесом приватизації, як прямих (витрати на підготовку і реєстрацію документів, емісію і розміщення цінних паперів; перенавчання персоналу і т.д.), так і непрямих (витрати на утримання апарату керування приватизацією).

2. Низький ступінь специфікації прав власності.

Форми власності, юридично зафіксовані в перехідних суспільствах, є неадекватними їхньому дійсному економічному змісту. Так, за оцінками експертів, близько 2/3 приватизованих, тобто формально приватних, підприємств (акціонерних товариств) знаходяться під контролем держави і трудових колективів, що на практиці означає концентрацію більшої частини прав власності в руках адміністрації підприємств і державних чиновників середнього рівня. Тому процеси переходу до ринкової економіки в Україні і країнах СНД ускладнюються процесами пошуку ренти і відсутністю нормального її перерозподілу, тобто третя група причин зростання трансакційних витрат в перехідний період – це:

3.

Дослідження "поведінки, що орієнтована на ренту" у перехідній економіці дозволяє розглядати його як будь-яку діяльність, спрямовану або на використання монопольного положення, або на одержання доступу до урядових субсидій, на відміну від прагнення в ринковій економіці до одержання прибутку в процесі конкуренції. У перехідний період одержання ренти розвилося з примітивної крадіжки до більш складних схем (придбання внутрішніх сировинних товарів практично за безцінь і їх експорт за високими світовими цінами; імпорт визначених товарів суспільного споживання, зокрема, природного газу з Росії за низьким, субсидійованим валютним курсом і подальший перепродаж за більш високі ціни; субсидування, що створило можливість пільгового доступу до кредитів і т.п.)

4. Невисокий рівень довіри й обов'язковості партнерів.

Ринкові трансакції неможливі без існування мінімальної довіри між партнерами, що базується на їхній відповідальності за свої дії. Навіть найпростіша ринкова трансакція з відстрочкою платежу в часі не може бути здійснена без такої довіри. Наприклад, у європейських країнах частка людей, що позитивно відповідають на питання: "Чи довіряєте Ви людям?", варіюється від 50-60% в Італії до 85-90% у Німеччині, Франції, Великобританії і Данії. 30%-на довіра забезпечує лише самі найпростіші ринкові трансакції. У країнах же СНД практично відсутні моральні цінності ведення бізнесу "за правилами гри", а також відповідні норми, що підриває дієвість правил, додаючи санкціям формальний і необов'язковий характер. Унаслідок цього в країнах СНД поширилося таке явище, як опортуністична поведінка, що веде до зростання трансакційних витрат.

Таким чином, високим трансакційним витратам у країнах з перехідною економікою властива зовсім інша природа, ніж у розвинутих економіках. Якщо одна частина трансакційних витрат породжена протиріччям між високим ступенем спеціалізації підприємств і нерозвиненістю ринку, то інша частина має неекономічну природу, тому що обумовлена безліччю неекономічних за своєю природою факторів. Іншими словами, високі трансакційні витрати в країнах з перехідною економікою - це є витрати відсутності цивілізованих ринкових інститутів. Хоча ці країни відмовилися від централізованого планування, ринкові інститути в них поки ще не створені. Формування цих інститутів, що заощаджують трансакційні витрати, повинне стати найважливішою частиною програми економічних реформ, а держава повинна взяти на себе головну роль у їх створенні.

Розділ ІІ. Трансакційні витрати у процесі іноземного інвестування в Україні

Дослідження сутності та ролі трансакційних витрат дозволило застосувати цю категорію до дослідження інвестиційних процесів в Україні.

Процес інвестування, у тому числі іноземного, є тривалим і містить у собі кілька етапів - від одержання інформації про вигідний інвестиційний проект, ведення попередніх переговорів з урядом приймаючої країни і потенційним інопартнером до ухвалення рішення про інвестування, власне самого інвестування і, нарешті, одержання доходу. При цьому в ході даного процесу іноземні інвестори стають учасниками безлічі трансакцій, пов'язаних з передачею товарів, послуг, майнових прав між фізичними і юридичними особами і при цьому, природно, несуть специфічні витрати по налагодженню і здійсненню подібних обмінних угод, тобто трансакційні витрати. Величина цих витрат відрізняється від країни до країни і значно впливає на рішення іноземних інвесторів вкладати капітал у закордонну економіку, а, отже, на масштабність і ефективність інвестиційних процесів у країні. Цю залежність можна наочно побачити на простому двомірному графіку (рис.1), що показує обсяги прямих іноземних інвестицій QFDІ на горизонтальній осі і очікувану норму прибутку, рівну ставці відсотка r - на вертикальній осі. Пам'ятаючи про те, що всі інвестиційні проекти здійснюються до точки, у якій очікувана норма прибутку дорівнює ставці відсотка, можна припустити, що крива DFDІ являє собою криву попиту на прямі іноземні інвестиції, крива SFDІ - криву їхньої пропозиції.

.

r SFDI2

SFDI1

DFDІ

QFDI2 QFDI1 QFDI

Рис.1 Вплив трансакційних витрат на приплив

у країну прямих іноземних інвестицій

Зростання трансакційних витрат, збільшуючи загальні витрати іноземних інвесторів на проникнення на ринок з метою здійснення прямих іноземних інвестицій, зменшує тим самим їх пропозицію, що зрушує криву пропозиції іноземних інвестицій нагору і вліво (від SFDІ1 до SFDІ2). У результаті при тому ж попиті на іноземні інвестиції DFDІ їхній загальний обсяг у даній країні скорочується (від QFDІ1 до QFDІ2). І, навпаки, скорочення трансакційних витрат зменшує загальні витрати іноземних інвесторів і загальний обсяг прямих іноземних інвестицій у країну за інших рівних умов зростає.

Таким чином, у наявності зворотна залежність між величиною трансакційних витрат і припливом у країну прямих іноземних інвестицій.

Дана залежність особливо є характерною для країн з перехідною економікою, де зростання трансакційних витрат свідчить, як уже відзначалося, про слабість інституціонального середовища і неефективність існуючого способу координації господарської діяльності економічних суб'єктів.Так, в дисертації доведено, що саме наявність високого рівня трансакційних витрат в Україні обумовлює дуже скромні на тлі інших країн успіхи нашої країни в залученні іноземних інвестицій. Загальна кількість іноземних інвестицій, що прийшли в Україну за період 1992-1999 р., була дуже незначною і склала на 01.01.2000р. лише 3247,9 млн.. долл. США (при потребі 30-40 млрд.). Це в 10 разів менше, ніж прийшло іноземних інвестицій у Польщу (38,9 млрд. дол. США), у 8 разів, ніж в Угорщину, майже в 3 рази менше, ніж у Чехію і Росію. У результаті на частку України припадає лише 0,06% усіх світових прямих іноземних інвестицій (ПІІ) і 3% усіх ПІІ, накопичених до початку 1998 року в 19 європейських країнах перехідної економіки, тоді як на долю Польщі припадає 36% усіх ПІІ, Чехії - 17%, Угорщини - 8%.

Дослідження причин цього явища дозволило констатувати наявність і досить великі розміри практично усіх раніше розглянутих груп трансакційних витрат, а саме: витрати пошуку інформації (пов'язані з пошуком іноземними інвесторами інформації про Україну, українські підприємства - об'єкти приватизації чи потенційних партнерів; з несумісністю і перекручуваннями облікової інформації); витрати виміру і розрахунків (пов'язані з розходженнями в системі обліку; сертифікації і стандартизації; з обмеженнями при розрахунках в іноземній валюті і т.п.); витрати опортуністичної поведінки (обумовлені неготовністю більшості українських бізнесменів співробітничати з іноземними партнерами в режимі ринкової економіки); витрати специфікації і захисту прав власності (відсутність чіткого визначення прав власності іноземних інвесторів, у т.ч. на землю, ефективних процедур швидкого дозволу виникаючих у процесі реалізації іноземного інвестування конфліктних ситуацій і суперечок з партнерами і т.д.); витрати захисту від третіх осіб (обумовлені слабкістю державного керування; надмірно складним української законодавством, що постійно змінюється; надмірним втручанням уряду, бюрократичними перешкодами і корупцією; нерозвиненою інфраструктурою тощо).

Тому рішення проблеми стимулювання процесів більш масштабного припливу іноземних інвестицій в Україну полягає перш за все в скороченні цих трансакційних витрат, що несуть іноземні інвестори в Україні.

Розділ ІІІ. Шляхи скорочення трансакційних витрат іноземних інвесторів в Україні

Для подолання негативних тенденцій, що призводять до зростання трансак-ційних витрат іноземного інвестування в Україні і стимулювання тим самим їхнього припливу в економіку країни, доцільно звернутися до ряду комплексних і специфічних заходів, орієнтуючись на такі принципи: незмінність і чіткість системи регулювання іноземного інвестування, тобто стабільність "правил гри"; прозорість (відкритість) майбутнього "поля" діяльності для іноземних інвесторів; рівність можливостей для вітчизняних та іноземних інвесторів і рівноцінне ставлення до них держави; відносна свобода входу іноземних інвесторів на український ринок і виходу з нього; специфікація і захист прав власності іноземних інвесторів.

У свою чергу, для реалізації цих принципів треба передбачити:

1. Організацію чіткої і стабільної системи регулювання.

Для забеспечення цього слід, по-перше, працювати над гармонізацією законодавства для того, щоб виключити дублювання і суперечливість законів; по-друге, одночасно і комплексно провести ревізію і удосконалити українське законодавство, що курирує питання іноземного інвестування шляхом скасування застарілих, а також внесення ряду змін і доповнень у діючі законодавчі акти і прийняття нових, які покликані створити нормальний діловий і інвестиційний клімат у країні.

2. Створення простої і зрозумілої системи оподатковування

Варто активізувати роботу з приведення норм внутрішнього податкового законодавства до загальноприйнятих міжнародних стандартів; підвищити прозорість і справедливість оподатковування (здійснити з цією метою реформування податкової системи шляхом зменшення податків і спрощення податкового законодавства, забезпечення його стабільності та ліквідації існуючих вад і перекосів); випереджально вносити зміни у податкове законодавство (дало б можливість платникам податків врахувати такі зміни під час планування своєї фінансово-господарської діяльності); сформулювати положення податкового кодексу таким чином, щоб зробити їх більш чіткими (що не надасть можливостей податковим органам діяти за власним розумінням і приймати самостійні рішення); розширити сферу застосування фіксованих податків, а також згодом перевести оподатковування підприємства на єдиний фіксований податок.

3. Впровадження діючих механізмів приватизації українських підприємств стратегічними іноземними інвесторами

Головна задача, що повинна бути вирішена при цьому - усунення існуючої на сьогодні дискримінації іноземних інвесторів при реалізації приватизаційних процесів, створення цивілізованого, прийнятого в усьому світі прозорого механізму приватизації, що виключає можливість маніпулювання нею в інтересах окремих політичних чи олігархічних угруповань. Тому в основу сучасного етапу приватізації закладено такі принципи як відмовлення від дроблення власності в процесі приватизації великих і середніх підприємств; прозора процедура продажу майна за кошти без виконання надмірних, часом надуманих інвестиційних зобов'язань; обов'язкова підготовка об'єктів до приватизації - проведення комплексу заходів, спрямованих на підвищення ліквідності цих об'єктів (організація маркетингових досліджень, проведення широкої рекламної компанії, особливо в іноземних ЗМІ, а також розміщення інформації про українські підприємства у форматі, зрозумілому для іноземних інвесторів).

4. Забезпечення реальної специфікації і захисту прав власності іноземних інвесторів.

Особливо важливо вирішити проблему специфікації прав власності на землю. Необхідно, якщо й не надати іноземним інвесторам можливість придбання (купівлі) земельних ділянок у приватну власність, так хоча б наблизити їх права користування землею до тих прав, що мають резиденти-власники. Крім того, з метою захисту прав власності необхідно удосконалити корпоративне управління в Україні, створити цивілізований ринок цінних паперів, допрацювати правові основи заходів, пов'язаних з банкрутством (внести більш чітке визначення основ ініціювання його процедури), а також з жорсткістю кримінальної і адміністративної відповідальності за дії, що призводять до порушення прав іноземних інвесторів; здійснити судову реформу.

5. Полегшення доступу іноземних інвесторів на український ринок і умов роботи на ньому

Актуальним повинно стати: спрощення порядку, що регламентує процедуру і кількість погоджень, ліцензій і видачу технічних умов на реалізацію інвестиційних проектів; зменшення кількості видів ставок увізного мита на сировину і готову продукцію, що поставляються інвесторами, а також спрощення процедури митного оформлення; спрощення процедури по організації бізнесу, розробка технології, що базується на принципі "одного вікна", коли іноземному інвестору досить звернутися в одну інстанцію, щоб за відносно короткий період (кілька днів) він міг одержати дозвіл чи чітко аргументовану відмову. Одночасно важливе значення має створення незалежного інституту для апеляцій. Звичайно, впровадження подібної процедури потребує змін у законодавстві. Зокрема, необхідно прийняти закон про реєстрацію юридичних осіб. Ці заходи в остаточному підсумку приведуть до подальшої лібералізації, обмеження втручання чиновників у господарські процеси, скорочення сфер державного регулювання, що в умовах України є найбільш ефективним способом зменшення масштабів корупції.

6. Забезпечення інформаційної відкритості українського ринку для іноземних інвесторів.

Основними задачами державних органів у забезпеченні прозорості і відкритості ринків для інвесторів повинні стати розробка нормативих актів з питань, що пов’язані з інформаційною відкритістю українського ринка; створення механізму ефективного використання інформації та її захисту з метою недопущення нанесення збитку якомусь з учасників інвестиційної угоди; встановлення відповідальності різних участників інвестиційної угоди за непредставлення інформації чи надання недостовірних даних; встановлення відповідальності державних органів за розголошення конфіденційної інформації; забезпечення комерційної таємниці. У числі першочергових заходів необхідно також передбачити розробку технологій формування позитивного іміджу України і окремих підприємств за рубежем.

7. Завершення переходу на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.

Сьогодні варто терміново впроваджувати заходи як підвищення якості роботи над українськими стандартами обліку, так і організації контролю над процесом розробки і прийняття стандартів

8. Надання додаткових гарантій іноземним інвесторам

Назріла необхідність надати інвесторам ряд нових гарантій, як то: рівні права у здійсненні інвестиційної діяльності; гласність під час обговорення інвестиційних проектів; право оскарження в судовому порядку рішень і дій державних органів та посадових осіб (це, у свою чергу, вимагає надання іноземним інвесторам гарантій вільного доступу до українських судів); стабільність прав суб'єктів інвестиційної діяльності; компенсація у випадку зміни умов діяльності інвестора.

9. Зміни у світогляді і, як наслідок, менеджменті українських бізнесменів

Розраховувати на інтерес з боку іноземних інвесторів може не кожна українська компанія, а тільки та, що більш-менш відповідає західним стандартам ведення бізнесу. Тому необхідні заходи, що сприяють кардинальним змінам у світогляді, поведінці, кваліфікації і знаннях наших людей.

Формування інвестиційного середовища, що сприяє залученню іноземних інвестицій, потребує також створення трьохрівневого національного інфраструктурного інвестиційного комплексу, до складу якого повинні увійти п’ять інституціональних елементів. На рис.2 приведена зразкова схема такої взаємодії. При цьому товста лінія означає активну взаємодію елементів, з'єднаних цією лінією, а тонка - слабку взаємодію.

Рис.2. Схема взаємодії інституціональних елементів національного інфраструктурного комплексу

Інституціональний елемент І рівня представлено органами державного управління, які займаються питаннями іноземного інвестування в Україну. Для підвищення ефективності національного інвестиційного менеджменту треба внести зміни в їх інституціональну структуру з метою переходу від кількості управлінських структур до якості самого управління, тобто: скоротити кількість організацій, що діють при державних органах управління і займаються різними питаннями іноземного інвестування; переглянути функції всіх структурних підрозділів КМУ, а також інших державних інститутів, що займаються іноземними інвестиціями, для подолання дублювання і розпорошеності в їхніх діях і прийнятті рішень; створити за кордоном мережу державних чи полудержавних агентств, які відповідали б за взаємодію з іноземними інвесторами; створити міждержавні (двосторонні) агентства, за допомогою яких здійснювався б пошук перспективних інвестиційних проектів в Україні і іноземних інвесторів, зацікавлених у їх реалізації; створити державний Центр моніторингу інвестиційного клімату в Україні; поширити права місцевих органів влади в питаннях залучення іноземних інвестицій.

ІІ рівень інвестиційного комплексу мають скласти три інституціональні елементи: вітчизняний реципієнт інвестицій, іноземний інвестор та інвестиційний банк. При цьому головним інституціональним елементом, який буде визначати ефективність функціонування всього інвестиційного комплексу стане інвестиційний банк, який по суті буде каналом, по якому пройдуть інвестиції, у тому числі з-за кордону, забезпечивши зв'язок між підприємствами, що зацікавлені в одержанні інвестицій, і інвесторами, у яких є капітал для забезпечення цих вкладень.

І, нарешті, ІІІ рівень має об'єднати всі підприємства інвестиційної інфраструктури, що обслуговують процес залучення іноземних інвестицій. Його розвиток припускає створення в межах усієї території України мережі інформаційних, консалтингових, кваліфікованих бухгалтерських і аудиторських, а також страхових компаній.

Таким чином, у дисертації наголошено на тому, що головною перевагою запропонованої структури керування інвестиційним процесом в Україні стане чітке розмежування функцій, повноважень і відповідальності кожного складового її елемента. Нова організація керування буде сприяти реалізації єдиної інвестиційної політики держави, створенню стабільних умов поступального і динамічного розвитку вітчизняного інвестиційного процесу і істотного збільшення обсягів припливу як вітчизняних, так і іноземних інвестицій в Україну. Не менш важливою перевагою запропонованої інституціональної структури повинна стати також прозорість національного інвестиційного менеджменту іноземним інвесторам, включаючи рух інвестиційних ресурсів і, як наслідок, створення передумов істотного скорочення трансакційних витрат інвестування, підвищення ділової репутації країни щодо солідних західних інвесторів.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми стимулювання процесів залучення в Україну іноземних інвестицій з урахуванням впливу трансакційних витрат. Приймаючи в увагу важливу роль цих витрат як фактора інвестиційної привабливості країни, в дисертації обгрунтовано необхідність їх урахування при розробці державних і регіональних програм залучення іноземних інвестицій.

2. У вузькому значенні під трансакційними витратами слід розуміти будь-які витрати, пов'язані з координацією і взаємодією економічних суб'єктів. У широкому значенні трансакційні витрати є інституціональними, оскільки це витрати на створення, використання, підтримку і перетворення інститутів. Тому вони мають всебічне розповсюдження.

3. Практика ринкової трансформації в Україні і інших країнах СНД демонструє істотне зростання трансакційних витрат, що обумовлено в першу чергу відсутністю в цих країнах цивілізованих ринкових інститутів. Хоча ці країни відмовилися від централізованого планування, ринкові інститути в них поки ще не створені. Формування цих інститутів, що заощаджують трансакційні витрати, повинне стати найважливішою частиною програми економічних реформ.

4. Застосування категорії трансакційних витрат до аналізу процесів іноземного інвестування в Україні дозволило: по-перше, пояснити вельми скромні успіхи України в порівнянні з іншими країнами в залученні іноземних інвестицій; по-друге, констатувати наявність і досить великі розміри практично усіх груп трансакційних витрат; по-третє, висунути на перший план проблему удосконалення інституціонального середовища, у якому відбувається інвестування.

5. Для подолання негативних тенденцій, що призводять до зростання трансакційних витрат іноземного інвестування в Україні запропоновано звернутися до ряду комплексних і специфічних заходів, орієнтуючись на такі принципи: незмінність і чіткість системи регулювання іноземного інвестування, тобто стабільність "правил гри"; прозорість (відкритість) майбутнього "поля" діяльності для іноземних інвесторів; рівність можливостей для вітчизняних і іноземних інвесторів та рівноцінне ставлення до них держави; відносна свобода входу іноземних інвесторів на український ринок і виходу з нього; специфікація і захист прав власності іноземних інвесторів.

Реалізація цих принципів, у свою чергу, припускає: організацію чіткої і стабільної системи регулювання; створення простої і зрозумілої системи оподаткування; впровадження діючих механізмів приватизації українських підприємств стратегічними іноземними інвесторами; забезпечення реальної специфікації і захисту прав власності іноземних інвесторів; полегшення доступу іноземних інвесторів на український ринок і умов роботи на ньому; забезпечення інформаційної відкритості українського ринку іноземним інвесторам; завершення переходу на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку; надання додаткових гарантій іноземним інвесторам; зміни у світогляді і менеджменті українських підприємств.

6. Скорочення трансакційних витрат іноземного інвестування в Україні висуває також проблему виникнення нових і удосконалювання вже наявних інвестиційних інститутів. Необхідно створити ефективний трьохрівневий інфраструктурний інвестиційний комплекс, до складу якого ввійдуть: І рівень - органи державного керування іноземним інвестуванням в Україні; ІІ рівень - інвестиційні інститути (вітчизняні підприємства-реципієнти, іноземні компанії-інвестори та інвестиційний банк); ІІІ рівень - інститути, що обслуговують процес іноземного інвестування (консалтингові, інформаційні, аудиторські, страхові і інші компанії.

Важливою перевагою запропонованої інституціональної структури повинна стати прозорість національного інвестиційного менеджменту для іноземних інвесторів, включаючи рух інвестиційних ресурсів, створення умов подолання корупції, і, як наслідок, підвищення ділової репутації країни щодо солідних західних інвесторів. Це, у свою чергу, має створити умови поступального і динамічного розвитку інвестиційного процесу й істотного