кислих грунтів, у квітні 1965 р. Рада Міністрів СРСР прийняла спеціальну постанову про те, що всі витрати по хімічній меліорації земель у колгоспах і 50 % витрат у радгоспах проводяться за рахунок коштів державного бюджету. В теперішній час, при відсутності державного фінансування робіт з хімічної меліорації, вапнування проводять за рахунок місцевих бюджетів та власних коштів господарств, можливості яких у здійсненні цих заходів украй обмежені.
Водночас із різким падінням кількості внесених мінеральних добрив співвідношення між елементами живлення змістилося в бік домінування азоту. За останні 5 років (2002-2006 рр.) кількість внесеного азоту в середньому по області переважала кількість внесених фосфору і калію у 4-5 разів (№Р:К=1,0:0,25:0,19). Такий односторонній асортимент мінеральних добрив значно підсилює підкислювальну дію азотних добрив, що спричиняє штучне (вторинне) закислення і, як наслідок, появу антропогенно-трансформованих деградованих грунтів. У дослідах С.В. Щерби [6] тривале систематичне застосування аміачного азоту в польових умовах значно підкислювало чорнозем типовий, знижуючи рН на 0,6-0,7 одиниці (від 6,7-6,9 до 6,0-6,3).
Посилення негативних тенденцій щодо кислотно-лужних властивостей грунтів можна пояснити також зменшенням надходження в грунт карбонатів під час внесення фосфорних добрив та гною. З кожним центнером фосфорних добрив вноситься близько 50 кг СаСО3, а з 40 тоннами гною - 350 кг [7]. За останні 15 років застосування фосфорних добрив скоротилось у 10-12, гною - в 6-7 разів. Відповідно на кілька порядків зменшилось збагачення грунтів карбонатами кальцію і магнію за рахунок цих добрив. Для порівняння відмітимо, що в районах Полісся та перехідної зони області неудо- брені й невапновані грунти, які характеризуються, як правило, легким механічним складом, з орного і підорного шарів щорічно можуть втрачати внаслідок вилуговування 140150 кг/га СаСОэ [7].
На цукрових заводах одним із відходів виробництва є дефекаційна грязь. Після підсушування у відстійниках вона перетворюється в порошкоподібну сіру крихку пористу масу, що легко розпилюється, - дефекат, який є - сильно- і швидкодіючим меліорантом кислих грунтів завдяки підвищеній активності в ньому, порівняно з природними вапняками, іонів кальцію.
У Сумській області існують перехідні запаси дефекату, які зосереджені біля кожного цукрового заводу (табл. 1), що значно спрощує доставку в бурякосіючі господарства і, в свою чергу, зменшує його ціну в порівнянні з меліорантами заводського виробництва. Виробничі потужності цукрових заводів дозволяють щорічно поповнювати запаси дефекату на десятки тисяч тонн, що разом із перехідними запасами інших вапнякових матеріалів дозволяє створити міцну сировинну базу хімічної меліорації ґрунтів. Дефекат є альтернативою продуктам промислового виробництва. Як місцеве добриво, він набагато дешевше вапнякового і доломітового борошна і може служити основним меліорантом для вапнування ґрунтів у зоні бурякосіяння. В даний час економіка господарств не дозволяє повною мірою вирішувати завдання відтворення родючості ґрунтів, а тому використання дефекату як меліоратну повинно стати основним, найменш затратним заходом нейтралізації кислих ґрунтів лісостепової зони області.
У табл. 2 наведені дані, які характеризують нейтралізуючу здатність (кількість кальцію в перерахунку на СаСО3) дефекату цукрових заводів за 1992-2007 рр. досліджень. Всього обстежено 845 тис. тонн.
Із таблиці видно, що найкращими показниками якості характеризується дефекат Тернівсько- го, Сумсько-Степанівського, Низівського та Чу- пахівського цукрових заводів: середньозважений показник вмісту карбонатів становить 67,176,3 %.
Згідно з ТУ 18 УРСР 570-74, дефекат на час внесення має містити СаСО3 не менше: клас 160 %, клас 2-40 %. В цілому по області середньозважений показник нейтралізуючої здатності дефекату дорівнює 65,6 % (табл. 2), отже він високої якості. В недалекому минулому питома вага дефекату серед інших матеріалів, які застосову-
Дослідження центру говорять про те, що затрати на вапнування вимогливих до реакції середовища культур, наприклад цукрових буряків, окуповуються приростом врожаю вже за один рік навіть за проведення цього заходу на ґрунтах, ступінь кислотності яких близький до нейтральної (табл. 3).
Отже, залучення вапнякових відходів буряко- цукрового виробництва - дефекату - для вапнування кислих ґрунтів є істотним джерелом ресурсозбереження в сучасних умовах ведення землеробства в Сумській області.
За нашими даними, дефекат Сумських цукрових заводів у своєму складі поряд з вапном містить 6-10 % органічної речовини, 0,4-0,5 % азоту, 0,6-0,7 % фосфору, 0,1-0,4 % окису калію. З середньогектарною дозою меліоранту (5 т/га) в грунт додатково надходить 25 кг азоту, 30-35 кг фосфору, 10-15 кг калію, що позитивно впливає на першу культуру, під яку дефекат вноситься. Завдяки цьому, окрім нейтралізуючої дії, цей продукт деякою мірою виконує функцію органо- мінерального добрива. Він не забруднений важкими металами і є екологічно чистим меліорантом.
У теперішній час відновлювати традиційну технологію суцільної хімічної меліорації недоцільно через її високу витратність та збитковість. Потрібні принципово нові підходи до розв'язання проблем меліорації кислих ґрунтів з обов'язковим переходом на ресурсозберігаючі технології [1, 8]. Для цього при визначенні норм вапна пропонується впроваджувати більш досконалий і точний нормативний метод розрахунків, який передбачає використання нормативів витрат СаСО3 для зміщення рН на 0,1 одиниці.
Важливим елементом ресурсозберігаючих прийомів меліорації кислих грунтів є доведення реакції ґрунтового розчину лише до оптимальних параметрів, не можна перевапновувати їх [9]. Середні оптимальні значення рН різних типів ґрунтів України, а також нормативи витрат СаСОз з деякими змінами стосовно умов Сумської області наведені в табл. 4. За основу прийняті дані з публікації Б.С.
