УДК 35.074.5

В. В. КОРЖЕНКО, Ж. А. ПИСАРЕНКО

ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ НА ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ: МЕТОДИКИ КРОС-КУЛЬТУРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Обґрунтовано вплив національної культури на формування моделі управління. Проаналізовано низку методик крос-культурного менеджменту для вивчення культури управління.

National culture' influence on forming of administration model is argued. Some cross-cultural methods for studying of administrative culture are analyzed.

Становлення будь-якої держави, як і особистості людини, відбувається під впливом цілої системи факторів та умов. Перед Українською державою, яка здобула незалежність у 1991 р., постало складне завдання: у проблемний трансформаційний період сформувати власну модель державного управління, яка б органічно поєднувала кращий зарубіжний досвід та історично-культурну самобутність української нації.

Проте за 17 років ефективної моделі управління в Україні так і не вдалося створити, а намагання скопіювати зарубіжні моделі державного (публічного) управління, такі як "New Public Management" і "Responsive Governance", поки що не привели до конкретних позитивних результатів.

Як свідчить практика діяльності органів державної влади, не кожна (нехай і краща) модель може бути запроваджена в Україні, адже частина доведених науковцями та задекларованих у законодавчих актах принципів і методів державного управління не відповідає українській ментальності, культурі в цілому. Більш за те, у світовій науці існують певні теоретичні обґрунтування залежності характеру і стилю управління (як у приватному, так і у державному секторах) від національної культури країни. На думку деяких учених, в різних суспільствах культурні умови сприяють формуванню своєрідних відносно стійких моделей мислення і поведінки, які, в свою чергу, вливають на моделі управлінської діяльності. Або іншими словами, особливості національної культури визначають характерні риси моделі управління.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з означеної проблеми свідчить, що питанням формування моделей управління, управлінської культури, впливу національної культури на стиль і характер управлінської діяльності присвятили свої роботи: серед українських учених - А. Ліпєнцев, В. Князєв, П. Надолішній, Н. Нижник, Ю. Палєха та ін., серед російських і зарубіжних науковців - А. Іонова, Ю. Латов, І. Невлєва, С. Пермінова, Ф. Тромпенаарс, С. Хемпден-Тернер, Г. Хофстеді та багато інших. Проте слід зазначити, що в державному управлінні поки недостатньо досліджено взаємозв'язок між національною культурою, моделлю управління та культурою державно-управлінської діяльності.

Метою даної статті є обґрунтування впливу національної культури на модель управління та аналіз концепцій і методик крос-культурного менеджменту щодо вивчення управлінської культури.

Аналіз чинників, що впливають на формування моделі управління (державного зокрема), довів, що цілі, стиль і характер управлінської діяльності цілком визначаються ціннісними орієнтаціями та "ментальною картою", що формують особистість людини, її світогляд та ідеали. Ці орієнтації зумовлені як особистим життєвим досвідом людини, так і впливом соціального середовища, особливо морально-етичними нормами, які панують у суспільстві [8, с. 161].

На думку Г. Вижлєцова, культура зберігає єдність нації, держави і суспільства, оскільки вона визначається ступенем здійснення цінностей та їхню реалізацією в усіх сферах людських відносин. Через це культура кожного народу є первинною до її економіки, політики, права та моралі [1, с. 65].

Кожній національній культурі відповідає певна, тільки їй притаманна система цінностей. Кожне нове покоління, переймаючи цінності та переконання попереднього, відтворює культурну спадщину своєї країни. При цьому "транслюються" не тільки поведінкові стереотипи, а й способи і моделі управління, що відрізняють одну країну від іншої.

У другій половині ХХ ст. дехто із зарубіжних науковців звернули увагу на роль національних культурних особливостей, що визначають ту чи іншу модель ділової активності. Так, за теорією Р. Льюїса [3], відповідно до цінностей, традицій та ідеалів, усі культури світу можуть бути поділені на три групи: моноактивні, поліактивні та реактивні.

Моноактивні культури орієнтовані на роботу. Вони характеризуються тим, що в них прийнято організовувати своє життя, планувати діяльність у певній послідовності, поділяти проекти на етапи, суворо дотримуватись фактів і встановлених процедур, а також виконувати тільки одну справу в один період часу. До цих культур Р. Льюїс відносить Німеччину, Швейцарію та США.

Поліактивну культуру мають "рухливі" народи, що багато спілкуються, планують справи в загальних рисах та відповідно до ступеня значимості того чи іншого заходу, їхні плани нерідко змінюються, а факти інтерпретуються на власний розсуд. Ці культури радше орієнтовані на людей, ніж на роботу, проте в них люди здатні виконувати одночасно декілька справ. Представниками цієї культури є Італія, Іспанія та Латиноамериканські країни. Носіями цієї культури, на думку Льюїса, є й слов'янські народи.

До реактивних культур відносяться культури, в яких приділяють більше уваги комфортності відносин. Носії цієї культури, як правило: дотримуються запланованого або вносять невеликі корективи до планів; пристосовуються до графіку роботи партнерів; дотримуються своїх обіцянок. Автор вважає, що таку культуру мають Китай, Японія та Фінляндія [3, с. 24, 64-76].

Дослідження Р. Льюїса мало продовження в багатьох інших наукових теоріях. Зокрема, російський вчений І. Невлєва також відмічає, що ділова культура у своєму національно-етнічному відображенні має специфічні особливості. Розмірковуючи над відмінностями культур Сходу та Заходу, автор зауважує: Західна культура (переважно моноактивна) в цілому характеризується як орієнтована на індивідуалізм, свободу, активність, раціоналізм, космополітизм та відкритість; Східна культура (реактивна) орієнтована на колективізм, збереження традицій, поміркованість, інтуїтивізм, стабільність і закритість. На основі аналізу характеристик цих двох типів культур автор робить не бездоганний висновок, що