питань ООН зазначалось, що дитина потрапляє на вулицю у зв'язку з тим, що її сім'я, переживаючи кризу, якщо ще не розпалась, то знаходиться в процесі руйнування. Наслідком цих явищ є значне збільшення соціальних сиріт - соціально-демографічної групи дітей, які внаслідок соціальних, економічних, морально-психологічних причин фактично позбавлені батьківського піклування за живих батьків. Це соціальне явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків щодо неповнолітньої дитини.
Сьогодні соціологічні дані свідчать про збільшення погрозливих явищ зростання соціального та інших форм сирітства в Україні, що доводить необхідність найскорішого втручання держави та її уповноважених органів. За даними служби у справах неповнолітніх МВС, у 2004 р. приріст дітей, позбавлених батьківської опіки, становив 2 тис. осіб. У 2005 р. їх кількість збільшилася до 2971 особи, у 2006 р. - до 4347 осіб, а у 2007 р. очікується біля 6,6 тис. осіб. Щорічно понад 20 тис. батьків притягуються до відповідальності за невиконання обов'язків щодо виховання дітей [4].
Вищевикладене обґрунтовує необхідність державного втручання в соціальну сферу. Усі заходи державного регулювання подолання девіацій у дитячому та підлітковому середовищі в Україні можна поділити на два рівні. На першому відбувається прийняття нормативно-законодавчих актів та підписання міжнародних угод, які регулюють питання захисту прав дитини, які постійно здійснюється державними і міжнародними структурами. На другому рівні (рівні місцевих адміністрацій та інших міських органах влади) проводять заходи профілактичної роботи, виявляють випадки порушень, організують опікування тощо.
Щодо першого рівня заходів зазначимо, що Україна повинна звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх неповнолітніх громадян. Україна найближчим часом мала підписати Гаагську Конвенцію ООН "Про захист прав дітей та співробітництво у сфері міждержавного усиновлення". Цей міжнародний документ, який було прийнято в 1993 р., містить всеосяжний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту і забезпечення належних умов для виховання дітей. Кожна держава, яка прийняла норми Конвенції, зобов'язана підготувати національний звіт щодо становища дітей у своїх країнах, використовуючи однакові індикатори. Крім того, відповідні дані надають недержавні організації національного та регіонального рівнів для того, щоб можна було об'єктивно оцінити виконання прав дитини в конкретній країні. Сьогодні у світі налічується 50 країн, що ратифікували цей документ, і ще 10 її прийняли, але не ратифікували. Якщо Україна має намір цивілізовано підходити до вирішення проблем дитячих та підліткових девіацій, вона має приєднатися до країн, що визнають норми міжнародного законодавства в соціальній сфері.
Конвенція визначає також міжурядовий контроль за процесами усиновлення дітей, а також за умовами їх проживання після усиновлення, причому мають подавати звіт країні, звідки походять діти. В Україні з 1996 р. працює Центр усиновлення дітей, однак проблема залишається досить гострою. За даними на липень 2007 р., 25 тис. дітей чекають у дитячих будинках батьків, а у базі даних усиновителів - лише 1800 родин. Більшість з них (80 %) усиновляє одну дитину, двох - 16 %, більше двох - лише 4 % [6].
Значний відсоток батьків, які усиновляють дітей, мають вищу освіту - 70 % матерів і 66 % батьків. 70 % усиновляє дітей віком до 3-х років. Це свідчить про свідомий вибір соціальної ролі батьківства усиновителями, бо найефективніше система виховання діє в ранньому віці. У 2006 р. було створено у чотири рази більше прийомних сімей, ніж за останні 6 років, а кількість дитячих будинків сімейного типу збільшилось у 1,7 раза [Там само].
Має місце не тільки позитивна тенденція щодо усиновлення. Прийняття практики виплати матері за народження дитини допомоги у розмірі 3,5 тис. грн і переведення решти суми (5 тис.) на рахунок дитини, якщо мати відмовляється від нього протягом року, породжує жахливе явище "заробітчанства" на дитині: сім'я усиновителів цікавиться, чи відкритий рахунок у дитини, забирає дитину з дитячого будинку, а потім, коли гроші закінчуються, здає її назад.
Таке жорстоке, девіантне (навіть делінктивне) поводження з дитиною неодмінно викликає і відповідну реакцію більш дорослих підлітків, які стають на шлях злочинів. Системою покарань справу не поліпшиш. У серпні 2006 р. прийнято Закон України "Про захист прав неповнолітніх", в якому визначено необхідність створення спеціальних судових палат для розгляду справ неповнолітніх із процедурами судочинства, які відповідають вимогам поводження з підлітками. Однак зламана психіка підлітків внаслідок жорстокості дорослих майже не піддається відновленню.
Деякі нормативно-законодавчі акти прийнято з метою посилення профілактичної роботи з молоддю. До них віднесемо передусім Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21 червня 2001 р. № 2558-ІІІ, де визначено необхідність проведення системної роботи на державному, місцевому та регіональному рівні щодо запровадження програм соціального становлення і соціальної підтримки дітей та молоді, здійснення соціального супроводу, реабілітації тощо. Розроблена також Міжгалузева комплексна програма здоров'я нації на 2002 - 2011 рр. На державному рівні виділено на реалізацію програми по безпритульних 4 млн грн, що становить майже 1 тис. грн на кожну дитину що місячно. Але без належного розуміння батьками моральних законів і прийняття їх на всіх рівнях національного усвідомлення девіантна поведінка буде визначати фон розвитку українського суспільства.
До системи заходів, які запроваджуються на мікрорівні, у рамках профілактичної роботи застосовують: організацію соціального середовища, у т.ч.
