зокрема, говориться про інтереси дитини, як про керівний принцип щодо її релігійного виховання, а також про те, що "практика релігії або переконань, в яких виховується дитина, не повинна завдавати шкоди ані його фізичному чи розумовому здоров’ю, ані його повноцінному розвитку".
Найбільш цікавою, на наш погляд, є стаття 6 Декларації, в якій сформульовано певні стандарти реалізації права на колективне сповідання релігії. Процитуємо її повністю, оскільки, поперше, жоден з попередніх міжнародних актів не визначав, через які правомочності має реалізовуватися право на сповідання релігії "в ученні, богослужінні та здійсненні релігійних і ритуальних обрядів", і, подруге, сбме колективні права віруючих та права релігійних організацій є найбільш складними в плані їх нормативного реґулювання, оскільки сбме вони (а не абсолютні права особи) мають бути певним чином унормовані, ґарантовані і водночас обмежені чинним законодавством.
Отже, "право на свободу думки, совісті, віросповідання або переконань включає, зокрема, такі свободи:
а) збиратися для богослужіння Ми вважаємо не зовсім коректним вираз культи і тому там, де офіційний російський переклад використовує цей термін, ми перекладаємо його як богослужіння. Схоже, такої самої позиції додержується і російський Інститут релігії і права, який уникає використання терміну культи. При цитуванні статті 6 Декларації ми використали переклад Інституту, поданий в статті: Бутби Ли. Защита свободы веpоисповедания: междунаpодные ноpмы // Hа пути к свободе совести: Религия и права человека… – С. 27. або іншої справи, пов’язаної з віросповіданням або переконанням, а також мати та утримувати з цією метою спеціальні місця;
в) засновувати та утримувати відповідні благодійні або гуманітарні інституції;
с) виробляти, придбавати, та використовувати у відповідному обсязі предмети та матеріали, потрібні для здійснення звичаїв та обрядів пов’язаних з віросповіданням або переконаннями;
d) писати, видавати та розповсюджувати друковану продукцію з відповідних питань;
е) вести викладання віровчення або системи переконань у придатних для цього місцях;
f) звертатися за добровільними фінансовими та іншими офірами (пожертвами) Нам здається доцільним замість калькувати російський термін пожертвование (частини 5 та 6 статті 18 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації використовують термін пожертвування) ввести в юридичний обіг українське слово офіра або пожертва. Так само доречно неоковирне паломництво (частини 1, 2 статті 21, частина 1 статті 24 того ж закону) замінити на природне українське прочанство. до окремих осіб і організацій та одержувати такі офіри (пожертви);
g) готувати, призначати та обирати, а також вводити інститут спадкового перебування на посаді певних керівників відповідно до потреб тої або тої релігії чи переконання;
h) додержувати днів відпочинку, відзначати святб та здійснювати ритуали відповідно до вимог релігії або переконання;
i) встановлювати та підтримувати на національному та міжнародному рівнях зв’язки з окремими особами та організаціями в зв’язку зі своїми релігійними або іншими переконаннями".
Ця перша спроба зафіксувати в нормах міжнародного права основні права релігійних організацій знайде свій розвиток в Підсумковому документі Віденської зустрічі держав – учасниць НБСЄ. Що ж до юридичної сили положень Декларації, то тут ми маємо повторити все, що було сказано з цього приводу про Загальну декларацію прав людини.
5. Resume.
Ми розглянули основні універсальні міжнародні акти, які проголошують та ґарантують право кожного на свободу совісті. Перед тим, як робити висновки, зазначимо, що норми, які так або так зачіпають питання релігійної свободи, зустрічаються і в інших універсальних актах, проте нічого нового, порівняно з розглянутими вище положеннями, в них не міститься – вони лише ще раз наголошують на обов’язковості свободи віросповідання в контексті проголошення і реалізації інших прав та основних свобод Як приклад можна навести частина 1 статті 14 Конвенції про права дитини: "Держави-сторони поважають право дитини на свободу думки, совісті та віросповідання": Конвенція про права дитини / Міжнродні документи ООН з прав людини. – К.: УПФ. Видво "Право", 1995. – С. 10..
Отже, які універсальноміжнародні принципи правового реґулювання в сфері свободи совісті ми можемо виокремити в результаті проведеного аналізу?
1.
Ніхто не повинен зазнавати дискримінації на підставі релігії або переконань.
2.
Право на "свободу думки, совісті, віросповідання та переконань" є абсолютним і невід’ємним правом людини, яке держава має визнавати і поважати навіть за надзвичайних обставин.
3.
Це абсолютне право полягає в свободі людини мати, приймати та змінювати релігію або переконання.
4.
Кожен має право сповідувати свою релігію або переконання публічно або приватно, одноособово або колективно у вченні, богослужінні та здійсненні релігійних обрядів.
5.
Це останнє право підлягає обмеженням, що встановлюються законом і є необхідними для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров’я та моралі, прав і основних свобод інших осіб.
6.
Батьки або законні опікуни мають право виховувати або забезпечувати виховання дітей у відповідності до власних релігійних та моральних переконань.
7.
Одною з цілей освіти є виховання взаємної толерантності між представниками різних релігійних течій та переконань.
8.
На особливий захист (позитивну дискримінацію) з боку держави в сфері релігійної свободи потребують найбільш уразливі категорії суспільства: діти, національні та релігійні меншини тощо.
Всі названі принципи сбме проголошуються міжнародними актами, прийнятими в рамках ООН. Ефективний механізм їх реалізації та контролю за їх додержанням, як ми бачили, відсутній. Всі згадані вище норми апелюють до доброї волі державучасниць. В крайньому разі Комітет ООН з прав людини може поставити державіпорушниці недодержання нею зазначених принципів на карб. Держава "має врахувати думку Комітету". Очевидно ця недосконалість контрольних механізмів ООН в сфері прав людини стала однією з причин появи відповідних реґіональних угод.
3.2. Європейські акти
Сучасний світ, попри яскраво виражену тенденцію до глобалізації, складається
