У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





свободою совісті.

Перша – права національних меншин. Тут держави­учасниці щозустрічі наголошували на важливості забезпечення права осіб, що належать до національних меншин, "повністю та ефективно здійснювати свої права людини та основні свободи без будь­якої дискримінації та в умовах повної рівності перед законом" Пункт 26 Документу Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ: Международные акты о правах человека… – С. 661.. Серед цих прав називалося й право "сповідувати свою релігію, в тому числі придбавати, володіти та використовувати релігійні матеріали та здійснювати релігійну діяльність в сфері освіти своєю рідною мовою" Підпункт 32.3. розділу IV Документу Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ: Там само. – С. 661.. Показово, що право національних меншин на релігійну самобутність захищається також в рамках Ради Європи Стаття 8 Рамкової конвенції про захист національних меншин: Международные акты о правах человека… – С. 636. з властивим цій організації ефективним контрольним механізмом.

Друга проблема – право на відмову від військової служби через відповідні переконання. В цьому питанні позиції Ради Європи (принаймні в особі Комісії з прав людини) та НБСЄ/ОБСЄ не співпадають. Перша, нагадаємо, відносить вирішення цього питання до компетенції відповідних національних органів; друга, услід за Комітетом з прав людини ООН, домоглася, що держави­учасниці "згодились розглянути питання про запровадження – там, де це не було ще зроблено – різноманітних форм альтернативної служби, які сумісні з мотивами відмови через відповідні переконання, причому такі форми альтернативної служби в принципі не будуть пов’язані зі службою у бойових частинах або ж носитимуть цивільний характер, будуть суспільно корисними і не матимуть характеру якого­будь покарання" Підпункт 18.4 пункту 18 Документу Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ: Международные акты о правах человека… – С. 658..

3. Resume.

Це, в принципі, всі важливіші міжнародні норми, які стосуються свободи совісті, в документах реґіонального характеру, що підписані Україною як членом європейської спільноти. Природно, що ці норми ґрунтуються на універсальних положеннях актів ООН: на це прямо вказується в преамбулі кожного з розглянутих нами документів. Проте Європа не обмежилась повторенням загальносвітових стандартів.

З одного боку, в рамках Ради Європи було створено найефективнішу реґіональну систему захисту прав людини та основних свобод, основною ланкою якої став запроваджений Європейською конвенцією ефективний судовий механізм, що постійно вдосконалювався протягом свого півсторічного існування. Доволі несподіваним для Європи було використання у системі захисту прав людини набутків англосаксонського common law. На підставі статті 45 Конвенції страсбурзький Суд витворив загальноєвропейське прецендентне право в галузі прав людини, яке в силу органічної системи судового контролю, передбаченої Конвенцією, поступово кристалізувалося в принципи розв’язання найбільш складних та актуальних питань.

Іншим шляхом відбувався розвиток стандартів в галузі human rights в рамках НБСЄ/ОБСЄ. З огляду на політичну природу зобов’язань, що брали на себе держави­учасниці, стало можливим розширене порівняно з універсальними документами формулювання певних прав і свобод, збільшення обсягу норм, в яких ці права і свободи закріплено.

Цілком природно, що після розпаду радянського блоку в Європі посилилися інтеграційні рухи. Чи призведе це до злиття найбільш авторитетних європейських організацій, що розробляють загальноєвропейські стандарти в галузі прав людини? Не беремось прогнозувати це на сторінках цієї роботи. Для нас важливим є інше. Після всього сказаного, можна з певністю твердити, що європейські держави взяли на себе "підвищені" зобов’язання щодо забезпечення прав і основних свобод людини, зокрема – права на свободу думки, совісті та віросповідання.

В першу голову, це стосується юридичного статусу релігійних організацій, який, практично, лишився поза увагою універсальних актів. За основу тут прийнято принцип забезпечення релігійного плюралізму: держави мають розглядати як законне прагнення будь­якої релігійної організації одержати статус, "який передбачений у їхній країні для релігійних культів, установ та організацій". Проте із законності прагнення зовсім не випливає обов’язок держави такий статус надавати. (Принаймні Єврокомісія не вважала за порушення релігійної свободи відмову австрійського уряду зареєструвати Місячну секту (Moon sect)). Однією з підстав такої відмови може бути бажання держави "пересвідчитись, що той або той рух чи асоціація при досягненні власних релігійних цілей не провадить діяльності, що може заподіяти шкоду населенню".

По­друге, визначено певні критерії правомірного втручання держави у релігійні справи. Насамперед, це випадки делегування церкві або визнання за церквою права звершувати певні акти, що тягнуть за собою юридичні наслідки, як, наприклад, реєстрація шлюбу. В цих випадках специфічний контроль держави за правильністю виборів/призначення священнослужителів є виправданим. Виправданим визнано також запобігання агресивному прозелітизму, тобто спробам нав’язати свою віру, використовуючи нерелігійні стимули. І все ж таки основним правилом у цій сфері залишається невтручання держави у інституційне та гієрархічне оформлення певної релігії. Держава також не повинна "вирішувати, чи є релігійні вірування або засоби, що використовуються для вираження цих вірувань, законними", а також запобігати поділу (як, вочевидь, і об’єднанню) релігійних громад.

З іншого боку, держава має брати до уваги потреби релігійних організацій, консультуватися з ними по всьому колу питань, які можуть представляти спільний інтерес. Думку віруючих має бути враховано при формуванні національного законодавства та державної політики в сфері свободи совісті. Держава також має створити умови для безперешкодної участі церкви в суспільному діалозі, не обмежуючи її діяльність суто релігійними рамками.

Далі. Визнано, що сам факт існування державної церкви ніяк не порушує принцип релігійної свободи. Держава має утримуватися лише від обов’язкових податків на користь тієї або тієї церкви та не силувати особу, що знаходиться під її


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58