Загалом коопераційну модель можна охарактеризувати як доброзичливе партнерство між церквою і державою при визнанні незалежності кожної з інституцій. В юридичній площині такі відносини найбільш вдало описуються формулою державне сприяння церкві, яку зафіксовано, зокрема, в конституціях Хорватії Частина 2 статті 41 Конституції Республіки Хорватія: Конституції нових держав Європи та Азії… – С. 381., Молдови Пункт 4 статті 31 Конституції Республіки Молдова: Конституції нових держав Європи та Азії… – С. 199. та Аргентини Стаття 2 Конституції Аргентинської Нації: Конституции зарубежных государств: Американский континент. – Ереван, Изд. "Мхитар Гош", 1998. – С. 6..

Ще одна особливість коопераційної моделі – використання при реґулюванні державно­церковних відносин договорів, які укладаються між церквою та урядом. Таким чином підкреслюється статус релігійних організацій як корпорацій публічного права, а до того ж певний паритет у статусі держави і церкви. Найбільш відомими договорами такого типу є Латеранські угоди, які реґулюють відносини між Католицькою Церквою і Італійською Республікою Див. частину 2 статті 7 Конституції Італійської Республіки: Конституции государств Европейского Союза… – С. 424.. Конкордатом (угодою) вреґульований статус Католицької Церкви в Іспанії. Передбачає статус джерела права за державно­церковними договорами Конституція Литви Частина 5 статті 43 Конституції Литовської Республіки: Конституції нових держав Європи та Азії… – С. 58..

Є певні дискусійні питання, пов’язані з реалізацією коопераційної моделі. Одно з них – обмеження прозелітизму – ми піднімали вище. Воно постає при ознайомлені з законодавством Греції і Арменії. Так Ухнфбгмб фзт Еллбдпт лаконічно проголошує: "Прозелітизм заборонено" Пункт 2 статті 13 Конституції Греції: Конституции государств Европейского Союза… – С. 249., їй вторить Закон Республіки Арменія Про свободу совісті та релігійні організації Частина 8 статті 20 Закону Республіки Арменія Про свободу совісті та релігійні організації. Цит. по: Рудинский Ф., Шапиpо М. Свобода совести и pелигий: междунаpодно-пpавовые пакты и национальное законодательство // Госудаpство и пpаво. – 1992. – № 5. – С. 15.. Як ми з’ясували вище, заборона прозелітизму, зафіксована в конституційній нормі, сама по собі не протирічить свободі сповідувати та змінювати релігію – проблема полягає в тому, які дії класифікуються як прозелітизм і яке покарання за порушення конституційної заборони передбачає національне законодавство.

4.3. Неповторний синтез

В національних законодавствах існує безліч варіацій на тему свободи совісті, не пов’язаних напряму з тою або тою моделлю державно­церковних відносин. Угорська Конституція, скажімо, вимагає для прийняття законів про свободу совісті дві третини голосів присутніх представників Національної Асамблеї Пункт 4 статті 60 Конституції Республіки Угорщина: Конституції нових держав Європи та Азії… – С. 333., Конституція Російської Федерації ґарантує право не просто мати переконання, а й діяти у відповідності з ними Стаття 28 Конституції Російської Федерації: Там само. – С. 412., Конституція Швейцарії вимагає попередній дозвіл Конфедерації на заснування на її території єпархій Пункт 4 статті 50 Конституції Швейцарської Конфедерації: Свобода совести, вероисповедания и религиозных организаций: Положения конституций постсоциалистических стран, государств Западной Европы, США, Канады, Японии, международных правовых документов / Сост. Бабий М.Е., науч. ред. Колодный А.Н./ Отделение религиеведения Института философии НАН Украины – К., 1996. – С. 67., Конституція Греції ґарантує безперешкодне здійснення обрядів лише для відомих релігій Пункт 2 статті 13 Конституції Греції: Конституции государств Европейского Союза… – С. 249., а Конституція Австрії – право на домашнє відправлення культу навіть для прихильників не визнаних законом релігійних вчень Стаття 16 Основного закону держави від 21 грудня 1867 року Про загальні права громадян королевств та земель, що представлені в імперській раді: Конституции государств Европейского Союза… – С. 94..

Вся сила прикладів, наведених тут, має лише одну мету: наочно продемонструвати, як щоразу оригінально, іноді навіть несподівано міжнародні стандарти в галузі свободи совісті вплітаються в історичну матерію національних законодавств. Ми навмисно залишили поза нашою увагою мусульманські країни, акцентувавши увагу на законодавстві держав, що мають сталу християнську традицію (Європа, Північна та Латинська Америка) – все ж таки Україна об’єктивно належить саме до цього реґіону і має вирішувати посталі перед нею проблеми в рамках традицій макрохритиянської цивілізації. Але навіть Європа, що усі повоєнні роки демонструє неабиякі інтеграційно­уніфікаційні зусилля, характеризується доволі широким спектром підходів до нормативного реґулювання статусу особи та релігійних організацій в сфері свободи совісті: від підкреслено світської Франції до Королівства Данії, яке на конституційному рівні закріплює за Лютеранською Церквою статус державної, і Греції, в який прозелітизм являється кримінально караним злочином.

Така картина спонукає до певних висновків. Перший: універсальних рецептів щодо реалізації в національному законодавстві принципу свободи совісті немає. І друге. В цій надделікатній сфері механічне копіювання чужих моделей, що спричинились на рідному ґрунті до процвітання як релігії, так і свободи, є абсолютно недоречним і може мати наслідком протилежний очікуваному результат. Бо ж законодавство про свободу совісті тисячею ниток пов’язано з одного боку з іншими інститутами, галузями та окремими нормами національної правової системи, а з іншого – з культурою та історією народу, з тим національним генієм, сутність якого поза сферою правого реґулювання, але який раз у раз проявляється там, де діє закон.

Примітки

РОЗДІЛ 5

Українське законодавство про свободу совісті: реалії, проблеми, перспективи

Це книга з відкритим фіналом. І писатиметься вона разом з розширенням і вдосконаленням всієї правової бази, реформою судової системи, розвитком спеціальних галузей права…

Віктор Єленський

Проаналізований у попередніх розділах фактичний та теоретичний