Для порівняння: в складі Інституту філософії НАН України ще з радянських часів існує відділення релігієзнавства, з яким в той чи інший спосіб пов’язані більшість згаданих нами вище дослідників релігійної свободи як філософського і соціологічного феномену; відповідно до нормативів Міносвіти, релігієзнавство є обов’язковою навчальною дисципліною в усіх українських вузах; про сучасні досягнення у цій галузі традиційно сильної української історичної школи, яка з часів Грушевського Див.: Грушевський М.С. З історії релігійної думки на Україні. – Львів: З друкарні наук. т­ва ім. Шевченка, 1925. – 160с. приділяла значну увагу історії церкви і релігійної думки в Україні, ми вже згадували вище Окрім згадуваних вище праць Василя Ульяновського, потрібно вказати на 10­томник Історія релігії в Україні: У 10–ти т. / Редкол.: А. Колодний (голова) та ін. – К.: Український Центр духовної культури, 1996­…, що почав виходити з друку останнім часом (на сьогодні видано томи 1­3), та монографію Віктора Єленського Державно­церковні відносини в Україні: (1917­1990) / Т­во "Знання" УРСР, Республіканський центр духовної культури. – К., 1991. – 71с..

Не дивно після цього, що метри вітчизняного правознавства у своїй колективній праці Конституційне право України приділяють свободі віросповідання менше сторінки, зводячи виклад до переказу конституційних положень та вказівки на закони, в яких реалізуються бланкетні норми 35 статті Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С. 133­134.. Навіть такий загалом глибокий дослідник прав людини як професор Петро Рабінович, керівник Львівської лабораторії прав людини АПрНУ, коментуючи згадану щойно статтю Конституції, не бачить іншої проблеми в сфері реалізації права на свободу світогляду і віросповідання, як тільки відмову "членів релігійної організації «Свідки Єгови»… навіть від альтернативної служби", внаслідок чого "значна кількість прихильників цієї релігійної течії притягується до кримінальної відповідальності" Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). – Харків: "Право", 1997. С. 34­39..

Гадаємо, що після всього сказаного актуальність проблематики цих студій не викликає сумніву. На часі перейти до методологічних зауваг.

Коли переглядаєш бібліографію питання, перше, що впадає у вічі, – це розпорошеність окремих досліджень, думок, пропозицій, зрештою просто відомостей про феномен свободи совісті у найрізноманітніших джерелах. Тут і високоякісна публіцистика в часопису Людина і світ, і невеличкі наукові розвідки в збірках статей на кшталт Цеpква і національне відpодження, і більші – в спеціальних періодичних виданнях як­от Укpаїнський часопис пpав людини або Государство и право, і ґрунтовні соціологічні дослідження в академічному часописі Междунаpодная экономика и междунаpодные отношения, і окремі брошури, як згадувана вже монографія Михайла Бабія Свобода совісті: філософсько-антpопологічне і pелігієзнавче осмислення або колективна праця Релігійне життя в Укpаїні: стан, пpоблеми, шляхи оптимізації, і спеціально присвячені релігійній свободі видання­збірки: 3 випуски На пути к свободе совести; Свобода віpовизнання: Цеpква і деpжава в Укpаїні; Свобода совести, вероисповеданий и религиозных организаций, врешті­решт сила газетних або журнальних публікацій, виданих судячи з усього, принагідно, бо в редакційній валізі трапилась відповідна стаття Бібліографічний опис усіх названих праць див. у списку використаних джерел в кінці цієї роботи..

Все це наштовхує на думку, що розробці проблеми свободи совісті в Україні бракує насамперед комплексного підходу і систематичності. Тому перше завдання, яке ми ставимо перед собою в цій роботі, – це звести докупи й впорядкувати той різноманітний матеріал, який накопичився по не менш різноманітних джерелах протягом останнього десятиріччя.

По­друге, ми вважаємо, що правове реґулювання як суспільних відносин взагалі, так і якоїсь їх частини має ґрунтуватися на чіткій, добре продуманій загальній концепції, якою визначено мету, пріоритети та сферу цього реґулювання. Ця концепція сягає за межі юридичної науки як такої, проте без неї право із знаряддя справедливості перетворюється на слугу інтересів окремих можновладців, і до того ж – слугу кількох хазяїв.

Ми абсолютно солідарні з релігієзнавцем Віктором Єленським, який стверджує, що в Україні "при кардинальній зміні державної політики щодо Церкви порівняно з комуністичними часами тут мало змінилося розуміння самої філософії взаємин цих двох інституцій" Єленський В. Конституцію пpийнято. Що далі?: Пpо напpями pозвитку укpаїнської системи цеpковно-деpжавних відносин // Людина і світ. - 1996. – № 9. – С. 10.. Тому друге завдання, яке ми перед собою ставимо в цій роботі, – сформулювати цілісну філософсько­соціальну концепцію свободи совісті. І вже виходячи з неї аналізувати інститути міжнародного і національного права в сфері релігійної свободи. Наявність такої концепції дозволить нам підійти до національного законодавства не просто з позицій функціональної критики (та або та правова норма в українських умовах "не працює"), а з позицій верховенства права, перевіряючи окремі положення законодавства та законодавчі акти в цілому на відповідність тій меті, якій