Частина 5 статті 5 та абзац 1 частини 2 статті 3 Закону України Про державний реєстр платників податків та інших обов’язкових платежів..
Частина православних віруючих сприйняла введення ідентифікаційних «кодів» (так в народі одразу охрестили номери), як сповнення апокаліпсичного пророцтва про те, що напередодні кінця світу антихрист "зробить так, щоб усім - малим і великим, багатим і бідним, вільним і рабам - було дано знак на правій руці або на чолі; і щоб ніхто не зміг нічого купити, ні продати – тільки той, хто має знак імені звіра або число його імені" (Од. 13: 1617). Окремі християни відмовлялися одержувати коди, через що фактично позбавляли себе можливості легально заробляти на хліб. Це питання було розглянуто на Священному Синоді УПЦ, який сформулював офіційну позицію Церкви з цього питання: ідентифікаційні коди не є числами імені антихриста, про які згадує Апокаліпсис, однак є підстави розглядати їх як певні прообрази або передвістя останніх. Водночас Синод закликав державу не силувати совість віруючих, запровадивши для них альтернативний спосіб податкового обліку. Відбулося кілька хресних ходів до Верховної Ради з вимогами скасувати обов’язкове одержання кодів.
В липні 1999 року більш ніж чотирирічна боротьба віруючих увінчалася успіхом: народні депутати внесли зміни до закону Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів Закон України Про внесення змін до Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" від 16 липня 1999 року № 1003-XIV.. Оновлений закон передбачав, що "для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера" Частина 2 статті 1 Закону України Про державний реєстр платників податків та інших обов’язкових платежів, якою було доповнено Закон..
На жаль, органи податкової служби, відомі своєю оперативністю, коли йдеться про розробку й впровадження механізму збору нових податків та обов’язкових платежів, не квапляться з виконанням Закону. Так, в своєму листі від 25 жовтня 1999 року № 15976/7/29-0119 Державна податкова адміністрація України (ДПАУ) визнала, що "на даний час конкретний механізм реалізації [права громадян на альтернативну форму податкового обліку] не визначений" Про виконання Закону [щодо застосування у практичній роботі положень Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів"]: Лист Державної податкової адміністрації України від 25 жовтня 1999 року № 15976/7/29-0119.: <http://search.liga.kiev.ua/l_doc2.nsf/alldocWWW/AC055C698AB1060D4225681F004A4157?OpenDocument&login=1.. Відсутній цей механізм і зараз. Натомість ДПАУ через Кабінет Міністрів внесла до Верховної Ради законопроект, який передбачає скасування положень про альтернативний податковий облік, внесених до Закону лише рік тому. Законопроект № 28-270/4 запропоновано до розгляду в першочерговому порядку на п’ятій сесії ВР третього скликання Постанова Верховної Ради України Про порядок денний п'ятої сесії Верховної Ради України третього скликання від 2 березня 2000 року № 1503-III: <http://alpha.rada.kiev.ua/cgi-bin/ putfile.cgi. .
Розглянемо цю проблему в юридичному аспекті. Безумовним є той факт, що фізичні особи – платники податків відмовляються від одержання ідентифікаційного коду сбме з релігійних міркувань. Причому вони цим не порушують закон (і не порушували до 16.07.1999р.) до моменту виникнення об'єкта оподаткування чи сплати податків та інших обов'язкових платежів Абзац 1 частини 3 статті 9 Закону України Про державний реєстр платників податків та інших обов’язкових платежів.. Реєстрація в Державному реєстрі не може розглядатись також як обов’язок перед державою. Таким чином, дії віруючих, що відмовлялись приймати ідентифікаційні коди, не суперечили вимогам частини 4 статті 35 Конституції. Водночас такі дії мали наслідком фактичне позбавлення особи як мінімум права "на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею" (стаття 43 Конституції) та права "володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю" (стаття 41 Конституції), оскільки і перше і друге призводить до виникнення податкових зобов’язань.
Ми вважаємо, що в державі, яка проголосила своїм головним обов’язком "утвердження і забезпечення прав і свобод людини", в Основному Законі якої записано, що ці самі права і свободи визначають зміст і спрямованість її діяльності Частина 2 статті 3 Конституції України., самб постановка питання про повернення до безальтернативного податкового обліку фізичних осіб є певним правотворчим анахронізмом і прямо протирічить як букві, так і духу Конституції.
Цікавим в цьому контексті буде згадати один прецедент зі спадщини американських судів. "1963 року жінці – члену церкви адвентистів сьомого дня держава відмовила у допомозі по безробіттю, тому що вона, у свою чергу, відмовилась від запропонованої їй роботи. Жінка подала судовий позов і виграла процес. Бо робота, яка їй пропонувалася, вимагала праці по суботах, що суперечило її релігійним переконанням. А держава не змогла довести, що в неї тут існує якийсь інтерес вищого порядку, котрий не може бути задоволений ніяк інакше, ніж накладенням тягаря на релігійну совість" Єленський В. Конституцію пpийнято. Що далі?: Пpо напpями pозвитку укpаїнської системи цеpковно-деpжавних відносин… – С. 10..
3. Статус релігійної освіти та інші проблеми, пов’язані з реалізацією особою права на свободу совісті.
В Україні існує чимало інших проблем, пов’язаних з реалізацією особою свого права на свободу совісті. Оскільки більшість з них носить індивідуальний характер, розглянемо тут лише ті, розв’язання яких може лежати у
