Останнє і, на наш погляд, головне методологічне зауваження. Автор писав цю роботу не тільки як правознавець, а й як віруюча людина, православний християнин. Оскільки правовий інститут свободи совісті покликаний в першу голову забезпечити права віруючих (обґрунтування такої позиції дано в першому розділі цих студій), вреґулювати специфічні правовідносини, що виникають між ними та іншими суб’єктами права в процесі сповідання віри, нам здається природним, що сбме віруючим має належати вирішальне слово при розробці концепції законодавства про свободу совісті.

Це не значить, що закони мають безпосередньо випливати з богословських дугматів – у права є свої іманентні закони, порушення яких призводить до спроб або юридичного реґулювання непідвладних праву сфер або ж до нігілістичного заперечення права як такого. Сумні наслідки обох таких підходів відомі. Ми маємо на увазі інше. Право не може існувати в абсолютному вакуумі. Чиста правова наука Ганса Кельзена виявилася такою ж утопією, як і мур без жодної лазівки, який, за Томасом Джеферсоном, мав відділити церкву від держави.

Право має бути "вписане" в контекст вищих цінностей, відповідати і в притаманний йому спосіб служити їм. Але ці цінності "відкриває" і формулює не юридична наука, а теологія, філософія, етика. І якщо заглиблюватись в цю проблему далі, можна в цілому погодитись з доктором філософських наук Олександром Уткіним, який твердить, що "всі моральні, світоглядні питання протягом людської історії розв’язувалися за допомогою релігії" Уткін О. Деpжава і цеpква. Пpавове pегулювання // Віче. - 1996. – № 12. – С. 133..

Саме з таких позицій написано цю роботу. В ній все розгортається від загального до конкретного: від світоглядних засад до специфічно юридичних питань, від універсальних міжнародних актів до національного законодавства, від загальноправових принципів до окремих правових норм. На наше глибоке переконання, це найбільш ефективний, якщо не єдиний можливий підхід до комплексного дослідження обраної проблеми.

Реалізуючи його, ми, визначившись з термінологією, доводимо спочатку, що найбільші "святині" сучасного світу: права людини, демократія, правова держава, громадянське суспільство не просто не протирічать релігійному світогляду, але глибоко укорінені в ньому. Єдине від чого застерігає Церква, так це від абсолютизації цих безумовних здобутків людської цивілізації. Потуму ми аналізуємо міжнародні стандарти в галузі свободи совісті та відповідні правові інститути національних законодавств різних країн і приходимо до висновку, що вони співвідносяться між собою як фундамент і надземна частина будівлі: міжнародне право закладає певні загальнообов’язкові основи, але ніяк не детермінує архітекторів національних законодавств в межах цих самих основ.

Такі висновки дають нам підстави для формування національної концепції законодавства про свободу совісті, яка б ґрунтувалась на світовому досвіді, закріпленому у відповідних міжнародних актах, і водночас враховувала всю унікальність української історії, ролі в ній Церкви, глибинного зв’язку між українською культурою і християнством, особливостей геополітичного становища нашої держави і, звичайно, непрості реалії сучасної України – молодої держави із тисячолітніми традиціями, яка стала невільною спадкоємицею сумних плодів 70­річної зухвалої боротьби радянської влади з Церквою і релігією взагалі.

Одночасно з формулюванням згаданої концепції ми аналізуємо стан сучасного українського законодавства у цій галузі. Можна сказати, що обидва акти відбуваються як двоєдиний процес. Формулювання концепції лягає у підвалини критики чинних правових норм, а критика існуючих юридичних механізмів реґулювання суспільних правовідносин, що виникають в зв’язку з реалізацією особою свого невід’ємного права на свободу віросповідання, часто­густо допомагає сформулювати потрібний позитив.

Врешті­решт, виходячи із запропонованої нами загальної концепції правового забезпечення і реґулювання свободи совісті, ми у висновках до цієї роботи пропонуємо конкретні кроки по реформуванню українського законодавства у цій галузі.

Примітки

РОЗДІЛ 1

Термінологічні зауваження

Non annumerare verba sed appendere.

Марк Туллій Цицерон

У вступі до цієї роботи ми неодноразово використовували терміни свобода совісті, свобода віросповідання, релігійна свобода, свобода релігії та віротерпимість. На часі визначитись зі змістом та обсягом цих понять – ключових категорій нашої розвідки. В противному разі ми ризикуємо, потрапивши в пастку термінологічної плутанини, не мати чітко визначеного об’єкту досліджень.

Почнемо з основного поняття, винесеного у заголовок роботи. Має рацію Михайло Бабій, який у своїй монографії, спеціально присвяченій дослідженню свободи совісті як філософської і релігієзнавчої категорії, стверджує: "Поняття «свобода совісті» – полісемантичне, його сутнісне навантаження нерідко визначається залежно від предметного поля дослідження: соціології, права, психології, релігієзнавства, етики" Бабій М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антpопологічне і pелігієзнавче осмислення… – С. 19.. Однак це не знімає проблеми, а лише означає, що ми, не вдаючись до універсальних дефініцій, маємо визначитись зі змістом поняття в межах даної роботи.

Одразу маємо відкинути спроби розв’язати цю задачу, наслідуючи радянських науковців, які зводили свободу до усвідомленої необхідності і, відповідно, розглядали свободу совісті "як категорію, що відбиває об’єктивну можливість і моральну здатність людини, класу, суспільства організовувати свою життєдіяльність відповідно до усвідомленої необхідності" Новиков М.А. Свобода совести как философско­этическая категория: Автореф. дис… к­та филос. наук 09.00.06 / Акад. общ. наук при ЦК КПСС. – М., 1980. – С. 11. .

Не можемо ми зупинитися і на дефініції того ж Бабія, яку він виводить після ретельного критичного аналізу термінологічної проблеми: "свобода совісті – це особлива якісна визначеність людського буття, яка відображає внутрішню інтенцію та здатність суверенного суб’єкта до вільного, не спровокованого зовнішніми гетерономними чинниками самовизначення в духовній сфері, а також можливість його творчої й відповідальної самореалізації на основі ціннісно­орієнтованого вибору" Бабій М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антpопологічне і pелігієзнавче осмислення. – К: Вища