Усвідомлюючи всю неповноту аналізу чинного законодавства України про свободу совісті, проведеного на цих сторінках, та пропозицій щодо його реформування, дозволимо собі поставити крапку – до цього нас змушує характер нашої роботи та завдань, які стоять перед нами. Ми вважаємо, що навіть з наведеного зрозуміло, що Україна потребує на радикальну законодавчу реформу у цій важливій сфері, бо як свідчить досвід, заповнення білих плям закону та розв’язання його колізій шляхом адміністративного реґулювання неспроможне забезпечити одне з основних, невідчужуваних та невід’ємних прав людини. Намітити певні віхи та концептуальні засади такої реформи ми спробуємо у висновках до цієї роботи.

Примітки

ВИСНОВКИ

Пропозиції щодо реформування інституту свободу совісті вітчизняного законодавства

Просіть і дасться вам; шукайте

і знайдете; стукайте і відчинять вам.

З Нагірної проповіді

Нам залишилось узагальнити все сказане на попередніх сторінках. Перший і, мабуть, основний висновок нашої роботи полягає в тому, що Україна має кардинально переглянути своє ставлення до комплексу проблем, пов’язаних з реалізацією особою свого права на свободу совісті. Мають бути зроблені конкретні кроки, яки б свідчили про усвідомлення державою важливості цих проблем, про те, що їх розв’язання – серед пріоритетів державної політики.

Одним з таких кроків має стати державне стимулювання досліджень в сфері релігійної свободи та державно­церковних відносин. Доцільно було б утворити окрему науково-дослідну установу зі статусом принаймні інституту в складі Академії правничих наук України, відкрити теологічні факультети як мінімум в Київському національному та Львівському державному університетах та запровадити хоча б спецкурс "свобода совісті: правовий аспект проблеми" у юридичних вузах та на юридичних факультетах.

По­друге, ми маємо констатувати, що норми Конституції та поточного законодавства України здебільшого відповідають міжнародним стандартам у сфері свободи віросповідання. На жаль, наш аналіз виявив, що на доброму фундаменті міжнародних норм зведено неякісну багатоповерхівку національного законодавства, яка зараз перебуває в аварійному стані. Суперечливість та декларативність існуючих норм поєднується з відсутністю правового реґулювання значного кола правовідносин у цій сфері взагалі. Можна сміливо твердити, що національний правовий інститут свободи совісті потребує на радикальну реформу.

Першим (або ж радше нульовим) етапом такої реформи має стати розробка чіткої та несуперечливої концепції державної політики у сфері релігійної свободи. До розробки такої концепції потрібно залучити представників релігійних організацій, відомих релігієзнавців, провідних юристів, знаних істориків, соціологів, філософів і звичайно ж політиків, яким не байдужа ця проблема. На наше переконання в підвалини концепції має бути закладено три основних принципи: обмеження релігійної свободи особи виключно нормами кримінального та адміністративного законодавства; гетерогенності і, відповідно, незалежності держави і церкви; взаємовигідного партнерства держави і церкви в соціальній, культурній, освітній та інших сферах "подвійної юрисдикції".

Щодо зміни конкретних правових норм, то тут наші пропозиції зводяться до наступного:

–

–

–

–

–

–