релігія Див.: Європейська конвенція з прав людини / пер. з англ. Є.М. Вишневського. – Рада Європи. – без року. – С. 6.. Ми можемо лише вітати таке приведення української правничої термінології у відповідність із понятійним апаратом Конституції України Стаття 35 Конституції України проголошує сбме "право на свободу світогляду і віросповідання"., і тому надалі в цій роботі при цитуванні міжнародних актів вживатимемо оборот свобода віровизнання як український відповідник англійського freedom of religion та французького libertй de religion, а інші терміни: релігійна свобода і свобода релігії – як абсолютні синоніми першого і виключно в стилістичних цілях.
На позначення ж усієї сукупності свобод, проголошених статтею 18 Загальної декларації, ми (пам’ятаючи про його фактичну тотожність зі згаданими вище термінами) використовуватимемо поняття свобода совісті – як найбільш нейтральне. Його обсяг і зміст, на наш погляд, найкраще розкривається через аналіз категорій релігія і віра. Бо сбме навколо цих двох феноменів складаються усі правовідносини, що реґулюються інститутом свободи совісті.
У своїй розвідці Теоретичнометодологічні аспекти порівняльного аналізу стосунків між церквою та державою в Україні канадський дослідник Богдан Боцюрків наводить:
–
класичне, на його думку, визначення релігії французького соціолога Е. Дюркгайма: "релігія – це інтегрована (об’єднана) система вірувань і практик, що відносяться до священних (сакральних) речей, т. зв. речей відокремлених (від світських, «профанних»); (це) вірування й практики, які об’єднують в єдину моральну спільноту, що зветься церквою, всіх тих, які поділяють (ці вірування й практики)";
–
та власне, в основу якого покладено дефініцію М.Е. Спайро і яке має на увазі вужчий діяпазон релігій (Християнство, Іслам, Юдаїзм): "релігія – це більш чи менш систематизована віра в існування (присутність) надприродного єства, яке править долею світу й кожної спільности та людини, та на яке можна впливати молитвою, виконанням обрядів, жертвоприношенням, покутою чи дотриманням певних приписаних правил життя" Боцюpків Б. Теоpетично-методологічні аспекти поpівняльного аналізу стосунків між цеpквою та деpжавою в Укpаїні // Укpаїнський часопис пpав людини. – 1995. – № 2. – С. 78-87..
Вячеслав Липинський в Релігії і Церкві в історії України пропонує розуміти під релігією "всяку – виразною догмою окреслену, певним ритуалом виявлену і окремою духовною організацією репрезентовану – громадську віру в вищі сили, послух яким і виконування їх законів єсть потребою і обов’язком людей, що до даної релігії належать" Липинський В. Релігія і цеpква в істоpії Укpаїни. К.: Рада, 1995. – С. 11..
Для нас важливо, що в усіх цих визначеннях присутні два моменти: 1) релігія – це певна система вірувань; 2) ця система вірувань виявляється назовні у певній специфічній практиці. І якщо з другим предикатом в цілому все зрозуміло, то перший повертає нас до потреби проаналізувати поняття віри.
Мабуть, найвідомішу дефініцію віри у Посланні до Євреїв дав Апостол Павло: "Віра є сповненням очікуваного, певність у невидимих речах" (Євр. 1:11). Після цього рідкий філософ не писав на цю тему. Підсумовуючи роботу людської думки в цьому напрямі, видатний сучасний мислитель академік Сергій Аверинцев пише у словниковій статті: Віра – "в окремих релігійних системах центральна світоглядна позиція і одночасно психологічна установка, яка включає, поперше, прийняття певних тверджень (дугматів), наприклад про буття та природу Божества, про те, щу є благо і зло для людини і т. інш., і рішучість додержувати цих догматів всупереч усім сумнівам (що оцінюються як «спокуси»); подруге, особиста довіра до Бога як упорядника життя віруючого, його керівника, помічника та спасителя в усіх конкретних ситуаціях, який посилає страждання та ставить важкі вимоги для блага самого віруючого; потретє, особисту вірність Богові, на «служіння» Якому віруючий віддає себе… В філософії Канта віра, яку відірвано від релігійноконфесійної традиції, переосмислюється як позиція розуму, що приймає те, що не можна логічно довести, але що потрібно для обґрунтування морального імперативу (категоричний імператив)" Аверинцев С.С. Софія–Логос. Словник. – К.: Дух і Літера, 1999. – С. 5051..
Скоротивши цю простору дефініцію і трансформувавши її в потрібну нам площину, ми можемо вважати вірою невиводиму шляхом раціонального дискурсу систему ціннісних орієнтирів, поєднану з психологічною установкою на їх активну реалізацію в житті віруючого. Таке максимально широке розуміння віри видається оптимальним для нашого дослідження: воно дасть нам можливість вважати віруючим будьяку особу, незалежно від того, в що вона вірить: будь то християнин, кришнаїт, атеїст або ж адепт громадської релігії Про те, що і громадська релігія Руссо і просвітницький секуляризм є специфічним різновидом віри див.: Дюpем, У. Коул. Як pозуміти свободу pелігії: Поpівняльний аналіз насущних пpоблем свободи pелігії у Східній Євpопі // Свобода віpовизнання: Цеpква і деpжава в Укpаїні… – С. 122 та Пинский А. К понятию "гражданской религии" // Открытая политика. - 1997. – № 7-8. – С. 43-48. – аби вона активно сповідувала свою віру і ця віра мала в собі певний ірраціональний елемент. Причому останнє абсолютно не означає неминучого конфлікту розуму і віри Нагадаємо в цьому зв’язку максиму блаженного Августина та Ансельма Кентерберійського Credout intelligam (Вірую, щоб розуміти). – просто постулати останньої мають залишатися "невидимими речами".
В світлі всього сказаного ми можемо сформулювати потрібну нам дефініцію В межах цієї роботи під свободою совісті ми розумітимемо правовий інститут міжнародного права та національних правових систем, який складається з правових норм, що мають на меті забезпечити право особи на свободу віросповідання та реґулюють все коло специфічних
