Зіставляючи «свинську» і «хлопську» конституцію, оповідач закінчує свою промову словами: «Так виглядає хлопська конституція. Хлоп мусить заздрити простій сви-ні!» [3,214].

Співставлений зовні комічних, а по суті трагічних кон-трастних картин набрало глибокого викривального змі-сту, показавши повну безправність трудящих мас в австрійсько-цісарській державі, відсутність будь-яких за-конів, які б захищали їх права. Епітетом «свинська» Франко гостро і влучно підкреслював ворожість австрій-ської конституції для трудового народу.

Завершується сатирична характеристика буржуазно-го австрійського закону порівнянням його з пофарбова-ними хустками, які пускають фарбу, «а та фарба потім брукає пальці чоловікові».

Вороже ставлення урядових чиновників до селянської бідноти викрите в образі представника австрійської вла-ди, який проводить в життя її закони. Грицуняк зневаж-ливо називає цього урядовця «панисько». Він «підстар-куватий», «має в руці блискучий ніж», Ідо є ніби симво-лом влади, «і курить люльку на довгім цибусі». З бідним селянином він поводиться грубо, лає і загрожує йому, а жандармові «низенько кланяється» і «ласкаво посміха-ється». Кілька разів прикладається до урядовця епітет «неподатливий». Ця «неподатливість» проявляється ли-ше з мстою наживи. Коли ж він одержує хабаря, вона швидко зникає.

Завершується характеристика урядовця презирливо іронічною фразою: «... невмолимий панисько і свинячий освобідник». Такою зниженою негативною оцінкою чи-новника Франко підводить читача до логічного виснов-ку: «Яка конституція, такі й її провідники!». Характер-ним є і те, що в оповіданні «Свинська конституція» на-род виступає не тільки як жертва, але й як суддя не-справедливого суспільного ладу.

В 1877 р. на цю ж тему Франко надрукував сатирич-ну казку «Звіряча конституція». Включаючи її в збірник «Сім казок», він змінив назву па «Звірячий бюджет».

Франко, як і Салтиков-Щедрін, у викривальних цілях широко використовував форму народної казки, що да-вало можливість в умовах гострої урядової цензури за допомогою алегоричних образів сатирично викривати всі пороки державного ладу цісарської монархії. Народна казка приваблювала Франка своїм співчуттям до трудя-щих і сатиричним осміюванням гнобителів, доступністю широким колам читачів, оптимізмом, моралізаторськими сентенціями, а також фантастикою та легко зрозумілою алегорією.

Спираючись на народну казку і традиції політичних казок Салтикова-Щедріна, Франко створив оригінальний і високо майстерний жанр казки-сатири, що разила сво-їм нищівним сміхом ворогів трудового народу. Як і Салтиков-Щедрін, Франко поставив казку па службу політичної боротьби. Він не раз підкреслював, що в казці да-леко не все казкове, що у ній тією чи іншою мірою опо-відачі відображають конкретне навколишнє життя і свої погляди. «Не тим цікава байка, що говорить неправду, а тим, що під лушпиною сеї неправди криє звичайно ве-лику правду. Говорячи ніби про звірів, вона одною бро-вою поморгує на людей» [4, 133].

У казці «Звірячий бюджет» за допомогою персоніфі-кованих образів тварин Франко викриває політичні осно-ви Австро-Угорської держави, показує, яким непосиль-ним тягарем для трудящих був роздутий державний бюд-жет. У казці виведено ряд оригінальних, політичне гост-рих казкових образів. Звірі діляться на дві категорії — драпіжники: ведмеді, вовки, тигри, шуліки, яструби, ор-ли та дрібнота: вівці, зайці, телята, кури. Над усіма па-нує цар Лев на прізвище «Ситий —їсти не хоче». Уже са-мі імена «драпіжники», «ситий — їсти не хоче» несуть у казці функцію сатиричного викриття. Влада царя Ле-ва необмежена. Хто насмілюється висловити хоч якесь невдоволення його діями, «той, звичайно, ще й не огля-нувся, аж уже був небіжчик і спочивав у царських зу-бах» [3,228].

В алегоричному образі всемогутнього Лева, який мав право «каждого зловити, задушити, обдерти і з'їсти», Франко засуджував необмежену владу австрійського ці-саря, без санкції якого жодний новий закон не міг бути затвердженим і проведеним у життя.

Найгірше в звірячому царстві жилося дрібним зві-рам. Не витримавши знущань звірів-драпіжників, вони звернулися зі скаргою до царя Лева, який і вигадав для їхнього «захисту» нову конституцію.

Лицемірно звертаючись до скривджених звірів сло-вом «дітоньки», цар Лев пояснював їм зміст нової кон-ституції: «Перший артикул нової конституції каже: «Всі звірі рівні перед правом, а право — то цар» [3, 230].

Але рівність виявилася лише на папері. Нове «право» було спрямоване на ще більше зміцнення влади царя і його прибічників. Виявлялося, що звірі-драпіжники за новою конституцією переходили жити до царя і стано-вили його сторожу. Для їх утримання був вироблений бюджет, за яким звірі-дрібнота повинні були постачати царському двору все, чого від них будуть вимагати. Бюд-жет бут такий, що як глянули в нього посли від дрібних звірів, то «аж мороз пішов у кождого за плечима».

Змальовуючи образ Лева, Франко вдається до сати-ричного засобу «самовикриття» — сам Лев розкриває справжній характер тих законів, які він запроваджує в життя. Коли звірі-драпіжники почали висловлювати не-задоволення тим, що готується нова конституція, яка, як думали вони, обмежить їхні права, цар Лев швидко їх заспокоїв: «За кого ви мене маєте? Хіба я не всім звірам цар? Чи я тільки овечий опікун, козячий приятель, теля-чий прихильник, курячий батько? Хіба ви всі, Медведі, Вовки, Тигри, Орли та Яструби не є такі самі, або ще й ліпші мої піддані і діти, як тамті? Чи ви гадаєте, що я на те конституцію видав, щоб ви з голоду дохли, а тамта голота щоби без перешкоди множилася? Дурень, хто так думає!» [3,229].

Звірі-драпіжники, зрозумівши, що нова конституція забезпечує їм краще життя, ніж раніше, «трохи зо шкіри не повискакували з радості» [3, 229]. За пропозицією Осла бюджет без усяких змін був одноголосно затвер-джений звірячою радою.

Використавши традиційні казкові образи, Франко на-повнив