Порівняння, епітети, метафори, які вживаються в каз-ці, мають народний характер: конституція народним масам «допекла», «остогидла, гірше хріну». «Таке прихо-дить, що або гинь або смерть твоя». Конституція одер-жує різні назви — «свинська», «паперова», «собача»,«зві-ряча». Ці епітети яскраво розкривають антинародний ха-рактер основного закону австрійсько-цісарської держави.

Глибокого викривального характеру набирає і кін-цівка твору. З прийняттям нової конституції «в звірячім царстві запанував правдивий божий супокій». Своїм сар-кастичним змістом ці слова перегукуються зі словами Шевченка в поемі «Кавказ»: «Од молдованина до фінна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує».

Обидва письменники з великою сатиричною силою роз-кривали причини цього «божого супокою» і «благоденствія», засуджуючи політику тогочасних урядів як полі-тику деспотичного поневолення народів.

У 1897 р. під час підготовки до нових парламентських виборів Франко написав ще одне сатиричне оповідання «Острий-преострий староста», в якому докшульно висмі-юється виборча система до австрійського парламенту і вдало доповнюється сатирична характеристика буржуаз-них законів, виставлених на всенародне посміховисько в оповіданні «Свинська конституція» та в казці «Звіря-чий бюджет».

Виборчі махінації, втручання поліції у вибори, ареш-ти і знущання з виборців — представників трудящих мас — все це було звичайним явищем у суспільному жит-ті Галичини і виразно ілюструвало облудну «рівноправ-ність», формально проголошену австрійською конститу-цією.

В ролі оповідача у творі виступає сам автор. Спочат-ку дається характеристика системи управління в повіті, який очолював староста пан Зам'ятальський. Він жор-стока і підла людина — боягуз, лицемір, шкурник і ка-р'єрист. Цей типовий представник австрійської влади за-лякуванням і шантажем тримав у покорі селян, стежив, щоб у повіті ніхто не порушував «супокою» і «порядку», розуміючи під порядком існуючий буржуазний лад, а під спокоєм — рабську покору підлеглих. Він насаджував у повіті поліційний шпіонаж, наказував заарештовувати і садовити в тюрми ні в чому не повинних людей, сам власноручно «роздавав позаушники» своїм підлеглим.

Перебуваючи в цьому повіті, не уник арешту й І. Франко. Коли його із залізними наручниками жандарм при-вів по етапу за 20 кілометрів до старости, пана Зам'ятальського, той, хоч і не міг поставити жодних звинува-чень, наказав Франкові негайно покинути його повіт.

Пихатий і зарозумілий староста потрапляє в комічне становище. Не маючи підстав запідозрити заарештовано-го в будь-яких протиурядових діях, він звинувачує його тільки в тому, що той взагалі існує на світі: «Невинний! Ти невинний! Але ж ти вже тим самим винний, що зага-лом існуєш. А ще до того тут, у моїм повіті. Знаєш, я не можу тобі дарувати сього» [3, 237].

Загострюючи сатиричне викриття старости, вірнопід-даного урядовця, що з відома властей чинить беззакон-ня і порушує елементарні конституційні правила, Франко тричі порівнює його з надутим індиком, який, поход-жаючи по подвір'ю староства, безперестанно булькотав, був завжди сердитим, «панував над усіми і виглядав,

мов символ сього цілого урядового місця». Це порівнян-ня викопує сатиричну функцію зниження образу старо-сти, підкреслює його тупість і чванство. Епітетом «острий-преострий» письменник глузливо виділяє героя тво-ру з середовища інших старост, які, як іронічно заува-жує він, «в тім краю всі острі».

У другій частині оповідання змальовані інтриги і ма-хінації вищих властей під час виборів до сейму в 1895 ро-ці. Методами залякування, шантажу і підтасовування голосів уряд добивається, що в сейм потрапляють лише вигідні йому люди. Урядові власті не зупиняються ні пе-ред чим, аби тільки провести своїх кандидатів, навіть скасовує одні вибори і призначає інші. Такий досвідчений у цих справах чиновник, як староста Зам'ятальськнй, і той не зміг зорієнтуватися в усіх урядових виборчих ма-хінаціях і підтасовках голосів і позбувся посади. Він про-клинає вибори, які принесли йому стільки лиха: «Будь вони богом прокляті! Не можеш думкою здумати, що се за закрутенина для нашого брата політичного урядника. А яка одвічальність! У мене аж мурашки бігають поза плечима, коли подумаю про се. А додай ще інтриги, підшепти з найрізніших боків, підозрівання і зажалення. Багно, кажу тобі!» [З, 243].

Вкладаючи в уста відповідального чиновника таку оцінку «законності» виборів, Франко досягає великого сатиричного ефекту, якнайкраще ілюструє антинародній"! характер виборчої системи, що існувала в австро-цісарській державі.

Сміливо і нещадно засуджуючи і викриваючи анти-народний характер основного і найвищого закону Австро-Угорщини— буржуазну конституцію, Франко у цілому ряді сатиричних творів, спираючись на реальні життєві факти, показував ті жахливі умови, які створював цей закон для трудящих мас Галичини.

У «Казці про Добробит» висміюється вся система па-нування австро-цісарського ладу в Галичині, який уособлено в образі пана Гопмана. В інтересах «фатерлянду» пан Гопман обдирає до нитки Добробит і ще кілька разів карає його.

Одним із засобів сатиричної типізації урядового чи-новника — пана Гопмана є його мова. В розмові з Добробитом він вживає німецькі слова, не може правильно вимовляти українські слова, перекручує їх, дзвінкі голос-ні у нього виходять глухими і це створює комічний ефект:

«А чін топри, чін топри!... Ага, ага, то ви Топропит! Топ-ре, топре, пане Топропит, сідайте! Маємо тут тещо на вас поховорити» [2,357].

Добробит — узагальнений алегоричний образ так зва-ного «добробуту» галицького селянства. Піддаючи кри-тиці колонізаторську політику австро-цісарського уряду, Франко одночасно викривав і ту реакційну частину бур-жуазних діячів, які зневажали селян, обзивали їх леда-рями, п'яницями, хоч і жили за