Сатиричні оповідання» Франка, скеровані проти австрійсько-цісарської влади і його основного закону — конституції, відзначаються великою силою узагальнення, реалізмом, народністю. Сатира Франка будила політичну свідомість трудящих мас, піднімала їх на революційну боротьбу, розхитувала державну капіталістичну систе-му, і в цьому її велике суспільне значення.

Сатира на реакційну буржуазну ідеологію та її но-сіїв. У 1878 р. Франко опублікував польською мовою у Львівському тижневику «Tydzien literacki, artystyczny, naukowy i spolcczny» сатиричні нариси «Молода Русь», «Звичайний чоловік», «Знеохочений» під загальною наз-вою «Rutency, Туру і portrety ludzi galicyjskich».

Особливо гостро критикував Франко кар'єризм, по-літичне угодовство української буржуазної інтелігенції з австрійським урядом в сатиричних оповіданнях, каз-ках, написаних в 90-х роках на матеріалі конкретних фак-тів його боротьби з політичними супротивниками— «Опозиція», «Як то згода дім будувала», «Свиня», «Доктор Бессервіссер» та ін.

Сатирична казка «Опозиція» була спрямована проти , так званої «нової ери» — політичної угоди верхівки «народовської» партії з австро-цісарським урядом. Вперше друкувалася «Опозиція» в журналі «Житє і слово» 1 1897 р. з такою авторською приміткою: «Оця казочка написана ще в початку 1891 року. Скоро по проголошен-ню т. з. «нової ери», і була призначена для «Народа». Не знаю вже, для чого вона тоді не попала в друк, а проле-жала досі в теці редакції «Народа». Прочитавши її те-пер, я зважився-таки опублікувати її. Господи, як же ж, небагато від того часу змінилися обставини, як мало начилася наша теперішня «принципіальна» опозиція з кораблекрушенія нової ери!.. Значить, моя казочка не тіль-ки не стратила сучасного інтересу, але потроха показала-ся навіть пророцтвом» [2,425].

У казці «Опозиція» показано, як блокуються україн-ські націоналісти — депутати парламенту з польською панівною верхівкою і австрійським урядом. Починаєть-ся вона казковим зачином, в якому чується дошкульна іронія: «Була собі раз Опозиція, та така остра, що не дай господи! Годі було до неї доступити, хоч ти сказися...»

Опозиція — зібраний алегоричний образ української буржуазно-націоналістичної псевдоопозиції до цісарсько-го уряду. Втілена вона в образ гидкої тварини, яка, прав-да, не кусається, не кидається па людей, а навіть «з руки їсть і гладити дається», проте надокучає своїм монотон-ним нявканням, нечітко вимовляючи лише три слова: «Кривда нам! Дівнопдавність!». Таке нявкання дратува-ло великих панів, і вони вирішили її якось приборкати, але Опозиція вдавала з себе неприступну і продовжу-вала кричати. Нарешті Перемісник почав залякувати її і грізно запитав: «Так чого ж хочете? Що вам потріб-но?»— Посади! Аванси,— вже зовсім встидливо про-шептала Опозиція.— Ну то так же і говоріть!—сказав Перемісник. Так було б давно сказати. Се політика ре-альна, тут ми на твердому грунті, тут можемо порозумі-тися, і я певний, що порозуміємося». Задоволена Опози-ція поцілувала Перемісника в руку і весела поверталася додому, співаючи свій національний гімн: «Змилувався бог над раком, змилує й нам нами: тож нам буде добре жити під штирма папами. Пан епіскоп, пап староста,— гарна пара, братку, третій буде пан міністер, а станьчик в додатку» (2, 398—399).

Про те, що казка була прямим відгуком на тогочасні події, свідчить і її зміст, і перефразовані прізвища дійо-вих осіб. Перемісник — ніхто інший як намісник Галичи-ни, Рябко Хельт, який за наказом уряду здійснював но-ві й нові утиски проти українського населення Галичи-ни,—переінакшене прізвище австрійського урядовця Райхельта.

Їдкий сарказм у зображенні поведінки української буржуазно-націоналістичної інтелігенції, яка лише «орі-єнтувалася» в обставинах і використовувала їх у своїх кар'єристських цілях, натяки на їхні облудні лозунги про «кривду» і «рівноправність» надавали казці характеру.

Найхарактернішим з цього погляду є оповідання «Історія одної конфіскати». Спочатку воно друкувалося німецькою мовою в газеті «Zeit» (1899 p.). Українською мовою вперше опубліковано у збірці «Сім казок» (Львів, 1900 р.). В німецькому першодруку був підзаголовок «Галицький образок з життя». Оповідання складається з 9-ти розділів і має виразні сценічні риси. Широко вводиться діалог, швидко міняються картини, епізоди. Така компо-зиція твору дала можливість показати цілу галерею уря-дових чиновників на чолі з головною особою — його ексцеленцією (ясновельможністю). Дія відбувається в урядо-вому будинку. Його ексцеленція щодня переглядав пресу. Не побачивши газети «Сінник польський», яка його особ-ливо цікавила, бо там повинна була друкуватися хвалеб-на стаття на його адресу, він запитав у директора полі-ції, чому затримався вихід газети. Переляканий дирек-тор зрозумів це як натяк про необхідність конфіскувати газету і дав наказ поліційному комісару, що відав пре-сою, вихід газети затримати. Поліційиий комісар подзво-нив прокурору. Прокурор підтвердив наказ, хоч не бачив у номері газети нічого протизаконного.

У буржуазних чиновників, стверджував Франко, єди-на мораль: «Найперше думай і дбай про себе». Цим і умотивовувались їхні вчинки. Коли відповідальний ре-дактор, в особі якого Франко показав тип продажного буржуазного публіциста, був викликаний до прокурора, щоб умотивувати наказ про конфіскацію, прокурор вка-зав йому на його ж передову статтю, де не було нічого протиурядового. Навпаки, в ній вихвалялася політика австро-цісарського уряду і, зокрема, дії «його ексцеленції», але прокурор почав її читати так як, сатирично за-уважував Франко, «уміють читати тільки австрійські прокуратори». Він виривав окремі слова і речення з різ-них абзаців і «з пустої січки ліберальної балаканини» створював «нелегальне».

Суд, не вникаючи в справу, затвердив конфіскату. Ін-ший номер газети з викресленими «підозрілими» місцями вийшов з тригодинним запізненням, і лише після цього дізнався «ексцеленція», що його звичайне питання, чому ще нема «Сінника польського» було сприйняте як наказ конфіскувати газету. Отже, сила влади «ексцеленції» та-ка велика, що одне