Причину зростання, мілітаризму в добу кіпіталізму Франко бачив також у поганих суспільних відносинах капіталізму, а не в тому, що нібито капіталізм успадкував мілітаризм від попередніх епох, як твердили ліберально-буржуазні історики. «Часті і криваві війни в середніх віках з одного боку, - писав він, - а винайдення стрільного пороху і приноровлення вогнестрільної зброї до ручного вжитку викликали потребу постійних військ; постійні війська вічно озброєні і готові до бою давали знов з свого боку можливість до дальших і чимраз частіших війн. Американська визвольна війна, а особливо велика революція французька, котра покликала весь народ до озброєння, а рівночасно змінила цілковито поняття держави, дала новий і величезний товчок до розвитку мілітаризму, а величезні Наполеонові війни з силою конечної реакції розсадили його по цілій Європі».

Розглядаючи літературно-критичні і публіцистичні статті, з якими Франко виступав у кінці 70-х і на початку 80-х pp., можна бачити, як скрізь він проводить ту основну думку, що суспільство, так само як і природа, підлягає діянню об'єктивних законів і що історію творять не царі і не попи, а народи; що соціальні революції і всі круті переломи в історії «ніколи не діються в ім'я яких-небудь ідеалів, породжених в головах людських, а не викликаних обставинами дійсного життя». Всі ідеали, в ім'я яких відбувається суспільна боротьба, викликаються змінами в економічному розвитку, які тягнуть за собою зміни і в духовному житті народів; отже, суспільне життя визначає суспільну свідомість людей, а не навпаки. Він беззастережно відкидав суб'єктивізм і метафізику в поглядах на історію. суспільного життя і розвиток людства, вимагав об'єктивно правдивого, науково обґрунтованого висвітлення явищ суспільного життя, а історію розумів як науку партійну. Все це показує, як близько підійшов Франко до історичного матеріалізму, засвоюючи головні його принципи. Франко; виступив у той час, коли буржуазні соціологи всіляко намагались запе-речити історичний матеріалізм Маркса, протиставити йому збитий суб'єктивізм і плоский еволюціонізм, одним з проявів якого був соціальний дарвінізм. Тоді вже появилась людиноненависницька расистська «теорія» і різні інші антинаукові «теорії» і погляди, які виражали найреакційніші спроби апологетів капіталізму заперечити науковий соціалізм. На Україні Франко перший почав критику тих реакційних виплодів буржуазної) соціології уже на початку 80-х pp. Правда, він тоді ще неясно розумів значення історичного матеріалізму, перебільшував значення еволюційної теорії Дарвіна для історичної науки, вважаючи, що вона дає їй тривку основу для пояснення суспільного життя і розвитку людства, збивався до антропологізму. Та, відкидаючи все те, як данину часу, можна бачити, що уже в 1881 p., викладаючи свої «Мислі о еволюції в Історії людськості», Франко спрямовував свою критику проти тих «природознавців-дарвіністів», які бралися пояснити явища суспільного життя людей, механічно переносячи еволюційну теорію Дарвіна на суспільство, і цим самим «натворили багато лиха».

Відкинувши ідею насильницької кривавої соціальної революції, "всесвітній бунт" бідних проти багатих І. Франко для досягнення поставленої мети зробити ряд цілком конкретних кроків в політичній сфері: "При теперішніх порядках питання політичні виглядають зовсім інакше і вимагають від соціалістів такого програму ділання, котрий би міг їм і тепер з'єднати вагу в державі і міг загарантувати супокійне ширення їх переконань і заразом систематичне входження в життя таких реформ, котрі би приготовували оконечний, спокійний перехід до нового ладу. Спроби до того ось які: а) зав'язаний оскільки можна сильної, організованої, явної партії соціалістичної, котра би. користаючи з теперішніх конституційних установ, вводила своїх послів до сейму; б) переведення загального, безпосереднього голосування при