Інстинкти, навички, поведінка і інтелект тварин

ЗМІСТ

ВСТУП

З самого початку розвитку психології як науки психологів цікавила проблема дослідження поведінки людини, причин і мотивів цієї поведінки. Оскільки людина є досить складним для вивчення суб’єктом, багатьма вченими робилися спроби вивчення поведінки тварин із більш низьким розвитком вищих психічних функцій. Було вжито безліч різноманітних спроб роз’єднання поведінки на більш прості детермінанти, за допомогою яких можна було б пояснити поведінку тварини та людини. Серед них виділяють інстинкти, навички, поведінку та інтелект, розгляду яких і присвячений цей реферат.

ІНСТИНКТИ, НАВИЧКИ, ПОВЕДІНКА ТА ІНТЕЛЕКТ ТВАРИН

Початок порівняльним та експериментальним дослідженням поведінки тварин поклав відомий вчений Ч. Дарвін. У своїй праці „Висловлення емоцій у тварини та людини” (1872 р.) вчений вперше використав об’єктивний метод вивчення психіки.

Завдяки великому фактичному матеріалу Ч. Дарвін докладно вивчив репертуар виразних рухів (невербальних рухів) у тварин і у людини і дійшов висновку, що певні прояви емоцій у людини і тварини схожі між собою.

Ч. Дарвін висунув три основні категорії поведінки тварин:

1) інстинкт;

2) здатність до навчання;

3) здатність до розумової діяльності.

Після Дарвіна вчені ідуть двома напрямками. Прибічники антропоморфізму прагнули перебільшувати розумність тварин і приписувати їм людські якості, а саме: свідомість, волю, любов тощо. Зокрема Д.Романс доводив, що тварини в багатьох ситуаціях здійснюють розумні дії.

Прибічники механіцизму (Ж. Леб, Дж. Уотсон, Павлов) у вивченні поведінки тварин сповідували постулат „будь-яким висновкам повинне передувати спостереження” і заперечували антропоморфні тенденції.
При вивченні тварин, вважали вони, необхідно відмовитися від спроб узнати те, що знати не дано. Вчені також висували теорію тропізмів.

Тропізми – це генетично фіксовані механізми просторової орієнтації та рухової активності тварин у бік сприятливих або від несприятливих умов середовища (атоми поведінки тварин).

Леб виступав проти теорії нервових центрів і вважав її науковою помилкою. Павлов вважав атомами поведінки тварин рефлекси. Уотсон доводив, що поведінка тварин складається із секреторних і м’язових реакцій організму, які в свою чергу визначаються діючими на тварину зовнішніми стимулами. Він відкидав можливість того, що існують будь-які процеси переробки інформації в нервовій системі.

Л. Морган відокремив навчання та інстинкти навчання, вважаючи навчання набутим, а інстинкти – вродженими. Він вважав, що тварини в ряді випадків діють методом проб і помилок, маючи декілька способів для вирішення завдання. Вчений проголошував, що будь-яку дію тварини ні в якому разі не можна інтерпретувати як результат прояву будь-якої вищої психічної функції, якщо його можна пояснити на основі наявності у тварини здатності, яка займає більш низький ступінь на психологічній шкалі, тобто він вважав, що не можна пояснити поведінку тварин наявністю розуму, тому що це пояснюється наявністю інстинкту.

Інстинкти (від грец. instinctus - спонука) – сукупність складних спадково обумовлених стереотипних дій, які вчиняються однаково всіма тваринами у відповідь на зовнішні та внутрішні подразники для задоволення основних біологічних потреб.

Одиницями інстинктивної поведінки є фіксовані комплекси дій – специфічні генетично зумовлені стереотипні за порядком і послідовністю настання рухові акти.

Основною функцією інстинктивної поведінки є адаптивна функція, інстинкти забезпечують усі життєві функції організму.

Вчений К. Лоренц стверджує, що більшість типів поведінки тварин сформовані на основі ряду комплексів фіксованих дій, які характерні для кожного виду та генетично обумовлені. Він також доводив, що кожний комплекс фіксованих дій (код) мотивований енергією специфічної дії.

Серед факторів інстинктивної поведінки виділяють внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх факторів інстинктивної поведінки належать:

гомеостаз – прагнення підтримувати постійність внутрішнього середовища (саморегуляція). Організм тварини постійно прагне до внутрішньої рівноваги, таким чином, першопричиною та внутрішньою основою організму будуть відхилення від нормального рівня фізіологічних функцій та порушення внутрішніх ритмів, які забезпечують життєдіяльність організму (тобто організм існує, якщо є внутрішня основа);

біологічні ритми (біоритми) – це дії, які ритмічно повторюються і визначаються ритмом внутрішнього годинника, синхронізованого з космічним часом (наприклад, півень).

До зовнішніх факторів інстинктивної поведінки належать ключові подразники – стимули зовнішнього середовища, які спонукають до вчинення інстинктивних дій без будь-якого попереднього навчання (вроджені). Основною функцією ключових подразників є відокремлення. Серед ключових подразників виділяють фізичні та хімічні (форма, колір, запах); просторові відношення, вектори стимулів (наприклад, вектори руху бджоли).

Пускові подразники запускають певний вид поведінки.

Спрямовуючі подразники, запустивши реакцію, набувають значення орієнтиру (наприклад, запах жертви в хижака).

Ключовими подразниками іноді можуть слугувати певні поєднання властивостей предметів. Існують оптимальні подразники, які викликають найбільш виражену реакцію тварини (наприклад, реакція пташенят на червону пляму на дзьобі матері – це оптимальний подразник, червоний колір, предмет продовгуватої форми).

Дії ключових подразників піддаються дії закону сумації: із збільшенням параметру ключових подразників пропорційно посилюється реакція інстинктивної поведінки тварини. Іноді закон сумації приводить до абсурдних явищ (наприклад, зозуля підкидає інші за розміром яйця, але інша птиця висиджує їх).

К. Лоренц висував теорію внутрішнього пускового механізму як сукупності нейросенсорних систем, які забезпечують адекватність поведінкових актів відносно до біологічно адекватних умов середовища (пускова ситуація).

Існують генетично фіксовані форми поведінки, тобто рефлекси, які відповідають окремому виду тварин передбачають настроювання аналізаторів на сприйняття специфічних подразників, розпізнавання останніх і активізацію нервових центрів, пов’язаних із цим поведінковим актом. Вроджений пусковий механізм оцінює та відбирає інформацію, яка надходить через рецептори, і активізує та знижує подразливість відповідних нервових центрів.

Будь-якому вродженому пусковому механізму відповідає власний сигнальний апарат. Наприклад, коли оса нападає на гусеницю, то паралізує її, а коли знаходить гусеницю під час будування гнізда, то ігнорує її (тобто один і той же