На реальній основі, «на чисто людському ґрунті», без будь-якого втручання надприродної «божої» сили відбуваються і всі дальші події, змальовані в поемі. Поет дає «земне» трактування релігійних легенд, соціальне і психологічно вмотивовує вчинки героїв, надає всій поемі глибокого філософського змісту.

Після відвідин «дивочного гостя» благородний Йосип одружується з Марією, врятовує її від жахливої долі матері-покритки, поділяє з нею всі знегоди і переживання. Ідея звільнення від рабства іде не від бога, вона зародилась серед самих же рабів. За наказом кесаря Йосип і Марія змушені залишити домівку і йти «на ревізію у город Віфлеєм». По дорозі до Віфлеєму «Марія сина привела. Єдиную тую дитину, Що нас од каторги спасла». Та цар Ірод дав наказ винищувати всіх немовлят у Віфлеємі:

Дивітеся ж, о матерії

Що роблять іроди царі!

Марію з немовлям врятували «убогі люди, чабани».

Мати виховала свого сина борцем за правду, сама разом з ним пішла на боротьбу, підтримувала його, щоб він «поніс лукавим правди слово», дійшла з ним «аж до Голгофи». А коли розп'яли сина, мати збирає його учнів і надихає їх «своїм святим огненним словом» на дальшу боротьбу. Вони ж «любов і правду рознесли по всьому світу». А мати «під тином», «у бур'яні умерла з голоду». Така в несправедливому суспільстві доля матері, яка все своє життя, навіть свого єдиного сина віддала людям для їх визволення.

Шевченко в найгеніальнішій по своїй щирості з усіх поем світової літератури — в «Марії» — показує свою покритку як матір божу... І всю поезію непорочної дівочої чистоти і материнства, всю безмірно сумну поезію страченої при перших же квітах любові і жертви матері, добровільно схиленої перед ідейним мучеництвом сина, Шевченко сконцентрував у своїй співучій, прозорій, ідилічній і монументальній поемі.

2.2. Художні особливості поеми “Марія”

До кола художніх особливостей поеми слід віднести:

використання старослов'янізмів поруч з живою народною мовою; поєднання побутово-етнографічного плану опису з сакрально-агоністичним;

залучення біблійної символіки в структуру, в цілому, баладного народного жанру з його нахилом до метафоризації та перетворень; розвиток поетики потойбіччя та посейбіччя у християнсько-аскетичному плані; художню демонстрацію спільності християнського та українського месіанізму тощо. Вражаючим у поемі є все, і насамперед вдале сполучення національного художнього архетипу покритки з історією життя Марії, яка стала частиною історії раннього християнства.

Шевченко, описуючи події життя Марії, виходить насамперед з гностичної версії, за якою Ісус-логос прийшов до неї у вигляді архангела Гавриїла. В поемі до Іосифа приходить незнаний гість, який вістить про народження месії. Біблійна інтерпретація долі Марії починається з Євангелія від Матвія та Євангелія від Луки, докладна історія її життя подана в Євангелії Іакова. Хронологія визнання Марії як втіленого sacrum припадає на середину IV століття, коли в працях Євсевія вона прямо була названа Богоматір'ю. Ефеський собор 431 року санкціонував подібне її тлумачення. Шевченко, з одного боку, визнає існування Марії та Христа в людському тілі, з іншого - тілесність їхнього перебування на землі подає, використовуючи язичницьку символіку. Тим самим він ніби повертає нас до двох архаїчних начал сакральної історіографії - гностично-язичницького (апокрифи, гностичні євангелія) та християнського софіологічного (ранні канонізовані біблійні тексти), яскраві зразки подібного ж сполучення подає нам ранньохристиянська теологія".

В образі Шевченкової Марії сильними виявляються тілесно-зображальні компоненти, у зв'язку з тим, що відчутними стають стародавні язичницькі культи, зокрема культ Рожаниць, які є "не тільки володарками долі, віку людського, не тільки визначають, що кому "на роду написано", а й дають життя". Марія Шевченка сподоблена й семантикою загальнолюдського прочитання, наприклад, асоціативне наближається до образу Майї, матері Будди, яка, гуляючи в священному гаю, також породила боголюдину й провісника Божого одкровення. У багатьох легендах, які розповідають про деміургів та прабатьків, наголошується, що перед смертю вони зазнали тортур, як шевченківський Ісус, більше того, це є умовою становлення майбутнього пророкованого Месією світу справедливості. Тілесно-зображальна рельєфність образу Марії в поемі Шевченка ґрунтується на етнографічній реальності України, що створює ефект конкретності національного Бога, ефект Богоприсутності. Часопростір ранньохристиянський та сучасний поетові збігаються.

2.3. Філософсько-релігійний аспект поеми

Філософсько-релігійний аспект поеми розкриває специфічне авторське розуміння Бога, який у нього не тотожний церкві, чернецтву, зовнішній літургійній формі, а є Живим Богом ("Ся ж несла Живого істинного Бога..."). Цікаво, що Шевченко одного разу прямо висловив цю думку, що спричинилося до довгого діалогу поета з поліційним відділенням. У пояснювальній записці з приводу звинувачень поета у релігійній неблагонадійності він писав: "Во время завтрака господин Козловский завел со мною какой-то богословский разговор на польском языке; чтобы прекратить зтот разговор, я ему сказал - по-русски, что теология без живого Бога не в состоянии создать даже этого липового листика, й при этом вырвал листок с липы й показал ему". В його поезії останніх років дедалі частіше з'являється образ (ейдос) живого Бога (поеми "Неофіти", "Марія"). Більше того, у нього навіть виникає образ похованого царями та ченцями Бога.

Шевченко не стільки декларує нову релігійну доктрину, скільки шлях до набуття істинної релігійності, переймаючи сковородинівську естафету. Цей шлях вимагає визнання Бога живим і постійно присутнім у житті. Ще він вимагає певної жертовності, бо істинний Бог відкривається людині, яка пройшла низку духовних і фізичних випробовувань, навіть тортур. Тобто релігійне одкровення не є стихійно дарованим, а здобувається ціною невпинного й. свідомого