Тема Інформаційне суспільство

На сучасному етапі суспільного розвитку відбувається глобальна трансформація соціальних відносин, викликана значним розвитком інформаційних технологій, які суттєво впливають на економіку, політику та соціальну сферу. Це свідчить про здійснення футурологічних прогнозів багатьох вчених щодо настання принципово нового, наступного за індустріальним, цивілізаційного етапу розвитку людства – інформаційного суспільства. В основі концепції інформаційного суспільства лежить теза про те, що революційні зміни в нагромадженні, обробці та використанні інформації і знань будуть глобальним чином впливати на всі аспекти соціального життя і стануть основним чинником суспільного розвитку. В той же час інформаційне суспільство, крім позитивних моментів, несе нові соціальні загрози, особливо якщо інформаційні відносини розвиваються поза цілеспрямованим впливом держави. Так, високорозвинуті технології обробки даних в автоматизованих системах дають можливість швидко накопичувати, обробляти, зберігати та поширювати значні обсяги різноманітних відомостей. У зв’язку з цим є реальна загроза контролю за всіма аспектами суспільного та особистого життя, для несанкційованого доступу до відомостей, які за своїм характером призначаються для обмеженого кола осіб і можуть завдати шкоди особі, суспільству чи державі. Наявність інформаційних технологій створює реальні можливості порушення права людини на таємницю приватного життя людини, яке закріплене в основних міжнародних документах з прав людини – Загальній декларації прав людини, Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. І хоча це право не належить до категорії так званих природних прав людини, які набули офіційного визнання ще в XVIII–XIX ст. у європейських країнах та США, в умовах становлення інформаційного суспільства воно набуває в житті людини особливого значення.

У переважній більшості країн Заходу становлення права на недоторканість приватного життя особи пройшло два етапи. Як юридична категорія це право виникло в США в 1928 р., коли суддя Верховного суду Л. Брандейс офіційно заявив про наявність в Конституції “права бути залишеним в спокої”. Надалі недоторканість особистого життя людини як правовий інститут розвивалось у контексті юридичних можливостей особи бути у відносній незалежності від держави та суспільства. Недоторканість особистого та сімейного життя людини розглядалась у політичних системах країн Заходу як обов’язковий елемент демократії та правової держави і була закріплена міжнародними угодами з прав людини. При цьому, у зв'язку з деякими труднощами при визначенні юридичного змісту цього права відсутні чіткі міжнародно-правові його дефініції. Так, статтею 12 Загальної декларації прав людини передбачено, що ніхто не може піддаватися свавільному втручанню в його особисте і сімейне життя. Стаття 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права забороняє не тільки свавільне, а й незаконне втручання в особисте і сімейне життя людини, а Європейська конвенції про захист прав і основних свобод людини визнає право кожної людини на повагу до її особистого і сімейного життя. Таким чином, міжнародні документи закріплюють тільки основні принципи таємниці особистого життя людини, залишаючи можливість законодавчим органам держав самостійно формувати національне законодавство у цій галузі і визначати сферу його дії.

Актуальність цього права значно зросла у 70-х рр. XX ст., коли почали активно розвиватися інформаційні технології і комп'ютеризація всіх сфер суспільного життя набула глобального характеру. Саме виникнення технічних можливостей створення баз даних, які акумулюють інформацію про фізичних осіб, привело до виникнення нового етапу у розвитку права на недоторканість приватного життя людини. На цей час припадає початок законотворчої діяльності парламентів багатьох країн світу щодо захисту персональних даних. Активну участь у процесі уніфікації національного законодавства різних країн та вироблення спільних стандартів у цій галузі беруть європейські міжнародні організації – Рада Європи, Європейський Союз та Організація Економічного Співробітництва та Розвитку. У 1973 та 1974 рр. Комітет Міністрів Ради Європи прийняв дві резолюції про захист недоторканості особистого життя у зв'язку з створенням електронних баз даних – одну для приватного, іншу для державного сектора. Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку були розроблені “Основні положення про захист недоторканості особистого життя і міжнародних обмінів персональними даними”. На сьогодні основними європейськими документами в цій галузі є Конвенція Ради Європи “Про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру" від 28 січня 1981 р. та директива Європейського парламенту “Про захист фізичних осіб стосовно обробки персональних даних та про вільний рух цих даних”, прийнята 24 жовтня 2001 р.

Україна, яка проголосила себе правовою демократичною державою і взяла курс на європейську інтеграцію, повинна встановити правовий режим інформації про особу, який би гарантував таємницю персональних даних і відповідав би сучасним стандартам. Початковим етапом становлення в Україні інституту недоторканості приватного життя людини є його конституційне закріплення. Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Варто звернути увагу на три особливості конституційного формулювання цього права. По-перше, під терміном “втручання” розуміється чотири аспекти інформаційної діяльності, а саме: збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу. По-друге, мова йде виключно про конфіденційну інформацію про особу. По-третє, винятки з цього правила може