УДК 821.161.2.

Ковалів Ю.І.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка ПОЛІСТИЛЬШ ПАРАМЕТРИ "НЕОКЛАСИЧНОЇ" ЛІРИКИ M ДРАЙ-ХМАРИ

М. Драй-Хмара встиг видати єдину прижиттєву збірку "Проростень" (1926). Він прагнув "чистоти, ясності, точності вислову", зумовлених "естетичним смаком поета" [1, с. 45]. Відомо, що за кам'янець-подільської доби, М. Драй-Хмара підготував поетичну книжку "Молода весна", що лишилася неопублікованою. Пізніше така ж доля спіткала його "Сонячні марші" та "Залізний обрій", збережені у рукописному вигляді, як і поеми "Поворот" (її поет після розмови з М. Зеровим вирішив не друкувати), "Ведмідь-гора", "Констанца" та чимало поезій. Ідіостиль М. Драй-Хмари спочатку мав ознаки символізму, що не заперечував Ю. Шерех [2, с. 100, 101], але з часом домінувала-таки настанова кларизму ("картинної плястичности, кольорової вимовності, клясицистичне карбування форми і образу до ступня прозорості й строгої гармонії" [3, с. 265]), притаманна "неокласиці", яку він репрезентував по-своєму, але не обмежувався нею, виявляв зацікавлення специфікою кларнетизму П. Тичини, що зумовило символіку "міфогенного та політогенного 'атунку" [4, с. 4] драй-хмариної лірики. Oбираючи собі сугестивний, нераціональний дискурс, поет у збірці "Проростень" не надрукував жодного сонета, що з'явився у його творчому доробку пізніше ("На могилі Руданського", "Прекрасніший за «Весну» Ботічеллі...", "Спустившися на саме дно копальні...", "Victoria regia", "Поділ", "Чудо", "Кам'янець", "Лебеді", "Київ", "На Хортиці" та ін.): він обрав собі тверду строфічну форму німецько-російського зразка, де наявне чергування паросиктонних рим з окситонними, а рими терцетів - вільні. Звертався М. Драй-Хмара і до октави ("Черкаси"), ронделі ("Горять священні орифлами..."), гекзаметра ("Рушник"), до розмаїтої метрики, зокрема силаботоніки, що переважає у його доробку, тонічних віршів ("Розлютувався лютий надаремне...", "Хмеліють хмари...", "Солоний вітер подув з моря..."), дольників ("На горі розцвітає яблуня...", "Я побачив тебе з трамваю...", "Дощ", "Мені сниться: я знов в Поділах..."), верлібру ("Ще губи кам'яні...", поема "Поворот").

Стрімко еволюціонуючи від символізму [5, с. 496], М. Драй-Хмара пережив захоплення французькими "парнасцями", "проклятими поетами", надто творчістю "Абатства" [6]. O. Бургардт, рецензуючи збірку "Проростень", зокрема вірші "Завірюха", "Стогнала ніч.", виявив у ній елементи символізму, акмеїзму та експресіонізму [7, c. 261], що засвідчувало нахил поета до полістильності. Спостереження критика підтвердили Ю. Лавріненко та М. Неврлий, вказуючи на синтез символізму з "естетичним світом Тичини" й "неокласичним стилем" [8, c. 149]. Чи не тому у ліриці М. Драй-Хмари завжди збережене бажання "віддаватися примхам своєї власної фантазії, радіючи естетичному відчуттю і творячи власну філософію" [9, c. 265], ввиразнене тонке чуття музичності поетичного мовлення, відтворене в паронімічних артистичних асонансах й алітераціях на кшталт "дзвінкокопитного коня" чи "Мов на Голготу, йшли ми на могилу...", фіксоване розмаїтими анафорами ("Хмеліють хмари, хвилюються в трансі"; "І кожен день кудись трамваї, І І кожен день не те, що треба" і т.п.), які полюбляв М. Драй-Хмара. В його виповненій мелійними й естетичними ознаками поезії помітна передусім музична стихія, притаманна символістам (як-от у циклі "Шехерезада"), де відтворена "болюча драма душі" [10]. Справді, "світ музичної культури для М. Драй-Хмари - не тільки тема, він входить в саме повітря його поезії, він забарвлює його художнє світосприймання так само, як музика Шопенових мазурок наприклад «озвучує» піднесений ліричний настрій героєві поезії «Любці Колессі»" [11, c. 155]: "Я нюхаю світло і звук, / я чую, як грає проміння". Звуковий ряд поєднується з іншими чуттєвими враженнями - дотичними, зоровими тощо, витворюючи артистичну синестезію, що сприймається на рівні проникливої інтуїції, як у вірші "Симфонія": "Жалять і цілують флейт жагучі оси, / лащаться гобоїв бархатні джмелі". Музичність, відображена у багатій фоностилістиці лірики М. Драй-Хмари, давала можливість "відчувати слово на рівні кожного звука" [12, c. 73], була "органічною і глибоко спонтанною" [1, c. 47], поєднаною із "щасливо зоровим баченням" [13, c. 26]: "Я світ сприймаю оком, / бо лінію і цвіт люблю". Колористика його віршових текстів досить насичена, але деякі барви, яким він давав перевагу у перший етап своєї творчої еволюції, зникають, як-от червона, натомість жовта і синя, часто у взаємопоєднанні, що було характерним і для палітри М.Зерова і М.Рильського, лишилися незмінними: "І синьо-золоті грімниці/ дражнили відгульня-коня".

У ліриці М. Драй-Хмари розкрита динаміка природи, "драма її стихій" (В. Іванисенко), що іноді розгорталася в апокаліптичні передбачення, які вже ставали реальністю: "Зняті над жертвою руки - / зараз проллється кров", "...звір, як тать, небіг і витоптав усе ногами - / ніхто не встиг і немовлят сховать..." Профетичне чуття поета було таким же органічним, як і схильність до оніричних видінь ("В свічаді зоряного сна / я бачу добрі й злі години"), що засвідчують його схильність до ірраціональних переживань. Очевидно, тому символіка виповнена лексемами природних явищ (дощ, сніг, заметіль, грім тощо), особливо вітер, в якому, крім "імпульсів руху, змінності, енергії, свободи, вчуваються і незатишність буття, і якась небезпека, неочікуваність, і, сказати б, неясність, незбагненність" [13, c. 28]. Однак безпідставно вбачати тут невідповідність "неокласичному" аполлонійству, бо пристрасть у ліриці М. Драй-Хмари ніколи не переростала у нестримну стихію, тому, як здавалося Е. Рейсу, "певна невпорядкованість стихії, відтворення фрагментарного, не висловленого до кінця" [14, c. 13], потребує корективів. Принаймні