УДК 821.161.3:8Г255.4]:821.161.2(092)

Набитович ІЙ.

Університет імені Марії Кюрі-Склодовської, м.Люблін

ТВОРЧІСТЬ МАКСИМА БАІДАИОВІЧА В ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНІЙ ТА ПЕРЕКЛАДАЦЬКІЙ РЕЦЕПЦІЇ МИХАЙЛА ДРАЙ-ХМАРИ

У статті розглянуто рецепцію творчости Максима Багдановіча в літературно-критичній та перекладацькій спадщині Михайла Драй-Хмари, представлено найважливіші фактори, які вплинули на зацікавлення Драй-Хмари творчістю білоруського мистця. Показано, що модерністське світовідчування, символістське й неоромантичне світовідображення, клясицистичний формалізм, які були притаманні творчим устремлінням білоруського мистця, є, до певної міри, характерними й для творчих устремлінь його українського перекладача та літературознавця - інтерпретатора його творчости.

Ключові слова: поет, творчість, переклад, білоруська література.

Білоруська література була особливим об'єктом наукового та творчого інтересу Михайла Драй-Хмари. Найбільшої уваги на цьому полі український літературознавець і поет присвятив саме творчости Максима Багдановіча.

Загальне тло зацікавлень київських неоклясиків білоруською літературою досить детально вже представлено в дослідженні Василя Зварича [9]. Однак у ньому задекларовано лише загальну картину рецепції літературознавчого доробку М. Багдановіча М. Драй-Хмарою.

Представлена Михайлом Драй-Хмарою біо-бібліографічна картина життя і творчости білоруського мистця й на сьогодні залишається однією з найвагоміших її студій, хоча в останній час в українському літературознавстві з'явилися й нові дослідження - зокрема Івана Денисюка [3] та Романа Лубківського [13].

Дослідники творчости М. Драй-Хмари неодноразово наголошували на тому, що його творчість лежить у багатьох аспектах (естетичному, стилістичному, поетикальному) дещо в іншій площині, ніж творчий всесвіт київських неоклясиків. Емануїл Райс вважає, що Михайло Драй-Хмара серед неоклясиків "опинився випадково", оскільки "його з ними зблизило серйозне ставлення до поетичного ремесла і спільність наукових зацікавлень [...]. Але темпераментом і вподобаннями він сильно від них відрізнявся [...]. Дуже можливо, що з часом саме Драй- Хмара відокремився б від них, хоч би тому вже, що дійсно великі мистці ніколи не вкладаються в рами якого-будь угрупування, організації чи школи" [16]. Микола Жулинський наголошує, що Михайло Драй-Хмара "не випадково захопився творчістю К. Тетмаєра, як і естетичним феноменом М. Багдановіча", оскільки ці поети "внутрішньо гармонували з настроями й почуттями" українського мистця [8, c. 12], а Ігор Качуровський називає Багдановіча "окремою самотньою постаттю парнасця" [10, c. 227] в білоруському письменстві. Як видається, саме у цьому подвійному ключі варто шукати причин Драй-Хмариного зацікавлення, зокрема, й творчістю М. Багдановіча.

Разом з цим Е. Райс слушно вказує на пристрасне поетичне «вглядання» М. Драй-Хмари не виключно в творчість парнасців, а в модерністську поезію загалом - у багатьох її виявах у іншомовних поетів різних культурних і світоглядних традицій: він "цікавився деякими, тоді ще маловідомими у самій Франції представниками раннього модернізму, як, наприклад, Жерар де Нерваль або Трістан Корб'єр [...]. Крім того, оскільки мова про парнасців, замість усе тих же Леконта де Ліля й Ередія, Драй-Хмара відшукав релятивно більш цікавого, хоч і менш відомого Леона Дьєркса [...]. Він перекладав у першу чергу Верлена, Бодлера, Сологуба, Багдановіча і немало інших цікавих модерністів, що не мають прямого стосунку до парнасу". Таким чином, "вибір авторів і творів, перекладених Драй-Хмарою, свідчить не тільки за гостроту його смаку, широту його поетичних обріїв, але й за схильність його душі і темпераменту" [16, с. 14-15]. Загалом Е. Райс вставляє цікаву й радикальну ремарку щодо парнасизму в творчості київських неоклясиків: "Взагалі незрозуміло, як такі значні й видатні поети, як Зеров, Филипович чи Клен, могли серйозно сприймати парнаську пишноту, бувши самі багато талановитіші від своїх французьких зразків" [16, с. 15]. Вже Юрій Шерех, аналізуючи в 1944 році збірку поезій Михайла Драй-Хмари "Проростень" твердив, що його поезія - це "типова поезія символіста, що має право на своє окреме місце поруч інших помітних представників нашого символізму" [19, c. 102]. Подібне переконання про певну віддаленість його поезії від нео- клясичного мейнстріму висловлює й донька поета Оксана Ашер: "У поезії Драй-Хмари ми не бачимо безпосереднього впливу клясичної поезії, як зустрічаємо це у Зерова. Однак Драй-Хмара любив цю літературу [...]. Поезія Драй-Хмари, всупереч поезії Зерова [...], тісно зв'язана з його епохою [...]. Спонтанність і сильне національне відчуття в поезії Драй-Хмари наближають його до ранніх творів Павла Тичини "Соняшні клярнети" і "Золотий гомін", хоч символізм у цих двох поетів є різний". Драй-Хмарині вірші - це "інтелектуальна поезія, з її сконденсованими образами, з досконалим ритмом і формою" [4, c. 24]. В іншій статті вона додає, що "музичність поезії Михайла Драй-Хмари зв'язує його з французькими символістами, особливо з поезією Верлена. Але образи Драй-Хмари позбавлені тієї зумисної невиразности, того ніжного, спіритуального ефекту французького поета." [1, c. 7]. Одночасно, хоч і М. Драй-Хмара "був широко обізнаний із західноевропейською літературою, знаходимо лише малопомітні її впливи у віршах його першої збірки" [1, c. 8].

Юрій Шерех, до речі, теж був переконаний, що "те, що є в поезії Мих[айла] Драй-Хмари неоклясичне - зовнішнє і поверхове, може, навіяне особистими впливами Мик[оли] Зерова. Органічне, посутнє, внутрішнє, що чимраз зростало в міру розвитку поета, чим його творчість завоювала собі місце в історії нашої поезії двадцятих років - це глибоке й ювелірно-тонке відтворення об'єктивного й суб'єктивного світів, узятих в їх нерозривній єдности, в плані символістського світогляду й стилю" [19, c. 110]. І якщо Яр Славутич