УДК 821.112.2(436)09

В.Г.Притуляк

Функції елементів художнього простору в романах Ф.Кафки

У статті досліджується структура художньо-естетичного простору, категорій простору і функції елементів художнього простору в романах Ф.Кафки, а також проблеми художньої сигніфікації атрибутів простору.

Ключові слова: художній простір, хронотоп дороги, дверей, вікна, ліжка; просторова межа, естетичний простір.

Сучасники, добре обізнані з кіномистецтвом, пам'ятають кінематографічний метод славетного режисера Альфреда Гічкока, непереверїденого майстра карколомного саспенсу (тривожного очікування), яким Гіч- кок тримає глядача у напруженні до кінця фільму. Дослідник його творчості Ю.О.Комов зауважує: «Жах до запаморочення, втрата почуття реального - все це невідємні моменти популярного жанру трілера, засобами якого він володів незрівнянно. Гічкок не вкидав свою аудиторію в шок, але пречудово забезпечував відповідними шаманськими атрибутами церемонію солодкого(із завмиранням серця) занурення в кошмар» [1, с.210].

Подібно до великого Гічкока не менш великий Кафка досягає у своїх знаменитих романах «Процес» і «Замок» схожою ефекту, застосовуючи вже не кінематографічні, а літературні прийоми. На відміну від Гічкока у Кафки наростає не жах, а тривога за головного героя, якому ніколи не досягти мети - чи то Суду чи то Замку. Герой зазнає поразки. Це відомо кожному читачеві Кафкових творів. Однак нас цікавить, якими прийомами і засобами досягається ефект поразки головного героя, ефект наростання стану тривоги й безнадії.

Що стосується творення художнього простору, то у Кафки взагалі немає чогось незвичайного, фантастичного. Разом з автором читач поринає у звичну, повсякденну обстановку, героїв твору оточують звичайні предмети. «Читача «Замку» дивує не фантастичність роману: ситуацій у власному розумінні фантастичних там просто немає. Як немає їх і в «Процесі», де ні суд, ні горище нікого збентежити не здатні, але лякає кошмарна несподіваність поєднань: судові канцелярії розмістились на всіх горищах всіх прибуткових будинків» [2, с.43].

Отже, Кафків світ складається з речей, які в реальному житті не поєднуються. Поєднання не по єд нувано го викликає у героя принаймні острах. На невлаштованість життя Кафкових героїв вказує Є.Кніпович: «Коли читаєш романи і новели Кафки, насамперед вражає якась дивовижна всеохоплююча невлаштованість життя всіх його героїв - головних і неголовних, тих, що страждають, і тих, що завдають страждань іншим. Бруц, тиснява помешкань і місць роботи, неможливість залишитися самому ні вдень, ні вночі, нескінченне чекання в задусі і пилюці канцелярій або в льодовій тиші шляхових перехресть, шлях до далекого «казенного» дому, де повинна вирішуватись доля, безплідний шлях, тому що завчасно опуститься пітьма, і ноги зав'язнуть у непрохідних кучугурах, і стане все байдуже» [3, с.327].

До ефекту поєднання речей, далеких одного від одного, як відомо, прагнув сюрреалізм. Л.Андрєєв зауважує: «Отже, автоматично, підкоряючись голосу підсвідомості, сюрреаліст зсуває, зближує, монтує віддалені реальності, - виникає міф, відкривається, як здається реалістам, «суть світу». Видно, тут вони недалеко пішли від авангардистського монтажу, тільки йому надається роль не руйнівна, а творча, роль творця «сюрреальності». Сюрреалізм - мистецтво міфотворче й водночас натуралістичне, бо чим

точніше відтворюються зближувані реальності, предмети, речі, тим сильніший сюрреалістичний ефект» [4, с. 141 ].

У Кафковому художньому просторі героя оточують звичайні речі - дорога, поріг, сходи, двері, вікна, ліжко, - однак вони наділені автором незвичними функціями або ж незвичне поєднання між собою цих звичних речей призводить до шокуючого ефекту. Кафка, створюючи картину простору, в якому накопичення речей є диким, фантастичним і страхітливим, міг використати досвід «сюрреалістичною натюрморту». Але у великою митця все це набуло іншої функції: письменникові треба було просто не заворожити свого реципієнта магічною атмосферою сновидіння, а створити образ зруйнованого середовища, у якому б'ється, мов спійманий птах, перелякана ізольована свідомість. Герой, збитий з пантелику, вибитий з колії, втрачає волю діяти і боротися далі. Він віддає себе на поталу обставинам, долі, фатуму.

Банальні дорога, поріг і сходи, двері, вікна і ліжко займають основну увагу героя і читача. У тісному й спотвореному світі, зображеному тут, вони займають першорядне місце.

Старовинний архетип дороги виступає одним з провідних мотивів творів Кафки. Але потрактовано цей архетип дуже своєрідно.

Дорога або перехрестя доріг, за М.Бахтіним, є однією з найважливіших складових хронотопу літературного твору, починаючи з часів Л.Стер на і Г.Філдінґа. Дорога в традиційному культурологічному значенні - це, зазвичай, місце вирішальних зустрічей і розставань, вибору шляху, несподіваних відкриттів, крутих поворотів долі, здобуття жаданої мети [5, с. 148].

Не так у Кафки. Мотив дороги позбавлений своїх звичних функцій. Дорога виступає тут оманливою й облудною перспективою, занурюючись у яку герой втрачає усякі орієнтири і все глибше відчуває непереборну самотність.

Найбільш рельєфно це проявляється у «Замку». У перший день після прибуття до Села К. вирушає у свою першу мандрівку до Замку: «Він (К. - В.П.) знову закрокував уперед, але дорога була довгою. Виявилось, що вулиця - головна вулиця Села - вела не до Замкової гори, а тільки наближалась до неї, але потім немов навмисно, звертала убік і, не віддаляючись від Замку, все ж до нього і не наближалась. К. весь час чекав, що нарешті дорога поверне до Замку, і тільки через це йшов далі, від втоми він явно боявся збитися з дороги, та й до того ж його дивувала величина Села: