ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БОЙЧУК ІГОР ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 81'373.2

АДАПТАЦІЯ ФРАНЦУЗЬКИХ ОНІМІВ

В УКРАЇНСЬКІЙ ТА РОСІЙСЬКІЙ МОВАХ

Спеціальність 10.02.15 – загальне мовознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Донецьк – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрах загального мовознавства та історії мови і французької мови Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Є.С. Отін,

завідувач кафедри загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор В.В. Лучик,

завідувач кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка Міністерства освіти і науки України

кандидат філологічних наук, доцент В.І. Мозговий,

професор кафедри менеджменту і господарського права Донецького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України

Провідна установа: Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, кафедра української філології та загального мовознавства

Захист відбудеться 19 березня 2002 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.04 по захисту дисертацій Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, конференцзал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 18 лютого 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради д.філол.н. М.Г. Сенів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертаційне дослідження присвячено розгляду проблеми французьких онімних запозичень в українській та російській мовах. Ця проблема – одна з малодосліджених, особливо щодо української мови. Лише останнім часом питання адаптації англійської онімної лексики в українській мові було висвітлено в працях А.Г.Гудманяна. На матеріалі російської мови в різні періоди її історії дослідження питань адаптації іншомовної (передусім, англійської) онімної лексики проводилися А.В.Суперанською (1958, 1962, 1978), Б.А.Старостіним (1965), В.І.Кузнецовою (1960, 1965), А.Р.Махмудовим (1973), У.Т.Бахрамовою та Е.А.Бегматовим (1981), В.М.Мозговим (1982), І.А.Вороновою (1985), О.А.Пічугіною (1991), О.Г.Каверіною (1992).

За останні роки значно зріс інтерес до проблем мовних контактів, який призвів, в свою чергу, до виникнення в сучасній ономастиці нового напрямку – вивчення питань запозичення алогенних власних імен (ВІ). Значна частина онімних галліцизмів потрапила в українську мову через російську. Після досягнення Україною незалежності у зв'язку із встановленням та посиленням прямих контактів між Україною та франкомовними країнами онімні галліцизми проникають в українську мову безпосередньо.

Зв'язок роботи з науковою темою. Тема дисертаційного дослідження визначена у зв'язку з науковою темою кафедри загального мовознавства та історії мови “Актуальні проблеми сучасної лексикології та ономастичної лексикографії” (№ 00-1 вв/39) і затверджена на засіданні вченої ради Донецького національного університету.

Головною метою дисертації було всебічне дослідження процесів адаптації французьких онімів в українській та російській мовах.

Об'єкт дослідження – французькі оніми як у мові-онімізаторі, так і в мовах-реципієнтах – українській та російській.

Як джерела використовувалися тексти, що належать до широкого спектру жанрів. Такий підхід до відбору джерел став певною мірою традиційним. Основними джерелами є твори французької та франкомовної художньої літератури, перекладені українською і російською мовами, різні наукові та дидактичні видання, література з мистецтва, словники, енциклопедії, довідники, карти, атласи; різноманітні періодичні видання: газети “Урядовий кур'єр”, “Україна-Business”, “Голос України”, “Комсомольская правда”, “Факты”, “Аргументы и факты”, “Киевские ведомости”, “Московский комсомолец” та інші, часопис “Всесвіт” тощо. Широко залучалася також художня література, в якій описуються реалії життя сучасної Франції та франкомовних країн. Аналіз охопив фактичний матеріал обсягом понад 20000 вживань онімів, вилучених з більше, ніж 400 джерел. Звернення до такої кількості джерел, різних за жанром, дозволяє найбільш повно проаналізувати досліджуваний онімний матеріал.

З метою дослідження французького онімного матеріалу в мові-онімізаторі активно використовувалися художні твори, публіцистика, підручники французькою мовою, французькі словники, карти, путівники. Як додаткове джерело залучався також мовленнєвий матеріал теле- та радіопередач, свідчення інформантів.

У роботі розв'язуються такі конкретні завдання: 1) з'ясування лінгвальних та екстралінгвальних умов запозичень французького онімного матеріалу в українській та російській мовах; 2) визначення складу сучасного французького онімного простору з уточненням характеру алогенних компонентів; 3) уточнення шляхів проникнення французьких ВІ в українську та російську мови і встановлення хронологічних рамок формування шарів онімних галліцизмів у мовах-реціпієнтах; 4) дослідження специфіки фонетичної та графічної реалізації онімних галліцизмів у процесі освоєння мовами-реціпієнтами; 5) опис та аналіз морфологічних і структурних особливостей освоєння онімних галліцизмів.

Практична цінність роботи полягає у тому, що її матеріали і результати можуть використовуватися в теоретичних і практичних курсах лексикології і теорії перекладу, а також у практиці викладання спецкурсів і спецсемінарів, присвячених вивченню функціонування іншомовних онімних елементів у східнослов'янських мовах, при укладанні навчальних посібників і словників, для потреб редагування.

Теоретичне значення роботи визначається тим, що її результати сприяють більш глибокому вивченню лексичних запозичень, виявляють загальні тенденції, що характеризують освоєння іншомовної онімної лексики, роблять певний внесок у вирішення питання вивчення мовних контактів у сфері онімної лексики, визначають специфіку освоєння онімних галліцизмів порівняно з іншомовною онімією з інших мов з латинською графікою.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше всебічно досліджується засвоєння французької онімної лексики в українській та російській мовах переважно ХХ століття. Уперше в роботах такого типу пропонується детальна характеристика онімного матеріалу в мові-донорі. Було виявлено 26 морфостуктурних типів французьких ойконімів, які містять велику кількість підтипів.

Методи дослідження. Сформульовані в роботі мета і завдання визначають вибір методів дослідження. Основними методами були описовий, зіставний, і, почасти, статистичний.

Апробація роботи. Результати роботи обговорювалися на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького національного університету (1994-2001). За матеріалами дисертації було зроблено доповіді на міжнародних, реґіональних, вузівських наукових конференціях, зокрема, на Міжнародній конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (22-25 травня 1995 р., м.Дніпропетровськ), на ювілейній реґіональній науково-методичній конференції “Методичні концепції навчання іноземним мовам у вузі” (12-13 червня 1996 р., м.Донецьк), а також на засіданнях Міжвузівського ономастичного семінару при кафедрі загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету (1997, 1998, 2000 рр.). Дані, отримані в результаті цього дослідження, висвітлено в дев'яти наукових статтях і тезах.

Крім того, опубліковано складене в співавторстві “Пособие по передаче французских топонимов средствами русского языка” (Донецьк, 2000).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків (186 сторінок), списку джерел фактичного матеріалу, який включає понад 400 найменувань, списку використаної літератури, що містить 287 найменувань. Робота має чотири додатки: 1. Адаптація деяких класів онімної лексики; 2. Питання передачі деяких графем; 3. Передача кінцевих голосних; 4. Особливості адаптації французьких топонімів Канади, Бельгії, Швейцарії та франкомовної Африки.

Зміст роботи

У вступі обґрунтовуються вибір теми, її актуальність, формулюються мета, завдання, визначається методика дослідження, розкривається наукова новизна роботи, характеризуються джерела дослідження, а також пояснюється практична цінність і теоретичне значення дисертації.

Перший розділ дисертації “Процеси входження французької онімної лексики в українську та російську мови” складається з чотирьох підрозділів: 1. Характеристика антропонімного і топонімного полів у сучасному французькому онімному просторі; 2. Лінгвальні та екстралінгвальні умови запозичення французької онімної лексики; 3. Сучасний стан корпусу онімних галліцизмів в українській та російській мовах; 4. Роль традицій в адаптації французької онімної лексики – і дає характеристику антропонімного та топонімного полів у сучасному французькому онімному просторі. Окремо розглядається антропонімікон (у складі якого виділяються імена французького мовного колективу та проблеми їх адаптації) і топонімікон. Досліджуються лінгвальні та екстралінгвальні умови запозичення французької онімної лексики, сучасний стан корпусу онімних галліцизмів в українській та російській мовах; висвітлюється роль традицій в адаптації французької онімної лексики.

Одним із чинників, який ускладнює мовну ситуацію у Франції, є стан сучасного французького онімного простору, що характеризується гетерогенністю. Причинами цієї гетерогенності є значна діалектна роздробленість, властива раннім етапам розвитку французької мови та включення у сучасний французький ономастикон алогенної онімної лексики. У ряді французьких періодичних видань питома вага французьких прізвищ алогенного походження перевищує 10%. Багато онімів офранцужено до такої міри, що з'ясувати їх алогенність можна тільки шляхом ретельного аналізу.

Уся лінгвальна різноманітність, наявна на території Франції, відображена у французькому онімному просторі, який включив, крім онімів з інших мов і діалектів, що існують на території Франції, також безліч онімів з інших мов, які не мають територіального представництва у Франції. Ця обставина значно ускладнює передачу французьких онімів українською та російською мовами.

Будь-яке ВІ, потрапляючи до французької мови, неминуче підлягає фонетичному офранцуженню, передусім, окситонічному акцентуванню. На цій підставі ми пропонуємо вважати в синхронному плані французькими: 1) усі топоніми, які знаходяться на території Французької Республіки (із заморськими територіями включно); 2) усі антропоніми, які є іменами та прізвищами французьких громадян. Так, наприклад, Biarritz – французький топонім баскського походження, Ajaccio – французький топонім корсиканського походження і т.д., Maximovitch – французький антропонім слов'янського походження тощо. Вважаємо такий підхід виправданим, оскільки згадані вище ВІ співвідносяться з французькими денотатами (екстралінгвальний компонент) і фонетично, графічно, морфологічно і структурно офранцужені (лінгвальний компонент). Для визнання ВІ французьким, на наш погляд, обов'язкова наявність обох компонентів. Так, Vienne (Wien) – столиця Австрії не є французьким ВІ, тоді як Vienne (місто в департаменті Шаранта), маючи ідентичну фонографічну оболонку, безумовно, французьке ВІ, оскільки співвідноситься з денотатом, розташованим на території Франції. Крім того, до французьких ВІ слід віднести ті, що належать франкоканадцям, валлонам і франкошвейцарцям, а також географічні назви, розташовані на території їх компактного проживання.

Частими є випадки, коли правильне прочитання французьких ВІ недоступне навіть самим носіям мови. Алогенні оніми французького мовного простору “офрацужені” тією чи іншою мірою, що є результатом дії сильних асимілятивних тенденцій французької мови: Koechlin [koe?l]< Kochlin [koexlin] тощо.

Разом з тим, чинною конструкцією французького ономастикона залишаються споконвічно французькі ВІ. У сфері споконвічно французьких прізвищ простежуються тенденції до уніфікації, які виражаються у зникненні прізвищ з меншою кількістю носіїв на користь прізвищ з більшою кількістю носіїв. Таким чином, у французькому антропоніміконі стикаються дві різноспрямовані тенденції – до диверсифікації за рахунок алогенного елемента, що вноситься, передусім, іммігрантами, які натуралізуються, з одного боку, і до уніфікації – за рахунок збільшення кількості носіїв найбільш поширених прізвищ, з іншого.

Сучасний французький антропонімікон пройшов довгий шлях свого розвитку. Лише починаючи з ХІІІ століття імена, які надавалися при хрещенні, імена за назвами професії та прізвиська передаються нащадкам і з'являється тенденція їх переходу до розряду успадкованих. Стабілізувавшись на кінець ХV ст., прізвища зареєструвалися із запровадженням реєстрів громадянського стану, які Франциск І зробив обов'язковими (Ордонанс Віллер-Котре, 1539) і які обов'язково містять ім'я та прізвище.

Ми вважаємо за необхідне розглядати французькі прізвища алогенного походження як невід'ємну частину сучасного французького онімного простору.

У цілому можна зробити висновок, що найважливішою характеристикою сучасного французького репертуару прізвищ є те, що в ньому ґрунтовно репрезентовані численні прізвища алогенного походження, які не утворюють, проте, гомогенної групи, а походять з мов не тільки різних груп, але й різних мовних сімей (індоєвропейської, семіто-хамітської, нігеро-кордофанської, астроазіатської тощо). Усі ці прізвища, потрапляючи до французького антропонімікону з натуралізацією їх носіїв, прочитуються відповідно до правил вимови французької мови, зберігаючи, однак, у більшості випадків орфографію мови–онімізатора, якщо ця мова користується латинською графікою.

Французькі онімні запозичення в українській та російській мовах є результатом тривалих і, починаючи з ХVІІІ ст., інтенсивних, соціально значущих мовних контактів. Протягом тривалого періоду мовних контактів між французькою мовою, з одного боку, і українською та російською мовами – з іншого, переважали різні способи освоєння французької онімної лексики: семантична адаптація, транслітерація, практична транскрипція. Мали місце й інші способи адаптації (наприклад, графічне цитування). Безперечно цікавим є синтез практичної транскрипції і транслітерації, який був у першій половині ХІХ ст.. Л.П.Калакуцька описує, помічений нею у О.С.Пушкіна, спосіб передачі французьких власних імен, при якому називний відмінок подавався відповідно до вимови (без кінцевого приголосного), а у непрямих відмінках дане ім'я відмінювалося так, ніби в називному відмінку був кінцевий приголосний: Гизо объяснил...; мысли и формулы, выведенные Гизотом. Фактично у наведеному прикладі ми маємо справу з синтезом транскрипції і латентної транслітерації. Ми називаємо цю транслітерацію латентною через те, що вона маніфестує тільки в непрямих відмінках, ніяким чином не виявляючи себе у називному відмінку. Освоєння французької онімної лексики в українській та російській мовах за деяких екстралінгвальних умов відбувалося з різною інтенсивністю. На певних етапах французькі ВІ потрапляли в українську мову через посередництво російської і, значно меншою мірою, польської мови. Незважаючи на несприятливі умови, україно-французькі культурні зв'язки інтенсифікуються у ХІХ столітті.

Передача російською та українською мовами жодного підкласу французької онімної лексики не еволюціонувала так відчутно останніми століттями, як передача французького іменослова: Prosper – Євтихій, суч.Проспер, Methode – Ме?одий, суч. Метод та ін. Протягом ХХ століття продовжується процес активного освоєння французьких онімів. У цей період склалися певні традиції і правила адаптації французьких ВІ. Правила ці не є ригідними і перебувають у постійному процесі удосконалення. Сучасний корпус онімних галліцизмів в українській та російській мовах можна стратифікувати за ступенем освоєння в мовах-реціпієнтах. Корпус онімних галліцизмів можна уявити у вигляді континууму, що йде від онімів, які знаходяться в процесі освоєння і передача яких відрізняється варіативністю (динаміка), до повністю освоєних онімів, передача яких, як правило, не варіативна (статика). Онімні галліцизми групи “динаміки” найбільш широко виявлено в публіцистиці, періодиці; “статики” – в енциклопедичних і довідкових виданнях.

Роль традицій при адаптації французької онімної лексики досить значна. Певна кількість онімних галліцизмів існує в українській та російській мовах у традиційних передачах: укр. Версаль, рос. Версаль < Versailles; укр. Париж, рос. Париж < Paris; укр. Марсель, рос. Марсель < Marseille; укр. Корсика, рос. Корсика < La Corse. Ламання традицій передачі пов'язане зі значними труднощами, і доцільність його в деяких випадках сумнівна. Найбільша кількість традиційних передач припадає на долю топонімів та особових імен. При адаптації французьких прізвищ роль традицій мінімальна.

Шляхи запозичення галліцизмів – найрізноманітніші. Запозичення можуть бути усними або писемними. Раніше усні запозичення зазнавали більших змін, ніж писемні. Сьогодні переважають писемні запозичення. Звертає на себе увагу той факт, що в цілому процес адаптації у газетних текстах відбувається дещо активніше, ніж в інших мовленнєвих сферах.

Певну роль при адаптації французької онімної лексики відігравали і продовжують відігравати треті мови. На сьогодні найбільш впливовою в цьому плані є англійська мова. Раніше такими були латинська, польська і німецька мови. Вплив інших європейських мов незначний.

Другий розділ “Фонетична адаптація і графічна реалізація французьких онімів у сучасній українській та російській мовах” складається з підрозділів: 1. Проблема бази передачі; 2. Основні способи передачі іншомовного онімного матеріалу; 3. Проблема неадекватності; 4. Вплив третіх мов; 5. Фонографічна адаптація антропонімних і топонімних галліцизмів; 6. Проблема несправжньої омонімії.

Розглядаються питання графіки та орфографії, що мають суттєве значення при освоєнні французьких онімів українською і російською мовами. Фактично у французькій мові існують дві, часто досить різні, форми оніма – орфографічна і фонетична: Thibault – 8 літер, [tibo] – 4 звуки; Souques – 7 літер, [suk] – 3 звуки тощо, тобто, на думку Л.В.Щерби, “дивна історична та етимологічна орфографія французької мови... переростає в орфографію “ієрогліфічну”1.

Особливе місце при розв'язуванні теоретичних і практичних питань адаптації французької онімної лексики посідає порушена Б.В.Томашевським проблема бази передачі.

Щодо питання про те, якою базою передачі користуються сучасні українська та російська мови, можна припустити, що в силі залишається попередня середньоєвропейська база на основі латинської мови, в якій тепер, однак, переважає не німецький або французький вплив, а вплив англійської мови. Разом з тим, як німецький, так і французький вплив залишили в базі передачі глибокі сліди. Підходи до вибору бази передачі у деяких випадках можуть бути різними в українській та російській мовах: Laura – рос. Лаура (базою передачі обрано італійську мову), укр. Лора (французька мова). Проблема вибору бази передачі набуває особливої актуальності у зв'язку з гетерогенністю французького ономастикону, яка посилюється останніми десятиліттями.

Аналіз фактичного матеріалу дав можливість виявити такі основні способи освоєння французького онімного матеріалу українською та російською мовами: графічне цитування; переклад (семантична адаптація); практична транскрипція і традиційні передачі.

Переважна більшість французьких онімів сьогодні освоюється шляхом практичного транскрибування (понад 90% онімних галліцизмів). Виявляються лише окремі елементи транслітерації, що дозволяє вважати цей спосіб передачі у наш час час нетиповим, який зберігається як пережиток попередньої епохи, що підтримується традиціями та, ймовірно, недостатнім знайомством з французькою мовою.

Аналіз фактичного матеріалу показує, що з погляду лінгвістики як українська, так і російська мови мають достатні фонографічні ресурси для адекватної передачі запозиченого французького онімного матеріалу. Разом з тим, не всі французькі фонеми знаходять собі відповідні субститути, через що досить широко застосовується принцип апроксимації.

Поруч з практичною транскрипцією відносно широко використовуються традиційна передача, іншомовні вкраплення і, для певних розрядів онімної лексики, - переклад.

Фонографічна адаптація французької онімної лексики відбувається як у сучасній українській, так і в сучасній російській мовах при значній її варіативності, яка стосується, однак, в основному, лише окремих груп голосних – носових, [o],[?],[?],[o],[y]. Варіативність зумовлена як впливом прямих контактів української та російської мов, з одного боку, і французької – з іншого, так і явищем багатоконтактності (впливу третіх мов, в основному англійської).

Фонетична адаптація при освоєнні французької онімної лексики супроводжується варіативністю як в українській, так і в російській мовах. Така варіативність, однак, більша при адаптації антропонімів, ніж при адаптації топонімів. Цей факт можна пояснити дещо більшим “освоєнням” у східнослов'янських мовах саме топонімних галліцизмів, що пояснюється як станом французького топонімікону та антропонімікону, так і умовами їх адаптації.

Дослідження фонетичних змін французьких онімних запозичень в українській та російській мовах виявило основні причини змін у вимові онімних галліцизмів, освоєних мовою-реципієнтом. Дослідження виявило: а) Французькі голосні фонеми не тільки підлягають субституції голосними у фонологічних системах української та російської мов, але й можуть передаватися сполученням голосного з приголосним (носові голосні): Крізанж < Crisange, Адан < Adam, Шамбас < Chambas та ін. Спостерігається зникнення при передачі ряду фонологічних ознак французьких фонем – відкритості та закритості, лабіалізованості: Менье < Meunier; Ежен, Эжен < Eugene, Дарр'є < Darrieux, Бон < Beaune. При запозиченні онімного матеріалу довгота французьких голосних не зберігається ні в українській, ні в російській мовах; б) Значна частина французьких приголосних має спільну фонетичну подібність з українськими та російськими приголосними.

Незважаючи на варіативність, яка зберігається, можна констатувати наявність усталеної норми для передачі абсолютної більшості звуків і звукосполучень.

Неадекватні варіанти передачі часто викликані труднощами ідентифікації фонетичного вигляду етимона в мові–джерелі: Буальдьє – Boiledieu [b?j?ldjo], Оз – Eauze [eoz].

З питанням неточностей при передачі французьких онімів тісно пов'язана проблема впливу третіх мов. Вплив третіх мов на освоєння онімічних галліцизмів у ХХ столітті порівняно з попередніми епохами незначний.

Особливої уваги заслуговує вплив англійської мови. Вплив англійської мови на адаптацію французьких ВІ стосується, в основному, антропонімів та ергонімів.

Нами виявлено лише один випадок впливу англійської мови на характер освоєння при освоєнні французької топонімічної лексики: “...бал у Сен-Джемсі” < Saint-James. Англійський вплив можливий при перекодуванні лише топонімів, які співвідносяться з маловідомими денотатами. Англійський вплив найбільш відчутний у джерелах газетно-публіцистичного жанру, меншою мірою – у перекладній літературі, що пояснюється, на нашу думку, ступенем володіння мовою-джерелом особи, яка здійснює перекодування іншомовного ВІ і ступенем знайомства з англійською мовою. Мабуть, у газетно-публіцистичній практиці трапляється, що за передачу французьких ВІ засобами східнослов'янських мов беруться особи, які краще знайомі з англійською мовою, ніж з французькою. Нами виявлено випадки, коли французьке ВІ, насправді, читається відповідно до англійських правил вимови і отримана таким чином звукова оболонка оніма передається східнослов'янськими мовами: “Француз, уповноважений Європейського Союзу Івс- Зібаулт де Сілгу” < Yves-Thibault de Silguy.

Однією з актуальних проблем при українській та російській передачах французьких ВІ, є проблема так званої “несправжньої омонімії”, суть якої полягає в тому, що в результаті фонографічних перетворень, які мають місце при цій передачі, у мовах-реципієнтах – українській та російській – виникають несправжні омоніми, тобто омонімічними стають ВІ, які у французькій мові такими не є. Так, наприклад, однаково передаються у мові-реципієнті (як українській, так і російській) такі, що мають різні графічний, а іноді і фонографічний вигляд французькі ВІ, як: Бен, Бэн < Beynes [b?n]; Бен, Бэн < Bains [b]; Фуко, Фуко < Foucauld [fuko]; Фуко, Фуко < Foucault [fuko]; Ліс, Лис < Lys (la) [lis]. Кількість таких прикладів, як засвідчує зібраний нами фактичний матеріал, досить значна.

Уже в мові-джерелі, тобто на першому етапі фонографічного освоєння запозичуваного ВІ, ми маємо справу з деякими омофонами-гетерографами, наприклад, Bidault [bido] – Bidaut [bido], Blesmes [bl?m] – Bleme [bl?m], а також, (правда, значно меншою кількістю) омографами-гетерофонами.

Основних причин виникнення несправжньої омонімії при фонографічній адаптації французьких ВІ три:

І. Як зауважує В.А.Ніконов, фонетичні відмінності між мовою оригіналу та мовою, що приймає, бувають різного роду. Найбільш наочний випадок, коли в мові, що приймає, немає звука, наявного у мові оригіналу1. Так, в українській і російській мовах не існує необхідних засобів для передачі деяких фонем французької мови, що мають смислорозрізнювальне значення. Зокрема, в українській та російській мовах відсутні:

а) носові голосні, які часто служать у французькій мові для диференціації схожих за звуковим складом ВІ: Віян, Виян < Viane [vjan]; Віян, Виян < Vian [vja]; Ле Пен, Ле Пен < Le Pen [l?p?n], Ле Пен, Ле Пен < Le Pin [l?p]. У результаті фонографічної адаптації у мовах-реціпієнтах маємо несправжні омоніми: Кан, Кан < Camp [ka], Кан, Кан < Cannes [kan], Кан, Кан < Kann [kan].

б) відкритість та закритість голосних, їх тривалість і короткість, які мають у французькій мові смислорозрізнювальне навантаження, при передачі українською і російською мовами французьких ВІ також не відображаються, створюючи тим самим ще одне джерело несправжньої омонімії: Ре, Рэ (острів) < Re [re], Ре, Рэ (прізвище) < Retz [r?]; Бон, Бон (місто в департаменті Cote-d'Or) < Beaune [bon], Бон, Бон (місто в департаменті Vienne) < Bonnes [b?n].

в) передача французьких лабіалізованих [?] і [o] за допомогою українського е, російського э, які також використовуються для передачі французьких [?] і [е], що передаються літерами і буквосполученнями еі, аі, ау, e, e, e, у свою чергу призводить до збільшення кількості несправжніх омонімів: Ер, Эр (річка, притока Сени) < Eure [?r], Ер, Эр (департамент у Верхній Нормандії) < Eure [?r], Ер, Эр (притока річки Ен) < Aire [?r]; Фер, Фер < Feurs [f?r], Фер, Фер < Fer [f ?r].

ІІ. Іншою важливою причиною появи несправжніх омонімів є наявність у французькій фонографічній системі значної кількості так званих німих літер, які вимовлялись на певних етапах історичного розвитку французької мови, але сьогодні вони не вимовляються. Це в першу чергу h і кінцевий е, а також, у деяких випадках, s, l, g і більшість кінцевих приголосних.

1) Найбільш частотною у цій групі причин виникнення несправжніх омонімів є наявність у ВІ німого h: Аруе, Аруэ < Haroue [arwe], Аруе, Аруэ < Arouet [arwe]; Егюій, Эгюий < Aiguille [?gyij], Егюій, Эгюий < Aiguilhe [?gyij]; Аре, Арэ < Harree [are], Аре, Арэ < Arree [are]; Анс, Анс < Anse [as], Анс, Анс < Hanse [as]. У цьому випадку зустрічаються також:

а) комбінації невимовного h та інших невимовних приголосних всередині одного слова: Мутьє, Мутье < Mouthier [mutje], Мутьє, Мутье < Moutier [mutje]; Лом, Лом < Lhomme [l?m], Лом, Лом < Lomme [l?m]. Такі комбінації найбільш характерні для ВІ, що прийшли у французький ономастикон порівняно недавно з германських мов: Жерар, Жерар < Gerard [?erar], Жерар, Жерар < Gerhardt [?erar]; Бернар, Бернар < Bernard [b?rnar], Бернар, Бернар < Bernhardt [b?rnar].

б) поєднання чергування назальної / оральної голосної з наявністю у ВІ h, що не вимовляється: Роан, Роан < Rohan [r?a], Роан, Роан < Roanne [r?an].

2) Наявність у ВІ німого кінцевого е або (рідше) е випадного служить джерелом несправжніх омонімів: Бріар, Бриар < Briare [brijar], Бріар, Бриар < Briard [brijar]; Блюм, Блюм < Blume [blym], Блюм, Блюм < Blum [blym]; Епрон, Эпрон < Epron [epr], Епрон, Эпрон < Eperon [epr].

3) Французькі ВІ, які містять (звичайно або s , що вимовляється в середині слова , або німу s, яка зникла і позначається accent circonflexe у загальних іменах), передані українською або російською мовами, можуть бути в мовах-реціпієнтах несправжніми омонімами французьких ВІ, що не містять німої s: Бель-Іль, Бель-Иль (острів) < Belle-Ille [b?lil], Бель-Іль, Бель-Иль (прізвище) < Belle-Isle [b?lil]; Муньє, Мунье < Mousnier [munje], Муньє, Мунье < Mounier [munje]; Блем, Блем < Blesmes [bl?m], Блем, Блем < Bleme [bl?m]; Дюшатель, Дюшатель < Duchatel [dy?at?l], Дюшатель, Дюшатель < Du Chastel [dy?at?l]; Гед, Гед < Guesde [g?d], Гед, Гед < Guede [g?d]; Ен, Эн < Ain [], Ен, Эн < Aisne [?n]. При цьому несправжніми омонімами можуть бути три ВІ і навіть більше: Дюшен, Дюшен < Duchesne [dy??n], Дюшен, Дюшен < Duchenne [dy??n], Дюшен, Дюшен < Duchene [dy??n].

Не так часто зустрічається несправжня омонімія в результаті наявності у ВІ: а) l, що не вимовляється: Во, Во < Vaulx [vo], Во, Во < Vaux [vo]; б) q, що не вимовляється: Бук, Бук < Bouc [buk], Бук, Бук < Boucq [buk]; Марк, Марк < Marc [mark], Марк, Марк < Marcq [mark].

Особливу і дуже важливу підгрупу у цій групі складають численні несправжні омоніми, які виникли завдяки надзвичайно поширеним серед ВІ літерам і буквосполученням, що не вимовляються. Найбільш частотними серед фіналій французьких ВІ, що не вимовляються є –t, -et, -d, -ds, -s, -x: Рено, Рено < Renau [r?no], Рено, Рено < Renaud [r?no], Рено, Рено < Renault [r?no]; Бідо, Бидо < Bidos [bido], Бідо, Бидо < Bidault [bido], Бідо, Бидо < Bidaut [bido]. Зливаючись із несправжніми омонімами, що виникли у зв'язку з іншими причинами, ці несправжні омоніми можуть утворювати в мовах-реципієнтах цілі кластери несправжніх омонімів, які іноді буває складно ідентифікувати: Во, Во < Vaulx [vo], Во, Во < Vaux [vo], Во, Во < Vaud [vo], Во, Во < Vauds [vo], Во, Во < Veau [vo].

ІІІ. Третім основним джерелом несправжніх омонімів при передачі французьких ВІ засобами української та російської мов можна вважати характерні для французької мови синонімічні написання, тобто можливість передачі однієї і тієї ж фонеми різними літерами або буквосполученнями. Оскільки ні українській, ні російській мові це явище не властиве, то в цих мовах різні французькі літери і сполучення передаються одними і тими ж українськими або російськими літерами.

Синонімічні написання дуже поширені у французькій мові. Для деяких фонем існує п'ять і більше способів графічної передачі, наприклад, звук [j] передається за допомогою il, ill, ї, і, у; звук [] – за допомогою in, im, yn, ym, ain, aim, en, ein, eim. Така велика кількість синонімічних написань у мові-донорі створює надзвичайно сприятливі умови для формування ВІ в мовах-реципієнтах, які адаптуються, і які не мають необхідного графічного матеріалу для диференційованої передачі синонімічних написань. Так, дев'яти буквосполученням у французькій мові - in, im, yn, ym, ain, aim, en, ein, eim відповідає лише два українських або російських ен, єн; эн, ен.

У висвітленні досліджуваної проблеми найбільш практичне значення мають такі написання, що дублюються: 1) s-z: Сезан, Сезан (місто) < Sezanne [sezan], Сезан, Сезан (прізвище художника) < Cezanne [sezan]; Базен, Базен < Bazaine [baz?n], Базен, Базен < Basin [baz], Базен, Базен < Bazin [baz]; Безансон, Безансон (прізвище) < Bezancon [b?zas], Безансон, Безансон (місто) < Besancon [b?zas]; 2) с-k: Кар, Кар < Karr [kar], Кар, Кар < Care [kar]; 3) v-w: Відаль, Видаль < Widal [vidal], Відаль, Видаль < Vidal [vidal].

Нарешті, окрему групу складають несправжні омоніми, що виникли в результаті передачі українською та російською французьких ВІ, графічний вигляд яких у мові-джерелі має настільки мало спільних рис, що неможливо виявити в їх складі синонімічні написання, і їх фонетична омонімічність є наслідком взаємодії чинників, які важко класифікувати. Наприклад, Ем, Эм < Hexmes [?m], Ем, Эм < Hem [?m]; Сампе, Сампе < Sampaix [sap?], Сампе, Сампе < Sempe [sape]; Вер, Вер < Vaires [v?r], Вер, Вер < Vergt [v?r].

Таким чином, виникнення несправжньої омонімії при передачі французьких ВІ засобами української та російської мов є наслідком відсутності необхідного фонетико-орфографічного матеріалу в мовах-реципієнтах (відсутність у російській та українській мовах деяких звуків, що є у французькій мові, неможливість адекватної передачі засобами цих мов французьких німих літер і синонімічних написань). В українській та російській транскрипції з огляду на зазначені вище чинники, які призводять до появи несправжніх омонімів, зникає фонематизм мови-джерела і за нею дуже часто неможливо відновити початковий графічний вигляд слова в мові-джерелі, а, на думку А.В.Суперанської, без цього транскрипція втрачає свою практичну цінність1.

Третій розділ “Морфологічна та структурна адаптація онімних галліцизмів” складається з підрозділів: 1. Морфологічне освоєння онімних галліцизмів; 2. Структурна адаптація французьких онімів.

Аналіз сучасного французького онімного простору та процесів адаптації онімних галліцизмів сучасними українською та російською мовами показує, що існуюча у ХІХ ст. тенденція не відмінювати іноземні ВІ не збереглася. Останнім часом і в українській, і в російській мовах ті іншомовні оніми, які можна віднести до якого-небудь типу відмінювання в мовах-реціпієнтах, у більшості випадків відмінюються. Правила відмінювання запозичених ВІ закріпилися в обох мовах. Виявляються, однак, поодинокі випадки невідмінювання топонімів. Але в більшості випадків онімні галліцизми морфологічно інтегруються в систему української та російської мов.

Морфологічна адаптація різних класів топонімів має свої особливості.

Особливого значення набуває родова приналежність онімних галліцизмів. У цілому розподіл іменників за родами здійснюється відповідно до формальних показників-фіналій. При переході французького оніма в мови-реціпієнти зрідка спостерігається зміна родової приналежності: Ментона < Menton.

Можлива передача деяких французьких ойконімів, що закінчуються на –es, як pluralia tantum (Канни < Cannes, Антибі < Antibes), однак ця передача залишається лише відносно малопоширеним додатковим варіантом.

Виявлено поодинокі передачі французьких онімних форм pluralia tantum за допомогою однини: до Саблю – aux Sables. Одні й ті ж гідроніми в мові-реципієнті можуть функціонувати як у жіночому, так і в чоловічому роді “Вдоль ... набережной Арва”, “...на берегу Арвы”, Самбр, Самбра. Випадки різнооформленості запозичуваних гідронімів не є типовими.

Передача аналітичних конструкцій, які містять оніми, здійснюється в мовах-реципієнтах синтетично: “...люба Сюзанночко...” < “ma…petite Suzanne”; Мартениха – la Martin, “Принцесою Клевською...” < la princesse de Cleve; “...в комбрейські часи...” < de Combray.

Усі французькі географічні назви можна поділити на дві великі групи: прості, або однослівні, і складені, або багатослівні. У свою чергу, однослівні топоніми поділяються на а) прості: Auch, Caen, Dax, Nice, Gap, Digne та ін. і б) складні: Albertville, Luneville, Altkirch, Longwy, Chateauroux, Montpellier тощо. Багатослівні топоніми – це словосполучення з сурядним або підрядним зв'язком між компонентами: La-Grand-Combe, Villefranche-sur-Seine, St-Jean-de-Maurienne та ін.

На основі аналізу фактичного матеріалу (близько 4000 найбільш важливих французьких ойконімів) нами було виявлено 26 морфоструктурних типів французьких ойконімів, які містять велику кількість підтипів: 1) проста топооснова: Paris, Lyon, Caen, Bordeaux, Rouen, Nantes тощо; 2) складна топооснова: Albertville, Montpellier, Chateauroux та ін.; 3) артикль (однини або множини) + топооснова: La Broque, La Reole, Le Havre, Les Iffs, Les Ulis; 4) топооснова + артикль (однина, множина) + топооснова (іменник, прикметник): Mantes-la-Jolie, Arnay-le-Duc, Nogent-le-Rotrou, Vic-le-Comte, Fort-la-Latte, Cambo-les-Bains, Brassac-les-Mines, Chalenoy-le-Royal; 5) топооснова + топооснова: а) іменник + іменник: Sarre-Union, Gujan-Mestras, Corhaix-Plouguer; б) прикметник + іменник: Vieux-Rompon, Grand-Champ, Bon-Encontre, Neuf-Brisach; в) іменник + прикметник: Fontaine-Francaise; 6) топоформант St (Ste) + топооснова: St-Amarin, St-Etienne: а) St (Ste) + топооснова + aux + топоформант: Ste-Marie-aux-Mines; б) St (Ste) + топооснова + de + топоформант: St-Denis-de-Pile; в) St (Ste) + топооснова + la (le) (les) + топоформант: Ste-Foy-la-Grande, St-Eloi-les-Mines; г) St (Ste) + топооснова + топооснова + de + топоформант: St-Jean-Pied-de-Port; д) St (Ste) + топооснова + sur + топоформант: St-Pourcain-sur-Sioule; е) St (Ste) + топооснова + топооснова: St-Just-Malmont, St-Amand-Montrond; ж) топооснова + St + топооснова: Mazet-St-Voy, Laroch-St-Cydroine, Alise-Ste-Reine, Villeneuve-St-Benoit; (варіант: артикль + топооснова + St + топооснова La Chapelle-St-Ursin); з) St + топооснова + es + топоформант: St-Alyre-es-Montagne; і) St + топооснова + les + топоформант: St-Nicolas-les-Citeaux, St-Germain-les-Corbeil; к) St (Ste) + топооснова + en + топоформант: St-Amand-en-Puisaye, St-Sauveur-en- Puisaye; л) St + топооснова + артикль (однина, множина) + топоформант: St-Pierre-le-Moutier, St-Cast-le-Guildo, St-Honore-les-Bains, St-Leu-la-Foret, St-Ouen-l'Aumone; м) St + топооснова + du (des) (de l') (de la) + топоформант: St-Julien-du-Sault, St-Martin-des-Champs, St-Lubin-des-Joncherets, St-Benoit-du-Sault; н) артикль + топооснова + St + топооснова: La Ferte-St-Aubin, La Celle-Saint-Cloud ; o) St + топооснова + sous + топооснова: St-Brice-sous-Foret; п) St + топооснова + o + топооснова: St-Geniez-o-Merle; 7) топооснова + sur + (артикль) топоформант (як правило, назва річки або Mer): Aire-sur-l'Adour, Martignas-sur-Jalle; 8) артикль + топооснова + sur + топоформант: La Trinite-sur-Mer; 9) топооснова + es + топоформант: Riom-es-Montagnes; 10) топооснова + en + топоформант: Parentis-en-Born, Bas-en-Basset, Bas-en-Chandesse; 11) топооснова + de + топоформант: Mont-de-Marsan; 12) артикль + топооснова + топооснова: Le Relecq-Kerhuon, La Chaise-Dieu, Le Mont-Dore, Le Vieux-Marche, La Chapelle-Caro, La Garenne-Colombes; 13) артикль + топооснова + en + топоформант: Le Puy en Velay; 14) топооснова + les + топоформант: Witry-les-Reims, Collonges-les-Bevy, Ramilly-les-Vaudes; 15) топооснова + article contracte + топоформант: Louvigne-du-Desert, Argentre-du-Plessis; 16) топооснова + топооснова + топооснова: Pleneuf-Val-Andre; 17) топоформант + топооснова + la + топоформант: Cinq-Mars-la-Pile; 18) топооснова + топооснова + des + топоформант: Belval-Bois-des-Dames; 19) топооснова + et + топооснова: Arc-et-Senans; 20) артикль + топооснова + et + топооснова: La Cluse-et-Mijoux; 21) топооснова + sous + топооснова: Epinay-sous-Senart, Rosny-sous-Bois; 22) артикль + топооснова + en + топооснова: La Queue-en-Brie; 23) артикль + топооснова + sous + топооснова: Les Clayes-sous-Bois, Les Pavillons-sous-Bois; 24) топооснова + sous + артикль + топооснова: Hannoville-sous-les-Cotes; 25) топооснова + devant + топооснова: Mont-devant-Sassey; 26) топооснова + les + топооснова + топооснова Druyes – les – Belles - Fontaines.

Багатослівними топонімами є, як правило, ВІ, співвідносні з маловідомими денотатами.

О.А.Пічугіна, досліджуючи процеси освоєння топонімічних галліцизмів у російській мові ХVІІІ ст., виділяє три основні групи варіантів або способів передачі, так чи інакше пов'язаних зі зміною структури одиниць, які адаптуються: 1) структурно непереоформлені субститути, тобто передачі, які практично нічим не відрізняються від передачі французьких ойконімів: le Quercy – Кверси / Керси; 2) оформлення хоронімів фіналлю –ия: la Picardie – Пикардия; 3) субституція простих у структурному відношенні адміністративних французьких хоронімів багатослівними описовими побудовами: la Gascogne – Гасконська провінція // Гасконська сторона / Гасконская провинция // Гасконская сторона..

На підставі наших спостережень можна зробити висновок, що для ХХ ст. характерне функціонування усіх трьох способів структурної адаптації: 1) Нансі < Nancy, Нормандія < la Normandie, Пікардія - la Picardie, 3) Кранський