ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. Г.С. СКОВОРОДИ

Щербакова Наталія Володимирівна

УДК 811. 161. 2' 373

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ З НАЗВАМИ ЛЮДЕЙ У ЛЕКСИЧНОМУ НАПОВНЕННІ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2002

Дисертація є рукописом

Роботу виконано на кафедрі української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат філологічних наук,

доцент Редін Петро Олексійович,

професор кафедри української мови

Харківського державного педагогічного

університету ім. Г.С. Сковороди

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

Коломієць Лідія Іванівна,

завідувач кафедри українознавства

Харківського державного

економічного університету

кандидат філологічних наук, доцент

Гнатюк Ірина Святославівна,

доцент кафедри мовних дисциплін

Київської державної академії

водного транспорту

Провідна установа - Кіровоградський державний

педагогічний університет

ім. В.В.Винниченка,

кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “15” січня 2003 року о 15-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03 у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2)

Автореферат розіслано “ 14 ” грудня 2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.А.Олексенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасний стан розвитку мовознавчої науки особливо в останній період відзначається посиленим інтересом до проблем фразеології. Формування фразеологічного фонду, внутрішня форма й мотивованість фразеологічних одиниць (ФО), їх системні відношення, теоретичні засади фразеотворення – ось далеко не повний перелік проблем, які знаходять висвітлення в роботах вітчизняних дослідників.

Важливим завданням лінгвістики є дослідження національно-мовної своєрідності фразеологізму, бо в кожній мові вона має неповторний план вираження і таким чином фіксує національний колорит мови. У фразеології чи не найяскравіше відбивається досвід народу, своєрідність його світобачення, оскільки в ній найбільш чітко виявляються специфічні засоби відображення концептуальної картини світу.

Однією з актуальних проблем сучасної лінгвістики є ідеографічний опис лексики й фразеології, тому не дивно, що ряд дослідників (Б.М.Ажнюк, Р.П.Зорівчак, Ю.Ф.Прадід, П.О.Редін, Л.Г.Скрипник, І.В.Тимченко, Д.В.Ужченко та ін.) зосередив свою увагу на вивченні окремих фразеосемантичних груп. Ідеографічний підхід до опису фразеології полягає у з'ясуванні зв'язків між поняттєвими потенціями фразеологізму, з одного боку, та актуальним концептом – з другого. При цьому перед дослідником стоїть два завдання - диференціація поняттєвого континууму, який перекривається фразеологічними одиницями, а також інтегрування окремих одиниць мови в певні рубрики – групування на підставі семантичної ознаки.

Гуманізація суспільства, утвердження пріоритету людини, очевидно, зумовила тенденцію до аналізу мовної картини світу через антропологічну призму. У зв'язку з цим неабиякий інтерес для дослідження становлять фразеологічні одиниці з назвами людей.

Упродовж останніх років спостерігається активізація мовознавчої діяльності в цьому напрямку, про що свідчать дисертаційні дослідження А.М.Кравчук, Н.М.Пасік, О.А.Мороз, О.В.Сафронової та ін. Подібні дослідження важливі як з мовознавчого боку, так і з загальнокультурного, оскільки мовна картина світу, у тому числі ФО як її компонент, містить риси народу – творця фразеології. Як слушно зауважує Л.А.Лисиченко, “...для мовної картини світу суттєвою є система значень і семантичне наповнення кожного мовного знака”1. Спроба першого у вітчизняному мовознавстві комплексного аналізу фразеологізмів з назвами людей сприяє поглибленню положень фразеологічної теорії, що зумовлює актуальність дослідження, яке пов'язане з вивченням фразеологічної семантики, тенденцією розгортання побудови мовної картини світу, опису окремих її лакун. ФО з назвами людей є одиницями великої фразеологічної системи, однак вони й досі залишаються мало дослідженими.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди й відповідає проблемі “Лексико-семантична система української мови”, що входить до планової теми кафедри “Закономірності розвитку й функціонування української мови”, яка координується Інститутом української мови НАН України (тема кандидатської дисертації затверджена на засіданні бюро Наукової ради “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” 9 грудня 1999 року, протокол № 4).

Мета дослідження – виявити закономірності й особливості структурно-семантичної та ідеографічної організації українських фразеологізмів з компонентами-назвами людини в їх лексичному наповненні.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі конкретні завдання:

1. Визначити корпус українських фразеологізмів з назвами людей.

2. Семантизувати ФО з компонентами-назвами людей.

3. Дослідити вплив семантики компонента-назви людини на формування цілісного значення, на розкриття внутрішньої форми ФО.

4. З'ясувати системні відношення в межах даного фрагмента фразеології української мови.

5. Виявити ідеографічні потенції ФО з назвами людини.

Об'єктом дослідження виступає структурно-семантична та ідеографічна організація українських фразеологізмів з назвами людини, стратифікаційні особливості покриття аналізованими одиницями мовного континууму.

Предметом дослідження є масив фразеологізмів з компонентом-назвою людини, їх структура, внутрішня форма ФО, внутрішньосистемні зв'язки в межах об'єкта дослідження, лінгвокультурологічна основа фразеологізмів.

Фактичним матеріалом дисертації є картотека автора, укладена шляхом наскрізної вибірки з репрезентативних лексикографічних джерел, текстів різностильової приналежності, а також діалектного матеріалу. У роботі розглядається близько 280 ФО, реалізованих більше ніж 2 тис. ексцерпцій.

Методи дослідження. Розв'язання поставлених завдань зумовило використання таких методів: описового, за допомогою якого здійснена класифікаційно-таксономічна характеристика масиву ФО з компонентами-назвами людини; прийомів семно-компонентного аналізу та синтезу, семантичної ідентифікації та диференціації фразеологізмів; дефініційно-понятійного методу і методу дистрибутивного аналізу. У дослідженні застосовувалися елементи лінгвокультурологічного аналізу, що сприяло розкриттю внутрішньої форми досліджуваних ФО.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві здійснено комплексний аналіз ФО з компонентом-назвою людини. Застосування семантичного, структурного, лінгвокультурологічного аспектів у спостереженнях над окресленими ФО сприяло отриманню нових результатів щодо структурної та семантичної організації фразеологізмів з компонентом-назвою людини. Здійснення ідеографічного опису об'єкта дослідження уможливлює заповнення лакун, які стосуються окремих фрагментів мовної картини світу.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що отримані результати дозволяють поглибити теорію системних зв'язків у сфері фразеології, внутрішньокомпонентних відношень, які виявляються в структурі ФО, конкретизують уявлення про роль стрижневих компонентів-назв людини в семантиці ФО і в розкритті їх внутрішньої форми.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можуть бути використані при викладанні фразеології, стилістики української мови, при підготовці спецкурсів та спецсемінарів з фразеології, семасіології та ідеографії. Опрацьований фактичний матеріал дослідження може стати корисним при укладанні ідеографічного словника або словника, що містить лінгвокультурологічну інформацію, при написанні курсових і дипломних робіт.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації викладалися в доповідях на підсумкових наукових конференціях викладачів Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (1997 - 2002), на науковій конференції, присвяченій 120-й річниці від дня народження Олександра Олеся (Суми, 1998), на Всеукраїнських Гнатюківських читаннях (Тернопіль, 1999), на Міжнародній науковій конференції з проблем зіставної семантики (Київ, 1999).

Основний зміст роботи відображено в 6 публікаціях, 3 з яких уміщено в провідних наукових фахових виданнях.

Структура дисертації визначається послідовністю вирішення поставлених завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, списку умовних скорочень і додатка. Загальний обсяг – 204 сторінки, текст дисертації займає 178 сторінок, список використаних джерел уключає 225 позицій, додаток подано на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження фразеологізмів з компонентом-назвою людини в лексичному наповненні” здійснюється огляд літератури з проблеми й з'ясовуються основні точки зору вітчизняних і зарубіжних науковців на обсяг фразеології, релевантні ознаки фразеологічної одиниці, знакову специфіку ФО як мовної одиниці.

Обстоюючи позицію “вузького” розуміння фразеології, слідом за Л.Г.Авксентьєвим, О.М.Бабкіним, В.М.Білоноженко, Ю.О.Гвоздарьовим, В.М.Мокієнком, О.І.Молотковим, О.С.Юрченком виносимо за межі досліджуваного матеріалу крилаті вислови, складені терміни, мотивація яких не зрозуміла, а самі вони виконують суто номінативну функцію (антонів вогонь, віттова хвороба), прислів'я, приказки, нееквівалентні за семантикою слову, нефразеологізовані тавтологічні сполучення, перифрастичні сполучення (за класифікацією М.Ф.Алефіренка, фразелоїди як прямої, так і непрямої номінації: любителі шкіряного м'яча, зоряні брати, посестра хліба); словосполучення типу закадичний друг, золота молодь, дівоча пам'ять, де слова зберігають усі ознаки, а одне з них реалізує своє “специфічне” значення лише в такому поєднанні; службові частини мови – складені прийменники, складені сполучники.

Такий підхід до об'єкта дослідження зумовлений набором характерних ознак фразеологізмів, до яких відносимо: відтворюваність, образність, відносну постійність компонентного складу (спровоковану варіантністю в межах однієї ФО); ідіоматичність (різний ступінь вияву) і відносну семантичну цілісність.

Фразеологізми виявляють суттєву відмінність як знаки мови. Особливості вторинності номінації, зокрема, виявляються в превалюванні кваліфікативної функції при називанні фрагмента дійсності; у відображенні не однієї, а кількох ознак; в обов'язковості вияву суб'єктивно-модальної інтенції мовця, наприклад: пройда – це завжди “погано” (в аспекті моральних цінностей), а битий жак актуалізує наявність хитрості, кмітливості, досвіду різного характеру, набутих “в умовах виживання”. Тому негативна чи позитивна оцінка тут залежить від того, з яких позицій виступає мовець. Знакова специфіка ФО виявляється також в образній основі номінації й у “прозорості” цих образів для певної лінгвокультурної спільності, наприклад: ФО Люба з дуба є номеном розумово обмеженої людини, що мотивується наявністю слова-компонента дуб, яке традиційно в українців є символічною ознакою нерозумних людей.

Численна наукова література свідчить про дискусійність статусу фразеологічного значення. Підхід до визначення поняття “фразеологічне значення” цілком залежить від прийнятих дослідником критеріїв фразеологічності. Автор поділяє думку В.В.Виноградова,, М.Ф.Алефіренка, А.М.Мелерович та інших дослідників, які обстоюють позицію наявності фразеологічного значення і вказують на специфіку якісної природи фразеологічної семантики порівняно з лексичною.

Фразеологічне значення має ряд відмінних від лексичного ознак: специфічна, неускладнена словотвірна семантика, в якій виділяється семантичний надлишок: наприклад, для називання періоду часу, в межах якого відбулася якась давня подія, можна використати слово здавна або ФО з предку-віку (От би, здавалось, і добре, та горе, що старожитні козаки, що з предку-віку козаками бували, військовій черні позавиділи, не схотіли ділитись рівно (П.Куліш). Порівняно зі словом фразеологізм має семантичний конкретизатор “дуже”. Ця відмінність говорить про вищий ступінь інтенсивності вияву ознаки в структурі фразеологічного значення. Специфічною рисою фразеологічної семантики є також вищий рівень оцінності: наприклад, слово авантюрист і ФО шукач пригод (Брун став хрестоносцем. Це припало до вподоби гонористому шукачеві пригод (А.Хижняк) характеризуються наявністю оцінної семи, проте її актуалізація в значенні ФО є ситуативно зумовленою, у слова ж - узуально закріпленою. Виділяємо також образну основу та яскраву внутрішню форму: наприклад, ФО гасати як переїжджа сваха зі значенням “людина, яка часто міняє місце проживання, перебування” [ФСУМ, кн.2, с. 780] у своєму лексичному наповненні має слова-компоненти переїжджа та сваха, які, власне, й створюють образ непостійної людини. Негативність сприйняття підсилюється усвідомленням того, що непостійна щодо місця перебування особа може бути ненадійною, невідповідальною, що звичайно не схвалювалося соціумом - І став Максим жити на два двори: один місяць поживе в дружини, місяць - у матері. Справжня переїжджа сваха (З журналу).

У структурі фразеологічного значення виділяються денотативно-сигніфікативний і конотативний компоненти, оскільки значення співвідноситься з предметом чи явищем опосередковано, через поняття (сигніфікат) і виявляє у своїй структурі єдність суб'єктивних і об'єктивних елементів, які постають на основі образного уявлення про дійсність і відбивають менталітет народу.

У другому розділі “Роль компонента-назви людини у формуванні внутрішньої форми й цілісного значення фразеологізму” аналізуються семантичні особливості фразеологізмів з назвами людей з огляду на вплив значення слова-компонента на цілісну фразеологічну семантику.

Про безпосередню участь слів-компонентів у творенні фразеологічного значення говорили В.М.Білоноженко, Ю.А.Гвоздарьов, І.С.Гнатюк, В.М.Мокієнко, О.М.Тихонов та інші мовознавці. У дисертації обстоюється позиція, що компоненти ФО не десемантизуються повністю й тому вони певним чином упливають на формування цілісного значення ФО. Такий вплив здійснюється через мотивацію значення внутрішньою формою. Поняття “внутрішня форма” трактується як образ, що ліг в основу найменування. Ще на стадії вільного словосполучення, яке згодом фразеологізувалося, стрижневе слово становило ядро образу, тобто було основою для формування внутрішньої форми, що уточнювалася сполученням цього слова з якимось компонентом-актуалізатором. Він, у свою чергу, модифікував ядро образними характеристиками, ускладнюючи її. На стадії метафоризації переосмислювався вже модифікований образ (чіткіша внутрішня форма). Отже, внутрішня форма фразеологізму є переосмисленням синтезу внутрішніх форм слів-компонентів фразеологічної одиниці.

У межах цього розділу згідно з тематичною віднесеністю компонента-назви людини виділено 4 параграфи: фразеологізми з антропонімами й патронімами (пара як Хома й Варвара, співати (заводити, скорчити) Лазаря, виграв як Заблоцький на милі тощо) – усього 105 ФО, фразеологізми з назвою людини за статтю (блаженний муж, як хлопчисько, баба, а не козак, дівчина на порі) – усього 54 ФО, фразеологізми з назвою людини за міжперсональними стосунками (враг тебе бери, враг тебе знає тощо) – усього 13 ФО, фразеологізми з назвою людини за споріденістю й свояцтвом (Василь бабі рідна тітка, наш брат, лисиччина дочка, батьків син, вражий син, матері твоїй ковінька тощо) – усього 94 ФО.

Оскільки компонент-назва людини є знайомим мовцеві й у плані форми, й у плані змісту, а також мотивує актуалізацію сем на позначення людини (“вік”, “стать”, “соціальний стан” тощо), думаємо, справедливим є твердження, що ступінь ідіоматизації, ступінь цілісності семантики таких ФО буде нижчим, за ті, до лексичного наповнення яких уходять компоненти-назви тварин чи предметів.

Показовим у цьому плані є те, що антропонімічні компоненти, навіть утрачаючи здатність виділяти особу з-поміж інших, не втратили такої особливості, як актуалізація семи “стать”, наприклад: мудрий як Соломон (мудрий має граматичний показник чол.р.). У відапелятивних псевдовласних утвореннях знаходимо такі показники: іти до Бокового (виділяється флексією чол.р), [як] Кобра Львівна (суфікс -івн). Крім того, в семантичній структурі ФО компоненти-антропоніми експлікують яскраві характерологічні семи: “розумово обмежений” – як Стецько, дурний як Омелько, Альоша приморожений; “неохайний” – як Клава, як Манька з мильного заводу, як Фрося тощо. Частотність уживання антропонімічного компонента мотивується екстралінгвальними чинниками, що, зокрема, виявляється у відсутності в лексичному наповненні досліджуваних ФО власних назв іншомовного походження Альбіна, Модест, Едуард, Жанна. У лексичному наповненні ФО не фіксуються також імена Ярослав, Ігор, Святослав, Ольга, що усвідомлюються як імена правителів країни. Це є ще одним свідченням народності джерел виникнення ФО. Крім того, простежується “вік” імені, наприклад, Ленін, Буратіно в лексичному наповненні ФО дивиться як Ленін на буржуазію, багатенький Буратіно порівняно молоді для фразеології власні назви, а Хима, Настя, Мартин – давні (Хима з Єрусалима, взулась як Настя в постоли, носиться як Мартин з балабайкою).

Корпус антропонімічних компонентів з традиційною пейоративною конотацією (Стецько, Феська, Солоха, Хома), як показує дослідження, збільшився, демонструючи фразотворчі потенції нових слів-компонентів Альоша (“нерозумний” – як Альоша з водокачки, Альоша приморожений, як Альоша з Бугаївки), Клава (“недоумкувата”, “неохайна” – як Клава, ходить як Клава), Дунька (“неохайна”, “криклива” – Дунька з маслобойні, як Дунька з бараків) тощо.

Фразеологізми з компонентом-назвою людини за статтю виявляють тенденцію називати негативне “жіночими” ФО: як базарна баба; баба, а не козак; вража баба; квартальська дівчина; балакучий як баба, баба як гармата. Проте ФО божий чоловік, як один чоловік, блаженний муж демонструють актуалізацію позитивної оцінки, що пояснюється, на нашу думку, особливостями соціального устрою суспільства. Здебільшого слова-компоненти названої групи ФО виступають ядром для формування внутрішньої форми фразеологізмів і, відповідно, визначають напрямок мотивації значення ФО. У цілому ступінь ідіоматизації фразеологічного значення невисокий.

Кількість одиниць з компонентом-назвою людини за міжперсональними стосунками є незначною, і групуються такі ФО навколо слова враг (враг його матері, враг тебе бери), хоча словниковий склад української мови на позначення особи за характером ставлення до неї досить широкий. Він становить набір номенів як на позначення одиничного референта (друг, товариш, приятель тощо), так і сукупності людей, що уявляється як одне неподільне ціле (гурт, товариство, суспільство тощо). Фактичний матеріал свідчить про те, що найчастіше такі слова-компоненти вживаються або в перифразі (зелений друг - ліс, пернаті друзі - птахи), або в пареміях (піший кінному не товариш), або в словосполученнях з конструктивно обмеженим значенням (товариш по зброї, соратник по нещастю), які не входять до складу фразеології. Підданий аналізові в межах цієї групи фразеологічний матеріал кваліфіковано як фразеологізми-евфемізми, оскільки до їх лексичного наповнення входить одна з народних назв диявола – враг, що в Словнику української мови Б.Грінченка тлумачиться як ”Враг. Чортъ, злой духъ” [СГр, т.1, с.258]. Хоча на сучасному етапі розвитку мови це слово є одним з компонентів лексико-семантичної групи “назви особи за характером міжперсональних стосунків”, оскільки “враг (ворог) – той, хто перебуває в стані ворожнечі, боротьби з ким-небудь; недруг, супротивник” [СУМ, т.1, с.739] і у вільному вжитку належить до аналогічної тематичної групи. Проте, у значенні ФО слово-компонент враг маніфестує сему “нечиста сила” й функціонує в лексичному наповненні одиниць, що називають емоції й почуття (Ритися й лазити, як це роблять німецькі майстри – хай їм враг з такою роботою! І не гоже і не козацьке діло (О.Довженко).

У фразеологізмах з назвою людини за спорідненістю й свояцтвом домінантні номени людини представляють найдавніший шар української лексики, тому й у корпусі фразеологізмів вони фіксуються в найбільшій кількості одиниць, які називають різні фрагменти мовної картини світу. Назви осіб за кровною спорідненістю (батько, мати, син, дочка, баба) виділяються найбільшими фразотворчими потенціями. Пояснюється цей факт впливом екстралінгвальних чинників. Кровнорідні зв'язки для людини найбільш близькі й конкретні, оскільки відбивають безпосереднє оточення особи, певним чином кваліфікуючи його, й тому виявляють більші потенції для образного вживання.

Слова-компоненти батько, мати, син, дочка часто вживаються в лексичному наповненні вокативних ФО, у яких вони зазнали десемантизації, але залишилися знайомими й зрозумілими, чітко орієнтують на характер емоційного впливу й прогнозують реакцію співбесідника. Крім того, компоненти-назви батько, мати в лексичному наповненні ФО мають словотворчий варіант з демінутивними суфіксами й компонент-інтенсифікатор позитивної емоційності рідний, свій ([ой] матінко моя рідна!, батечку мій!), що пояснюється традиціями й культурою виховання української родини.

У третьому розділі “Ідеографічний опис фразеологізмів з назвами людей” подається аналіз системних зв'язків наведених ФО, простежується відношення між понятійними потенціями фразеологізмів досліджуваного шару й особливостями фразеологічної номінації. Дослідження взаємозв'язків фрагментів об'єктивного світу з мовними засобами їх інтерпретації здійснюється не абстраговано, а має чітко виражений антропологічний характер.

Пильна увага до “людського” фактора в мові пов'язана з дослідженням філософської проблеми суб'єктивного начала в пізнанні (Б.О.Серебренников), з його проявами в мовній картині світу. Проте мовна картина світу не є дзеркальним відображенням навколишньої дійсності, у мові дійсність відображена неточно і неповністю. І тому видається справедливим кваліфікувати вияви такої “неточності” як національне бачення дійсності й особливості мовного її вираження.

Загальновизнаною є думка про те, що фразеологічний корпус будь-якої мови являє собою найбільш самобутнє його явище не лише в плані системно-регулярної аномальності, а й у плані вираження фразеологізмами національної самобутності народу – носія мови (В.М.Телія). Ю.Ф.Прадід звертає увагу на такі шляхи відображення національних особливостей, як: 1) нерозчленовано, комплексно, всіма елементами, разом узятими, тобто фразеологічним значенням; 2) розчленовано, тобто словами-компонентами; 3) прототипами, оскільки генетично вільні словосполучення описують певні звичаї, традиції культури, побуту тощо того чи іншого народу1. Додамо сюди й внутрішню форму, оскільки вона, виступаючи образним посередником між планом вираження й планом змісту, синтезує різні аспекти світобачення і так чи інакше пов'язана з матеріальною, соціальною й духовною культурою певної мовної спільності, а тому може свідчити про її культурно-національний досвід і традиції. Проте загальною рисою фразеологізмів будь-якої мови є те, що вони - знаки антропометричні, оскільки кваліфікація означуваного фрагмента дійсності, названого ФО, завжди співвідноситься з властивостями людини. І, напевно, тому великий масив фразеологізмів зосереджений на характеристиці особи, на подіях, пов'язаних з акціональним виявленням цих властивостей у поведінці, на соціальних диспозиціях особи, на ментальних станах і почуттях. Для фразеологізмів характерним є також позначення об'єктів, які потребують чіткої ідентифікації, осіб за родом їх діяльності або через стосунки з іншими особами.

На користь антропометричної “призми” бачення об'єктивної дійсності свідчить і той факт, що в лексиконі будь-якої мови, на думку Ю.М.Караулова, розділ “Людина” виявляється вивченим найглибше.

Досліджуваний матеріал представлений фразеосемантичними полями “людина”, “час”, “простір” і “кількість”.

Фразеосемантичні поля (ФСП) виявилися найвищою ланкою в ідеографічній організації представленого шару фразеологізмів української мови. Першим етапом диференціації досліджуваного мовного матеріалу є формування фразеосинонімічного ряду (ФСР): згадала баба як дівкою була, з діда-прадіда предку-віку, за царя Панька, як земля була тонка, за царя Хмеля, коли людей була жменя, від Адама – фразеологізми, що в своїй семантичній структурі актуалізують інтегральну сему “давно”, об'єднуються в один синонімічний ряд.

Парадигматичні зв'язки в системі ФО з назвами людей характеризуються родо-видовими відношеннями, що “надає системі домінантно-підпорядкованої впорядкованості (послідовне включення слів нижчого рівня абстракції до вищого)2 і, відповідно, на підставі виділення гіпо-гіперсем дає можливість об'єднати ФСР в більші утворення. Наприклад, інтегральна сема “багато” дала можливість об'єднати ФО в гіперсинонімічне утворення, оскільки гіпосеми “багато кого, чого”, “багато, надмірно щось робити”, “багато платити” (велика ціна) дещо обмежують групування таких фразеологізмів, як до стобісового батька, як за [рідного] батька правити, годити як малій дитині, як один чоловік в один фразеосинонімічний ряд.

Об'єднання двох і більше синонімічних рядів фразеологізмів називають по-різному: Ю.О.Гвоздарьов – “фразеосемантична група”, М.І.Сидоренко – “семантичне поле”. Аналогічна позиція простежується й в інших працях, де використовуються, крім названих, терміни “фразеосемантичне (семантичне) поле” (А.М.Емірова), “семантична підгрупа” (Е.М.Покровська), “тематична група” (В.М.Мокієнко). Зважаючи на те, що ФСГ являє собою об'єднання ФО та їх варіантів зі спільним семантичним елементом і формально співвідносних з певною частиною мови (П.О.Редін), слідом за Ю.Ф.Прадідом називаємо ФСГ таку ланку в системі ідеографічного опису, в якій об'єднуються співвідносні синонімічні ряди ФО, пов'язані між собою спільною семантичною ознакою.

При виділенні численнішого угруповання, що може об'єднувати дві й більше фразеосемантичні групи, спостерігається відносна узгодженість науковців щодо вибору терміна: такі ієрархічні ланки найчастіше називаються фразеосемантичними полями.

Результати аналізу виявили асиметрію в кількісному відношенні – найбільшим є ФСП “людина”, до складу якого входять 7 ФСГ: “емоції й почуття”, “вік”, “смерть”, “зовнішність”, “розумові здібності”, “риси характеру”, “соціальний статус”, “стосунки” (представлені 245 ФО). Такий результат є цілком закономірним, оскільки в значеннях одиниць відбилась інформація про місце людини в картині світу українського народу, яка характеризує її з різних точок зору, демонструє національний підхід до виділення найбільш яскравих фрагментів для номінації фразеологізмом.

Фразеологізми з назвами людей у лексичному наповненні відзначаються великим діапазоном сфер використання. Спостереження говорять про різноплановість характеристик, кваліфікованих названими ФО. Людина як еталон освоєння різних категорій буття дала поштовх до виникнення фразеологізмів, що функціонують для називання фрагментів як матеріального, так і нематеріального світу.

Проте людина в першу чергу усвідомлюється як істота біологічна, що відповідним чином відбивається й у семантиці фразеологічних мовних засобів. Зокрема, виділено ФО, у значеннєвій структурі яких домінантними є семи, що маніфестують цілу гаму емоцій і почуттів (від захоплення й до відрази) та актуалізують модальну оцінку: батечку мій, матері його біс, враг його матір знає, щоб своїх діточок не побачити, не мала баба клопоту, бісові діти, вража (бісова, клята) баба, про мене й Семене та ін. Це дозволило виокремити ФСГ “емоції й почуття”, до складу якої входить 42 ФО. Більшість фразеологізмів даної ФСГ є вокативними, оскільки сформовані як одиниці побажання, волевиявлення, наказу. Диференціація ФСР “задоволення”, “незадоволення”, “категоричне непогодження”, “лайка”, “впевненість”, “невпевненість”, “здивування”, “байдужість”, утворених згідно з актуалізацією відповідної гіпосеми, часто залежить від дистрибутивного оточення й мотивує розвиток полісемії (-І справді вийшов рій! О, враг його матері! І вибрав же собі час, коли ми могорич п'ємо (І.Нечуй-Левицький); Ну, й гарна ж оця Тодозя, враг її матері! - і не втерпів і якось несамохіть прохопився Єремія (І.Нечуй-Левицький). Специфікою конституентів зазначених ФСР є той факт, що первісно вони використовувалися з метою образити людину, облаяти, побажати їй усяких неприємностей, хвороби тощо. Своє матеріальне вираження це знайшло в лексичному наповненні ФО.

Зовнішніми біологічними показниками людини, що інтерпретуються одиницями досліджуваного фрагмента фразеологічного корпусу української мови, називаємо зовнішність і вік. ФСГ “зовнішність” представлена 27 ФО, до лексичного наповнення яких уходять і компоненти-антропоніми (як Адам і Єва, як Клава, як Фрося, як Дунька з маслобойні), і компоненти-назви людини за спорідненістю й свояцтвом (викапаний батько, піти у матір), і компоненти-назви людини за статтю (баба як гармата). Фразеологізми цієї ФСГ називають різні зовнішні характеристики, висвітлюючи при цьому специфіку функціонування компонента-назви людини в лексичному наповненні ФО. Антропонімічні компоненти можуть виступати маніфестантом семи “особа високого росту” (як півтораївани, два Івани), відзначатися актуалізацією традиційно пейоративних сем (ходить як Клава, як Дунька з бомбоскладу), актуалізувати конотативну культурологічну сему на позначення зовнішності (як Адам і Єва). Компоненти-назви людини за спорідненістю й свояцтвом (мати, батько) представляють критерій оцінки щодо зовнішньої схожості, а дистрибутивне оточення (викапаний, вилитий, піти у) маніфестує наявність такої подібності. Фразеологізми не буде з баби дівки, дівчина на порі, у батьки годитися, у сини годитися об'єдналися у ФСГ “вік” на основі актуалізованої відповідної інтегральної семи. Образну основу названих ФО становлять уявлення про різницю у віці, мотивовану компонентами баба і дівка; дистрибуція, що конкретизує вік особи (на порі, у бовтицях, у заплітках); опозиція “старше/молодше покоління”, представлена в семантичній структурі фразеологізмів-антонімів у батьки годитися - у сини годитися: Василько побачив його, біжить із криком “Татусь”, а він, виходить, в діди йому годиться (М.Стельмах); Юрія, який годився у сини своєму вчителеві, по сільському звичаю він називав на “ти” (М.Томчаній).

Фразеосемантичну групу з танатологічним значенням в межах ФСП “людина” репрезентують ФО піти до праотців, відправитися до батьків, зустрітися з предками, які утворюють фразеосинонімічний ряд з інтегральною семою “померти” (Тих солдатюг не менше як двадцять пішло до праотців від одного мого автомата (М.Івасюк).

Інтегральна сема “розумові здібності” організує 27 ФО у відповідну ФСГ. Вона являє собою синонімо-антонімічний блок, оскільки складається з опозиційних фразеосинонімічних рядів з ідеограмами “розумний” – “дурний”. Кількісно фразеологізми розподіляються за цими рядами непропорційно. ФСР “дурний” налічує 23 ФО і являє собою складну структуру, бо його конституентами є цілі фразеологічні серії (найбільшими є утворені з антропонімічними компонентами як Стецько, Стецько з печі, Стецько на піч, Альоша приморожений, Альоша з водокачки, компонентом-назвою людини за спорідненістю й свояцтвом (брат Нібенімеда, не всі дома: баба в армії). ФСР “розумний” налічує 4 ФО (Мартин босий, але в брилі; людина твереза; як мудрий Соломон; лиманський хлопець). Така статистика зрозуміла, оскільки привертає увагу й краще запам'ятовується негативне. Сигналізаторами семи ”дурний” є антропонімічні компоненти Стецько, Клава, Дуня, які мають пейоративний ореол, а Зіна, Люба маніфестують сему “дурна”, що мотивується контактністю з магазина, з дуба. Компоненти-назви людини за спорідненістю й свояцтвом відзначаються меншим ступенем конотації, пейоративності. Усвідомлення їх як членів сім'ї, обов'язково наявних, викликає асоціацію з розумово повноцінною людиною. Відсутність же когось із членів родини мотивує актуалізацію семи “нерозумний”. Дистрибутивне оточення фразеологізмів на позначення розумної людини твереза, в брилі є носіями семи ”розумний” у значенні фразеологізмів.

ФСГ “риси характеру” має 77 конституентів, які диференціюються за двома ФСР “негативні риси” і “позитивні риси” (страшків син, мамин синок, і батька рідного не пожаліє, Ваня Вєтров, язиката Феська, блаженний муж, самому чорту брат). Маніфестантами семи “негативна риса характеру” є антропонімічні компоненти (Палажка, Феська, Мартин, Марко), прикметниковий компонент (страшків, причепилівський, лисиччина), або інше слово-компонент, що викликає стійкі асоціації (лис Микита). Актуалізація семи “позитивна риса характеру” залежить від сполучуваності.

ФСГ “соціальний стан” складається з 11 ФО (батьків син, багатенький Буратіно, співати Лазаря, зробити людину, ані дівка, ані вдова та ін.). Маніфестація відповідної інтегральної семи в цілісному значенні фразеологізмів здійснюється по-різному. Тут вступають у дію й конотативні культурологічні семи (Лазар – жебрак, дівка – не була заміжня, вдова – була заміжня), і переосмислення значення всіх слів-компонентів (батьків син – спадкоємець, зробити людиною – стати важливим членом суспільства), і яскрава внутрішня форма (багатенький Буратіно – “особа, у якої є гроші”).

До складу ФСГ “стосунки” входять 47 ФО, що диференціюються за двома гіперсинонімічними об'єднаннями, – ФСР “міжперсональні стосунки” і ФСР “родинні стосунки”. У межах першого ФСР вичленовуються синонімічні ряди з ідеограмами “теплі, дружні стосунки” (наш брат, як брат з сестрою, як брати) і “холодні стосунки” (не вважати за людину, ні брат ні сват), у яких головним носієм семи “стосунки” є компонент-назва людини за спорідненістю й свояцтвом. Конституенти ФСР “родинні стосунки” організуються в два ФСР з ідеограмами “теплі стосунки, як між рідними” (як батько, мов дочку) і “далеке споріднення” (батько матері сестра, Василь бабі рідна тітка, родич через десяте коліно). Цілісну семантику фразеологізмів першого ФСР характеризує участь слів-компонентів у реалізації значення ФО, оскільки й денотативні семи спорідненості, й конотативні семи “теплі”, “дружні” активно впливають на формування семантики фразеологізмів цього ФСР. Інтегральна сема “далеке споріднення” об'єднує велику кількість ФО-каламбурів, у значеннєвій структурі яких сема “родинність” маніфестується словами-компонентами родич, брат, тітка, а деталізація такого споріднення передається несумісними з точки зору логіки контактними компонентами (Василь – сестра, солдат – хрещена мати).

Фразеосемантичне поле “час” представлене 8 ФО з назвами людей, які актуалізують якісні ознаки часових значень. Образною основою досліджуваних фразеологізмів були: вікова опозиція баба і дівка (згадала баба як дівкою була), суміжна з часовими змінами; уявлення про значну кількість поколінь, що існували протягом тривалого проміжку часу, викликане словами-компонентами дід, прадід, предок (з діда-прадіда, з предку-віку) у лексичному наповненні ФО; антропонімічні назви ірреальних істот, періоди існування яких усвідомлюються гіпотетично, - цар Горох, цар Хміль, цар Митроха (за царя Митрохи, коли людей було трохи).

Результати емпіричного, просторового освоєння об'єктивного світу представлені 10 ФО з назвами людей, що репрезентують ФСП “простір” (куди Макар телят не ганяв (не гонить, не гнав), у Савці в лавці, до баби Яги в гості збирати кості, до (к, ік) ката (кату), де в ката, к монахам).

Фразеологізми з назвами людей, актуалізуючи сему “локальність”, об'єднуються в гіперутворення ФСР “простір”, оскільки називають певною мірою фіксоване місце – де Сидір козам роги править, у Савці в лавці і переміщення в просторі куди Макар телят не ганяв, до ката, до гаспидського сина, до баби Яги в гості збирати кості. Специфіка наведених ФО виявляється в репрезентації в межах ФСП “простір” адвербіальної ФСГ. Їх співвіднесення за формально-граматичними показниками з прислівником можна пояснити саме особливостями лексичного наповнення. Просторовість у цих фразеологізмах маніфестується в лексичному наповненні словами-компонентами куди, до, де, з одного боку, і Яга, Кудичиха, не ганяти, роги правити – з другого, а у внутрішній формі – уявленням неіснуючого місця, де могли б розгортатися подібні “сценарії”. Серед конституентів цього ФСП тільки псевдоназва Кудичиха (до баби Кудичихи) і назва казкової істоти Яга (до баби Яги в гості збирати кості) є образними стрижнями для визначення напрямку мотивації цілісної семантики. Компоненти Макар і Сидір (куди Макар телят не ганяв, де Сидір козам роги править) виконують лише роль статистів при формуванні внутрішньої форми фразеологізму і створюють фон для реалізації цілісного значення ФО. Уведення до лексичного наповнення ФО евфемістичного замінника для називання нечистої сили кат (до ката), лиха мати (к лихій матері), гаспидський син (до гаспидського сина) – демонструє особливості осмислення простору з точки зору мовної культури.

Фразеосемантичне поле “кількість”, представлене 13 ФО (до стобісового батька, аби бабо рябо, на брата, діткам на молочко, як один чоловік, хоч би жива людина), не є однорідним за своєю структурою, хоча всі вони актуалізують у своєму значенні адвербіальну кількісну сему. У межах ФСП “кількість” виділено 4 ФСР. ФСР з ідеограмою “велика кількість” налічує 6 конституентів, з ідеограмою “однакова кількість” – 2 ФО; ФСР з ідеограмою “мала кількість” – 2 ФО, ФСР з ідеограмою “нуль кількості” – 3 ФО. ФСП “кількість” репрезентоване фразеологізмами з компонентами-назвами людини, що належать до різних тематичних груп. Виділення в їх семантичній структурі сем квантитативності стало відображенням дії антропометричного принципу “людина – мірило всіх речей”. З одного боку, компонент-назва людини виступає маніфестантом кількісної семи й становить стрижень внутрішньої форми ФО (як один чоловік, діткам на молочко), а з другого боку, актуалізація сем квантитативності мотивується дистрибутивним оточенням і потребує активізації багатьох асоціативних зв'язків (заправити як за рідного батька, і мох і трава і Мелашка крива).

ВИСНОВКИ

Фразеологічні одиниці з компонентами-назвами людини становлять в українській мові значний шар, складний як за кількістю (близько 280 одиниць), так і за структурно-системною організацією. Дослідження зазначеного фрагменту фразеології дозволяє з'ясувати й систематизувати раніше не досліджувані функціонально-семантичні особливості ФО з компонентами-назвами людини, тоді як їх аналіз, по-перше, уможливлює заповнення лакун фрагментів мовної картини світу, по-друге, сприяє виявленню специфіки знакового характеру ФО в семантичному й функціональному аспектах.

Вторинність фразеологічної номінації виявляється в превалюванні кваліфікативної функції при називанні фрагмента дійсності, в обов'язковості вияву суб'єктивно-модальної інтенції мовця і в “прозорості” цих образів для лінгвокультурної спільноти.

Семантичний аналіз ФО з компонентами-назвами людини, здійснений шляхом ідентифікації та диференціації, дозволив класифікувати ФО таким чином: фразеологізми з антропонімами й патронімами, фразеологізми з назвами людей за спорідненістю й свояцтвом, фразеологізми з компонентом-назвою людини за міжперсональними стосунками, фразеологізми з назвами людини за статтю. Кожна з цих груп має подальшу диференціацію, що зумовлено семантичною складністю слів-компонентів назв людини в структурі ФО.

Семно-компонентний аналіз дозволив виявити тип мотивації й участь слів-компонентів у формуванні цілісного фразеологічного значення. Слова-компоненти фразеологізму повністю не десемантизуються, внаслідок чого формування цілісного значення ФО відбувається з урахуванням семантики компонентів-назв людини, які є стрижневими словами досліджуваних одиниць. Вони становлять ядро образу, за допомогою якого розкривається внутрішня форма фразеологізму.

Дослідження семантики фразеологізмів з антропонімами й патронімами свідчить про те, що компоненти-власні назви, втрачаючи здатність виконувати видільну функцію, набувають іншої – характерологічної і виступають при цьому образним стрижнем внутрішньої форми ФО. Наявність у лексичному наповненні того чи іншого антропонімічного компонента зумовлена найчастіше екстралінгвальними чинниками, через що в корпусі досліджуваних фразеологізмів не зафіксовані ФО з іншомовними власними назвами. Антропонімічний компонент фразеологізмів свідчить про соціальні умови виникнення ФО, тому не фіксуються в корпусі досліджуваних ФО такі, що мають власні назви правителів країни. Засвідчено розширення групи пейоративно забарвлених антропонімів у лексичному наповненні ФО.

Фразеологізми з компонентом-назвою людини за статтю характеризуються тим, що актуалізація сем “вік” і “стать” безпосередньо залежить від семантичної структури досліджуваного слова-компонента. Загальне превалювання “жіночих” ФО для виділення негативного виявляється в значній кількості ФО з компонентом-назвою баба.

Аналіз фразеологічних одиниць з компонентом-назвою людини за міжперсональними стосунками продемонстрував асиметрію в кількості слів відповідної лексико-семантичної групи й наявності їх у лексичному наповненні ФО.

Фразеологізми з компонентом-назвою людини за спорідненістю й свояцтвом зафіксовані у складі 10 фразеосемантичних груп. Найчисленнішими є ФСГ, що характеризують власне особу – “риси характеру”, “соціальний стан”, “стосунки”, “емоції й почуття”. Причиною цього явища є особливості функціонування української сім'ї. Як правило, родини українців були великими й нараховували не одне покоління, а звідси й можливість бачити людину все життя й фіксувати найдрібніші зміни. Слова-компоненти батько, мати, син, дочка виявляють найбільші фразотворчі потенції, оскільки превалюють у лексичному наповненні фразеологізмів цієї групи й найчастіше демонструють наявність своїх словотворчих демінутивних варіантів, що можна пояснити специфікою національного виховання.

Ідеографічний аналіз фразеологізмів з назвами людей показав, що найбільш складним у кількісному і якісному плані виявилося фразеосемантичне поле “людина”. Такий результат є цілком закономірним, оскільки в семантиці наведених ФО представлена