ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ

МЕДИЦИНИ ІМЕНІ С.З. ГЖИЦЬКОГО

Н А З А Р

Б О Г Д А Н І В А Н О В И Ч

УДК 619: 615.5 + 615.9 (043. 3/5)

ФАРМАКОТОКСИКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ДІЇ

ФЕНАРОНУ

16.00.04 – ветеринарна фармакологія та токсикологія

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата ветеринарних наук

Львів – 2002

Дисекртацією є рукопис.

Робота виконана у Державному науково-дослідному контрольному інституті ветеринарних препаратів та кормових добавок Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник: доктор ветеринарних наук, професор Гуфрій Дмитро Федорович, Львівська державна академія ветеринарної медицини імені С.З.Гжицького, завідувач кафедри фармакології та токсикології, м.Львів

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, професор Стояновський Володимир Григорович, Львівська державна академія ветеринарної медицини імені С.З.Гжицького, завідувач кафедри патологічної фізіології, м.Львів

кандидат ветеринарних наук, доцент Панько Микола Федорович, Навчально-науковий інститут ветеринарної медицини якості та безпеки продукції АПК Національного аграрного університету, кафедра фармакології та токсикології м. Київ

Провідна організація: Сумський національний аграрний університет, кафедра терапії, фармакології та клінічної діагностики Міністерства аграрної політики України, м. Суми

Захист відбудеться “ 12 “ грудня 2002 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35 826.03 у Львівській державній академії ветеринарної медицини імені С.З.Гжицького за адресою: 79010, м.Львів-10, вул. Пекарська 50, аудиторія №1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської державної академії ветеринарної медицини імені С.З.Гжицького, за адресою: 79010, м.Львів-10, вул. Пекарська, 50

Автореферат розісланий “12 “ листопада 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат ветеринарних наук, доцент В.З.Салата

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Забезпечення тварин біологічно-активними кормовими добавками зводиться до оптимального задоволення фізіологічних потреб організму тварин, завдяки чому в них підтримується на високому рівні обмін речовин (Кравців Р.Й. 1992; Стояновський В.Г. 2000; Гуфрій Д.Ф. 2002). Найбільш раціональним шляхом забезпечення кормовими ресурсами тварин є виробництво кормів комбінованого складу. Підвищення поживності та біологічної повноцінності комбікормів досягається збагаченням їх біологічно-активними добавками – преміксами, ферментними препаратами, жирами, вітамінами, антиоксидантами тощо (Сергієнко О.І. з співавт. 1985; Хоменко В.С., 1994.; Мазуркевич А.Й. 2000; Янович В. Г., Сологуб Л.І. 2000).

З метою забезпечення тварин вітамінами, значне місце відіграє їх стабілізація антиоксидантами у чистій формі, а також у суміші з іншими речовинами. Останнім часом відома відносно велика кількість антиоксидантів, однак, лише окремі з них застосовуються у тваринництві. Прикладом цього є те, що саме в малих дозах вони не проявляють стабілізуючої дії, а у великих - призводять до збільшення вартості корму та підвищення його токсичності. Крім цього, існуючі антиоксиданти – переважно в’язкі речовини, які погано перемішуються в кормосумішках (Хмельницький Г.О. 1990; Байделятов А.Б. 1998;).

Згідно з останніми вимогами, синтетичні антиоксиданти повинні мати високу антиокиснювальну дію в кормовій суміші, бути нетоксичними для тварин, а також не містити залишкових кількостей діючої речовини у тваринницькій продукції та бути дешевими до застосування (Малінін О.О. 1999.; Коцюмбас І.Я. 2001.; Панько М.Ф.1987;).

Досі в Україні немає жодного антиоксиданта, який повністю відповідав би цим вимогам. Саме тому даний аспект проблеми набуває особливої гостроти і актуальності в сучасних умовах. Властиво з цих міркувань, нами було приділено особливу увагу вивченню фармако-токсикологічної оцінки дії нового антиоксиданту фенарону. Як свідчить аналіз даних літератури, ці питання є маловивченими, а в Україні розробляються вперше. Дослідження фенарону має не тільки теоретичне, а і практичне значення для тваринництва і практики ветеринарної медицини.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є самостійною роботою здобувача, дані якої ввійшли у наукові п’ятирічні програми робіт ДНДКІ ветпрепаратів та кормових добавок за період 1991-2002 років згідно державного завдання 085. 5 Н, № Держреєстрації UА 01002786 Р. За темою: ”Розробити методи контролю біологічно-активних речовин в преміксах і комбікормах”.

Мета і задачі дослідження. Дати наукове обгрунтування фармако-токсикологічний вплив фенарону на організм тварин, розробити оптимальні параметри антиоксидантної дії та дози введення при застосуванні, запропонувати його для тваринництва, як кормову добавку та практики ветеринарної медицини, як лікувальний та профілактичний засіб.

Для досягнення поставленої мети в задачі дослідження входило:

розробити нову форму антиоксидантного препарату;

вивчити специфічну дію препарату порівняно з відомими антиоксидантами;

установити токсичність нового препарату;

дати токсико-гігієнічну оцінку м’яса курчат-бройлерів, вирощених при застосуванні препарату фенарон;

установити віддалені наслідки дії фенарону на лабораторних тваринах;

вивчити вплив фенарону на рівень важких металів в організмі дійних корів.

вивчити вплив фенарону на фізіологічний стан та неспецифічну резистентність телят.

Об’єкт дослідження – фармако-токсикодинаміка фенарону.

Предмет дослідження – специфічна активність фенарону та його токсичність

Методи досліджень – біохімічні, фармакологічні, токсикологічні, гістоморфологічні та фізіологічні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в Україні розроблено та досліджено специфічні властивості і дана фармако-токсикологічна оцінка дії фенарону на організм тварин. Вивчено його стабілізуючі властивасті на збереження вітаміну А в олійних розчинах, преміксах і жиру в м’ясо-кістковому борошні. Встановленно дози внесення препарату в премікси, м’ясо-кісткове борошно, олійні форми жиророзчинних вітамінів при застосуванні у тваринництві. Вивчено його токсичність і вплив на організм лабораторних тварин, курей і великої рогатої худоби. Досліджено дію фенарону на рівень важких металів в молоці корів і підвищення неспецифічної резистентності телят молочного періоду живлення.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень послужили основою для розробки авторського свідоцтва на винахід, патенту, Технічних умов України та Настанови щодо застосування фенарону, а також при розробці “Методичних вказівок щодо нормування кислотного та перекисного числа жиру в кормах” та ТУ У “Премікси для сільськогосподарських тварин та птиці” № 46. 15 135 – 96.

Запропоновано антиоксидант фенарон для тваринництва та практики ветеринарної медицини. Налагоджено промисловий випуск препарату на “Київському вітамінному заводі”.

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно здійснив літературно-патентний пошук, визначив мету і задачі дослідження, освоїв методики, окреслив схему дослідів і сформував експериментальні групи тварин, провів інтерпритацію і узагальнення отриманих результатів, розробив нормативну документацію (НД). Ідеї, гіпотези, наукові положення і висновки, наведені у дисертації належать лише дисертантові.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, викладені в дисертації, доповідались і отримали схвалення на вченій раді ДНДКІ ветеринарних препаратів та кормових добавок (1992 – 2002 р. р.), а також на: науково-практичній конференції “Неінфекційна патологія тварин” (м.Біла-Церква 1995р.); міжнародній

науково-практичній конференції (м.Львів 1997р.); міжнародній конференції молодих вчених (м.Харків 1999р.); міжвідомчій тематичній науковій конференції (м. Харків 2000 р.); міжнародній конференції з фізіології і біохімії тварин (м. Львів 2000р.)

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 наукових праць, серед яких є ТУУ, патент, авторське свідоцтво, інформаційний листок та методичні рекомендації, а також 5 статей опубліковано у наукових виданнях, що входять до переліку затвердженого ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 130 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 34 таблицями, 5 діаграмами, 7 рисунками і складається з таких розділів: “Вступ”, “Огляд літератури”, “Матеріал і методи досліджень”, “Результати досліджень”, “Аналіз і узагальнення результатів досліджень”, “Висновки”, “Практичні рекомендації”, “Список використаної літератури” (337 найменувавань, з них 116 іноземних), “Додатки”.

МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Експериментальна частина роботи проведена на базі лабораторії контролю вітамінів та кормових добавок Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів та кормових добавок. У дослідах використано всьго: 180 білих мишей, 150 білих щурів, 200 курей, 20 корів та 10 телят молочного періоду живлення.

Дисертаційна робота за своєю структурою побудована з чотирьох серій досліджень.

Рис.1. Схема досліджень

Метою першої серії досліджень було розробити нову форму препарату, вивчити його антиоксидантні властивості щодо стабілізації вітаміну А в олійних розчинах і преміксах, та кислотного числа у м’ясо-кістковому борошні. Оцінку антиоксидантної дії фенарону проводили шляхом порівняння з такими відомими антиоксидантами, як: фенозан-кислота, ділудін та сантохін.

На початковому етапі досліджень першої серії передбачалось провести пошук оптимального співвідношення інгредієнтів для створення нової форми препарату на основі фенозан кислоти і цеоліту, який мав би кращі антиоксидантні властивості, ніж його попередники. З цією метою було сформовано сім композицій дослідних зразків, з різним процентним внесенням складових частин (Табл.1).

Таблиця 1

Співвідношення інгредієнтів у сумішках при розробці нового антиоксиданта

№ сумішки | Діюча

речовина, % | Наповнювач

(цеоліт), %

1 | Фенозан кислота, 40 | Монтморилоніт, оброблений гідролізатом колагену у співвідношенні 95 до 5%, відповідно 60.

2 | Фенозан кислота, 60 | Сумішка монтморилоніту, обробленого гідролізатом колагену, 40

3 | Фенозан кислота, 80 | Сумішка монтморилоніту і клиноптилоліту (1:3), оброблених гідролізатом колагену, 20

4 | Фенозан кислота, 60 | Монтморилоніт, 40

5 | Фенозан кислота, 60 | Сумішка монтморилоніту і клиноптилоліту (1:3), 40

6 | Фенозан 1, 30 | Монтморилоніт, оброблений гідролізатом колагену у співвідношенні (90 до 10%),70

7 | Фенозан 1, 90 | Монтморилоніт і клиноптилоліт (1:3) оброблені гідролізатом колагену,10

Вивченя їх антиоксидантних властивостей проводили на чистих розчинах вітаміну А в олії, відповідно до методики А.Г.Вальдмана та співав.(1977). Наважку сумішок в кількості 0,04% від маси вносили в олійні розчини фармакопейного вітаміну А, який містив у 1см3 396±3,5 І.О. Після перемішування розчини залишали на 15 діб при температурі 70о С. Через кожні 5 діб проводили визначення активності вітаміну А в І.О. та показника кислотного числа в мг КОН/г дослідних та контрольних олійних розчинів. Контролем слугували антиоксиданти: сантохін, фенозан-кислота та цеоліт. Кислотне число в мг КОН/г дослідних олійних розчинів і активність вітаміну А в І.О. визначали за ТУ 64-5-126 “Растворы ретинола пальмитата и ретинола ацетата (витамина А) в масле для животноводства” (1975).

Другим етапом досліджень першої серії було вивчення антиоксидантних властивостей фенарону для стабілізації вітаміну А в олійних розчинах, порівняно з відомими антиоксидантами: фенозан-кислоти, фенозан 1, ділудіну та сантохіну. Контролем слугував олійний розчин без антиоксиданту. Дослідження проводили за методикою представленою в попередньому досліді.

Третім етапом даної серії досліджень було вивченя антиоксидантних властивостей фенарону для стабілізації вітаміну А у модельних преміксах (рецепт П2-1). Контролем слугував премікс без антиоксиданта.Через кожні 30 діб упродовж 4 місяців проводили визначення кількості вітаміну А у преміксах згідно з ТУ У 46.15.135-96.

Останній етап першої серії експериментів передбачав вивчення стабілізації кислотного числа м’ясо-кісткового борошна. Для досліджень відібрано три партії борошна 1, 2, 3 гатунку. Фенарон вносили у борошно в кількості 0,02%, згідно з вимогами Технічних Умов. Через кожний місяць проводили визначення кислотного числа в борошні, яке досліджувалось. Контролем слугував показник кислотного числа на початку досліду. Усі визначення даної серії проведені in vitro.

Дослідження другої серії були скеровані на встановлення токсичності фенарону. У першому етапі цих досліджень встановлювали гостру токсичність препарату на 128 білих мишах 2-2,5 місячного віку, з масою тіла 20-22 г., 84 білих щурах з масою тіла 180-200г., та курчатах з масою тіла 300-400г. За час проведення дослідів враховували кількість тварин, що загинули від певної дози препарату, і розраховували LD50 за методом Літчфільда Ж.Т. і Уілкоксона І.І. (1949), Прозоровського В.Б. (1962), Штабського Б.М. (1980). Встановлювали клас безпеки препарату за ГОСТ 12.1.007-76 “Классификация химических веществ по степени опасности” (1976).

Наступним етапом роботи було вивчення властивостей фенарону щодо кумуляції в організмі тварин. Досліди проводили на білих щурах і курчатах за методом Ліма та співавторів (1964). На цьму етапі досліджень коефіцієнт кумуляції вираховували за формулою Кагана Ю.С і Станкевича В.В. (1964).

Продовженням досліджень у другому етапі було вивчення хронічної токсичності фенарону на білих мишах масою 16-18г. Препарат щоденно вводили перорально через зонд в 0,5% розчині крохмалю протягом 30 діб. На 31 добу від початку введення фенарону на 10 білих мишах із кожної групи проводили визначення дезінтоксикаційної функції печінки за допомогою гексеналової проби (1989). У цей же час на інших 10 білих мишах проводили пробу з плаванням за Риловою М.П. (1998).

Дослідження третього етапу другої серії вивчення впливу фенарону на фізіолого-біохімічний статус і продуктивність курчат-бройлерів проводили на птахофабриці “Пустомитівська”. Було сформовано дві групи курчат-бройлерів: контрольну, якій згодовували основний раціон (повноцінний комбікорм за нормами ВДНДДІПи без добавок антиоксидантів) і дослідну якій до основного раціону добавляли фенарон із розрахунку 85г препарату на 1 тонну комбікорму. Кількість дослідної птиці становила по 20000 голів у кожній групі. Біологічну дію препарату визначали за: середньою живою масою, сортністю м’яса – загально визнаними методами, та вмістом у крові: гемоглобіну за Л.М. Піменовою з співавт. (1966) і азоту – колориметричним методом із реактивом Неслера (1988).

Залишкові кількості фенозан-кислоти в м’ясі бройлерів визначали використовуючи атомно-абсорбційний спектрохімічний аналіз.

Дослідження четвертого етапу другої серії вивчення впливу залишкових кількостей фенарону на функціональний стан організму щурів, яким згодовували як добавку до раціону м’ясо курчат-бройлерів. Оцінювали цей стан за наступними показниками в сироватці крові: активністю холінестерази колориметричним методом, активністю аспартатамінотрансферази (АсАт) (К.Ф 2.6.1.1.) й аланінамінотрансферази (АлАт) (К.Ф 2.6.1.2.) – уніфікованим динітрофенілгідразиновим метидом (Райтмана – Френкеля), у плазмі крові активністю лужної фосфатази (ЛФ) (К.Ф. 3.1.3.1) за методом Боданського (1985). Концентрацією вітамінів А і Е в печінці за методом Скуріхіна і співавт. (1991). Визначення гістаміну у крові щурів методом, який базується на реакції з ортофталевим альдегідом (1992).

Подальші дослідження були скеровані на вивчення порушень репродуктивних функцій самок під впливом фенарону. З цією метою дослідних і контрольних самців підсаджували до інтактних самок (1:3). Сумісне перебування тварин продовжувалось протягом тижня, після чого самців підсаджували до інших самок. Зроблено 6 підсадок. На 19 добу вагітності самкам під легким ефірним наркозом проводили евтаназію і патологоанатомічний розтин. У досліді використано 10 самців і 180 самок. Вивчався ембріотоксичний ефект та плідність щурів, маса тіла молодняку щурів та показник раннього розвитку.

Третя серія досліджень передбачала вивчення впливу фенарону на фізіологічний і біохімічний статус організму корів за згодовування їм кормів із підвищенним вмістом важких металів. Дослід було проведено на чотирьох групах корів симентальської породи, по 5 тварин у кожній, підібраних за принципом пар-аналогів за лактаціїю, середньою живою масою 423,0-440,0 кг. Корів першої групи утримували на основному господарському раціоні. Коровам другої групи, до кормів основного раціону додавали 370мг фенарону, коровам третьої групи додатково до О.Р. згодовували 25г тіосульфату натрію, коровам четвертої групи – згодовували 370мг фенарону і 23г тіосульфату натрію. У кінці підготовчого періоду і на 14 та 70 добу дослідного для біохімічних досліджень з яремної вени відбирали кров. В крові визначали: сумарну і диференціальну резистентність еритроцитів при цьому визначали гематокритну величину мiкрометодом в модифiкацiї Й.Тодорова; час гемолізу; максимум гемолізу в %; активність каталази (К.Ф.1.11.1.6.) - за методом Баха і Зубкової (1948); кількість гемоглобіну за методом Піменової Л.М. з співавт. (1975); концентрацію загального білка за методом Волгіна В.І. (1969), креатину по кольоровій реакції Яффе (метод Поппера) (1979).

Продовження досліджень цієї серії були присвячені вивченню впливу фенарону на рівень свинцю, олова, хрому, нікелю, молібдену, міді, ванадію, марганцю, стронцію, кобальту, цинку, церію в організмі та молоці дійних корів. Для цього застосовували методи передбачені у комплексі ГОСТ “Сырье и продукты пищевые. Методы определения токсичных элементов” та методичні вказівки з атомно-абсорбційних методів визначення токсичних елементів у харчових продуктах та харчовій сировині. Мінеральний склад кормів та крові після їх мінералізації визначали на атомно-абсорбційному спектрофотометрі типу ААS-30 в полум’яному режимі.

Дослідження четвертої серії були скеровані на вивчення фізіологічного стану та неспецифічної резистентності телят молочного періоду вирощування та проводились методом паралельних груп. Телята чорно-рябої породи в групи (дослідну та контрольну) підбирались зразу після народження за методом аналогів з урахуванням віку та живої маси. Дослідній групі телят протягом 45 діб з молоком задавали фенарон в дозі 1,2 мг на один кг живої маси. В кінці підготовчого та на 15 і 60 добу дослідного періоду відбирали кров з яремної вени телят через 33,5 годин після ранкової годівлі. У крові визначали кількісний вміст загального білка - рефрактометричним та біуретовим методом (Антонов В.Я., Блінов П.Н. 1971), фракції білків – за методикою Карпюка С.А. (1962). Імунобіологічні показники крові – бактерицидну активність визначали фотонефелометричним методом у модифікації лабораторії зоогігєни УНДІЕВ (1968), лізоцимну активність - нефелометричним методом В.Г Дорофійчука (1968), фагоцитарну активність нейтрофілів – шляхом постановки фагоцитарної реакції (В.С. Гостєв, 1950) та фагоцитарний індекс з допомогою вказівок “Методичні рекомендації щодо визначення природної резистентності тварин в умовах інтенсивного їх використання” (1974).

Статистичний аналіз одержаних результатів проводили за методикою Ойвіна І.А. (1960). Результати середніх значень вважали статистично вірогідними при Р<0,05*, Р0,01**, Р0,001***.

Результати досліджень.

Вивчення антиоксидантних властивостей фенарону

Нами встановлено, що композиція нової форми препарату у співвідношенні 70% фенозан-кислоти і 30% цеоліту проявляє найкращу антиоксидантну дію за введення його у дозі 0,02%, що виявлялось насамперед у стабілізіції вітаміну А в олійних розчинах та сповільненні окиснення жирів упродовж 15 діб експериментального періоду. Дана форма препарату отримала назву “Фенарон”.

В другому етапі досліджень було проведенно вивчення антиоксидантних властивостей фенарону в олійних розчинах вітаміну А в порівнянні до визнаних антиоксидантів сантохіну, ділудіну та фенозан-кислоти (табл.2).

Таблиця 2.

Вміст вітаміну А в олійних розчинах за умов стабілізації їх різними антиоксидантами (М± m, n =5)

Антиоксиданти, що досліджува-лись | До введення препарату | Після введення (доба)

5 | 15

Вітамін А,

І.О./мл | Вітамін А, І.О./мл | %

збере-ження | Вітамін А, І.О./мл | %

збере-ження

Контроль без антиоксиданта | 396,1±9,5 | 223,8±6,37** | 56,1 | 43,2±1,38** | 10,9

Фенозан кислота | 396,1±9,5 | 292,2±6,67** | 73,3 | 84,2±2,27** | 21,2

Метиловий ефір фенозан кислоти | 396,1±9,5 | 280,2±6,42 | 70,3 | 91,2±3,35 | 23,0

Ділудін | 396,1±9,5 | 292,6±6,52 | 73,4 | 73,8±2,26 | 18,6

Сантохін | 396,1±9,5 | 304,9±7,59 | 76,5 | 79,8±0,24 | 20,14

Фенарон | 396,1±9,5 | 306,4±7,52 | 76,8 | 98,7±2,31 | 24,9

У результаті проведених досліджень, нами встановлено високу здатність до стабілізації запропонованого нами препарату при внесенні його в олійні розчини вітамінів в кількості 0,02%.

На третьому етапі, проводили порівняльні дослідження антиоксидантних властивостей фенарону із визнаними антиоксидантами і встановлено, що він значно краще впливав на збереження вітаміну А у преміксах порівнянно з сантохіном (рис.1).

Рис.2 Втрати вітаміну А в модельних преміксах у різні періоди досліду (%).

Зокрема, було встановлено, що при додаванні фенарону і сантохіну у склад преміксів у кількості 1,25% від маси втрати вітаміну А впродовж 4 місяців становили всього 34 відсотки, проте через 3 місяці експериментального періоду виявилось, що фенарон проявляв кращі властивості щодо стабілізації та зберігання вітаміну А у преміксах ніж сантохін (рис.2).

Отже, фенарон порівняно із іншими антиоксидантами найкраще проявляв антиокиснювальну дію за внесення його у премікси для сільськогосподарських тварин та птиці в кількості 1,25% від маси.

У наступних дослідженнях визначали здатність фенарону проявляти антиоксидантні властивості при стабілізації жирів у борошні тваринного походження різного гатунку (рис.3). З аналізу отриманих даних випливає, що показник кислотного числа був найвищим у борошні третього і дещо нижчим у другого гатунку без внесення до їх складу фенарону. При зберіганні борошна протягом двох місяців із антиоксидантом цей показник був найнижчим у борошні 1 гатунку.

Рис. 3 Відсоток зростання кислотного числа м’ясо-кісткового борошна при зберіганні

Визначення кислотного числа в дослідних зразках м’ясо-кісткового борошна показало, що внесення фенарону знизило аутооксидацію ліпідів. Через 3 місяці зберігання кислотне число у м’ясо-кістковому борошні змінювалось незначно за умов внесення фенарону в кількості 0,02% відповідно до маси і збільшувалось у два рази в контрольних зразках.

Отже, оптимальна кількость фенарону при внесенні його в м’ясо-кісткове борошно становить 0,02% відповідно до маси.

Дослідження токсичності фенарону

Гостра токсичність. Аналіз наведених у табл. 3 даних свідчить, що фенарон відноситься до групи речовин помірно небезпечних.

Таблиця 3

Результати вивчення гострої токсичності фенарону (М± m, n =10)

Вид

тварин | Показники токсичності (мг/кг) | Примітка

LD16 | LD50 | LD84

Миші білі | 260,0 | 530 (331 848) | 1050 | х

325,0 | 535 (305 766) | 725 | хх

352 | 805,3 (535,4 1075,2) | 1258,7 | ххх

Щурі білі | 235 | 508,5 (282,4 914,4) | 1150,1 | х

323,5 | 900,2 (323,5 1476,5) | 1476,5 | хх

1024,29 | 1314,2 (1024,29 1604,27) | 1604,3 | ххх

Курчата | 245 | 515 (402 659) | 1070 | х

330 | 610 (292,38 927,62) | 880 | хх

215,75 | 640,75 (305,05945,8) | 1065,75 | ххх

Примітка: метод визначення за: х Літчвільдом Ж.Т. і Уілкоксоном І.І.(1947); хх – Прозоровським В.Б. (1962); ххх Штабським Б.М. (1980).

Дослідженнями властивостей фенарону щодо кумуляції на білих щурах встановлено наступне: LD50 = 3150 (2739 3622) мг/кг при Р < 0,05.

Коефіцієнт кумуляції становить: Ккум = 6,2.

Отже, фенарон відноситься до речовин 3-го класу безпеки з відсутніми властивостями щодо кумуляції згідно з ГОСТ 12.1.007-76

Дослідження хронічної токсичності на лабораторних тваринах. Дезінтоксикаційна функція печінки, за результатами гексеналової проби, залежала від дії фенарону в певних дозах. Зокрема, від дози 1/20 LD50 тривалість сну була такою ж, як і в контролі, а найдовший час виявлено від дози 1/5 LD50 препарату, який досліджувався, що свідчить про його токсичний вплив у високих дозах. У дозах 1/10 (53,5 мг/кг) при 30-ти добовому щоденному згодовуванні не виникало функціональних змін в організмі білих мишей.

Дослідження хронічної токсичності на курчатах-бройлерах. При вивчені хронічної токсичності фенарону не спостерігалось загибелі курчат у всіх дослідних та контрольних групах упродовж усього часу експерименту. Спостерігалось підвищення приростів живої маси тіла у дослідній групі.

Дослідження, які проведені перед початком досліду, показали, що відмінностей у показниках картини крові курчат дослідної і контрольної груп не виявлялось. Після введення фенарону дослідним курчатам наступала захисно-компенсаторна реакція, яка характеризувалась підвищенням кількості еритроцитів та гемоглобіну, зменшенням кількості лейкоцитів, частковими змінами лейкоцитарної формули при нормальних показниках концентрації глюкози, загального білка та азоту. Зміни показників крові, що досліджувались знаходились в прямій залежності від отриманої дози препарату та носили зворотній характер.

Введення фенарону сприяло зростанню рівня вітамінів А і Е та загальних ліпідів у гомогенаті печінки дослідних курчат (табл.4).

Таблиця 4

Деякі біохімічні показники стану печінки курчат-бройлерів (М±m, n=5)

Показники | Групи

Контрольна | Дослідна

Вітамін А, мкг/г | 320,7±8,3 | 465,2±10,8 **

Вітамін Е, мкг/г | 17,30±0,048 | 21,70±0,048 *

Ліпіди загальні, г/л | 0,17±0,38 | 0,18±0,41

Отже, на основі гістологічних і біохімічних досліджень установлено, що тривале введення фенарону не викликало морфологічних і функціональних змін в організмі курчат. Крім того, спектрохімічним аналізом не виявлено залишкових кількостей фенозан кислоти в екстрактах м’яса курчат-бройлерів, які одержували з кормом фенарон.

Встановлення віддалених наслідків у хронічному експерименті на білих щурах. При вивченні складу периферичної крові білих щурів, яким згодовували м’ясо бройлерів, вирощених на раціонах з фенароном установленно, що препарат не впливав на зміну показників крові (кількості еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну).

При визначенні показників обміну білків встановленно, що вміст загального білка в сироватці крові протягом досліду коливався у межах 66,0 – 80,0 г/л, проте ці зміни не були статистично вірогідними. Не виявлено вірогідної різниці, між дослідними і контрольними групами тварин за весь період дослідження щодо концентрації сечовини. Одночасно, ми спостерігали деяку тенденцію до підвищення активності АсАТ і АлАТ, вмісту гістаміну, а також активність фосфатаз у крові щурів дослідної групи, які одержували м’ясо курчат бройлерів порівняно з контрольною групою, проте величини цих показників були статистично не вірогідними (табл. 5).

Таблиця 5

Активність ферментів сироватки крові білих щурів (М± m, n =5).

Активність ферментів | Групи тварин

Контрольна | Дослідна

Холінестерази, м моль / л | 0,81±0,04 | 0,79±0,03

АсАТ, м моль/год. л | 0,74±0,03 | 0,79±0,04

АлАТ, м моль/год. л | 0,49±0,02 | 0,52±0,02

Лужної фосфатази, м моль/год. л | 22,2±1,12 | 21,8±1,10

Кислої фосфатази, м моль/год. л | 31,3±1,68 | 33,5±1,86

При патолого-анатомічному розтині щурів у внутрішніх органах дослідних і контрольних груп не виявлено відхилень від норми.

Вивчення репродуктивної функції вказують на відсутність мутагенного ефекту в білих щурів за умов введення фенарону. Індекс мутагенності становив за: 1-тиждень – 0,7; 2 тижні – 0,1; 3 тижні – 0,1; 4 тижні – 0,1; 5 тижнів – 0,1; 6 тижнів – 0,1. У тварин дослідної та контрольної групи не було виявлено жодних аномалій.

Отже, застосування фенарону в годівлі курчат бройлерів не вплинуло на гематологічні, біохімічні, репродуктивні та інші показники організму дослідних щурів, яким згодовували, як додаток до раціону, м’ясо цих курчат.

Вплив фенарону на деякі біохімічні показники крові дійних корів. З представлених у табл. 6 даних видно, що від тварин по групах, так і протягом досліду, величина гематокриту коливалася незначно, тільки на початку дослідного періоду результати одержані у четвертій групі, котрій добавляли до корму фенарон і тіосульфат натрія, виявилися вірогідно нижчими, порівняно з даними отриманими від першої групи, яка утримувалась на основному раціоні без добавок антиоксидантів та третій що до основного раціону добавляли тіосульфат натрію.

Дані щодо тривалості гемолізу виявилися відносно стабільними, як упродовж досліду, так і за групами. Встановлено його вірогідне підвищення в кінці досліду для еритроцитів крові корів другої групи, яким згодовували фенарон. Відносно стабільними виявилися результати і за часом максимального гемолізу. Міжгрупових різниць, які б свідчили про вплив антиоксидантів, що досліджувались, на вказані параметри, не встановлено.

Таблиця 6

Величина гематокриту та параметри сумарної резистентності еритроцитів, взятих від корів упродовж досліду (М±m, n=5)

Періоди і дні досліду | Групи | Гематокрит, % | Час гемолізу, хв | Максимум гемолізу,%

Підготовчий | 1 | 32,0±1,10 | 5,70±0,04 | 34,95±1,72

2 | 29,06±2,04* | 5,95±0,17* | 29,72±0,29*

3 | 28,0±1,79* | 5,56±0,15* | 35,56±0,23*

4 | 26,0±2,09* | 5,92±0,07* | 35,23±0,82*

Дослідний:

14 доба | 1 | 29,6±1,72 | 5,70±0,08** | 34,29±2,13**

2 | 29,6±2,32** | 5,74±0,05** | 30,47±0,75**

3 | 29,6±096** | 5,72±0,22** | 35,80±1,86**

4 | 24,5±0,50** | 5,99±0,33** | 41,91±4,11**

Дослідний

70 доба | 1 | 30,0±2,35** | 5,96±0,08 | 24,45±2,61*

2 | 32,6±1,17** | 6,34±0,10* | 28,90±0,29*

3 | 32,6±2,06* | 5,91±0,08 | 32,10±3,23**

4 | 32,0±1,30х*** | 6,09±0,16 | 37,69±1,14*

Установлено, що згодовування фенарону не вплинуло на рівень відновленого глутатіону і гемоглобіну у крові корів упродовж дослідного періоду. Активність каталази виявилась чутливою до умов транспортування із господарства в лабораторію, про що свідчать високі значення квадратного відхилення, тому можна говорити лише про певні тенденції. Так, на початку дослідного періоду активність каталази порівняно з підготовчим знизилась, а в кінці дослідного зросла – в окремих групах, навіть вірогідно (Табл.7).

Таблиця 7

Концентрація відновленого глутатіону, гемоглобіну і активність каталази в крові корів упродовж досліду (М±m, n=5)

Періоди і дні досліду | Групи | Концентрація глутатіону

GSH, ммоль | Гемоглобін,

г/л | Активність каталази, ммоль/хв

Підготовчий | 1 | 0,323±0,079 | 72,3±1,56 | 52,99±13,61

2 | 0,400±0,115 | 63,2±0,94 | 53,22±8,37

3 | 0,535±0,109 | 66,4±1,09 | 56,25±10,65

4 | 0,267±0,034 | 67,1±0,91 | 47,24±6,78

Дослідний,

14 доба | 1 | 0,535±0,035 | 78,5±0,36 | 33,39±5,62

2 | 0,519±0,90 | 79,5±0,37 | 39,98±1,94

3 | 0,402±0,100 | 78,7±0,37 | 39,85±1,72

4 | 0,459±0,099 | 69,8±0,66 | 46,07±4,42

Дослідний,

70 доба | 1 | 0,538±0,046 | 52,2±0,36* | 57,06±4,64*

2 | 0,554±0,051 | 50,1±0,31* | 62,16±3,45*

3 | 0,533±0,049 | 54,8±0,42* | 61,64±5,75*

4 | 0,557±0,077 | 56,7±0,44 | 55,79±6,37

Отримані дані подальших досліджень свідчать, про найбільші коливання протягом досліду зазнавав вміст олова, стронцію, цезію, нікелю. Згодовування антиоксидантів, що досліджувались окремо або в комбінації, змінювало виділення елементів, що визначались в молоці. Варто лише відзначити, що рівень Sn у молоці всіх дослідних груп, починаючи з 42 добу, уже був нижчим за межі чутливості методу. Так, при внесенні фенарону спостерігалося зменшення виділення Cr (20%), Mo, Cu i Co (5-20%). Виділення з молоком інших елементів, що визначались різнонаправлено коливалося в межах 5-20% або знаходилося на рівні вмісту в молоці контрольної групи.

Отже, згодовування фенарону окремо, або в комбінації з тіосульфатом натрію, сприяло зменшенню елементів, що визначались в молоці порівняно з початком досліду. Проведені дослідження свідчать про значну залежність між зменшенням виділення мінеральних елементів у молоці корів та рівнем антиоксиданту у кормах раціону.

Вивчення впливу фенарону на фізіологічний стан та неспецифічну резистентність телят

Установлено, що показники резистентності під впливом вказаної дози фенарону вірогідно підвищувались. Так, лізоцимна активність сироватки крові у тварин дослідної групи була на 18,52 % (Р < 0,05) вищою порівняно з контролем. Бактерицидна активність у наших дослідженнях мала чітко виражену тенденцію до підвищення 11,52% (табл.8).

Таблиця 8

Показники неспецифічної резистентності телят, яким задавали фенарон (М±m, n = 5).

Показники | Групи тварин

контрольна | дослідна

Лізоцимна активність % | 17,55±1,12 | 20,8±1,40 **

Бактерицидна активність % | 52,1±1,85 | 58,1±3,31 *

Фагоцитарна активність % | 33,9±1,32 | 37,05±3,1 ***

Фагоцитарний індекс | 6,3±0,3 | 6,4±0,4

Гемоглобін, г/% | 11,5±0,92 | 12,1±0,75

Еритроцити, 1012 л | 6,1±0,31 | 6,84±0,42

Клітинні фактори неспецифічного захисту організму - фагоцитарна активність в дослідній групі підвищилась на 9,3% порівняно з контрольною групою тварин. Фагоцитарний індекс у телят, яким задавали фенарон, мав тенденцію до підвищення порівняно з контрольною групою.

Введення фенарону активізує, як гуморальні, так і клітинні фактори неспецифічної резистентності організму тварин. Крім цього, у тварин дослідної групи, які отримували фенарон, виявлено тенденцію до підвищення кількості на 5,2 % (р > 0,05) еритроцитів з підвищенним вмістом гемоглобіну. Також встановлено тенденцію до зростання кількості еритроцитів підвищеної стійкості при одночасному зменшенні кількості менш стійких популя цій еритроцитів, після згодовування фенарону.

ВИСНОВКИ

У дисертації вперше запропоновано високоефективний антиоксидантний препарат фенарон безпечний для тварин і птиці, який пройшов апробацію і рекомендується нами для широкого використання в тваринництві та практиці ветеринарної медицини. На основі проведеної всебічної фармакологічної та токсикологічної оцінки препарату, встановлені оптимальні дози для тварин і птиці та для введення його в премікси, кісткове і м’ясо-кісткове борошно, які використовуються для годівлі тварин і птиці, що підтверджується наступним:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ

Пропонуємо спеціалістам тваринницьких господарств, вітамінних, комбікормових та біохімзаводів України при використання у практиці тваринництва та ветеринарної медицини нового антиоксиданту “Фенарон” керуватися “Настановою щодо застосування препарату”, яка підготовлена за результатами наших досліджень і затверджена Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України №15-14/330 від 30.12.1997р.

Фенарон вносити в таких кількостях: премікси для сільськогосподарських тварин і птиці 12,5 кг/т.; розчини ретинолу ацетату, ретинолу пальмітату і мікровіту А 0,02%;каротину в трав’яному борошні 0,015 %; жирів у м’ясо-кістковому і кістковому борошні 0,02%. Введення в комбікорми для сільськогосподарської птиці в кількості 85 г/т, для свиней – 50-60 г/т. З метою зменшення негативної дії важких металів на організм худоби додавати 370 мг препарату на 1 тону корму, а також для підвищення неспецифічної резистентності, прискорення росту і профілактики вільнорадикальних патологій телятам віком 2145 діб фенарон випоювати з молоком у дозі 70 мг на голову в добу.

СПИСОК ПРАЦЬ ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Параметри крові корів при згодовуванні антиоксидантів./Назар Б.І., Юрчук Є.Ф., Гривул Т.М., Коробов В.М., Телегус Я.В./ //. Матеріали науково-практичної конференції “Неінфекційна патологія тварин” Білоцерківський державний сільськогосподарський інститут м. Біла Церква 1995. Ч. 1. С. 192193.

Дисертантом проведено планування дослідів, узагальнено результати і оформлено статтю.

2. Ефективність застосування антиоксиданту фенарон./ М.В.Косенко, Б.І.Назар, Є.Ф.Юрчук, Т.Р.Левицький/ / // Збірник праць співробітників ДНДКІ ветпрепаратів і кормових добавок м.Львів – 1996. С.69 – 70.

Дисертант спланував дослід, узагальнив матеріали і оформив статтю.

3. Фенарон стимулятор неспецифічної резистентності організму. /І.Я.Коцюмбас, Б.І.Назар, Т.М.Гривул та ін.// Збірник праць співробітників ДНДКІ ветпрепаратів і кормових добавок м.Львів – 1996. С. 8081.

Дисертант спланував дослід, узагальнив матеріали і оформив статтю.

4. Назар Б.І. Вплив антиоксидантного препарату “Фенарон” на продуктивні якості курчат-бройлерів.// Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні проблеми ветеринарної медицини, зооінженерії медицини, зооінженерії та технологій продуктів тваринництва.” Львівська академія ветеринарної медицини ім. С.З.Гжицького 1997. С. 7072.

5. Контроль вмісту вітамінів у преміксах і кормових добавках. /Косенко М., Юрчук Є., Левицький Т., Назар Б./ Ветеринарна медицина України. 1998. №8 С. 27.

Дисертант узагальнив матеріали щодо стабільності вмісту вітамінів, приймав участь у підготовці роботи до друку.

6. Назар Б.І. Токсикодинаміка препарату “Фенарон”. // Міжвідомчий тематичний науковий збірник. / “Стан та перспективи розвитку ветеринарної науки” Харківський інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН 1999. С. 244-247.

7. Назар Б.І. Встановлення оптимальних співвідношень інгредієнтів антиоксидантного препарату “Фенарон” для стабілізації вітаміну А в раціонах сільськогосподарських тварин.” // Науковий вісник Львівської державної академії ветеринарної медицини ім. С.З.Гжицького.“50 років від дня заснування зооінженерного факультету”. Львів 1999. В. 3. Ч. 2. С. 7172.

8. Назар Б.І., Гуфрій Д.Ф. Вплив фенарону на організм курчат-бройлерів. // Науково-технічний бюлетень інституту землеробства і біології тварин. Випуск 1 (3) Львів 1999. С. 138140.

Дисертант спланував дослід, узагальнив матеріали і оформив статтю.

9. Назар Б.І. Фенарон – як перспективний засіб підвищення продуктивності бройлерів. // Науково-технічний бюлетень “Утримання, годівля тварин, техніка і технології, селекція та відтворення, економіка, маркетинг, енергоресурсозбереження.” м.Харків 2000. С. 5355.

10. Назар Б.І. Вплив фенарону на організм великої рогатої худоби. Міжвідомчий тематичний науковий збірник. “ Ветеринарная наука на пороге ХХ1 века” Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини м.Харків 2000. 2 том. С. 149152.

11. Методичні вказівки щодо нормування кислотного та перекисного числа жиру в кормах. //