НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

НЕПОРОЖНЯ ГАННА АНДРІЇВНА

УДК 94 (477) "1900/1907"

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧИТЕЛІВ І

УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ УКРАЇНИ В 1900 – 1907 рр.

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України історичного факультету Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.

Науковий керівник: ? доктор історичних наук, професор

БОРИСЕНКО ВОЛОДИМИР ЙОСИПОВИЧ,

завідувач кафедри історії України

Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.

Офіційні опоненти: ? доктор історичних наук, професор Шип Надія

Андріївна, завідувач кафедри гуманітарних наук Української академії зовнішньої торгівлі;

? кандидат історичних наук, старший науковий співробітник-консультант сектору суспільних наук науково-організаційного відділу Президії НАН України Попик Володимир Іванович;

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 31.05.2002 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України (01001, м. Київ-1, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий 29.04.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор історичних наук О.І.Гуржій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлюється насамперед її недостатньою дослідженістю у вітчизняній історіографії. Разом з тим, вчителі й учнівська молодь України на початку ХХ ст. брали найактивнішу участь у боротьбі прогресивних сил суспільства проти державної системи Російської імперії, за створення Української держави як головної запоруки вільного розвитку народу. Без з’ясування ставлення учителів і учнівської молоді до тогочасних проблем України неможливо комплексно відтворити розстановку основних рушійних сил суспільно-політичного руху, визначити їх роль у послабленні державної системи Російської імперії та згуртуванні національно-патріотичних сил для боротьби з царизмом.

На сучасному етапі творення незалежної Української держави з усією актуальністю постають не тільки політичні, соціально-економічні, але й ідеологічні та культурно-освітні проблеми. Від їх правильного розв’язання залежить історична доля як Української держави, так і української нації. Уроки минулого є досить актуальними і корисними при вирішенні сучасних проблем у національній політиці, освітній галузі, взаєминах уряду з молодіжним рухом та інтелігенцією. Все це і зумовлює наукову значимість і актуальність дисертаційного дослідження.

Зв’язок теми дисертації з науковими темами, програмами, планами. Дисертація виконувалася згідно наукової тематики кафедри історії України історичного факультету Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова “Наукові проблеми гуманітарних наук”.

Об’єктом наукового пошуку стала суспільно-політична діяльність вчителів і учнівської молоді України 1900 – першої половини 1907 рр. спрямована проти суспільно-політичної системи Російської імперії, на боротьбу за повалення самодержавного ладу, здобуття широких прав для українського народу і створення Української держави.

Предметом дослідження визначено роль вчителів початкових і середніх шкіл, а також учнівської молоді України, до складу якої відносились учні середніх світських і духовних навчальних закладів, у суспільно-політичному русі початку ХХ ст.

Мета дослідження полягає у науковому розкритті опозиційної суспільно-політичної діяльності вчителів і учнівської молоді України в 1900 – першій половині 1907 рр.

Для її досягнення поставлені такі основні завдання:

–

–

–

–

–

–

–

–

Хронологічні рамки охоплюють 1900 – першу половину 1907 рр. Нижня межа обумовлена початком яскраво вираженого етапу переростання опозиційного суспільного руху в партійно-політичну фазу з часу створення в 1900 р. РУП. Верхня межа обмежена часом третьочервневого перевороту 1907 р. і початком наступу реакції на завоювання прогресивних сил, що відповідним чином відбилося й на суспільно-політичній діяльності учителів і учнівської молоді.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму та об’єктивності, а також методи проблемно-хронологічного, порівняльного і контекстуального аналізу та інтерпретаційного синтезу, що дозволяють з найбільшою ефективністю визначити характерні особливості суспільно-політичного руху вчителів і учнівської молоді України в 1900 – першій половині 1907 рр.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у першому комплексному дослідженні недостатньо розробленої у вітчизняній історіографії проблеми опозиційної суспільно-політичної діяльності вчителів і учнівської молоді України в 1900 – першій половині 1907 рр.:

–

–

–

–

–

–

–

–

Практичне значення досягнутих результатів полягає у тому, що теоретичні положення, висновки та фактичний матеріал дисертації можуть бути використані при підготовці колективних праць та індивідуальних монографій з історії України, розробці нормативних і спеціальних курсів з вітчизняної історії для студентів вузів. Результати дисертаційного дослідження сприятимуть збагаченню досвіду при розбудові незалежної Української держави.

Апробація основних висновків роботи відбувалась у формі виступів на Всеукраїнській конференції “Роль академічної науки у підготовці вчителів історії” (Київ, квітень 2000 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Психолого-педагогічні проблеми підготовки вчительських кадрів в умовах трансформації суспільства” (Київ, жовтень 2000 р.), Всеукраїнській конференції “140-річчя відміни кріпосного права” (Черкаси, лютий 2001 р.). На тему дисертації робились доповіді на звітних наукових конференціях викладачів НПУ імені М.Драгоманова (Київ, 1999, 2000, 2001 рр.). Матеріали дослідження впроваджено у навчальний процес на історичному факультеті НПУ ім. М.Драгоманова.

Зміст дисертації повністю розкрито в п’яти наукових публікаціях у фахових виданнях загальним обсягом 2,3 друк. арк.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Її загальний обсяг становить 208 сторінок, у тому числі основний текст – 185 сторінок, список використаних джерел і літератури – 23 сторінки (254 назви).

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовано важливість і актуальність теми, визначено її зв’язок з науковою програмою кафедри, де виконувалась дисертація, визначені об’єкт, предмет, мету дослідження, обгрунтовано його хронологічні межі, наукову новизну, практичне значення, апробацію та структуру.

У розділі 1 "Стан наукової розробки та джерельної бази проблеми" робиться огляд літератури і джерельної бази теми дисертації.

Вивчення суспільно-політичного руху вчителів і учнівської молоді України 1900 – 1907 рр. почалось ще на початку ХХ ст. На особливу увагу дослідників заслуговує праця Б.Грінченка, зміст якої спрямовувався на викриття шкідливості для національної культури русифікаторської політики російського уряду та необхідності українізації народної освіти Грінченко Б. Народні вчителі і вкраїнська школа. – К., 1906. – 32 с..

У 20 – 30-х роках в історіографії теми дисертації відбувається формування офіційного напрямку, який відповідав завданням становлення авторитарного режиму в країні. Пробільшовицький характер мала робота Б.В.Тітлінова про учнівський рух наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Титлинов Б.В. Молодежь и революция. – М., 1924. – 78 с. О.О.Дроздов навів цілий ряд даних про реакцію учнівської молоді та вчителів Чернігівської губернії на вихід царського маніфесту 17 жовтня 1905 р. Дроздов О. Як "зустрічали" на Чернігівщині "конституцію 1905 року" // Чернігів і Північне Лівобережжя. – К.: Держ. вид-во України, 1928. – С. 515-531.

Певне доповнення у визначення змісту революційної діяльності учителів і учнівської молоді у політичних процесах в Україні на початку ХХ ст. вносить праця М.Свідзінського Свідзінський М. Селянські спілки на Україні в революції 1905 року // Літопис революції. – 1929. - № 1. – С.145 – 171; Його ж. Селянські спілки на Україні в революції 1905 року// Літопис революції. – 1929. - № 2. – С. 58 – 89.. На базі власних спогадів і частково партійної преси М.Перельман наводить факти безпосередньої участі шкільної молоді Катеринослава під керівництвом більшовиків у революційних подіях 1905 р. Перельман М. Катеринославська пролетарська і шкільна молодь 1905 року. – Х.: "Молодий більшовик", 1931. – 77 с. Антиурядова діяльність тільки тієї робітничої й учнівської молоді Києва та Одеси, що перебувала під впливом партії більшовиків, розглядається у брошурах М.Гуревича Гуревич М. Київська робітнича та шкільна молодь у революції 1905 року. – Х.: "Молодий більшовик", 1932. – 38 с.; Його ж. Робітнича молодь Одеси в революції 1905 року. – Харків, Одеса: "Молодий більшовик", 1934. – 53 с., що не дає достовірної картини суспільно-політичної позиції вихованців середніх навчальних закладів.

У роботах радянських істориків 40-80-х років про революцію 1905 – 1907 рр. в Україні писалось тільки про визначальну роль у ній РСДРП(б). Участь же у ній інших політичних партій та організацій, а також інтелігенції замовчувалась або фальсифікувалась. У них наведені тільки поодинокі дані про тих учителів і учнів середніх навчальних закладів, що стояли на більшовицьких позиціях Астахов В., Кондуфор Ю. Революционные события 1905 – 1907 гг. в Харькове и губернии.: Харьков, 1955. – 118 с.; Лось Ф.Є. Революція 1905 – 1907 років. – К., 1955. – 225 с.; Лещенко М.Н. Українське село в революції 1905 – 1907 рр. – К.: "Наукова думка", 1977. – 359 с..

Певну увагу приділено створенню та діяльності підпільних учнівських організацій в ряді міст України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у монографії М.О.Константинова Константинов Н.А. Очерк истории средней школы. Гимназии и реальные училища с конца ХІХ в. до Февральской революции 1917 г. – М.: Учпедгиз, 1956. – 246 с.. Твердження автора про абсолютний вплив більшовиків на учнівську молодь не відповідає дійсності.

Загальнополітичний фон досліджуваних у дисертації проблем зображено у фундаментальній монографії Л.К.Єрмана Ерман Л.К. Интеллигенция в первой русской революции. – М.: Изд-во "Наука", 1966. – 327 с.. Пізнавальне значення в розумінні взаємовідносин церкви, самодержавства і народу протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. має праця Є.Ф.Грекулова. Правда, даних по Україні в ній обмаль Грекулов Е.Ф. Церковь, самодержавие, народ. – М.: Изд-во "Наука", 1968. ? 182 с.. Винятково про тих учителів і шкільну молодь, які обстоювали ідеї РСДРП(б), пишеться у монографії А.В.Ушакова про революційний рух демократичної інтелігенції Росії 1895 – 1904 рр. Ушаков А.В. Революционное движение демократической интеллигенции в России 1895 - 1904. – М.: "Мысль", 1976. – 234 с. У монографії В.І.Кізченко про першу російську революцію і культурний процес в Україні наведено певну кількість фактів про підтримку українськими вчителями і учнівською молоддю програмних вимог РСДРП(б) Кизченко В.И. Первая российская революция и культурный процесс на Украине. – К.: "Наукова думка", 1984. – 187 с.. Загальнопізнавальне значення має робота С.А.Степанова про чорну сотню в Росії Степанов С.А. Чёрная сотня в России. 1905 – 1914. – М.: Изд-во ВЗПИ, А/О "Росвузнаука", 1992. – 330 с..

Здобуття Україною державної незалежності в 1991 р. відкрило перед дослідниками широкі можливості для об’єктивного висвітлення вітчизняної історії. Збірник статей співробітників Інституту історії України НАН України дав поштовх дослідженню суспільно-політичної історії України початку ХХ ст. на новій методологічній основі Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика. Збірник статей. – К., 1993. – 177 с.. Положення монографії Г.Касьянова про українську інтелігенцію дозволяють краще зрозуміти соціально-політичний портрет учителів України, причини їх реакції на гострі проблеми тогочасності Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ – ХХ ст. Соціально-політичний портрет. – К.: "Либідь", 1993. – 176 с..

У монографії Т.Гунчака наголошується на активній участі вчителів і шкільної молоді України у боротьбі прогресивних сил початку ХХ ст. за національну школу Гунчак Т. Україна. Перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії. – К.: "Либідь", 1993. – 286 с. . Розрізнені дані про участь вчителів у створенні селянських союзів та учительських спілок наведені в колективній монографії під редакцією В.Г.Сарбея Нариси з історії українського національного руху. Відп. ред. В.Г.Сарбей. – К.: Ін-т історії України, 1994. – 168 с..

Важливе значення при дослідженні теми мають сюжети про місце православної церкви в суспільно-політичному житті України початку ХХ ст., у тому числі й участь у ньому вчителів-священиків і семінаристів, наведені в брошурі Н.А.Шип Шип Н.А. Церковно-православний рух в Україні (поч. ХХ ст.) // Історичні зошити. – К.: Інститут історії України НАНУ, 1995. – 64 с.. Певний фактичний матеріал про національний рух українського духовенства і семінаристів, а також їх участь у суспільному житті України подано у монографіях Г.М.Надтоки Надтока Г.М. Православна церква і процес українського національного відродження 1900 – 1917 років. – К.: РМК "Прайм", 1996. – 110 с.; Його ж. Православна церква в Україні 1900 – 1917 років: Соціально-релігійний аспект. – К.: "Знання". – 270 с..

Окремі фрагментарні дані з досліджуваної нами теми наведені у монографії В.Головченка. Вони дозволяють чіткіше простежити участь учителів і шкільної молоді в революційних подіях початку ХХ ст. на боці різних політичних сил Головченко В. Від "Самостійної України" до Союзу визволення України. Нариси з історії української соціал-демократії початку ХХ ст. – Харків: "Майдан". Видавничо-поліграфічна фірма, 1996. – 189 с.. Робота С.О.Телешуна дозволяє співставити погляди українських вчителів і учнівської молоді на національне питання з відповідними положеннями програм політичних партій Телешун С.О. Національне питання в програмах українських політичних партій в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. – К., 1996. – 129 с..

На увагу заслуговують матеріали монографії Л.П.Вовк про участь відомих педагогів у виступах прогресивної громадськості України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. за впровадження в навчальний процес української мови та українознавчих дисциплін Вовк Л.П. Громадсько-педагогічне сподвижництво в Україні (етапи і особливості). – К.: ТОВ "Міжнародна фінансова агенція", 1997. – 178 с..

Досить цінними при дослідженні теми є дані монографії А.Зінченка про таємні гуртки семінаристів на Правобережній Україні, участь окремих учителів духовних навчальних закладів у національному та революційному русі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Зінченко А. Визволитися вірою. – К.: Вид-во "Дніпро", 1997. – 423 с.

Суттєво доповнює наукові набутки попередників колективна праця В.Ф.Колесника, О.О.Рафальського, О.П.Тимошенко про національне питання в програмах і діяльності українських партій Наддніпрянщини 1900 – 1907 рр. Матеріали книги допомагають визначити належність багатьох учителів до певної політичної партії чи груп партій, а також місце, яке займали в їх революційній діяльності національні проблеми Колесник В.Ф., Рафальський О.О., Тимошенко О.П. Шляхом національного відродження. Національне питання в програмах та діяльності українських партій Наддніпрянщини 1900 – 1907 рр. – К.: "Стилос", 1998. – 226 с. . Окремі дані про практичну діяльність громадськості по становленню недержавних закладів освіти, яка в окремих випадках суперечила офіційній політиці царизму, зосереджені в науковій праці І.А.Добрянського та В.В.Постолатія Добрянський І.А., Постолатій В.В. Громадська та приватна ініціатива в розвитку освіти України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Кіровоград, 1998. – 143 с..

Значну наукову цінність мають сюжети про боротьбу прогресивних сил України за національні права українського народу та публікацію у періодичних виданнях початку ХХ ст. колективних листів учителів і старшокласників середніх навчальних закладів з вимогами українізації освіти в тритомній колективній монографії за редакцією професора В.Г.Сарбея "Українське питання" в Російській імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Колективна монографія в трьох частинах. – Ч.І. – К., 1999. – 203 с.; "Українське питання" в Російській імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Колективна монографія в трьох частинах. – Ч.2. – К., 1999. – 487 с.; "Українське питання" в Російській імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Колективна монографія в трьох частинах. – Ч.3. – К., 1999. – 276 с.. Монографія А.І.Павка про зародження, еволюцію та діяльність політичних партій і організацій в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. дає можливість уточнити належність окремих учителів-революціонерів до певних політичних сил Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні: кінець ХІХ – початок ХХ століття: Зародження, еволюція, діяльність, історична доля. – К., 1999. – 284 с..

Загальнопізнавальне і важливе значення при дослідженні теми має підручник з новітньої історії України, де в компактній формі дані оцінки суспільно-політичного життя України початку ХХ ст. Новітня історія України. – К.: "Вища школа", 2000. – 662 с.

Такого ж характеру і спеціалізований збірник наукових праць відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України, в якому вміщені різнопланові статті, що частково стосуються і розглядуваної в дисертації проблеми Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ століття. Збірник наукових праць відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Інститут історії України, 2000. – 261 с..

Частково торкались досліджуваних у дисертації проблем ряд радянських дослідників у своїх журнальних статтях переважно про діяльність більшовицької партії серед української інтелігенції Дзеверін О.Г. Боротьба більшовиків за народну освіту в роки першої російської революції // Радянська школа. – 1955. - № 12. – С. 17 – 30; Кравченко О.Г. З історії учнівської молоді на Україні в час революції 1905 – 1907 рр.// Наукові записки Київського педагогічного інституту ім. О.М.Горького. – 1955. – Т.ХVІІІ. – С. 81 – 83; Горбунова М.І., Степаненко Т.Н. Жовтневий політичний страйк на Україні // УІЖ. – 1975. - № 10. – С. 39 – 44; Чиговська Л.Г. Робота більшовиків України серед демократичної інтелігенції в період підготовки і проведення жовтневого страйку 1905 року // УІЖ. – 1975. - № 10. – С. 47 – 56; Шешунова І.М. Участь учителів у революції // УІЖ. – 1985. - № 12. – С. 57 – 63; Палієнко М. Діяльність редакції "Киевской старины" в оцінці жандармського агента (1900) // Київська старовина. – 1997. - № ?. – С. 79 – 83., а також у відповідних дисертаційних дослідженнях, що також стосувалися саме цієї тематики, та історії освіти Чиговськая Л.Г. Деятельность большевиков Украины по вовлечению демократической интеллигенции в массовое революционное движение 1905 – 1907 гг. Автореф. дис… канд. ист. наук. – К., 1974. – 28 с.; Шешунова И.Н. Деятельность большевиков по вовлечению демократического учительства в революционное движение 1905 – 1907 гг. Автореф. дис… канд. ист. наук. – К., 1989. – 17 с.; Гавриш Р.Л. Шкільна діяльність земського самоврядування на Лівобережній Україні в 1865 – 1919 рр. Автореф. дис… канд. іст. наук. – Х., 1999. – 19 с.; Гонюкова Л.В. Громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність Софії Русової (1870 – 1940). Автореф. дис… канд. іст. наук. – К., 2000. – 19 с.; Гуз А.М. Культурно-освітня діяльність земських установ в Україні (1864 - 1914). Автореф. дис… канд. іст. наук. – 1997. – 23 с.; Кравченко Т.М. Розвиток початкової освіти на Харківщині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Автореф. дис… канд. іст. наук. – Х., 1999. – 17 с.; Сініцький А.Ц. Антиукраїнська політика російського самодержавства (1900 – 1914 рр.). Автореф. дис… канд. іст. наук. – К., 1997. – 22 с.

.

Головним джерелом при написанні дисертації стали документальні матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІА України). Серед них найбільшу наукову вагу мають документи фондів 274 (Київське губернське жандармське управління), 275 (Київське охоронне відділення), 301 (Подільське губернське жандармське відділення), 313 (Катеринославське губернське жандармське відділення), 317 (Прокурор Київської судової палати), 336 (Полтавське губернське жандармське управління), 386 (Одеське охоронне відділення),419 (Прокурор Одеської судової палати), 442 (Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора), 707 (Управління Київського учбового округу), 816 (Волинське охоронне відділення м. Житомира), 1335 (Волинське губернське жандармське управління).

Ці джерела суттєво доповнюються документами фондів 2 (Канцелярія київського губернатора), 183 (Прокурор київського окружного суду) Державного архіву Київської області (ДАКО). Є відповідні документи в фондах 81 (Канцелярія Київської другої гімназії), 163 (Київська міська управа) Державного архіву м. Києва (ДАК), 5 (Вінницьке реальне училище) Державного архіву Вінницької області (ДАВО), 228 (Подільський губернатор), 319 (Кам’янець-Подільська чоловіча гімназія) Кам’янець-Подільського державного міського архіву (КПДМА), 137 (Новобугська учительська семінарія) Державного архіву Миколаївської області (ДАМО), 59 (Єлисаветградська гімназія), 60 (Єлисаветградське земське реальне училище) Державного архіву Кіровоградської області (ДАКІРО), 42 (Канцелярія опікуна Одеського учбового округу) Державного архіву Одеської області (ДАОО), 83 (Канцелярія полтавського цивільного губернатора), 138 (Прокурор Полтавського окружного суду), 351 (Полтавське міське поліцейське управління), 763 (Управління тимчасового генерал-губернатора м. Кременчука і його околиць) Державного архіву Полтавської області (ДАПО).

У процесі дослідження дисертаційної теми опрацьовано і введено до наукового обігу документи 9 архівів, 27 фондів і понад 150 архівних справ.

Значний масив джерел зосереджено у збірниках документів про поширення творів Леніна в Україні, а також у програмах українських політичних партій 

Листовки революционных социал-демократических организаций Украины 1896 – 1904 гг. – К., 1963. – 272 с.; Твори В.І.Леніна на Україні (1894 – лютий 1917 р.). Покажчик архівних документів. – К.: "Наукова Думка", 1977. – 253 с.; Багатопартійна Українська держава на початку ХХ ст. Програмні документи політичних партій. – К., 1992. – 212 с..

Різноманітні повідомлення про опозиційний рух учителів і шкільної молоді України досліджуваного періоду містять спогади його безпосередніх учасників Риш Ар. Очерки по истории "Спилки" // Летопись революции. – 1925. - № 2. – С. 125 – 173; № 3. – С. 77 – 107; Русова С. Мої спомини. – Л., 1937; К.: "Україна - Віта", 1926. – 208 с.; Грінченкова В.М., Верзилів А. Чернігівська українська громада. Спогади // Чернігів І Північне Лівобережжя. – К.: Держ. вид-во України, 1928. – С. 463 – 487; Галаган М. З моїх споминів. – Ч.1. – Л., 1930. – 342 с.; Коллард Ю. Спогади з минулого // Літературно-науковий вісник. – 1931. – Т. 105. _ С. 26 – 32; Лотоцький О. Сторінки минулого. – Частина перша. – Варшава. – 1932. – 287 с.; Гречнев В.С. Горловское вооруженное восстание. Из воспоминаний участников первой русской революции. – Сталинское областное изд-во. – 1955. – С. 20 – 28; Ворошилов К.Е. Рассказы о жизни. – М., 1971. – 305 с.; Васильченко С. Мій шлях. (Автобіографічні записки). – Твори в трьох томах. – Т.3. – К.: Вид-во "Дніпро", 1974. – С. 330 – 378., а також дані тогочасної преси.

У розділі 2 "Суспільно-політична позиція вчителів і учнівської молоді в 1900 – 1904 рр." розкриваються протидія учителів державній системі Російської імперії, опозиційний рух семінаристів та антиурядова діяльність таємних організацій учнів світських середніх навчальних закладів.

На початку ХХ ст. незадоволення учителів України панівними в Російській імперії порядками досягло критичної межі й стимулювало їх перетворення в одну з найактивніших антиурядових сил суспільства. Особливістю протидії вчительського руху цього періоду політичній системі царської Росії стала його тенденція до самоорганізації в професійні об’єднання для боротьби за здобуття професійних і загальнонародних прав. Учителі входили до складу таємного гуртка місцевої інтелігенції м. Полтави в 1901 р., окремі учасники якого стояли на позиціях РУП. Серед них були майбутні відомі діячі партії К.А.Мацієвич, А.Ю.Кучерявенко, І.Д.Кохановський. Переважно національно-демократичний характер мала опозиційна діяльність учителів Чернігівщини. Досить сильні позиції мала РУП і серед учителів Київської губернії. Значне місце в нелегальній діяльності вчителів займала пропаганда соціалістичних ідей, особливо у південних губерніях України. Вчителі-пропагандисти стали одними з ініціаторів селянських виступів у 1902 – 1903 рр. в Україні.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. значно активізувалась нелегальна діяльність учнів духовних семінарій. Створюються щонайменше 7 таємних гуртків і груп семінаристів у Подільській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Харківський, Катеринославській та Одеській семінаріях, які поряд з самоосвітою ставили завдання надати стихійному руху семінаристів організованих форм для боротьби за академічні права. Разом з тим вони пропагували ідеї боротьби проти самодержавного ладу, за торжество соціально-демократичних і національних ідеалів. Найсильніший вплив на полтавських семінаристів мали ідеї РУП, через що в березні 1902 р. майже 50 з них були звільнені з семінарії. Значна їх частина включилась у революційну пропаганду серед селян Полтавської та інших губерній. Вперше в учнівському русі полтавські семінаристи у 1902 р. висунули вимогу українізації освіти.

Наприкінці ХІХ ст. учнівська молодь виявляє незадоволення порядками, що панували у світських середніх навчальних закладах, і рівнем отримуваних у них знань. Характерною особливістю учнівського руху стали поєднання самоосвіти з антиурядовою діяльністю та організованість. Протягом 1900 – 1904 рр. у Києві діяло 8 нелегальних учнівських гуртків, у тому числі О.Ляпунова, М.П’ятакова, Г.Михайлова, гімназистів першої, другої, третьої та четвертої гімназій, гімназистів п’ятої гімназії на Печерську, учнів середніх шкіл на Подолі, "Південно-західний гурток шкільної молоді", "Група учнівської молоді середніх навчальних закладів київського комітету партії соціалістів-революціонерів". Створювались вони і в інших містах. У Житомирі – 3, Вінниці – 1, Острозі – 1, Полтаві – 2, Лубнах – 1, Прилуках – 1, Чернігові – 2, Ніжині – 2, Харкові – 2, Павлограді – 2, Єлисаветграді – 1, Катеринославі – 2, Черкасах – 1, Одесі – 3. Всього на території України діяло щонайменше 32 таємних гуртків і груп учнівської молоді середніх навчальних закладів. Існувала тенденція до їх об’єднання в одну нелегальну організацію.

Переважну більшість учасників цих гуртків становили гімназисти. Значна частина учнівських таємних організацій пропагувала ідеї РУП, поступово все більше схиляючись на позиції соціал-демократизму. Їх учасники взяли участь в агітації селян проти влади, окремі учнівські організації підтримували РСДРП. Спроби уряду придушити опозиційний учнівський рух виявились безуспішними.

У розділі 3 "Активізація революційного руху вчителів і учнівської молоді в 1905 р." досліджується піднесення революційної активності учителів і учнівської молоді в 1905 р.

Одним з виявів учительського руху в 1905 р. була боротьба за об’єднання вчителів у професійну спілку для відстоювання своїх та загальнонародних прав. Учителі України взяли найактивнішу участь в організації та проведенні всеросійських з’їздів, які розглядали питання створення такої організації. В роботі установчого з’їзду Всеросійського союзу вчителів влітку 1905 р. брали участь від українського учительства С.Русова, В.Чарнолуський, В.Чехов та інші педагоги.

Значну активність виявляли вчителі України у поповненні рядів Всеросійського учительського союзу, вбачаючи у цьому одну з можливостей вирішення нагальних проблем революційним шляхом. Причому цей рух набув масового характеру. Тільки в Лохвицькому повіті Полтавської губернії у ньому в 1905 р. брали участь М.М.Гамалія, О.К.Сербиновська, О.І.Лисенко, О.П.Григоренко, П.Д.Ляшко, Л.Г.Ковинська, Ф.З.Волгунін та ще сім народних учителів. До Олексіївської групи Всеросійського союзу вчителів Катеринославської губернії входило 56, Звенигородської – 62, Ялтинської – 26 педагогів. Уряд вважав Всеросійський союз учителів та його відділення на місцях незаконними об’єднаннями і переслідував їх учасників.

Значну революційну активність виявляли учителі, що стояли на позиціях РУП та її наступників. Найбільш поширеним був революційний рух прихильників ліворадикальних українських партій у Полтавській, Київській, Подільській і Волинській губерніях. На Півдні і в Донбасі активнішу революційну діяльність вели ті вчителі, які підтримували програму РСДРП. Частина вчителів відстоювала ідеї інших партій. В революційній діяльності учителів часто поєднувались різні партійні положення, через що чітко встановити належність їх до конкретної партії фактично неможливо.

У різних формах революційної боротьби в 1905 р. взяло участь 254 учителів, приблизно 70,0% яких пропагували ідеї українських політичних партій.

Поштовх до активізації опозиційного учнівського руху в Україні дав розстріл царськими військами мирної демонстрації у Петербурзі 9 січня 1905 р. У відповідь на неї учні різних середніх навчальних закладів відповіли масовими акціями протесту. До осені 1905 р. проти основ самодержавного ладу виступили вихованці навчальних закладів Одеси, Єлисаветграда, Києва, Катеринослава, Луцька та інших міст України. Помітний вплив на суспільний рух учнівської молоді мали українські партії та РСДРП, які з їх допомогою прагнули нести в маси свої ідеї.

Опозиційна діяльність учнівської молоді значно активізується з вересня 1905 р., а у жовтні набуває все гостріших форм. У першій половині жовтня гімназисти і учні реальних училищ Києва, Полтави, Кременчука, Харкова, Єлисаветграда, Одеси та інших середніх навчальних закладів взяли активну участь у масових страйках робітників і одночасно самі виступали проти самодержавства, за розширення академічних прав, що зачіпали основи державного ладу Російської імперії. Вливаючись у масовий революційний рух, антиурядова діяльність учнівської молоді сприяла появі царського маніфесту 17 жовтня 1905 р. про надання народу широких політичних прав.

Після появи маніфесту 17 жовтня учнівський рух розколовся. Одна частина учнівської молоді відійшла від протестної політичної діяльності і виступила за підтримку демократичних реформ, інша – стала на шлях гострішої революційної боротьби. У другій половині жовтня – листопаді 1905 р. страйки, політичні демонстрації, самовільні припинення занять з академічними і політичними вимогами учнівської молоді відбулись у Києві, Білій Церкві, Кременчуці, Лубнах, Ніжині, Харкові, Вінниці, Немирові, Кам’янці-Подільському, Житомирі, Катеринославі та інших містах України. Частина учнів середніх навчальних закладів взяла безпосередню участь у барикадних боях проти урядових військ. Жодна з політичних сил цього періоду не мала визначального впливу на вихованців середніх навчальних закладів.

У розділі 4 "Опозиційна суспільно-політична діяльність учителів і учнівської молоді в 1906 – першій половині 1907 рр." розглядаються особливості опозиційного суспільно-політичного руху вчителів і учнівської молоді.

Придушення грудневого збройного повстання 1905р. внесло суттєві корективи в опозиційний рух учителів і учнівської молоді. У ньому з’явився цілий ряд особливостей.

Зі зростання національної свідомості українського вчительства поступово реалізується ідея створення Всеукраїнської спілки вчителів для вирішення проблем національної школи зокрема та всього народу в цілому. На початку 1906 р. виникло товариство вчителів-українців Київської губернії, яке очолило в Україні рух за створення такої спілки. Досить активно велась ця робота в Подільській і Полтавській губерніях. У результаті діяльності патріотично налаштованих учителів наприкінці травня 1906 р. була утворена Всеукраїнська учительська спілка, яка мала розгорнути боротьбу насамперед проти русифікаторської політики царизму. Але незабаром через постійні поліцейські репресії спілка припинила своє існування.

Натомість почали створюватись губернські та повітові учительські об’єднання. 5 вересня 1906 р. сформувалась Подільська, наприкінці 1906 – на початку 1907 рр. – Катеринославська, в лютому 1907 р. – Полтавська спілка учителів-українців. Вони помітно вплинули на активізацію антиурядових настроїв учителів, учнівської молоді, інших загонів інтелігенції, селян і міщан.

Характерною особливістю опозиційного суспільно-політичного руху вчителів у 1906 – першій половині 1907 рр. стало тісніше поєднання боротьби за повалення самодержавства і завоювання Україні національно-державних прав. У ньому першорядне місце займали програмні положення українських політичних партій і організацій. Особливою активністю при цьому відзначались вчителі М.Ільяшевич, О.Геращенко, Ф.Яремченко, Є.Кудрицька, О.Пащенко, С.А.Гайдаренко та багато інших. Учителі України вдаються до колективних форм боротьби за національну школу. З вимогою її українізації виступили учасники з’їзду учителів Миргородського повіту Полтавської губернії на початку 1906 р., слухачі літніх педагогічних курсів у Києві та інших учительських зібрань.

До боротьби за національну школу вчителі в 1906 р. закликали учнівську молодь, селян, земства, просвіти, робили тиск на уряд через Державну думу, широко пропагували цю ідею у пресі.

Боротьба учителів за українізацію школи та державні права України не припинялась і в першій половині 1907 р. Її вели представники українських політичних партій В.О.Слюз, М.Желіховський, О.Пащенко, О.Бачинський, П.Батлер, В.Розенфельд, В.Бахір та інші учителі.

Однією з особливостей вчительського руху в 1906 – першій половині 1907 рр. стало різке падіння впливу на нього загальноросійських політичних партій. Серед них чільне місце утримувала РСДРП, прихильники якої з числа учителів діяли в Подільській, Чернігівській, Київській, Харківській, Одеській та інших губерніях України. Їх основна діяльність зводилась до поширення серед населення прокламацій і партійної літератури. Були випадки пропаганди вчителями ідей інших партій. Кількість учасників революційного руху з числа учителів збільшилась.

У суспільно-політичному русі 1906 р. брали участь 275 і в першій половині 1907 р. – 46 учителів. Щонайменше 70,0% з них відстоювали програмні положення українських політичних партій і організацій.

З придушенням грудневого збройного повстання 1905 р. опозиційний суспільно-політичний рух учнівської молоді пішов на спад. Але повністю придушити його уряд не міг. За даними Міністерства освіти в 1906 р. в Україні діяло щонайменше 9 нелегальних антиурядових учнівських груп і організацій. У дійсності їх було більше.

Помітний резонанс у суспільстві мав антиурядовий виступ полтавських семінаристів у 1906 р. з закликами до повалення самодержавства і надання Україні автономних прав. Учнівські групи української "Спілки" діяли у навчальних закладах Києва, Конотопа Чернігівської, Немирова Подільської губерній та в інших місцях. Одночасно частина учнів стояла на позиціях РСДРП, БУНД-у, партії соціалістів-революціонерів тощо. Сильним у суспільно-політичному русі учнівської молоді було його антисамодержавне і національне спрямування.

Значним успіхом опозиційного суспільно-політичного руху учителів і учнівської молоді України стала вимушена поступка царського уряду в освітньому питанні. Під його тиском Міністерство народної освіти дало дозвіл на читання української мови та історії в приватних гімназіях, а Синод – на їх викладання у Подільській духовній семінарії, церковно-вчительській школі у Вінниці та всіх початкових школах єпархії. Але через всілякі перешкоди ці дозволи лишились на папері, реалізувати їх на практиці в абсолютній більшості виявилось неможливим.

У висновках визначені основні результати дослідження:

–

–