ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г. С. СКОВОРОДИ

КОРОЛЬ ЛАРИСА ЛЕОНІДІВНА

УДК 371.13.013:378.014.15

РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

ЯК СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО

ВЧИТЕЛЯ В ПОЛТАВСЬКОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ ІНСТИТУТІ

(1970 – 1990 рр. ХХ ст.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Полтавському державному педагогічному університеті

імені В. Г. Короленка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор

Тарасевич Ніна Миколаївна,

Полтавський державний педагогічний університет

імені В. Г. Короленка, професор кафедри педагогічної майстерності.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Попова Олена Володимирівна,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г. С. Сковороди,

професор кафедри загальної педагогіки;

кандидат педагогічних наук, професор

Лазарєв Микола Остапович,

Сумський державний педагогічний університет

імені А. С. Макаренка, завідувач кафедри

педагогічної творчості.

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться „14” травня 2007 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (61002, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 214-В).

Автореферат розісланий „10” квітня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. Сучасні світоглядні пріоритети професійної підготовки майбутнього вчителя в Україні спонукають до творчого використання педагогічної спадщини, в контексті якої вищий навчальний заклад демократичної держави мислиться носієм самобутніх традицій, переплетених зі створенням умов для розвитку особистості майбутнього педагога як високого професіонала, майстра своєї справи.

Значущість історико-педагогічного аналізу діяльності вищих навчальних закладів, відомих прогресивними підходами до вдосконалення професійної підготовки вчителя, зумовлюється загостренням суперечностей між соціальним замовленням на компетентних фахівців освітньої галузі та їхньою реальною кваліфікацією. З огляду на необхідність подолання вказаних суперечностей викликає особливий інтерес вітчизняний досвід останніх десятиріч ХХ ст., адже за тих часів стрімкий розвиток педагогічної теорії супроводжували намагання держави реформувати освіту, що відбилось у численних концептуальних підходах, рекомендаціях, експериментах.

У ході розгляду особливостей професійної підготовки майбутнього вчителя в Україні 1970–1990 рр. використано матеріали досліджень А.М.Алексюка, Ш.О.Амонашвілі, Л.В.Бондарук, Є.П.Бєлозерцева, С.У.Гончаренка, М.Б.Євтуха, В.І.Лугового, Т.І.Левченко, О.О.Любара, М.Г.Стельмаховича, В.К.Майбороди, Е.І.Моносзона, Ф.Г.Паначина, О.В.Сухомлинської, де чітко аргументовано визна-чальний вплив суспільних процесів на розвиток педагогічної освіти конкретного історичного періоду. Важливими виявились ідеї залежності результативності навчально-виховного процесу вищого навчального закладу від рівня професіона-лізації його діяльності (С.І.Архангельський, Ю.К.Бабанський, Я.Я.Болюбаш, Н.Д.Хмель та інші); посилення ролі загальнопедагогічної підготовки майбутнього вчителя (О.О.Абдулліна, О.І.Піскунов, Л.О.Хомич, П.М.Щербань та інші); формування творчої особистості педагога (В.А.Кан-Калік, Н.В.Кічук, М.О.Лазарєв, М.М.Поташник, І.О.Синиця, С.О.Сисоєва, В.О.Сластьонін, О.І.Щербаков та інші).

Аналіз широкого кола джерел засвідчив неабияку увагу вітчизняних і зарубіжних учених до проблеми майстерності вчителя. Узагальнити наукові погляди на цей феномен дозволили праці, в яких порушено питання спорідненості успішної професійної діяльності й майстерності педагога (Г.М.Коджаспирова, В.М.Коротов, М.В.Кухарєв, М.П.Лещенко, Г.М.Логутенко, Ю.Л.Львова, Л.І.Рувінський, Г.І.Щукіна й інші); педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя (І.А.Колєснікова, М.Т.Кушков, Б.Н.Мітюров, Н.Г.Ничкало, М.І.Новіков, М.М.Палтишев, Г.І.Хозяїнов та інші); психологічних основ педагогічної майстер-ності (Ф.М.Гоноболін, М.І.Дяченко, Л.А.Кандибович, А.Н.Крилов, Н.В.Кузьміна, В.Ф.Моргун, Е.О.Помиткін, В.А.Семиченко, В.А.Якунін та інші); зв’язку педагогічної майстерності з педагогічним мистецтвом (С.Б.Єлканов, Б.Т.Ліхачов, М.К.Козій та інші), педагогічною культурою (В.М.Гриньова, Т.В.Іванова й інші), педагогічною технікою (І.А.Зязюн, Г.М.Сагач, В.М.Миндикану й інші), педагогічним тактом (І.О.Синиця, Д.Ф.Самуйленко й інші), педагогічною технологією (Л.А.Байкова, Л.К.Гребенкіна, В.Ю.Пітюков та інші), педагогічним професіоналізмом (Н.В.Гузій, Л.П.Пуховська, Н.І.Яковець та інші). Вчені дійшли повної згоди в переконанні, що вища школа покликана закладати міцні підвалини педагогічної майстерності майбутнього вчителя.

Розмаїття теоретичних підходів до сутності та складових поняття „педагогічна майстерність” демонструють праці Ю.П.Азарова, І.П.Андріаді, М.П.Волкової, Л.В.Заніної, І.А.Зязюна, О.Л.Капченко, Н.В.Кузьміної, З.Н.Курлянд, О.Г.Мороза, В.Л.Омеляненка, Л.С.Нечепоренко, Р.С.Піонової, Н.А.Побірченко, І.П.Підласого, Р.П.Скульського, Н.М.Тарасевич, Г.В.Троцко, І.Ф.Харламова, В.В.Ягупова. Викликають інтерес інтерпретації терміну „педагогічна майстерність” учених далекого зарубіжжя (Е.Лоос (E.Loos), З.Швангель (S.Schwanengel), Х.Флах (H.Flach), Л.Рубін (L.Rubin) та інші).

Проаналізовані дослідження збагатили науку цінними дидактичними положеннями, однак доробок вітчизняних закладів вищої освіти з позицій розвитку педагогічної майстерності здебільшого слугував емпіричним доказом істинності виведених теоретичних постулатів. Лише останніми роками з’явилися дисертації, автори яких звернулися до багатовікового історичного досвіду підготовки педагога-майстра у вітчизняних вишах (Л.В.Задорожна, Н.С.Матвійчук, В.О.Микитюк та інші).

Слід наголосити й на тому, що резонансне впровадження у практику професійної підготовки ідеї А.С.Макаренка про педагогічну майстерність як навчальну дисципліну вперше відбулося саме в Україні – в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка (ПДПІ).

Важливі для нашого дослідження теоретичні міркування і практичні дії колективу ПДПІ описано в книгах „Учитель, которого ждут: Из опыта Полтавского пединститута им. В.Г.Короленко” (1988) та „Педагогіка добра: ідеали і реалії” (І.А.Зязюн, 2000), низці науково-публіцистичних джерел.

Деякі аспекти діяльності ПДПІ досліджувались українськими науковцями на дисертаційному рівні (М.М.Барахтян, Є.С.Барбіна, Л.І.Кондратенко, Р.І.Короткова, Л.І.Лимаренко, Л.В.Малаканова, Т.Б.Стратан, І.Г.Татур, С.О.Швидка й інші), але автори не ставили за мету цілісно розглянути генезу розвитку педагогічної майстер-ності майбутнього вчителя, особливості становлення курсу „Основи педагогічної майстерності”, розкрити внесок першої кафедри педагогічної майстерності в обґрунтування базових концептуальних положень тощо.

Окреслені питання потребують скрупульозного вивчення як задля виявлення значення певних явищ і подій, так і з метою збереження й ефективного вико-ристання національного досвіду в сьогоденних умовах інтеграції вищої освіти України в європейський освітній простір. Утім, аналіз численних матеріалів доводить, що цілісне історико-педагогічне дослідження, предметом якого був би розвиток педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбут-нього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Ко-роленка періоду 1970–1990 рр. наразі відсутнє.

Отже, актуальність дисертації визначається об’єктивною потребою в удосконаленні професійної підготовки майбутніх освітян, в осучасненні кращих педагогічних ідей, до яких належить вітчизняна концепція педагогічної майстерності вчителя, а також у з’ясуванні історико-педагогічних особливостей її практичної реалізації в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка.

Усвідомлення викладених фактів як недостатньо розробленої проблеми, котра вимагає наукового вирішення, зумовило вибір теми дослідження: „Розвиток педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя в Полтавському педагогічному інституті (1970 – 1990 рр. ХХ ст.)”.

Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри педагогічної майстерності Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка в межах теми „Дослідження змістового компо-ненту формування основ педагогічної майстерності майбутнього вчителя” (держав-ний реєстраційний номер 0197U000065).

Тему дисертаційної роботи затверджено вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка (протокол № 2 від 21.02.2002) та узгоджено рішенням бюро ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № від 25.03.2003).

Об’єкт дослідження – професійна підготовка майбутнього вчителя у вітчизняній вищій школі періоду 1970–1990 рр.

Предмет дослідження – теорія і практика розвитку педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка періоду 1970–1990 рр.

Мета дослідження – систематизувати теоретичні ідеї й узагальнити досвід розвитку педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбут-нього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Ко-роленка в 1970–1990 рр.

Відповідно до об’єкта, предмета і мети, було визначено такі завдання дослідження:

1. Охарактеризувати загальні умови розвитку професійної підготовки майбутнього вчителя в досліджуваний період і специфіку її вдосконалення в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка.

2. Здійснити порівняльний аналіз наукових підходів до сутності й структури поняття „педагогічна майстерність” у психолого-педагогічних дослідженнях, визначити своєрідність позиції вчених Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка.

3. Виокремити і науково обґрунтувати основні етапи розвитку педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка періоду 1970–1990 рр.

4. Окреслити шляхи творчого застосування ідей педагогічної майстерності майбутнього вчителя, висунутих у досліджуваний період викладачами Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка, в сучасній практиці підготовки педагогічних кадрів вітчизняними вищими навчальними закладами ІІІ–ІV рівнів акредитації.

Методологічними засадами дослідження є: теорія наукового пізнання; філософські положення про взаємозв’язок і взаємозумовленість соціально-педаго-гічних явищ, необхідність їх вивчення в розвитку і перспективі в конкретно історичних умовах суспільного буття на основі єдності історичного і логічного, загального й особливого; принципи детермінізму, об’єктивності, доказовості, науковості, системності, наступності; концепція про цілісність і діалектичне розу-міння історико-педагогічного процесу; сучасні уявлення місця національної педа-гогічної спадщини в реформуванні професійної підготовки майбутнього вчителя.

Теоретичний фундамент дослідження склали: наукові праці з історії розвитку професійної підготовки майбутнього вчителя в Україні (А.М.Алексюк, О.А.Дубасенюк, Т.К.Завгородня, М.Б.Євтух, В.І.Луговий, О.М.Микитюк, Ф.Г.Паначин, О.В.Сухомлинська, Л.А.Штефан, М.Д.Ярмаченко й інші); принципи гуманістичної парадигми освіти (Ш.О.Амонашвілі, Г.О.Балл, І.Д.Бех, А.М.Бойко, Є.В.Бондаревська, Б.С.Гершунський, Г.Б.Корнетов, В.С.Лутай, Ю.І.Мальований та інші); концептуальні положення про реформування вищої педагогічної освіти досліджуваного періоду, про ключові напрями розвитку сучасної вітчизняної педагогічної теорії й практики підготовки вчителя, відображені в Законі України „Про освіту”, Державній національній програмі „Освіта” („Україна ХХІ століття”), Національній доктрині розвитку освіти, Концепції педагогічної освіти, Державній програмі „Вчитель”, інших нормативних документах; ідея введення у вищій школі педагогічної майстерності як самостійної навчальної дисципліни (А.С.Макаренко); висновки і рекомендації щодо вдосконалення підготовки вчителя до професійної діяльності, формування нової генерації фахівців (В.П.Андрущенко, В.І.Бондар, Г.П.Васянович, Н.В.Гузій, С.Т.Золотухіна, О.М.Іонова, М.О.Лазарєв, М.П.Лещенко, В.І.Лозова, О.В.Попова, І.Ф.Прокопенко, В.В.Радул, О.Я.Савченко, М.І.Сметан-ський, Т.І.Сущенко, Л.О.Хомич та інші).

Для досягнення мети та розв’язання поставлених завдань застосовувалися такі методи: конкретно-пошуковий (уможливив узагальнення і систематизацію архівних документів, історико-педагогічної літератури, інших джерел); історико-генетичний (слугував для аналізу соціально-економічних і суспільно-політичних чинників розвитку педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутніх освітян); історико-географічний (використовувався для аналізу особливостей розвитку педагогічної майстерності в ПДПІ); історико-ретроспективний (дав змогу схарактеризувати становлення і розвиток концептуальних положень педагогічної майстерності вчителя, а також проаналізувати організаційні засади впровадження в ПДПІ курсу „Основи педагогічної майстерності”); порівняльно-зіставний (допоміг зіставити і порівняти події, явища, факти, наукові погляди на досліджувану проблему відповідно до педагогічних реалій сьогодення та з позицій об’єктивності).

Джерельною базою дослідження були: матеріали Полтавського обласного державного архіву (фонд № ), архівів Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка (фонд Р–1507), кафедри педагогічної майстерності, музею історії ПДПУ, що дали можливість залучити до бази аналізованих даних планову, звітну, організаційно-розпорядчу, інформаційно-довідкову документацію Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка 1970–1990 рр.; монографічні та дисертаційні дослідження, державні документи, довідкові видання, матеріали науково-практичних конференцій, що торкаються загальних рис і специфіки професійної підготовки вчителя в означений період, сутності й структури поняття „педагогічна майстерність”; твори класиків української педагогічної думки, де розглянуто питання особистості наставника молоді, його професійної майстерності (Г.С.Сковорода, О.В.Духнович, Г.Г.Ващенко, А.С.Макаренко, Я.А.Мамонтов, М.І.Пирогов, О.І.Попов, М.М.Рубінштейн, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський, Я.Ф.Чепіга, С.Т.Шацький та інші); статті, опубліковані в засобах масової інформації (О.С.Брускова, В.С.Заливадний, В.Є.Лобурець, П.К.Плієв, В.І.Сімаков, Л.А.Юзвенко й інші), на шпальтах яких обговорювалася тема реалізації в ПДПІ експериментальної програми професійної підготовки майбутнього вчителя.

У ході дослідження використано матеріали фондів Центральної національної бібліотеки НАН України імені В.І.Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України імені В.О.Сухомлинського, Полтавської державної універсальної обласної наукової бібліотеки імені І.П.Котляревського, бібліотеки Полтавського державного педаго-гічного університету імені В.Г.Короленка.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1970–1990 рр. За нижню межу взято 70-ті рр. ХХ ст., пов’язані з педагогізацією форм і методів підготовки майбутнього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка, на тлі якої 1976 року розпочалося масштабне втілення цільової комплексної програми „Вчитель” (Школа–педвуз–школа)”. Визначення верхньої межі дослідження мотивується необхідністю синтезовано розглянути результати апробованого підходу до вдосконалення професійної підготовки майбутніх освітян. Рамки означеного історичного періоду дозволили проаналізувати розвиток педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя в ПДПІ в динаміці й часовому просторі.

Організація дослідження. Дослідження проводилося поетапно.

На першому етапі (2001–2002) вивчалися теоретичні аспекти обраної проблеми, що дало можливість провести структурний і порівняльний аналіз поняття „педагогічна майстерність”, сприяло визначенню власної концептуальної позиції. Набуті наукові знання використано в ході розробки методологічних засад, наукового апарату, програми дисертаційного дослідження.

На другому етапі (2002–2004) тривав збір наукових фактів, досліджувались архівні матеріали, публікації періодичних видань, cистематизувалися й узагальнювалися результати вивчення механізмів реорганізації професійної підготовки майбутнього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті періоду 1970–1990 рр.

На третьому етапі (2004–2006) визначалися перспективи використання досвіду Полтавського державного педагогічного інституту в сучасних умовах, формулювалися й уточнювалися теоретичні положення і висновки, співставлялися результати дослідження з його метою і завданнями, завершувалося написання дисертаційної роботи.

Наукова новизна і теоретична значущість результатів дослідження полягає в тому, що на основі виявлених архівних і науково-педагогічних джерел вперше:

· здійснено цілісний історико-педагогічний аналіз проблеми розвитку педагогічної майстерності в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка (1970–1990 рр.);

· виявлено передумови, науково обґрунтовано хронологічні етапи й основні тенденції такого розвитку;

· розкрито внесок науковців ПДПІ досліджуваного періоду в розробку теоретичних (обґрунтування ключових напрямів реорганізації діяльності ВНЗ, категоріальної сутності, структури педагогічної майстерності вчителя) і приклад-них (розробка програми вдосконалення професійної підготовки майбутнього педагога, створення навчально-методичного комплексу „Основи педагогічної майстерності”) питань педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя.

Подальшого розвитку і конкретизації набуло висвітлення особливостей організації навчання курсу „Основи педагогічної майстерності” в ПДПІ.

Поглиблено положення про педагогічну майстерність вчителя як різноаспектний освітній феномен, розгляд якого актуалізується сучасними процесами реформування професійної підготовки майбутнього вчителя в Україні.

У науковий обіг уведено маловідомі та раніше невідомі архівні документи (52 з яких – уперше), що розширюють науково-педагогічні уявлення про впро-вадження в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Коро-ленка періоду 1970–1990 рр. курсу „Основи педагогічної майстерності”.

Практичне значення здобутих результатів полягає в тому, що зібрані фактичні дані, сформульовані теоретичні положення й висновки збагачують джерельну базу історії педагогіки з питань розвитку педагогічної майстерності вчителя у вищій школі, сприяють збереженню цінного регіонального досвіду вдосконалення навчально-виховного процесу в педагогічному ВНЗ, дають нові відомості для розуміння й аналізу проблеми педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя. Фактологічний матеріал дисертації може використовуватися в курсах „Основи педагогічної майстерності”, „Історія педагогіки”, „Основи педагогіки та психології вищої школи”; у системі післядипломної освіти педагогічних працівників; у підготовці підручників, навчально-методичних посібників; при написанні наукових робіт у вищих навчальних закладах ІІІ–ІV рівнів акредитації; у діяльності студентських наукових гуртків, факультативів, клубів педагогічного краєзнавства.

Основні наукові положення дисертації внесено до змісту авторського спецкурсу „Розвиток педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка: історико-педагогічний аспект” і впроваджено в навчальний процес Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка (довідка № 4157/01-37/33 від 08.09.2005), Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренка (довідка № 2132 від 05.10.2005) та в практику роботи Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М.В.Остроградського (довідка № від 08.11.2005).

Вірогідність і достовірність результатів дослідження забезпечуються методологічною обґрунтованістю концептуальних позицій, аналізом значної кількості наукових і науково-методичних джерел, архівних документів, періодич-них видань; урахуванням стану дослідженості проблеми в педагогічній теорії 1970–1990 рр. і сучасної наукової розробки питань педагогічної майстерності вчителя; використанням комплексу взаємозумовлених методів дослідження, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням роботи.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом обговорень дисертації на засіданнях ученої ради, кафедри педагогічної майстерності Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка (2001–2006 рр.), опублікування матеріалів і результатів дисертаційної роботи в наукових, науково-методичних виданнях, участі дисертантки в науково-практичних конференціях, педагогічних читаннях, семінарах, у тому числі: міжнародних – „Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми” (Вінниця, , ), „А.С.Макаренко і світова педагогіка” (Полтава, 2002), „Сучасні технології у професійній підготовці фахівців” (Львів, 2002), „Педагогічні засади формування гуманістичних цінностей природничої освіти, її спрямованості на розвиток особистості” (Полтава, 2003), „Болонський процес: модернізація змісту природничої педагогічної освіти” (Полтава, 2005); всеукраїнських – „Педагогічна майстерність як сучасна технологія розвитку особистості майбутнього вчителя” (Полтава, 2002), „Соціально-педагогічні проблеми сучасної середньої та вищої освіти в Україні” (Житомир, 2002), „Професіоналізм педагога” (Ялта, 2003), „Ідеї гуманізації в педаго-гічній спадщині В.Короленка, А.Макаренка, В.Сухомлинського” (Полтава, 2004), „Проективна педагогіка: питання теорії та практики” (Ялта, 2004), „Засоби реалізації сучасних технологій навчання” (Кіровоград, 2005), „Професіоналізм педагога. Європейський вибір України” (Ялта, 2005), „Педагогічна майстерність: становлення і шляхи розвитку” (Полтава, 2006); регіональній – „Самостійна робота студентів у структурі сучасної освіти” (Полтава, 2004).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено в 19 опублікованих працях загальним обсягом 7,1 др. арк., написаних без співавторів (4 статті в науково-методичних журналах, 9 – у збірниках наукових праць, 6 – у матеріалах конференцій), з них 10 статей уміщено в провідних наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура дисертації зумовлена логікою наукового пошуку. Дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (361 найменування, з них 65 архівних справ), додатків. Загальний обсяг дисертації 235 сторінок, у тому числі 173 – зміст основного тексту. Робота містить 8 таблиць і 3 рисунки. Додатки розміщено на 30 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність для розвитку сучасної історико-педагогічної науки в Україні, стан наукової розробки проблеми; визна-чено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження; окреслено його методологічні та теоретичні засади; розкрито методи, хронологічні межі, джерельну базу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення; подано інформацію про вірогідність, форми апробації та впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі „Вдосконалення професійної підготовки майбутнього вчителя в діяльності Полтавського державного педагогічного інституту (1970–1990 рр.)” висвітлено історико-педагогічні особливості функціонування педагогічної освіти, виявлено передумови оновлення професійної підготовки майбутнього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка періоду 1970–1990 рр., розглянуто напрями втілення цільової комплексної програми ПДПІ „Вчитель” (Школа–педвуз–школа)”.

На підставі аналізу наукових джерел і нормативних документів періоду 1970–1990 рр. з’ясовано, що професійна підготовка майбутнього вчителя чутливо реагувала на поглиблення кризової ситуації в економіці країни, політичній і соціально-культурній сферах. Підкреслено, що негативні явища періоду „застою” суспільного життя (адміністративно-командний стиль управління освітою, ідеологічний пресинг, відірваність педагогічної теорії від реальних потреб практики, залишкове фінансування освіти тощо) перешкодили втіленню задумів реформи загальноосвітньої і професійної школи 80-х рр. ХХ ст.

Акцентовано увагу на таких особливостях розвитку професійної підготовки майбутнього вчителя 1970–1990 рр.: відмові від традиційної академічної стратегії педагогічної освіти на користь утвердження гуманістичних світоглядних орієнтирів; обґрунтуванні концепцій професійної підготовки майбутнього вчителя, засадничим положенням яких стало визнання ролі особистості в педагогічній діяльності; пошуку і реалізації вищими навчальними закладами інноваційних форм і методів професійної підготовки освітян.

У роботі зазначено, що в гострих дебатах із приводу доцільності коректив у змісті психолого-педагогічної підготовки викристалізувалась ідея педагогізації навчально-виховного процесу ВНЗ: поряд із ґрунтовними знаннями, визнано профе-сійну значущість особистості майбутнього вчителя, сформованості вмінь і навичок виховної роботи з учнями тощо (Є.П.Бєлозерцев, Б.П.Ерднієв, О.І.Піскунов та інші).

Під гаслом педагогізації, як засвідчив аналіз планової та звітної документації Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка, ще на початку сімдесятих керівництво ВНЗ (ректор О.К.Зубань) прагнуло посилити професійну спрямованість діяльності закладу. Адміністрація ПДПІ закликала деканати і кафедри активніше пропагувати високу суспільну місію радянського вчителя, наполегливо прищеплювати студентам любов до професії, переглянути тематику спецкурсів, факультативів, дипломних і курсових робіт, зміцнити зв’язки інституту із загальноосвітніми школами регіону тощо. Достовірними фактами підтверджено висновок, що, незважаючи на поліпшення деяких форм аудиторної роботи, на завзяту працю педагогічних гуртків і факультативів, перша хвиля педагогізації діяльності ПДПІ (1970–1974 рр.) усе ж не вивела заклад на рубежі глибоких перетворень у професійній підготовці.

У рукописі показано, що на середину сімдесятих у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка склались об’єктивні та суб’єктивні передумови успішної реалізації комплексної програми вдосконалення професійної підготовки майбутнього вчителя. В якості об’єктивних передумов розглянуто: поглиблення кризових явищ в освіті; новаторські ініціативи окремих закладів вищої педагогічної школи; кращі традиції професійної підготовки Полтавського педагогічного інституту – alma mater А.С.Макаренка і В.О.Сухо-млинського. Аргументовано такі суб’єктивні передумови: кадрові зміни в керівництві вищого навчального закладу; значний інтелектуальний і творчий потенціал психолого-педагогічних кафедр ПДПІ; досвід організації самостійної роботи студентів; розбудову студентського самоврядування.

Дослідженням установлено, що діяльність Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка зазнала кардинальних змін протягом 1975–1976 рр., коли керівництво ВНЗ на чолі з новопризначеним ректором І.А.Зязюном прийняло далекосяжне рішення щодо індивідуалізації стилю діяльності закладу на засадах творчої взаємодії, відповідальності та дисциплінованості колективу, згуртованого навколо спільної мети – впровадження укладеної фахівця-ми й ухваленої вченою радою ПДПІ цільової комплексної програми „Вчитель” (Школа–педвуз–школа)”. Показано вагому роль реформаторських ініціатив й особистих переконань І.А.Зязюна в управлінні цим процесом. Зафіксованими в архівних документах фактами і цифровими покажчиками проілюстровано хід і наслідки реалізації п’яти ключових напрямів означеної програми: професійної орієнтації, добору і підготовки шкільної молоді; професійного відбору абітурієнтів експертною комісією на обов’язковій співбесіді; оволодіння основами педагогічної майстерності; безперервної педагогічної практики в базових навчальних закладах інституту; вивчення адаптації молодих учителів.

Детальний розгляд діяльності ПДПІ крізь призму кожного із цих напрямів дозволив розкрити найвагоміші здобутки Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка в досліджуваний період, а саме: створення потужної мережі факультативів „Юний педагог”, що здійснювали допрофесійну підготовку школярства в загальноосвітніх закладах (за даними 1983 року, такі факультативи працювали у 80загальноосвітніх шкіл Полтавщини); прозоре формування контингенту студентів ПДПІ шляхом забезпечення реальної участі в цій справі педагогічних колективів загальноосвітніх середніх шкіл Полтавської області, районних відділів управління народною освітою; організацію навчання нової дисципліни психолого-педагогічного циклу „Основи педагогічної майстерності”; створення навчально-виховного і наукового комплексу (НВНК) Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка, до якого ввійшли базові загальноосвітні школи № і № , дитячий садок № , професійно-технічне училище № м. Полтави); введення безперервної педагогічної практики студентів в установах НВНК; налагодження найтісніших зв’язків із випускниками ПДПІ; моніторинг ефективності впроваджуваної експериментальної програми професійної підготовки майбутнього вчителя-майстра; широкий діапазон зв’язків Полтавського педагогічного з науковими колами, владними структурами, педагогічною громадськістю, засобами масової інформації.

Матеріали першого розділу роботи засвідчили, що розвиток теоретичних і практичних аспектів педагогічної майстерності – невід’ємної складової професій-ної підготовки майбутнього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка – відбувався згідно з комплексною програмою, націленою на неперервне професійне зростання особистості майбутнього наставника в площині „школяр–абітурієнт–студент–молодий учитель”.

У другому розділі „Педагогічна майстерність як складова професійної підготовки майбутнього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті (1970–1990 рр.)” подано теоретичні основи розвитку педагогічної майстерності вчителя, розглянуто концептуальні засади і практику педагогічної майстерності в ПДПІ й основні шляхи творчого використання досвіду ПДПІ досліджуваного періоду за сучасних умов.

Спираючись на положення і висновки психолого-педагогічних джерел, доведено, що в 70–80-ті рр. минулого сторіччя, завдяки увазі до проблеми педаго-гічної майстерності з боку класиків української педагогічної думки, авторитетних вітчизняних і зарубіжних учених, відповідне поняття посіло гідне місце в теорії професійної підготовки майбутнього вчителя.

Простежено еволюцію наукової думки в тлумаченнях дефініції „педагогічна майстерність” періоду 1970–1990 рр. і на сучасній стадії аналітичного пошуку. Співставлення значної кількості визначень (усього таких проаналізовано 69) виразно репрезентує діяльнісну, особистісну та культуротворчу домінанти в інтерпретаціях ученими цього поняття. Порівняння й узагальнення наукових ракурсів дозволило вирізнити основні підходи до поняття „педагогічна майстерність”, котре українські та зарубіжні вчені найчастіше співвідносять із високим рівнем професійної діяльності (С.У.Гончаренко, Н.В.Кузьміна, Р.П.Скульський та інші), професійно-особистісним феноменом (Ю.П.Азаров, Ф.М.Гоноболін, В.О.Сластьонін та інші), сукупністю властивостей особистості (кафедра педагогічної майстерності ПДПІ, М.В.Кухарєв, В.М.Миндикану й інші), навчально-виховним мистецтвом учителя (В.М.Гриньова, С.Б.Єлканов, В.М.Мадзігон, Г.І.Хозяїнов та інші), компонентом педагогічної культури (М.Д.Касьяненко, З.Н.Курлянд, В.В.Ягупов та інші), а також установити, що, на відміну від поширеного в досліджуваний період діяльнісного розуміння концепту майстерність, науковці Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка (Г.В.Брагіна, І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос, Л.О.Савенкова, В.А.Семиченко, Н.М.Тарасевич, М.О.Цуркава й інші) обстоювали пріоритет професійних властивостей особистості.

Дослідженням з’ясовано, що наприкінці 70-х рр. ХХ ст. активно розроблялося питання структури майстерності педагога. Специфіка позиції представників полтавської наукової школи полягала у визнанні єдності й узаємодії гуманістичної спрямованості особистості, професійної компетентності, педагогіч-них здібностей і педагогічної техніки (Н.М.Тарасевич).

У роботі показано, що підхід до педагогічної майстерності як комплексу властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі, пройшов у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка непростий і тривалий шлях свого становлення й розвитку. Якщо хронологічний відтинок 1970–1974 рр. ознаменувався фрагментарним удосконаленням, то наступні роки – докорінною перебудовою діяльності ПДПІ.

Відмітними особливостями функціонування Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка 1975–1980 рр., зокрема, були: неухильне виконання завдань програми „Вчитель” (Школа–педвуз–школа)”; зростання рівня психолого-педагогічної ерудованості колективу шляхом піднесення наукової, самостійної, позааудиторної роботи викладачів і студентів; уведення курсу „Основи педагогічної майстерності” (ОПМ); опанування його теоретичних аспектів не лише студентською, а й професорсько-викладацькою громадою інституту. Узагальнений фактологічний матеріал мотивує твердження, що на 1975–1980 рр. припав етап комплексної реорганізації діяльності ПДПІ.

У дисертації констатується, що 1981 р. – особлива дата історії розвитку педагогічної майстерності в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка. Наказом Міністерства освіти УРСР від 01.06.81 засновано кафедру педагогічної майстерності, укладено й апробовано 120-годинну програму ОПМ, налагоджено зв’язки з педагогічними ВНЗ і загальноосвітніми навчальними закладами Полтавської області.

Подана в рукописі панорама явищ і подій, викладених у зв’язній черговості їх перебігу, надає повну й об’єктивну інформацію про етап інтенсивного розвитку педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка, що тривав упродовж 1981–1987 рр.

Прогресуюча фінансово-економічна скрута призвела до поступового згортання загальноінститутської комплексної програми професійної підготовки майбутнього вчителя, що дало підстави окреслити рамки четвертого етапу розвитку педагогічної майстерності в ПДПІ – 1988–1990 рр.

У розділі визначено такі основні тенденції розвитку педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя на науково-обґрунтованих етапах діяльності Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка періоду 1970–1990 рр.: підвищення суспільних вимог до якості професійної підготовки майбутнього вчителя в цілому та загострення проблеми забезпечення загальноосвітніх закладів Полтавщини кваліфікованими педагогічними кадрами; створення в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка професійного клімату й активізація професійно-спрямованої науково-дослідної роботи викладачів і студентів ВНЗ, що мала за мету поглиблене дослідження проблеми педагогічної майстерності; динамічний перехід у діяльності вищого навчального закладу від поліпшення окремих форм до комплексного оновлення професійної підготовки; послідовне вдосконалення навчально-методичного забезпечення і технології викладання курсу „Основи педагогічної майстерності”; налагодження взаємовигідних контактів з інституціями вищої педагогічної освіти, науковою і педагогічною громадськістю; становлення наукової школи на базі кафедри педагогічної майстерності ПДПІ.

З’ясовано, що публічне обговорення курсу „Основи педагогічної майстерності” педагогічними кафедрами вищих навчальних закладів країни, вченими, представниками органів управління освітою, діячами культури, студентами забезпечило компетентну експертну оцінку змісту дисципліни. Програма ОПМ постійно вдосконалювалась і, як наслідок, компенсаційний підхід до змістового наповнення дисципліни поступився місцем організації навчальної діяльності за логікою розвитку професійної позиції майбутнього вчителя, а саме: формування професійного ідеалу й уявлення про власні можливості, техніки саморегуляції на першому курсі, становлення майстерності педагогічного спілкування на другому й оволодіння основами майстерності управління навчально-виховним процесом на третьому році навчання.

Наведено результати анкетувань, опитувань студентів і випускників ПДПІ, педагогів загальноосвітніх навчальних закладів регіону, висновки комісій Міністерств освіти СРСР і УРСР 1979–1990 рр., що засвідчують високий рейтинг ОПМ. Зазначено, що курс „Основи педагогічної майстерності” в досліджуваний період неодноразово вдостоювався офіційних відзнак і нагород. У той же час аналіз джерельної бази дослідження демонструє, що творчий пошук ПДПІ відбувався в умовах конструктивної полеміки.

Виявлено динаміку становлення методичного забезпечення курсу ОПМ: від укладання фахівцями кафедри методичних рекомендацій для студентів (1981–1984) до створення навчальних посібників (1987, 1989), а в наступні роки – навчально-методичного комплексу „Основи педагогічної майстерності” (двох редакцій підручника (1997, 2004), словника термінів, тестів, хрестоматій).

Показано, що збереження концептуальних і прикладних знахідок ПДПІ 1970–1990 рр. у царині педагогічної майстерності актуалізується сучасними процесами реформування педагогічної освіти в Україні. Положення, обґрунтовані в досліджу-ваний період науковцями Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка, нині використовуються провідними вітчизняними ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації, у числі яких Вінницький національний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Національний університет імені М.П.Драгоманова, Ні-жинський державний педагогічний університет імені М.В.Гоголя, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди та багато інших.

Матеріали розділу переконливо доводять, що досвід Полтавського державного педагогічного інституту періоду 1970–1990 рр. слугує джерелом цінних ідей, що мають багатонадійні перспективи свого втілення в новітню практику національної вищої школи.

Результати дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми розвитку педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбут-нього вчителя, що виявляється в цілісному історико-педагогічному аналізі діяль-ності Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка 1970–1990 рр., у ході якої було реалізовано експериментальну програму комплексного вдосконалення професійної підготовки і вперше розпочато навчання студентів основ педагогічної майстерності.

2. Доведено, що творчий пошук Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка 1970–1990 рр. на засадах педагогізації навчально-виховного процесу викликано історичними особливостями, освітньо-педагогічними тенденціями досліджуваного періоду, а також активною позицією керівництва і професорсько-викладацького складу ПДПІ.

3. Виявлено об’єктивні (поглиблення кризових явищ в освіті в цілому та педагогічній освіті зокрема як рушій оновлення концептуальних підходів до проблеми професійної підготовки кадрів; новаторські ініціативи окремих закладів вищої педагогічної школи; кращі традиції професійної підготовки Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка) та суб’єктивні передумови реорганізації в досліджуваний період професійної підготовки майбутнього вчителя в ПДПІ (кадрові зміни в керівництві вищого навчального закладу; значний інтелектуальний і творчий потенціал психолого-педагогічних кафедр; досвід організації самостійної роботи студентів; розбудова студентського самоврядування як чинник демократизації життя колективу).

4. Центральною ланкою перебудови професійної підготовки майбутнього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка було становлення, розвиток і практичне втілення концепції педагогічної майстер-ності як комплексу властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі, яка, ввібравши пси-холого-педагогічні закономірності, змістові й технологічні особливості навчання педагогічної майстерності у ВНЗ, склала теоретичне ядро відомої наукової школи.

5. У ході аналізу дослідницьких поглядів на проблему педагогічної майстерності вчителя вирізнено коло основних наукових підходів до поняття „педагогічна майстерність”, котре українські та зарубіжні вчені найчастіше співвідносять із високим рівнем професійної діяльності, професійно-особистісним феноменом, сукупністю властивостей особистості, навчально-виховним мистец-твом учителя, компонентом педагогічної культури. Порівняння низки теоретичних поглядів на педагогічну майстерність учителя дозволило встановити специфіку позиції науковців Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка, що, на відміну від панівного в досліджуваний період діяльнісного розуміння сутності педагогічної майстерності, акцентували увагу на вирішальному значенні професійних властивостей особистості.

6. Обґрунтовано чотири етапи розвитку педагогічної майстерності майбутнього вчителя в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка періоду 1970–1990 рр. Перший етап (1970–1974) – початковий етап педагогізації професійної підготовки майбутнього вчителя, на якому не розглядали питання про педагогічну майстерність як окрему навчальну дисципліну психолого-педагогічного циклу. Другий етап (1975–1980) – етап комплексної реорганізації діяльності вищого навчального закладу, що супроводжувався виконанням завдань програми „Вчитель” (Школа–педвуз–школа)”, послідовним підвищенням загального рівня психолого-педагогічної ерудованості колективу ВНЗ, укладанням першої програми й уведенням 30-годинного спецкурсу „Основи педагогічної майстерності”. Третій етап (1981–1987) – етап інтенсивного розвитку педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя, на якому вперше в практиці вітчизняної вищої школи створено кафедру педагогічної майстерності, розроблено концептуальну базу, зміст, технологію викладання і навчально-методичне забезпечення курсу „Основи педагогічної майстерності”, а також започатковано стажування в Полтавському державному педагогічному інституті викладачів педагогічної майстерності з інших ВНЗ колишнього СРСР. Четвертий етап (1988–1990) – етап зумовленого фінансово-економічною скрутою згортання загальноінститутської програми професійної підготовки майбутнього вчителя, що характеризувався скороченням академічного обсягу „Основ педагогічної майстерності” в навчальних планах усіх спеціальностей.

7. Визначено провідні тенденції розвитку педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя на науково-обґрунтованих етапах діяльності Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка періоду 1970–1990 рр., а саме: зростання суспільних вимог до якості професійної підготовки майбутнього вчителя в цілому та загострення проблеми забезпечення загальноосвітніх закладів Полтавщини кваліфікованими педагогіч-ними кадрами зокрема; активізація в Полтавському державному педагогічному інституті наукової роботи викладачів і студентів, що мала за мету дослідження проблеми педагогічної майстерності; динамічний перехід у діяльності вищого навчального закладу від поліпшення окремих форм до комплексного оновлення професійної підготовки; налагодження тісної співпраці з інституціями вищої педагогічної освіти, науковою і педагогічною громадськістю; становлення наукової школи на базі кафедри педагогічної майстерності ПДПІ.

8. Окреслено основні шляхи реалізації досвіду Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка періоду 1970–1990 рр. у сучасних умовах, як-то: створення у вищих навчальних закладах ІІІ–ІV рівнів акредитації інноваційних кафедр; включення до програм спеціальних і психолого-педагогічних навчальних курсів змістових блоків „Основ педагогічної майстерності”, запропонованих у 1970–1990 рр. науковцями кафедри педагогічної майстерності ПДПІ; уведення дисципліни „Основи педагогічної майстерності” до навчальних планів деяких непедагогічних ВНЗ; послідовне оновлення навчально-методичного забезпечення курсу „Основи педагогічної майстерності”; активізація обміну науковою інформацією в рамках науково-практичних семінарів і конференцій всеукраїнського та міжнародного рівня; широке залучення студентів до участі в професійно спрямованих наукових дослідженнях і виховних заходах.

Таким чином, у результаті дисертаційного дослідження здійснено науковий аналіз проблеми розвитку педагогічної майстерності як складової професійної підготовки майбутнього вчителя в діяльності Полтавського державного педагогіч-ного інституту імені В.Г.Короленка 1970–1990 рр., що дозволяє говорити про до-сягнення поставленої мети і виконання визначених у відповідності до неї завдань.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів піднятої проблеми. З урахуванням розмаїття її граней, подальшого поглибленого вивчення потребують питання допрофесійної підготовки майбутнього вчителя, розвитку педагогічної майстерності в інституціях післядипломної професійної освіти вчителів, взаємовпливу ідей педагогічної майстерності в Україні та зарубіжжі.

Основні положення змісту дисертаційного дослідження відображено в таких публікаціях:

Статті в наукових фахових виданнях

1. Король Л.Л. Педагогічна майстерність вчителя: традиції та інновації // Педагогіка та психологія професійної освіти. – 2002. – № 4. – С. 56-65.

2. Король Л.Л. Поліпарадигмальність як сутнісна характеристика педагогічної майстерності // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: Зб. наук. пр. – Київ–Вінниця: Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, 2002. – Ч. . – С. 295-299.

3. Король Л.Л. Професійно-педагогічна підготовка вчителя у світлі парадигмального підходу // Зб. наук. пр. Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка. – Полтава, 2002. – Вип. 5/6 (26–27). – С. 191-197.

4. Король Л.Л. У вимірі поєднання досвіду та інновацій // Проблеми сучасної педагогічної освіти: Зб. наук. пр. – К.: Педагогічна преса, 2003. – Вип. . – С. 155-162.

5. Король Л.Л. Професіоналізація підготовки майбутнього вчителя у Полтавському педагогічному інституті (70–90-ті рр. ХХ ст.) // Проблеми сучасної педагогічної освіти: Зб. наук. пр. – Ялта: Кримський державний гуманітарний інститут, 2004. – Вип. 6. – Ч. 1. – С. 251-255.

6. Король Л.Л. Удосконалення професійної підготовки майбутнього вчителя у діяльності Полтавського педагогічного інституту імені В.Г.Короленка (70–90-ті рр. ХХ ст.) // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: Зб. наук. пр. – Київ–Вінниця: Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцю-бинського, 2004. – Вип. 6. – С. 459-464.

7. Король Л.Л. Дефініційні артикуляції поняття „педагогічна майстерність”Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. – Київ–Запоріжжя: Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 2004. – Вип. 32. – С. 199-206.

8. Король Л.Л. Становлення курсу „Основи педагогічної майстерності” у Полтавському педагогічному інституті (1975–1990 рр.) // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. – Київ–Запоріжжя: Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 2004. – Вип. . – С. .

9. Король Л.Л. Сучасні концептуальні підходи до поняття „педагогічна майстерність учителя” // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені В.Винниченка. – Кіровоград, 2005. – Вип. 60. – Ч. 2. – С. 281-286.

10. Король Л.Л. Структура педагогічної майстерності вчителя у наукових дослідженнях // Проблеми сучасної педагогічної освіти: Зб. наук. пр. – Ялта: Кримський гуманітарний університет, 2005. – Вип. 8. – Ч. 1. – С. 185-191.

Публікації в інших виданнях

11. Король Л.Л. Доба нової якості: проблеми підготовки вчителя у контексті європейських реформ вищої освіти // Євробюлетень. – 2002. – № 3. – С. 6-12.

12. Король Л.Л. Актуальні питання професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя // Витоки: Альманах Української асоціації Антона Макаренка. – Полтава: Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 2003. – Вип. 1. – С. 71-72.

13. Король Л.Л. Ідеї гуманізації професійної підготовки майбутнього вчителя у діяльності Полтавського педагогічного інституту (70–90-ті рр. ХХ ст.) // Витоки: Альманах Української асоціації Антона Макаренка. – Полтава: Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 2004. – Вип. 2. – С. 67-69.

Матеріали конференцій

14. Король Л.Л. Актуальні