ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Подолянко Леонід Андрійович

УДК 1(091) + 17.023.31:123.1

СВОБОДА ОСОБИСТОСТІ ЯК ФОРМА ЇЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ

(ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ)

09.00.05 – історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, Пазенок Віктор Сергійович, Інститут туризму, економіки і права, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, Бичко Ада Корніївна, Київський державний інститут театрального мистецтва ім.Карпенка-Карого, завідувач кафедри;

кандидат філософських наук, доцент Іщенко Юрій Анатолійович , Центр гуманітарної освіти НАН України, заступник дтректора

Провідна установа:Київський національний університет ім. Тараса Шевченка кафедра історії філософії , м.Київ.

Захист відбудеться 20 грудня 2002 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “19_” листопада 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук Л.А.Ситниченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження

Проблематика людської свободи є засадничою для класичної і сучасної філософії, бо належить до “вічних” проблем людського буття. Створюючи через це одну з осей інваріантів філософської культури, та й духовної і соціальної культури взагалі, свобода як ідея та ідеал, цінність і норматив, суспільна реалія і характеристика практичної життєдіяльності соціуму і окремого індивіда, набула на рубежі ХХ-го – ХХІ століть нового звучання. Істотно збагатився зміст поняття свободи, філософський дискурс зафіксував нові, часом вражаючі людську уяву, явища свободи, її численні іпостасі. В контексті загально-філософської теорії особливого сенсу набуває проблема індивідуальної, особистісно визначеної і здобутої свободи, а також проблема вибору людиною свободи як форми і засобу її самореалізації.

Свобода особистості – один з визначальних критеріїв вільного суспільства, сутнісний визначник цивілізаційного підходу до соціуму як в його ретроспективі, так і в перспективному баченні. Однією з провідних рис сучасності цивілізації є значне посилення особистісного, відповідального виміру людського буття, що й актуалізує традиційну філософську проблему свободи саме в суб'єктивному сенсі. Вільна особистість виступає основою демократичного громадянського суспільства.

Проблему свободи людини актуалізує і посилення уваги до поширеної в сучасній соціально-філософській теорії концепції автономії як ознаки незалежності і самодостатності. Саме автономії, суверенності “спонукали до пошуку того, що називається "свободою" чи "визволенням"”.(Е.Агацці)

Проблематика особистісної свободи – органічно складова історико-філософського осмислення буття та екзистенціального становища людини за нових обставин її існування. Свобода віднині інтерпретується не тільки як можливість невимушеного ставлення до світу, але й як безумовне право індивіда на вільний вибір світоглядних орієнтирів та способу життя. При цьому йдеться про соціально значимі можливості людської свободи, що, зокрема, втілилося в концепції “позитивного екзистенціалізму”.

Споконвічним супутником проблеми свободи є проблема вибору як способу її реалізації: “свобода завжди є свобода вибору індивідуальної позиції при зіткненні із власною долею” (В.Г.Табачковський). Саме здатність людини здійснювати свідомий вибір власної життєдіяльності з поміж багатьох можливостей складає сенс самої свободи. Справедливість цього висновку засвідчують як класичні історико-філософські концепції свободи, так і новітні філософські дослідження, серед яких особливе місце займає філософія проблеми людського вибору Ю.Габермаса. Запропонована ним концепція раціонального вибору – одна із сильних і плідних ідей, що визначає сутність рефлексій свободи особистості в сучасному життєвому світі.

Історико-філософський погляд на проблематику людської свободи і вибору та самореалізації індивіда потребує з'ясування принципового питання про співвідношення класичної історико-філософської спадщини з новітніми філософськими працями, які присвячені темі свободі особистості та її самореалізації.

Вагомим для дослідження є і новітній філософський дискурс поняття “сучасності”. Ідея її як “незавершеного проекту” саме дозволяє конкретизувати, увиразнити і персоніфікувати категорію “загальнолюдські цінності”, серед них і цінності свободи, в їх історико-філософському і просторово-часовому вимірах. В цьому сенсі актуалізуються міркування про свободу як про духовну якість людини, прояв її родової сутності, що належать Сократу й Епікуру, Монтеню і Б.Спінозі, Й.Шеллінгу і А.Шопенгауеру, Ф.Гегелю і К.Марксу. Їх плідні філософсько-методологічні ідеї здатні допомогти нам у справі сьогоднішнього розуміння самих себе, цінностей свободи і людського вибору, пошуку вселюдських критеріїв добра і справедливості.

Свобода — полісемантичне і багатозначне поняття. І це не лише свідчить про суперечливу природу даного феномену, але й виключає можливість її єдино “правильного” визначення. Розмаїтість розуміння людської свободи іманентне самій свободі. Разом з тим теоретична і практична потреба визначення сутності свободи особистості вимагає певного узгодження уявлень про неї. Одним із засадничих принципів такої узгодженості є вагома історико-філософська ідея про те, що свобода одного індивіда закінчується там, де вона наштовхується на свободу іншого. Саме ця ідея “межі свободи” – однє із тих наскрізних положень філософії свободи особистості, яке увиразнює своєрідну єдність історико-філософських поглядів на свободу індивіда. Нагальність зазначеної ідеї для сучасного вкрай суспільного та особистого буття не потребує особливого доведення.

Однією з найактуальніших проблем людської свободи є безумовно проблема вибору як форми “здійснення свободи”. Її філософська інтерпретація має великий теоретичний і практичний потенціал, бо саме вибір є сутнісною характеристикою індивіда, особливою його життєвої позиції. Постійна ситуація екзистенціального вакууму, “антропологічної кризи”, гостро ставить питання про самовизначення індивідів за умов, коли сукупний ефект проблем глобального масштабу ставить під сумнів перспективи існування людської цивілізації. Звертання до алармістських сюжетів буття “нерозумної”, “безвідповідальної” людини, представлених С.Кьеркегором, М.Бердяевим, К.Ясперсом, Е.Фроммом, Ю.Габермасом, Е.Левінасом, осмислення історично-філософських узагальнень щодо дилеми “свобода і відповідальність” безумовно допоможе сучасній “кризовій свідомості” у її пошуках гідної людської відповіді на виклики часу. Проблема вибору, таким чином, істотно конкретизує уявлення про людську свободу, уточнює її смисл і значення на зламі епох. Осмислення проблеми свободи особистості і вибору у контексті її розуміння класиками філософської думки також змістовно збагачує розробку цієї складової теорії свободи особистості.

Ступінь наукового дослідження проблеми:

Проблема свободи людини є однією із “вічних” тем світової філософії, література з цієї теми практично неосяжна. Втім дослідження її в обраному в дисертації аспекті – свобода особистості, вибір, як спосіб самореалізації людини, творчість свободи здійснено недостатньо. Ця обставина й зумовила концентрацію уваги на тих роботах класиків світової, насамперед європейської філософії, та праць сучасних філософів, які уможливлюють послідовну історико-філософську реконструкцію недостатньо досліджених аспектів проблематики свободи, особливо в її особистісному, індивідуалізованому вимірі.

До таких методологічно значимих належить зокрема ідея античних мислителів щодо свободи як властивості “вільної людини”, теза Просвітництва про самодостатність вільного вибору, ідеї “великих метафізиків” Нового часу щодо духовно-інтелектуальної свободи людини, які були найгрунтовніше сформульовані класичною німецькою філософією.

Нові обличчя людської свободи: “гуманізм і свобода”, “автономія і свобода”, “свобода і лібералізм”, “свобода — справедливість”, “свобода і права людини”, “свобода і відповідальність”, “свобода і рівність” репрезентовані історико-філософською літературою ХХ-го початку ХХІ-го століття. Йдеться про праці провідних філософів сучасності: К.-О.Апеля, Д.Белла, І.Берліна, А.Веллмера, А.Гайека, Т.–Г.Гадамера, Ю.Габермаса, М.Гайдегера, А.Гелнера, П.Елена, Х.Йонаса, Дж.Кемпбелла, Н.Лумана, Е.Левінаса, Б.Рассела, П.Рікера, Дж.Ролса, О.Тоффлера, Дж.Шарпа, А.Швейцера, К.Хельда, В.Франкла, З.Фрейда, М.Френча, Е.Фромма, М. Фуко. В цих роботах виразно ставиться питання про межі людської свободи (“свобода — відповідальність”), констатується небезпечна можливість трансформації інтенцій свободи поведінки індивіда в уседозволеність, нігілізм і анархізм (концепція “руйнівної свободи”). “Свобода – відчуження індивіда” – тема, що становить теоретичне ядро екзистенціалізму, який посідав і посідає помітне місце у сучасній філософській культурі (Н.Аббаньяно, Дж.Дуглас, А.Камю, Р.Мей, А.Маслоу, Ж.-П.Сартр, К.Ясперс).

Зважаючи на факт посилення уваги до соціальних аспектів індивідуальної свободи, дисертант звернувся до тих праць західних філософів, в яких сформульовані принципово нові підходи дослідження суспільної та індивідуальної “онтології свободи”. Так Дж.Ролз пропонує концепцію свободи, скоординовану із сучасним розумінням двох принципів рівності. Свобода як можливість рівної свободи для всіх і неоднаковість свободи як цінності в залежності від різних та статусних та інших можливостей індивідів. Засадничою є й концепція свободи І. Берліна, яка базується на твердженні, що не усяка свобода сумісна з рівністю, справедливістю, правом. За Берліним існує два поняття свободи – “позитивне” і “негативне”. Первісним, на його переконання, є “заперечна” свобода, свобода від зовнішнього примусу, тобто свобода вибору. “Позитивна” свобода не розширює її рамки, а звужує. Означені думки впливових філософів сучасності також є одним із фрагментів джерелознавчої бази дисертаційного дослідження.

Постмодерністський стиль філософствування, що справив відчутний вплив на інтелектуальну ситуацію другої половини ХХ-го століття, в свою чергу стимулював процес розробки нових сюжетів індивідуальної свободи. Зафіксована філософами постмодерна (Т.Адорно, Ж.Бодрияр, М.Гайдеггер, А.Гідденс, Е.Ласло, Ж.-Ф.Ліотар, А.Макинтайр, Р.Рорті) сучасна екзистенціальна ситуація спричинила імплементацію ідеї свободи у концепції “ліберального іронізму”, “інтерпретації”, “свободи тексту”.

Значний внесок в осмислення і розробку теорії свободи особистості, її вибору, належить російським і українським філософам. В працях вітчизняних істориків філософії (В.Ф.Асмус, А.К.Бичко, І.В.Бичко П.В.Копнін, О.Ф.Лосєв, Т.І.Ойзерман, В.І.Шинкарук) про свободу, міститься грунтовний аналіз уявлень. Плідними були також роботи тих вітчизняних філософів, які досліджували теоретичні і практичні аспекти проблематики свободи в її антропологічному значенні (В.Е.Давидович, О.Г.Дробницький, Ю.А.Замошкін, В.П.Іванов, В.А.Лекторський, М.К.Мамардашвілі, І.С.Нарський, Е.Ю.Соловйов). Особливо помітними є праці філософів “Київської школи” – М.В.Попович, А.М.Єрмоленко, С.Б.Кримський, І.В.Бойченко, М.М.Булатов, В.В.Лях, В.Г.Табачковський, В.С.Пазенок, В.С.Горський, О.М.Соболь, К.Ю.Райда, В.А.Малахов, Я.В.Любивий, С.О.Кошарний, М.М.Мокляк, Н.В.Хамітов, Г.І.Горак, В.П.Андрущенко, Л.В.Губерський, В.І.Ярошовець.

Відзначаючи різновекторність досліджень феномену свободи у новітній історико-філософській літературі, зазначимо, що автор дисертації з'ясовував насамперед, взаємозв'язок теоретичної (інтелектуальної) та практичної (соціальної) свободи особистості; проблему засобів самореалізації свободи індивідуального вибору, свободи волі та діяння людини. В цьому плані цікаві змістові праці російських філософів А.Л.Нікіфорова, О.Л.Черткової, В.Н.Поруса, що розглядають різноманітні аспекти співвідношення раціональності і свободи, а також праця М.В.Поповича “Раціональність і виміри людського буття”(1997), в який міститься принципово важлива для дисертанта теза про “моральний аспект свободи як раціональної діяльності”

Методологічно цінним для з'ясування процесу вироблення нових смислів свободи особистості, є розробка популярної нині проблеми дуальної опозиції, альтернативності, “опору” ненасильства як засобу реалізації свободи людини, її автономії та незалежності. У даному аспекті пригортають до себе увагу праці московських філософів А.А.Гусейнова, В.В.Борзих, І.Т.Фролова, В.А.Лекторського, Р.Г.Апресяна, С.М.Малкова, А.В.Іванова. В близькому до зазначеного аспекта проблема свобода розглядається крізь призму проблеми насильства, зла, примусу (В.С.Стьопін, Дж.Шарп, Дж.Дьюї, Л.В.Коновалова).

Історико-філософська література накопичила величезний матеріал, присвячений проблематиці свободи. Він виступає грунтовною джерельною базою розробки нових поглядів на феномен свободи у найрізноманітніших ракурсах. Одним з них є здійснене дисертантом дослідження свободи особистості як проблеми самореалізації індивіда засобами вибору його світоглядної та життєвої позиції в ситуації “екзистенційного напруження” та діяльнісної активності, спрямованої на творчість свободи, адекватної критеріям культури, моралі та відповідальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами.

Робота дисертанта виконана у відповідності з тематикою досліджень відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України: "Проблема свободи в філософії: генеза і розвиток”. Вона також узгоджується з проблематикою творчості яку розробляє кафедра філософії Національного технічного університету України “Київський Політехнічний Інститут”.

Об'єктом дисертації є свобода людини як теоретико-онтологічний феномен, атрибутивна ознака особистості.

Предмет дисертаційного дослідження – реалізація індивідуальної свободи особистості засобами невимушеного вибору, самовизначення та творчості свободи.

Метою і завданням дослідження є концептуальне осмислення класичної історико-філософської спадщини щодо проблематики свободи людини та сучасних філософських вчень про свободу особистості та її вибір в контексті духовної ситуації суспільства кінця XX-го початку ХХІ-го століття.

Реалізація цієї мети містить у собі такі дослідницькі завдання:

·

· Показати засобами компаративістського методу сутність історико-філософського вчення про особистість як про вирішальний суб'єкт свободи в контексті суспільного буття людини.

· З'ясувати місце категорії “людського вибору” в історико-філософській теорії свободи, довести її критеріальний статус.

· Виявити гуманістичні інтенції філософських концепцій свободи індивіда.

· Дослідити співвідношення в класичних і сучасних історико-філософських вченнях метафізичних (трансцендентальних) та соціальних (практичних) смислів свободи особистості.

· Підкреслити суперечності (антиномії) в змісті історико-філософських тлумачить феномену свободи особистості.

· Реконструювати головні аспекти історико-філософської концепції проблеми творчості і самотворчості свободи як форми самореалізації вільної особистості.

Теоретико-методологічна база дисертації:

Теоретико-методологічну основу дисертації складають твори класиків світової філософії та праці сучасних філософів, у яких формулювались і вирішувались проблеми свободи в аспектах, окреслених у загальній темі та в дослідницьких задачах дисертаційного дослідження. Здійснюючи його дисертант прагнув використати з великого арсеналу методологічних принципів дослідження насамперед ті, які дозволяють забезпечити загальну логіку історико-філософського дискурсу свободи особистості насамперед як інтенції її духовного багатства, як культурні та моральні ціннісні потреби життєорієнтації та практичної діяльності.

В структурі цього методологічного дискурсу особливе місце посідає принцип неупередженості, об'єктивності, який передбачає абстрагування предмета аналізу від відвертих соціальних інтересів. Саме такий підхід дозволяє виявити загальнолюдське, цивілізаційне начало і зміст поняття людської свободи в усій різноманітності її прояву. Важливу методологічну дослідницьку функцію виконує також принцип плюралізму, а точніше багатобічності (всебічності) підходу до феномену свободи особистості.

Принципово важливим для дослідження є компаративістський метод, що дозволяє не лише співвідносити погляди на свободу особистості філософів різних епох, але й віднаходити у них точки збігу, пункти суттєвої та несуттєвої дивергенції, контекстні та загальнотеоретичні аргументи та узагальнення. Історико-філософський тип дослідження уможливлює розробку теорії свободи як процесу, в якому мають місце і моменти наступної спадковості, акумуляції, і моменти принципового заперечення. Разом з принципом об'єктивності та історизму компаративістський метод дозволяє не тільки глибше усвідомлювати старі, але й виробляти нові смисли свободи особистості, з'ясовувати вічну цінність класичних філософських уявлень про свободу і виявляти в новому історичному контексті недостатність або частковість тих чи інших концепцій.

Істотним елементом сучасної методології історико-філософського пізнання є також принцип доповняльності, який підкреслює обмеженість окремого із можливих методів аналізу досліджуваного об'єкта, необхідність їх поєднання, використання значимого когнітивного потенціалу кожного з них. В сучасній методології на порядок денний “висувається не полемічне теоретизування, а синтетичне” (Дж.Александер). Це зовсім не означає цілковитої рівноцінності і рівнозначності будьяких методів пізнання та інтерпретації такого явища духовної та соціальної культури як людська свобода. Зокрема, віддаючи належне багатовіковій традиції теологічного тлумачення походження та сутності свободи, автор дисертації дотримується секулярної точки зору на феномен свободи особистості, виходить із світської соціо-культурної філософської традиції її осмислення. Цією обставиною значної мірою визначається відбір концепцій, що аналізуються в дисертації, перелік філософських авторитетів, що зробили найпомітніший внесок у розробку теорії свободи індивіда та його виборчих актів.

Важливою настановою для усіх розділів дисертаційного дослідження, виступає суб'єктивно-гуманістичний підхід до свободи як об'єкта дослідження. Можливості філософської антропології дозволяють, на думку дисертанта, подати історико-філософську проблематику свободи особистості у вигляді певного еволюційного процесу, виокремити ті теоретичні і конкретно-сюжетні інваріанти, які забезпечують певну спадковість та наступність поглядів, понять, концепцій філософів, істориків філософії, що істотно відрізняються не лише в історичному, просторово-часовому, але й у світоглядному, конкретно-теоретичному відношеннях. Об'єднуючим моментом, що зумовлює спільну логіку та композиційно-структурну побудову дисертації, є і те, що теоретичні концепції, які аналізуються у ній, виходять з положення про те, що свобода є першоосновою духовного життя людини, — “дух є свобода” (М.Бердяєв).

Принципове значення має і висновок про те, що в сучасних умовах зростає роль загальної взаємовідповідальності людей як обов'язкової умови індивідуальної свободи. Методологічно засадничим в цьому сенсі є обгрунтований зокрема Г. Йонасом проект поєднання імперативу забеспечення буття людини з імперативом збереженням буття природи. В роботі доводиться, що цивілізаційну сутність свободи як соціального, а не лише духовного явища можливо розкрити і забезпечити тільки на шляху формування міцних комунікативно-коекзистеціальних основ суспільного життя.

В дисертації особлива увага приділена головному аспекту процесу свободотворчості, представленому в багатьох працях істориків філософів — саморозвитку особистості, вихованню у неї потреби самовдосконалення. Інший, не менш важливий аспект творчості свободи — діяльнісний. Тільки в позитивній, творчій активності людина реалізує своє особисте “Я”, розкриває зміст і потенції свого духу, підтверджує чи заперечує свою незалежність, демонструє ступінь усвідомлення власної свободи. Суб'єктивно-моральний, суб'єктно-діяльнісний аспект свободи, свобода як внутрішня добровільна спонука індивіда, що трансформується у можливість неспонтанної дії, такі свідомо визначеної мети, невимушеного вибору та вольових зусиль по її досягненню —сутність дисертаційного дослідження.

Наукова новизна дослідження. В результаті здійсненого дослідження дисертант дійшов до висновків, які визначають наукову новизну роботи:

·

· З'ясовані особливості обгрунтування в історії філософії ідеї пріоритету індивідуальної свободи духу, думки та вчинків, а також нові системи аргументації у полеміці з приводу раціональних та ірраціональних чинників свободи особистості.

· Показано, що як для класичної так і для сучасної філософії ( Камю, Берлін, Сартр, Габермас), вибір виступає головним показником і визначником особистісної свободи, її “міри”.

· Реконструйовано історико-філософську полеміку раціоналістичної та ірраціоналістичної зумовленості свободи людського вибору за умов ситуації “множини свобод”.

· Підкреслено, що класичне філософське обгрунтування гуманістичного сенсу людської свободи, її етичного імперативу (етизація проблеми свободи) є загальнометодологічною базою новітніх історико-філософських інтерпретацій свободи людини, особливо в пошуку її загальноцивілізаційних вимірів.

· Доведено, що в сучасних філософських теоріях свободи помітно послаблені позиції метафізичного підходу до феномену свободи і виразно посилилася увага до її соціальних смислів. Відбувається перефокусування філософської проблематики свободи людини у бік її праксеологічних значень – соціально-економічних, політичних, особистісно-приватних, демографічних, зокрема гендерних тощо (“практична версія філософії свободи”).

· Проаналізовано інноваційні форми суперечностей та парадоксів індивідуальної свободи, її явних та прихованих загроз (“свобода як уседозволеність”, “безрозмірна” та “безмежна свобода”), підкреслене методологічне значення тих застережень, які містяться в класичних філософських творах з проблематики свободи.

· Досліджена ідея класичної філософії щодо “творчості свободи” як її сутнісної інтенції. Показано, що сучасна історико-філософська теорія активно розробляє діяльнісний аспект творчості свободи, уособлений такими етично забарвленими екзистенціалами особистості як відповідальність та співучасть. Свободу мало любити і визнавати, її потрібно безперервно творити і відтворювати, захищати, культивувати і розвивати.

Апробація дослідження. Автор дисертації апробував ідеї дисертаційного дослідження в лекціях з історії філософії, які він викладає студентам в Національному технічному університеті України “КПІ”. Результати дослідження опубліковані в ряді статей і наукових тез. Головні ідеї дисертації доповідалися автором на засіданнях відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАНУ, а також на наукових конференціях і “круглих столах”: Всесоюзна міжвузівська наукова конференція “Творчість як предмет філософського дослідження” – 12-13 жовтня, 1989р.; Всесоюзна міжвузівської науково-методична конференція “Творчість і філософія” – 1990р.; Міжнародна науково-практична конференція “Творчість: теорія і практика” – 17-18 жовтня, 1991р.; ІІІ-я Міжнародна науково-практична конференція “Творчість. Культура. Гуманізм” – 21-22 жовтня, 1993р.; Міжнародна науково-практична конференція “Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання” – 24-25 квітня, 1997р.; Міжнародна науково-практична конференція “Туризм у ХХІ столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості”. – 10 жовтня, 2001р. “Круглий стіл”, Філософія туризму – 26 червня, 2002р.

Результати дисертації опубліковано у 9 наукових статтях і тезах доповідей на вказаних конференціях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків та бібліографічного списку цитованої літератури з аналізованої проблеми. Загальний обсяг роботи – 157 сторінок основного тексту. Список літератури включає 114 найменувань.

Основний зміст роботи

У Вступі обгрунтовується актуальність обраної теми дослідження, характеризується стан її наукової розробки, концептуальна мета, визначаються дослідницькі завдання та новизна роботи, показана наукова та практична значимість дисертації, її апробація.

Розділ 1 “Проблема свободи особистості в контексті еволюції філософської теорії свободи”. В історико-філософському ракурсі простежується генеза проблематики людської свободи, визначаються основні віхи її становлення (§1), особливо виділяється розробка ідеї людської свободи в німецькій класичній філософії, яка акцентувала філософсько-антропологічний сенс теорії свободи, що має принципове значення для дисертаційної теми (§2), аналізується екзистенціальне вирішення проблеми свободи індивіда (§3). Осмислюючись в контексті сучасної методології історико-філософського і соціо-гуманітарного пізнання, проблема свободи аналізується з позицій пріоритету духовних начал життєдіяльності людини. У відвічній дилемі “необхідність — свобода” саме свобода набуває самодостатнього значення. Категорія свободи, як зазначають Ф.Гегель, Г.Сковорода, М.Бердяєв знаменує духовну самототожность індивіда, його здатності здійснювати невимушений вибір свого життєвого проекту, вибір, насамперед, “самого себе”, своєї здатності усвідомити і реалізувати власні сутнісні сили. У цьому сенсі роботи класиків світової філософії, присвячені дослідженню свободовизначенню людини, рушійних сил її самореалізації, є засадничими. Творці німецької класичної філософії та визнані європейські, зокрема, французькі екзистенціалісти заклали основи “загальнолюдського” підходу до феномену людської свободи, обгрунтували методами різноманітного філософського дискурсу основні принципи розуміння особистості. У працях видатних мислителів різних епох запропоновані як чітко окреслені дефініції свободи, так і метафоричні її визначення, розкриті основні зв'язки незалежності, автономності суб'єкта та її детермінації (“вільна причинність”, “необхідна свобода”).

Класики світової філософії поставили питання про ілюзорну та істинну свободу — “у людей є ілюзія, що вони вільні. Вся проблема в тому, наскільки ця ілюзія реальна” (А.Камю), — ініціювали дискусію щодо свободи внутрішньої і зовнішньої, духовної і соціальної, порушили виключно плідне питання про абсолютну та відносну міри свободи. У творах філософських авторитетів міститься винятково значуща думка про історичність та процесуальність свободи, її інтерпретація як неперервний акт звільнення людини (Ж.-П.Сартр) в результаті рішень, які вона приймає, внаслідок здійснення свого вибору та його реалізації в мислительній або ж у практичній діяльності.

Теоретикам філософської теорії свободи належить заслуга обгрунтування ідеї пріоритету особистості як суб'єкта свободи поряд з іншими її носіями. Вони показали основні парадокси свободи: “свобода живе тільки тоді, коли є вільні люди”, встановили закономірність появи нових видів несвободи і відчуження особистості в процесі зростання ступеня свободи в цілому. Видатні філософи протягом століть окреслювали основні лики свободи, віддаючи явну перевагу свободі духу, думки та вчинків індивіда. Ця постанова надихає і сучасних теоретиків свободи особистості: “тільки в свободі можна з'ясувати хто ти є”.

Пересічною заслугою класичної філософської думки було розкриття гуманістичного сенсу людської свободи, її етичних імперативів. Вивчаючи тернисті шляхи та глухі кути ходи свободи, вони аналізували здатність особистості до самореалізації духовних інтенцій свободи у добровільно обраному або ж “нав'язаному” життєвому проекті людини.

Піддаючи категорію свободи теоретичному аналізові з позицій суспільної свідомості цивілізації кінця XX століття сучасна філософія творчо розвиває фундаментальні концепти свободи як феномена духовного та соціального життя. В цьому сенсі особливо важливу роль відіграє думки про “позитивну” та “негативну” свободу, “відновлення в своїх правах” значущості ціннісних визначників свободи — відповідальності, співучасті та інших етично забарвлених екзистенціалів.“

Вироблення нових смислів” змісту категорії свободи перефокусує теоретичну увагу на виявлення нових суперечностей свободи, на проблему політичної та соціо-економічної свободи, свободи у сфері особистих, у тому числі сімейно-побутових відносин, свободи у наукових пошуках. Торкаючись поняття наукової свободи, Е.Агацці, зокрема, звертає увагу на суперечність між вимогами свободи науки як універсальної вимоги свободи думки та необхідністю певних обмежень наукової свободи: “Коли свобода може бути використана не на благо людей, вона повинна певним чином обмежуватися”. Дилема свободи і необхідності, як доводиться в дисертації, залишається нагальним предметом новітніх досліджень феномену свободи особистості. Але принципово новим, порівняно з традиційними міркуваннями екзистенціалістів, є положення про опосередкованість її вирішеннями ціннісними положеннями і моральними регуляторами. Обгрунтування етично-відповідального підходу до вільного наукового пошуку і творчості — один з напрямків загальнометодологічної переорієнтації сцієнтистського стилю мислення на антисцієнтистський, морально-гуманістичний. Зростання свободи людської діяльності в найрізноманітніших сферах і потреба врахування можливих негативних наслідків необмеженої свободи у примусовий спосіб повертає на авансцену історико-філософської теорії проблему цінностей та заснованого на них людського вибору. Будь-яка людська діяльність, разом з тим і дослідницько-наукова, направляється і надихається ціннісними міркуваннями. Це твердження рефлексує сутність сучасного прочитання проблеми свободи в її діяльнісному позитивно-креативному та морально-відповідальному значенні. Проблема свободи в цьому аспекті трансформується в проблему вибору як міри свободи та відображення її змісту.

Розділ 2 “Вибір — критеріальна міра особистої свободи”. В ньому увиразнено сутність вчення класиків-філософів про особистість як головний суб'єкт індивідуальної свободи (§1), характеризується проблема вибору як міри прояву свободи людини (§2). В історії філософії проблематика вибору як вольового акту самовизначення і самореалізації людини розглядалася досить широко. Визначаючи людину як особистість, що усвідомлює свою відповідальність за власну життєдіяльність, засновники світової філософії атестували вибір, що об'єктивується у конкретних рішеннях і вчинках, як міру особистісної свободи, її найважливіший критеріальний показник.

Значне місце в концепції вибору свободи посідає питання про межі, рамки свободи взагалі і вибору зокрема. Проблема обмеженості чи безмірності свободи, обговорення якої ініціювали Й.Шеллінг і М.Бердяєв, отримала широкий резонанс в роботах зарубіжних та вітчизняних філософів нашого часу. Одне з центральних місць в аналізованій темі належить питанню про умови і ситуації вибору, а також про ціннісні орієнтири людського вибору. Особливу роль у виборі відіграють моральні установки особистості (І.Кант, Е.Фромм, В.Франкл). Саме внаслідок особистісного вибору людина може бути причетною до сил добра чи зла. Зовнішня немотивованість вибору, на якій наполягають чимало дослідників феномену людської свободи, насправді виявляється позірною. Свідомо чи несвідомо особистість перебуває під впливом багатьох моральних вимог, індивідуальна автономія вибору не виключає врахування його значимості для інших людей, близьких і далеких.

Визначальний вплив на ситуацію вибору чинить свідомість і почуття відповідальності. Плюралізм вибору – це наявність якнайширшої різноманітності мотивів людської діяльності, кожний з яких може бути по-своєму виправданий, особливо в період суспільної нестабільності, смути, кризи, що супроводжується черговим “крахом кумирів” (Ф.Ніцше), переоцінкою цінностей, наділяє питання про відповідальність вибору особливим сенсом. Так, якщо в ситуації множинності вибору абсолютизується одна із цінностей – влада, любов до батьківщини, особистий добробут чи ще щось, то з'являється спокуса обмежити вибір саме цим абсолютом, тобто істотно обмежити людський рівень мотивації, це може спричинити великі неприємності. Сутність проблеми не зводиться до вибору між правдою чи істиною того чи іншого суб'єкта. Головна небезпека полягає в зіткненні різних варіантів правди, різних програм вирішення проблем, їх інтерпретацій. Незвичайність нинішньої ситуації, в якій перебуває сучасне суспільство, вимагає нестандартних рішень, інноваційного мислення. Вибір за сучасних умов має відрізнятися творчим, інноваційним характером. Він має бути не просто зорієнтованим на пошук незвичайних, незвичних рішень, але і враховувати особливості “нового культурного простору”, нову парадигму його розуміння, зокрема проблем альтернативного можливого, вірогідного (віртуального).

Розділ 3 “Свободотворчість – процес самореалізації особистості”. Здійснюється дослідження сутності творчості свободи (§1), розкривається природа творчої самореалізації особистості як прояв її внутрішньої свободи (§2). Свободотворчість, як доводиться в дисертації, виступає не просто одним із важливих елементів феномена свободи, її теоретичного концепту, а є своєрідним підсумком "життя свободи", логікою її розгортання. Здатність до творення свободи – відмінна риса зрілої особистості, вона є межею між вмінням користуватися вже наявними дарами свободи і потребою в її здійсненні. Для “звичайної людини” спокій дорожче за свободу, зауважив Ф.Достоєвський. І тим помітніша значимість особистості, яка свідома обирає шлях “служіння свободі”.

Само поняття "творчість" нерозривно пов'язано з поняттям "нове", проблема свободотворчості – насамперед питання про нові виміри свободи, її інноваційні ресурси, нестандартні форми прояву свободи волі, вибору, діяльності. Вихідним пунктом процесу творення свободи є розвинута особистість, для якої свобода виступає природною потребою, неодмінною умовою існування. Творча свобода, наголошує П.Елен, “вперше робить людину власно людиною”. Саме у креативній, цілеспрямованій діяльності проявляється духовна сутність людини, її прагнення до саморозвитку і самореалізації. Свобода діяльності – головна умова будь-якої творчості – виробничої, культурної, соціальної тощо. Акт свободотворчості є результатом взаємодії двох його складових – інтелектуального (ідеального) уявлення про бажану свободу і праксеологічну (практично-діяльнісну) енергію, підпорядковану досягненню мети.

Мотивація свободотворчої діяльності – складний комплекс, в якому центральне місце посідає потреба людини у добровільному здійснені вибору бажаної свободи, формування певної "моделі" умов, які забезпечують її реалізацію. Неабияку роль в системі цієї мотивації відіграє почуття незадоволення своїм буттям, адже насправді вільні не "ображені раби", а "винуваті сини" (А.Камю). Раціональні і чуттєві рівні свободи творчої свідомості у своїй взаємодії породжують відповідальність людини, таку інтегральну якість, яка зумовлює послідовність життєвої практики індивіда на її шляху до свободи.

"Внутрішня свобода" індивіда вимагає свого втілення в "зовнішній свободі", в утворенні комплексу суспільних свобод і гарантій, які забезпечують право особистості на саморозвиток і самореалізацію, морально зумовлений вибір відносно незалежний від реально існуючих багатовекторних ідеологічних, соціо-економічних, політичних чинників. Одна із праксеологічних функцій свободотворчості полягає у цілеспрямованому подоланні перешкод, які гальмують "розгортання свободи", обмежують вже здобуті її результати. Практичне значення має також діяльність людей, спрямована на зміцнення "бастіонів свободи", поширене відтворення тих соціальних інститутів і відносин, котрі забезпечують вже досягнуту свободу життєдіяльності. Важлива складова праксеологічної "ліберології" – створення обставин, адекватних новим потребам реалізації свободи, легалізація інноваційних зразків вільної творчості в різних сферах суспільного життя.

Свободотворчість – апофеоз людського духу, демонстрація його величі. Творити свободу – покликання зрілої особистості, яка органічно поєднує в собі безмежне прагнення до свободи і вміння відповідним чином організовувати свою життєдіяльність щодо її здійснення.

У висновках сформульовано основні теоретичні та практичні положення досліджуваної проблеми та окреслено перспективи її подальшої розробки. З'ясовано внутрішній сенс історико-філософської спадщини для створення сучасної концепції свободи особистості, як головної діючої особи суспільного життя. Свободу розглянуто при цьому як духовну самототожность індивіда, його здатность здійснювати невимушений вибір свого життєвого проекту, насамперед вибір “самого себе”, з'ясування здатності усвідомити і реалізувати власні сутнісні сили в самій свободі вибору. Саме в цьому сенсі роботи класиків світової філософії, присвячені дослідженню свободовизначення людини, рушійних сил її самореалізації, мають неминаюче значення.

В дисертації вибічно показано місце проблеми свободи вибору як міри прояву самої свободи, а вибір визначено в якості критеріального показника свободи особистості як способу самореалізації людини. З'ясовано взаємозв'язок інтелектуальної та соціальної свободи особистості; проаналізовано проблему засобів самореалізації свободи індивідуального вибору.

Здійснене дослідження свободи особистості висвітлює проблему самореалізації індивіда засобами вибору його світоглядної та життєвої позиції . В роботі послідовно реконструйовано історико-філософське осмислення проблематики свободи людини. Саме творів класиків світової філософії, присвячені дослідженню свободовизначення людини є справжньою основою пошуку новітніх аспектів розуміння сутності свободи особистості.

Доведено, що в історико-філософській спадщині знаходяться витоки “вселюдського” підходу до феномену свободи та розуміння сутності свободи не просто як свободи людини, а як відповідально мислячої та діючої Особистості; ідеї пріоритету особистості як суб'єкта свободи порівняно з іншими її суб'єктами. В межах класичного філософського дискурсу розкрито основні парадокси свободи, діалектику свободи і вільної особистості, встановлено неминучість появи нових видів несвободи і відчуження в процесі зростання міри свободи в цілому. У працях видатних мислителів різних епох запропоновані як строго окреслені дефініції свободи, так і метафоричні її визначення, розкриті основні зв'язки незалежності, автономності та її детермінації.

В роботі показано, що саме класики світової філософії стимулювали сучасне осмислення проблеми ілюзорної та істинної свободи, свобод внутрішньої і зовнішньої, духовної і соціальної, індивідуальної та суспільної, абсолютної та відносної міри свободи. У методологічно значимою для дисертаційної роботи стала ідея історичності та процесуальності свободи, інтерпретація її як неперервного акт звільнення людини в результаті рішень, які вона приймає, здійснення свого вибору та його реалізації в теорнтичній або ж практичній діяльності. Характеризуючи людину як особистість, що усвідомлює свою відповідальність за власну життєдіяльність, класики світової філософії визначили вибір, що об'єктивується у конкретних рішеннях і вчинках, як міру особистісної свободи, її найважливіший критеріальний показник.

Значне місце в досліджені відводиться концепції “вибору свободи”, як “міри прояву” самої свободи, та обґрунтовуються проблема обмеженості чи безмірності свободи. Так в концепції “вибору свободи” значиме місце посідає питання про межі, рамки взагалі і вибору зокрема. Про умови і ситуацію вибору, ціннісні орієнтири самого ”людського вибору”.

В роботі доведено, що класичній і сучасній історико-філософській літературі велику увагу приділено осмисленню сутності акту вибора. В самому ж підході до розуміння й інтерпретації феномена вибору чітко простежуються дві основні теоретичні лінії: раціоналістична, що стверджує детермінованість процесу і самого акту вибору, розглядає різноманітні варіанти її обумовленості, та ірраціоналістична, що наполягає на безосновному характері вибору, підкреслює принципову неможливість логічного осягнення механізму вольових вибірних рішень. Дискусії з питання обумовленості та обгрунтованості вибору є втілення більш загальної дискусії про співвідношення свободи і необхідності в людській діяльності. Ідея сумісності, змістовної єдності свободи і необхідності є характерною для конценпцій, які аналізують проблему вибору, користуючись категоріями і поняттями причинності (каузальності), нужди, потреби (Ю.Габермас, Б.Франкл, Е.Агацці, Р.Гвардіні та ін.).

В роботі виокремлено ідею класичної філософської думки стосовно гуманістичного сенсу людської свободи, її етичних імператив. Адже потенції свободи вибору можуть реалізовуватися як в руслі позитивної, конструктивної свободи так і у напрямку негативної, руйнівної свободи, нігілістичного, анархічного спрямування. В умовах реального соціуму свобода завжди містить в собі можливості спричинення зла.

Важливою характеристикою вибору є його плюралізм – наявність як найширшої різноманітності мотивів людської діяльності, кожний з яких може бути по-своєму виправданий, особливо в період суспільної нестабільності, смути, кризи, переоцінки цінностей, наділяє питання про відповідальність вибору особливим сенсом.

Проблема свободи вибору в її історико-філософському вимірі має педагогічний аспект – виховання високоморальної відповідальної особистості, яка не просто свідомо здійснює вибір, але й водночас бере на себе відповідальність за його реалізацію, своєю практичною діяльністю здійснює свій вільний, але відповідальний вибір.

Таким чином, в роботі зазначено, що індивідуальна автономія постійного вибору, досягаючи своєї кульмінації в ситуації екзистенціального напруження, відбувається в реальному соціумі, тобто у взаємозв'язку з іншими людьми, що акцентує значення соціального аспекту в проблематиці вибору. Найновіші дослідження феномена індивідуальної свободи звертають на цей аспект особливу увагу. Концепції позитивного екзистенціалізму, роботи Ю.Габермаса, Р.Рорті, К.-О.Апеля, Г.Йонаса та ін. істотно долають поширену в історико-філософській літературі думку про принципову несумісність особистої і суспільної свободи.

Іншими словами, проблематика вільного вибору за останні десятиліття збагатилася ідеєю поєднання особистої свободи і доль людської цивілізації в цілому, життєвої активно-будівничої позиції особистості зі “спасінням людства”. “Людина приречена на свободу” – це сартрівське зауваження є досить оптимістичним. Вибираючи гідне життя, людина тим самим орієнтує себе на створення таких його умов, які б змогли з часом перевести людське існування з режиму “виживання” в режим справжнього, “належного” життя. Людина сама творить свій вибір. Вибір, у свою чергу, творить людину, визначає сутність і смисл її свободи.Концепція свободи особистості і вільного вибору має таким чином виразний праксеологічний смисл. Феномен свободи, як це доведено в роботі, не належить включно до сфери теоретичного його осмислення, він за своєю суттю є глибоко життєвим явищем (онтологія свободи), яке багато в чому визначає долю соціума в цілому і буття кожного індивіда зокрема.

Здійснене дослідження звичайно ж не претендує на вичерпне розв'язання всіх поставлених дослідницьких завдань. Ще В.Ляйбніц зазначив, що для людського розуму існує два найзаплутаніших питання (“два лабіринта”): структура безперервного та природа свободи. Наш час додав нових філософських фарб до палітри визначень свободи, збагатив її інноваційними смислами і значеннями: зростання ступеню свободи і її значення для самореалізації особистості, безпрецедентне збільшення об'єктів вибору ідеалів і цінностей свободи, посилення відповідальності за свій вибір та форми його здійснення, які ще потребують свого вивчення.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Подолянко Л.А. Філософія свободи: класика і сучасність //Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць – К.: Український