НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

САВЧУК Костянтин Олександрович

УДК 341.09

Міжнародно-правові погляди академіка

В.Е. Грабаря

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник | - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України ДЕНИСОВ Володимир Наумович

завідувач відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, доцент, член-корреспондент Академії правових наук України БУРОМЕНСЬКИЙ Михайло Всеволодович

професор кафедри міжнародного права та іноземного законодавства Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого (м. Харків)

кандидат юридичних наук, доцент

НЕЛІП Михайло Іванович

доцент кафедри зовнішньої політики та міжнародного права Дипломатичної академії України при МЗС України (м. Київ)

Провідна установа |

- Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (кафедра міжнародного права)

Захист відбудеться 12 липня 2002 року о 1500 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 11 червня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Усенко І. Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Дослідження історії міжнародного права та міжнародно-правової думки завжди було одним з найважливіших завдань науки міжнародного права, бо без знання її попередніх досягнень неможливо зрозуміти сучасне міжнародне право.

Однією з найвидатніших постатей в українській та російській науці міжнародного права був професор В.Е. Грабар (1865-1956) – академік НАН України, автор більше ніж 150 наукових праць у галузі міжнародного права. Його внесок у розвиток вітчизняної міжнародно-правової науки важко переоцінити. Як зазначав В.М. Корецький, В.Е. Грабар мав величезні знання, які можна побачити у всіх його працях, він не знав собі рівних у дослідженнях з історії середньовічного міжнародного права. Ряд фунда-ментальних праць В.Е. Грабаря, присвячених історії міжнародного права, принесли вченому світове визнання, а чимало міжнародно-правових концепцій В.Е. Грабаря, зокрема з проблем співвідношення війни та міжнародного права та реальної рівності держав, і нині не втратили свого значення для розуміння глибинних процесів розвитку міжнародного права.

Визнанням цінності наукової спадщини В.Е. Грабаря для розвитку сучасної науки міжнародного права є опублікування Оксфордським університетом англійською мовою відомої праці В.Е. Грабаря “Матеріали з історії літератури міжнародного права в Росії. 1647-1917”. Це видання було підготовлено завдяки титанічній праці професора Лондонського університету, іноземного члена Національної академії наук України У.Е. Батлера, який переклав цю книгу англійською мовою, написав до неї вступну статтю та підготував бібліографію праць вченого.

Разом з тим у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі поки що немає повного дослідження наукової діяльності В.Е. Грабаря та узагальнення її значення для розвитку вітчизняної міжнародно-правової науки як складової частини світової науки міжнародного права. Існують лише праці, присвячені вивченню окремих аспектів різноманітної творчості В.Е. Грабаря. Ці дослідження носять переважно довідково-біографічний характер (В.М. Дурденевський, А.М. Лодиженський, А.Т. Уусталь, М.М. Богуславський, М.В. Миронов, В.Н. Денисов, І.Б. Усенко, Ю.С. Шемшученко) або є оцінками окремих фундаментальних праць В.Е. Грабаря (Л.О. Камаровський, В.М. Корецький). Аналогічний характер має і згадане вище дослідження У.Е. Батлера.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною планової теми Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України”, яка розробляється в рамках проблеми “Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика” (номер державної реєстрації – 0100U000800).

Метою дослідження є аналіз наукової спадщини академіка В.Е. Грабаря і визначення його місця і ролі у вітчизняній та світовій міжнародно-правовій науці, що й обумовило основні завдання даного дисертаційного дослідження:

- проаналізувати творчий шлях, становлення та розвиток міжнародно-правових поглядів В.Е. Грабаря;

- визначити внесок вченого в дослідження історії міжнародного права і міжнародно-правових вчень;

- дати оцінку поглядам В.Е. Грабаря на розвиток міжнародного права з конкретних міжнародно-правових проблем;

- проаналізувати значення його міжнародно-правової спадщини для розвитку сучасного міжнародного права;

- розглянути практичну діяльність академіка В.Е. Грабаря в сфері міжнародного права.

Об’єкт дослідження - наукова діяльність В.Е. Грабаря як історика, теоретика і практика в галузі міжнародного права.

Предмет дослідження - міжнародно-правові погляди академіка В.Е. Грабаря в порівнянні з поглядами таких відомих юристів-міжнародників, як В.П. Даневський, П.Є. Казанський, Л.О. Камаровський, В.М. Корецький, Ф.Ф. Мартенс, М.О. Таубе та інш.

Методи дослідження. Дослідження базується на методологічних засадах таких юридичних наук, як історія міжнародного права, теорія міжнародного права, галузеві міжнародно-правові науки. В дисертаційній роботі широко застосовувалися загальні принципи наукового пізнання: об’єктивність, єдність історичного і логічного, комплексний підхід до висвітлення наукових проблем. У процесі дослідження були використані загальнонаукові методи – структурний, функціональний, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури (аналіз, синтез) та методи конкретно-наукових досліджень, які застосовуються в юридичній науці: історико-юридичний (переважно в першому та другому розділах роботи) формально-юридичний (в третьому розділі) та порівняльно-правовий.

Джерельна база дослідження охоплює насамперед наукові праці В.Е. Грабаря з різних галузей міжнародно-правової науки. Використовувалися як широковідомі, так і маловивчені праці вченого, а також архівні матеріали. Необхідність співставлення теоретичних концепцій В.Е. Грабаря з позитивним міжнародним правом обумовила використання чинних міжнародно-правових документів. Оскільки наукову діяльність В.Е. Грабаря не можна розглядати ізольовано від розвитку загальносвітової міжнародно-правової науки, в дисертації використані праці Г. Гроція, Е. Ваттеля, Й.К. Блюнчлі, Г. Гефтера, В.П. Даневського, П.Є. Казанського, Л.О. Камаров-ського, Ф.Ф. Мартенса, В.А. Незабитовського, Б.Є. Нольде, М.О. Таубе, Г. Кельзена, В.М. Дурденевського, В.М. Корецького, Є.О. Коровіна, а також сучасних вчених-міжнародників У.Є. Батлера, В.Г. Буткевича, В.Н. Денисова, А.І. Дмітрієва, Л.Г. Заблоцької, І.І. Лукашука та інш.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що дослідження є першою спробою в українській і зарубіжній міжнародно-правовій літературі на монографічному рівні дати комплексний аналіз наукової спадщини академіка В.Е. Грабаря і з’ясувати її місце у загальному розвитку юридичної науки, а саме:

- проаналізовано наукову біографію В.Е. Грабаря, уточнено і конкретизовано біографічні дані, зроблені оцінки і висновки, які стосуються окремих сторін його життя і творчості;

- в науковий обіг введено невідомі і маловідомі праці вченого, зокрема досліджено його історико-правові праці, що дозволило певним чином заповнити прогалини щодо його ролі і місця в розвитку міжнародно-правової науки;

- проведено аналіз поглядів В.Е. Грабаря як історика західноєвропейської, російської та української науки міжнародного права;

- дана оцінка оригінальним теоретичним концепціям співвідношення війни і міжнародного права та реальної рівності держав, що були розроблені В.Е. Грабарем на початку ХХ ст.;

- висвітлено науковий доробок В.Е. Грабаря щодо права війни (нині міжнародне гуманітарне право, що застосовується під час збройних конфліктів) та міжнародного приватного права.

Наукову новизну характеризують насамперед наступні основні положення дисертаційного дослідження:

1. Наукова діяльність В.Е. Грабаря хронологічно поділяється на три основні етапи: ранній – до 1893 р.; тартуський – 1893-1918 рр.; московський – 1918-1956 рр.

2. Методологія вченого базувалася головним чином на теоретичних концепціях школи позитивного міжнародного права. Характерною рисою наукових досліджень В.Е. Грабаря було широке використання історичного матеріалу та міжнародно-правової практики держав для розроблення теоретичних концепцій.

3. Головною заслугою В.Е. Грабаря як історика західної науки міжнародного права є те, що він обґрунтував наявність міжнародного публічного права в Давньому Римі, проаналізував вплив римського права на розвиток міжнародно-правових вчень у середньовічній Європі, довів, що існування міжнародного права як окремої системи норм права визнавалося англійськими вченими з XII-XIII ст., тобто задовго до Реформації, коли воно вже остаточно виділилося як міжнародне право, проаналізував міжнародно-правові погляди середньовічних католицьких богословів, які значною мірою вплинули на розвиток науки міжнародного права.

4. В.Е. Грабар вперше здійснив комплексне дослідження історії російської та української науки міжнародного права, починаючи від її зародження в XVII сторіччі і до початку ХХ ст., проаналізувавши міжнародно-правові погляди практично всіх вчених, які займалися дослідженнями міжнародно-правових питань на території Російської імперії.

5. В.Е. Грабар висунув концепцію несумісності війни з міжнародним правом і об’єктивної закономірності поступового усунення війни зі сфери міжнародних відносин за допомогою міжнародного права.

6. Одним з перших в юридичній науці В.Е. Грабар сформулював положення, що міждержавна система може бути стабільною тільки у разі юридичного закріплення особливих прав великих держав, що є проблемою, пов’язаною зі здійсненням принципу суверенної рівності держав у сучасному міжнародному праві.

7. В.Е. Грабар відомий як дослідник багатьох актуальних на той час питань права війни та як автор першої у вітчизняній юридичній літературі історико-юридичної праці з міжнародного повітряного права.

8. Праці В.Е. Грабаря з актуальних питань міжнародного приватного права та його практична діяльність у цій сфері сприяли розвитку правового регулювання економічних відносин СРСР з іншими державами в 20-30-х роках минулого сторіччя.

Теоретична і практична цінність дисертації випливає із завдань сучасної української науки міжнародного права, пов’язаних з необхідністю глибокого вивчення і всебічного узагальнення історії вітчизняної міжнародно-правової думки. Положення і висновки дисертаційної роботи дають змогу більш широко ввести до наукового обігу творчу спадщину В.Е. Грабаря, детально ознайомитися з його міжнародно-правовими поглядами, розкрити оригінальні шляхи розвитку російської і української міжнародно-правової науки кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Узагальнення і висновки дисертації можуть бути використані для подальшого наукового опрацювання питань з історії вітчизняної науки міжнародного права та сучасного міжнародного права.

Введені до наукового обігу теоретичні концепції В.Е. Грабаря можуть використовуватися й при формуванні міжнародно-правової позиції України з тих чи інших актуальних питань. У практичному плані результати дослідження можуть застосовуватися в процесі викладання навчальної дисципліни “Міжнародне право”, спецкурсу “Історія міжнародного права”, окремих галузевих дисциплін з міжнародного права.

Апробація і публікація результатів дослідження. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу міжнародного права і порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати досліджень доповідалися автором на Науково-практичній конференції “Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь” (Київ, 2000, тези опубліковані).

Матеріали дисертації використовувалися автором при викладанні курсу “Міжнародне право” в Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв та Київському інституті менеджменту та інформаційних технологій при Національному авіаційному університеті.

Основні положення і висновки дисертаційної роботи опубліковані у п’яти статтях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів (10 підрозділів), висновків і списку використаної літератури (172 джерела). Загальний обсяг роботи - 190 сторінок, в тому числі список використаної літератури - 28 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, формулюється мета і основні завдання дослідження, визначається його об’єкт, предмет, методи, вказуються основні джерела дослідження, розкривається новизна, теоретична і практична цінність дисертації, даються відомості про апробацію, публікацію, структуру і обсяг роботи.

У першому розділі – “Основні етапи розвитку міжнародно-правових поглядів В.Е. Грабаря” досліджується життєвий та творчий шлях В.Е. Грабаря, основні віхи становлення його як особистості та вченого, розглядається його наукова, викладацька та громадська діяльність.

Народився В.Е. Грабар 22 січня 1865 р. у Відні, а виховувався у сім’ї А.І. Добрянського (діда по матері), який був відомим діячем українського відродження у Закарпатті. Навчався у Колегії Павла Галагана у Києві, яку закінчив з найкращими оцінками. Вищу освіту В.Е. Грабар отримав на юридичному факультеті Московського університету, де одночасно з вивченням юридичних дисциплін відвідував лекції на історико-філологічному факультеті. У 1888 р. на запропоновану юридичним факультетом тему написав працю “Про міжнародні ріки”, за яку дістав золоту університетську медаль, а 1893 р. став приват-доцентом Юр’ївського (Тартуського) університету. Продовж наступних 25 років В.Е. Грабар працював на кафедрі міжнародного права цього університету і 1901 р. отримав посаду екстраординарного професора. У своєму автобіографічному нарисі “Чверть віку у Тартуському (Дерптському-Юр’ївському) університеті” В.Е. Грабар згадував, що тартуські роки були найщасливішим часом у його житті та найбільш плідними у науковій діяльності. В університеті він користувався великим авторитетом як серед студентів, так і серед викладачів, про що свідчить його обрання деканом юридичного факультету у 1907–1908 рр. та у 1915-1916 рр. З 1910 по 1915 рр. В.Е. Грабар був директором університетської бібліотеки, а в 1913-1914 рр. двічі обирався головою дисциплінарного суду університету. Він входив до групи прогресивної професури університету, не поділяючи курсу уряду на різку та насильницьку русифікацію, в той же час відстоюючи і законні інтереси російської культури. Він вважав за необхідне проводити обережну збалансовану національну політику, враховуючи поліетнічний склад населення Прибалтійського краю.

У 1901 р. В.Е. Грабар захистив у Московському університеті магістерську дисертацію “Римське право в історії міжнародно-правових вчень”. У своїй дисертації він показав, як внаслідок діяльності різних шкіл середньовічної правової думки (каноністів, глосаторів, постглосаторів) на основі римського права розвивалося міжнародне право. У 1917 р. він завершив працю над докторською дисертацією “Наука міжнародного права в Англії до Реформації”, рукопис якої згорів під час німецької окупації Тарту у 1918 р. Однак частина дисертації була надрукована у 1917 р. під назвою “Поняття природного та міжнародного права в англійській літературі ХІІ-ХVI віків”. У цьому дослідженні В.Е. Грабар довів, що в цей період англійським вченим було вже відоме міжнародне право як окрема галузь права, що регулює міждержавні відносини.

Необхідно також відмітити наукову роботу В.Е. Грабаря як редактора російського видання фундаментального курсу відомого німецького юриста Франца фон Ліста “Міжнародне право в систематичному викладенні”, яка розпочалася у 1902 р. і продовжувалася до кінця 20-х років. У першому виданні 1902 р. В.Е. Грабар вказав на ряд помилок та недоліків, які були враховані Лістом у наступному виданні цього курсу. Курс Ліста під редакцією В.Е. Грабаря видавався в Росії шість разів (у 1902, 1909, 1912, 1917, 1923 та 1926 рр.). В останньому виданні В.Е. Грабар додав до курсу багато нових матеріалів з розвитку міжнародного права після Першої світової війни та міжнародно-правової практики РРФСР та СРСР. У 1911 р. В.Е. Грабар написав рецензію на монографію С.М. Горяінова “Босфор та Дарданелли”, аналіз якої свідчить про його глибокі знання в галузі історії договірних відносин між Росією та Туреччиною в XVIII та ХІХ ст.

Під час Першої світової війни у липні 1918 р. В.Е. Грабар разом з іншими викладачами Юр’ївського університету переїхав до Вороніжу, де приймав участь у створенні нового університету. З 1923 р. по 1924 р. В.Е. Грабар був професором Московського університету, з 1922 по 1929 рр. - консультантом Наркомату зовнішньої торгівлі. Наприкінці 1922 – початку 1923 рр. В.Е. Грабар брав участь у Лозаннській конференції як експерт російсько-українсько-грузинської делегації. Під час Конференції він написав змістовну статтю “Питання про протоки на Лозаннській конференції”, в якій показав, що питання про право проходу військових судів через чорноморські протоки стало одним з ключових на Конференції і навколо нього зіткнулися інтереси Радянської Росії і Туреччини, з одного боку, і західних країн, з іншого.

Працюючи в Народному комісаріаті зовнішньої торгівлі СРСР, В.Е. Грабар брав активну участь у розробленні міжнародних договорів СРСР з рядом західних держав, зокрема з Німеччиною. Він відіграв також значну роль у розвитку радянської консульської практики та прийнятті Консульського Статуту СРСР 1926 р. В цьому Статуті було встановлено перелік функцій консула стосовно такого нового виду транспортного сполучення, як цивільний повітряний флот, і це справило певний вплив і на західне законодавство, зокрема на Швецький Статут 1930 р., “Інструкцію консулам” США 1933-1934 рр. Крім того, В.Е. Грабар виступав експертом у процесах, які вів СРСР в іноземних судах з питань щодо визнання чинності радянських декретів про націоналізацію та монополію зовнішньої торгівлі, а також щодо поширення на радянські торговельні представництва дипломатичних привілеїв та імунітетів. Ця його діяльність знайшла відображення в ряді праць з міжнародного приватного права, зокрема “Питання про підсудність іноземної держави в новітній юридичній літературі Італії”, “Торговий арбітраж в міжнародних договорах”.

Враховуючи великі заслуги В.Е. Грабаря в науці міжнародного права та його багаторічну викладацьку і практичну діяльність 22 листопада 1926 р. на засіданні спільного зібрання Всеукраїнської академії наук (ВУАН) його було обрано позаштатним академіком її соціально-економічного відділу. Передбачалося, що незважаючи на те, що він проживає у Москві, В.Е. Грабар має бути академіком з відповідним державним утриманням і періодично приїжджатиме у Київ для наукової роботи та участі в академічних зборах. Згідно з Статутом ВУАН, Народний комісаріат освіти УСРР мав затверджувати склад академіків. На жаль, гостра політична боротьба, яка точилася в той час навколо ВУАН, не дала змоги вченому працювати у Києві. Колегія Народного комісаріату освіти УСРР 9 березня 1928 р., звинувативши абсолютно безпідставно вченого в реакційних поглядах, не затвердила В.Е. Грабаря дійсним членом ВУАН. Україномовною працею В.Е. Грабаря стало надруковане в 1927 р. у “Записках соціально-економічного відділення ВУАН” цікаве дослідження про міжнародно-правові погляди Джона Мера (1469-1550), відомого в свій час англійського історика і богослова.

Після 1929 р. В.Е. Грабар займався переважно науковою діяльністю, працюючи до останніх днів свого життя в Інституті держави і права АН СРСР. Результатом його багаторічних досліджень стала фундаментальна праця “Матеріали до історії літератури міжнародного права в Росії (1647 – 1917)”, яку академік В.М. Корецький охарактеризував як “пам’ятник російській науці міжнародного права”. Помер В.Е. Грабар 26 листопада 1956 р. у Москві.

В другому розділі “В.Е. Грабар як історик міжнародного права” проведено комплексний аналіз наукового доробку В.Е. Грабаря в галузі історії міжнародного права та його науки. Зокрема, в дисертації досліджено погляди вченого на юридичну природу “jus gentium” (право народів), його оригінальна позиція щодо впливу римського права на розвиток доктрини міжнародного права, історію західноєвропейської, російської та української науки міжнародного права. Так, у праці “Первісне значення римського терміну jus gentium” В.Е. Грабар спростовує поширену в юридичній науці точку зору, що міжнародне право виникло лише наприкінці Середніх віків, аргументуючи це тим, що певні юридичні норми, які регулювали міждержавні відносини, були відомі ще народам античного світу. На основі аналізу значної кількості давньоримських джерел він висунув концепцію про існування міжнародного публічного права в нормах jus gentium, показав, що воно зародилося в міжродових відносинах італійських племен докласового періоду, коли існувало лише єдине міжродове “право”. З виникненням Римської держави jus gentium поступово розпалося на міжнародне право - jus gentium та внутрішнє право - jus civile або квіритське право. Саме спільним походженням пояснює В.Е. Грабар схожість цих обох систем права в Давньому Римі. Оригінальна концепція В.Е. Грабаря щодо походження jus gentium знайшла почесне місце у вітчизняній науці історії міжнародного права.

В.Е. Грабар цілком справедливо розглядається як знаний фахівець у галузі середньовічної доктрини міжнародного права. Аналізуючи його творчий доробок у цій галузі, слід підкреслити, що жоден юрист-міжнародник як вітчизняний, так і західний не мав таких фундаментальних знань з цього періоду розвитку науки міжнародного права. У своїй магістерській дисертації “Римське право в історії міжнародно-правових вчень”, яку він 24 березня 1901 р. блискуче захистив у Московському університеті, В.Е. Грабар довів, що римське право в інтерпретації середньовічних юристів (глосаторів, постглосаторів, каноністів) стало основою для виникнення багатьох норм сучасного міжнародного права. Аналізуючи середньовічні правові джерела, В.Е. Грабар дійшов висновку, що, починаючи з ХІІ ст., римське право стало застосовуватися для регулювання міждержавних відносин, які пізніше склалися в окрему міжнародно-правову систему. В.Е. Грабар показав, що саме глосатори, спираючись на норми римського права, виходили з територіального верховенства окремих політичних союзів, розглядали питання справедливих та несправедливих війн, досліджували правовий статус іноземців тощо.

В.Е. Грабар показав як дезінтеграція Священної Римської імперії призвела до набуття створеними в її межах політичними союзами ознак незалежних держав. Римське право в інтерпретації постглосаторів перетворилося в свого роду міжнародне право для держав Західної Європи. Коли постглосатори не знаходили в римському праві норм, які могли допомогти їм розв’язати практичні питання, пов’язані з сферою міжнародних відносин, вони зверталися до природного права або до права народів, і особливо це простежується вже в трактатах Бартола. Поступово римсько-правові уявлення в галузі міжнародних відносин набувають форми природноправових, що призвело у ХVІ-ХVІІ ст. до остаточного відокремлення міжнародно-правової науки. Продовжуючи досліджувати тему дисертаційної роботи, В.Е. Грабар опублікував працю “Питання міжнародного права в юридичних консультаціях Балда”, в якій дослідив внесок цього видатного представника школи постглосаторів, учня і послідовника Бартола, в розвиток доктрини і практики міжнародного права.

В.Е. Грабар вперше звернув увагу на розвиток науки міжнародного права в Англії до Реформації і довів, що міжнародне право як система правових норм, що регулює міждержавні відносини, було відоме англійськими юристами вже в той період, та дав аналіз міжнародно-правових поглядів провідних англійських філософів, юристів і богословів, зокрема Джона Вікліфа та Джона Мера. Ще одне дослідження з історії міжнародного права в Англії В.Е. Грабар присвятив питанню застосування репресалій у період правління Едуарда ІІ. До нього жоден фахівець з міжнародного права навіть побічно не торкався цієї теми. Як історик В.Е. Грабар займався також дослідженням маловідомої проблеми з історії науки міжнародного права - доктрини міжнародного права в період раннього середньовіччя, так званих “темних віків” (IV-XII ст.). Цьому питанню він присвятив дві праці, які були опубліковані французькою мовою: “Доктрина міжнародного права Святого Августина” та “Нарис історії літератури міжнародного права у середні віки з IV по XII ст.”. На думку В.Е. Грабаря, саме Святий Августин висунув основні принципи, на яких базувалося міжнародне право середньовічної Європи, зокрема концепцію загального співтовариства роду людського як певної єдності християнських народів. Практично вперше ним проаналізовані погляди Ісидора Севільського, Григорія Турського, Фоми Аквінського та інших середньовічних богословів на право війни, договірне право, посольське право.

Великою заслугою В.Е. Грабаря як історика міжнародного права є й те, що він дослідив міжнародно-правові наслідки діяльності Вселенських соборів католицької церкви, ввів до наукового обігу та видав два збірника джерел з середньовічного посольського права. Слід відзначити, що підготовка цих збірників вимагала значних зусиль, оскільки джерела, з яких вони мали складатися, знаходилися в фондах рідкісних книг та рукописів багатьох іноземних бібліотек. Шукаючи ці матеріали, В.Е. Грабар працював у бібліотеках Тарту, Петербурга, Лондона, Парижа, Мюнхена, Мадрида, Дрездена, Бона.

В.Е. Грабар приділив велику увагу дослідженню ролі та місця Гуго Гроція в розвитку науки міжнародного права. Він розглядав Гуго Гроція і Альберіко Джентілі як фундаторів двох основних напрямків у науці міжнародного права – природноправового і позитивістського. Гуго Гроцій спирався на праці Ціцерона, Святого Августина, іспанських богословів XV-XVI ст., а також на протестантських богословів. Джентілі продовжував суто юридичну традицію, яку започаткували у ХІІ ст. глосатори та розвинули у ХІV ст. постглосатори - Бартол, Балд, Джованні да Леньяно. На думку В.Е. Грабаря, обидві школи мали як свої переваги, так і недоліки, але позитивно-правова школа була у певних питаннях сміливішою та більш послідовною. На нашу думку, така постановка питання з боку В.Е. Грабаря є не зовсім точною. Він, як позитивіст, вбачав у тісному зв’язку права і моралі слабку сторону міжнародно-правового вчення Гуго Гроція, в той час як чимало дослідників, розглядають цей факт як перевагу концепції Гроція. Слід також підкреслити, що Гроція не можна розглядати лише як представника природно-правової школи: навпаки, він у своїх дослідженнях визнавав існування природного і позитивного міжнародного права у відповідній взаємодії.

Найбільш відомим дослідженням В.Е. Грабаря з історії міжнародного права є його праця “Матеріали до історії літератури міжнародного права в Росії (1647-1917). Наукова новизна цієї фундаментальної праці полягає в тому, що автор вперше систематизував у хронологічному порядку практично всі джерела з історії російської літератури міжнародного права, починаючи від її зародження в Посольському приказі Московської держави в середині XVII ст. і завершуючи добою її справжнього розквіту наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Оскільки В.Е. Грабар виклав міжнародно-правові погляди не тільки російських, але й українських юристів-міжнародників, дана праця являє собою найважливіший сучасний методологічний інструментарій та безцінне джерело фактичного матеріалу для кожного дослідника вітчизняної науки міжнародного права. За кількістю використаних джерел ця книга є унікальним виданням. Крім юридичної, автор широко використав політичну, дипломатичну, філософську, навіть поетичну (Ломоносов, Радищев) літературу. У цій книзі дано розгорнуту картину розвитку науки міжнародного права, аналізуються міжнародно-правові погляди діячів Посольського приказу (А.С. Матвєєва та Г.К. Котошихіна), П.П. Шафірова, М.В. Ломоносова, Ф.І. Міллєра, О.Ф. Малиновського, О.М. Радищева, А.П. Куніцина, Т.Ф. Степанова, І.К. Івановського, М.Н. Капустіна, А.М. Стоянова, Д.І. Каченовського, Ф.Ф. Мартенса, М.М. Коркунова, В.А. Незабитовського, О.О. Єйхельмана, Л.О. Камаровського та багатьох інших (всього більше 1000 діячів). Крім того, значна увага приділена розгляду практики Росії у сфері застосування міжнародно-правових норм з використанням для цього оригінальних документів – урядових актів та висловлювань найбільш визначних дипломатів з міжнародно-правових питань. Ця праця, підписана до друку самим автором, побачила світ у 1958 р. вже після його смерті.

Третій розділ дисертаційної роботи “Внесок В.Е. Грабаря в розвиток теоретичних засад сучасного міжнародного права” присвячений дослідженню оригінальних теоретичних концепцій вченого та його спадщини в окремих галузях міжнародного права та у міжнародному приватному праві. Ця сфера наукової діяльності В.Е. Грабаря до цих пір не привертала належної уваги дослідників.

Серед теоретичних праць В.Е. Грабаря слід відмітити його вступну лекцію “Війна та міжнародне право”, в якій він висунув оригінальну концепцію співвідношення війни та міжнародного права як двох засобів регулювання міждержавних відносин. Вчений справедливо вважав, що питання про співвідношення війни та міжнародного права є ключовим питанням міжнародно-правової науки, навколо якого зосереджуються всі дослідження природи та сутності міжнародного права. На його думку, війна та міжнародне право є несумісними за своєю сутністю і компроміс між ними може бути лише тимчасовим. Раніше чи пізніше право повинно остаточно викоренити війну з міжнародних відносин. Він детально проаналізував два погляди на проблему взаємовідносин війни та міжнародного права, які панували у тогочасній міжнародно-правовій та філософській літературі. Згідно з першою, війна повинна підпорядковуватися міжнародному праву, отримувати від нього закони, що її регулюють. Міжнародне право стоїть вище війни тому, що воно не потребує війни для виправдання свого існування, а війна без міжнародного права може бути тільки розбійництвом. Право крок за кроком витісняє війну з сфери суспільних відносин. Такої точки зору, на його думку, дотримувалася більшість юристів-міжнародників. Це також підтверджувалося кодифікацією законів та звичаїв війни, що почалася у другій половині ХІХ ст. і отримала подальший розвиток у ХХ ст. в міжнародному гуманітарному праві.

Помилка захисників війни (яких багато і сьогодні) полягає, на думку В.Е. Грабаря, в ототожненні понять боротьба та війна. Боротьба є родовим поняттям, яке включає й війну як один з її видів і не більше. Війна є нижчою формою боротьби. Головною рисою війни є грубе фізичне насильство, а інші, більш високі форми боротьби, позбавлені цієї риси. Без боротьби міжнародне співтовариство держав не зможе існувати і розвиватися (як неможливий будь-який розвиток без боротьби), але ця боротьба повинна проводитися виключно мирними засобами. Таким чином, В.Е. Грабар сформулював теоретичне підґрунтя принципу мирного співіснування держав, що отримав розвиток у сучасному міжнародному праві.

Розглядаючи проблему співвідношення війни та міжнародного права, В.Е. Грабар накреслив своєрідну схему історичного розвитку міжнародного права. Був час, коли у міждержавних відносинах панувала виключно сила і міжнародного права тоді ще не існувало. Потім з’являється право і поступово витісняє війну. Історія міжнародного права - це процес звуження кола питань, які вирішуються силою. Причому це відбувається двома шляхами: по-перше, за допомогою звуження меж війни (створення нейтральних територій), а по-друге, за допомогою обмеження засобів війни (розвиток законів та звичаїв війни). На його думку, сама логіка історичного розвитку міжнародних відносин та міжнародного права веде до встановлення міцного миру у всіх частинах земної кулі. В.Е. Грабар поділяв точку зору Іммануіла Канта, згідно з якою “вічний мир” має стати вищим завершенням всього правового розвитку людства. При цьому такий мир не буде вічним спокоєм і кінцем розвитку цивілізації, а, навпаки, він буде початком справжнього розквіту всіх народів земної кулі.

У своїй праці “Початок рівності держав в сучасному міжнародному праві” В.Е. Грабар висунув оригінальну концепцію реальної рівності держав. Він визнавав повну юридичну рівність всіх держав незалежно від рівня їх могутності, але, на його думку, рівність держав слід розуміти лише як рівне право розпоряджатися в межах своєї території, тобто рівність суверенітетів. Міждержавна система повинна засновуватися на різному ступені участі кожної держави в конкретних питаннях міжнародного життя. В.Е. Грабар підкреслював, що держави самі відмовляються від абсолютної рівності, коли мова йде про обов’язки, наприклад, обов’язок сплати членських внесків у міжнародних організаціях. Оскільки не може бути прав без відповідних обов’язків, то певний взаємозв’язок між розміром членських внесків та обсягом прав держави в будь-якій міжнародній організації є цілком справедливим. Він вважав, що участь держави у вирішенні загальних міжнародно-правових питань має знаходитися у певній відповідності з кількістю повноправного населення, що мешкає на її території. На його думку, стверджувати, що голоси Ліберії чи Чорногорії важать на міжнародних конференціях стільки ж, скільки голоси Росії чи Англії, означає абсолютно відокремитися від дійсності і оперувати фікціями.

Такі теоретичні підходи знайшли застосування в практиці багатьох міжнародних організацій, зокрема економічного характеру. В певній мірі ідея реальної рівності держав втілена в інституті постійних членів Ради Безпеки ООН. Маючи особливі права (право вето), великі держави несуть і особливу відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки. Слід підкреслити, що, навіть у складних умовах “холодної війни”, принцип одноголосності великих держав у Раді Безпеки ООН зіграв певну позитивну роль при вирішення питань підтримання безпеки та миру. Отже, цей принцип має значення й сьогодні. У світлі змін у міждержавній системі, які сталися після розпаду СРСР та закінчення “холодної війни”, актуальним є питання розширення складу Ради Безпеки ООН, особливо включення до неї в якості постійних членів інших держав, що мають значний вплив на міжнародні відносини.

В.Е. Грабар зробив значний внесок у дослідження конкретних питань права війни. Так, у своїй монографії “Оголошення війни в сучасному міжнародному праві” він узагальнив величезний фактичний матеріал щодо міжнародної практики початку війн у ХІХ ст. і довів, що за станом на початок ХХ ст. старовинний міжнародно-правовий звичай оголошення війни втратив своє юридичне значення. Ця праця побачила світ у 1904 р. і тому в ній не могли бути враховані положення Конвенції про початок військових дій від 5 жовтня 1907 р., в якій було заборонено початок військових дій без “попереднього та недвозначного попередження”. З прийняттям Статуту ООН, який заборонив застосування сили чи погрози силою дана Конвенція втратила свою чинність. Статті В.Е. Грабаря з окремих питань (право війни, право міжнародних договорів, морське, дипломатичне, консульське право тощо) та про персоналії різних авторів з міжнародного права, що відрізняються високим рівнем науковості та чіткістю викладення матеріалу, надруковані ним у чотирьох великих словниках - Брокгауза та Ефрона, Новому енциклопедичному словнику, Словнику державних та юридичних наук Волкова та Філіппова, Енциклопедичному словнику Гранат, і таких статей нараховується понад 60.

В.Е. Грабар був автором першої у вітчизняній міжнародно-правовій літературі історико-юридичної праці з міжнародного повітряного права, в якій він показав, що, хоча це право є явищем ХХ ст. і воно виникло разом з авіацією, правове регулювання статусу повітряного простору в широкому сенсі має досить давню історію і простежується вже в римському праві.

В.Е. Грабар вперше дав систематичний аналіз історії розвитку науки міжнародного приватного права в Росії. Його дослідження з актуальних питань міжнародного приватного права сприяли розвитку правового регулювання торговельних відносин СРСР з західними країнами в 20-30-х рр. ХХ ст.

У висновках сформульовані основні результати дослідження.

Становлення В.Е. Грабаря як вченого відбувалося під впливом ідей позитивістської школи міжнародного права. Всі його праці засновані на великому історичному матеріалі і в той же час він використовував історичні факти та міжнародно-правову практику держав для побудови теоретичних конструкцій, вважаючи одну юридичну догматику недостатньою для розуміння закономірностей розвитку міжнародного права, його галузей та інститутів.

Одним з головних напрямків наукової діяльності В.Е. Грабаря було дослідження історії міжнародного права та її науки. Проаналізувавши велику кількість давньоримської історичної та юридичної літератури, він обґрунтував існування міжнародного права вже в Давньому Римі. Історико-юридичні праці В.Е. Грабаря сприяли новому сприйняттю багатьох аспектів розвитку середньовічної міжнародно-правової думки. В.Е. Грабар вперше у світовій науці показав вплив римського права в інтерпретації глосаторів та постглосаторів на розвиток науки міжнародного права у Середньовічній Європі. Ним також був досліджений генезис англійської науки міжнародного права, починаючи з ХІІ ст., та питання міжнародного права в працях католицьких богословів. Значну увагу В.Е. Грабар приділив дослідженню місця та ролі Гуго Гроція та Альберіко Джентілі в розвитку науки міжнародного права. Він розглядав їх як фундаторів двох основних напрямків - природноправового (Гуго Гроцій) та позитивістського (Альберіко Джентілі), хоча слід зазначити, що така точка зору не є безсумнівною. Фундаментальна праця В.Е. Грабаря “Матеріали з історії літератури міжнародного права в Росії (1647-1917)” стала справжньою енциклопедією історії вітчизняної міжнародно-правової науки, оскільки в ній детально проаналізовано погляди всіх фахівців, які в тій чи іншій мірі досліджували міжнародно-правові питання, починаючи від маловідомих діячів і закінчуючи всесвітньо відомими вченими.

В.Е. Грабарем зроблено вагомий внесок в дослідження основних теоретичних засад сучасного міжнародного права. Свої здобутки він реалізував у розроблених ним концепціях співвідношення війни та міжнародного права, а також реальної рівності держав. На його думку, війна та міжнародне право виступають двома засобами регулювання міждержавних відносин, але в той же час вони є несумісними за своєю сутністю. Компроміс між ними може бути лише тимчасовим: раніше чи пізніше міжнародне право витіснить війну і боротьба між державами (а без боротьби міждержавна система не може розвиватися, оскільки будь-який розвиток без боротьби є неможливим) буде проводитися тільки мирними засобами. Розглядаючи співвідношення юридичної рівності та фактичної нерівних можливостей держав у залежності від рівня їх могутності, В.Е. Грабар прийшов до висновку, що міжнародне право інколи допускає відступи від абсолютної рівності держав. Стабільна міжнародна організація повинна засновуватися на врахуванні особливих інтересів великих держав. В.Е. Грабар зробив помітний внесок у дослідження питань права війни, права міжнародних договорів, дипломатичного та консульського, повітряного та міжнародного приватного права.

Основні положення дисертації викладені автором у таких публікаціях:

1. В.Е. Грабар як історик науки міжнародного права // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.- Вип. 8.- К., 2000.- С. 435-439.

2. В.Е. Грабар про війну та мир в міжнародних відносинах // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць.- Вип. 22.-Ч. 2.- К., 2000.- С. 137-144.

3. В.Е. Грабар про роль Гуго Гроція в розвитку науки міжнародного права // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Вип. 23.- Ч. 1.- К., 2000.- С. 102-111.

4. Міжнародно-правові ідеї В.Е. Грабара і сучасність // Правова держава.- Вип. 12.- К., 2001.- С. 627-639.

5. Роль вітчизняної міжнародно-правової спадщини у формуванні правової освіти