ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СЛИВКА РОМАН РАДОСЛАВОВИЧ

УДК 911.3 : 312

ЕТНОГЕОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

БОЙКІВЩИНИ

11.00.02 – економічна і соціальна географія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Львів – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі географії України у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівни: | доктор географічних наук, професор

Заставний Федір Дмитрович,

Львівський національний університет імені

Івана Франка, завідувач кафедри географії України

Офіційні опоненти: | доктор географічних наук, професор

Олег Іванович Шаблій,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, завідувач кафедри економічної і соціальної географії

кандидат географічних наук, доцент Дмитро Володимирович Ткач,

Тернопільська академія народного

господарства, доцент кафедри розміщення продуктивних сил і управління трудовими ресурсами

Провідна установа: | Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра економічної і соціальної географії

Захист відбудеться 21 червня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.08 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Дорошенка, 41)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів,

вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий 21 травня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор географічних наук, професор Волошин М.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Бойківська етнографічна група українського народу в особливих історичних, соціально-економічних та природно-географічних умовах створила самобутню культуру , яка є невід’ємною частиною національної культури.

Більшість сучасних етнографічних і географічних праць присвячені вузькогалузевим проблемам і дають уяву лише про окремі аспекти життя бойків; вони не розкривають особливостей їх сучасного буття і просторових особливостей життєдіяльності. В останні десятиліття глибинні процеси змінили життєве середовище бойків. Отже, актуальною є проблема захисту традиційної культури від деградації та дегуманізації. Важливо вивчити просторові особливості життєдіяльності етнографічної групи та з’ясувати, які зміни відбуваються у сучасних умовах. В етногеографічному дослідженні акцент зроблено на вивченні зв’язків між способом життя бойків і природним середовищем.

Підтримка самобутньої культури Бойківщини потребує державного комплексного планування і реалізації регіональної політики. З цією метою можуть бути використані відомості про просторові особливості життєдіяльності бойківської етнографічної групи в сучасних умовах. Можливості і перспективи розвитку Бойківщини з’ясовані в роботі на основі інформаційної бази даних, складеної на основі теоретичних та методологічних засад суспільно-географічного дослідження.

Об’єктом дослідження дисертації є етногеографічний район Бойківщина.

Предметом дослідження є просторові аспекти трансформації життєдіяльності гірської етнографічної групи бойків у другій половині XX століття.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення просторової організації життєдіяльності бойків та виявлення найважливіших тенденцій у її трансформації в другій половині XX ст.

Відповідно до окресленої мети було поставлено такі завдання:

-

-

-

-

Методологічна основа і методи дослідження. В основу методології покладено дослідження провідних українських та зарубіжних етногеографів, економіко- і соціогеографів та визначних національно-культурних діячів.

В роботі використовувались наукові праці І.Франка, Ю.Гошка, Р.Кирчіва, В.Кубійовича, А.Пономарьова, В.Наулка, С.Павлюка, І.Теслі, М.Тиводара, М.Фащевського, І.Крала (I.Kral), Я.Фальковського (J.Falkowski), Р.Райнфуса (R.Reinffus), Ю.Бромлея, В.Козлова , Е.Маркаряна та ін.

Методологічну базу дослідження утворюють загальнонаукова та конкретнонаукова методології з даної проблематики. У роботі використані також загальнонаукові методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, моделювання та ін. Застосовувались також експедиційний, порівняльно-географічний, картографічний та історико-географічні методи . Для опрацювання статистичних даних використовувались математичні методи.

Наукова новизна одержаних результатів.

–

–

–

–

–

Практичне значення роботи. Основні положення даної дисертаційної роботи можуть бути використані при:

–

–

–

–

Результати досліджень частково впроваджені у формі наукових звітів підпроекту “Історичне землекористування” спільного українсько-німецького наукового проекту “Дністер” в 1999-2001 роках.

Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати дисертаційного дослідження отримані здобувачем особисто. Співавторські ідеї та розробки не використовувалися. При виконанні роботи здобувачем опрацьовано звітно-фондові матеріали державних установ та організацій Львівської, Закарпатської та Івано-Франківської областей. Обробка польового матеріалу та статистичних масивів цифрових даних проведена самостійно з використанням програмного продукту Microsoft Excel–97.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень апробовано в доповідях і матеріалах VII з’їзду Українського географічного товариства в 2000 р., а також обговорювалися на щорічних наукових конференціях географічного факультету Львівського національного університету (1998-2000 рр.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані в 6 наукових працях загальним обсягом 1,25 друк. арк.

Структура та обсяги дисертації. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів та висновків, списку використаної літератури. Її обсяг становить стор. машинописного тексту, стор. рисунків, стор. літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі дисертаційного дослідження – “Теоретико-методологічні та методичні основи етногеографічного дослідження Бойківщини” – розглядаються актуальні проблеми етнографічної групи та території її проживання. Більша частина українського етносу переживає глибоку трансформацію традиційного способу життя під впливом інтернаціоналізації більшості сфер життєдіяльності, а також вирівнювання середовища проживання і праці під впливом урбанізації та індустріалізації. Етнографічна група в час максимального поширення масової культури може зберегтись в умовах більш стійкого щодо новацій сільського середовища.

В дисертації ми виходили з того, що етнографічна група не є стійкою спільністю, а самі її члени не завжди усвідомлюють свою етнокультурну своєрідність. Етногеографічний район Бойківщина – це населена бойками територія, що приурочена до гірських ландшафтів Карпат. Попри значний вплив соціально-економічних чинників спосіб життя населення етногеографічного району Бойківщина в значній мірі детермінується умовами проживання в горах. Етногеографічна межа – це границя етногеографічного району, яка окреслює межі розселення населення, спосіб життя якого зумовлений певними територіальними особливостями.

Просторові особливості буття етнографічної групи розкривають закономірності розвитку локальних форм етнічної культури. Вони досліджувались шляхом вивчення окремих складових способу життя населення Бойківщини: відтворювальної, трудової, розселенської, споживчої, соціо-природної, духовно-культурної діяльності.

У методичному підрозділі охарактеризовані особливості використання у процесі географічного вивчення Бойківщини основних географічних, історичних та математичних методів. В роботі застосовано методи історико-географічних зрізів і діахронного аналізу. Для потреб порівняльно-географічного аналізу застосовувався метод бальної оцінки.

Для вивчення закономірностей і тенденцій в розвитку етнічних явищ і процесів застосовувався метод моделювання. Абстрактно-логічні моделі сільської місцевості, периферійного села, охоронного ландшафту відображають взаємодію населення і природного середовища і дають змогу дослідити специфіку соціоприродної життєдіяльності етнографічної групи. Експедиційний метод використовувався при дослідженні способу життя населення та етногеографічних меж Бойківщини.. Статистичні дані отримано з первинних матеріалів, щорічних збірників районних управлінь статистики

У комплексі з іншими методами вивчалась структура, стан і динаміка етносоціальних явищ за допомогою картографічних методів. Застосовано такі прийоми аналізу, як візуальний опис за картами та графічні побудови (графіки, блок-діаграми).

В останньому підрозділі першого розділу охарактеризовано внесок більш як 40 науковців у дослідження етнографічної культури бойків, наведено бібліографію з понад 60 наукових праць цих авторів.

В другому розділі – “Загальногеографічні особливості бойківського етногеографічного району” – зроблено оцінку географічного положення, встановлено етногеографічні межі, з’ясовано адміністративно-територіальний поділ, етнічний склад населення, дано природно-географічну характеристику Бойківщини. Населення західної Бойківщини (80 населених пунктів у колишніх Добромильському і Сяноцькому повітах Польщі) постраждало внаслідок депортації українців в ході операції “Вісла” у 1947 році. Ці землі зараз в складі державної території Польщі. Ряд сіл зникли взагалі (16 сіл), частина з них існують (60 сіл), але є здебільшого незначними поселеннями, де українці є у меншості. Розвиток етнографічної групи на своїх історичних землях був насильно припинений. Тому об’єктом дослідження роботи є частина Бойківщини в межах України.

На території етногеографічного району переважає сільське населення (67%). В межах Львівської, Івано-Франківської і Закарпатської областей Бойківщина займає периферійне положення. Все це сприяє збереженню етнографічної культури бойків. Найбільш інтенсивне розселення по території ЕР відбувалось на протязі X–XVII ст. В цьому процесі головна роль належить українському населенню. Депортація польського населення, рееміграція австрійських та німецьких колоністів, етноцид проти євреїв, циган спричинили до того, що в другій половині XX ст. частка українського населення Бойківщини збільшилась з 70% до 97,9%. При проведенні адміністративно-територіальних меж не враховувались етнографічні особливості місцевого населення, тому адміністративно-територіальний поділ не відповідає потребам комплексного збереження та розвитку традиційної культури. Повністю бойківськими є тільки Воловецький, Сколівський та Турківський райони.

Життєдіяльність бойків розвивається у тісній взаємодії з природним середовищем території, яке позначилось на розселенській (форма поселень, щільність забудови), трудовій (зайнятість населення, співвідношення між тваринництвом і рослинництвом та ін.), соціоприродній (особливості освоєння природного середовища), духовно-культурній (традиційна матеріальна і духовна культура) діяльності населення та у формуванні культурних ландшафтів.

У третьому розділі дисертаційного дослідження – “Просторово-територіальні аспекти життєдіяльності бойків ” – встановлено, що для бойківського населення працездатного віку характерною є перевага чоловічого населення над жіночим як по відносних, так і по абсолютних показниках, ця перевага є більш відчутною для сільського населення (на 13,4%). Відбувається збільшення питомої ваги шістдесятирічних та старших. У Сколівському і Турківському районах на утриманні 1000 осіб працездатного віку є 997 осіб непрацездатного віку, це значно більше у порівнянні з Львівською областю (на 1000 працездатних 761 непрацездатниих). Для Бойківщини, як і для всієї України, характерним є перший тип відтворення населення. З 1997 року на території Бойківщини спостерігається процес депопуляції, який більш інтенсивний серед міського населення. Особливо загострена ця проблема в південно-західній (Долинський, Рожнятівський райони), північній (Дрогобицький, Старосамбірський райони) і частково у центральній (Сколівський район) частинах Бойківщини. В 1999 році тут спостерігались низькі показники народжуваності – 12,3% , смертності – 12,8% , природного приросту – - 0,5%. Найкращі показники характерні для закарпатської частини Бойківщини, на 1998 рік для Міжгірського району показник природного приросту склав +3,6%. В сільській місцевості Бойківщини демографічні показники вищі – природний приріст в 1999 році тут додатний і становить – +0,2%. Депопуляція підсилена значними розмірами зовнішньої міграції. Міграційні процеси зменшують певною мірою проблему зайнятості, але оскільки виїжджають переважно особи відтворювального віку, це позначається на зниженні природного приросту населення. Оцінка формування чисельності населення Воловецького і Міжгірського районів показує, що за період 1989-1999 років природний приріст, який склав 4,4 тис. осіб не компенсував від’ємного сальдо міграції (-5,1 тис.осіб).

В межах етногеографічного району знаходяться чотири міста, 11 селищ міського типу та 332 сільських населених пункти. Для Бойківщини характерною є нижча, ніж по Україні густота населення. На 1.01.2000 р. вона становила 45 ос. на 1кв.км. (по Україні – 84 ос., в Карпатському регіоні – 113 ос.). Сільській розселенській діяльності притаманні риси традиційності, які проявляються у формі і способі забудови сіл, особливостях дерев’яної архітектури, розташуванні і структурі сільськогосподарських угідь.

В селах проживає 67 % мешканців Бойківщини. Цей показник більш як у два рази вищий, ніж загалом по Україні (32 %), але нижчий у порівнянні з Гуцульщиною (72 %). Таким чином, наприкінці XXст. Бойківщина є сільським регіоном.

Характерною для регіону є забудова села вздовж рік і доріг однією вулицею (одновулична), таких сіл 60% від загальної кількості. Часто спостерігається поділ сіл на територіальні частини, так званий “нижній” чи “вижній” кінець. Сільські населені пункти Бойківщини знаходяться на абсолютних висотах від 400 м (с.Сливки) до 800 м (с.Сенечів). Всі міста і села в 90-х роках отримали гірський статус.

Особливістю населених пунктів Бойківщини є те, що 59 % з них є дуже малих (до 200 осіб) і малими (200-500 осіб) селами (рис.1). Більшість населення (63 %) проживає в селах малої (200-499 осіб) і середньої величини (500-999 осіб). Середня людність сіл Бойківщини становить 740ос. Існує тенденція до зменшення людності більшості сіл, так на 1.01.2000р. вона становить тільки 58% рівня 1938 року. Сільське населення зменшилось за цей період на 39 % (з врахуванням набуття міського статусу деякими населеними пунктами). Порівняно з довоєнним періодом загальний приріст міського населення Бойківщини склав 145%.

Структура сільськогосподарських угідь (рілля – 45 %, пасовища – 34%, сінокоси – 20 %, багаторічні насадження – 1 %) дає змогу приблизно оцінити вагу рільництва і тваринництва у підсобному господарстві. Вона свідчить про співмірне використання господарської території для потреб рільництва і тваринництва. В сучасному господарстві бойків роль тваринництва навіть дещо більша, ніж землеробства. Проте, в різних ландшафтних районах спостерігаємо коливання частки ріллі в структурі сільськогосподарських угідь від 28 % (Горгани) до 57 % (Верхньодністровські Бескиди).

На Бойківщині спостерігається дуже низька зайнятість сільського населення (29%) в суспільному секторі економіки. Найскладніша ситуація склалася в селах Стрийсько-Сянської верховини (20%). Значною є маятникова трудова міграція у міста – 22 тис.осіб (становить 10% сільського населення). Найбільшою є зона впливу міської агломерації Борислав-Дрогобич-Стебник-Східниця (19 сіл, 3,5 тис. мігрантів). Поширеними типами сіл за зайнятістю населення є аграрний (57 сіл), аграрно-невиробничий (57), аграрно-промисловий (19), аграрно-лісогосподарський (11), невиробничо-аграрний (14), промислово-аграрний (12), промислово-невиробничий (9), лісо-аграрний (8). Села аграрного типу переважно приурочені до Стрийсько-Сянської та Міжгірської верховин, Верхньодністровських Бескидів.

У четвертому розділі - “Соціоприродна діяльність населення Бойківщини” – аналізується характер адаптації населення до природних умов Карпат. Дається узагальнююча характеристика кожного типу сільської місцевості, а також зроблено аналіз соціоприродної діяльності населення. Відібрано 21 показник, які відображають тенденцію до зміни способу життя, їх зібрано в чотирьох групах і оцінено в балах окремі аспекти життєдіяльності бойків по 6 типах сільської місцевості (див. рис. 2). В окрему таблицю (див. табл. 2) зведено чотири групи показників за підсумковими балами, які відображають характер збереженості соціоприродної діяльності бойків по типах сільської місцевості. Вищий сумарний бал відображає менший рівень трансформації соціоприродної діяльності бойків даного типу сільської місцевості.

Таблиця 1.

Якісна оцінка збереження соціоприродної діяльності

Тип СМ | Загальна оцінка сприятливості природних умов | Відносний бал | Загальна оцінка демографічної ситуації | Відносний бал | Загальна оцінка зайнятості населення в традиційному господарстві | Відносний бал | Загальна оцінка транспортної доступності | Загальний бал

Одно-сторонній | 9 | 2 | 13 | 4 | 9 | 6 | 3 | 15

Висхідно-долинний | 15 | 6 | 14 | 5 | 7 | 5 | 4 | 20

Вузько-долинний | 10 | 3 | 9 | 2 | 4 | 3 | 2 | 10

Схилово-долинний | 15 | 6 | 10 | 3 | 9 | 6 | 6 | 21

Улоговинний | 13 | 5 | 15 | 6 | 6 | 4 | 2 | 17

Широко-долинний | 12 | 4 | 10 | 3 | 9 | 6 | 5 | 18

Встановлено, що соціоприродна діяльність по типах сільської місцевості відмінна. Найбільш збереженою вона є у мешканців сіл, які проживають в межах схиловодолинного та висхіднодолинного типів місцевості (приурочені переважно до схилів Вододільно-Верховинського хребта). Погана транспортна доступність, наявність значних земельних ресурсів, необхідних для розвитку традиційного господарства, сприяють демографічній стабільності населення сіл цього типу, що проявляється у порівняно незначному скороченні чисельності населення, в його сприятливій віковій структурі. Встановлена закономірність – швидкість трансформації способу життя різна в різних частинах Бойківщини і залежать від типу сільської місцевості.

Запропоновано організувати 6 перспективних охоронних ландшафтів з метою розв’язання проблеми соціально-економічного розвитку периферійних частин Бойківщини. До складових, що формують оцінку етно-історико-культурної цінності ландшафтів, віднесено: 1) Тип сільської місцевості. 2) Збереженість традиційної житлової і сакральної забудови. 3) Максимальна зайнятість населення в традиційній трудовій діяльності. 4) Місцевість пов’язана з подіями історичного значення;

5) Близьке розміщення відносно природоохоронних територій. Виділені нами охоронні ландшафти включають всі 6 типів сільської місцевості Бойківщини. Пропонується організувати охоронні ландшафти не тільки в межах біосферних заповідників, національних природних парків, чи регіональних ландшафтних парків, але й у комплексі з природно-заповідними територіями і об’єктами нижчого рангу (заказниками, пам’ятками природи і заповідними урочищами).

У п’тому розділі дисертаційного дослідження – “Трансформація життєдіяльності бойків у другій половині XX ст.” – досліджено зміни в життєдіяльності населення Бойківщини, які відбулися і в духовно-культурній сфері. Виразом етнографічної самобутності Бойківщини є народна архітектура, яка збережена неоднаково по території етногеографічного району. Тут є 30 сіл, житлова забудова яких більше як на 50% складається з будинків, споруджених до 1943р. Найвизначніші пам’ятки бойківської будівельної школи – дерев’яні церкви 16-19 ст. – локалізовані в трьох районах: Стрийсько-Сянській верховині (13 церков), Верхньодністровських Бескидах (6 церков), у бескидському низькогір’ї (7 церков). Найменш збереженою є народна архітектура у Воловецькому районі Закарпаття. На Бойківщині найпоширенішими видами народного мистецтва є: художній обробіток дерева, ткацтво і вишивання. В селах, де вівчарство має міцні позиції (на південних схилах Вододільно-Верховинського хребта Закарпатської обл.), збереглось виробництво вовняних виробів з характерними бойківськими орнаментами.

В дисертації розглядаються проблеми розвитку периферійних частин систем розселення.. За нашими розрахунками, до категорії периферійних сіл можна віднести 39 населених пунктів Бойківщини, в яких проживає 19,5 тис. осіб. Виділено 11 периферійних районів. Найбільшими з них є Рожанківсько-Вишківський (включає 14 сіл) та Либохорсько-Тихівський (включає 7 сіл). Ізольованість і периферійне положення щодо міських центрів, складніші природно-географічні умови зумовили особливий перебіг процесів життєдіяльності. Тут спостерігається краща збереженість історичної житлової забудови. Мешканці зайняті переважно у сільському господарстві. Про його значення для населення периферійних сіл свідчать краща забезпеченість сільськогосподарськими угіддями (див.рис. 2.), а також більший розвиток тваринництва (на Бойківщині – 0,7 умовн. гол./особу, в периферійних селах – 0,9 умовн. гол./особу). Господарство спрямоване на задоволення першочергових потреб у продуктах харчування.

За останні півстоліття промисловість не стала важливою галуззю господарства Бойківщини. Етногеографічний район характеризується низьким рівнем розвитку промислового виробництва. Наприклад, питома вага обсягу виробництва бойківських районів Львівщини становить тільки 2,51% (на 1.01.2000р.) всього виробництва області.

Трансформація землекористування за 100 років відбулась неоднаково в різних районах. Встановлено: 1. Найменших змін зазнали добре заліснені і малозаселені території (долини Лімниці та Чечви, верхів’я Ріки і Тереблі, частина басейну Стрия в Сколівських Бескидах). 2. Відчутні зміни відбулися на території басейнів рік Свічі, Мізунки, Опору, повздовжньої долини середньої частини Стрия та в межах Воловецько-Міжгірської верховини. 3. У всіх інших районах відбулися дуже значні зміни (див.табл. 2).

Таблиця 2.

Райони найбільшої трансформації землекористування в XX ст.

Антропо-

географічні райони | Зміна структури угідь за 100 років, % | Зміна густоти населення, в % до 1900р.

Рілля | Сіножаті | Пасовища | Сільсько-

господарські угіддя | Лісовкриті площі

Повздовжня долина

р. Яблуньки | -32 | -3 | +1 | -34 | +31 | -28

Повздовжня долина гірського Стрия-Дністра | -37 | -2 | -4 | -43 | +40 | -17

Оскільки в наш час волів не використовують, тому загальне поголів’я великої рогатої худоби в цілому зменшилось. У порівнянні з 1932 р. у 1999 р. у приватних сільських господарствах на 25 % збільшилась частка корів, значно зросло поголів’я свиней. З відходом від традиційного використання овець для потреб селянського господарства їх частка у поголів’ї худоби постійно зменшується. Можна констатувати кризу відгінного вівчарства у бойків галицької частини етногеографічного району, однак воно відносно збережене на території міжгірської верховини Закарпаття.

Змінилась і споживча діяльність населення. Виділено три типи сіл, в яких у різній мірі зберігся старий житловий фонд (будинки, споруджені до 1944 р.) : традиційний, перехідний, сучасний. Поєднання ознак периферійності та збереженості житлових умов дозволило виявити села, в яких споживча діяльність тісно пов’язана з використанням наявних природних ресурсів і відповідно найменш трансформована за післявоєнний період. Встановлено, що характер споживчої життєдіяльності максимально наближений до традиційного, притаманний для населення сіл, розміщених в північно західній частині Сколівських Бескидів, крайній південно східній частині Стрийсько-Сянської верховини та в західній частині Привододільних Горган.

ВИСНОВКИ

Етногеографічне вивчення бойківської етнографічної групи є слабо розробленим напрямом у сучасних етногеографічних дослідженнях. В більшості спеціальних етнографічних праць як важливий чинник формування бойківської етнографічної групи розглядається середовище її проживання. В дисертації проведено аналіз територіальної організації життєдіяльності та взаємозв’язків між середовищем проживання і етнографічною культурою. Це дало можливість розкрити механізми життєдіяльності даної етнографічної групи.

Встановлено, що бойки – найбільша за чисельністю етнографічна група в Українських Карпатах. Значне переважання сільського населення і відсутність великих міських центрів зумовлює порівняно невисокий вплив урбанізації на спосіб життя бойків у порівнянні з іншими регіонами України. Бойківщина характеризується більш оптимальними у порівнянні з всією Україною демографічними показниками. Можна констатувати, що негативні демографічні процеси не набули таких розмірів, як по державі в цілому. Міжгірський, Воловецький, Турківський райони, на території яких проживає 33,4 % бойківського населення, відзначаються порівняно сприятливими демографічними показниками. Головною причиною високої міграційної активності бойків є низький рівень економічного розвитку Бойківщини.

Комплексне дослідження етнографічної групи дало можливість встановити та охарактеризувати внутрішні територіальні відмінності між окремими районами. Аналіз розселенської діяльності підтвердив існування периферійних зон в межах Бойківщини, де спосіб життя населення характеризується більшою збереженістю традиційної культури. Зокрема, сюди відноситься ряд сіл Турківщини (Бітля, Карпатське, Либохора, Верхнє та Нижнє Гусне, Зубриця, Кринтята та інші), Сколівщини (Ялинкувате, Волосянка), Міжгірського району (Лісковець, Рекіти). Встановлено, що інтенсивність трансформації землекористування збільшується з північного заходу на південний схід. Зміна споживчої діяльності населення відбувалась в різних районах неоднаково. На основі аналізу житлової забудови визначено села з переважаючою традиційною (довоєнною) забудовою. Найбільш збереженою є традиційна архітектура сіл Дрогобицького та Турківського районів, які приурочені до району Сколівських Бескид та Вододільно-Верховинського хребта. Всі вони представлені культурними ландшафтами, які мають велике значення для збереження традиційного середовища проживання бойків. Цілий комплекс чинників зумовили кардинальну зміну забудови в селах Воловецької верховини.

Виділено шість типів сільської місцевості і здійснено аналіз їх територіального розміщення. На рівні сільської місцевості можна простежити відмінності в соціоприродній діяльності бойків різних територіальних частин етнографічного району. З’ясовано, що в сільській місцевості висхіднодолинного чи схиловодолинного типу склалися кращі умови для збереження традиційної культури життєдіяльності бойків. Висхіднодолинний тип характерний для південно-східної частини Бойківщини, зокрема Горган та схилів Вододільно-Верховинського хребта. Висхіднодолинний тип сільськогї місцевості характерний для вузьких річкових долин верхів’їв річок Стрий, Латориця, Ріка, Опір і Головчанка та їх бічних приток, також виражений в районі Вододільно-Верховинського хребта.

Кожний з виділених типів вносить свої риси до загальної етнографічної культури і формує її цілісний образ на загальноукраїнському тлі. В етнокультурному аспекті збереження окремих типів сільської місцевості є важливим завданням державної ваги. Крім того, це завдання перетинається з перспективами розширення природохоронних територій України. Реалізація ідеї сталого природокористування передбачає збереження традиційної соціо-природної діяльності населення та культурних ландшафтів, які виникли внаслідок цієї діяльності. На основі аналізу репрезентації типів сільської місцевості, збереженості традиційної культури життєдіяльності, місць і пам’яток особливого історичного значення та наявності природоохоронних територій було виділено шість охоронних ландшафтів, метою створення яких є збереження культурно-історичної спадщини Бойківщини, її природного середовища.

Процеси трансформації способу життя не зачепили всіх районів Бойківщини однаковою мірою. Проте в багатьох із них елементи традиційної життєдіяльності існують до тепер. Результати дослідження вказують на необхідність збереження традиційної культури. Цінність культурної спадщини полягає в тому, що тепер і в майбутньому вона є і буде важливим чинником регіонального розвитку, особливо в сфері туризму та рекреації. Результати дослідження показали наявність значних ресурсів в цій сфері. Отже, етногеографічне дослідження етнотрансформаційних процесів є актуальним і для інших етнгеографічних районів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА :

1. Сливка Р.Р. .Геопросторові аспекти життєдіяльності бойків // Вісник Львівського університету. Серія географічна. Географія України (регіональні проблеми). Випуск. 21. – Львів: ЛНУ, 1998. – с.155–158.

2. Сливка Р.Р. Проблеми етногеографічного дослідження бойків // Україна та глобальні процеси: географічний вимір: Зб. наук. праць. В 3-х т. – Київ-Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – Т.3. – с. 357–359.

3. Сливка Р. Екологічний ефект господарського освоєння південно-східної Бойківщини // Вісник Львівського університету. Серія географічна. Випуск 26. – Львів: ЛНУ, 2000. – с.143–146.

4. Сливка Р. Природно-географічні умови розвитку етнографічної групи бойків // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 104. Географія. – Чернівці, 2001. – с. 147–151.

5. Сливка Р. Принципи виділення типів сільської місцевості на території Бойківщини // Вісник Львівського університету. Серія географічна. Вип. 28. – Львів, 2001. – с. 166 – 172.

6. Сливка Р. Соціоприродна діяльність бойківського населення Карпат // Географія і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. – К.: Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2001. – с. 137–143.

Сливка Р.Р. Етногеографічне дослідження Бойківщини. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11. 00. 02. – економічна та соціальна географія. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів. 2002.

У дисертації досліджено особливості територіальної організації життєдіяльності населення етногеографічного району Бойківщини, обгрунтовано нові підходи до суспільно-географічного вивчення зміни у способі життя територіальної групи населення. Проаналізовано територіальні особливості збереженості традиційного способу життя бойків, розроблено наукові рекомендації щодо збереження та розвитку етнографічної культури. Встановлено, що політичні, економічні, соціальні та природні чинники в комплексі спричинили до змін, згубних для бойківської самобутності і традиційного способу життя в другій половині XX ст. Зміна життєдіяльності бойків відбувалась в різних районах неоднаково. Виділено райони, в яких максимально наближеними до традиційної залишилась розселенська, трудова, споживча та соціоприродна діяльність. В ході дослідження виділено шість типів сільської місцевості Бойківщини. На рівні сільської місцевості простежено відмінності в соціоприродній діяльності бойків різних територіальних частин етнографічного району. Досліджено особливості функціонування сільських громад Бойківщини у зв’язку з умовами природного середовища, впливом урбанізації, чисельністю та густотою сільського населення.

Ключові слова: етнографічна група, етногеографічний район, сільська місцевість, спосіб життя, життєдіяльність, територіальна організація, трансформація.

Slyvka R. R. Ethnogeographical research of Bojkivshchyna. – Manuscript.

Dissertation qualifying for academic degree of Candidate of Geographic Science in specialty 11.00.02. – Economic and Social Geography. – L’viv National University named after Ivan Franko, Lviv, 2002.

The dissertation analyses the specifity of territory composition of bojko population life-activity in Bojkivshchyna region. New approaches to Human Geography research of small subethnic group were proposed. The general aim of dissertation is to study preservation of traditional way of life. The proposals for preservation and development of the subethnic culture are given. The political and economical development of Ukraine in XX century caused negative changes in traditional way of life. These changes have not the same intensity in different regions of Bojkivshchyna. In the dissertation a number of regions were fixed where the settlement, working, consumer, environmental activity of bojko population are more preserved. It has been identified six types of village localities of Bojkivshchyna. The bojko population environmental activity was analyzed on the level of each type of village locality. Main attention was paid to the local peculiarities of interaction between village community and environment under the influence of modern urban and ethnic processes.

Key terms: subethnic group, ethnogeographical region, village locality, way of life, life activity, territorial composition, transformation.

Сливка Р.Р. Этногеографическое исследование Бойковщины. –

Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата географических наук по специальности 11.00.02. – экономическая и социальная география. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов. 2002.

В диссертации исследуется пространственная организация жизнедеятельности бойков. Население, которое принадлежит к бойковской этнографической группе в особых исторических, социально-экономических и природно-географических условиях создало самобытную культуру, являющуюся неотъемлемой частью культуры украинского народа. Территория проживания бойков - Бойковщина – находится в низкогорной и среднегорной частях Украинских Карпат и лежит между истоками рек Уж и Сан на северо-западе и рекой Лимницей на юго-востоке.

Главной целью исследования было выявление наиболее важных тенденций в трансформации образа жизни во второй половине XX ст. с целью использования этих данных для потребностей территориального развития и управления. Соответственно очерченной цели было поставлены следующие задачи: выяснить особенности территориальной организации жизнедеятельности бойков; обосновать новые подходы к общественно-географическому изучению трансформации образа жизни территориальной группы населения; выяснить территориальные особенности сохранности традиционного образа жизни бойков; разработать научные рекомендации относительно сохранения и развития этнографической культуры.

Значительное преобладание сельского населения и отсутствие больших городов обусловило сравнительно невысокое влияние урбанизации на образ жизни бойков в сравнении с другими регионами Украины. Негативные демографические процессы не имеют таких размеров, как по государству в целом. Отмечается высокая миграционная активность населения, причиной чему послужил низкий уровень экономического развития Бойковщины.

Стандартизация духовно-культурной деятельности, коллективизация сельского хозяйства, ускоренные темпы индустриализации и урбанизации в советский период повлекли за собой отрыв населения Бойковщины от традиционного образа жизни. В различных районах этногеографического района глубина изменений была разной. В диссертации выделены районы, в которых максимально приближенными к традиционной осталась поселенческая, трудовая, потребительская и социоприродная виды деятельности. Анализ поселенческой деятельности подтвердил существование периферийных зон в границах Бойковщины, где образ жизни населения характеризуется большей традиционностью.

Бойковская этнографическая культура основывается на трудовой деятельности, в основе которой лежит земледельческо-животноводческий тип хозяйства. Изучение трансформации трудовой деятельности в XX ст. позволил установить, что интенсивность трансформации землепользования увеличивается с северо-запада на юго-восток. На уровне сельской местности прослежены различия в социоприродной деятельности бойков различных территориальных частей этнографического района.

На основе анализа типов сельской местности, сохранности традиционной культуры жизнедеятельности, мест особого исторического значения и наличия природоохранных территорий выделено шесть охранных ландшафтов, целью создания которых есть сохранение культурно-исторического наследия Бойковщины, ее природной среды.

Ценность культурного наследия состоит в том, что в будущем оно будет важным фактором регионального развития, особенно в сфере туризма и рекреации.

Ключевые слова: этнографическая группа, этногеографический район, сельская местность, образ жизни, жизнедеятельность, территориальная организация, трансформация.

Підпис. до друку 16.05.2002 р.

Формат 60х84/16. Папір офсетн. Гарнітура "Times Neu Roman"

Ум. друк. арк. 0,9. Тираж 100 прим.

Друкарня видавництва "Плай" Прикарпатського університету

імені Василя Стефаника

76025, м.Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.