Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

БОРОДІНА ВІКТОРІЯ МИХАЙЛІВНА

УДК 339.727.22

РЕГУЛЮВАННЯ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

В КРАЇНАХ З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ

(НА ПРИКЛАДІ КРАЇН ВИШЕГРАДСЬКОЇ ГРУПИ)

Спеціальність 08.02.03 – організація управління,

планування і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Дисертаційна робота виконана на кафедрі управління

зовнішньоекономічною діяльністю Інституту міжнародних

відносин Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівниккандидат економічних наук, доцент

Волошин Віталій Володимирович

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри управління

зовнішньоекономічною діяльністю

Інституту міжнародних відносин

Офіційні опоненти доктор економічних наук,

старший науковий співробітник

Сіденко Володимир Романович

Український центр економічних і політичних

досліджень імені Олександра Разумкова,

директор економічних програм

кандидат економічних наук, доцент

Рязанова Надія Сергіївна

Київський національний економічний університет

Міністерства освіти і науки України,

доцент кафедри фінансів

Провідна установа Інститут світової економіки і міжнародних

відносин НАН України, відділ глобалістики,

геополітики і геоекономіки, м. Київ

Захист відбудеться 26 травня 2003 року о 16 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.02 в Інституті міжнародних

відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розісланий 25 квітня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пузанов І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. Державне регулювання прямих іноземних інвестицій (ПІІ) на сьогоднішній день є одним з найбільш актуальних економічних питань в Україні, оскільки від його вирішення значною мірою залежить структурна перебудова економіки країни, технічна і технологічна модернізація як самого виробництва, так і всієї економічної та соціальної інфраструктури. Обсяг ПІІ в країну в декілька разів менший, ніж його можна отримати, виходячи з економічного потенціалу України, і, безперечно, значно менший за необхідний. Для заохочення ПІІ важливим є визначення та застосування найбільш ефективних методів регулювання іноземного інвестування з урахуванням існуючих переваг та цілей.

Зважаючи на останню розроблену Програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки та певну кількість законодавчих актів щодо регулювання ПІІ в Україні, необхідно зауважити, що на сучасному етапі бракує єдиної структурної політики щодо залучення іноземного капіталу в національну економіку. Україні потрібно створити сприятливий інвестиційний клімат, поліпшити його політичні, правові та економічні складові, а також розробити єдиний комплекс заходів з метою збільшення обсягів ПІІ в країну.

Інтеграція України у світове господарство, зокрема в Європейський Союз (ЄС), вимагає пристосування внутрішньої нормативно-правової бази до існуючих вимог інтеграційного об’єднання, що вже здійснено в країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ).

Країни ЦСЄ, у тому числі учасниці Вишеградської групи, які на кінець 1980-х – початок 1990-х рр. стали на шлях ринкових перетворень, мали схожі з Україною початкові умови для розробки нових економічних програм і досягли позитивного результату в процесі заохочення ПІІ, що може бути використано в нашій країні.

Саме це зумовило необхідність дослідження економічної політики, спрямованої на формування сприятливого інвестиційного клімату в країнах Вишеградської групи, а саме в Республіці Польща, в Чеській Республіці, Словацькій Республіці та Угорській Республіці.

Серед зарубіжних вчених, які у своїх наукових працях досліджували ПІІ, доцільно відзначити роботи П.Баклі, Е.Берлоу, Р.Вернона, Дж.Вікері, О.Вільямсона, Х.Грея, Дж.Даннінга, М.Кессона, К.Кодзіми, Р.Коуза, П.Ліндерта, Т.Озави, М.Портера, А.Ругмана, Ф.Рута, П.Самуельсона, К.Сованта, П.Фішера, С.Хаймера та Д.Хоффмана.

Дослідженням регулювання ПІІ та створення сприятливого інвестиційного клімату в країнах Вишеградської групи займаються: в Польщі - Л.Бальцерович, К.Бербека, Б.Гручман, П.Зубер, В.Окраса, Ж.Пєшко, Б.Яржембовська, Т.Яріцкі, в Чехії - Я.А.Гавелка, З.Клімосова, Ю.Ковар, М.Копіцова, Я.Новотні, М.Сімек, в Угорщині - К.Едді, Я.Корнаї, Л.Міхай, Я.Речнітзер, Х.Рєпашши, в Словаччині - С.Капкова, Я.Коста, М.Райчак, Я.Рутковскі, К.Смєтана, В.Юрікова.

Серед вітчизняних науковців проблемами інвестування в країнах з перехідною економікою займаються В.С.Будкін, В.В.Волошин, О.В.Гаврилюк, А.С.Гальчинський, В.Геєць, Б.В.Губський, П.С.Єщенко, В.М.Коссак, А.І.Кредісов, В.О.Кузнєцов, А.А.Пересада, О.І.Рогач, В.Р.Сіденко, А.С.Філіпенко, А.А.Чухно, О.І.Шнирков.

Наукові дослідження ПІІ та політики їх заохочення проводять такі російські науковці, як: А.І.Безруков, М.М.Богуславський, А.Г.Донгаров, Н.Г.Дороніна, А.П.Кірєєв, В.В.Ковальов, Б.М.Пічугін, Я.А.Рекітар, В.Є.Рибалкін, Н.Г.Семілютіна, Є.М.Четиркін.

Проте вивченню досвіду країн Вишеградської групи та його використанню у формуванні сприятливого інвестиційного режиму в Україні в роботах сучасних економістів приділяється недостатня увага. У цьому контексті першочергового значення для України набувають проблеми стимулювання залучення ПІІ для інноваційно-технологічного розвитку економіки країни та її вступу до ЄС. Сукупність перелічених вище проблем зумовила вибір теми дисертаційного дослідження та його структуру.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до теми наукового дослідження кафедри Управління зовнішньоекономічною діяльністю Інституту міжнародних відносин “Механізм комплексного забезпечення зовнішньоекономічних аспектів суверенітету України” (номер державної реєстрації № 97134), яка є складовою комплексної наукової програми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародних правових, політичних та економічних основ розбудови української держави” (номер державної реєстрації № 97128).

Особистий внесок автора полягає в розробці системних методів трансформації досвіду країн Вишеградської групи щодо заохочення та використання ПІІ у формуванні єдиної комплексної програми регулювання ПІІ в економіці України.

Метою та завданням дослідження є аналіз, узагальнення та систематизація методів державної політики заохочення прямого іноземного капіталу в країни Вишеградської групи, а також заходів формування позитивного інвестиційного клімату цих країн на світовій арені та їх запровадження цих методів в Україні.

Для досягнення поставленої мети у дисертаційному дослідженні передбачається вирішити такі завдання:

узагальнити основні теорії ПІІ та розглянути вплив міжнародних організацій на процес регулювання ПІІ;

визначити сучасні тенденції міжнародного руху ПІІ та місце в ньому країн Вишеградської групи;

виявити головні відмінності регулювання руху прямого іноземного капіталу в країнах з перехідною економікою;

проаналізувати інструменти державного впливу на прямі іноземні капіталовкладення;

розкрити основні засади формування інвестиційного клімату в країнах Вишеградської групи;

здійснити аналіз економічних реформ та умов інвестиційної діяльності в Україні для виявлення основних перешкод у процесі залучення ПІІ в національну економіку у порівнянні з країнами Вишеградської групи;

розробити практичні рекомендації щодо розробки державних заходів із створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні на основі дослідження шляхів залучення ПІІ в країнах четвірки.

Об’єктом дисертаційної роботи є комплекс державних заходів країн Вишеградської групи у сфері інвестиційної діяльності, вжитих з метою створення сприятливого середовища для функціонування іноземних капіталовкладень.

Предметом дослідження є державна політика регулювання, заохочення та використання ПІІ країн Вишеградської групи на сучасному етапі.

Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження є теоретичні напрацювання світової економічної думки, концептуальні положення сучасної економічної теорії, роботи відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, а також міжнародних економічних інституцій з питань регулювання ПІІ.

Методологічний апарат дослідження складають: загальнонаукові методи дослідження (наукова індукція та дедукція, системний метод - перший, другий розділи, метод порівняння і синтезу - третій розділ) та спеціальні економічні методи (структурного та факторного аналізу - другий, третій розділи, структурно-функціональний - третій розділ).

Статистичною і фактологічною основою дослідження є дані міжнародних організацій, зокрема ООН, Світового Банку та ОБСЄ, а також законодавчо-нормативні акти, які стосуються регулювання ПІІ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні та комплексному аналізі основних заходів державної політики, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату в умовах трансформаційних перетворень у країнах Вишеградської групи та в Україні. У процесі дослідження було сформульовано такі положення, які конкретизують новизну роботи:

- обґрунтовано положення про те, що діючі методи регулювання ПІІ на національному рівні потрібно трансформувати у глобальну систему регулювання, оскільки комплекс заходів стимулювання та захисту інвестицій на двосторонній основі не може забезпечити максимальних гарантій для іноземного інвестора в умовах існуючих комерційних і політичних ризиків, що значною мірою стримує міжнародний рух капіталу;

- встановлено, що регулювання ПІІ через торговельні заходи, пов’язані з інвестиціями, та інвестиційні, пов’язані з торгівлею, у перспективі буде поглиблено завдяки вдосконаленню системи нетарифних бар‘єрів. Це обумовлено тим, що уряди країн починають віддавати перевагу нетарифним бар‘єрам перед тарифними через встановлення вимог, які запроваджені ГАТТ/СОТ, щодо обмеження використання тарифів;

- доведено, що в перехідних економіках державі належить провідна роль у формуванні інвестиційної політики, насамперед у визначенні пріоритетних напрямів інвестування. Заходи урядів щодо покращення інвестиційного клімату в країнах з перехідною економікою класифіковано на заходи широкого напряму (створення загальних економічних, політичних та правових умов для надходження ПІІ в економіку країни) та заходи вузького напряму (надання додаткових пільг іноземному інвестору);

- обгрунтовано недоцільність використання спеціальних стимулів щодо залучення ПІІ як складової загальних умов функціонування іноземних інвестицій і можливість застосування певних пільг, в основному через звільнення від сплати податків, в регіонах з високим рівнем безробіття та у пріоритетних сферах національної економіки;

- систематизовано такі основні критерії та складові формування сприятливого інвестиційного клімату в країнах Вишеградської групи: створення іміджу країни та її політичного потенціалу на світовій арені, вигідне географічне розташування, кваліфікована робоча сила, макроекономічна стабілізація, чітке та стабільне законодавство, лібералізація економічної діяльності, проведення приватизації, надання інвестиційних пільг, створення спеціальних економічних зон;

- визначено, що для успішного заохочення інвестицій Україні, виходячи з досвіду розробки ефективних заходів заохочення ПІІ в країнах Вишеградської групи, важливо забезпечити іноземних інвесторів стабільним законодавством; орієнтуватися на інвесторів, капіталовкладення яких відповідають пріоритетам країни, тобто проводити ідентифікацію інвесторів; створити сприятливе середовище для зростання ПІІ у приватний сектор шляхом встановлення прозорого та справедливого режиму регулювання і захисту прав інвесторів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці рекомендацій для середньо- та довгострокової економічної політики, які викладені у доповідях до Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій Верховної Ради України (лист № 06-8/12-834 від 9.12.2002 р.), Департаменту інвестиційної політики Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (лист №47-40/762 від 12.12.2002 р.) та Управління співробітництва з міжнародними організаціями Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (лист №42-22/74/1 від 11.12.2002 р.).

Матеріали і результати дослідження також використовуються в учбовому процесі на відділенні “Міжнародні економічні відносини” Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка при читанні курсів “Наддержавне регулювання світової економіки”, “Бізнес в міжнародних економічних організаціях”, “Державне регулювання зовнішньої торгівлі в країнах ЄС”(довідка № 14434 від 12.12.2002 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження та його результати обговорювалися на засіданнях кафедри Управління зовнішньоекономічною діяльністю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка; доповідалися на науково-практичних конференціях: Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (13 квітня 2000 р., м. Київ); “Міжнародний бізнес: адаптація до зовнішнього середовища” (10-11 жовтня 2002 року, м. Київ).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано 5 статей у фахових виданнях загальним обсягом 1,7 друкованих аркушів.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел на 12-ти сторінках. Повний обсяг дисертаційної роботи становить 202 сторінки, з них 16 аналітичних таблиць та 12 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІї

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету і завдання, сформульовано об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну та вказано на практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1 “Теоретико-методологічні основи дослідження прямого іноземного інвестування в країнах з перехідною економікою” розкриваються теоретичні основи ПІІ; їхня еволюція від класичних основ до сучасних модифікацій; розглядаються складові державної політики щодо регулювання ПІІ в країнах з перехідною економікою; визначаються тенденції розвитку міжнародного ринку ПІІ та їхній вплив на країни з перехідною економікою, зокрема на країни Вишеградської групи.

Розвиток сучасних міжнародних економічних відносин визначається новими характерними рисами, серед яких важливою є глобалізація підприємницької діяльності у формі транснаціоналізації процесу виробництва, матеріальною основою якого виступає міжнародний рух ПІІ як складова міжнародного руху капіталу. Аналізуючи різні визначення, автор розглядає ПІІ як вкладання компанією коштів в інші підприємства за кордоном для отримання підприємницького прибутку, маючи довгостроковий економічний інтерес та залишаючи за собою право брати участь у прийнятті управлінських рішень.

Теорії ПІІ є новою галуззю міжнародної економіки, оскільки являють собою теорії транснаціональних корпорацій (ТНК), найважливішою характерною ознакою яких виступають саме ПІІ. Теорія монополістичної переваги та інтерналізації, теорії міжнародної конкурентоспроможності галузі, доповнюючи одна одну, об‘єдналися в еклектичну парадигму Дж.Даннінга. При цьому доводиться, що на сучасному етапі напрями прямого іноземного інвестування формуються під впливом розвитку міждержавного співробітництва на регіональних та інтеграційних рівнях, а також під впливом діяльності міжнародних організацій. В умовах існуючих комерційних та політичних ризиків максимальних гарантій для іноземного інвестора не може забезпечити комплекс заходів стимулювання та захисту інвестицій на двосторонній основі. Незважаючи на внесення методів регулювання ПІІ в цілий ряд конвенцій, рішень, угод, рекомендацій, які ухвалили ОЕСР, ЮНКТАД, МОП та інші міжнародні організації, єдиного механізму міжнародного регулювання ПІІ поки що не вироблено. Однак, у 1990-х рр. розпочався процес впровадження нових інвестиційних інстру-ментів у рамках розробки в системі ГАТТ/СОТ Багатосторонньої угоди з інвестицій. Такими інструментами є: зобов’язання надавати іноземним інвесторам справедливий і недискримінаційний режим, врегулювання спорів мирним шляхом, зобов’язання щодо лібералізації, репатріації капіталів, захист від експропріації та націоналізації.

У дисертації обґрунтовується, що сучасна структура регулювання міжнародного інвестиційного процесу має такі характерні риси, як: рух від обмеження і контролю до стимулювання притоку ПІІ; розширення сфери діяльності ринкових факторів у міру зняття бар’єрів на шляху руху капіталу і формування однорідних умов його міждержавного переміщення; еволюція форм міжнародного регулювання від розподілу обов’язків держави до формування системи обов’язків і прав фірм та урядів. Протягом останнього десятиріччя в режими, що регламентують ПІІ, країнами було внесено 1185 змін (табл.1.), 95 % з яких були спрямовані на створення більш сприятливого клімату для інвестицій.

Таблиця 1

Зміни в національних нормативних положеннях, 1991-2001 рр.

Автор доводить, що на значну частину ПІІ ТНК тією чи іншою мірою впливають пов’язані з інвестиціями торговельні заходи та пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи, що зумовлює важливу роль торговельної політики приймаючої країни в механізмі регулювання ПІІ. В той же час, уряди країн починають надавати перевагу нетарифним бар’єрам перед тарифними.

Зроблено висновок, що сукупність політичних, економічних, соціальних і юридичних факторів, які визначають можливість здійснення, ефективність і міру ризику підприємницької діяльності, створюють існуючий інвестиційний клімат країни, який безпосередньо впливає на нерівномірність розміщення ПІІ на світовому ринку. Це виявляється при розгляді світового ринку ПІІ, де залучення іноземних ресурсів значно збільшилося та з 1993 р. щороку досягає нового рекордного рівня (крім 2001 р.) (рис.1.)

Рис. 1. Приплив ПІІ в 1993-2001 рр. за групами країн (в млрд. дол.)

На основі аналізу тенденцій розвитку світового ринку ПІІ зроблено висновок, що, незважаючи на значні скорочення у 2001 р. обсягів ПІІ, на сучасному етапі він продовжує характеризуватися такими тенденціями, як: посилення концентрації ПІІ у розвинених країнах та зростання потоку ПІІ між ними, зокрема між США та ЄС. Крім цього, інтерес до розвитку інтеграційних процесів у рамках ЄС сприяв значному збільшенню ПІІ в економіку країн-членів, що свідчить про позитивні наслідки інтеграційних процесів.

Саме з метою стати членами ЄС Польща, Чехословаччина та Угорщина об’єднали свої зусилля в 1991 р. Країни Вишеградської групи вже сьогодні є головними реципієнтами серед країн ЦСЄ, заохотивши в 2001 р. близько 65% ПІІ. (табл.2.). Незважаючи на скорочення показника світового припливу ПІІ, відсотковий показник ЦСЄ в ньому збільшився (з 2% у 2000 р. до 3,7% в 2001 р.).

У розділі 2 “Механізм державного регулювання прямих іноземних інвестицій в країнах Вишеградської групи” розкривається специфіка державного регулювання ПІІ, визначаються складові створення сприятливого інвестиційного клімату, особливості законодавчого забезпечення інвестиційних процесів, формування прав власності та проведення приватизації в країнах четвірки.

Таблиця 2

Приплив ПІІ до країн Вишеградської групи в 1985-2001 рр.

Проблема заохочення ПІІ до країн з перехідною економікою в дисертації розглядається у двох площинах. По-перше, це створення загальних економічних, політичних та правових умов для надходження ПІІ в економіку країни; по-друге, це створення режиму, який би базувався на наданні додаткових пільг іноземному інвестору.

У першому випадку іноземним інвесторам надається національний режим діяльності в країні. Віддзеркаленням такої політики в юридичному плані є, як правило, відсутність спеціальних національних законодавчих актів, які регулюють ПІІ. Єдиними правовими інструментами є міжнародні угоди з іноземних інвестицій, які спрямовані на сприяння та взаємний захист інвестицій, а також угоди про уникнення подвійного оподаткування. Зроблено висновок, що країни четвірки укладають такі угоди з економічними партнерами та інвесторами, які посідають найбільш вагоме місце в торговому балансі країни, а саме з країнами ЄС.

Другий підхід базується на наданні додаткових пільг іноземному інвестору для заохочення його діяльності через прийняття окремих національних правових актів у цій сфері. Стимулами інвестування в цьому випадку є політика і дії приймаючого уряду, спрямовані на збільшення доходів іноземних інвесторів у порівнянні з тими, які б вони отримали за відсутності такої політики.

На основі цих підходів та з урахуванням специфіки країн з перехідною економікою, їх факторного забезпечення автор класифікувала державну політику заохочення ПІІ в країнах Вишеградської групи за такими критеріями.

Імідж країни та її політичний потенціал мають особливе значення для прийняття рішень іноземними інвесторами. Оскільки країни Вишеградської групи є кандидатами вступу в ЄС, їхнє повноправне членство зумовлює вдосконалення правової бази в напрямку зближення із загальноприйнятими нормами. Вкладені ПІІ в цей регіон вже через декілька років будуть працювати як інвестиції в ЄС. Крім того, країни четвірки є членами Світової організації торгівлі, участь в якій розширює доступ на міжнародні ринки та надає певні гарантії проти довільного встановлення бар’єрів іншими країнами.

Вигідне розташування в центрі Європи дозволило країнам Вишеградської групи виконувати функції стратегічного центру в багатьох галузях народного господарства, що виявилося й в територіальній структурі іноземних інвесторів. Нині країни ЄС стали головними торговельними партнерами та найбільшими інвесторами країн четвірки. Так, частка ПІІ країн ЄС в Чеській Республіці становить 82,7%, в Угорщині – 64%, в Польщі – 63,8% та в Словаччині – 69,9%. Країни групи виявилися привабливими експортними ринками для країн ЄС, а Європейські угоди з країнами Вишеградської групи забезпечили вільний доступ на ринки ЄС для більшої кількості товарів з цих країн.

Підприємства ЄС використовують відносно дешеву та кваліфіковану робочу силу в цьому регіоні, знижуючи при цьому витрати та ризик при виході на нові експортні ринки. Більшість існуючих і потенційних інвесторів можуть використовувати в країнах четвірки потужну промислово-виробничу та науково-дослідницьку базу.

Макроекономічні показники можна назвати “візитною карткою” країни, оскільки на них базується оцінка іноземного інвестора для складання першого враження про економічний стан країни. Починаючи з 1993-1994 рр., країни Вишеградської групи демонструють позитивні економічні зрушення. ВВП цих країн має постійну тенденцію до зростання, в країнах простежується тенденція до випереджання експорту відносно імпорту, що пов’язано зі збільшенням виробництва країнами експортоорієнтованої продукції. Споживчі витрати зростають, тоді як витрати уряду весь час зменшуються, що є показником динамічного економічного розвитку. Урядам цих країн, крім Чеської Республіки, вдалося побороти інфляцію, одну з невід’ємних складових перехідного процесу, і закріпити її на рівні 5-7%. Інший показник - рівень безробіття - має тенденцію до зростання у Польщі, Чехії та Словаччині. Цю проблему уряди вирішують через збільшення робочих місць, що є обов’язковою умовою для надання пільг іноземним інвесторам. Зменшення відсоткової ставки по короткострокових кредитах у країнах полегшує доступ фізичних та юридичних осіб до кредитних ресурсів і дає стимул для більш динамічного та ефективного їх використання, що сприяє позитивному розвитку економіки.

Реформи, які є характерною ознакою країн з перехідною економікою, проводилися в країнах Вишеградської групи поетапно та мали такі складові. Перша – лібералізація економічного життя та подальша його стабілізація. Темпи та масштаби ринкових перетворень у різних країнах з перехідною економікою є різними, оскільки початкові умови та події політичного характеру визначали економічну політику країни та стратегію реформ. В Угорщині часткова лібералізація була проведена ще в 1960-х рр., а лібералізація в Польщі була здійснена в січні 1990 р., коли було відпущено 90% цін, знята більша частина зовнішньоторговельних обмежень, відмінена монополія держави в торгівлі та забезпечена конвертованість валюти для поточних розрахунків. У колишній Чехословаччині також була використана модель швидкої та комплексної лібералізації. До 1995 р. в багатьох країнах ЦСЄ вже були створені основні умови ринкової економіки: відкрита торгівля, конвертованість валюти для поточних операцій, ліберальна політика по відношенню до приватного підприємництва та створення нових фірм.

Приватизація, яку країни четвірки проводили дещо різними шляхами, стала другою складовою реформ. Польща, Чехія та Словаччина розпочали цей процес масовою приватизацію, надавши можливість населенню брати в ньому участь, забезпечуючи соціальну справедливість. В Угорщині керівництво країни відмовилося від ідеї загального та безкоштовного розподілу державної власності та зробило ставку на прямий продаж стратегічних підприємств. Так, на початок 1994 р. 27% всіх заохочених інвестицій було задіяно в процесі приватизації, а на початок 1996 р. ця цифра вже збільшилася до 48%. Нині іноземний капітал посів ключові позиції в основних галузях угорської економіки: у власності зарубіжних інвесторів знаходиться до 60% статутного капіталу обробної промисловості, 70% фінансового сектора, більше 50% оптової торгівлі.

Однак сьогодні Угорщина втрачає попереднє лідерство, що частково пояснюється завершенням процесу приватизації. Крім того, в структурі угорської економіки виникли великі розбіжності щодо економічного стану між крупними експортоорієнтованими, переважно іноземними, компаніями і національними малими та середніми підприємствами, що працюють, в основному, на внутрішній ринок. Менше 50 філій ТНК в Угорщині виробляють нині основну частку ВВП, здійснюють майже весь обсяг науково-дослідних робіт, забезпечують більше 70% експорту. Найбільшим недоліком такого стану є те, що зростаючий сектор економіки, який представлений іноземними підприємствами, мало впливає на розвиток суміжних галузей угорської економіки. У зв’язку з регіональними пріоритетами зарубіжних інвесторів поглибилися також розбіжності у соціально-економічному розвитку між західними регіонами Угорщини, які інтенсивно розвиваються, та східними, які отримали найменші обсяги ПІІ.

Все це спричинило розробку нової моделі економічного розвитку, згідно з якою іноземні постачальники - суміжники заміняються угорськими підприємствами, а ТНК розміщують на території Угорщини завершальні ланки виробничо-господарського циклу. Угорський уряд вносить корективи у стратегію економічного розвитку країни, центральне місце в якій посідає заохочення ПІІ на базі висококваліфікованої робочої сили та інноваційної діяльності.

Так чи інакше, протягом найближчих років, на думку автора, увага іноземних інвесторів до країн Вишеградської групи не послабне. Це пов’язано з проведенням другого етапу великої приватизації, що передбачає роздержавлення великих стратегічних підприємств у більшості країн.

Важливою складовою економічної реформи у країнах четвірки було пристосування національної податкової системи до універсальної для полегшення іноземним інвесторам умов їх функціонування в країні. Уряди цих країн особливу увагу приділяють стабільній податковій системі, оскільки інвестори надають цьому фактору більшу перевагу, аніж низьким податкам та податковим пільгам, хоча уряди країн розробили цілу систему інвестиційних пільг.

Зроблено висновок, що не в усіх країнах розробляється і втілюється в життя ефективна система стимулювання залучення ПІІ. Чинником, що протидіє цьому, на думку автора, є нейтралізація пільг однієї країни пільгами інших. За цих обставин їхню наявність можна розглядати як компенсацію таких вад, як вузькі ринки або слабка інфраструктура. Характерною тенденцією розвитку національного законодавства щодо ПІІ країн Вишеградської групи є спроби поширити дію пільг тільки на пріоритетні проекти та регіони, а також включити у сферу їхнього застосування національних інвесторів. У Чехії діють гранти на створення нових робочих місць у регіонах, де існує високий рівень безробіття, та інвестиційні пільги на інвестиції, що вкладені у розширення виробництва на вже існуючих підприємствах. Це новий підхід, оскільки раніше пільги поширювалися лише на нові інвестиції. У Польщі види пільг також варіюються залежно від місця розміщення об’єкта інвестування, а також діє система прискореної амортизації. В Угорщині податкові пільги надаються головним чином пріоритетним сферам національної економіки, зокрема підприємствам обробної промисловості, при чому обсяг пільг також залежить від розміру інвестицій та місця розміщення. Таким чином, можна зробити висновок про проведення країнами Вишеградської групи ідентифікації іноземного інвестора для розроблення ефективної національної системи регулювання ПІІ.

Формою заохочення іноземного капіталу є також створення спеціальних або вільних економічних зон (ВЕЗ). Світовий досвід показує, що завдяки їхньому розвитку країна або регіон можуть з великою користю для себе використовувати переваги відкритої економіки та глобальної взаємозалежності. Країни Вишеградської групи поки не належать до ЄС, де через дотримання принципу рівної конкуренції на єдиному європейському ринку не надаються податкові та митні пільги, великі розміри державних дотацій іноземним інвесторам, тому вони могли створювати їх всередині своїх держав, надаючи можливість іноземним інвесторам користуватися всіма привілеями функціонування ВЕЗ.

Нині в 14-ти польських ВЕЗ і технопарку господарську діяльність здійснюють близько 300 інвесторів, обсяг інвестицій перевищує 1 млрд. дол., а кількість нових робочих місць складає 15 тис. ВЕЗ створювалися, в основному, в регіонах з високим рівнем безробіття. У середині 1999 р. у функціонуванні ВЕЗ та планах їхнього розвитку відбулися суттєві зміни, пов’язані зі вступом Польщі до ЄС. При цьому уряд прийняв рішення, що Польща не буде створювати нові зони та не буде розширювати площі вже існуючих, однак права, які придбали інвестори, будуть збережені. В Угорщині на вільні митні території промислового типу припадає більше 45% угорського експорту і 31% імпорту. Дослідження функціонування ВЕЗ у цих країнах показало їх велике значення для розвитку зовнішньої торгівлі та удосконалення її товарної структури для країни.

Розділ 3 роботи “Використання досвіду країн Вишеградської групи в регулюванні прямих іноземних інвестицій в Україні” присвячений аналізу формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні в умовах ринкової трансформації та впливу однієї із складових цього процесу - приватизації - на заохочення ПІІ в Україні.

Україна, подолавши економічну кризу і вийшовши на етап зростання, поставила завдання інтегруватися в ЄС, членство в якому принесе їй, насамперед, політичний авторитет, можливість бути невід’ємною частиною загальноєвропейської безпеки, прогресивної політики, тобто можливість перебувати в єдиному інформаційному просторі.

Формування ринкової економіки змінює роль держави, виникає необхідність застосування нових методів державного регулювання інвестицій. З метою створення сприятливого інвестиційного режиму Україна має забезпечити гарантії захисту інвесторів стабільним законодавством, а також взаємовигідними міжнародними угодами. В цьому контексті важливо підкреслити, що Україна вже уклала договори про сприяння та взаємний захист інвестицій з деякими головними зовнішньоторговельними партнерами та провідними іноземними інвесторами (рис.2), зокрема із США, Нідерландами, Російською Федерацією, Німеччиною та Швейцарією, інвестиції яких складають близько 42% загального обсягу ПІІ.

Рис. 2. Структура головних іноземних інвесторів в Україні в 2001 р.

У роботі зроблено висновок, що галузеві пріоритети, які обираються іноземними інвесторами, не завжди співпадають з пріоритетами політики України щодо залучення ПІІ. Так, інвестори віддають перевагу сфері послуг та галузям із швидким обігом капіталу, тоді як інвестиції недостатньо представлені у виробничому секторі економіки, в першу чергу, у виробництві наукоємкої продукції. Загальна негативна тенденція очевидна - домінує постійне підвищення частки ПІІ у торговому секторі (14,7% загального обсягу ПІІ) та харчовій промисловості (18,1%). Тому завданням уряду в галузі розробки заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату має стати усунення структурних деформацій в економіці шляхом залучення у пріоритетні галузі економіки інвесторів, які мають довгострокові інтереси, та посилення контролю за додержанням взятих інвестиційних зобов’язань.

Проведене дослідження заходів державної політики щодо заохочення ПІІ в країнах четвірки свідчить про те, що інвестиційні проекти із залученням іноземного капіталу повинні мати право на одержання додаткових податкових, митних, кредитних та страхових гарантій, якщо інвестиції здійснюються у пріоритетні сфери економіки і мають на меті: створення нових робочих місць на підприємствах, впровадження сучасних технологій, зниження імпортозалежності України та виробництво конкурентоспроможної продукції.

Іншим напрямом державної політики України має стати перегляд ефективності та використання потенціалу у сфері залучення ПІІ у 12-ти ВЕЗ та на 9-ти територіях зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності, які займають майже десяту частину території країни. Вивчення результатів їхньої діяльності свідчить про активізацію інвестиційних процесів (здійснюються 427 інвестиційних проектів на загальну суму 1,656 млрд. дол.), що, в свою чергу сприяє поліпшенню ситуації на ринку праці завдяки збереженню та створенню нових робочих місць (61,5 тис.). При цьому, характерним є також той факт, що значних масштабів набув імпорт продовольчих товарів та іншої продукції, яка в достатній кількості виробляється чи може вироблятися в Україні. За таких умов Україні варто було б врахувати аспект нової моделі економічного розвитку Угорщини, що стосується заміщення українськими підприємствами іноземних постачальників-суміжників. Крім того, оскільки важливим пунктом економічної політики України є стимулювання інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність, на думку автора, необхідно приділити увагу створенню саме науково-технічних зон.

Як показала практика заохочення ПІІ в країни Вишеградської групи, існує пряма залежність між виконанням програми приватизації та обсягами надходжень іноземного капіталу в країну. В Україні вона також очевидна - близько 50% ПІІ надійшло в країну завдяки участі іноземних інвесторів у приватизації українських підприємств. Приватизаційні процеси, які стали ключовим засобом заохочення ПІІ в країни Вишеградської групи, були “каменем спотикання” усіх попередніх урядів України. Приватизаційний процес в Україні, який розпочався, як і в Польщі, Чехії та Словаччині, масовою приватизацією, знаходиться сьогодні на новому етапі свого розвитку, яким пішла свого часу Угорщина. Це - продаж найбільших підприємств. Для ефективного виконання цієї програми приватизації уряд має орієнтуватися на конкретні групи інвесторів, розробити індивідуальні приватизаційні процедури та підвищити рівень її прозорості.

Попри макроекономічні досягнення України, проведення лібералізації економічної діяльності, поступове вдосконалення законодавчої бази, зокрема що стосується стимулювання ПІІ, реально заохочений капітал ще досить недостатній для задоволення потреб економіки країни. Потік ПІІ в країну не збільшується. (рис.3.)

Рис. 3. Приріст ПІІ в Україну (в млн. дол.)

На думку автора, це пов’язано, головним чином, з прийняттям інвестиційних рішень з урахуванням існуючого політичного курсу. Щоб робота держави по заохоченню ПІІ мала успіх, необхідно забезпечити гарантії захисту інвесторів стабільним законодавством та проводити ідентифікацію інвесторів. Це дозволить належним чином враховувати національні цілі в галузі залучення ПІІ, зокрема пріоритетний розвиток конкретних секторів, галузей або регіонів, для використання переваг нашої країни.

Висновки

1. Новим процесом розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі стає глобалізація підприємницької діяльності у формі транснаціоналізації виробництва, матеріальною основою якої є міжнародний рух ПІІ. Особливістю цього процесу є зростаючі темпи та включення до цієї системи майже всіх країн і територій. Оскільки ПІІ є найважливішою характерною ознакою ТНК, що став активним учасником світової економіки, теорії ПІІ переважно розглядаються як теорії ТНК. ПІІ в такому випадку являють собою не просто міжнародний рух капіталу, а скоріше розширення компанії, яке охоплює потоки капіталу, технології та підприємницьких навичок до іншої країни, де вони поєднуються з місцевими факторами у виробництві товарів на місцевий та експортний ринки.

2. В умовах існуючих комерційних та політичних ризиків комплекс заходів зі стимулювання та захисту інвестицій на двосторонній основі не може забезпечити максимальних гарантій для приватних інвесторів, тому виникає потреба у формуванні глобальної системи регулювання ПІІ, зокрема в рамках Багатосторонньої угоди з інвестицій. При цьому, у сучасній структурі регулювання міжнародного інвестиційного процесу домінуючими тенденціями є рух від обмеження і контролю до стимулювання припливу ПІІ, а також розширення сфери діяльності ринкових факторів у міру зняття бар’єрів на шляху руху капіталу і формування однакових умов його міждержавного переміщення.

3. З метою заохочення ПІІ країни з перехідною економікою здійснюють заходи щодо покращення інвестиційного клімату. По-перше, це створення загальних економічних, політичних та правових умов для надходження ПІІ в економіку країни, за яких єдиними спеціальними правовими інструментами регулювання діяльності іноземних інвесторів в країні є міжнародні угоди з інвестицій, зокрема угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій та угоди про уникнення подвійного оподаткування. По-друге, це створення режиму, який би забезпечував надання додаткових пільг іноземному інвестору.

4. Наміри країн Вишеградської групи вступити в ЄС змусили їх зосередитися на економічних реформах для досягнення рівня економічного розвитку існуючих членів цього інтеграційного угруповання. Заохочення іноземного капіталу країни четвірки здійснювали завдяки забезпеченню стабільного розвитку, чіткому законодавству та вигідному розташуванню в центрі Європи, що стимулює їхніх торгівельних партнерів та інвесторів. Цьому сприяла лібералізація економічного життя та його подальша стабілізація. Здійснювані законодавчі зміни, що полегшують операції іноземних інвесторів, у вигляді сприятливих податкових умов, захисту інтелектуальної власності, лібералізації закону про придбання землі та нерухомості іноземцями, а також антимонопольних законів позитивно впливають на рівень заохочених ПІІ, економічні трансформації, сприяють розширенню зовнішньої торгівлі та участі країн у розширенні ЄС.

5. Особливе місце у проведенні країнами Вишеградської групи реформ відведено формуванню прав власності та здійсненню приватизації. Законодавством країн Вишеградської групи не передбачені обмеження для участі іноземних інвесторів в процесі приватизації, а також зменшено кількість обмежень для іноземних громадян на шляху придбання власності. Наразі нагальною необхідністю є проведення другого етапу приватизації – роздержавлення великих стратегічних підприємств.

6. Аналіз використання спеціальних стимулів щодо залучення ПІІ переконує в недоцільності їх використання на загальній основі, оскільки пільги однієї країни багато в чому нейтралізуються пільгами інших. Вони також зменшують чисті вигоди від іноземних інвестицій для приймаючої країни. Тому більшість ТНК розглядають їх як другорядний фактор при прийнятті рішень щодо інвестицій, який за важливістю поступається фактору макроекономічної стабільності. Характерною тенденцією розвитку національного законодавства країн-членів Вишеградської групи є поширення дії пільг лише на пріоритетні проекти та регіони з високим рівнем безробіття.

7. Створення ВЕЗ є однією з найбільш ефективних форм заохочення ПІІ в країнах з перехідною економікою. На сучасному етапі Польща та Угорщина використовують цю можливість, хоча їм доводиться коригувати свою політику в цій галузі із врахуванням вимог ЄС, які пов’язані з тим, що великі податкові та митні пільги, великі розміри державних дотацій іноземним інвесторам у ВЕЗ порушують принцип вільної конкуренції на єдиному європейському ринку.

8. Попри певне удосконалення національного законодавства і політики України щодо лібералізації регулювання діяльності іноземних інвесторів, у тому числі в таких питаннях, як право створення підприємств, національний режим інвестиційної діяльності, гарантії захисту від націоналізації, міжнародне врегулювання спорів і гарантії репатріації прибутків та капіталу, потік ПІІ в країну не збільшується. Головною причиною є відсутність стабільності та суперечливість у питаннях, пов’язаних із законодавчим забезпеченням регулювання ПІІ. Враховуючи досвід країн Вишеградської групи, для успішного заохочення інвестицій в Україну необхідно проводити ідентифікацію інвесторів. Це дозволить належним чином враховувати національні цілі заохочення ПІІ в пріоритетні галузі, в наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність, що сприятиме технологічному оновленню економіки України та реалізації її переваг.

9. Важливою умовою успіху залучення ПІІ в українську економіку є приватизація. Як і в країнах Вишеградської групи, уряду України на новому етапі приватизаційного процесу важливо привернути увагу іноземних інвесторів до продажу найбільших підприємств через розробку індивідуальних приватизаційних процедур. Уряд має створити сприятливе середовище для збільшення ПІІ в приватний сектор шляхом спрощення бюрократичних процедур, встановлення прозорого та справедливого режиму регулювання, приватизації землі, захисту прав інвесторів та акціонерів і створення правової держави.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ за темою дисертації

У наукових фахових виданнях:

1. Бородіна В.М. Теоретичні основи прямих іноземних інвестицій. - Вісник. Міжнародні відносини. - Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Випуск 17. - 2000. - С. 30-35 (0,2 д.а.)

2. Бородіна В.М. Міжнародне регулювання прямих іноземних інвестицій. - Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Випуск 18.- Ч.І. - 2000. - С. 142-153 (0,5 д.а.)

3. Бородіна В.М. Інвестиційні пільги в країнах з перехідною економікою (на прикладі країн Вишеградської групи). - Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Київ: