КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Філоретова Лариса Мартіївна

УДК 94(477)"1907/1917":37

Опозиційний рух учителів і учнівської молоді України

в другій половині 1907 – на початку 1917 рр.

Спеціальність 07.00.01 – Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України історичного

факультету Національного педагогічного університету

імені М.Драгоманова

Науковий керівник: доктор історичних наук,

Професор БОРИСЕНКО Володимир Йосипович,

завідувач кафедри історії України

історичного факультету Національного

педагогічного університету імені М. Драгоманова

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

РЯБЦЕВ Володимир Павлович,

професор Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук, доцент

ПОЛІЩУК Юрій Миколайович,

старший науковий співробітник

Інституту політичних і етнонаціональних

досліджень НАН України

Провідна установа: Інститут історії України НАН України

Захист відбудеться: 22 вересня 2003 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д .001.20 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 22 серпня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Обсяг дисертації 213 стор. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків, списку використаних джерел і літератури (27 стор., 259 назв).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Повнота висвітлення історії України можлива тільки за умов об’єктивного дослідження всіх її складових. Однією з недостатньо досліджених проблем вітчизняної історії є опозиційний рух учителів і учнівської молоді України в другій половині 1907 – на початку 1917 рр. У ці роки відбувався наступ на демократичні здобутки революції 1905 – 1907 рр. Дослідження позиції учителів і учнівської молоді дає можливість комплексно відтворити взаємодію основних рушійних сил суспільно-політичного руху, з’ясувати їх роль у об’єднанні національно-патріотичних сил для боротьби з самодержавством та державною системою Російської імперії.

Тема дисертації безпосередньо перегукується з тими процесами, що відбуваються в Україні на сучасному етапі її існування й потребують відповідного коригування з врахуванням історичного досвіду.

Актуальність дисертаційного дослідження посилюється також і необхідністю відновлення історичної справедливості по відношенню до тих учасників опозиційного руху з числа учителів і учнівської молоді України, дії яких до останнього часу або замовчувались, або фальсифікувались. Необхідно повернути з забуття їх імена, очистити від несправедливих звинувачень, показати їх важливу роль в історії України ХХ ст.

Зв’язок дисертації з науковими темами, програмами, планами. Тема дисертації узгоджена з планом наукових досліджень Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова, зокрема, кафедри історії України історичного факультету. На кафедрі розробляється колективна наукова тема "Актуальні проблеми історії України", до якої входить і суспільно-політична проблематика історії України початку ХХ ст.

Об’єктом дослідження є вчителі та учнівська молодь, які брали участь в опозиційному суспільно - політичному русі.

Предметом дисертаційного дослідження є опозиційна діяльність вчителів і учнівської молоді щодо політичної системи Російської імперії. Розглядаються два основних її напрями – ліберальний, що виявлявся в критиці панівних порядків і в обмежених вимогах до уряду, і радикальний, представники якого вживали нелегальні форми боротьби з режимом, відстоюючи програми і цілі різних політичних сил.

Мета дослідження полягає у визначенні форм, методів, перебігу і результативності опозиційного руху вчителів і учнівської молоді України в другій половині 1907 – на початку 1917 рр.

Мета дослідження обумовлює його основні завдання: –

проаналізувати стан наукової дослідженності та джерельної бази проблеми; –

відтворити антиурядову діяльність учителів у другій половині 1907 р.;–

визначити форми і методи опозиційного руху учнівської молоді в другій половині 1907 р.;–

виявити причини і розкрити процес активізації антиурядового вчительського руху в 1908 – 1913 рр.;–

розкрити особливості пожвавлення опозиційної діяльності учнівської молоді в 1908 - 1913 рр.;–

з’ясувати характер спаду, особливості та ефективність опозиційного руху вчителів у 1914 – на початку 1917 рр.;–

простежити посилення антиурядової діяльності учнівської молоді в 1914 – на початку 1917 рр.;–

встановити роль опозиційного руху вчителів і учнівської молоді України у підвищенні політичної й національної свідомості українського народу на 1917 р.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період другої половини 1907 - початку 1917 р. Нижня межа дослідження визначається червнем 1907 р., коли почався наступ реакції на здобутки революції 1905 – 1907 рр., верхня – Лютневою революцією 1917 р.

Територіальні межі дослідження охоплюють ті українські землі, що перебували у складі Російської імперії.

Методологічною базою дисертації є універсальні принципи науковості, історизму та об’єктивності. У дослідженні автор використовувала такі методи: проблемно-хронологічний, порівняльний, метод логічного аналізу та узагальнення.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що на основі залучення великої кількості архівних матеріалів вперше у вітчизняній історіографії зроблено узагальнюючий аналіз опозиційного руху вчителів і учнівської молоді України в другій половині 1907 – на початку 1917 рр.: визначені основні форми та методи діяльності учителів та учнівства, спрямовані на боротьбу з панівним ладом; зроблені нові теоретичні узагальнення про зростання опозиційного руху учителів і учнів та посилення впливу на нього українських партій та організацій; а також обґрунтована важлива роль опозиційного руху учителів та учнівської молоді у формуванні поколінь свідомих борців за незалежність України та значному підвищенні національної свідомості всього українського народу.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що основні її ідеї, теоретичні висновки і положення, фактичний матеріал можуть використовуватися при підготовці колективних та індивідуальних праць з історії України ХХ ст. Результати дисертаційного дослідження можуть бути корисними при виробленні державної політики щодо учителів і учнівської молоді на сучасному етапі.

Апробація основних положень дисертації здійснювалась у формі виступів на всеукраїнській конференції "Роль академічної науки у підготовці вчителів історії" (К., квітень 2000), міжнародній науково-теоретичній конференції "Психолого-педагогічні проблеми підготовки вчительських кадрів в умовах трансформації суспільства" (К., жовтень 2000р.), загальноукраїнській конференції "Актуальні проблеми вивчення історії ХІХ – ХХ ст." (Бердянськ, вересень 2002 р.), всеукраїнській конференції "Формування міжетнічної і міжконфесійної толерантності засобами суспільних дисциплін" (К., грудень 2002), першому засіданні Всеукраїнського "круглого столу" "Сарбеївські читання" (К., січень 2003). З тематики дисертації робились доповіді на звітних наукових конференціях Кіровоградського державного педагогічного університету імені В.Винниченка та НПУ імені М.Драгоманова в 2001 і 2002 рр. Матеріали дисертації частково впроваджені в навчальний процес на історичному факультеті НПУ імені М.Драгоманова і Кіровоградського державного педагогічного університету імені В.Винниченка.

Зміст дисертації розкрито в 5 публікаціях у провідних наукових фахових виданнях загальним обсягом 2,8 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У розділі 1 "Стан наукової дослідженності та джерельної бази проблеми" зроблено науковий огляд літератури, проаналізовано різні види джерел, використаних при підготовці дисертації.

Проблема опозиційної діяльності вчителів і учнівської молоді України в другій половині 1907 – на початку 1917 рр. не була актуальною у вітчизняній історіографії. Одними з перших звернулись до цієї проблеми самі учасники суспільно-політичного руху цього періоду, в тому числі С.Петлюра Петлюра С. Статті .- К., 1993.- С. 54-63. і В.Винниченко Винниченко В. Відродження нації. – Київ – Відень, 1990.- Ч.1., які аналізували діяльність різних політичних сил країни.

Досить своєрідною серед подібної літератури є робота В.Дорошенка про українство в Росії. Її автор займав антиросійську позицію й дотримувався думки про негативну роль Російської імперії в історичній долі українського народу. Тому основна увага в його праці направлена на боротьбу прогресивних сил України проти антиукраїнської політики царського уряду Дорошенко В. Українство в Росії. Новійші часи.- Відень, 1917..

Фактично першою й останньою працею часів радянської влади, в якій містяться дані про існування нелегальних гуртків учнівської молоді та їх діяльність в роки Першої світової війни, стала публікація О.Ю.Гермайзе Гермайзе О.Ю. Матеріали до історії українського руху за світової війни // Український археографічний збірник .- Т.1.- К., 1926.- С. 271 – 354. в 1926 р. Надалі у всіх відповідних роботах радянських авторів провідною лінією залишалось доведення провідної ролі партії більшовиків у суспільно-політичному і культурно-освітньому житті держави. Такий характер мають зокрема праці з історії середньої школи та педагогіки М.О.Константинова, Є.М.Мединського і М.Ф. Шабаєвої Константинов Н.А. Очерки истории средней школы. Гимназии и реальные училища с конца ХІХ в. до Февральской революции 1917 г.- М., 1956; Константинов Н.А., Медынский Е.Н., Шабаева М.Ф. История педагогики.- М., 1974., і Є.Ф.Грекулова про церкву, народ і самодержавство в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Грекулов Е.Ф. Церковь, самодержавие, народ. - М., 1968. Тільки окремі факти з зазначеної проблеми наведені в історіях партійних організацій більшовиків ряду областей України Нариси історії Полтавської партійної організації. – Х., 1970; Нариси історії Харківської обласної партійної організації. –Х., 1970. . Оскільки опозиційні вчителі й учнівська молодь України відстоювали ідеали інших політичних партій, то й дослідження їх діяльності фактично було заборонено радянськими органами влади.

Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років починається новий етап у вивченні суспільно-політичного руху в Україні початку ХХ ст. Вчені почали глибше вивчати закриті доти архівні матеріали про діяльність українських та багатьох російських політичних партій, ставлення до них селян і робітників, готувати статті та тематичні збірники.

Однією з найбільш наближених за тематикою до нашого дослідження публікацій стала стаття С.Я.Фарини у збірнику наукових праць з історії української культури на Полтавщині. У ній відображені урядові репресії проти українофілів, у тому числі й вчителів, на Полтавщині, піднесення визвольного руху на її території в роки Першої світової війни Фарина С.Я. Український національно-культурний рух на Полтавщині в другій половині ХІХ – в перші десятиліття ХХ ст. // Наш рідний край / з історії української національної культури на Полтавщині /. Збірник наукових праць.- Випуск 13.- Полтава. - 1992.- С. 3-39..

Значний вплив на переосмислення історичного минулого України першої половини ХХ ст. справила узагальнююча праця Т.Гунчака про політичну історію України першої половини ХХ ст. Гунчак Т. Україна. Перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії. – К., 1993. Вона дозволила об’єктивніше поглянути на ті суспільно - політичні процеси, в яких брали участь опозиційні вчителі й учнівська молодь. Монографія Г.Касьянова про соціальний портрет української інтелігенції на рубежі ХІХ – ХХ ст., хоч і не має конкретних даних про опозиційну діяльність учителів і учнівської молоді, але сприяє визначенню їх місця в соціальній структурі населення та причини опозиційності до влади Касьянов Я.Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ – ХХ ст. Соціально-політичний портрет. – К., 1993. . Політичний фон, на якому відбувався опозиційний рух учителів і учнівської молоді України, зображує збірник статей співробітників Інституту історії України НАН України про культуру, ідеологію, політику України ХХ ст. Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика. Зб. статей. - К., 1993.

Окремі дані про участь народних учителів у революційному русі в другій половині 1907 – на початку 1917 рр. наведені у нарисах з історії українського національного руху Нариси з історії українського національного руху/ Відп. ред. В.Г.Сарбей. – К., 1994. та української інтелігенції Нариси з історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст. ): У 3 кн. – Кн. 1. – К., 1994.. Вони мають тільки допоміжний характер при дослідженні теми дисертації.

Своєрідним рубежем у висвітлені проблем суспільно – політичних рухів початку ХХ ст. стала середина 1990 – х років. На цей час вже були опрацьовані раніше заборонені фактичні матеріали, вироблена нова методика дослідження проблем. До нових праць відноситься і монографія В.Головченка з історії еволюції української соціал-демократії в 1900 – 1914 рр., яка дозволяє частково встановити партійно-політичну належність опозиційних вчителів до певних політичних сил Головченко В. Від "Самостійної України" до Союзу визволення України. Нариси з історії української соціал-демократії початку ХХ ст. – Харків, 1996. .

Поряд з іншими матеріалами, у монографіях Г.М.Надтоки115 Надтока Г.М. Православна церква і процес українського національного відродження 1900 – 1917 років. – К., 1996; Надтока Г.М. Православна церква в Україні 1900 – 1917 років: Соціально-релігійний аспект. – К., 1996.5 про православну церкву в Україні 1900 – 1917 рр. наведено факти участі вчителів з числа духовенства в антиурядовій діяльності.

Монографія С.О.Телешуна про національне питання в програмах українських політичних партій наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. сприяє визначенню партійної належності багатьох опозиційних учителів116 Телешун С.О. Національне питання в програмах українських політичних партій в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. – К., 1996. 6.

У монографії професора Українського вільного університету в Мюнхені В.Васьковича про шкільництво в Україні (Мюнхен, 1969; К., 1996), серед інших, розглянуті питання про створення Всеукраїнської спілки вчителів, видавництво "Український вчитель", легальну боротьбу вчителів за українізацію школи117 Васькович Г. Шкільництво в Україні (1905 – 1920 рр.). – К., 1996.7. Ця праця доповнюється даними монографії Л.П.Вовк про внесок інтелігенції, у тому числі й вчителів, у розвиток позашкільних закладів народної освіти118 Вовк Л.П. Громадсько-педагогічне сподвижництво в Україні (етапи і особливості). – К., 1997. 8. Подвижницьку діяльність вчителів у галузі середньої та спеціальної освіти в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. розкрито у монографії І.А.Добрянського і В.В.Постолатія119 Добрянський І.А., Постолатій В.В. Громадська та приватна ініціатива в розвитку освіти України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Кіровоград, 1998. 9.

Допоміжний, але важливий характер, мають праці вчених, в яких висвітлена партійно-політична та суспільна проблематика України початку ХХ ст. Колективна робота В.Ф.Колесника, О.О.Рафальського і О.П.Тимошенко про національне питання в програмах політичних партій відкриває можливість простежити їх ставлення до опозиційних учителів і учнівської молоді на початку ХХ ст.220 Колесник В.Ф., Рафальський О.О., Тимошенко О.П. Шляхом національного відродження. Національне питання в програмах та діяльності українських партій Наддніпрянщини 1900 – 1907 рр. – К., 1998.0 Таке ж значення має монографія А.І.Павка221 Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні: кінець ХІХ – початок ХХ ст.: Зародження, еволюція, діяльність, історична доля. – К., 1999. 1. Загальний фон боротьби прогресивних сил України за "українське питання", на якому відбувався опозиційний рух учителів і учнівської молоді України, подається у тритомній монографії за редакцією В.С.Сарбея222 "Українське питання" в Російській імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Колективна монографія в 3 частинах. – К., 1999.2.

Окремі сюжети досліджуваної проблеми відображені в статтях О.П.Реєнта, А.А.Заводовського, Г.Степаненко, надрукованих у науковому збірнику з проблем історії України ХІХ – початку ХХ ст.223 Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – К., 2000. – Вип.1.; Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – К., 2001. – Вип. 2.3 В перспективному значенні важливі роботи О.О.Рафальського про національні меншини України224 Рафальський О. Національні меншини в Україні у ХХ столітті. – К., 2000. 4, а також Д.Бовуа225 Бовуа Д. Російсько – польська війна за освіту в Україні (1863 – 1914 рр.) // Пам’ять століть. – 2001. - №5. – С. 42-70 .5 про російсько-польську війну за освіту. Вони дають можливість дослідити спільну боротьбу учителів і учнівської молоді різних національностей проти політичної системи держави.

Монографія В.В.Стрільця про українську радикально-демократичну партію доповнює загальну картину ставлення політичних сил до учителів і учнівської молоді України початку ХХ ст.226 Стрілець В.В. Українська радикально-демократична партія: витоки, ідеологія, організація, діяльність (кінець ХІХ століття – 1939 рік). – К., 2002. 6

Методичне значення при дослідженні теми дисертації має монографія В.Й.Борисенка і Г.А.Непорожньої про суспільно-політичну діяльність учнів і учнівської молоді України в 1900 – першій половині 1907 рр.227 Борисенко В.Й., Непорожня Г.А. Суспільно-політична діяльність учителів і учнівської молоді України в 1900 – першій половині 1907 рр. – К., 2002.7

Певну дотичність до проблематики дисертації мають ряд захищених в останні роки дисертацій, у тому числі Н.О.Дорощук, А.М.Гуза, А.Ц.Сініцького, В.В.Курченко, Р.Л.Гавриш, Т.М.Кравченко, Л.В.Гонюкової, О.І.Білоконя, І.В.Захарової, С.С.Рум’янцевої та інших228 Білокінь О.І. Українське питання в Державній думі Російської імперії (1906 – 1917). – Автореф. дис… канд. іст. наук. – Х., 2001; Гавриш Р.Л. Шкільна діяльність земського самоврядування на Лівобережній Україні (1865 – 1914). – Автореф. дис… канд. іст. наук. – Х., 1999; Гонюкова Л.В. Громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність Софії Русової (1870 – 1940). – Автореф. дис… канд. іст. наук. – К., 2000; Гуз А.М. Культурно-освітня діяльність земських установ в Україні (1864 – 1914). – Автореф. дис… канд. іст. наук. – К., 1997; Дорощук Н.О. Український культурно-національний рух у Російській імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Автореф. дис… канд. іст. наук. – К., 1996; Захарова І.В. Роль земств у розвитку народної освіти в Україні (1864 – 1917). – Автореф. дис… канд. іст. наук. – К., 2002; Кравченко Т.М. Розвиток початкової освіти на Харківщині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. – Автореф. дис… канд. іст. наук. – Х., 1999; Курченко В.В. Діяльність земств України в розвитку освіти (1864 – 1919 рр.). – Автореф. дис... канд. іст. наук. – Х., 1998; Рум’янцева С.С. Мовне питання і діяльності національної інтелігенції Наддніпрянської України (1900 – 1917). – Дис. канд. іст. наук. – К., 2002; Сініцький А.Ц. Антиукраїнська політика російського самодержавства (1900 – 1914). – Автореф. дис… канд. іст. наук. – К., 1997.

8. В основному – це дослідження про антиукраїнську політику царського уряду, культурно – національний рух, розвиток початкової освіти в окремих регіонах України, участь земських установ у розвитку освіти, мовне питання в діяльності національної інтелігенції та проходження його в Державних думах. Фактична відсутність у них матеріалів по темі дисертації компенсується висвітленням тієї обстановки у країні, в якій доводилось діяти опозиційним силам України.

Основний масив джерел по розглянутим у дисертації проблемам зберігається в архівах України. Найбільше їх зосереджено в Центральному державному історичному архів України в м. Києві у фондах Київського губернського жандармського управління (ф.274), Подільського губернського жандармського управління (ф.301), Катеринославського губернського жандармського управління (ф.313), Полтавського губернського жандармського управління (ф.320), Помічника начальника Харківського губернського жандармського управління (ф.323), Харківського губернського жандармського управління (ф.336), Волинського губернського жандармського управління (ф.1335), Жандармського управління м. Одеси (ф.385), Канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (ф.442), Управління Київського учбового округу (ф.707). У цих фондах зосереджені документи про політичну перевірку та звинувачення учителів і учнів у ведені антиурядової діяльності, що дає можливість визначити їх політичну належність.

Дані ЦДІА України доповнюються документами обласних державних архівів. У тому числі фондів Київської губернської тюремної інспекції(ф.7) Державного архіву Київської області( ДАКО), Канцелярії Волинського губернатора (ф.70), Житомирської жіночої гімназії (ф.79) Державного архіву Житомирської області (ДАЖО), Канцелярії Полтавського окружного суду (ф.83), Полтавського міського поліцейського управління (ф.351) Полтавського обласного державного архіву (ПОДА), Єлисаветградського земського реального училища (ф.60) Державного архіву Кіровоградської області (ДАКІРО). У обласних архівах збереглися справи про існування організацій Всеросійського союзу вчителів та “націоналістичний” рух, справи про арештантів, серед них і вчителів та учнів середніх навчальних закладів. Це дає змогу визначити форми та методи суспільно – політичної діяльності учителів та учнівської молоді.

Подібного плану справи характерні і для фондів Київської другої чоловічої гімназії (ф.81), Київського учительського інституту (ф.175) Державного архіву м. Києва (ДАК).

Всього при підготовці дисертації опрацьовано 149 архівних справ, матеріали яких не були в науковому обігу.

По темі дослідження існують збірники документів про різні політичні партії в Україні початку ХХ ст.229 Багатопартійна Українська держава на початку ХХ ст. Програмні документи перших політичних партій. – К., 1992.9, а також покажчик архівних документів про поширення творів В.І.Леніна на українських землях330 Твори В.І.Леніна на Україні (1894 – лютий 1917 р.). Покажчик архівних документів. – К., 1977. 0.

Важливим джерелом по розглянутим у дисертації проблемам є спогади безпосередніх учасників і свідків суспільно-політичного руху в Україні початку ХХ ст. У тому числі Ар. Ріша, М.Галагана, Ю.Коларда, О.Лотоцького, С.Русової, Є.Чикаленка, С.Васильченка, Ю.Смолича331 Васильченко С. Твори в 3 томах. – К., 1974. – Т.3: Мій шлях. (Автобіографічні записки). – С. 330 – 378 ; Галаган М. З моїх споминів. – Ч. 1. – Львів, 1930.; Коллард Ю. Спогади з минулого // Літературно-науковий вісник. – 1931. – Т. 105. – С. 26 – 32; Лотоцький О. Сторінки минулого. – Ч. 3. – Варшава, 1934.; Риш Ар. Очерки по истории "Спілки" // Летопись революции. – 1925. – № 2. – С. 125 – 173; № 3. – С. 77 – 107; Русова С. Мої спомини. – Л., 1937; К., 1926.; Смолич Ю. Твори: у 8 томах. – К., 1986. – Т.1: Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні.; Чикаленко Є. Щоденник (1907 – 1917). – Львів, 1931. 1.

Джерельний характер мають публікації у тогочасних журналах "Світло", "Украинская жизнь", "Літературно-науковий вісник". Вони виходили з-під пера безпосередніх учасників суспільно-політичного руху початку ХХ ст. і відображали ставлення української інтелігенції до найгостріших проблем сучасності. Різноманітні повідомлення про опозиційний рух учителів і учнівської молоді України в другій половині 1907 - на початку 1917 рр. друкували також газети "Слово", "Засів", "Рада" та інші.

Таким чином, тема дисертації не була предметом спеціального комплексного дослідження в історичній літературі. Разом з тим, існує багато фактичного матеріалу з цієї проблематики, основний масив якого зберігається в різних архівосховищах і ще не був опрацьований дослідниками.

У розділі 2 "Боротьба учителів і учнівської молоді проти панівного режиму в другій половині 1907 р." Розкривається боротьба вчительства і шкільної молоді за демократичні перетворення в національно-освітній сфері.

Опозиційний рух учителів і учнівської молоді України у другій половині 1907 р. відбувався під впливом революції 1905-1907 рр. Урядові структури держави посилили наступ на ті поступки, які вирвала у них хвиля революційного піднесення народу.

Незважаючи на переслідування, українські вчителі у боротьбі з царизмом продовжували консолідувати свої сили у Всеросійському союзі вчителів і в Всеукраїнській учительській спілці, діяльність яких мала чітко виражений опозиційний до уряду характер. Він виражався у критиці освітньої політики уряду, вимогах її кардинальної зміни, самовільному використанню у практичній роботі з учнями української мови, українських підручників та посібників.

Частина тих учителів, що не належала до професійних об’єднань, займала ще радикальнішу позицію у боротьбі з царським самодержавством. Нелегальна вчительська діяльність мала місце у Харківській, Полтавській, Київській, Волинській, Подільській, Катеринославській та інших губерніях України. Вони закликали населення до силових дій проти властей, поширювали нелегальні видання різних політичних сил, серед яких були українські партії "Спілка", УСДРП і загальноросійські РСДРП та есери.

Наполеглива боротьба прогресивної громадськості України, у тому числі й учнівської молоді, проти панівного режиму досягла певних успіхів насамперед в національно-освітній сфері. Одночасно з посиленням політичної реакції після 3 червня 1907 р. уряд змушений був піти на поступки національним силам України в галузі освіти. У серпні 1907 р. Синод дав дозвіл на викладання у Подільській духовній семінарії історії України і української літератури в позаурочний час. Крім того, було дозволено вживання української мови в церковно-парафіяльних школах Подільської губернії і внесення відповідних коректив у підручники, що мало наблизити їх до життя корінного населення Поділля. Такі нововведення стимулювали боротьбу учнівської молоді інших регіонів України за право навчатись рідною мовою. Вирвані прогресивною громадськістю поступки діяли протягом ряду наступних років, зазнаючи всіляких нападок з боку консерваторів.

Досить часто учнівська молодь вела чисто політичну пропаганду і агітацію. Особливою активністю відзначалися учень Одеського училища торгівельного мореплавання А.Тищенко, київський гімназист Мельник, слухачі Кам’янець-Подільського технічного училища М.Бронштейн і Райницвайч та багато інших. Існували нелегальні учнівські організації у Волинській духовній семінарії, Київській другій гімназії, Черкаській чоловічій гімназії, Прилуцькій гімназії та інших середніх навчальних закладах. Їх антиурядова діяльність мала значний успіх серед населення.

У розділі 3 "Піднесення опозиційного руху учителів і учнівської молоді в 1908 – 1913 рр." висвітлена активізація опозиційного руху учителів і учнівської молоді України в 1908 – 1913 рр.

В умовах затухання партійно-політичного життя у 1908 р. не припинялись намагання учителів створити нелегальну вчительську спілку в Київській губернії, яка б відстоювала політичні та національні права українського народу. Вони виступали на захист "Просвіт", проти яких уряд розгорнув шалену кампанію і врешті-решт позакривав. Частина вчителів пропагувала ідеї есерівської та інших політичних партій.

В 1909-1912 рр. опозиційний рух учителів активізувався. Все більша їх кількість переходила на платформу есерівської партії. Почастішали національні вимоги вчителів, на які значний вплив мали журнал "Світло", видавництво "Український вчитель" і "Український клуб". Виступи національної інтелігенції, у тому числі й вчителів, за націоналізацію школи стають предметом обговорення в Державній думі. В багатьох місцях учителі добились того, щоб літні учительські курси проводились українською мовою, нею ж окремі з них і самі вели заняття з учнями.

В 1912-1913 рр. вчителі продовжували виступати проти урядової політики в галузі економіки, освіти, національних проблем, протестували проти посилення бюрократичного режиму в школах і переслідувань опозиційних учителів. В 1912 р. українське питання широко дискутувалось на сторінках преси, що мало великий резонанс у суспільстві. Значним успіхом опозиційних учителів у 1912 р. став прийнятий під їх тиском закон Державної думи про право засновників навчальних закладів самим визначати мову навчання в них. При цьому уряд відмінив свій дозвіл від 1907 р. на вивчення українознавчих дисциплін у Подільській духовній семінарії.

Стимулюючий вплив на опозиційний рух учителів справила підготовка до проведення Всеросійського учительського з’їзду на зимових канікулах 1913/14 навчального року. Вчителі активно використали цей час для висунення національних вимог до уряду в галузі корінного реформування навчального процесу в школі. Загальноукраїнський характер у піднесенні визвольного руху мав складений педагогом Я. Чепігою "Проект української школи”, опублікований у журналі “Світло”.

До боротьби за національні права включаються вчителі польського та німецького походження.

Учнівська молодь України в 1908-1913 рр. продовжувала опозиційну діяльність. Поступово відновлювались розгромлені раніше таємні учнівські гуртки і групи, з’являлись нові в губернських і повітових містах, робота яких носила антиурядовий характер. Учасники таких організацій вивчали партійну літературу, поширювали її серед міщан і селян, домагались змін в освіті на принципах українізації й демократизації середньої школи, знову почалися страйки учнів середніх навчальних закладів.

Учнівська молодь, учителі та й інші представники прогресивної громадськості до 1912 р. успішно відстоювали від наступу уряду й консервативної частини суспільства право вихованців Подільської семінарії на вивчення української історії та літератури. Все вагоміше місце в опозиційній діяльності гімназистів, семінаристів, реалістів старших класів займала боротьба за національні права українців і насамперед на освіту рідною мовою. Учасники опозиційного учнівського руху відстоювали ідеї різних політичних партій і насамперед есерів, "Спілки", УСДРП, РСДРП.

У розділі 4 "Еволюція опозиційної діяльності учителів і учнівської молоді в 1914 – на початку 1917 рр." досліджені зміни в опозиційній діяльності учителів і учнівської молоді в 1914 – на початку 1917 рр.

Характерною особливістю опозиційного руху вчителів наприкінці 1913 – на початку 1914 рр. стало набуття ним все більшого національно-визвольного характеру. Напередодні і в перші роки Першої світової війни він відбувався під впливом відзначення 100-річчя з дня народження Т. Шевченка. Українське вчительство стало найактивнішим і найпослідовнішим загоном національної інтелігенції в її боротьбі проти русифікаторської політики царського уряду і за здобуття Україною державних прав.

Поділяючи погляди прогресивної учительської маси, М.Грушевський, Л.Яновська, Д.Дорошенко та ще кілька лідерів українського визвольного руху на початку 1914 р. виробили умови співпраці з партією кадетів. Серед них були вимоги визнання "автономії України й федеративного устрою держави". Лідер кадетів П.Мілюков, хоч на словах і підтримував національні права українського народу, але рішуче виступив проти ідеї автономії України та федеративного устрою Російської імперії.

Головними формами опозиційного руху вчителів стали самовільне використання в школах української мови, ухвали національно-визвольних за характером рішень на різних з’їздах, курсах, звертання з відповідними заявами (вимогами) до адміністративних органів влади, а також до Державної думи. Боротьба вчителів за національну школу втягувала в національний рух все ширші маси населення і поступово переростала у масову боротьбу за державність України.

В 1914 р. продовжували діяльність Слов’яносербське відділення Всеросійського союзу вчителів, Маріупольське товариство взаємної допомоги учням і вчителям та інші опозиційні товариства. Окремі вчителі входили до складу українських політичних партій й вели антиурядову пропаганду та агітацію.

У роки Першої світової війни учні середніх навчальних закладів перетворились в лідерів опозиційного до царизму молодіжного руху України. Вони взяли найактивнішу участь у відзначенні 100-річного ювілею Т.Шевченка в багатьох містах і селах України. У Полтаві, Гадячі, Миргороді, Золотоноші були створені учнівські гуртки і групи Союзу визволення України, діяльність якого мала антиросійське спрямування.

Найвпливовішою силою в учнівському русі стала "Юнацька спілка", до складу якої входили таємні гуртки шкільної молоді Лівобережної та Правобережної України. До її організацій на місцях примикали патріотично налаштовані студенти і молоді вчителі, з чим сила і вплив "Юнацької спілки" міцніли. Діяльність "Юнацької спілки" мала виразний національно-визвольний характер і спрямовувалась на здобуття Україні державної незалежності і попутне вирішення соціально-економічних завдань революційним шляхом. "Юнацька спілка" зіграла важливу роль в революціонуванні учнівської молоді, селян і робітників, консолідації їх зусиль на повалення самодержавства, як головної умови вирішення національних проблем України.

У висновках визначені основні результати дослідження: –

У вітчизняній історіографії відсутні спеціальні праці, які б комплексно досліджували проблему опозиційного руху вчителів і учнівської молоді України в другій половині 1907 – на початку 1917 рр.;–

На опозиційний рух учителів України у другій половині 1907 р. значний вплив мали завоювання демократичних сил у революції 1905 – 1907 рр. Його характер цього періоду багато в чому обумовлювався рішеннями січневого 1907 р. з’їзду Всеросійського союзу вчителів. Зі створенням нових організацій Всеукраїнської учительської спілки відбувалась консолідація опозиційних сил України, розширювався і поглиблювався їх вплив на виховання українського народу в національно-патріотичному дусі. В своїй політичній орієнтації опозиційні вчителі все більше схилялись до ідей українських партій;–

Антиурядова діяльність учителів у другій половині 1907 р. доповнювалась опозиційним рухом учнівської молоді. Змінились форми і методи опозиційної діяльності учнівської молоді. Замість страйків, участі в антиурядових мітингах і демонстраціях вона вдавалася до нелегальних форм і методів боротьби з царизмом. У протистоянні з урядом учнівська молодь використовувала революційну агітацію, пропаганду положень різних політичних партій через поширення антиурядового спрямування листівок, прокламацій, відозв, газет, партійних документів. Серед них переважали видання соціалістів-революціонерів, "Спілки", УСДРП, РСДРП, інших партій;–

Після певного затишшя поступово активізувався антиурядовий рух українського вчительства в 1908-1913 рр. Відновили роботу розгромлені в попередні роки відділення Всеукраїнської учительської спілки, з’явились нові її осередки. В нелегальній діяльності учителів у 1908-1913 рр. центральне місце займала боротьба з політичним режимом держави. Як і раніше, такі вчителі відстоювали програмні положення різних політичних партій, але змінилось їх співвідношення та сила впливу на учительство. Послабились позиції РСДРП, зате соціалісти-революціонери і українські політичні партії зберегли на них свій вплив. Через вчительську масу відповідно посилювалися позиції цих партій і серед селянства України; –

Паралельно з учительським у 1908-1913 рр. активізувався і опозиційний рух учнівської молоді України. Поширення учнями ідей соціалістів-революціонерів, "Спілки", УСДРП, РСДРП та інших партій викликало серед робітників і селян незадоволення урядом, стимулювало їх виступи проти поміщиків і власників промислових підприємств. Активна позиція учнівської молоді в національному русі дозволила прогресивній громадськості України до 1912 р. успішно відстоювати дозвіл уряду на вивчення в Подільській духовній семінарії українознавчих дисциплін. Значним був вплив опозиційної української учнівської молоді на пробудження національної свідомості учнів старших класів німецького і польського походження;–

У 1914 – на початку 1917 рр. відбулась помітна еволюція опозиційного вчительського руху. Всенародне святкування 100-річчя з часу народження Т.Шевченка дало поштовх активізації визвольного напрямку опозиційного руху вчителів. Відправка багатьох учителів на фронти Першої світової війни суттєво зменшила соціальну базу опозиційного вчительського руху, а відповідно послабила і його активність та силу. Головний акцент у боротьбі вчителів з урядом переноситься на здобуття Україною національних прав, у тому числі й у галузі народної освіти;–

Об’єднання опозиційної до уряду учнівської молоді в таємній організації "Юнацька спілка" надало її діяльності організованості, сили, чіткішої політичної та національної спрямованості. Боротьба учнівської молоді за повалення самодержавства як головної умови здобуття Україною державної незалежності консолідувала в єдиному наступі на царизм представників різних патріотичних сил України;–

Опозиційний рух українських учителів і учнівської молоді перетворився на початку ХХ ст. у впливову суспільно-політичну силу, яка зіграла одну з визначальних ролей у формуванні національно і політично свідомих поколінь борців за незалежність України в роки української революції 1917-1920 рр..

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях автора

Суспільно-політична діяльність учнівської молоді України в другій половині 1907 р. // Наукові записки Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. – К., 2002. – Вип. 45. – С. 11 – 18.

Опозиційний рух учнівської молоді м.Полтави в 1912 р. // Наукові записки Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. – К. – Бердянськ, 2002. – Вип. 46. – С. 73 – 79.

Діяльність української учнівської організації "Юнацька спілка" в роки Першої світової війни // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Ін-т історії України НАН України. – К., 2002. – Вип. 4. – С. 183 – 196.

Національно-визвольна спрямованість опозиційного руху учнівської молоді України в 1913 – на початку 1914 рр. // Наукові записки Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. – К., 2002. – Вип. 47 – С. 60 – 64.

Еволюція нелегальної діяльності учнівської молоді України в 1908 – 1911 рр. // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ. – К., 2003. – Вип. 22. – С. 240 – 247.

АНОТАЦІЇ

Філоретова Л.М. Опозиційний рух учителів та учнівської молоді України в другій половині 1907 – на початку 1917 рр. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2003.

У дисертації вперше у вітчизняній історіографії комплексно досліджена проблема опозиційного руху вчителів і учнівської молоді України в другій половині 1907 – на початку 1917 рр. Доведено, що, незважаючи на урядові переслідування, учителі та учні старших класів середніх навчальних закладів у другій половині 1907 р. продовжили боротьбу проти політичної системи держави. Встановлено наростання опору цих категорій населення урядовій політиці в 1908 – 1913 рр., спрямування їх опозиційної діяльності на вирішення політичних і національних проблем України. Визначена еволюція опозиційного руху вчителів і учнівської молоді в 1914 – на початку 1917 рр. Зроблені обгрунтовані висновки про важливу роль учителів і учнівської молоді у пробудженні національної свідомості українського народу, вихованні поколінь борців за незалежність України.

Ключові слова: опозиційний рух, учителі, учнівська молодь, Україна, початок ХХ ст.

Филоретова Л.М. Оппозиционное движение учителей и учащейся молодежи Украины во второй половине 1907 – в начале 1917 гг. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – К., 2003.

В диссертации впервые в историографии исследовано оппозиционное движение учителей и учащейся молодежи Украины во второй половине 1907 – в начале 1917 гг. Обосновывается мысль о том, что, несмотря на наступление реакции, оппозиционное движение этой категории населения во второй половине 1907 г. не прекращалось. Учителя в это время стремились практически реализовать решения январского съезда Всероссийского союза учителей, которые имели оппозиционный характер. С созданием Всеукраинской учительской спилки происходила консолидация рядов оппозиционной учительской массы,