ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. І.І. МЕЧНИКОВА

ЛЕДНЕЙ ОЛЕНА ФЕДОРІВНА

УДК 811.161.2’367.322

ОБ’ЄКТНІ СИНТАКСЕМИ

В СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

Спеціальність 10.02.01 — українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент

Бондар Олександр Іванович,

Одеський національний університет

ім. І.І. Мечникова,

завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Ожоган Василь Михайлович,

Кіровоградський державний педагогічний університет

ім. Володимира Винниченка,

декан філологічного факультету;

кандидат філологічних наук, доцент

Степаненко Микола Іванович,

Полтавський державний педагогічний університет

ім. В.Г.Короленка ,

завідувач кафедри української мови.

Провідна установа: Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Вінниця.

Захист відбудеться 17 квітня 2003 р. о 13.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова за адресою: 65058, м.Одеса, Французький бульвар, 24/26.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова за адресою: 65026, м.Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розіслано 13 березня 2003р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Речення є багатомірною одиницею. Сучасні лінгвісти (І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський тощо) виділяють у структурі речення чотири яруси: власне-семантичний, семантико-синтаксичний, формально-синтаксичний та комунікативний. Перші три яруси речення стосуються сфери мови, а четвертий, комунікативний ярус, спрямований у сферу мовлення. Розмежування чотирьох ярусів речення дає змогу чітко розрізняти формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції синтаксичних одиниць, а також синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення між ними. Власне-семантичний ярус стосується ло- гічного розгортання вираженої в реченні думки. Формою існування власне-семантичної структури речення є семантико-синтаксичний ярус. Семантико-синтаксичний ярус взаємопов’язаний із формально-синтаксичним, який є формою його реалізації. Формально-синтаксичні члени речення визначаються на основі синтаксичних зв’язків у межах речення, які стосуються внутрішньої структури мови, семантико-синтаксичні компоненти речення — синтаксеми — визначаються на основі семантико-синтаксичних відношень, які спрямовані назовні. Мінімальні синтаксичні одиниці і формального, і семантичного типів є компонентами основної синтаксичної одиниці та найбільшої одиниці мовної системи – речення. Тому дослідження сукупності цих одиниць, їх особливостей та виявлення закономірностей їх взаємодії становить цілий комплекс важливих питань теоретичної граматики.

До актуальних завдань синтаксичної теорії належить виділення елементарних одиниць і дослідження закономірностей їх ускладнення. Формально-синтаксична структура елементарного простого речення звичайно репрезентована двома взаємопов’язаними головними членами речення — підметом і присудком. Організуючу роль у формуванні семантико-синтаксичної структури елементарного простого речення відіграє предикат та його валентність. Семантико-синтаксична ва-лентність предиката визначає кількість субстанціальних (іменникових) синтаксем (суб’єктної, об’єктної, адресатної, інструментальної та локативної), вказує на їх семантичні функції, відношення між ними та відношення субстанціальних синтаксем до відповідного класу предикатів. Особливе місце у системі субстанціальних синтаксем посідають суб’єктні синтаксеми як взаємопов’язані з предикатами організуючі компоненти речення. У вітчизняній лінгвістиці чимало вчених займалися окремими питаннями аналізу і класифікацій суб’єктних синтаксем, а нещодавно О.Г.Межовим було зроблене комплексне дослідження суб’єктних синтаксем на всіх рівнях структури речення.

Звичайно суб’єктна синтаксема займає лівобічну позицію відносно предиката, а правобічна заповнюється об’єктною синтаксемою, яка і є об’єктом нашого дослідження. Окремими питаннями аналізу і класифікації об’єктних синтаксем (переважно визначенням їх морфологічних та се-мантичних варіантів) займалися такі вчені, як О.О.Потебня, О.О.Шахматов, О.М.Пєшковський, Є.К.Тимченко, О.Синявський, В.В.Виноградов, Л.А.Булаховський, І.К.Кучеренко, Є.М.Галкіна-Федорук, М.Ф.Кобилянська, М.М.Богдан, О.В.Бондарко тощо. З’ясуванню ролі граматичних форм слів у вираженні семантичних категорій об’єкта, зокрема вивченню природи відмінкових форм іменника присвячені праці таких лінгвістів сучасності, як М.Я.Плющ, О.К.Безпояско, А.П.Загнітка. Значний внесок у вивчення функціонування відмінків — морфологічних засобів вираження об’єктної синтаксеми — зробив І.Р.Вихованець, який опрацював ієрархічну класифікацію відмінкової системи, що ґрунтується на первинних семантико- і формально-синтаксичних функціях відмінків, а також подав класифікацію семантичних варіантів об’єктної та інших субстанціальних синтаксем. Особливої уваги він надав дослідженню знахідного відмінка як спеціалізованого в українській мові відмінка прямого об’єкта.

Не всі питання, пов’язані з системним вивченням об’єктних синтаксем, є всебічно розглянутими. У лінгвістичних дослідженнях наявні різні тлумачення статусу об’єктних синтаксем у системі семантичних компонентів речення, семантичних типів та рангів об’єктів, ролі непрямих відмінків та прийменниково-відмінкових форм як засобів вираження об’єктного значення тощо. Тому проблема семантико-синтаксичної категорії об’єктності та об’єктних синтаксем сьогодні не є остаточно вирішеною. Об’єктні синтаксеми в структурі елементарного простого речення в сучасній українській літературній мові потребують комплексного вивчення, яке охоплює всі рівні структури речення (власне-семантичний, семантико-синтаксичний, формально-синтаксичний та комунікативний).

Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з темою “Актуальні питання лексичної та граматичної систем української мови” (номер державної реєстрації 0101001415), яку опрацьовують на кафедрі української мови Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, де виконано цю дисертацію. У ширшому плані ця праця ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, проблематику якої досліджують в Інституті української мови НАН України.

Об’єктом дослідження є просте речення (його власне-семантичний, семантико-синтаксичний та формально-синтаксичний рівні).

Предметом дослідження є об’єктні синтаксеми у простих елементарних та неелементарних реченнях, їх граматичний статус, семантичні, морфологічні та позиційні варіанти, — тобто розгляд мінімальних синтаксичних одиниць на власне семантичному, семантико-синтаксичному та формально-синтаксичному рівнях речення. Розгляд об’єктної синтаксеми на комунікативному рівні вимагає окремого ґрунтовного дослідження, тому не входить до переліку завдань цієї праці.

Мета дослідження полягає в системному вивченні об’єктних синтаксем у структурі простого речення на матеріалі сучасної української літературної мови.

Відповідно до поставленої мети накреслено такі завдання:

1) з’ясувати специфіку суб’єктно-об’єктних відношень у філософії, починаючи з античності і до наших днів;

2) прослідкувати за динамікою логіко-граматичних та синтаксичних досліджень категорій суб’єкта та об’єкта, виявити особливості зв'язку структури судження із структурою речення;

3) визначити на основі спільних та відмінних ознак статус об’єктних синтаксем у системі семантичних компонентів речення;

4) визначити позиційні варіанти об’єктних синтаксем;

5) здійснити семантичну класифікацію керуючих предикатів;

6) визначити і охарактеризувати семантичні варіанти об’єктних синтаксем залежно від семантичних типів керуючих ними предикатів, розподілити об’єкти за рангами;

7) з’ясувати лексичне наповнення об’єктних синтаксем;

8) дослідити семантичні процеси ускладнення об’єктних синтаксем;

9) описати відмінкові та прийменниково-відмінкові засоби вираження семантичної категорії об’єкта, розмежувати їх за рангами, виявити центральні і периферійні морфологічні варіанти об’єктних синтаксем та частотність їх уживання на матеріалі текстів різних стилів сучасної української літературної мови;

10) розглянути транспозиційні відношення між об’єктними формами.

Методи дослідження. Мета дисертації і специфіка предмета дослідження зумовили використання методу моделювання при визначенні власне-семантичної, семантико-синтаксичної та формально-синтаксичної структур елементарного речення; описового, трансформаційного методів та методу функціонального аналізу при встановленні семантичних типів об’єктних синтаксем та при вивченні відмінкових та прийменниково-відмінкових засобів вираження семантичної категорії об’єкта.

Джерела фактичного матеріалу. Дослідження базується на реченнях, дібраних із художніх творів, наукових та публіцистичних текстів, офіційних документів (всього 3500 речень). Широке коло матеріалів різних стилів було вибране з метою повнішого охоплення функціонування об’єкта дослідження, тобто об’єктної синтаксеми.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше виконано комплексний аналіз об’єктних синтаксем на власне-семантичному, семантико-синтаксичному та формально-синтаксичному рівнях структури речення: –

виділено основні семантичні різновиди об’єктних синтаксем та розподілено їх за рангами; –

виявлено семантичні процеси ускладнення об’єктних синтаксем; –

описано всю сукупність об’єктних відмінків і прийменниково-відмінкових форм української мови та розмежовано їх за рангами;–

виділено та досліджено центральні та периферійні морфологічні варіанти об’єктних синтаксем та частотність їх уживання.

Теоретичне значення дослідження. Опрацьовані в дисертації принципи аналізу об’єктних синтаксем, зокрема їх семантичних, морфологічних та позиційних варіантів, сприяють поглибленому вивченню морфологічних (відмінки іменників/займенників) і синтаксичних (словосполучення, головні і другорядні члени речення) одиниць та категорій і можуть застосовуватися при опрацюванні ряду питань функціональної та категорійної граматики української мови (ФСП суб’єктності-об’єктності, категорії об’єкта, суб’єкта, аспектуальності, модальності, становості).

Практичне значення дослідження. Одержані результати можуть бути використані при написанні вузівських підручників та навчальних посібників із граматики сучасної української мови, при читанні спецкурсів, проведенні спецсемінарів та факультативних занять із функціональної морфології і функціонального синтаксису у вузі, при укладанні граматичних словників.

Апробація дисертації. Результати дослідження було викладено на 55-й науковій конфе-ренції професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (2000), Х Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 2001), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 100-річчю А.А.Москаленка (Одеса, 2001), 57-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (2002). З теми дисертації опубліковано п’ять статей, з них п’ять у фахових виданнях.

Структура і зміст дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку наукової літератури (198 найменувань) та списку джерел фактичного матеріалу (82 найменування). Загальний обсяг дисертації – 213 с. (обсяг основної частини — 191 с.)

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, методи, мету і завдання дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі, “Статус об’єктних синтаксем у структурі речення”, розглянуто процес еволюціонування теорії пізнання, логіки та мовознавчої науки щодо поглядів на категорії суб’єкта та об’єкта, вказано на сукупність диференційних семантико-синтаксичних ознак об’єктних синтаксем з метою визначення їх місця серед семантичних компонентів речення, обґрунтовано се-мантичну диференціацію об’єктів залежно від характеру предиката і їх лексичного наповнення.

Основними здобутками теорії пізнання у вирішенні питання суб’єктно-об’єктних відношень є: 1) протиставлення суб’єкта об’єкту у філософії античності, зокрема — протиставлення логічного суб’єкта предикату судження Аристотелем; 2) розуміння під суб’єктом істоти, яка пізнає, а під об’єктом — предмета її пізнання, починаючи з філософських ідей Канта; 3) пізнання світу через самопізнання у філософії Г.Сковороди; 4) усвідомлення активності суб’єкта, що пізнає, у філософії Канта; 5) діалектичний взаємозв’язок суб’єкта і об’єкта, можливість їхнього переходу у кон-цепції Гегеля; 6) знання як форма здійснення пізнавальної діяльності у діалектичному матеріалізмі; 7) органічне поєднання теоретико-філософського пошуку з активною суспільною діяльністю в українській філософії ХХ ст.; 8) усвідомлення того, що справжнім суб’єктом пізнання є не індивід, а гносеологічний суб’єкт, який зв’язує воєдино всіх індивідуальних суб’єктів і який лежить в основі їхньої діяльності.

Суб’єктно-предикатна структура судження є універсальною для всіх мов світу і має різні формальні засоби мовного вираження. Думка про об'єкт входить до сфери логічних зв'язків предиката, отже, засоби вираження об'єкта — це частина мовного вираження предиката. Суб’єкт судження може бути словесно не виражений в реченні (наприклад, в односкладному), але цей суб’єкт може бути зрозумілий із ситуації, з контексту. Речення в цілому виражає зміст судження. Судження як пропозиційна функція виражається на синтаксичному рівні в членах речення, а його суб’єктно-предикатна структура — у логіко-граматичному (актуальному) членуванні речення. Тобто в теорії пізнання (зокрема, в логіці) й лінгвістиці поняття суб’єкт, об’єкт — це елементи знання людини, що пізнає, про предмети та явища дійсності.

Мовознавство пов’язане своїм предметом з логікою, але ці науки мають різні завдання: логіка вивчає закони і форми мислення, а мовознавство досліджує типи оформлення думки. Універсальна для всіх мов світу суб’єктно-предикатна структура судження, що об'єднує в собі різні ло-гічні варіанти пропозиційної функції, яка лежить в її основі, має різні формальні способи мовного вираження. Речення в цілому виражає зміст судження. Тривалий час (протягом двох століть) у граматиці панували засади логіки: ототожнення судження і речення. Перенесення принципів аналізу структури судження на синтаксичне членування речення зумовило відрив думки від слова, припущення наявності думок без слів, ототожнення слова і поняття. Через змішування логічних і граматичних категорій не можна було адекватно вивчати синтаксичну будову мови, бо всі типи речень були уніфіковані до однієї логічної структури ‘підмет – присудок’. Таким чином нівелювалися національно-мовна специфіка речення, його життєві експресивні суб’єктивно-мовленнєві фарби й граматична своєрідність.

Після робіт О.О.Потебні та О.О.Шахматова, які виступили проти логічного підходу до аналізу речення, запропонувавши новий, логіко-грамати-чний підхід, опрацювавши свої оригінальні теорії речення, закони змін форм речень у російській мові і визначивши різноманітність типів простих речень, стало ясно, що пряме перенесення на речення основних конструктивних ознак судження не має рації.

Принцип підходу до аналізу логічних і граматичних категорій спрямо-ваний у сферу вираження і розкриття понять мовними формами. Мовознавці 2-ї половини ХХ століття (С.Д.Кацнельсон, В.З.Панфілов, І.І.Мєщанінов тощо) дійшли висновку, що судже-н-ня як пропозиційна функція виражається на синтаксичному рівні в членах речення, а його суб’єктно-предикатна структура — у логіко-граматичному (актуальному) членуванні речення.

Здобутком сучасної синтаксичної теорії є функціональний підхід до аналізу речення як основної синтаксичної одиниці і найбільшої одиниці мовної системи. Синтез функціонального підходу — ‘від форми до значення’ і ‘від значення до форми’ — дозволяє уникнути ізольованого розгляду мовних явищ, які є недоліком окремо взятих формальної та семантичної граматик.

Питання функціонування категорії об’єкта завжди було актуальним у лінгвістиці. Починаючи від граматики Пор-Рояля і донині мовознавці не втрачають інтересу до цієї проблеми, розглядаючи різні її аспекти. Виникнення і розвиток у ХХ ст. функціональної граматики дали змогу по-новому поглянути на роль об’єкта у структурі речення, вивчаючи її у власне-семантичному, семантико-синтаксичному, формально-синтаксичному та комунікативному аспектах аналізу структури речення. Одначе тільки комплексне дослідження об’єктної синтаксеми на всіх рівнях структури речення дасть повну картину її функціонування в системі мови.

Синтаксеми (мінімальні синтаксичні одиниці семантичного типу, які виділяються на основі семантико-синтаксичних відношень) характеризуються зовнішньою орієнтацією, яка пристосована для відображення відношень між предметами і явищами позамовного світу. Синтаксема виступає у своїх функціональних межах інваріантом, а на нижчому рівні абстракції реалізується у таких варіантах: 1) семантичних; 2) морфологічних; 3) позиційних. Варіанти синтаксем мають неоднаковий статус у синтаксичній структурі сучасної української мови. Один варіант закріплюється як головний, місце ж інших варіантів визначається стосовно основного.

Організуючу роль у формуванні семантико-синтаксичної структури простого речення відіграє предикат та його валентність. Семантико-синтаксична валентність предиката визначає кількість субстанціальних синтаксем (суб’єктної, об’єктної, адресатної, інструментальної та локативної), вказує на їх семантичні функції, відношення між ними та відношення субстанціальних синтаксем до відповідного класу предикатів. Звичайно лівобічну позицію відносно предиката займає суб’єктна синтаксема, а правобічну заповнює об’єктна синтаксема. Об’єктні синтаксеми у семантично елементарному реченні передають значення реальної предметності (під об’єктною синтаксемою розуміємо предмет, на який спрямовано дію, процес або стан) і залежать від предиката, функціонуючи як необхідні компоненти речення. В простих неелементарних реченнях маємо ус-кладнення об’єктної синтаксеми суб’єктним значенням внаслідок переміщення об’єктної синтаксеми в суб’єктну позицію.

З-поміж інших субстанціальних синтаксем об’єктну синтаксему вирізняють: 1) об’єктна семантико-синтаксична функція в реченні; 2) правобічна валентна припредикатна позиція; 3) сполучуваність майже з усіма семантичними типами предикатів, а саме: з предикатами дії, стану, процесу, локативними предикатами дії та предикатами якісної ознаки-відношення; 4) сполучуваність майже з усіма валентними класами предикатів (за винятком одновалентних); 5) пасивність; 6) широка семантична диференціація (назви конкретних, не існуючих поза людською діяльністю об’єктів і понятійних ситуацій реального світу, на позначення яких виступають усі лексико-граматичні розряди іменників та займенників); 7) наявність основного (знахідний відмінок) і периферійних (називний, родовий, давальний, орудний, місцевий, прийменниково-відмінкові форми) морфологічних варіантів; 8) типова формально-синтаксична позиція додатка (передусім – прямого); 9) комунікативна позиція реми. Перераховані диференційні ознаки свідчать про те, що об’єктна синтаксема є необхідним компонентом структури простого речення, що підтверджує необхідність ґрунтовного системного дослідження цієї мінімальної синтаксичної одиниці.

Предикат як центральна синтаксема елементарного простого речення визначає семантичні різновиди об’єктних синтаксем, а також впливає на їхні морфологічні варіації та формально-синтаксичні позиції в реченні. У дисертації виділено п’ять семантичних типів предикатів: 1) предикати дії; 2) предикати стану; 3) локативні предикати дії; 4) предикати процесу; 5) предикати якісної ознаки-відношення. Семантичні класи предикатів визначають такі семантичні варіанти суб’єктних синтаксем: 1) об’єкт дії: Годуйте коней (Л.Костенко) ; 2) об’єкт стану: Любив дід гарну бесіду і добре слово (О.Довженко); 3) об’єкт локативного предиката дії: Твердохліб одсунув папір до Нечиталюка (П.Загребельний); 4) об’єкт процесу: За що ж ви гніваєтесь на мене? (М.Кропивницький); 5) об’єкт якісної ознаки-відношення: Хіба краща є за тебе? (Т.Шевченко). Ранжування всіх семантичних варіантів об’єктних синтаксем здійснюється з урахуванням таких диференційних семантико-синтаксичних ознак: 1) пасивність об’єктів; 2) динамічність/ статичність, валентність та перехідність/ неперехідність предикатів, семантика яких визначає типи об’єктів; 3) діапазон лексичного наповнення об’єктної позиції; 4) продуктивність функціонування і частотність вживання того чи іншого варіанта об’єктної синтаксеми. Об’єкт дії виступає об’єктом першого рангу, об’єкт стану — об’єктом другого рангу, об’єкт локативного предиката дії — об’єктом третього рангу, об’єкт процесу — об’єктом четвертого рангу, об’єкт якісної ознаки-відношення — об’єктом п’ятого рангу.

У другому розділі, “Семантичні варіанти об’єктних синтаксем”, охарактеризовано семан-тичні варіанти об’єктів залежно від семантичних типів предикатів; з’ясовано лексичне наповнення об’єктної позиції; досліджено семантичні процеси ускладнення об’єктних синтаксем.

Основним семантичним варіантом об’єктної синтаксеми виступає синтаксема у функції об’єкта дії. Нею керують перехідні дієслова, що означають дію, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет. Об’єктна синтаксема продуктивно функціонує в усіх стилях української мови. Лексичний діапазон як керуючих предикатів, так і залежних об’єктів (іменників та займенників) є дуже широким. У центрі функціонування перебуває об’єкт дії при перехідних дієсловах, пов’язаних з об’єктом зв’язком сильного керування. Периферійним є функціонування об’єктної синтаксеми в пасивних конструкціях, а зоною далекої периферії — її функціонування при неперехідних дієсловах та в конструкціях з прийменниками. Простеживши за семантикою керуючих предикатів, можна виділити: –

при перехідних дієсловах:

1) об’єкт дії: при дієсловах конкретної фізичної дії (їсти, пити, пасти, фарбувати): Їдять неосвячений хліб (Ю.Мушкетик); при дієсловах творення та окремих видів діяльності (прясти, копати, будувати): А вбогому в яру треба криницю копати (Т.Шевченко); при дієсловах, що вказують на більший чи менший ступінь інтенсивності дії (змащувати, гризти, підсипати, рвонути): Рвонув комір (Ю.Мушкетик); при дієсловах, що називають певну фазу дії, скерованої на об’єкт (починати, продовжувати, зупинити, заспівати, догравати): Пан Бжеський зупинив коня (З.Тулуб); при дієсловах із значенням результату дії (безособово-предикативні форми на –но, -то): В результаті було підписано платіжний документ на суму 319 тис. 600 грн. (Голос України); при дієсловах творення та окремих видів діяльності, опосередкованих мисленнєвою діяльністю (очолювати, виховувати, формувати): Шосту українську експедицію очолює представник Антарктичного центру геофізик Анатолій Лоза (Освіта України); при дієсловах, що виражають дію у певному напрямку (підняти, опустити, зачинити, відзкрити): Нестор відчинив вікно (Р.Івани-чук); при дієсловах виявляти, виражати, об’єкт яких характеризує певну властивість суб’єкта дії: Багато речовин виявляють властивості електро-літів у розплавленому стані (А.Бутенко); при дієсловах просити, шукати, знайти, зустрічати, проводжати: Україна шукає ділові контакти на Сході (Урядовий кур’єр).

У конструкціях-трансформах та в простих неелементарних реченнях об’єктна синтаксема може бути ускладнена субстанціальними значеннями. Ускладнення об’єктних синтаксем субстанціальними значеннями може відбуватися: а) у пасивних конструкціях-трансформах з ускладненою субстанціальною синтаксемою — об’єктом дії – суб’єктом стану, яка утворюється внаслідок переміщення об’єктної синтаксеми в суб’єктну позицію: Культурна спадщина охороняється законом Закон охороняє культурну спадщину (Конституція України); б) у простих ускладнених реченнях внаслідок об’єднання суб’єктних та об’єктних синтаксем у формі знахідного відмінка в ускладнену субстанціальну синтаксему об’єкта дії – суб’єкта стану, яка перебуває у подвійних синтаксичних зв’язках з іншими членами речення й утворюється в результаті злиття в одну конструкцію двох (рідше — трьох) вихідних речень. Поєднуючись із дієслівним предикатом дії, знахідний відмінок указує на об’єкт дії, а щодо прикметникового чи дієприкметникового предиката стану — на суб’єкт стану: Другої днини знайшли пастухи ледь живого Івана Пастухи знайшли Івана + Іван був ледь живий + Був другий день (М.Коцюбинський). В поодиноких випадках в простих неелементарних реченнях, де засобом вираження об’єктної синтаксеми виступає інфінітив у позиції додатка, функціонує ускладнена субстанціальна синтаксема об’єкта дії – потенційного суб’єкта дії: Навчіть своїх співгромадян відчути себе людьми Навчіть своїх співгромадян + Вони відчують себе людьми (Товариш).

2) Об’єкт розумової діяльності: Сформулюйте з погляду атомно-молекулярної теорії ці поняття (А.Бутенко);

3) об’єкт мовленнєвої діяльності: Запитайте нас (О.Олесь);

4) об’єкт повідомлення, спрямування інформації до адресата: Я тобі відкрию секрет (П.Загребельний);–

при неперехідних дієсловах:

1) об’єкт, якому надається рух (об’єкт моторності): Майор рипів зубами (І.Багря-ний);

2) об’єкт допомоги, подяки: Ющенко подякував прем’єр-міністру (Україна і світ сьогодні).

Ядро синтаксеми об’єкта дії складають об’єкт творення та різних видів діяльності (36,78%) та об’єкт конкретної фізичної дії (38,58%). На близькій периферії за статистикою знаходяться об’єкт розумової діяльності (10,69%) та об’єкт мовленнєвої діяльності (5,48%), а далеку периферію становить об’єкт, якому надається рух (2,62%), об’єкт володіння/керівництва (1,52%). І найпериферійнішіми є об’єкт повідомлення, спрямування інформації до адресата (1,29%) та об’єкт допомоги, подяки (1,01%).

Об’єктом другого рангу і другим семантичним варіантом об’єктної синтаксеми є синтаксема у функції об’єкта стану. Об’єктна синтаксема у функції об’єкта стану є характерною ознакою художнього та публіцистичного стилю, рідше — наукового и майже зовсім не використовується в документах офіційно-ділового стилю. Як об’єкт стану функціонують іменники та займенники найрізноманітнішого лексичного значення. Відповідно до семантики керуючих предикатів стану можна виділити:

1) об’єкт чуттєвого сприймання при перехідних дієсловах (бачити, чути, відчувати), що сполучаються із знахідним та родовим відмінками та при неперехідних, що сполучаються із зна-хідним прийменниковим: Однак пострілу не чути (О.Довженко), Принцеса скоса дивиться на похилену голову старого (В.Винниченко);

2) об’єкт інтелектуального стану при перехідних дієсловах із знахідним безприйменниковим та при неперехідних із знахідним прийменниковим (знати, пам’ятати, уявляти) та з місцевим (знатися, розумітися, зосередитися) відмінками: Поетесу пам’ятають в Естонії (Шлях перемоги), Обидві навіть забули про обід (П.Мирний), Дуже добре на цьому знаються китайці (І.Багряний);

3) об’єкт емоційно-оцінного ставлення при перехідних дієсловах любити, кохати, ненавидіти: Я так тебе люблю! (В.Сосюра);

4) об’єкт позитивного-негативного відношення, внутрішнього стану і почуття при перехідних дієсловах із знахідним (шанувати, хвалити, зневажати), а також при неперехідних дієсловах із знахідним, родовим та орудним прийменниковими, а також із місцевим відмінком (хотіти, вірити, відрікатися, милуватися, ігнорувати): Отож він її трохи й дурив (В.Шевчук), Все жадає бою! (А.Малишко), Вір у своє щастя! (І.Багряний), Ним ігнорували (Українська мова та література), На цьому Федір Іванович трохи заспокоївся (А.Головко);

5) об’єкт володіння/неволодіння при перехідних дієсловах (мати, давати, купувати) із знахідним та родовим відмінками, а також при неперехідних дієсловах (володіти, оперувати, розпоряджатися) із орудним відмінком: Один хазяїн мав леваду (Л.Глібов), Одночасно ми володіємо свободою (Вісник ЖІТІ).

6) об’єкт сприяння/несприяння при неперехідних дієсловах (заздрити, симпатизувати, вірити) та предикативних прикметниках (потрібен, корисний) із давальним відмінком: І як-таки повірити такому волоцюзі?! (П.Мирний), У холодну пору цим людям корисні теплі ванни, масляні масажі (Фазенда);

7) об’єкт психічного стану, фізіологічних процесів, а також раптової реакції як їх вияву при неперехідних дієсловах (горіти, блиснути, скеміти), що сполучаються з орудним відмінком: Але серце скеміло глибоким напосідливим болем (З.Тулуб). Вживаючись у переносному значенні, по-дібні сполучення слів є фразеологічними і виступають у реченні в ролі простого дієслівного присудка, тому іменники в орудному відмінку вже не є окремими об’єктами;

8) об’єкт екзистенційності при дієсловах бути, жити, стояти, які внаслідок префіксації стали перехідними і сполучаються з іменниками у знахідному відмінку із семантикою псевдодатування: Відстояв утреню (Ю.Мушкетик).

За частотою вживання найпоширенішим, основним варіантом синтаксеми у функції об’єкта стану є об’єкт володіння/неволодіння. Його використання в мові складає 33,72%. Напівпе-риферійну зону за статистикою посідають об’єкт позитивного-негативного відношення, внутрішнього стану і почуття (19,46%), об’єкт чуттєвого сприйняття (18,22%) та об’єкт інтелектуального стану (14,17%). На близькій периферії перебувають об’єкт сприяння/несприяння (5,96%) та об’єкт емоційно-оцінного ставлення (5,73%). В зоні далекої периферії функціонує об’єкт стану, фізіологічних процесів, а також раптової реакції як їх вияву (1,68%) та об’єкт екзистенційності (1,03%).

Об’єктом третього рангу і третім семантичним варіантом об’єктної синтаксеми є синтаксема у функції об’єкта локативного предиката дії. Вона функціонує в двох основних семантичних варіантах: як об’єкт переміщення в просторі та як об’єкт руху. Статистичні дані свідчать, що ос-новним варіантом об’єктної синтаксеми у функції локативного предиката дії є об’єкт переміщення в просторі при дієсловах переміщення в просторі (нести, везти, гнати): І осетра розкішного привіз мені бурмістр Гудима з Чорториї (І.Кочерга). Його використання становить 85,78%. Об’єкт руху є периферійнішим варіантом об’єктної синтаксеми, він функціонує при префіксованих дієсловах руху (проїхати, перейти, обминути): Проїхали Лубни (А.Головко). Його вживання становить 14,21%. На позначенні об’єкта локативного предиката дії при дієсловах переміщення в просторі вживаються іменники-конкретні назви, абстрактні, збірні назви, назви осіб, істот, речовинні назви, а також особові та особово-вказівні займенники. Дієслова руху керують переважно іменниками з предметно-просторовим значенням (власні та загальні назви) та особово-вказівними зай-менниками. Об’єктна синтаксема у функції локативного предиката дії вживається переважно в художньому стилі, рідше — в публіцистичному, а в науковому та офіційно-діловому стилях — рідко і переважно в переносному значенні.

Об’єктом четвертого рангу є синтаксема у функції об’єкта процесу, яка вживається пере-важно у художньому, рідко — в публіцистичному стилі. Об’єктом процесу керують нечисленні двовалентні предикати процесу типу сердитися, гнівитися, ображатися: Не міг сердитися на нього (О.Кобилянська). У функції об’єкта процесу вживаються іменники-назви осіб та особові займенники.

Об’єктом п’ятого рангу і п’ятим семантичним варіантом об’єктної синтаксеми є синтаксема у функції об’єкта якісної ознаки-відношення, яка сполучається з двовалентними предикатами якості-відношення, вираженими формами вищого ступеня порівняння предикативних прикметників із значенням якості у позиції присудка (кращий, старіший, сильніший): Старіший за Савочку (П.Загребельний). Об’єктна синтаксема якісної ознаки-відношення функціонує в художньому стилі. На її позначення вживаються іменники-назви осіб та особові займенники.

У третьому розділі, “Морфологічні варіанти об’єктних синтаксем”, описано відмінкові та прийменниково-відмінкові засоби вираження семантичної категорії об’єктності; досліджено транспозиційні відношення між об’єктними формами, розглянуто предикати, з якими валентно пов’язані відмінки та прийменниково-відмінкові форми із об’єктним значенням; з’ясовано лексичне наповнення об’єктних відмінків; здійснено розподіл за рангами морфологічних варіантів об’єктних синтаксем.

Семантична категорія об’єктності в сучасній українській мові має спеціалізовані морфологічні засоби вираження. Морфологічні варіанти об’єктних синтаксем нерідко корелюють з їх семантичними варіантами, а отже, із семантичними типами предикатів. У граматичній системі мови закріпилися ієрархічні відношення між об’єктними формами. Центральне місце і перший ранг серед морфологічних засобів вираження об’єктної синтаксеми посідає знахідний відмінок. Частотність його вживання дорівнює 68,2%. Первинна функція об’єкта у знахідного відмінка корелює з типовими семантико- і формально-синтаксичними ознаками: субстанціальністю, валентним зв’язком з предикатом, пасивністю, фінальною спрямованістю, формально-синтаксичною ознакою центральності. Він є спеціалізованим виразником прямого об’єкта у відмінковій системі української мови, оскільки функціонує на позначення об’єктних синтаксем усіх п’яти рангів: об’єкта дії, об’єкта стану, об’єкта локативного предиката дії, об’єкта процесу та об’єкта якісної ознаки-відношення: Доведемо наведені вище закони (І.Г.Богацька), Придбав Максим собі сина на всю Україну (Т.Шевченко), Я військо за собою поведу (О.Олесь), У Білому домі на мене неймовірно ображались (Товариш), Нур’ялі все ж кращий за інших (З.Тулуб). Крім цього, синкретичний знахідний є виразником ускладнених синтаксем об’єкта дії – потенційного суб’єкта дії та об’єкта дії – суб’єкта стану: “ПуС” попросила протлумачити це питання виконавчого директора Ресурсного центру незалежного життя у Львові Ярослава Рибальського “ПуС” попросила + Виконавчий директор Ресурсного центру незалежного життя у Львові Ярослав Рибальський протлумачить питання (Повір у себе), Потім мене переносили вже зовсім сонного на піч Потім мене переносили на піч + Я був зовсім сонний (О.Довженко). Дієслова, що керують знахідним об’єкта, становлять широку, але не всеохоплюючу з семантико-граматичного боку групу, а залежні іменники обмежень у лексичному діапазоні не мають.

Другий ранг за частотністю вживання належить родовому відмінку (13,25%), для якого функція об’єкта є вторинною. Сутність родового визначає його присубстантивне вживання, первинною його функцією є суб’єктно-атрибутивна. В об’єктній парадигмі відмінків родовий репрезентований насамперед як партитивний відмінок, який, на відміну від знахідного прямого об’єкта, вказує на неозначений щодо повноти охоплення дією об’єкт (родовий квантитативної партитив-ності) або на повне охоплення об’єкта дією, але з обмеженням в часі її перебігу (родовий темпоральної партитивності). Родовий власне об’єкта як лексико-комбінаторний варіант знахідного вживається при дієсловах, які вимагають для повноти своєї реалізації тільки родового відмінка іменників з абстрактним, рідше — з конкретним значенням: Всі вони хотіли добра Україні (Україна молода), Грицько зцурався дівчини такої (Л.Костенко). Родовий об’єкта підпорядковується домінуючому знахідному, взаємодіючи з ним в: 1) зоні семантичного розмежування за ознакою партитивність/ непартитивність; 2) зоні факультативного використання обох відмінків; 3) зоні переходу форми родового відмінка у знахідний; 4) зоні заперечних об’єктних конструкцій. За ознакою партитивність/непартитивність та в заперечних конструкціях функціонування знахідного та родового об’єктних розвивається по лінії семантичної диференціації відмінків: знахідний відмінок звичайно вказує на конкретність, чітку окресленість об’єкта, а родовий — на невизначеність його: Та візьми крейду... (І.Багряний), Варенухи поп’єм (Р.Іваничук), А людей не чіпали (І.Багряний), Хіба не знаєш юродства запорозького? (П.Куліш); при дієсловах шукати, знаходити, нести, везти, чекати, ждати тощо знахідний та родовий вживаються факультативно, втрачаючи семантичну диференціацію: А ви тепер шукаєте їй кару? (Л.Костенко): Спробували шукати допомоги у грибів (Повір у себе); перехід форми родового відмінка з флексією –а іменників чоловічого роду однини, що не є назвами істот і не мають значення частковості, подільності, у знахідний свідчить про злиття двох форм у знахідному відмінку: Наш ворог настрочив на нас листа (Ю.Яновський).

Третє місце за частотністю вживання посідає називний відмінок (6,53%), транспонований із придієслівного сильнокерованого знахідного прямого об’єкта, який функціонує в ролі ускладненої синтаксеми об’єкта дії – суб’єкта стану в позиції підмета: Зразки документів про освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України Законодавство України про загальну середню освіту:22 Кабінет Міністрів України затверджує зразки документів про освіту. Функція об’єкта дії-суб’єкта стану є вторинною для називного відмінка. Внаслідок перетворення активної конструкції в пасивну називний відмінок виконує роль синтаксико- та позиційно-комбінаторного еквівалента знахідного. Займаючи центральні семантико- і формально-синтаксичні позиції, називний і знахідний тісно поєднані трансформаційними відношеннями при структуруванні центральних позицій речення. Одначе, незважаючи на спільну ознаку центральності, називний і знахідний відмінки розрізняються за рангом. Називний відмінок функціонує в реченні як підмет, а знахідний займає центральну залежну синтаксичну позицію при дієслівному присудкові. Називний відмінок як репрезентант об’єктної синтаксеми в художньому стилі майже не вживається, зате є характерною ознакою публіцистичного, наукового і особливо офіційно-ділового стилю. Інші відмінки стильових обмежень не мають.

Орудний об’єкта є відмінком четвертого рангу (3,8%). Внаслідок переміщення орудного інструментального з властивої йому периферійної позиції у більш центральну, орудний реалізує морфологічну валентність дієслова у функціях об’єкта дії та об’єкта стану, об’єднаних спільними семантико-синтаксичними ознаками субстанціальності, пасивності, фінальної спрямованості і формально-синтаксичною ознакою центральності: Але вона тільки сумно головою хитала (М.Коцюбинський), Найбільше захоплювався Міллером (Р.Іваничук). Сполучаючись зв’язком сильного керування з неперехідними дієсловами, орудний виступає в ролі лексико-комбінаторного варіанта знахідного відмінка.

Відмінком п’ятого рангу є давальний об’єкта (3,47%). Вторинна для давального функція об’єкта виникла внаслідок нейтралізації первинної для нього адресатної семантики і переміщення в позицію сильнокерованого знахідного відмінка. Давальному об’єкта дії притаманні семантико-синтаксичні ознаки субстанціальності, валентного зв’язку з предикатом дії, пасивності, динамічної фінальності: Як же я маю віддячити вам? (Л.Українка). Давальному об’єкта стану властиві семантико-синтаксичні ознаки субстанціальності, валентного зв’язку з предикатом стану, пасивності, фінальної спрямованості стану на об’єкт: А побіленому дереву така небезпека не загрожує (Фа-зенда). Відсутність сполучуваності обмеженого кола дієслів, що керують давальним об’єкта, із знахідним відмінком дозволяє визначати його як лексико-комбінаторний варіант знахідного — спеціалізованого в українській мові засобу вираження об’єктної синтаксеми.

На далекій периферії морфологічних варіантів об’єктної синтаксеми функціонують прийменниково-відмінкові форми (знахідний, родовий та орудний з прийменниками), які здатні виступати в ролі основних, факультативних та лексико-комбінаторних варіантів відмінкових форм. За частотністю вживання вони займають шостий ранг (3,33%). За продуктивністю функціонування серед прийменниково-відмінкових форм перше місце посідає знахідний прийменниковий (75,7%), друге — родовий (15,02%), а третє — орудний відмінок (9,24%). Прийменниково-відмінкові форми функціонують як: 1) основні засоби вираження синтаксеми об’єкта процесу та об’єкта якісної ознаки-відношення: Не міг сердитися на нього (О.Кобилянська), Але Домніка не ліпша від них усіх (О.Кобилянська); 2) факультативні еквіваленти знахідного об’єкта стану: А про мамин клик і зовсім забув! (І.Франко); 3) комбінаторні еквіваленти знахідного, родового та орудного відмінків, що обслуговують зони об’єкта дії та стану: Гукнем же в світ про наші болі! (П.Тичина), Автори не відрікаються від політичної економії (А.С.Гальчинський), Нестор спостерігав за грою (Р.Іваничук).

Відмінком сьомого рангу виступає місцевий відмінок (1,42%). Цей морфологічний варіант об’єктної синтаксеми посідає далеку периферію. Місцевий відмінок як специфічна прийменниково-відмінкова форма здатний виконувати роль лексико-комбінаторного варіанта об’єктної синтаксеми, оскільки при обмеженому колі дієслів прийменники в (у), на, при, по, о (об) втратили семантичне навантаження, а флексії місцевого відмінка іменників (займенників) стали функціонально навантаженими: Ви кохаєтесь у поезії (Ю.Мушкетик), А як по ньому тужить! (Л.Костенко), На комарах він знається багато (О.Довженко).

Зону найдальшої периферії функціонування об’єктної синтаксеми посідає інфінітив, поодинокі випадки вживання якого ми виявили у простих реченнях у формально-синтаксичній позиції додатка. Інфінітив у позиції додатка є засобом вираження ускладненої синтаксеми об’єкта дії – потенційного суб’єкта дії: Вчителів змушували агітувати за Бакая Вчителів змушували + Вони агітуватимуть за Бакая (Товариш).

У висновках узагальнено результати дослідження:

1. Об’єктні синтаксеми у семантично елементарному реченні передають значення реальної предметності і залежать від предиката, функціонуючи як необхідні компоненти речення.

2. Типовим формально-синтаксичним виявом, тобто основним формально-синтаксичним позиційним варіантом об’єктної синтаксеми, є прямий додаток, який поєднується з перехідним дієсловом-присудком зв’язком сильного керування. Периферійним позиційним варіантом об’єктної синтаксеми є підмет, який може бути перетворений у прямий додаток у пасивних конструкціях.

3. В центрі функціонування об’єктних синтаксем перебувають об’єкти при перехідних дієсловах в активних конструкціях. Периферійним є функціонування об’єктної синтаксеми в пасивних конструкціях, а зоною далекої периферії — її функціонування при неперехідних дієсловах та в конструкціях з прийменниками.

4. Семантичні типи предикатів визначають такі семантичні варіанти об’єктних синтаксем, як об’єкт дії, об’єкт стану, об’єкт локативного предиката дії, об’єкт процесу та об’єкт якісної ознаки-відношення. Об’єктом першого рангу є синтаксема у функції об’єкта дії , другого — синтаксема у функції об’єкта стану, третій ранг належить об’єкту локативного предиката дії, четвертий — об’єкту процесу і п’ятий — об’єкту якісної ознаки-відношення. В семантично неелементарних реченнях функціонують ускладнені субстанціальні синтаксеми об’єкта дії – суб’єкта стану та об’єкта дії – потенційного суб’єкта дії.

5. Семантико-синтаксична категорія об’єктності має спеціалізовані морфологічні засоби вираження — відмінкові та прийменниково-відмінкові форми, які мають ієрархічну організацію. Основним засобом вираження об’єктної синтаксеми, навколо якого групуються інші, є знахідний відмінок. Близьку периферію посідають родовий і називний відмінки. На периферії перебувають орудний і давальний, а в зоні далекої периферії — місцевий відмінок та прийменниково-відмінкові форми. Відповідно відмінком першого рангу є знахідний відмінок. Відмінком другого рангу виступає родовий відмінок, третього — називний, четвертого — орудний, п’ятого — давальний відмінок. Шостий ранг належить прийменниково–відмінковим формам, а сьомий посідає місцевий відмінок. Зону найдальшої периферії функціонування об’єктної синтаксеми посідає інфінітив, поодинокі випадки вживання якого ми виявили у простих реченнях у формально-синтаксичній позиції додатка.

6. Об’єктна синтаксема має цілий ряд диференційних ознак, а саме: -

1) об’єктна семантико-синтаксична функція в реченні; 2) як правило, правобічна валентна припредикатна позиція в активних конструкціях і лівобічна --— в пасивних; 3) сполучуваність майже з усіма семантичними типами предикатів; 4) сполучуваність майже з усіма валентними класами предикатів (за винятком одновалентних); 5) пасивність; 6) широка семантична диференціація; 7) наявність центрального і периферійних семантичних варіантів;