НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМИЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

ПОЛІЩУК

Лариса Клавдіївна

УДК 72.01; 72.03

СЕЦЕСІЯ В АРХІТЕКТУРІ СТАНІСЛАВОВА

КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

18.00.01 – Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України (м. Івано-Франківськ) та Державному науково-дослідному інституті теорії та історії архітектури і містобудування Державного комітету України з будівництва і архітектури (м. Київ).

Науковий керівник | кандидат архітектури,

старший науковий співробітник, доцент

ПУЧКОВ Андрій Олександрович,

Видавничий Дім А.С.С,

заступник головного редактора

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор ТИМОФІЄНКО Володимир Іванович, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського Національної академії наук України, провідний науковий співробітник

кандидат архітектури, доцент СЄДАК Олександр Ігоревич, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, професор кафедри теорії, історії архітектури і синтезу мистецтв

Провідна установа:

Київський національний університет будівництва і архітектури, кафедра основ архітектури і архітектурного проектування, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться 07 жовтня 2003 року о 1400 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.103.01 при Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури за адресою: 04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 20.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури за адресою: 04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 20.

Автореферат розісланий 02 вересня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

професор |

Ю. В. Белічко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Місто Івано-Франківськ (від заснування 1662 р. до 1939 р. – Станіславів, до 1962 р. – Станіслав) – важливий культурний та адміністративний центр Галичини – забезпечує інтегративність архітектурної форми міського середовища: акумулювало ренесансні традиції у розбудові міста-фортеці, барокову своєрідність структури міського плану і перших міських домінант, класицистичні, ретроспективні, романтичні, сецесійні, функціоналістично-конструктивістські особливості забудови центральних міських кварталів. Архітектурну своєрідність Івано-Франківська забезпечує динамічний процес розвитку міста протягом тривалого часу, його стрімкий розвиток в останні роки ХІХ ст. та перші десятиліття ХХ ст. у період панування стилю сецесія.

Актуальність теми дослідження визначається наступним:

? значну частину архітектури історичного центру Івано-Франківська формує екстер’єр споруд періоду сецесії, який припадає в основному на кінець ХІХ –початок ХХ ст. Через довготривалу недооцінку івано-франківська сецесійна архітектура залишалась малодослідженою і практично невідомою;

? у контексті процесу систематизації й аналізу архітектурної спадщини України, доповнення існуючих знань про архітектуру яскравої доби модерну, формування більш цілісної картини еволюції стилю, яка значною мірою залежала від регіональних та етнокультурних традицій, суспільно-політичних, соціально-економічних чинників, вивчення архітектурної спадщини українських міст, зокрема Івано-Фран-ківська, історична забудова якого практично не була пошкоджена під час двох світових воєн, набуває особливої значущості;

? зростання та реконструкція Івано-Франківська загострили проблему збереженості спадщини минулого, сумісності нового і старого, що є особливо вагомим для досягнення гармонії у формології міста та образу, який це місто створює в людській уяві;

? основними аспектами архітектурної діяльності у центральній частині міста відповідно до принципу історизму є сьогодні реконструкція та адаптація під нові функціональні потреби споруд, значна частина яких належить періоду модерну. Для комплексного проведення таких робіт необхідне визначення головних принципів у формуванні стилістичних, функціонально-типологічних та архітектурно-розплану-вальних вирішень будівель Івано-Франківська цього періоду;

? загальні праці з історії архітектури Івано-Франківська відсутні, спосте-рігається недостатня скоординованість у дослідженнях, присвячених сецесійній архітектурі. Окремі дослідження не створюють загальної картини розвитку архітектури Івано-Франківська цього періоду у стилістичному, функціонально-типологіч-ному, архітектурно-розпланувальному й містобудівному аспектах. Тому існує потреба в систематизації результатів попередніх досліджень, визначенні передумов, закономірностей і особливостей розвитку житлових і громадських будинків в архітектурній системі сецесійного Станіславова, виявлення їх значення для становлення архітектури наступних періодів розвитку міста та визначення історичного, культурологічного, мистецького значення сецесійної архітектури Станіславова в системі архітектурної спадщини Галичини та інших історичних регіонів України.

Об’єктом дослідження є формування і розвиток архітектури м. Івано-Фран-ківська періоду сецесії (кінець ХІХ – початок ХХ століття).

Предметом дослідження є функціонально-типологічні, стилістичні й архітек-турно-розпланувальні вирішення житлових і громадських будинків в архітектурній системі Івано-Франківська (Станіславова) сецесійної доби.

Метою дослідження є визначення передумов, закономірностей та особливостей розвитку функціонально-типологічних, стилістичних і архітектурно-розплануваль-них вирішень в архітектурі Івано-Франківська сецесійної доби, виявлення їх значення для формування архітектури міста у ХХ ст. за умов реконструкції.

Задачі дослідження:

1. Дослідження суспільно-політичних та соціально-економічних передумов і сукупності чинників внутрішніх та зовнішніх впливів на розвиток архітектури Станіславова сецесійного періоду.

2. Виявлення закономірності розвитку містобудівних принципів, організації форми, побудови архітектурно-розпланувальних вирішень, прийомів декорування сецесійних об’єктів Станіславова залежно від їх місця у типологічній структурі.

3. Простеження еволюції містобудівних та розпланувальних особливостей Станіславова, визначення їх впливу на формування архітектурного простору історичного центру наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

4. Визначення та характеристика особливості внутрішніх стилістичних розгалужень у сецесійній архітектурі Станіславова 1895–1914 рр.

5. Структурування об’єктів залежно від комплексу показників, що їх типологічно, стилістично і формологічно характеризують.

6. Здійснення порівняльного аналізу провідних тенденцій розвитку сецесійної архітектури Станіславова доби модерну з західноукраїнськими і загальноєвропейськими тенденціями та визначення особливості шляху її розвитку.

7. Виявлення значення періоду сецесії для подальших процесів розвитку архітектури міста.

Міра розробленості проблеми. Останніми роками опубліковано значну кількість праць, присвячених архітектурі другої половини ХІХ – початку ХХ ст., в яких вироблено нову концепцію розуміння архітектури модерну як безпосередньої складової джерела сучасної архітектури. У науковій архітектурознавчій літературі радянського часу інформація про сецесійну архітектуру до останньої чверті ХХ ст. практично була відсутня. Інформація про Станіславів як сецесійне місто зафіксована у “Нарисах історії архітектури Української РСР” 1957 р. автором розділу “Архітектура України періоду капіталізму” О. Ігнатовим. У путівниках по Західній Україні та Івано-Франківську, що видавались у 1960–1970-х рр., інформація про архітектуру кінця ХІХ – початку ХХ ст. практично відсутня. У 1980–1990-х рр. у публікаціях В. Ясієвича та В. Чепелика, присвячених проблемам української архітектури другої половини ХІХ – початку ХХ ст., визначено основні тенденції архітектури зазначеного періоду, класифіковано нові типи будинків та їх функціональні особливості, визначено основні стилістичні напрями у творчості українських архітекторів і т. ін. Але, на жаль, станіславівську сецесію подано побіжно. Відсутня інформація про сецесійне мистецтво і в нечисленній добірці зарубіжної літератури про Станіславів: “Альманах Станіславівської землі” (Нью-Йорк – Торонто – Мюнхен, 1975), “Stanislawow – grod Rewery” (Wrocіaw, 1993). ?еякі відомості про архітекторів і художників, які працювали на зламі століть у Станіславові, вміщено в “Історії українського мистецтва” (Київ, 1970, т. 4) та “Історії української культури” (Львів, 1930). Розвиток нових форм в архітектурі на колишній території Польщі докладно описано у працях Т. Добровольського, А. Ольшевського, М. Валліса, які розглядають сецесію загалом як художнє явище і не зупиняються на аналізі провінційних міст.

Останніми десятиліттями широким колом фахівців виконано окремі дослідження з конкретних проблем сецесійної архітектури Станіславова (стилістичні аспекти, персоналії, історія будівництва окремих споруд, містобудівні трансформації) Ж. Васідлова, Н. Галюк, М. Головатий, С. Кравцов, Ст. Лоза, О. Мельник, Я. Микитин, Р. Михайлишин, Р. Могитич, І. Панчишин, В. Полєк, П. Ричков, З. Соколовський, В. Чепелик, В. Шпільчак, В. Ясієвич.. Узагальнення і систематизація результатів аналізу попередніх досліджень допомогли конкретизувати коло невисвітлених питань.

Фактологічною основою дослідження є матеріали, отримані в результаті натурних обстежень історичної забудови міста, вивчення архітектурних матеріалів державних сховищ (Державний архів Івано-Франківської області, Центральний державний історичний архів України у Львові), Обласного бюро технічної інвентаризації, спеціалізованих видань періоду 1880–1939 рр. з фондів наукової бібліотеки Національного університету “Львівська Політехніка”, іконографічних джерел з фондів музеїв Івано-Франківська та приватних колекцій, публікацій у вітчизняних і зарубіжних виданнях. Аналіз і оцінка структурних особливостей досліджуваних об’єктів здійснювалися з урахуванням ознайомлення з аналогами у забудовах міст Львова, Коломиї, Стрия, Відня, Праги, Кракова.

До вивчених джерел належать наукові та науково-популярні публікації 1880–1939 рр. у спеціалізованих часописах та виданнях для широкого кола читачів, що друкувались або поширювались в Галичині (статті в журналах і газетах: “Bau-techniker”, “Architektonische”, “Stadtbau”, “Зодчий”, “Zeitschrift das Ingenieur und Architekten Vereines”, “Technicky Obzor”, “Czasopismo techniczne”, “Architekt”, “Kur-jer Stanisіawowski”, “?осподар і промисловець”, “Вісник Станіславівської Єпархії”, “Станіславівські вісті”, “Технічний огляд”, “Mlody krajoznawca”, “Przemysіowiec”, “Sіovo Polskie”).

Для висвітлення впливу суспільно-економічного процесу на розвиток сецесійної архітектури Станіславова були використані дослідження з суміжних дисциплін: історії, права, економіки, статистики С. Баронч, Л. Вержейський, Б. Гаврилів, В. Грабовецький, М. Кукурудзяк, Г. Ковальчик, Р. Петрів, В. Собчинський, А. Шарловський..

Для порівняльного аналізу були опрацьовані дослідження, присвячені проблемам архітектури модерну у країнах Західної Європи, Росії та в містах України А. Берсеньова, Ю. Бірюльов, О. Борисова, М. Валліс, Е. Вансца, М. Вітохова, Й. Вшетечка, П. Говдя, Т. Добровольський, І. Жук, Й. Кейрж, В. Кириллов, Є. Кириченко, Я. Крастиньш, Б. Лобановський, С. Мадсен, О. Нога, А. Ольшевський, В. Полєвой, Я. Пурхля, Дм. Сараб’янов, Г. Стернін, В. Тимофієнко, Е. Хаузнер, В. Чепелик, В. Ясієвич..

Для проведення факторного аналізу об’єктів дослідження були використані праці з загальної теорії та історії архітектури, з архітектурної композиції І. Араухо, І. Бартєнєв, В. Батажкова, А. Бунін, М. Дьомін, О. Гутнов, В. Глазичев, Г. Земпер, К. Зітте, А. Іконников, І. Ігнаткін, Ю. Йодіке, Г. Логвин, А. Мардер, Л. Прибєга, А. Пучков, Т. Саваренська, А. Уїттик, Дж. Форрестер..

Як робочу гіпотезу висунуто припущення, що закономірності у розвитку функціонально-типологічних, стилістичних та архітектурно-розпланувальних вирішень в архітектурі Станіславова сецесійного періоду в основному співпадали із загальноєвропейськими тенденціями, зокрема віденськими, краківськими, львівськими, празькими, проте їм були притаманні особливості, зумовлені специфікою містобудівної ситуації та впливом місцевих етнокультурних традицій на становлення і розвиток архітектури кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Методи та методика дослідження. В дисертації використано комплексний метод історико-архітектурного, функціонально-структурного і стилістичного аналізу, який охоплює традиційні загальнонаукові підходи, а також метод “спрямованості”, який передбачає послідовне розкриття ролі і місця будинку у міському просторі. Методика аналізу передбачає натурні спостереження з подальшою описовою і статистичною обробкою даних та можливістю прослідкувати виникнення, еволюцію типологічно й стилістично однорідних груп сецесійних об’єктів та окремих елементів в їх хронологічній послідовності.

Хронологічні межі дослідження. Хронологія дослідження не обмежена часом зародження сецесійних основ архітектури та часом їх розпаду чи трансформації. Крайня нижня межа дослідження не фіксована, тому що характерними особливостями прояву впливу на становлення архітектури досліджуваного періоду були суспільно-політичні події кінця ХVIII–ХІХ ст. та економічний розвиток другої половини ХІХ ст. Основний період дослідження – 1895–1914 рр. У цей досить короткий період сецесія стає панівним напрямом в архітектурі міста, проходить основні етапи розвитку від протомодерну до розпаду сецесійних основ. Крайня верхня межа – 1930 рр., які характеризуються окремими ремінісценціями сецесії.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що дослідження є першою спробою цілісного відтворення еволюційної картини формування, становлення, розвитку і занепаду станіславівської сецесійної архітектури. На основі методики функціонально-типологічного, стилістичного і архітектурно-розпланувального аналізу виявлено і простежено закономірності у формуванні стильових і розпланувальних характеристик об’єктів сецесії. Виявлено спільні тенденції у розвитку станіславівської архітектури й архітектури інших міст Східної Галичини та Європи, особливості шляху розвитку, значення станіславівської сецесії для становлення архітектури наступних стильових періодів архітектури міста. За типологічними, стилістичними і архітектурно-розпланувальними ознаками вперше класифіковано сецесійні об’єкти, встановлено імена окремих архітекторів, інженерів, майстрів, складено перелік підприємств, майстерень, досліджено і структуровано більш ніж двісті об’єктів сецесійної доби.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика проведеного дослідження є складовою частиною загальної наукової роботи кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ), входить до програми фундаментальних наукових досліджень Державного науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування (м. Київ), в коло актуальних задач сучасної історико-архітектурної науки, і спрямована на заповнення теоретичних та історичних прогалин у розробці понятійного апарату архітектурознавства.

Особистий внесок здобувача полягає в теоретичному узагальненні, систематизації результатів, по-перше, попередніх досліджень, по-друге, – у постановці завдання та мети дослідження, по-третє, – у розробці загальної методики дослідження та систематизації великого обсягу конкретного фактичного матеріалу.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що дослідження значно доповнює відомості про архітектуру Івано-Франківська періоду сецесії, дозволяє по-новому оцінити її значення на основі проведеного аналізу, атрибуції та систематизації об’єктів, може бути використане як матеріал для праць з історії української культури та архітектури, у науково-дослідній практиці, лекційній та екскурсійній роботі; його результати можуть використовуватись при проведенні реконструкції та реставрації будівель Івано-Франківська періоду сецесії; зроблені узагальнення із запропонованою методикою можуть стати основою для наступних детальніших досліджень з історії архітектури Івано-Франківська в контексті розвитку архітектури України та східноєвропейських країн кінця ХІХ – початку ХХ ст. Методологічна спорідненість сецесії та архітектури на сучасному етапі розвитку, яка виявляється у спробах поєднання індивідуального з доцільним, раціонально обґрунтованим, обумовлює правомірність звернень сучасних архітекторів до архітектурної спадщини часів сецесії. Просторова несподіваність зрілої станіславівської сецесії, досліджені закономірності її формоутворення можуть слугувати методологічною основою для сучасного проектування.

Апробація роботи. Матеріали дослідження були репрезентовані на конференціях: “Галич і галицька земля у державотворчих процесах України: Міжнародна ювілейна наукова конференція” (Івано-Франківськ; Галич, 1998); “Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст.: Міжнародна науково-практична конференція” (Івано-Франківськ, 1997).

За матеріалами дисертації автором особисто надруковано чотири статті у провідних фахових виданнях, які входять до затвердженого ВАК України Переліку наукових видань, де можуть публікуватись результати досліджень на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора наук зі спеціальності 18.00.01.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, а також – списку використаної літератури, переліку рисунків і таблиць, рисунків, таблиць, додатків. Обсяг дисертації – 171 стор. основного тексту, 25 стор. додатків, 18 стор. бібліографії (344 позицій), 56 стор. рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ перший – “Передумови формування станіславівської сецесії” – розкриває першопричини появи сецесійної архітектури Станіславова та обставини, які сприяли її розвитку.

1. Починаючи з ХVII ст. на культуру східно-галицьких земель почало активно впливати західноєвропейське мистецтво, що було зумовлено головним чином розподілом території України між сусідніми державами. Внаслідок цього Станіславів інтегрував різні загальноєвропейські архітектурні стилі, які накладалися на різноетнічні місцеві будівельні традиції, і не виникали тут у суворій хронологічній послідовності. Стилістичні зміни еволюціонували шляхом поступового витіснення старих прийомів новими.

У параграфі розглядаються суспільно-політичні події в Австро-Угорщині кінця ХVIII–ХІХ ст., які визначали соціально-економічний розвиток галицьких міст у період промислового перевороту, та були визначальними факторами впливу на формування архітектурного обличчя Станіславова кінця ХІХ – початку ХХ ст. Важливе значення для становлення архітектури Станіславова у період модерну мали наступні чинники внутрішніх і зовнішніх впливів:

– входження Станіславова разом з усією Східною Галичиною до складу Австро-Угорської імперії; статус вільного королівського міста,; адміністративна залежність від Львова та Відня;

– соціально-економічний розвиток міста як окружного центру; економічні привілеї, гарантовані статусом вільного королівського міста; полінаціональний склад населення; розвиток місцевої будівельної промисловості; розвиток міського господарства і будівництва в результаті посилення надходження капіталу; формування нового статусу міста як торгово-фінансового центру;

– добре налагоджені транспортні зв’язки з найбільшими містами імперії;

– урбанізація міста в результаті розбудови львівсько-віденської залізниці; зумовлені розвитком виробництва містобудівні трансформації та збереження історично сформованої масштабності забудови; місцевих традицій міського і народного будівництва;

– релігійне і культурне зростання міста; піднесення рівня архітектурної освіти в краї; культурно-просвітницькі чинники.

Збільшується потреба у громадському і житловому державному та приватному будівництві, що визначає формування нових типів споруд, характер розміщення забудови і зростання території міста.

У 1890-х рр. в архітектурі Станіславова формуються стилістичні спрямування в межах історизму – джерела розвитку сецесійної архітектури, представлені двома напрямами: класичним та середньовічним. Стилістичне відтворення функціонального змісту будинків не відповідає новим суспільно-політичним і економічним умовам. Майже кожне стильове спрямування, що розвинулось в архітектурі Станіславова кінця ХІХ ст., знайшло творче відтворення та переосмислення на початку ХХ ст. в архітектурній системі станіславівської сецесії.

Багатостиллям станіславівського історизму кінця ХІХ ст., пошуком нових архітектурно-розпланувальних вирішень, загальною демократизацією архітектурного процесу та переоцінкою ідейно-світоглядних орієнтацій були створені передумови для розвитку архітектури модерну.

Полінаціональний склад населення Станіславова сприяв розвитку інтернаціонального варіанту та національних гілок модерну. Утвердженню в архітектурі Прикарпаття національного ідеалу сприяли місцеві художники, які здобувши освіту в академіях Мюнхена, Кракова, Парижа, повертались на Прикарпаття, де прагнули відродити національне мистецтво, вивчаючи і популяризуючи народну культуру.

В параграфі також наведено перелік будівельних організацій, прізвища архітекторів, будівельних інженерів, “майстрів муравських”.

2. Формування архітектурного простору розглянуто в контексті містобудівних трансформацій від часу заснування Станіславова. Становлення та розвиток забудови міста наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. нерозривно пов’язані з еволюцією його архітектурно-розпланувальних характеристик у ХVІІ – ХІХ ст.:

– ідея барокової замкненої вуличної перспективи, закладена при заснуванні міста у ХVІІ ст., продовжує існування в парадних осьових перспективах вулиць, як основа класичної містобудівної композиції;

– знесення мурів на початку ХІХ ст. стає поштовхом до змін в розплануванні міського простору, відбувається процес асиміляції уфортифікованої території з навколишнім приміським середовищем; формується нова мережа вулиць міського каркасу, відбувається структурна регуляція вулиць у межах середмiстя з урахуванням головних напрямів розвитку передмість;

– у другій половині та наприкінці ХІХ ст. формується тенденція до перетворення вільної забудови центральних вулиць на суцільну забудову земельних ділянок. Переважають принципи кулісної забудови, коридорне формування простору вулиць;

– в останні роки ХІХ – на початку ХХ ст. місто залишається відкритою системою, орієнтованою на саморозвиток. Формування міського середовища Станіславова цього періоду відноситься до етапу становлення промислово-транспортного містоутворення і є періодом своєрідного злету урбанізації;

– у міру розвитку підприємництва, зростання територіальної концентрації населення відбувається поступове збільшення функціональних зон та ускладнення архітектурно-розпланувальної організації міста. На початку ХХ ст. Станіславів зберігає характер одноцентрової структури, яка забезпечує ієрархію функціональних зон.

Зі здійсненого розгляду формування містобудівної системи Станіславова на предмет виявлення в ньому сецесійних рис визначено, що:

– сецесія створила нове динамічне відчуття архітектурного простору, яке заперечило статичну концепцію міста історичних епох, заклала художні основи проектування як один з важливих засобів подальшої розбудови міста;

– у сецесійний період у Станіславові з’явились: перші композиції груп вільно розташованих будинків; архітектурно оформлені перспективи вулиць за межами історичного ядра – логічне продовження барокової традиції; поліхромія у вирішенні архітектурного середовища; сформувались перші житлові квартали – формотворчі основи сучасного міста, його структурні одиниці;

– у період сецесії закладено основи цілеспрямованого розвитку міста.

За результатами аналізу територіального розвитку Станіславова наприкінці XІХ – на початку ХХ ст. визначено територіальні межі та магістралі дослідження.

3. У третьому параграфі першого розділу прослідковано впливи культурно-просвітницьких та художніх чинників на розвиток станіславівської сецесії та встановлено, що активізація архітектурних процесів і зміна мистецьких орієнтирів у Станіславові відбувалася завдяки:

– культурним контактам у Європі, які захопили західноукраїнські землі;

– пресі, спеціалізованим архітектурним і загальнотехнічним виданням, виставковій і культурній діяльності, конкурсному проектуванню, розквіту архітектурної освіти у Львівській Політехніці, діяльності технічних і мистецьких товариств, архітектурно-будівельних фірм, науково-просвітницькій діяльності архітекторів. Станіславівська сецесія формувалась під впливом нових технічних та історичних знань, нових ідей у науці і мистецтві, що швидко поширювались у Східній Галичині.

У перші роки ХХ ст. розвиток модерної архітектури стимулювався публікаціями на сторінках близько чотирьохсот п’ятдесяти різних газет і часописів польською, українською, російською, німецькою та іншими мовами. Поширенню архітектурних знань, нових інженерних досягнень, теоретичних досліджень у галузі архітектури сприяли спеціалізовані архітектурні і загальнотехнічні видання, журнали, присвячені питанням архітектури і будівництва, такі як віденські “Bautechniker”, “Architek-tonische,” берлінський “Stadtbau,” петербурзький “Зодчий”. Теоретичні розробки педагогів-архітекторів Львівської політехнічної школи, членів Львівського та Краківського політехнічних товариств – публікувались у часописах “Czasopismo technicz-ne” та “Architekt” і відтворювали загальноєвропейські тенденції пошуків нової архітектурної форми.

Станіславівські архітектори та художники відвідували міжнародні виставки, а також були організаторами й учасниками крайових виставок, які влаштовувались з метою поширення ідей сецесії та популяризації українського народного мистецтва як джерела для створення нового українського стилю.

Станіславівські інженери та архітектори – члени Львівського політехнічного товариства, утворили станіславівський осередок Політехнічного товариства.

Розділ другий – “Еволюція архітектурних форм та морфологічно-структурний аналіз об’єктів станіславівської сецесії” – містить результати аналізу розвитку станіславівської сецесії; факторний та порівняльний аналіз.

1. У першому параграфі виявлено основні чинники розвитку станіславівської сецесії: загальні закономірності розвитку архітектурно-розпланувальних тенденцій, архітектурні впливи, стильові тенденції, визначено роль архітектурної деталі у формуванні стилю.

На основі виявлених закономірностей у розвитку сецесійних об’єктів визначено етапи розвитку архітектури Станіславова періоду сецесії, що передбачають взаємопроникнення стильових форм: 1895–1899рр. – протосецесія; 1900–1902 рр. – рання фаза; 1903–1908 рр. – зріла фаза; 1909–1914 рр. – пізня фаза.

Етапи розвитку станіславівської сецесії послідовно співпадають з етапами розвитку європейського модерну, але характеризуються часовим відставанням з подальшою тенденцією до зменшення хронологічної різниці.

Визначено та схарактеризовано джерела формування та особливості внутрішніх стилістичних розгалужень у сецесійній архітектурі Станіславова. Станіславівська сецесія сформувалась під впливом віденського сецесіону, мюнхенського югендстилю, львівської та краківської архітектурних шкіл. Джерелами виростання станіславівської сецесії та її окреслення у протосецесійний період, а також джерелами подальших сецесійних інспірацій були: традиції північного ренесансу, класицизм, станіславівське необароко, неороманіка, німецькі романтичні впливи (північно-німецька цегляна ґотика, народне житло німецьких колоністів), єврейські романтичні впливи (орієнтальні мотиви), польські романтичні впливи (“надвіслянська” ґотика, “закопанський стиль”), українські романтичні впливи (народне будівництво українських Карпат, традиції давньогалицької архітектури княжого періоду).

У період протосецесії (1895–1899 рр.) названі джерела репрезентовані двома тенденціями – класицистичною (неоренесанс, необароко, неокласицизм) та романтичною. Романтична поділяється на дві групи стильових течій: неороманіка, неоґотика, неоренесанс та українські, польські, німецькі, єврейські романтичні риси.

У наступні періоди розвитку сецесії елементи неостилів зберігаються в окремих випадках у трансформованому вигляді. На основі регіональних традицій будівництва сформувались національні стильові спрямування: український, українсько-польський, українсько-німецький модерн, які відтворились трьома течіями: народностильова (“гуцульська”, німецько-українська та польсько-українська або “гуцульсько-закопанська”); сецесійно-романтична або народно-романтична (українська – сецесійно-романсько-візантійська та українсько-польська); неокласицистична (українська та українсько-німецька).

В розвитку ранньої та зрілої фаз сецесії (1900–1908 рр.) прослідковано присутність орнаментальної та раціональної течій, які не розмежовуються хронологічно згідно із загальноприйнятою класифікацією, враховуючи часове відставання поширення станіславівської сецесії. Характерною рисою станіславівської сецесії раннього і зрілого періодів є міра стилізації орнаментальних мотивів і форм архітектурних деталей, яка стилістично встановлює приналежність будинку до орнаментальної чи раціональної течії.

Пізня фаза станіславівської сецесії (1909–1914 рр.) характеризується двома тенденціями: раціоналістичною та ретроспективною. Ретроспективна поєднує неокласицистичні, неоромантичні та необарокові стильові риси.

Раціоналістичний напрям станіславівської сецесії встановлює зв’язок із формотворчою системою сучасної архітектури; самоокреслення ретроспективного напряму у період пізньої сецесії стає джерелом виростання неокласицизму; національний романтизм, що наслідував прогресивним принципам сецесії і трансформувався в український, німецько-український і польсько-український модерн, став поштовхом до створення садибного стилю 1920-х рр.

2. У другому параграфі об’єкти станіславівської сецесії структурувано залежно від комплексу показників, що їх типологічно, стилістично, формологічно характери-зують. Архітектурно-розпланувальний та стилістичний аналіз будинків здійснено на засадах пошуку об’єктивних ознак формотворення – становлення нової формально-просторової системи. Прослідковано кореляційний зв’язок взаємної відповідності простору і маси. Маса як принцип сецесійного архітектурного твору з часом втрачає перевагу над принципом простору.

У типологічному переліку житлових, громадських та промислових сецесійних споруд визначено десять функціонально обумовлених груп будинків: сакральні; культурно-освітні; адміністративні; торговельно-фінансові; медичні; підприємницькі; транспортні; особняки; прибуткові; фабрично-заводські.

За результатами містобудівного аналізу сецесійних будинків Станіславова встановлено способи розташування особняків та прибуткових будинків у системі міської забудови: окремо розташований, окремо розташований кутовий, зблокований, рядовий і кутовий у рядовій забудові.

За архітектурно-розпланувальними характеристиками встановлено варіанти блокування прибуткових будинків на основі типових конфігурацій планів (компактні наближені до правильних геометричних форм; компактні з офіцинами з перевагою П-подібних розпланувань з курдонерами).

На основі спільних розпланувальних ознак та рис індивідуалізації розпланувальні схеми сецесійних особняків Станіславова класифіковано у п’ять груп: перша група володіє принципом врівноваженої симетрії у розбудові плану та формуванні архітектурних об’ємів; до другої групи належать плани з асиметричною будовою; третя група складається з розпланувальних структур, аналогічних попереднім, доповнених офіциною; до четвертої групи належать плани, які є найбільш повним втіленням сецесійної схеми особняка – групування ізольованих приміщень навколо композиційного ядра, забезпечення векторних зв’язків формально-просторової системи будинку з середовищем, посилення домінування архітектурного простору над архітектурною масою; до п’ятої групи належать плани, які характеризує раціоналізація просторового ядра.

У процесі архітектурно-розпланувального аналізу встановлено закономірності у взаємозв’язку між внутрішнім та зовнішнім розвитком формально-просторової системи будинків.

У сецесійних будинках Станіславова виявлені наступні формально-просторові ознаки:

– розпланування квартири і секції прибуткового будинку еволюціонує аналогічно розплануванню сецесійного особняка, але з меншим тяжінням до центричності;

– об’ємно-просторова будова стає більш вільною і гнучкою, в композиції фасадів домінує асиметрія;

– збільшується вертикальний розмір будинків за рахунок збагачення дахами і куполами, збільшення висоти поверху, зростання кількості поверхів, об’єднаних в групи засобами сецесії; з’являються різновисокі поверхи;

– вперше з’являється композиція з декількома головними входами;

– конструктивна основа будинку проявляється на фасаді;

– знайшов певного розвитку синтез будівельної конструкції та її архітектурно-пластичної форми (тобто, обов’язкові функціональні елементи – вікна, входи, балкони – отримують роль декору);

– вільне розв’язання внутрішнього простору відтворюється назовні пластичними формами балконів і лоджій, бічним розміщенням головного входу, розширенням будинку за рахунок асиметричного вирішення ризаліту, еркера;

– у прибутковому будівництві, поступово формується відкрита композиція, позбавлена головної осі та фланкуючих елементів, яка еволюціонує до просторової композиції переважно в будинках, що зводились на розі вулиць.

В особняковому будівництві домінує об’ємна архітектурна композиція, у прибутковому до кінця 1910-х рр. – фронтальна. Не знайшло поширення у Станіславові багатосекційне будівництво.

Раціональні тенденції формоутворення у сфері громадського будівництва виявились у нових формально-просторових і конструктивних вирішеннях. Сецесійні громадські будинки Станіславова презентують відмову від класицистичних схем у компонуванні планів і просторів, доцільне формування просторової системи як наслідок використання нових будівельних технологій і каркасного будівництва. У декоруванні фасадів часто домінує принцип надання будинку певного стилю сецесійно-історичними формами, який залежить від його функціонального призначення. Громадські споруди, переважно адміністративні, фінансові, створюють просторові містобудівні домінанти з відкритими для огляду фасадами або займають найбільш вигідне наріжне місце у рядовій забудові.

На підставі здійсненого аналізу встановлено, що сецесійні зміни в архітектурі Станіславова відбулись найперше на архітектурно-розпланувальному рівні. Відтворення цих змін у зовнішньому розвитку формально-просторової структури забезпечили сецесійно-історичні та сецесійні універсального типу архітектурні форми.

3. Архітектурна деталь протягом еволюційного періоду розвитку станіславівської сецесії залишається важливим формотворчим чинником. Різноманітність видів вікон, арок, ніш, балконів, лоджій, еркерів, порталів, аттиків, куполів створює лаконічні форми, які разом складають композицію фасадів сецесійних будинків, і визначає стилістичне спрямування об’єктів. Архітектурні деталі прибуткових та громадських будинків мають менш динамічні конфігурації, ніж особняків.

У процесі еволюції сецесійних форм нівелюються прояви фронтальності, і разом з ними трансформується або зовсім не використовується принцип обрамленості. Натомість на перший план висуваються такі композиційні засоби гармонізації як пластика і ритм, які набувають значення об’єктивних властивостей сецесійних архітектурних форм.

Структура стіни прибуткових кам’яниць, громадських споруд згідно з принципами архітектоніки структурується з виділенням цоколю, основної частини стіни і вінцевих деталей – карнизу, фронтону, аттику. Найактивніші елементи дрібномасштабних будинків – глибокі ніші входів або вінцеві деталі, які разом з обрисами даху визначають пластичний силует.

Дахи набувають значення самостійної конструктивної частини, ускладнюються конструкції ламаних дахових схилів, збагачених вежами і мансардами, окремі поверхи, входи, портали наділяються невеликими дашками, активну роль відіграють горішні вікна, фронтони, вежі. В будинках із складними обрисами розпланувань відтворено багату пластику дахів.

Урізноманітнюється форма і пропорційність вікон: прямокутна форма у пропорції “золотого” прямокутника; форма тридільного вікна, наближена до квадрату; сегментно збільшене вікно з допомогою в’ялої криволінійності. Рама зі склом розміщується не в глибині віконної ніші, а виноситься вперед, майже на рівень фасадної площини. З середини 1890-х з’являються вікна без футрин і обличкування. Вміщення в один ряд вікон різних величин і пропорцій веде до розпаду симетричних членувань, використовується принцип відповідності приміщення вікну або групі вікон.

Асиметрично розміщений вхід стає однією з головних ознак об’ємно-просторової композиції станіславівських сецесійних будинків. Поступово вхід-сіни або вхід-ґанок утворює окрему об’ємно-просторову одиницю кубічної форми асиметрично добудованої до основного архітектурного об’єму. Портали і брами прибуткових будинків, на відміну від особняків, де вхідна лоджія часто виконувала роль головної композиційної форми, є одним з багатьох активних елементів фасаду і не виконують провідної ролі у формуванні пластики будинку.

В лінеарному малюнку фасаду використовувались аркові лінії: лучкові, опукло-увігнуті, стрілчасті, ступінчасті, у формі “омеги”, підкови, лінеарні арки орієнтальної форми.

Характерною особливістю прибуткових кам’яниць ранніх етапів розвитку стилю є використання ризаліту. В процесі еволюції ризаліт трансформується в дво- або триповерховий еркер, який має такі конфігурації в плані: прямокутні, прямокутні із зрізаними або заокругленими наріжниками, дугоподібні, хвилясті, півкруглі, що нагадують вежу, трапецієподібні, трикутні, а також у формі роздвоєного еркера. Еркери, ризаліти, як правило, містять балкон або портал та увінчуються вигином карнизу, аттиковим щитом й у більшості прикладів – куполом або наметовою конструкцією.

У формуванні пластики фасадної площини важливу роль відведено балконам, які логічно входять у лінію міжповерхових тяг, часто оббігаючи весь фасад. Поєднані з нішами балкони утворюють форму лоджій.

Щити-аттики використовувались різної висоти й довжини, кам’яні, ажурні, металеві. За формою аттики поділяються на: полігональні, барокового типу з волютами, напівкруглі з віконцями або просвітами, підковоподібні, прості трикутні. Ряд мансардних вікон, з’єднаних невисоким парапетом, часто утворює своєрідний аттиковий поверх, використовується принцип периметрального розміщення аттика.

Станіславівським сецесійним будинкам не притаманна абсолютна фронтальність композиції навіть в умовах рядової забудови, де розгортання композиційної теми відбувається лише на головному фасаді. Тут завжди присутня об’ємність композиції, яку забезпечують складна конструкція даху, значні виступи ризалітів, еркерів, глибокі ніші лоджій, масивні балкони і загальна пластика силуету будинку, стіни. Окремо розташовані будинки, просторове ядро яких стало композиційним фактором, володіють рисами об’ємної композиції.

Розділ третій – “Станіславівська сецесія в контексті подальшого розвитку архітектури міста та її місце в архітектурній системі Галичини”.

1. У параграфі першому станіславівська архітектура 1919–1929 рр. представлена як перехідний період від архітектури сецесії до конструктивізму (функціоналізму). Цей етап, так би мовити становить добу конструктивістського “перетворення” сецесії, її інший, більш європеїзований варіант. Станіславівська сецесія продовжує свій розвиток двома основними шляхами. Перший шлях – шлях історизму й традиціоналізму, передбачає збереження методу сецесійної стилізації для засобів архітектури, почерпнутих з арсеналу попередніх епох у неокласицистичних будівлях, у садибному стилі котеджів, у збереженні традицій національних варіантів модерну, в будівлях, що вже позначені рисами експресіонізму. Другий шлях – це раціоналізація сецесії у рамках пошуку нової естетики. Це своєрідна тенденція раціоналізованої неокласики, національного романтизму. Риси раціоналізованої сецесії присутні також в ар деко й раціоналістичній архітектурі.

Архітектуру Станіславова перехідного періоду, пов’язану з сецесією, класифіковано відповідно до будинків, що поєднують риси: сецесії та неокласицизму; сецесії та народного романтизму; сецесії та ар деко; сецесії та раціоналізму або конструктивізму (функціоналізму).

2. Другий параграф присвячено аналізу впливу сецесії на архітектуру Івано-Франківська 1960–1990 рр. Традиції станіславівської сецесії періодично відроджуються в архітектурі радянського і пострадянського Івано-Франківська. Тривалі традиції створених на зламі ХІХ–ХХ ст. національних архітектурних шкіл модерну у Львові та Кракові, пошук методологічних та морфологічних ознак українського модерну в Полтаві, Києві, Харкові, спровокували виникнення у 1960-х рр. івано-франківської архітектурної школи, пов’язаної з виявленням національних особливостей в архітектурі. На відміну від світової практики пошуків художньої співзвучності з історичним минулим на основі глибинних аналогій у принципах формоутворення івано-франківська школа обмежилась певним атрибутивним набором традиційних модернізованих форм.

Використання у 1980–1990 рр. сецесійних форм у контекстуальних вставках історичної частини міста, в особняковому будівництві у більшості випадків відповідає принципу історизму кінця ХІХ ст., коли від використання прийомів і форм архітектури минулого очікувалось відтворення відповідної психологічної атмосфери.

3. У третьому параграфі запропоновано модель архітектурної системи сецесії Станіславова та визначено її місце у архітектурній системі Галичини. Архітектурна система станіславівської сецесії є компонентом сецесійної підсистеми архітектурної системи Галичини – відкритої, ієрархічної системи, яка в свою чергу є одним з компонентів більш широкої системи – містобудівної. Базовою мінімальною одиницею, носієм інформації, в архітектурній системі сецесійного Станіславова є розпланування, яке в сецесії методологічно передбачає відповідність зовнішнім формально-просторовим характеристикам будинку. Структура взаємозв’язків елементів забезпечує мобільність системи, можливість об’єднання елементів у білатеральні групи на підсистемному рівні (на предметному рівні – за змістом і формою, на просторовому – за функцією і формою, на речовинному рівні – за функцією і структурою), утворюючи т. зв. семантичні поля. Існування системи передбачає її зв’язок з іншими системами, у даному випадку в ролі інших систем виступають об’єктивні зовнішні і внутрішні фактори впливів.

Зовнішні впливи і локальні будівельні традиції сприяли оформленню станіславівської сецесії в дві головні течії: інтернаціональну європейську й відмінну народно-романтичну, що споріднює її з віденською, краківською та львівською архітектурою. Основна частина станіславівської сецесійної забудови за більшістю ознак належить до типової, характерної віденсько-мюнхенському осередку та поділяється на архітектуру універсального типу та сецесійно-історичну архітектуру. Домінуючим акцентом архітектури універсального типу є лінеарно-рослинний або формальний декор та повторення цих форм у архітектурній масі. Такі ж елементи та принципи утворення архітектурних форм зустрічаємо в іншій частині об’єктів, що стоять на пограниччі з історичними формами. Це сецесійно-історична архітектура, де локальні теми минулого виступають у модифікованому сецесійному дусі.

Етнічна мозаїка, з якої виросла галицька мистецька культура та процеси пристосування, які в ній відбувалися, детермінували неоднорідність, багатокультурний характер як львівської, так і станіславівської архітектури. Багатокультурний характер станіславівської архітектури визначив наступну сецесійну палітру: сецесію українську (народностильову „гуцульську”, сецесійно-романтичну, неокласицистичну), українсько-німецьку (народностильову, неокласицистичну), українсько-польську (народностильову “гуцульсько-закопанську”, сецесійно-романтичну), єврейську (ро-мантичну). Отже, станіславівська сецесія, як і львівська, повстала завдяки творчості представників різних народів. Це споріднює її з трансильванською (угорсько-румунською), чеською сецесією.

Здійснене дослідження архітектури Станіславова підтвердило, що галицька сецесійна архітектура не є однорідною. Станіславівська сецесія має низку суттєвих відмінностей у стилістичному розвитку від львівської сецесії, що репрезентує загальний образ сецесії Галичини.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Значну частину архітектури історичного центру Івано-Франківська формує екстер’єр споруд періоду сецесії та через довготривалу недооцінку івано-фран-ківська (станіславівська) сецесійна архітектура залишалась малодослідженою і практично невідомою.

2. На основі здійсненого аналізу доведено, що становлення та розвиток забудови м. Станіславова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. залежало від впливу внутрішніх та зовнішніх чинників та було нерозривно пов’язане з еволюцією його архітектурно-розпланувальних характеристик у ХVІІ–ХІХ ст.

3. На основі виявлених закономірностей у розвитку архітектурно-розплану-вальних, стилістичних вирішень встановлено етапи розвитку архітектури Станіславова періоду сецесії,: 1895–1899 рр. – протосецесія; 1900–1902 рр. – рання фаза; 1903–1908 рр. – зріла фаза; 1909–1914 рр. – пізня фаза. Етапи розвитку послідовно співпадають з етапами розвитку європейського модерну, але характеризуються часовим відставанням порівняно з архітектурою європейською на п’ять-шість років, з львівською – на два-три роки з подальшою тенденцією до зменшення хронологічної різниці.

4. Визначено вісім основних джерел виростання станіславівської сецесії, її окреслення у протосецесійний період та подальших сецесійних інспірацій.

5. У період протосецесії архітектурні джерела репрезентовані двома тенденціями – класицистичною та романтичною. Сецесія ранньої та зрілої фаз поділяється на орнаментальну та раціональну течії, які відтворюються у зовнішньому розвитку мотивами універсального типу та сецесійно-історичними. Пізня фаза станіславівської сецесії характеризується двома тенденціями: раціоналістичною та ретроспективною.

6. За результатами стилістичного аналізу встановлені дві головні течії розвитку станіславівської сецесії: інтернаціональна європейська й відмінна народно-романтична, що споріднює її з віденською, краківською та львівською архітектурою. Основна частина станіславівської сецесійної забудови належить до типової, характерної віденсько-мюнхенському осередку та поділяється на архітектуру універсального типу та сецесійно-історичну архітектуру. Національна сецесійна палітра, яка складається з чотирьох стильових спрямувань, споріднює її з краківською, львівською, трансильванською (угорсько-румунською), чеською сецесією.

7. За результатами функціонально-типологічного аналізу структуровано