ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.Н.КАРАЗІНА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Андрєєва Тетяна Олександрівна

УДК 130.1+141.2+316.32

ФЕНОМЕН ЛЮДСТВА ТА ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Донецького національного університету.

Науковий консультант :

доктор філософських наук, професор

заслужений діяч науки і техніки України

Мельников Володимир Миколайович

Донецький національний університет,

професор кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Корабльова Надія Степанівна

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна,,

професор кафедри теоретичної і практичної філософії;

доктор філософських наук, доцент

Павленко Юрій Віталійович,

Інститут світової економіки та міжнародних

відносин НАН України,

головний науковий співробітник відділу

глобальних проблем сучасної цивілізації, м. Київ;

доктор філософських наук, професор

Ящук Тамара Іванівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

професор кафедри філософії

Провідна установа -

Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ

Захист дисертації відбудеться 08 квітня 2004 р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.18 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд №.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розіслано 04 березня 2004р.

Вчений секретар

спеціалізованой вченої ради М. В. Чугуєнко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається особливостями сучасної епохи, які осмислюються за допомогою поняття "глобалізація" і виявляються в трансформації традиційних індустріальних парадигм (стандартизації, спеціалізації, синхронізації, концентрації, максимізації і централізації) у нові постіндустріальні (індивідуалізацію, універсалізм, асинхронність, делокалізацію, оптимізацію і децентралізацію). При цьому традиційні категорії "праця", "собівартість" і "товар" набувають рис відповідно "творчості", "цінності" і "послуги".

Такі зміни, що відбуваються в сучасних соціумах, породжують своєрідний антропологічний поворот, який здійснюється в динамічному соціальному просторі. Він генерує перехід від традиційної орієнтації на індивіда (одиничну людину) до орієнтації на людство.

У контексті діалектичного взаємозв'язку "людина – людство" відбувається трансформація всієї системи суспільних цінностей, формується інше ставлення до традиційних принципів і норм. Відзначений контекст – результат соціальних змін, які детермінуються глобальними цивілізаційними процесами.

Це породжує нові завдання щодо осмислення загальнолюдських цінностей соціального буття, витлумачення співвідношення індивідуального і загального, вимагає нового розуміння принципів індивідуалізму і колективізму, необхідності уточнення змісту понять "загальнолюдське", "національне" тощо.

Ще одна причина актуальності теоретичного звернення до феномена людства пов'язана з активним конструюванням політичних і економічних утворень на основі різноманітних моделей світового устрою.

Причина актуальності філософського аналізу феномену людства полягає також у необхідності вдосконалення філософського категоріального апарату, уточнення місця концепту "людство" у логіко-понятійному апараті глобалістики й альтернативістики.

Саме ж вивчення соціальних змін нашої доби вимагає нових парадигм, в яких усе більшого значення набуває філософська рефлексія феномена людства.

Стан наукової розробки проблеми. Процеси осмислення феномена людства мають тисячолітню історію. Серед різноманітних спроб опису цього об'єкта можна виділити декілька напрямків.

Перший з них - теологічний - отримав могутній імпульс в епоху раннього християнства.

Мислителі Відродження і Нової доби утворили другу генерацію цього напрямку, а європейські просвітителі, заговоривши про всесвітню історію, ініціювали наступний етап, вінцем якого є результати, отримані представниками німецької класичної філософії.

Марксизм, використовуючи переваги міждисциплінарного підходу, виробив, напевне, перше синтетичне бачення феномена людства.

Однак, навіть після цього, аж до останньої чверті ХХ століття, осмислення феномена людства здійснювалося в основному через призму вузько професійних інструментів дослідження у рамках спеціальних наук.

Різним аспектам феномена людства присвячували свої роздуми сучасні вітчизняні і російські дослідники, серед яких Р.Я. Аболіна, С.Н. Артановський, А.В. Барнетт, В.В. Бібіхін, Ю.М. Бородай, П.П. Гайденко, Е.В. Гірусов, В.В. Груздєва, Л.М. Гумільов, А.А. Гусейнов, В.Е. Давидович, А.М. Єрмоленко, В.Д. Жигунін, І.М. Забєлін, Ю.О. Замошкін, О. О. Зінов’єв, О.О. Івін, Е.В. Ільєнков, В.Л. Іноземцев, В.П. Казначеєв, В.К. Кантор, В.І. Каширін, В.В. Кізіма, М.В. Клягін, С.Б. Кримський, В.С. Лук’янець, М.М. Моісеєв, К.Х. Момджян, А.П. Назаретян, Ю.В. Павленко, В.С. Пазенок, О.С. Панарін, Б.Ф. Поршнєв, М.В. Попович, В.І. Самохвалова, М.Ю. Саржевський, Е.С. Свадост, Ю.І. Семенов, Л.І. Семеннікова, В.Ф. Сержантов, В.В. Шнюков, В.Г. Федотова, Т.І. Ящук.

Також різним аспектам феномена людства присвячували свої роздуми численні сучасні зарубіжні дослідники, серед яких можна виділити таких, як Б. Андерсон, Р. Арон, З. Бжезинський, Ф. Бродель, М. Бубер, Д. Белл, І. Валлерстайн, Е. Гідденс, Дж. Гелбрейт, Е. Канетті, М. Кастельс, П. Козловські, Я. Кендзюро, Ж. Ле Гофф, Г. Лебон, К. Леві - Стросс, Л. Леві-Брюль, Е. Левінас, К. Лоренц, У.Макбрайд, К. Манхейм, А. Маслоу, Д. Медоуз, М. Мосс, Т. Парсонс, А. Печчеї, Т. Стюарт, Е. Тоффлер, А. Турен, Е. Фромм, Ф.Фукуяма, Ю. Габермас, С. Гантінґтон, Й. Хейзінга, А. Швейцер, М. Шелер, П. Штомпка, А. Етционі, К. Юнг, К. Ясперс.

Аналізуючи феномен людства, сучасні дослідники частіше за все оперують поняттями "постіндустріальне суспільство" і "глобалізація", яку осмислюють як "територіальну організацію світової спільноти на наднаціональній основі"; "загальну експансію неолібералізму"; або "кінець історії", зрозумілий як закінчення "історичної фази розвитку людства", субстрат якої осмислюють за допомогою феномена "держави".

Кожний з цих дослідників феномена людства бачив свою "істину", своє опредмечене людство. У той же час феномен людства вимагав нової, міждисциплінарної методології, яка б об'єднувала досягнення багатьох наук.

Мультидисциплінарний підхід до вивчення феномена людства став домінувати лише в останні декілька десятиріч. Однак він мав глибоке коріння в різних науках.

Джерела цього підходу можна виявити, наприклад, у мовознавстві (В. Гумбольдт, О.О. Потебня, Ф.де Соссюр, М.М. Бахтін, Ю.М. Лотман, В.А. Успенський); у синергетиці ( І. Пригожин, І. Стенгерс, ); у психології (К. Юнг, Е. Фромм, К. Хорні); у цивілізаційно-культурологічних дослідженнях (М.Я. Данилевський, О. Шпенглер, А. Дж.Тойнбі).

Тим часом, доводиться констатувати відсутність сучасних робіт, присвячених як спеціальному соціально - філософському аналізу онтологічних, гносеологічних і аксіологічних аспектів феномена людства, так і філософському осмисленню цього феномена загалом.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертацію виконано згідно з державною бюджетною науковою темою кафедри філософії Донецького національного університету "Цілісна теорія єдиного закономірного історичного процесу" № 0101V005720.

Об'єктом дослідження є унікальний і найскладніший феномен - людство.

Предметом дослідження є процес розвитку концепту "людство" і відображення цього процесу в сучасній суспільній свідомості.

Джерелами аналізу були численні роботи видатних філософів, соціологів і представників інших галузей знання, результати соціологічних досліджень.

Методологія і методика дослідження. У роботі об'єкт дослідження предметно обмежений трьома парадигмальними сторонами. Перша включає онтологічні параметри, які фіксують людство як об'єкт, що являє собою динамічну, глобальну, цілісну, найскладнішу соціальну систему Всесвіту , яку не можна описати за допомогою лише одних лінійних закономірностей. Проблема вибору методології вивчення цього феномена і його соціально-філософської концептуалізації призводить до синергетичного підходу.

У дослідженні феномена людства ефективною є компаративістська методологія, що поєднує існуючі в історії філософії методологічні підходи до соціального явища різного рівня.

Аналіз здійснювався на основі взаємної додатковості методів історичного і логічного, сходження від абстрактного до конкретного, законів, принципів і категорій діалектики, методів математичної лінгвістики і порівняльного мовознавства, структурного аналізу, математичної статистики, когнітивної психології.

Друга предметна – дослідницька сторона включає гносеологічні параметри, зокрема, дослідження об’єкта "людство" у рамках філософської рефлексії, що припускає аналіз історико-філософських трактувань минулого, дослідження наукових ідей про найбільшу соціальну спільність сучасними вченими. При дослідженні концепта "людство" використовувалися усі відзначені методологічні установки, що давало змогу простежити генезис досліджуваного концепту від його зародження до формування філософської категорії.

У зв'язку з цим, автором дисертації був створений спеціальний гіпертекст. Цей останній являє собою синтез різних джерел і містить майже 100 млн. слів. До нього було включено писемні пам'ятки культури таких напрямків :

філософської та релігійної думки, більш 600 добутків прози представників української і російської шкіл художньої літератури ХІХ-ХХ століть; пам'ятники фольклору минулого і сучасності, праці мислителів, що працювали в міждисциплінарному просторі,дані моніторингу електронних засобів масової інформації і спеціальної літератури ( системи "Артефакт" за 1990 -1999 р.р. і R@ T Abstracts за 1959 -2000 р.р. ); результати роботи пошукових систем Інтернету в україномовних, російськомовних і англомовних електронних джерелах інформації.

При аналізі цього гіпертексту автор спирався на традиційний раціоналізм і використовував елементи постнекласичної методології.

Третій методологічний зріз аналізу феномена людства - аксіологічний. Він включає усі зазначені вище методики і передбачає дослідження функціонування концепту "людство" у діалогічному і толерантному просторі людського буття. Він базується, крім усього іншого, на методологічному посиланні, відповідно до якого визначається реальність буття свідомості, а також його активний вплив на об’єктивні показники людського життя.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження було визначення змісту, структури і закономірностей розвитку концепту "людство", а також особливостей функціонування цього концепту у суспільній свідомості.

Для досягнення даної мети було поставлено і вирішено такі завдання:

-

-

-

- узагальнити розуміння людства на рівні сучасної повсякденної

свідомості;

-

-

-

-

денотата;

-

Наукова новизна отриманих результатів полягає у вирішенні проблеми теоретичної реконструкції процесу розвитку концепту "людство", у виявлені структури, закономірностей даного процесу, змісту концепту "людство" і особливостей функціонування цього концепту у суспільній свідомості.

Це відображено у тим, що:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає, насамперед, у вирішенні проблеми теоретичної реконструкції процесу розвитку концепту "людство", виявленні структури даного процесу й формулюванні основних визначень цього концепту, а також в характеристиці особливостей його функціонування у суспільній свідомості, що дозволило прослідкувати процес соціально-філософської концептуалізації феномена людства. Сформульовані в роботі основні теоретичні положення можуть бути використані також в процесі розробки цілісної теорії єдиного закономірного історичного процесу.

Результати, одержані в дисертації, можуть бути використані для розробки національних програм гуманізації та гуманітаризації освіти шляхом вдосконалення навчальних планів і програм з філософії, культурології і соціології, в яких належне місце має зайняти проблема осмислення феномена людства. Матеріали роботи можуть бути використані також для створення філософських курсів і спецкурсів, при написанні методичних посібників і підручників із соціальної філософії, соціології, культурології, етики, естетики, глобалістики, тощо.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, які включено в дисертацію, пройшли апробацію на засіданнях і семінарах кафедри філософії ДонНУ, на семінарі кафедри теоретичної і практичної філософії ХНУ ім. В.Н. Каразіна, а також на таких наукових конференціях, семінарах, симпозіумах: наукові конференції ДонНУ 1981- 2003 р.р., Міжнародна науково-теоретична конференція "Культура і етноетика" (Київ, 1994), Міжнародна конференція "Право на життя і страта" (Харків, 1994), Науково-практична конференція "Философия: проблематика и структура " (Москва, 1997), Міжнародна конференція "Актуальні проблеми освіти"(Донецьк, 1999), Міжнародна науково-практична конференція "Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму" (Київ, 1999), Міжнародна науково-практична конференція “Освіта і доля нації” (Харків,1999), Міжнародні Бердяєвські читання (Київ, 1999), Міжнародна науково-практична конференція “Людина: дух, душа, тіло” (Суми, 2000), Наукова конференція "Актуальные вопросы диалектики" (Москва, 2000), Міжнародний семінар "Кантівське обгрунтування практичної філософії і сучасність" (Київ, 2000), VI-X Харківські міжнародні Сковородинівські читання (Харків, 1999-2003), Міжнародна науково-практична конференція “Філософські проблеми гуманітаризації вищої освіти” (Суми -Бердянськ, 2001, 2002), Міжнародна науково-практична конференція “Воля творчості як творчість волі” (Київ, 2001), Наукові конференції "Философское осмысление судеб цивилизации" (Москва, 2001, 2002), Наукові конференції “Творча спадщина В. І. Вернадського і сучасність” (Донецьк, 2001, 2003), Наукова конференція "Героїзм і подвижництво. Творчість С.М. Булгакова у сучасному дискурсі" (Київ, 2001), Науково-практична конференція "Глобализм глазами современника: блеск и нищета феномена" (Суми, 2002 ), Міжнародна конференція "Университеты и общество" ( Москва, 2003), Міжнародна конференція "The Unifying Aspects of Cultures" (Відень, 2003).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у монографії "Від феномена людини до феномена людства" (15 д.а.), у 28 статтях (з них 23 статті у виданнях, в яких ВАК України рекомендує публікувати результати докторських і кандидатських дисертацій) і в 32 тезах та матеріалах конференцій.

Джерела дисертаційного дослідження. Джерелами аналізу є численні роботи видатних філософів, соціологів і представників інших галузей знання, результати соціологічних досліджень.

Структура дисертації. Загальна структура роботи обумовлена логікою дослідження феномена людства, необхідністю неодноразового звертання до тих самих емпіричних даних на більш високому рівні теоретичної рефлексії. Дисертація загальним обсягом 406 сторінок складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (376 найменувань) і додатку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі визначається актуальність теми, формулюються мета і завдання дослідження, визначаються наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження.

У першому розділі "Методологічні особливості дослідження онтологічних і гносеологічних параметрів феномена людства" виділяються і досліджуються онтологічні і гносеологічні предметні сторони об'єкта соціально-філософського аналізу - феномена людства, - і визначаються методологічні положення подальшого теоретичного пошуку.

У першому підрозділі "Генезис поняття "людство" від його зародження до формування філософської категорії в європейській ментальності" описується восьмирівнева структура розвитку концепту "людство", фіксуються і визначаються основні етапи його концептуалізації.

На першому етапі генерування сенсу поняття "людство" домінують процеси "виділення об'єкта із середовища". Для концепту "людство" перший етап виділення нового сенсу з потоку інформації відбувався з використанням поняття "людина". У підрозділі це простежується на прикладах з так званих "мертвих" та "ізольованих" мов та старовинних текстів.

На другому етапі основний сенс генерувався за допомогою операції "аналізу".

Для генерації концепту "людство" необхідний більш високий рівень абстракції, ніж для поняття "людина". Тому наступний третій етап в утворенні сенсу поняття "людство" здійснювався за допомогою процедури абстрагування. Це простежується на прикладах з творів видатних грецьких філософів. Тут виникають структури типу "вид і рід", формуються "структура" і "будова" нового поняття, а зародок поняття "людство" трансформується в "рід людський". Після цього з'являється основа майбутнього поняття – "суттєві ознаки", які одержують своє нове унікальне позначення на четвертому етапі.

На п'ятому етапі формування нового концепту основний сенс генерується за допомогою операції "узагальнення". Сукупність суттєвих ознак тут узагальнюється і, як наслідок, формується нова абстракція – "сукупність загальних і суттєвих властивостей". Це простежується на прикладах з творів А. де Сен-Симона, Ш. Фур'є та Дж. Уінстенлі.

За допомогою операції "узагальнення" з практично невичерпного "об'єкту" витягається конкретний, опосередкований "предмет", який і складає основу концепту, що формується. Цей предмет вже в формі поняття "людство" починає свій "дорослий" розвиток на наступному, шостому етапі. У результаті на цьому етапі відбувається домінуюче розширення екстенсіоналу при практично попередньому інтенсіоналі, а основний сенс генерується за допомогою процедури "розширення".

Сьомий етап у розвитку поняття "людство" і, відповідно, системні помилки, які відповідають цьому етапові, добре помітні у працях теоретиків утопічного соціалізму. На цьому етапі основний сенс генерується за допомогою процедури "прогнозування".

Нарешті, на восьмому етапі домінують категорії "сутність і явище", а основний сенс генерується за допомогою процедури принципово нового "синтезу", відмінного від свого більш раннього аналога, що функціонує на четвертому етапі. У результаті його дії поняття "людство" з'являється як явище, що саморозвивається і, завдяки цьому, воно може почати свій шлях до "загибелі" у новій якості на більш абстрактному витку свого розвитку.

Автор підкреслює, що етапи розвитку концепту "людство" були виявлені в європейській ментальності, яка детермінована вербальним середовищем флективного типу. Для інших ментальностей, і відповідно для більш високого рівня узагальнення, більш адекватно використовувати чотирирівневу структуру розвитку понять, що є більш стійкою до процесів перекладу з однієї мови на іншу.

У другому підрозділі "Особливості філософської рефлексії при переході від концепту "людина" до концепту "людство" процес розвитку концепту "людство" досліджується за допомогою чотирирівневої моделі.

Перший рівень цієї структури передбачає остенсивне, найбільш примітивне використання концепту, при якому денотат лише виділяється з середовища з використанням в основному процедур порівняння.

На другому рівні домінують логічні процедури аналізу, абстрагування та синтезу, і здійснюється, в основному, атрибутивне використання концепту .

Третій рівень, на якому переважають логічні процедури узагальнення, або процедури розширення екстенсіоналу, передбачає використання концепту в основному у формах кількісного узагальнення.

Четвертий рівень (т.з. рівень філософської рефлексії) детермінований процедурами прогнозування і нового синтезу (тобто синтезу сенсу, що саморозвивається). Тут мова йде про історію розвитку суб'єкта, прогнози на майбутнє, аналіз процесів, що протікають (їхні етапи, стадії і механізми, динаміку розвитку), про прогрес і регрес, виникнення, розвиток, поширення, функціонування, стагнацію, протиріччя, внутрішні джерела і рушійні сили розвитку.

Саме з використанням чотирирівневої структури було виконано аналіз розвитку концепту "людство" в гіпертексті, сформованому в основному з джерел, створених за останні 4,5 тисячі років.

У цьому гіпертексті сумарна частка перших двох рівнів виявилася стійкою до вірогідних помилок мовних інтерпретацій. Викликане це було тим, що третій і четвертий рівні розвитку сформованого поняття істотно відрізнялися від перших двох, представляючи більш високий ступінь розвитку рефлексії.

Третій рівень розвитку понять добре ідентифікувався в різних культурах і на різних мовах. Зумовлено це було тим, що на ньому відбувалося кількісне узагальнення, а також генерація нових мір. Тому інтерпретації сенсу цього рівня розвитку поняття "людство" виявилися надзвичайно стійкими до розходжень у мовах і культурах.

При дослідженні гіпертексту були отримані спектри розвитку понять "людина", "люди", "рід людський" і "людство" в діахронії. Було показано, що тільки при наявності третього рівня кількісних оцінок можлива генерація нового сенсу понять "людина" і "людство", а після цього і адекватне усвідомлення їх нової суті на четвертому рівні розвитку, який завершує черговий виток осмислення.

Окреслюючи подальші шляхи дослідження, автор звертає увагу на концепції, в яких найбільш повно і оригінально представлений рівень філософської рефлексії феномена людства (концепції І. Канта, В.С. Соловйова, В. І. Вернадського та інш.)

У третьому підрозділі "Динаміка "Я"-"Ми"- ідентичностей як індикатор розвитку феномена людства" еволюція досліджуваного феномена осмислюється як елемент свідомості глобального соціуму. Проблематика підрозділу розглядається тут в контексті антропологічних поворотів, зумовлених об'єктивними соціальними змінами.

Методики дослідження цього підрозділу засновуються на визначенні частот використання понять "людина", "людство", "я", "ми", "він", "вони", "люди" і "бог".

З'ясувалося, що співвідношення частот використання цих понять в гіпертексті є своєрідними індикаторами динаміки всього спектра "Я - Ми"- ідентичностей. Мова йде про кардинальні якісні зміни в цьому спектрі, які умовно названі антропологічними поворотами. Виявлено, що під час таких поворотів відбуваються істотні зміни структури спектра "Я - Ми"- ідентичностей.

Перший поворот, відомий в європейській традиції як сократівський, характеризується переходом до більш частого вживання поняття "людина". У результаті цей концепт стає одним з основних індикаторів "Я"- ідентичностей і використовується нарівні з такими широко поширеними індикаторами "Я"- ідентичностей, як "Я" і "Він".

Перший антропологічний поворот, ініційований змінами в "Я"- ідентичностях, породив нове значення поняття "людина". Другий поворот, детермінований змінами, що відбулися в "Ми"- ідентичностях, створив нове значення поняття "людство", пересунув його на новий, більш абстрактний рівень в порівнянні з традиційним "родом людським". Другий антропологічний поворот привів до різкого збільшення частоти використання " Ми"- ідентичностей.

Усього лише за дві тисячі років частота використання "Ми"- образів в явній семантиці зросла майже на порядок. Ці зміни не могли не привести до істотних зсувів на полюсі "Я" - ідентичностей. А це, в свою чергу, привело до формування основ третього антропологічного повороту, який наповнює новим значенням "Я" і "Ми"- ідентичності.

У другому розділі "Історико -філософські і природно- наукові аспекти рефлексії феномена людства: традиція і сучасний філософський дискурс" з урахуванням виділених і проаналізованих концептуальних особливостей поняття "людство" здійснюється змістовний аналіз тих теорій минулого, в яких найбільш глибоко і послідовно представлена соціально- філософська рефлексія феномена людства і показано, як її результати відображені в масовій свідомості і теоретичному дискурсі.

У підрозділі 2.1. "Трансцендентальне обгрунтування єдності людського роду" досліджується кантівське вчення, в якому феномен людства стає об'єктом теоретичного осмислення, вказується на неоднозначність вживання поняття "людство" в роботах І. Канта, реконструюється кантівське розуміння цього поняття.

У підрозділі звертається увага на те, що спеціального визначення поняттю "людство" І. Кант не дає. Терміни Menschheit, Humanitat вживаються ним в значеннях традиційного перекладу, тобто як "людське, приналежність до людського роду, людяність, людство". Останнє значення, яке застосовуєтьс в кантівських міркуваннях, є важливою складовою системи практичної філософії. Відзначене поняття присутнє в усіх формулюваннях категоричного імперативу. В підрозділі аналізуються ці постулати і підкреслюється, що поняття "людство" є критеріально значущим не тільки у найважливіших постулатах аналізованого вчення, але й в усій системі практичної філософії.

Кантівське розуміння феномена людства конкретизується автором дисертації з урахуванням міркувань німецького філософа про природне походження життя у Всесвіті, про можливості наявності розумних істот на інших планетах, про взаємозалежність моральності і долі людства, про мету, можливості, шлях досягнення і специфіку вічного миру, про небезпеку винищувальної війни, про необхідність договору між державами про мирне співіснування, про збереження цілісної людської спільності, про право всесвітнього громадянства, про загальнолюдську державу, про кінцеву мету суспільного розвитку, про причини відмінності людських рас, про роль антагонізмів при виході людини з тваринного царства у світ культури, про дистрибутивну вольову єдність індивідів і колективної об'єднаної волі.

"Людство" у кантівському трактуванні – це об'єкт метафізичного пізнання. Подібно свободі, безсмертю душі і богу, воно - поняття умодосяжної досконалості, не номінальна, емпірична сукупність людей, а ідея трансцендентальної сукупності усіх мислячих істот, той ідеал, якого індивід повинен бути гідний. Воно має такі характеристики: святість, цілісність, умодосяжність (надемпіричність), мета сама по собі, вища цінність - моральне благо.

І. Кант не просто виділив цей феномен з емпірії фактів, що спостерігаються, але і показав його теоретичну специфіку. У його роботах проводиться чіткий вододіл між емпіричним змістом людського роду і трансцендентальним змістом суті людства.

У підрозділі 2.2. "Екзистенціально-релігійне трактування соціального буття людства" мова йде про те, що з п'яти виділених вище ознак феномена людства, чотири (святість, цілісність, умодосяжність, моральна цінність) знайшли відображення в парадигмі російської релігійної філософії останньої чверті ХІХ - першої половини ХХ століття, центральною складовою якої виявилася ідея Боголюдства. Тому надалі у дослідженні автором розпочато спробу реконструкції логіки розвитку даної ідеї в концепціях відзначеного історико-філософського напряму.

"Боголюдство" ввів у філософський лексикон В.С. Соловйов. Він розглянув його в контексті всієї світової історичної життєдіяльності людей і всупереч християнському догматичному тлумаченню акцентував увагу не на подвійній природі Ісуса Христа, а на містичному субъєктному взаємозв’язку Бога з людством.

У підрозділі зазначається, що по-іншому тлумачить генетичний аспект поняття "Боголюдство" М.О. Бердяєв. Якщо для першого Боголюдський процес з'являється як еволюція природного і соціального світу, то для другого як трансцендування, миттєве з'єднання людини з Богом. М.О. Бердяєв розглядає феномен людства через призму співвідношення індивідуального і загального, як двоєдине трансцендентального (ноуменального, вільного, належного до Боголюдства) і природного (феноменального, об'ъєктивованого, властивого зовнішньому світу).

Виділена головна лінія простежується в дисертації на основі відтворення еволюції поглядів цього філософа. Зокрема, в тлумаченні ним таких понять, як воля, дух, екзистування, особистість, об'ъєктивація, людство, вольова активність людства, досконала єдність, нація, колективізм, Боголюдство, Боголюдність, соборність, космополітизм, інтернаціоналізм.

На думку автора дисертації, у тлумаченні М.О. Бердяєвим феномена людства критеріальне значення має поняття "досконала єдність". Своєрідно фіксуючи діалектичний взаємозв'язок індивідуального і загального, це поняття демонструє, що М.О. Бердяев не абсолютизує індивідуальне (суб'єктивне), а намагається знайти інваріанти в соціальному бутті людства (у питаннях про співвідношення нації і людства, про шляхи входження людини в людство через національну індивідуальність, в спробах розширення суб'єктивного світу особистості до надособистого, загального досвіду, в досягненні соборності тощо).

У результаті підкреслюється, що в бердяєвському трактуванні людство - не сукупність безликих індивідів, а своєрідна єдність вільних особистостей, кожна з яких відповідальна за себе, за інших, а в остаточному підсумку і за долю світу. Людство характеризується цим мислителем не як механічна сума людей, а як духовна спільність екзистенційних суб'єктів, об'єднаних однією історією. Йому надається метафізичний статус - абстрактної спільності, доля якої залежить від творчих зусиль вільної людини.

Підрозділ 2.3. "Аксіолого-теологічний підхід до філософії історії" присвячено аналізу вчення С.М. Булгакова, який вже у ранніх роботах розмірковував про проблеми людства. У працях пізнього періоду він узагальнив свої роздуми у цілісній концепції Боголюдства.

Критично аналізуючи висловлювання С.М. Булгакова про людство, порівнюючи їх з аналогічними ідеями В.С. Соловйова і М.О. Бердяєва, автор виділяє оригінальні висловлювання булгаковського тлумачення концепту "Боголюдство". Зазначається, що С.М. Булгаков розглядав світову історію в контексті аксіологічної дихотомії духовності і тварності, необхідності і свободи, добра і зла, і представляв її як зустрічний рух Бога і матеріального світу, тобто, як активна взаємодія Бога і людства.

У підрозділі також досліджуються розходження у розумінні прогресу і регресу сукупного людства В.С. Соловйовим, С.М. Булгаковим, Ж.-Ж. Руссо. Демонструється, що С.М. Булгаков, на відміну від І. Канта, багато в чому під впливом марксизму, переосмислив християнську догматику про матерію, представив сукупне людство не тільки як єдиний трансцендентний суб'єкт пізнання, а і як єдиний діючий суб'єкт світогосподарської діяльності, як творче, самобутнє начало, що саморозвивається. Констатується, що в цьому – передбачення сучасного розуміння найбільшої соціальної спільності як єдиної макроструктури, синергетичних ідей про можливості соціальних систем, що саморозвиваються.

На думку автора, тези С.М. Булгакова, про те, що здійснення об'єктивної єдності історичного розвитку відбувається суб'єктивно, тобто у свідомості кожного індивіда, особистість виступає єдиною реальністю, замкненим в собі абсолютом, а людство - тільки логічною абстракцією, яскраво демонструють четвертий, універсальний рівень концептуалізації поняття "людство", на якому досліджуваний феномен осмислюється як філософська категорія.

У трьох підрозділах історико-філософського дискурса фіксуються засадничі ознаки соціально-філософського осмислення феномена людства (цілісність, аксіологічна і категоріальна значущість, потенції всесвітності, ноуменальність, феноменальність тощо). Далі в підрозділі 2.4. "Природничо-наукові аспекти проблеми людства" показано, як вони оригінально сполучені у синтезному контексті гуманітарного і природно-наукового знання.

Тут, з'ясовуючи особливості розуміння досліджуваного феномена в міждисциплінарному просторі, автор насамперед звертається до теоретичної спадщини В.І. Вернадського. У категоріальном апараті його ноосферної теорії значне місце відводиться поняттю "людство". Дослідження показало, що при характеристиці людини і людства вчений застосовує поняття "жива речовина", але не ототожнює ці феномени з живою масою, а звертає увагу на їх соціальну специфіку. Філософський погляд на суспільство дає змогу зафіксувати в генезисі самої великої людської спільності такі ознаки, як закономірність, тривалість, доцільність і безповоротність. Не окрема людина, об'єднана у розрізнені співтовариства, а людство, взяте загалом, вважає вчений, служить чинником, що формує ноосферу. Логіка його міркувань така: окремі індивіди об'єднуються в суспільства, потім на основі єдиних наукових знань створюється грунт для єднання всіх людей в універсальне ціле – людство.

У підрозділі представлено порівняльний аналіз поглядів В.І. Вернадського на феномен людства з ідеями М.Г. Холодного, В.К. Гейнса, Ауробіндо Гхоша, Т. де Шардена, К.С. Ціолковського, О.В. Сухово-Кобиліна. Показано загальне і різне в теоретичних позиціях цих вчених відносно феномена людства.

У підрозділі 2.5. "Образ людства у масовій свідомості сучасності" міститься аналіз концепта "людство" в сучасній свідомості, аналізується суть сучасного антропологічного повороту. Аргументація будується на основі дослідження гіпертекста, з використанням індикаторів "Я"- "Ми" ідентичностей.

Обгрунтовується положення, згідно з яким теоретична рефлексія феномена людства лише опосередковано відбивається в масовій свідомості, що функціонує згідно з своїми, відносно самостійними, законами. Це підтверджується результатами проведеного автором дисертації соціологічного опитування, аналізом сенсу концепта "людство" в афоризмах і науково- фантастичній літературі.

З метою подолання неоднозначного тлумачення "людства" автор намагається намітити відповідний понятійний ряд і визначити місце досліджуваного феномена в категоріальному апараті соціального пізнання. У зв'язку з цим аналізується можливість естетичного відображення феномена людства як неінституалізованої спільності, говориться про функціональну специфіку концепта "людство" при формуванні образу світу і філософської картини світу.

У результаті виділяються компоненти ціннісної моделі концепта "людство" і намічається логіка подальшого аналізу.

У підрозділі 2.6. "Людство як предмет сучасних філософських роздумів" узагальнено результати дослідження предметних аспектів феномена людства в різних науках і представлено аналіз стану філософської рефлексії досліджуваного об'єкта, визначені семантичне поле і евристичні можливості концепта "людство" для соціальної філософії та філософії історії.

Автор фіксує наявність альтернативних позицій відносно позначеного в даній дисертації предмета дослідження. Згідно з першою точкою зору, дослідження феномена людства передчасне. Згідно з другою, абстрактне поняття "людство" вимагає детального дослідження. У відповідності до другого підходу, автор здійснює критичний огляд ідеї про феномен людства Р.Я. Аболіної, Е.А. Араб- Огли, Б.Г. Ананьєва, В.В. Груздєвої, В.Е. Давидовича, О.О. Івіна, К.Х Момджяна, В.В. Шнюкова та інших дослідників.

У підрозділі доводиться, що в сучасній соціально-філософській літературі немає змістовної розробки концепту "людство" і відповідно його дефініції. Це поняття розглядається ідейно- політично і соціально-економічно (В.Е. Давидович, Р.Я Аболіна), вживається як збірний образ, з'являється тільки як сумарне утворення (Е.А. Араб-Огли), зустрічається в контексті цитування різних філософів (В.Н. Сиров), вживається і як термін сукупної емпірії і як соціо-культурна система (О.О. Івін), характеризує "суспільство взагалі" (К. Х. Момджян).

Конкретизуючи значення концепта "людство", дисертант спирається на ідеї М.В. Поповича про трансформації інтенсіоналу і екстенсіоналу понять в сучасній цивілізації, на методологію П. Штомпки. Особливо підкреслюється, що категорія "людство" спочатку містить аксіологічну (суб'єктивну) компоненту, оскільки означає одночасно субстрат (фізичну данність, рід людей) й ідеальність, абстрактність, буття свідомості, опредметнене в рефлексивному процесі.

У дисертації намічається смисловий континуум "людства", вибудовується понятійний ряд, виділяються три логіко-семантичних погляди, кожний з яких зумовлений відповідним гносеологічним рівнем. У результаті феномен людства з'являється як:

- емпірична спільність окремих людей, об'єктивна реальність діахронічно і синхронічно функціонуючого людського роду;

- поняття, яке визначається не як сукупність окремих, конкретних фізичних індивідів, а як сукупність співтовариств землян;

- категорія, що означає діалектичну єдність різноманіття представників земної цивілізації, дихотомічно існуючі універсальні зв'язки одиничного і загального, національного і інтернаціонального, індивідуального і колективного, природного і соціального.

Третій розділ "Визначення чинників історичного буття людства: напрямки теоретичного синтезу" присвячено виявленню основних компонентів класифікації історії людства, характеристикам тенденцій його динаміки, визначенню закономірних і випадкових елементів, що впливають на цей розвиток.

У підрозділі 3.1. "Людство як основне поняття класифікації історії" доводиться необхідність використання категорії "людство" при розгляді проблем генезису і періодизації історії самої великої людської спільності, визнання або заперечення генетичної єдності людського роду, при характеристиці пракультури, субстанційних основ такої єдності, змісту поняття "загальнолюдське", при розгляді парадигми всесвітньої історії.

У підрозділі узагальнюються різноманітні точки зору на розуміння філософії історії, підкреслюється значущість ідеї про людство при вивченні історичної періодизації, в компаративістському підході до історії.

Аналізуючи теорію лінійного розвитку і концепцію циклічності, дисертант зазначає, що обидва підходи взаємно збагачуючи один одного, можуть і повинні співіснувати в методологічному апараті сучасного дослідника, уможливлюючи гносеологічне поєднання елементів стадіально-формаційного і цивілізаційного підходів.

При складанні синтетичної моделі вивчення суспільного розвитку людства автор враховує сучасні загальнометодологічні концепти, які відображені в роботах О.О. Івіна, Ю.В. Павленко, М.В. Поповича, В.Г. Федотової, Т.І. Ящук та інших авторів.

У підрозділі 3.2. "Прогрес і регрес соціуму: дихотомія світоглядних позиций" обгрунтовується положення, що сьогодні у пошуках світоглядних стратегій, з урахуванням методологічних інновацій, особливо важливо знову звернутися до осмислення традиційної проблеми соціального прогресу.

У дисертації згадуються два підходи до визначення перспектив розвитку людства (песимістично-нігілістичний і оптимістичний) і робиться спроба їх аналізу з урахуванням компаративістських і синергетичних парадигм.

З цією метою досліджується теоретична ситуація одночасного існування цих підходів у Французьскому Просвітництві і її оцінка в подальшій критичній літературі. Своєрідна конкретизація двох вищезазначених позицій аналізується на основі звернення до двох альтернативних точок зору - парадигми соціального прогресу Вольтера, Ж. Кондорсе, А. Тюрго і теорії регресу людства Ж.-Ж. Руссо.

Оптимістична і песимістично-нігілістична парадигми конкретизуються в контексті сучасних ідей про подальші шляхи розвитку соціального буття людства. При цьому сам прогрес людства у руслі синергетичної методології позбавляється телеологічно-лінійної атрибутики, з'являється в своєму функціональному різноманітті, як дисипативний стан нерівноважної системи в фазах нестійкості, який змінюється під впливом малих діянь, випадкових чинників.

В підрозділі 3.3. "Зміни ціннісних орієнтацій в перехідні періоди і їхній вплив на людську історію" мова йде про те, що рівноправний синтез культурного різноманіття узгоджується з характерною для постмодерністського