КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ДІДЕНКО ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 330.15:504.03

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ:

ШЛЯХИ ТА МЕХАНІЗМИ ЗДІЙСНЕННЯ

Спеціальність 08.01.01 – Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КИЇВ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, академік НАН України Чухно Анатолій Андрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Данилишин Богдан Михайлович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, заступник Голови

кандидат економічних наук, доцент Аблова Олена Костянтинівна, Київський національний економічний університет, доцент кафедри розміщення продуктивних сил

Провідна установа: Об’єднаний інститут економіки НАН України, відділ економічної теорії та методології досліджень, м. Київ

Захист відбудеться “ 24 ” грудня 2004р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03002, м.Київ,

вул. Васильківська, 90-а, ауд. 203

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58, кімн.12.

Автореферат розісланий “24” листопада 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Мазур І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Ринкова трансформація економіки України відбувається в екстремальних екологічних умовах. Україна серед європейських держав має найвищий інтегральний рівень антропогенного навантаження на довкілля, а стан навколишнього середовища в нашій країні на IV міністерській Конференції “Довкілля для Європи” (1998р., Орхус) визнано найгіршим в Європі. Деградаційні процеси в довкіллі негативно впливають на стан здоров’я населення та ефективність суспільного виробництва, зокрема, середньорічні втрати ВВП внаслідок погіршення екологічних умов становлять 10-15%. Загострення екологічної кризи спричиняється багатьма чинниками, в тому числі обумовленими особливостями трансформаційного періоду.

Разом з тим, останнім часом занепокоєність екологічною проблематикою набула загальносвітового масштабу. В значній мірі цьому сприяло поширення концепції сталого розвитку, прийнятої ООН у 1992р. Проте в багатьох дослідженнях вже доведена її загально утопічна спрямованість та практична обмеженість. Держави, що фактично проголосили концепцію своїм шляхом у XXI століття, реально не виконали поставлених завдань. Навіть більше – до економічного та соціального розшарування між різними країнами додалося екологічне. В країнах із перехідною економікою екологія стала важливим чинником ускладнення здійснення ринкових перетворень. Відсутність послідовності у здійсненні економічних реформ спричиняє нехтування екологічними проблемами суб’єктами господарювання, частиною населення. Нерозвиненість державних інститутів не дозволяє ефективно застосовувати випробувані світовою практикою заходи щодо усунення негативних наслідків кризового стану середовища. Тому віднайти шляхи та механізми адаптації економічної діяльності до відтворювальних можливостей довкілля можливо лише на підґрунті цілісного системного підходу до оптимізації функціонування сучасної еколого-економічної системи. Однією з головних причин існування такої невідповідності є відсутність концептуальних уявлень про сутність економічного механізму екологізації суспільного відтворення, взаємодію його складових, обґрунтування надійної теорії його формування в умовах ринкової трансформації економіки. У сучасній економічній думці поки що не розроблена цілісна концепція економічного механізму екологізації, не визначена роль держави та дія ринкових інструментів посилення впливу екологізації на соціально-економічну ефективність відтворення.

Слід зазначити, що еколого-економічна проблематика достатньо тривалий час знаходить відображення в економічній науці, працях видатних зарубіжних та вітчизняних вчених. Дослідженню соціально-економічної форми процесів природокористування присвячено праці В.Ф.Бартова, В.Р.Весніна, М.Ф.Газізулліна, Н.В.Пахомової, А.К.Рябчикова. Зробили значний внесок у розроблення господарського механізму природокористування К.Г.Гофман, М.Я.Лемешев, Т.С.Хачатуров. Дослідження вітчизняних науковців, що припадають на перше десятиліття здійснення ринкових реформ в Україні, дозволили виявити основні проблемні питання екологізації виробництва, визначити напрямки подальшого наукового пошуку: праці О.Л.Кащенко – у галузі фінансових аспектів природокористування; І.К.Бистрякова, Б.М.Данилишина, С.І.Дорогунцова, В.А.Євтушевського, Л.Г.Мельник, Л.Б.Шостак – у дослідженні природно-ресурсного потенціалу, екологічних аспектів розвитку продуктивних сил; Ю.М.Саталкіна, В.Я. Шевчука – у галузі екологічного менеджменту та аудиту; О.О.Веклич, Т.П.Галушкіної – з питань екологічної політики та ефективності її окремих інструментів; Б.В.Буркинського, І.М.Грабинського, В.Н.Степанова, С.А.Харічкова – у комплексному обґрунтуванні функціонування еколого-економічної системи. Не можна не відзначити внесок О.Ф. Балацького, В.М.Трегобчука, Ю.Ю.Туниці у розробку еколого-економічної проблематики.

Віддаючи належне різнобічним фундаментальним і прикладним працям вищеназваних вчених, інших дослідників, слід відзначити нагальну необхідність аналізу проблем розвитку еколого-економічних відносин з позицій економічної теорії. Це стосується систематизації особливостей впливу споживацької поведінки та технологічного способу виробництва на стан і відтворення екологічної системи. Незважаючи на велику кількість наукових робіт, присвяченій цій тематиці, теоретичний аналіз та розробка рекомендацій по вдосконаленню регулювання еколого-економічних відносин, застосовувані на практиці заходи щодо вирішення екологічних проблем залишаються недостатньо ефективними, про що переконливо свідчить стан природного середовища. Визначальним чинником такої ситуації є надзвичайна складність екологічних питань, їх обумовленість особливостями різних аспектів суспільно-економічного розвитку. Тому проблема формування механізму екологізації суспільного відтворення є надзвичайно актуальною і вимагає поглибленого теоретичного аналізу, узагальнень, на основі яких можливо обґрунтувати практичні рекомендації щодо шляхів становлення, форм функціонування і розвитку еколого-економічної системи.

Таким чином, в сучасних умовах особливої актуальності набуває дослідження економічного механізму екологізації суспільного відтворення, а також обґрунтування шляхів його формування в умовах трансформаційної економіки. Необхідність дослідження економіко-теоретичних проблем екологізації суспільного відтворення, розкриття шляхів вдосконалення управління еколого-економічною системою з точки зору економічної теорії зумовили вибір теми, визначили мету і завдання дисертаційної роботи.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в дисертації положення є складовою частиною комплексної теми наукових досліджень “Трансформація економічних систем і становлення ринкової економіки в Україні” (реєстраційний номер 97148), розроблюваної колективом кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де виконувалась робота. Внесок автора полягає в розробці теоретичних основ формування економічного механізму екологізації суспільного відтворення, обґрунтуванні напрямів державної екологічної політики та використання ринкових інструментів впливу на еколого-економічну систему.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розробці теоретичних і методологічних засад становлення і розвитку екологізації суспільного відтворення, визначенні особливостей формування механізму екологізації в умовах ринкової трансформації економіки та оцінки його впливу на соціально-економічний розвиток. Для досягнення зазначеної мети були поставлені та вирішувались такі основні завдання:

визначити сутність і складові еколого-економічної системи як предмету економічної теорії, результату взаємодії суспільства і природи, сукупності відносин з приводу відтворення природних факторів суспільного розвитку з урахуванням зростаючої ролі технології виробництва;

визначити сутність еколого-економічних відносин, їх об’єкт та суб’єкт;

обґрунтувати необхідність і доцільність переходу до збалансованого розвитку еколого-економічної системи та розкрити його критеріальні оцінки та показники;

проаналізувати різні методи інтерналізації зовнішніх ефектів як основного шляху вирішення проблеми відсутності або провалів ринків і відповідні теоретичні підходи різних наукових шкіл до формування екологічної політики;

розкрити сутність і структуру механізму екологізації суспільного відтворення, роль кожного суб’єкта еколого-економічних відносин (держава, суб’єкти господарювання, населення) в цьому процесі;

обґрунтувати теоретичні основи поєднання державних методів управління розвитком еколого-економічної системи з ринковими механізмами та інструментами;

проаналізувати вплив державної екологічної політики на функціонування еколого-економічної системи в Україні та розробити практичні рекомендації щодо її вдосконалення у процесі формування механізму екологізації;

виявити основні чинники формування еколого орієнтованої свідомості та поведінки споживачів і підприємців та її роль у реалізації екологізації суспільного відтворення в Україні.

Об’єктом дослідження є процес становлення та функціонування еколого-економічної системи в умовах перехідної економіки.

Предметом дослідження є система еколого-економічних відносин, що складаються між державою, підприємствами та споживачами в процесі функціонування еколого-економічної системи і формування механізму екологізації суспільного відтворення та його особливості в умовах ринкової трансформації економіки.

Методологічна основа дослідження базується на системному методі пізнання, згідно з яким всі процеси та явища аналізуються у взаємозалежності, взаємозв’язку та розвитку. Дисертаційна робота ґрунтується на використанні загальнонаукових і спеціальних методів економічної науки, взаємодії абстрактного й конкретного, історичного та логічного, аналізу й синтезу, індукції та дедукції, статистичних порівнянь, що дало змогу розкрити сутність механізму екологізації суспільного відтворення через взаємодію його складових, становлення та розвитку еколого-економічної системи. Метод системного аналізу використовувався для дослідження еколого-економічної системи; діалектичний метод пізнання – при визначенні суперечностей економічного та екологічного розвитку; метод структурно-функціонального аналізу – для розкриття сутності та структури механізму екологізації суспільного відтворення; метод наукової абстракції застосовувався для систематизації теоретичних уявлень про роль екологізації суспільного відтворення. Аналіз державної екологічної політики та ринкових механізмів саморегулювання проведено за допомогою методу порівняльних характеристик, методів математичної статистики. При вивченні впливу екологічної орієнтації споживачів на економічний розвиток використовувалися умовно-опитувальний метод і метод експертних оцінок. Методологічною основою дослідження слугують положення інституційно-еволюційного та неокласичного напрямів економічної думки, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань формування та розвитку еколого-економічних систем, механізмів і інструментів регулювання природоохоронної діяльності.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України статистичні та аналітичні дані Державного комітету статистики України. Використано інформацію, зібрану автором під час вивчення практики використання регулятивних механізмів природоохоронної діяльності в Україні та за кордоном. В роботі також використовуються дані періодичної преси, монографій, матеріали науково-практичних конференцій.

Наукова новизна та особистий внесок автора полягають у комплексному, системному дослідженні взаємозв’язку і взаємодії економіки та екології, їх взаємопроникнення та утворення еколого-економічної системи, що зумовлює істотні зміни у функціонуванні та розвитку господарства та управлінні ним. На цій основі одержано такі наукові результати:

доведено, що в умовах прискореного розвитку НТП, зростання техногенного навантаження на природу посилюється дія принципів екології, збереження навколишнього середовища у розвитку економіки, існуванні та розвитку людини і всього суспільства в цілому. Відбуваються інтенсивні процеси формування цілісної еколого-економічної системи. Екологія стає одним з головних критеріїв доцільності та ефективності соціально-економічного розвитку. Екологізація суспільного відтворення розширює об’єкт дослідження економічної теорії, коли поряд з виробничими відносинами все зростаючу роль відіграє технологія виробництва, яка становить визначальний елемент продуктивних сил;

запропоноване авторське визначення структури еколого-економічної системи, яка включає три взаємопов’язані підсистеми: соціально-економічну, яку утворюють відносини власності, взаємного обміну діяльності й відносини розподілу; організаційно-технологічну, в основі якої лежить спосіб використання природних ресурсів та екологічну підсистему, яка пов’язана з раціоналізацією відносин людини з навколишнім середовищем. Аргументовано, що динамічна рівновага еколого-економічної системи визначається ступенем розвиненості підсистем, їхньою відповідністю характеру і розвитку людини й суспільства в цілому;

запропоновано авторське визначення збалансованого розвитку, яке на відміну від існуючих пов’язує збалансованість соціально-економічного розвитку зі зміною поточних потреб, що загрожують цілісності еколого-економічної системи. Уперше шляхом переходу до збалансованого розвитку визначено екологізацію суспільного відтворення як процес формування цілісної системи суспільного відтворення, в якій соціально-економічні цілі досягаються при дотриманні екологічної рівноваги, адекватності основних напрямків соціально-економічного розвитку суспільства законам власної активності біосфери;

уперше розкрито механізм екологізації суспільного відтворення як сукупність організаційно-економічних методів управління еколого-економічною системою, за допомогою яких реалізуються інтереси (економічні, екологічні, соціальні) та досягаються цілі збалансованого розвитку суспільства. В умовах ринкової трансформації економіки він поєднує удосконалення форм і методів державного управління економікою з посиленням дії ринкових інструментів регулювання системи господарювання. Доведено, що провідну роль у механізмі екологізації відіграє державна політика, яка визначає умови раціонального використання природних ресурсів, поліпшення якості навколишнього середовища, створює інституціональне забезпечення екологізації суспільного виробництва. Одночасно в умовах трансформаційної економіки зростає роль специфічних ринкових принципів і методів в системі екологізації виробництва, до яких віднесено екологічне оподаткування, режим прискореної амортизації екологічного обладнання, поширення ресурсозберігаючих, маловідходних технологій, фінансування інноваційної діяльності в галузі природокористування, створення еколого-іноваційних фондів, пільгові кредити у природоохоронні заходи, торгівля дозволами на емісію забруднюючих речовин, надання безоплатних квот підприємствам-забруднювачам, створення бірж купівлі-продажу цих квот, ринку екологічних послуг, сертифікація екологічно чистих виробництв і товарів, розвиток екологічного підприємництва;

уперше обґрунтовано, що важливим чинником екологізації суспільного відтворення є формування екологічної орієнтації споживачів. Визначено основні чинники, що впливають на формування у них цієї свідомості та поведінки, найбільш вагомими з яких є структура споживання, рівень достатку, рівень культури та освіти в суспільстві. Обґрунтовано шляхи і методи посилення екологічної орієнтації споживачів і підприємців в системі державного екологічного управління та ринкового саморегулювання;

розкрито причинно-наслідкові зв’язки екологізації виробництва та соціально-економічного розвитку та доведено, що додаткові зусилля (матеріальні, фінансові та інтелектуальні) і витрати на її здійснення компенсуються усуванням негативних наслідків порушень екології, що забезпечує поліпшення умов життєдіяльності і тим самим сприяє неухильному зростанню впливу екологізації на динаміку та якісні характеристики суспільного відтворення.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані у дисертаційному дослідженні наукові результати мають науково-прикладне значення й можуть бути використані в процесі вдосконалення екологічної політики, при розробці конкретних заходів стимулювання екологічно орієнтованої діяльності господарюючих суб’єктів. Основні результати, теоретичні положення і висновки дисертації використані у розробці Радою по вивченню продуктивних сил України Академії наук України комплексних фундаментальних досліджень “Проблеми сталого розвитку і основні напрями структурних трансформацій в економіці України” та “Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів на тривалу перспективу” (довідка № 25/209-13-14 від 29.03.04р.).

Висновки і результати дослідження використовуються в навчальному процесі кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні курсу “Економічна теорія” та спецкурсу “Актуальні проблеми економічної теорії” (довідка № 040/104 від 27.05.04р.)

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є закінченим, самостійно виконаним дослідженням, яке має наукове та практичне значення. Усі публікації є одноосібними й відображають основні положення проведеного дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення та результати дисертаційної роботи доповідалися на засіданнях кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка в 2002-2004рр., міжнародній науковій конференції “Україна: шляхами віків” (Київ, 17 травня 2002р.); міжнародній науково-практичній конференції “Промислове виробництво в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 21-23 березня 2003р.) міжнародній науково-практичній конференції “Дії соціальних партнерів щодо адаптації економіки України до членства в СОТ та упередження негативних соціальних наслідків” (Київ, 19-20 листопада 2003р.).

Публікації. За результатами проведеного дослідження автором опубліковано 7 наукових і навчально-методичних праць загальним обсягом 5,6 д.а., з них – 4 у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних інформаційних джерел (216 найменувань) і 6 додатків, викладена на 189 сторінках і містить 6 таблиць і 26 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок з науковими програмами, планами, темами економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, сформульована мета та завдання, дається характеристика об’єкта, предмета та використаних методів дослідження, викладається наукова новизна та основні наукові положення, які виносяться на захист, показано теоретичне й практичне значення отриманих результатів, їх апробація, характер публікацій, а також практичне впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження екологізації суспільного відтворення” розкриваються особливості взаємодії суспільства і природи в процесі становлення сучасної еколого-економічної системи, а також теоретичні підходи до вирішення екологічних проблем в межах концепцій сталого та збалансованого розвитку.

В умовах екологічної кризи у зв’язку із зростанням регулюючої ролі антропогенної діяльності категорія природокористування набуває якісно нових рис, які детерміновані характером відносин природокористування як сукупності зв’язків, що складаються між людьми з приводу елементів природного середовища у процесі відтворення матеріальних благ і поза ним. В сучасних умовах технологія виробництва становить визначальний елемент продуктивних сил. Її зростаюча роль у взаємодії суспільства й природи знаходить свій вираз у тому, що технологічний спосіб виробництва визначає межі освоєння, використання та відновлення природних ресурсів, а фактично – відтворюваних суспільством екосистем, у процесі суспільного виробництва. Екосистеми, що використовуються суспільством як природні фактори і природні умови є об’єктом еколого-економічних відносин, які формують еколого-економічну систему. Остання являє собою складний об’єкт дослідження, складовими якого виступають соціально-економічна, організаційно-технологічна й екологічна підсистеми. Суб’єктами ЕЕВ є держава, споживачі (домогосподарства) та підприємства, які в процесі відтворення реалізують свої інтереси.

Аналіз концепції сталого розвитку свідчить про її суперечливість й практичну неспроможність розв’язати сучасні екологічні проблеми, що спричиняє потребу у визначенні шляхів екологічно збалансованого суспільного розвитку. Збалансований розвиток виявляє такі перспективні суспільні потреби, задоволення яких забезпечує зміну поточних потреб, що загрожують еколого-економічній цілісності системи. Перспективна потреба при цьому передбачає потребу, яка ще не матеріалізована у відповідних продуктах і послугах, а проявляється у вигляді суперечностей, вузьких місць, що приносять конкретний економічний збиток, який піддається виміру. Формування перспективних потреб дозволяє реально обмежити екологічно шкідливі виробництва, зберегти функціональну спрямованість зростання економічного й науково-виробничого потенціалу на основі виділення критеріїв збалансованого розвитку на довгострокову перспективу. Конкретним шляхом переходу до збалансованого розвитку є екологізація суспільного відтворення як процес формування цілісної системи суспільного відтворення, в якій соціально-економічні цілі досягаються при дотриманні екологічної рівноваги, адекватності основних напрямків соціально-економічного розвитку суспільства законам власної активності біосфери.

У другому розділі “Особливості формування механізму екологізації в трансформаційній економіці України” розглядається сутність і структура економічного механізму екологізації суспільного відтворення, особливості державного управління еколого-економічною системою в Україні та формування механізму ринкової саморегуляції в умовах транзитивної економіки.

Позиції представників різних наукових шкіл зокрема, класичної, кейнсіанської та інституціональної теорії як на проблему механізму адаптації існуючих економічних систем, їх соціально-інституціональних рамок до нових технологій та структурних змін, до нового типу економічного зростання, так і на екологічні проблеми суттєво розрізняються. На основі порівняльного аналізу підходів представників різних наукових шкіл на регулювання в екологічній сфері визначено, що структурними елементами механізму екологізації є державне регулювання еколого-економічною системою й ринковий механізм саморегуляції.

В умовах трансформації економіки інверсійного типу має місце специфічне поєднання державних і ринкових методів регулювання. Це знаходить вираз в певних особливостях формування механізму екологізації. Державне екологічне управління й ринковий механізм саморегулювання як складові економічного механізму екологізації спрямовані на інтерналізацію зовнішніх екологічних ефектів, сутність якої полягає у трансформації їх з зовнішніх (для ринку та ринкових цін) на внутрішні. Для цього існують різні інструменти, але особливості регулювання залежать від акцентів у самому понятті “побічних ефектів”. Оскільки наявність екстерналій є свідоцтвом обмежених можливостей стихійного ринкового регулювання й необхідності державного впливу, визначення побічного ефекту фактично є фундаментом формування екологічної політики. При цьому провідна роль у процесі екологізації належить державі, оскільки вона створює інституціональне забезпечення екологізації, формує та реалізує екологічну політику, визначає умови функціонування ринкових інструментів в екологічній сфері.

Процес екологізації суспільного відтворення доцільно розглядати як своєрідну перехідність до нової якості суспільного розвитку – збалансованості, оскільки їй притаманні всі закономірності перехідного стану. Тому вітчизняна ситуація характеризується “потрійною” перехідністю, що включає в себе і перехід від командної до ринкової економіки, і перехід від індустріального до постіндустріального суспільства, і перехід до збалансованого розвитку. Це обумовлює як певні ускладнення, так і наявність особливих, нехарактерних для розвинутих країн можливостей. У виявленні їх полягає головна мета дослідження формування механізму екологізації.

Ринкові саморегулятори й державні методи управління не є абсолютними протилежностями, оскільки їх дія часто взаємопов’язана та ефективність застосування одних нерідко залежить від ефективності дії інших. Державне управління еколого-економічною системою виражається, перш за все, у формуванні й реалізації державної екологічної політики. Аналіз різних теоретичних концепцій її формування з врахуванням функціонального аспекту екополітики як управління, дозволяє запропонувати поділ заходів екологічного управління на 4 основні групи: безпосередньо здійснювані державою заходи; державні заходи, що примушують до еколого орієнтованої поведінки; економічне стимулювання та підтримка еколого орієнтованої поведінки; заходи, що заохочують до охорони навколишнього середовища.

Визначення місця й значення державної екологічної політики в процесі екологізації вимагає здійснення аналізу її формування та реалізації у вітчизняних умовах. Однією з її характерних рис є те, що досить помітна частка платежів за ресурсокористування у бюджетних доходах поєднується із незначною їх часткою у вартості товарної продукції першого переділу, а плата за забруднення складає не більше чверті відсотка її вартості. Основну частину екологічних зборів складає саме плата за забруднення в межах встановлених лімітів – 76-90%. Важливою характеристикою екологічних платежів в нашій країні є їх сплачуваність, яка складає лише 88%, хоча частка фактично сплачуваних зборів стабільно зростала з 1996 р. (у 2002 р. порівняно з 1996 р. зросла у 1,4 рази). Частка екологічних платежів (екологічних зборів безпосередньо за забруднення та платежів за користування природними ресурсами) й природоохоронних витрат у ВВП України показана у таблиці 1.

Таблиця 1.

Динаміка ВВП, екологічних платежів і витрат

Роки ВВП у факт. цінах, млн. грн. Природо-охоронні витрати

Екологічні збори за забруд-нення Природо-ресурсні платежі Разом екологічні платежі

млн. грн. % до ВВП млн. грн. % до ВВП млн. грн. % до ВВП млн. грн. % до ВВП

1999 130442 2423,7 1,86 249,7 0,19 1456,3 1,12 1706,0 1,31

2000 170070 2851,7 1,68 234,4 0,14 1977,1 1,16 2211,5 1,30

2001 204190 3207,2 1,13 239,1 0,12 2269,0 1,11 2508,1 1,23

2002 220932 3308,8 1,50 226,2 0,10 2449,8 1,11 2676,0 1,21

Розрахунки доводять, що принцип “забруднювач платить” за умов вітчизняної екополітики не реалізується, оскільки частка природоохоронних витрат значно перевищує частку екологічних платежів у ВВП. Якщо ж розглядати тільки екологічні збори безпосередньо за забруднення (виключаючи плату за ресурси), то природоохоронні витрати перевищують їх більш ніж на порядок (у 2001 р. – у 9,4 рази, у 2002 р. – у 15 разів). Разом з тим, адекватним зростанню ВВП останніми роками є лише зростання обсягів платежів за користування ресурсами: темп зростання ВВП до 1999 р. – 169,4%, темп зростання природоресурсних платежів – 168,2%. Обсяг зборів за забруднення з 1999 р. навпаки скорочується (90,6% у 2002 р. до 1999 р.) й, враховуючи той факт, що стан довкілля за цей період погіршився, це не можна пояснити скороченням забруднення. Якщо ж прийняти до уваги, що наведені розрахунки зроблені виходячи з обсягів пред’явлених, а не фактично сплачених зборів, ситуація виглядатиме ще гірше.

Недостатнім слід визнати нормативно-правове й інституціональне забезпечення процесів екологізації, що негативно позначається на ефективності механізму реалізації законодавства.

Ринковий механізм функціонує як система врахування й синхронізування численних рішень, що приймаються в господарському процесі власниками ресурсів, виробниками, споживачами. Одночасно ринок виступає механізмом реалізації цих рішень у процесі руху товарних і грошових потоків в економіці. Більшість фахівців визначають головними елементами механізму саморегулювання ринкової системи такі інструменти як ціна, попит і пропозиція, конкуренція. На їх формування, характер взаємодії, результативність справляють вплив як загальні для всієї економіки чинники, так й специфічні для окремих сфер діяльності. Ринковий механізм екологізації являє собою сукупність саморегулятивних економічних інструментів, форм і методів стимулювання й підтримки еколого орієнтованої господарської діяльності, що мають вплив на ціни та конкуренцію. Економічні (ринкові) інструменти екологізації представлені на практиці широким спектром конкретних заходів. Водночас базуючись на різних підходах до їх визначення, доцільно класифікувати їх за двома основними напрямами: створенням відповідних ринків і стимулюванням екологічної орієнтації господарюючих суб’єктів (рис. 1).

Мотивування еколого орієнтованої поведінки через:

Ринковий механізм екологізації Створення

ринків в екологічній

сфері

вплив на ціноутво-рення

вплив на кон-

курентоспро-можність ринки еколо-гічних послуг ринки прав на забруднення

фінансово-кредитний механізм

Рис. 1. Складові ринкового механізму екологізації.

Екологічні податки визначають платний характер залучення природних об’єктів у виробництво, що стимулює підприємців шукати альтернативні (більш економічно вигідні) рішення стосовно технології, сировини та продуктів. Серед інструментів екологічного оподаткування актуальним у сучасних умовах є насамперед оподаткування екологічно шкідливої продукції, що надає широкі можливості диференціювання податків для стимулювання застосування екологічно чистіших технологій та виробництва екологічно чистих товарів.

У перехідній економіці актуальним елементом фінансово-кредитного механізму екологізації є створення екологічних фондів, що можуть фінансуватися за рахунок різних джерел, в тому числі й зовнішніх, що означає можливість залучення додаткових коштів (не пов’язаних із держбюджетом) для фінансування екологічної сфери у перехідний період.

Невід’ємним елементом ринкового механізму екологізації слід визнати формування ринків, предметом купівлі-продажу на яких є різноманітні дозволи чи обмеження, пов’язані із екологічно шкідливою діяльністю. Світовий досвід доводить ефективність торгівлі дозволами на емісію. Актуальність цього ринкового інструменту в умовах перехідної економіки обумовлюється також можливістю спрощення процедури контролю за забрудненням, забезпечення стабільного рівня забруднення на певній території, необхідністю більш швидкого формування ринку екологічної техніки й екологічної інфраструктури в цілому.

Дійовим елементом фінансово-кредитного механізму у перехідний період могло б бути введення рейтингу банківського відсотка у залежності від екологічної надійності природокористувача за принципом “кредитної нейтральності”. Для екологічно небезпечних підприємств вводиться більш високий відсоток банківського кредиту. Економічні санкції у вигляді високого відсотка за кредит екологічно небезпечним підприємствам повинні компенсуватися пільговим кредитуванням екологічно стійких підприємств, тих, хто запроваджує маловідходні й ресурсозберігаючі технології тощо. Враховуючи досягнення в нашій країні останніми роками фінансової стабілізації та відповідний рівень розвитку банківської системи, введення такого рейтингу є цілком реальним.

У третьому розділі “Вплив екологізації суспільного відтворення на соціально-економічний розвиток” досліджується роль екологічної орієнтації споживачів і підприємців у процесі екологізації, розглядаються питання врахування екологічних аспектів у системі національного рахівництва.

При переході до збалансованого розвитку важливо забезпечити посилення екологічної орієнтації споживачів, оскільки основним шляхом розв’язання суперечності між інтересами суспільства, існуючими механізмами їх реалізації та здатністю екосистем підтримувати екологічну рівновагу, виступає формування таких потреб, які б не суперечили екологічним можливостям довкілля. Стан екосистеми визначається насамперед параметрами виробництва – масштабами залучення природних елементів, обсягами виробництва, особливостями застосовуваних технологій, обсягами забруднення. Разом з тим, виробництво обумовлюється потребами, споживанням. Отже, для концентрації ресурсів в екологічно сприятливих сферах діяльності необхідною передумовою є структурні зміни в сфері споживчого вибору.

Визначення основних ознак екологічно орієнтованої свідомості споживачів ґрунтується на аналізі досвіду європейських держав, який свідчить про можливість розв’язання екологічних проблем за рахунок добровільного бажання громадян, і в яких зміна менталітету споживачів і характеру споживчого попиту найбільш помітні. Основними ознаками екологічно орієнтованої свідомості є прагнення придбавати екологічно сприятливі товари, дотримуватись екологічних норм у побуті та трудовій діяльності, брати участь у діяльності екологічних організацій, а також усвідомлення відповідальності (у тому числі й особистої) за стан довкілля. Внаслідок посилення екологічної орієнтації споживачів суттєво змінюється структура виробництва, в якій скорочується частка екологічно шкідливих виробництв. Разом з іншими інституційними чинниками це спричиняє екологізацію підприємницької стратегії, що знаходить свій вираз у формуванні специфічних управлінських інструментів, таких як екологічний менеджмент.

Порівняльний аналіз даних соціологічних досліджень в Німеччини та в Україні дозволяє зробити висновок про те, що найбільш суттєво українцям заважає екологічно орієнтувати свою споживацьку поведінку низький рівень доходів. Цей висновок підтверджується переважанням у нашому суспільстві громадян, орієнтованих насамперед на економічні цілі й стурбованих переважно економічними проблемами.

Екологічна культура як інституційна основа екологічно орієнтованої свідомості, що передбачає наявність комплексу відповідних потреб індивіда та формування певних суспільно-економічних дій (поведінки), формується під впливом багатьох чинників, серед яких найважливішими є екологічні освіта та виховання. Важливу роль у цьому процесі відіграє безпосереднє здійснення екологічної діяльності, що формує стійкі зразки поведінки. Водночас екологічна культура невіддільна від загальної культури суспільства, в ній у повній мірі відображаються всі особливості національного менталітету. Ситуація економічної нестабільності, яка властива транзитивній економіці, орієнтує господарюючі суб’єкти на отримання короткострокового прибутку, що значно скорочує горизонти підприємницького планування й не сприяє врахуванню екологічного чинника в діяльності українських підприємців.

Виникнення екологічного менеджменту як вагомої складової управління сучасним підприємством обумовлено тим, що за сучасних умов господарюючий суб’єкт виступає суб’єктом еколого-економічних відносин, вступає як у взаємодію із природним середовищем, так і в економічні відносини з приводу його використання, відновлення тощо. Ці відносини справляють суттєвий вплив на ефективність його діяльності не тільки з точки зору безпосередньо використання природних ресурсів у виробничому процесі, а й з точки зору правового середовища, конкурентного середовища та споживачів. Внутрішнє середовище підприємства також знаходиться під впливом екологічного чинника, наприклад, трудові ресурси із високим рівнем екологічної свідомості. Разом з тим, у процесі функціонування підприємства як локальної еколого-економічної системи виникають еколого-економічні суперечності та проблеми. Механізмом їх розв’язання виступає екологічний менеджмент як система форм і методів управління еколого-економічними відносинами на локальному рівні (мікрорівні). Складові екоменеджменту – екоаудит, екологічне страхування, екологічний маркетинг, відіграють двояку роль: з одного боку виступають способами вирішення еколого-економічних суперечностей на локальному рівні ЕЕС, а з іншого – складовими ринкового механізму екологізації.

Особливої актуальності проблема формування екоменеджменту підприємства набуває в умовах трансформаційної економіки, оскільки перехід до ринкових відносин потребує реструктуризації не тільки виробничих систем, оновлення технологій, але й реструктуризації системи управління, оновлення технології управління, його функцій. В залежності від розміру підприємства, асортименту продукції, цілей його діяльності нові функції екоменеджменту можуть виконуватися без суттєвих структурних перетворень з залученням спеціалізованих консалтингових фірм, або з реструктуризацією управління з введенням нових функціональних підрозділів. Але в будь-якому випадку оновлення управлінський функцій, збільшення їх аналітичного і процедурного обсягу потребує реструктуризації управління підприємством, переходу на нові системно-екологічні методи управління.

ВИСНОВКИ

На основі узагальнення результатів дослідження зроблено наступні висновки:

Докорінною особливістю сучасної взаємодії суспільства й природи в її економічному аспекті є використання відтворюваних суспільством екосистем як природних ресурсів. Це обумовлює зростання ролі технологічного способу виробництва, який визначає межі освоєння, використання й відновлення природного середовища в процесі суспільного виробництва. Ці особливості є основними чинниками, що спричиняють формування еколого-економічної системи як певної територіально структуризованої сукупності природних і штучних компонентів, пов’язаних між собою потоками речовини, енергії та інформації. Як складний об’єкт дослідження еколого-економічна система являє собою органічну єдність соціально-економічної, організаційно-технологічної та екологічної підсистем. У процесі екологізації поряд з виробничими відносинами у функціонуванні еколого-економічної системи все зростаючу роль відіграє технологія виробництва, яка становить визначальний елемент продуктивних сил, що дозволяє зробити висновок про поширення об’єкту дослідження економічної теорії й на технологічний спосіб виробництва.

Системний аналіз еколого-економічної системи дозволяє визначити її системоутворюючим елементом еколого-економічні відносини, що складаються між суспільством та його окремими членами й природним середовищем та його окремими компонентами у процесі суспільного відтворення. Об’єктом еколого-економічних відносин є екосистеми, що використовуються суспільством як природні фактори та природні умови. Суб’єктами ЕЕВ є держава, споживачі (домогосподарства) й підприємства. У процесі суспільного відтворення вони реалізують свої інтереси, а механізми цієї реалізації визначають способи використання при цьому природного середовища.

Аналіз концепції сталого розвитку, яка відіграє значну роль у формуванні наукових підвалин вивчення сучасної екологічної кризи, свідчить про її суперечливість і практичну неспроможність. Тому розв’язання суперечностей розвитку еколого-економічної системи необхідно пов’язувати з його збалансованістю. Це дозволяє виявити такі перспективні суспільні потреби, задоволення яких забезпечує зміну поточних потреб, що загрожують еколого-економічній цілісності системи. Заміна поточних потреб перспективними дає можливості реально обмежити екологічно шкідливі виробництва, зберегти функціональну спрямованість зростання економічного та науково-виробничого потенціалу на основі виділення критеріїв збалансованого розвитку на довгострокову перспективу. Досягнення цієї мети можливо за допомогою здійснення екологізації суспільного відтворення, яка спрямована на створення цілісної системи суспільного відтворення, в якій соціально-економічні цілі досягаються при дотриманні екологічної рівноваги, адекватності основних напрямків соціально-економічного розвитку суспільства законам власної активності біосфери.

Механізм екологізації – це сукупність організаційно-економічних методів управління еколого-економічною системою, за допомогою яких реалізуються інтереси (економічні, екологічні, соціальні) й досягаються цілі збалансованого розвитку суспільства. З огляду на існування різних поглядів на екологічні проблеми та основні шляхи їх розв’язання він визначений як єдність державного регулювання еколого-економічною системою й ринкових методів та інструментів екологізації.

Інверсійний тип трансформаційних процесів в Україні породжує специфічне поєднання елементів механізму екологізації, що потребує дослідження особливостей формування й реалізації державної екологічної політики, а також становлення ринкового механізму в галузі природокористування. Аналіз формування та реалізації екологічної політики в нашій країні дозволяє зробити висновок про притаманність їй таких характерних рис: вона не реалізує базовий принцип “забруднювач платить”; система екологічних платежів не узгоджена з основними показниками функціонування економіки; нормативно-правове забезпечення процесів екологізації є недостатнім; неефективно працює механізм реалізації законодавства та несення відповідальності за екологічні правопорушення.

Провідна роль процесі екологізації у трансформаційних умовах належить державі, оскільки вона створює інституціональне забезпечення екологізації, формує та реалізує екологічну політику, визначає умови функціонування ринкових інструментів в екологічній сфері.

Актуальність питань формування ринкового механізму екологізації в Україні обумовлюється особливостями трансформаційних процесів. Цей елемент механізму екологізації являє собою сукупність саморегулятивних економічних інструментів, форм і методів стимулювання та підтримки еколого орієнтованої господарської діяльності, що мають вплив на ціни й конкуренцію. Враховуючи різні підходи до визначення економічних (ринкових) інструментів екологізації, що представлені на практиці широким спектром конкретних заходів, їх доцільно класифікувати за двома основними напрямами: створенням відповідних ринків і стимулюванням екологічної орієнтації господарюючих суб’єктів.

Оскільки в умовах трансформаційного спаду під загрозою опиняється насамперед фінансування природоохоронної діяльності, важливим елементом фінансово-кредитного механізму екологізації у перехідній економіці є створення екологічних фондів, що можуть фінансуватися за рахунок різних джерел, в тому числі й зовнішніх, що означає можливість залучення додаткових коштів (не пов’язаних із держбюджетом) для фінансування екологічної сфери.

Найбільш дієвим і розповсюдженим інструментом впливу на ціноутворення на екологічно шкідливу продукції або в забруднюючих галузях виробництва є податки. Особливості трансформаційного періоду в значній мірі обумовлюють виконання системою екологічного оподаткування переважно фіскальної функції. Навіть бюджетні доходи від природокористування використовуються на природоохорону за залишковим принципом, що фактично позбавляє їх цільового характеру.

Становлення ринкового механізму екологізації неможливе без формування ринків, предметом купівлі-продажу на яких є різноманітні дозволи чи обмеження, пов’язані з екологічно шкідливою діяльністю. Необхідність більш швидкого формування ринку екологічної техніки й екологічної інфраструктури в цілому в умовах трансформаційної економіки значно актуалізує питання про запровадження торгівлі дозволами на емісію забруднюючих речовин, ефективність якої доведена світовим досвідом.

Екологізація споживчого вибору обумовлюється рядом чинників, найбільш впливовими з яких є структура споживання, рівень достатку, рівень культури та освіти. Основними ознаками екологічно орієнтованої свідомості є прагнення придбавати екологічно сприятливі товари, дотримуватись екологічних норм у побуті та трудовій діяльності, брати участь у діяльності екологічних організацій, а також усвідомлення відповідальності (у тому числі й особистої) за стан довкілля. Порівняльний аналіз соціологічних досліджень дозволяє визначити, що найбільш суттєвим чинником, який негативно впливає на екологічну орієнтацію споживацької поведінки в Україні, є низький рівень доходів. Водночас існуюче значне екологічне розшарування населення в різних регіонах нашої держави, а також серед груп споживачів з різним рівнем доходів, скорочує можливості екологізації свідомості населення. Наше суспільство характеризується низьким рівнем екологічної культури, що спричиняється незадовільним рівнем розвитку екологічної освіти та виховання.

Посилення екологічної орієнтації споживачів спричиняє суттєві зміни структури виробництва, в якій скорочується частка екологічно шкідливих виробництв, а також разом з іншими інституційними чинниками призводить до екологізації підприємницької стратегії, що знаходить відображення у формуванні специфічних управлінських інструментів, зокрема, екологічного менеджменту. В Україні негативно позначається на екологізації підприємницької стратегії економічна нестабільність, притаманна трансформаційному періоду, яка орієнтує підприємців переважно на короткострокові цілі. Водночас важливим інституційним чинником цього процесу є можливість приєднання до міжнародних стандартів екологічного менеджменту при виході на міжнародні товарні ринки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

Діденко О.А. Основи управління еколого-економічними відносинами в сучасних умовах // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – №4. – 2001. – С.67-73

Діденко О.А. Методологічні основи екологізації природокористування // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – №2. – 2002. – С.91-95

Діденко О.А. Сталий розвиток як основа сучасного природокористування // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – №1. – 2003. – С.54-59

Діденко О.А. Екологізація в умовах глобалізації економічних відносин // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – №.1 – 2004. – С.100-106

Статті у збірниках наукових праць

Діденко О.А. Екологічний чинник розвитку промислового виробництва в Україні // Теоретичні та прикладні питання економіки: Зб. наук. пр.